Вісник Одеського національного університету. Правознавство
Постійне посилання зібрання
Галузь і проблематика: Науково-теоретичний журнал, в якому публікуються статті з актуальних проблем юридичної науки, результати досліджень з історії юридичної науки, матеріали конференцій, бібліографії, рецензії. Входить до переліку спеціальних видань України, в яких можуть бути опубліковані основні результати дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата юридичних наук.
Сайт видання: http://heraldlaw.onu.edu.ua/
Переглянути
Нові надходження
Документ Концептуальні питання кваліфікації кримінальних правопорушень терористичної спрямованості у сучасних умовах(Гельветика, 2024) Чуваков, Олег Анатолійович; Chuvakov, Oleg A.У статті досліджено проблемні питання щодо кримінально-правової протидії злочинам терористичної спрямованності у контексті посилення загроз конституційному ладу, суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності України. Констатовано, що за сучасних геополітичних реалій наявна система такої протидії не відповідає викликам та загрозам сьогодення. Аргументовано, що багато суспільно небезпечних діянь, розміщених у ІХ розділі КК України, здатні зазіхати одночасно і на основи національної безпеки України. Відповідно, подібна конфігурація виникаючих загроз зазначеному об’єкту кримінально-правової охорони вимагає свого переосмислення, доповнення чи змін. Зазначається, що в умовах існуючої загрози конституційному ладу, суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності нашої держави, проблема нейтралізації та протидії злочинам терористичної спрямованості уявляється більш ніж актуальною та гострою, а ефективне застосування норм кримінального законодавства, що передбачають відповідальність за вчинення таких кримінальних правопорушень, має особливо важливе превентивне і політичне значення. Наголошується, що в авангарді протидії злочинам терористичної спрямованості виступають правові норми, які передбачають кримінально-правову охорону громадської безпеки. Однак з урахуванням існуючої об’єктивної дійсності та стрімкої зміни геополітичної реальності, злочини терористичної спрямованості вже далеко вийшли за межі посягань проти громадської безпеки, у тому числі зазіхаючи на основи національної безпеки. Стверджується, що проблема обґрунтованості й необхідності кримінально-правової охорони як державної, так й громадської безпеки в теорії і філософії кримінального права, викликає досить цікаву дискусію в тій частині, що наявність у вітчизняному законодавстві подібних кримінально-правових заборон, з одного боку, є природною і досить обґрунтованою, а з іншого – матеріальна складова розглянутих діянь характеризується більшою мірою політичною, ніж правовою доцільністю. Аргументовано, що в умовах триваючого збройного конфлікту особливо гостро постало питання щодо необхідності переосмислення та якісної зміни вітчизняного кримінального законодавства з метою належної охорони та захисту нашої державності, тому що існуюче нормативно-правове забезпечення охорони основ національної безпеки не відповідає в повному обсязі реаліям сьогодення, це дозволило б належним чином протидіяти існуючим викликам у цій сфері життєдіяльності нашої держави. З метою більш ефективного захисту основ національної безпеки необхідно виділити коло суспільно небезпечних посягань, які безпосередньо або навіть опосередковано, здатні завдати шкоди вказаному об’єкту кримінально-правової охорони.Документ UN economic sanctions as a means of ensuring compliance with international law: problems of application(Гельветика, 2024) Karliuha, Yelyzaveta K.; Карлюга, Єлизавета КирилівнаThe enforcement of international legal obligations through coercive measures, particularly economic sanctions, has become increasingly central in contemporary international law due to widespread violations of these obligations. The United Nations Security Council (UNSC) has adopted economic sanctions as a key tool to compel States to comply with international legal norms, thereby maintaining international peace and security. Despite their significance, the use of economic sanctions by UNSC is fraught with significant complexities and challenges, including issues of legality and effectiveness. Existing research largely focuses on these issues but often overlooks critical questions related to the domestic implementation of economic sanctions. This study examines the multifaceted problems associated with the application of UNSC economic sanctions from the perspective of both international and national law. It builds on existing literature and employs systematic, analytical, and documentary methods to investigate these issues. Key findings include such UNSC economic sanctions application challenges, which arise at the international level, as the blocking of UNSC resolutions through veto power; delays in its adoption; inconsistencies between UNSC resolutions and international law; vague language of these international legal acts. Other problems include those that arise at the national level, such as refusal to implement, improper or delayed implementation of UNSC resolutions within domestic legal orders due to the peculiarities of UN Member States’ legislative processes, vague wording in UNSC resolutions, lack of a Member State’s capacity, resources, or political will to effectively implement economic sanctions; absence of constant monitoring of economic sanctions application; ineffective enforcement of these coercive measures and the lack of coordinated efforts among UN Member States in these areas. The research highlights the need for enhanced focus on national implementation of UNSC economic sanctions, stressing the importance of adopting enabling legislation, establishing a coherent system of national bodies, and improving coordination among UN Member States. Addressing these issues is crucial for ensuring the effective application of UNSC sanctions and fulfilling obligations under the UN Charter.Документ Змагальність і дискреційність у механізмі реалізації права сторін на примирення в судовому процесі(Гельветика, 2024) Гут, Сергій Федорович; Gut, Serhii F.У статті досліджуються різні види примирних процедур з точки зору впливу на їх реалізацію в судовому процесі змагальності і дискреційності. При дослідженні примирних процедур можна виявити певні складові механізму, властиві будь-якому судовому процесу. На нашу думку, найбільш яскравими проявами в механізмі реалізації права сторін на примирення в судовому процесі є дискреційність та змагальність. Змагальність у ході реалізації примірювальних процедур – це завжди активна позиція сторін, яка має вираз і в формі переговорів між ними та в подальшому – письмового оформлення цих спільних позицій у проєкті мирової угоди, яка потім подається на затвердження господарського суду. Доводиться, що оскільки суддя в процесі займає центральну позицію, тому дискреційність – це обов’язкова складова в механізмі реалізації всіх примирних процедур в судовому процесі. Завдання суду – запобігти зловживанням у процесі укладення мирової угоди й ущемленню інтересів сторін та інших осіб. Таким чином, при реалізації змагальності сторонами і досягнення ними згоди щодо умов мирової угоди, тим не менш, суддя має використати дискреційність при прийнятті рішення по справі щодо питання, затверджувати умови такої мирової угоди або відмовити у затвердженні цієї мирової угоди. Вказане видається обґрунтованим, оскільки конструкція «змагальність-диспозитивність» дозволяє максимально реалізувати права учасників справи та одночасно максимально забезпечити встановлені процесуальним законом гарантії для захисту їх законних прав та інтересів. Тому судова дискреція є важливим елементом процедури реалізації права сторін на примирення в судовому процесі. Примирні процедури в судовому процесі, як і інші дії в ході розгляду справ, потребують дослідження і оцінки суддею та винесення ним рішення по справі, яке фактично підтверджує законність вимог учасників справи. З урахуванням вищевказаного підсумовано, що в механізмі реалізації права сторін на примирення значну та навіть вирішальну роль відіграють змагальність та дискреційність. За їх відсутності або відсутності хоча б одного з цих елементів неможливо реалізувати вказане право.Документ Правове регулювання трудових відносин при передачі суб’єкта господарювання(Гельветика, 2024) Байло, Олена Володимирівна; Bailo, Olena V.У статті досліджуються питання імплементації Директиви Ради № 2001/23/ЄС від 12.03.2001 р. щодо захисту прав працівників у випадку передання підприємств (бізнесів) чи частин підприємств (бізнесів) у національне законодавство у сфері праці. Значним стимулом до активізації процесу реформування у країні є надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС рішенням Європейської Ради від 23 червня 2022 року. Акцентовано увагу на тому, що соціально-економічна інтеграція України з європейським соціально-політичним простором та наближення законодавства України до європейських стандартів та норм є одним з пріоритетних завдань національної державної політики. Нагальним питанням залишається гармонізація національного законодавства у сфері праці та імплементованих положень міжнародних актів. Вивчено національну судову практику захисту трудових прав при реорганізації роботодавця та практику суду Європейського союзу щодо випадків застосування Директиви. Висловлені сумніви щодо ефективної реалізації положень ст. 36-1 КЗпП, зокрема і з причин наявності оціночного поняття «значні зміни», «не на користь працівника», «на шкоду працівникові». Проаналізовано положення проєктів Трудового кодексу 2024 р. та 2019 р. щодо унормування механізму захисту прав працівників при зміні роботодавця. Зроблено висновки, що законодавчі новели, пов’язані з імплементацією Директиви, не є достатньо ефективними (дієвими). Відзначається, що не всі терміни, які застосовуються в ст. 36-1 КЗпП України, є зрозумілими, чіткими, логічними. Використана юридична техніка щодо імплементації Директиви потребує удосконалення, яке варто розпочати з дерадянізації понятійного апарату.Документ Кримінальна відповідальність як фундаментальний інститут кримінального права(Гельветика, 2024) Павлова, Тетяна Олександрівна; Pavlova, Tetiana O.Стаття присвячена дослідженню передумов виникнення та ознак юридичної відповідальності. Авторка аналізує визначення кримінальної відповідальності, що надані у науці кримінального права, її основні ознаки, етапи, підстави виникнення, форми реалізації та суміжні інститути кримінального права. Кримінальна відповідальність розглядається як вид юридичної відповідальності, що пов’язана із державним осудом, індивідуалізується судом і полягає в встановленні для винної особи певних негативних наслідків у виді обмеження прав і свобод, які визначені у законі. Соціальна і юридична сутність кримінальної відповідальності полягає в тому, що вона є: реакцією держави на вчинене фізичною особою кримінальне правопорушення; офіційним державним визнанням в обвинувальному вироку суду діяння як кримінального правопорушення, а фізичної особи, яка його вчинила, винною; обумовлює настання певних несприятливих наслідків для суб’єкта кримінального правопорушення, у виді санкцій, передбачених чинним Кримінальним кодексом України (далі – КК України). Розглянуто етапи кримінальної відповідальності, які пов’язані із певним процесуальним порядком доведення вини суб’єкта, та стадіями кримінального процесу, кожна з яких завершується прийняття певного процесуального рішення. Встановлено, що виникнення, реалізація, припинення кримінальної відповідальності здійснюються в межах охоронних кримінально-правових відносин. Зроблено наступні висновки: кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної чинності обвинувальним вироком суду, а припиняється з моменту погашення або зняття судимості; кримінальна відповідальність пов’язана із осудом та може бути реалізована у наступних формах: 1) засудження винного без призначення йому покарання; 2) засудження винного з призначенням йому певної міри покарання та направлення його для реального відбування покарання; 3) засудження винного з призначенням йому певної міри покарання та звільнення його від реального його відбуття або звільняння його від частини невідбутого покарання.Документ Особливості впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій в публічне адміністрування та правосуддя(Гельветика, 2024) Миколенко, Олександр Іванович; Миколенко, Олена Миколаївна; Mykolenko, Oleksandr I.; Mykolenko, Olena M.Стаття присвячена розкриттю особливостей впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій в публічне адміністрування та правосуддя. Встановлено, що процес розбудови «цифрової держави» відбувається як в публічному (електронне врядування), так і приватному секторі та полягає у використанні інформаційно-телекомунікаційних технологій у різних сферах суспільного життя. Зокрема, електронне врядування спрямоване, в першу чергу, на покращення телекомунікаційних зв’язків між державою та приватними особами з метою задоволення їх потреб, що загалом сприяє реалізації у сфері публічного управління таких важливих принципів владної діяльності як принцип відкритості й прозорості та принцип поваги до прав людини. З’ясовано, що маючи декілька важливих сфер своєї реалізації (е-парламент, е-бізнес, е-освіта, е-здоров’я, е-культура тощо), електронне врядування має найбільше значення у сферах публічного адміністрування (е-уряд) та правосуддя (е-правосуддя). Констатовано, що за останнє десятиліття в Україні було прийнято низку важливих нормативно-правових актів (як на рівні законів, так і підзаконних актів), а також створено низку правових інститутів та механізмів щодо впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій в життя суспільства, втім процес впровадження концепції цифрової держави в сферах публічного адміністрування і правосуддя супроводжується наявністю великої кількості проблем, що потребують свого вирішення найближчим час. Наголошено, що використання інформаційно-телекомунікаційних технологій в діяльності суб’єктів публічного адміністрування забезпечує не тільки якість їх діяльності, а й спрямоване на мінімізацію особистого спілкування між публічно-владним суб’єктом та приватною особою, бо відсутність таких стосунків – є одним із чинників запобігання корупції в нашій країні. Використання ж інформаційно-телекомунікаційних технологій у сфері правосуддя переслідує наступні цілі: покращення якості і ефективності правосуддя; максимальне забезпечення прав і свобод особи в межах судового провадження. Встановлено, що процес впровадження у кримінальне правосуддя інформаційно-телекомунікаційних технологій наштовхується сьогодні на перепони: а) загально цивілізаційні; б) технологічні; в) правові; г) світоглядні.Документ Процедура добору та призначення кандидатів на суддівські посади: український та зарубіжний досвід(Гельветика, 2024) Левенець, Анжела Вікторівна; Levenets, Anzhela V.У статті досліджуються питання процедури добору та призначення на посаду судді в Україні та в окремих зарубіжних країнах. Зазначається, що враховуючи роль судової влади у демократичній державі, надважливе значення має кадровий склад цієї гілки влади. А отже повноваження щодо її формування потребують окремого дослідження, оскільки саме від цього етапу залежить те, наскільки судова влада загалом здатна буде виконувати функції по здійсненню правосуддя у державі. При цьому визначено, що порядок обрання та призначення кандидатів на суддівські посади може бути дуже різним: від призначення найвищими посадовими особами держави до прямого обрання народом або населенням окремої адміністративно-територіальної одиниці. Основний принцип демократичної процедури обрання та призначення кандидата на посаду судді – забезпечення його політичної нейтральності та незалежності від інших гілок влади. Сучасні тенденції правого регулювання процедури добору та призначення на суддівські посади у різних країнах свідчать про створення спеціальних комісій або у якості самостійних органів державної влади, або у якості допоміжних при суддівських вищих радах, які мають право збирати документи, оцінювати рівень підготовки кандидатів з професійної точки зору, а також, що не менш важливо – їх відповідність критеріям етики, моралі та доброчесності. Самі процедури добору та призначення кандидатів на суддівські посади складаються з низки етапів, у межах яких відбувається подача та дослідження документів, що засвідчують освіту, стаж професійної діяльності та інші здобутки кандидата, проводяться кваліфікаційні іспити, тести та співбесіди на виявлення загальних соціально-комунікативних, психологічних, особистісних якостей майбутнього судді. Порівняльний аналіз українського законодавства щодо етапів добору та призначення на посаду судді з відповідними положеннями окремих країн свідчить про набагато більший рівень урегульованості відповідних процесів, громіздку, довготривалу та складну процедуру формування суддівського корпусу. При тому, що для молодих демократій, до яких належить Україна, відповідні ускладнені механізмі допуску до суддівської професії можуть вважатись виправданими, все ж окремі положення вітчизняного законодавства потребують удосконалення перш за все через занадто широкі межі дискреції ВККСУ та ВРП щодо прийняття остаточного рішення про рекомендацію кандидата на посаду судді, наявність окремих положень у законодавстві, які суперечать один одному.Документ Проблематика розуміння процесуальної форми участі адвоката в адміністративному провадженні(Гельветика, 2024) Гаран, Ольга Володимирівна; Haran, Olha V.У статті досліджено поняття процесуальної форми участі адвоката в адміністративному провадженні, яка є важливою складовою прояву адвокатської діяльності і реалізується на рівні адміністративного провадження. Зазначено, що процесуальна форма участі адвоката в адміністративному провадженні – це встановлений законом порядок та умови здійснення окремих процесуальних дій і всієї їх сукупності та офіційне закріплення їх ходу та результатів. Ця процесуальна форма залежить від багатьох факторів: виду провадження (судового чи позасудового); інстанції; категорії адміністративних справ; повноважень адвоката в процесі тощо. Визначено основні види адвокатської діяльності, які можуть бути реалізовані в межах адміністративного провадження і наголошено, що ці повноваження умовно можливо поділити на два основних під каста: представництво та захист прав, свобод та інтересів осіб. Наголошено, що правове підґрунтя діяльності адвоката сформовано великою кількістю нормативно-правових актів та правилами адвокатської етики, які і визначають процесуальні форми участі адвоката в певному адміністративному провадженні. Встановлено, що на ефективність реалізації процесуальної форми діяльності адвокатів в адміністративному провадженні впливають існуючі не вирішені проблемні моменти, наприклад, в контексті представництва. Зроблено висновок, що подальші дослідження процесуальних форм участі адвоката в адміністративному провадженні мають важливе значення для забезпечення справедливості та захисту прав осіб, завдяки тому, що: а) ці напрацювання будуть сприяти запровадженню додаткових гарантій на користь права особи на справедливий адміністративний процес; б) ці дослідження допоможуть оптимізувати діяльність адміністративного суду та учасників адміністративного судочинства на різних етапах, стадіях та інстанціях; в) оновити їхні професійні навички та практичний досвід тощо. Наголошено на необхідності проведення комплексних досліджень питання у контексті новітніх викликів сьогодення.Документ Міжнародно-правове регулювання кібербезпеки у морській галузі: сучасний стан та перспективи розвитку(Гельветика, 2024) Веремчук, Владислав Сергійович; Veremchuk, Vladyslav S.Стаття присвячена дослідженню проблематики міжнародно-правового регулювання захисту інформації у морській сфері. У статті здійснюється огляд існуючих міжнародних правових механізмів, покликаних забезпечувати кібербезпеку морської галузі та торговельного мореплавства. На базі аналізу сучасних праць вчених, фахівців з кібербезпеки та міжнародного морського права виокремлюються виклики та проблеми, пов'язані з кіберзагрозами та кібератаками на автоматизовані системи морських суден, портів, логістичних компаній, які зумовлюють виклик перед міжнародним морським співтовариством для реалізації ефективних заходів захисту від кіберзагроз у морській галузі. З урахуванням стрімкого розвитку інформаційних технологій, що зумовлюють ефективність морських перевезень, стаття сприяє більш глибокому розумінню проблеми кібербезпеки в морській галузі, у тому числі у контексті визначення категорій зловмисників із їх мотивами та крізь призму негативних наслідків успішних кібератак. Приділено увагу ролі міжнародних неурядових організацій, зокрема Міжнародної морської організації (ІМО) у розробці міжнародно-правового регулювання морської кібербезпеки. Визначено роль та значущий вплив міжнародних актів «м’якого права», розроблених під егідою Міжнародної морської організації, асоціацій судновласників, суднобудівельників, перевізників морських вантажів на розробку основних заходів із забезпечення кібербезпеки морського транспорту. У статті робиться висновок про існування прогалин у міжнародному морському праві в частині регулювання морської кібербезпеки та обґрунтовано думку про необхідність розробки та прийняття універсального міжнародного договору з морської кібербезпеки.Документ Інформаційні технології в судочинстві: сучасний стан та перспективи(Гельветика, 2024) Борщенко, Владлена Валеріївна; Borshchenko, Vladlena V.Стаття присвячена питанням цифровізації судочинства та використанню інформаційних технологій у судочинстві. Цифровізація поступово охоплює різні сфери життя в Україні, у тому числі судочинство. А використання інформаційних технологій у судочинстві в різних формах наявне в більшості країн світу. Актуальність даної теми обумовлена впровадженням обов’язкової реєстрації сторін по більшості категорій справ через Електронний кабінет. Останні роки судова система стикається з неможливістю роботи у звичайному режимі, наприклад, під час пандемії чи воєнних дій. Завдяки впровадженню інформаційних технологій можливо забезпечити безперервний доступ до суду в нестандартних умовах. Отже, зазначена галузь має пріоритетне значення для подальшого підвищення ефективності судової системи та вдосконалення державного устрою в цілому. Впровадження сучасних технологій допомагає судовій системі враховувати новели технологічного прогресу та відповідати сучасним вимогам суспільства. Зазначені технології можуть забезпечити безперервний доступ до суду, коли неможливо працювати у звичному режимі. Використання технологій дозволяє учасникам судового процесу працювати віддалено, що забезпечує більшу гнучкість та ефективність в організації робочого процесу. Крім того, використання інформаційних технологій забезпечуватиме доступність правосуддя для людей з різними потребами або обмеженими можливостями. Наразі використання цих технологій можливо за підключенням до мережі Інтернет. Але завдання майбутнього – підключення без Інтернету. Використання інформаційних технологій дозволить автоматизувати та оптимізувати судовий процес, зменшуючи час, необхідний для вирішення справ. Однак залишається багато питань, які потребують подальшого вивчення, зокрема, захист персональних даних, кібербезпека у суді та інші.Документ Імплементація міжнародно-правових стандартів прав та свобод людини у національне законодавство України(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2023) Прієшкіна, Ольга Василівна; Priieshkina, Olha V.Статтю присвячено сутності міжнародно-правових стандартів прав людини, їх імплементації у національне законодавство. Обґрунтовано актуальність даного дослідження на сучасному етапі розвитку нашої держави, яка полягає, по-перше, у чітко сформованому зовнішньополітичному курсі на вступ до ЄС та НАТО, а по-друге, у необхідності протистояти новим викликам побудови демократичної правової держави в умовах повномасштабної війні та прямої загрози державному суверенітету та державній цілісності країни. Обґрунтовано, що сьогодні в незалежній Україні особливого значення набуває проблема реального забезпечення прав і свобод людини та громадянина, яка тісно пов’язана як із недостатнім рівнем дотримання закріплених у Конституції прав і свобод із боку держави, так і в недостатньому рівні їх захищеності від правопорушень. Аналіз системного дослідження свідчить, що динаміка адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу висвітлила важливість функції визначення впливу норм Конституції на суспільні відносини в умовах європейської та євроатлантичної інтеграції України, визначила зміст поняття «конституційне регулювання», яке є показником важливості ухвалення та внесення поправок до Конституції України в сучасних кризових реаліях. Окрему увагу приділено питанням історичної еволюції конституційного регулювання прав та свобод людини в Україні, проведено порівняльний аналіз конституційного регулювання прав та свобод в Україні на різних етапах, визначено позитивні аспекти сучасного стану закріплення конституційних прав та свобод в Україні, особливо в контексті закріплення нових видів прав, як-то екологічні та інформаційні права. Доведено, що у нашій державі набуває поширення теорія визнання людської гідності, яка є інтегративною властивістю природи людини, а проблема імплементації міжнародно-правових стандартів у національне законодавство України ще потребує консолідованої діяльності всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування.Документ Міжнародний аспект охорони прав дітей та батьків кримінально-правовими засобами(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2023) Павлова, Тетяна Олександрівна; Pavlova, Tetiana O.У статті досліджено основні міжнародно-правові акти стосовно охорони прав дітей та батьків кримінально-правовими засобами. Установлено, що свого активного обговорення та законодавчого визначення поставлена проблема набула починаючи з ХХ ст. Визначено, що охорона прав дітей та батьків кримінально-правовими засобами відбувається у двох основних напрямах та на двох рівнях: по-перше, охорона прав дітей та батьків кримінально-правовими засобами у разі притягнення до кримінальної відповідальності; по-друге, охорона прав дітей та батьків від протиправних посягань кримінально-правовими засобами. Указані напрями реалізуються на міжнародному та національному рівнях. Як правило, міжнародно-правові акти не визначають конкретні засоби досягнення будь-якої мети. На міжнародному рівні зазвичай закріплюються загальні принципи, концептуальні засади та загальна мета подолання загальної проблеми. Визначаються основні напрями, за яких у подальшому кожна держава самостійно реформує національне законодавство через ратифікацію міжнародно-правових актів, імплементацію їх положень, вдосконалення чи розроблення власної нормативно-правової бази з конкретного питання. У ході проведеного дослідження нами було встановлено, що, по-перше, міжнародно-правова регламентація охорони прав дітей та батьків визначає основні концептуальні напрями протидії злочинності кримінально-правовими засобами; по-друге, з метою систематизації усіх міжнародно-правових актів у досліджуваній сфері нами була запропонована така їх класифікація: 1) міжнародно-правові акти, які містять основні стандарти охорони прав людини і зокрема дітей та батьків; 2) міжнародно-правові акти, спрямовані на охорону прав дітей та запобігання жорстокому поводженню з дітьми; 3) міжнародно-правові акти, спрямовані на подолання та протидію насильству в сім’ї; по-третє, особливу увагу в міжнародно-правових актах присвячено охороні дитинства та материнства, при цьому потребує більш чіткої регламентації на міжнародно-правовому рівні охорона батьківства.Документ Sanctions as a tool to achieve compliance with international law: some issues of national implementation and enforcement(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2023) Nihreieva, Olena O.; Нігреєва, Олена ОлександрівнаThe article is dedicated to sanctions as a tool for enforcing international legal obligations. In particular, some issues of their implementation at the national level are considered. The author analyzes the recent practice and legislation of the US, the EU, Canada and Ukraine. The choice of these actors is explained by their active participation in sanctions imposed on the Russian Federation in relation to its invasion of Ukraine. The main purpose of the study is to make a comparative analysis of national regulations in order to make recommendations for the improvement of the Law of Ukraine «On Sanctions» under which the sanctions on the Russian Federation and their residents are imposed. The publication considers such questions as the definition of sanctions or restrictive measures as they are often named, the grounds of their adoption, their types and enforcement. The last aspect is of great importance due to the fact that private companies often try to evade sanctions because for them sanctions mean restriction of their economic activities and, consequently, financial loss. In this regard the enforcement practice of the US is very useful and can be considered to be an example to follow for Ukraine and even for the EU. At the same time a very broad basis for US sanction imposition poses the question of their lawfulness both through the prism of international economic law and international human rights law. In this connection it is suggested that Ukraine should have a reasonable and more logical approach to the formulation of grounds for sanctions adoption that would be more consistent with the legal positions of other states applying sanctions in order to enforce international law.Документ Дисциплінарна відповідальність у механізмі забезпечення доброчесності судді: національний та міжнародний контексти(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2023) Левенець, Анжела Вікторівна; Levenets, Anzhela V.У статті досліджуються питання притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності в аспекті забезпечення їхньої доброчесності. Проаналізовано сучасний стан нормативного регулювання дисциплінарної відповідальності суддів, визначено залежність дисциплінарних стягнень від конкретних видів дисциплінарних проступків. Також розглядається суб’єктний склад дисциплінарних проваджень щодо суддів; акцентовано увагу на тому, що це питання є одним із ключових в аспекті забезпечення принципу незалежності судді, який має бути дотриманий у демократичній державі. Поєднання принципів незалежності та відповідальності суддів регулюється численними нормами міжнародного права та ґрунтується на особливій сфері здійснення правосуддя, об’єктом праці у якій є живі люди. Саме тому до суддів більшою мірою висуваються вимоги морально-етичного характеру, які охоплюються категорією доброчесності, оскільки від дотримання цих вимог залежить загальний стан забезпечення верховенства права та захисту прав людини. Окрему увагу приділено останнім правовим позиціям Верховного Суду щодо практики розгляду скарг на рішення про дисциплінарну відповідальність судді. Так, Верховний Суд підкреслив, що під час здійснення дисциплінарних проваджень на суддю не розповсюджується принцип презумпції невинуватості, оскільки застосовність цього принципу обмежується лише кримінальними справами. За умови розгляду спорів, які охоплюються цивільно-правовим аспектом, тягар доведення вини може перекладатися на відповідача. Також проаналізовано позицію Верховного Суду, яка стосується звільнення судді за результатами дисциплінарного провадження: відповідно до неї, суд під час розгляду справ про оскарження рішень Вищої ради правосуддя про звільнення судді, які були постановлені у результаті здійснення дисциплінарного провадження, не можуть оцінювати факти чи обставини дисциплінарної справи. Обґрунтовано висновок, що така позиція відповідає положенням закону, який містять конкретний та вичерпний перелік підстав для оскарження рішень Вищої ради правосуддя про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності до Великої Палати Верховного Суду.Документ Державотворчий проєкт Й. Верещинського: історико-правовий аналіз(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2023) Донченко, Олена Іванівна; Donchenko, Olena I.Метою статті є аналіз особливостей державотворчого проєкту Й. Верещинського, зокрема ідеї створення Задніпровського князівства, відображених у відповідних трактатах, листах, творах тощо. Доведено, що в багатому на активні суспільно-політичні події XVI ст. та перебуваючи в складних геополітичних умовах, на українських теренах формується власна українська політична думка і зароджується національна політико-правова ідеологія, зокрема і під впливом Відродження та Реформації, а також що саме Й. Верещинський першим подав ідею Козацької держави, обґрунтував її автономію з чітко визначеними територіями і системою суспільно-політичних цінностей, яка ще довго буде в основі суспільно-політичного мислення українців. Виявлено, що Й. Верещинський запропонував проєкт реорганізації Війська Запорозького на засадах найманого територіального війська, порівнюючи українських козаків з європейськими хрестоносцями та називаючи їх шляхетними лицарями, з метою оборони південних рубежів Речі Посполитої від татар і турків. Об’єднавчим чинником мала стати ідея християнської єдності з метою зупинення турецько-татарської навали. Підкреслено, що Й. Верещинський намагався поєднати інтереси козацтва і корони, пропонуючи забезпечити козацтву незалежне місце в суспільній структурі, тобто своєрідний варіант державної розбудови країни. Підкреслено, що творчість Й. Верещинського, його ідеї та праці кардинально відрізнялися від ідей сучасників, вони мали революційний характер у тогочасних політичних реаліях. Зауважено, що серед дослідників творчості Й. Верещинського немає одностайності думок щодо оцінки його державотворчих ідей, зокрема деякі автори вважають його прихильником польської експансії, а ідеї утопічними, деякі звинувачують у недостатності безпосереднього зв’язку з національною ідеєю. Обґрунтовано необхідність подальшого дослідження історичних передумов та особливостей політико-правових ідей державності періоду становлення Козацької держави, зокрема ідеї автономії козацької території С. Наливайка, політичної концепції С. Пекаліда, державницької концепції М. Пашковського, а також виявлення у цих державницьких концепціях динаміки та особливостей щодо характеру політико-правових ідей даного періоду.Документ Наратив щодо сутності принципу гарантування ефективних засобів правового захисту в контексті адміністративної процедури(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2023) Гаран, Ольга Володимирівна; Haran, Olha V.У статті досліджено принцип гарантування ефективних засобів правового захисту, який є важливим складником системи принципів адміністративної процедури і який реалізується зазвичай на рівні інституту адміністративного оскарження. Установлено сутність цього принципу, яка проявляється і зводиться до того, що будь-яке рішення, дія чи бездіяльність адміністративного органу особа може оскаржити в адміністративному порядку, тобто є можливість звернутися до суб’єкта розгляду скарги (за загальним правилом – це звернення зі скаргою до вищого органу чи посадової особи адміністративного органу, який прийняв адміністративний акт, процедурне рішення, дію). Установлено, що принцип гарантування ефективних засобів правового захисту має два основні складники: а) право особи на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження; б) обов’язок адміністративного органу повідомляти особу про спосіб, порядок і строки оскарження адміністративного акта, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес цієї особи. З’ясовано, що на змістовне наповнення принципу гарантування ефективних засобів правового захисту вливають: а) норми національного правового простору (Конституція Украйни, Закон України «Про адміністративну процедуру» та ін.); б) положення «м’якого» права органів Ради Європи; в) Європейська конвенція з прав людини; г) рішення ЄСПЛ. Акцентовано увагу та обґрунтовано, що імплементація європейських стандартів на рівні публічного адміністрування переводить діяльність адміністративних органів у сучасний формат шляхом гарантування належного оскарження у такий спосіб, щоб зменшити кількість спірних питань, наслідком чого буде зменшене навантаження на адміністративні суди за рахунок скорочення кількості звернень. Визначено основні переваги позасудового оскарження над судовим. Наголошено на необхідності проведення комплексних досліджень принципу гарантування ефективних засобів правового захисту змісту з урахуванням різноманітних аспектів прояву зазначеного принципу в контексті новітніх викликів сьогодення.Документ Суб’єкти у сфері публічних електронних реєстрів: питання уніфікації термінології(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2023) Булат, Наталія Миколаївна; Bulat, Nataliia M.18 листопада 2021 р. був прийнятий Закон України «Про публічні електронні реєстри». Одним із питань, що регламентуються цим Законом, є система органів і суб’єктів у сфері реєстрів. Так, серед суб’єктів у сфері реєстрів Закон України «Про публічні електронні реєстри» визначає держателя, адміністратора, публічного реєстратора, створювача, інших суб’єктів. Водночас нормативно-правові акти, які встановлюють засади функціонування окремих реєстрів, не завжди оперують цими самими термінами. Метою статті є аналіз використання термінів «держатель», «адміністратор», «реєстратор», «створювач» у Законі України «Про публічні електронні реєстри» та нормативно-правових актах, що регламентують відносини у сфері базових публічних електронних реєстрів. Зокрема, автор аналізує термінологію щодо Єдиного державного демографічного реєстру, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, Державного земельного кадастру, Єдиного державного реєстру транспортних засобів, Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Дослідивши термінологію щодо суб’єктів у сфері реєстрів, що використовується у Законі України «Про публічні електронні реєстри» та нормативно-правових актах, що регламентують відносини у сфері базових публічних електронних реєстрів, автор робить висновок у відмінності вживаних термінів. Іноді замість терміна «держатель» уживається термін «розпорядник». Жоден нормативно-правовий акт, що регламентує відносини у сфері того чи іншого базового реєстру, не оперує поняттям «створювач». Навіть термін «реєстратор», який виявився найбільш уніфікованим з-поміж досліджуваних, уживається не в усіх спеціальних нормативно-правових актах. Автор звертає увагу на необхідність уніфікації термінології у досліджуваній сфері.Документ Актуальні питання щодо вдосконалення кримінально-правової охорони основ національної безпеки України(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2023) Чуваков, Олег Анатолійович; Chuvakov, Oleh A.У статті досліджено проблемні питання щодо вдосконалення кримінально-правової охорони основ національної безпеки України в умовах посилення загроз конституційному ладу, суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності (з урахуванням військової агресії Російської Федерації проти України). Зазначається, що існує нагальна об’єктивна необхідність екстреної протидії з боку держави таким антидержавним проявам. Отже, для ефективного вирішення таких проблем на державі лежить природний тягар розробки комплексу заходів і засобів, спрямованих на локалізацію такої злочинності. Оскільки ефективність та дієвість кримінальної політики у цій сфері визначаються не стільки вибором того чи іншого вектора концептуального розвитку, скільки рівнем якості змісту та ступенем продуктивності реалізації нормативних приписів чинного законодавства, кримінальне законодавство, яке, враховуючи існуючі загрози та політичну ситуацію в Україні, потребує докорінної зміни. Аргументовано, що наразі видається очевидним, що існуюча система кримінально-правового захисту основ національної безпеки потребує переосмислення та, відповідно, певної модифікації, яка б дозволила адекватно протистояти існуючим та потенційним загрозам у цій важливій сфері. життя нації. Наголошується, що досі не розроблені необхідні принципи та критерії для чіткого визначення меж кола суспільно небезпечних посягань, які в повній мірі завдають або можуть завдати шкоди основам національної безпеки України, що пояснює їх активне безкарне поширення. Зазначається, що визначення чіткого, а можливо, і вичерпного кола злочинів, які посягають на відповідний об’єкт, знаходиться в жорсткій залежності від уміння визначити суттєву характеристику та природу такого об’єкта. Відповідно, визначення кола конкретних суспільно небезпечних посягань на основи національної безпеки України пояснюється природною потребою кримінально-правової науки і практики. Стверджується, що нормативно-правові акти, які передбачають кримінальну відповідальність за вчинення зазначених злочинів, мають бути нормами, що містять ознаки лише тих діянь, які дійсно становлять відповідну загрозу основам національної безпеки України. Ними можуть бути як абсолютно «нові» кримінально-правові приписи, так і певною мірою оновлені, але все ще чинні законодавчі норми розділу І Особливої частини КК України.Документ Проблеми кодифікації міжнародного цивільного процесу(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2023) Токарчук, Людмила Михайлівна; Tokarchuk, Liudmyla M.Зростаюча динаміка та результативність кодифікації міжнародного цивільного процесу є явищами, обумовленими об’єктивними закономірностями розвитку міжнародного співробітництва за усіма напрямами, що тягне за собою уніфікацію та еволюцію відповідних правових надбудов, у тому числі механізмів судового захисту. Уніфікація міжнародного цивільного процесу, так само як й зближення та гармонізація законодавства про цивільне судочинство стримується тим, що цивільний процес має виражений національний та консерватиний характер, через що на перешкоді гармонізації можуть стати рівень праворозуміння у конкретній державі. Незважаючи на це, міжнародні організації та міждержавні об’єднання ввели у міжнародний правовий обіг значну кількість міжнародно-правових актів нормативного характеру та рекомендаційних документів з питань окремих процедур цивільного судочинства, визнання та виконання іноземних судових рішень, а також щодо взаємодопомоги у рамках цивільного процесу в питаннях, пов’язаних, зокрема, зі збиранням доказів та доведення судових документів до відома їх одержувачів. Як основа для гармонізації європейського законодавства про цивільне судочинство нещодавно були затверджені Модельні європейські правила цивільного процесу, що охоплюють весь цивільний процес, а також вирізняються цілісністю та виваженим ступенем адаптивності до національного права. У світлі євроінтеграційного курсу України, приведення законодавства України про цивільне судочинство із гармонізованими правилами цивільного процесу є неминучим, що викликає необхідність якнайскорішого їх наукового опрацювання, враховування під час застосування чинних положень законодавства України про цивільне судочинство та прийняття відповідних законодавчих рішень.Документ «Судові» примирні процедури(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2023) Степанова, Тетяна Валеріївна; Гут, Сергій Федорович; Stepanova, Tetiana V.; Gut, Serhii F.Стаття присвячена дослідженню та розвитку концепції вирішення спорів (конфліктів) між сторонами у ході розгляду справи в суді з використанням позасудових механізмів. Більшість процесуальних кодексів в Україні та за кордоном останнім часом включають норми врегулювання спору за участю або без участі судді. Автори за аналізом вітчизняних процесуальних кодексів виявляють і досліджують «судові» примирні процедури. Всі способи вирішення спорів можна умовно поділити на судові та позасудові. Причому в «судових» способах можна виділити способи, які потребують активної участі судді (врегулювання спору за участі судді), та такі, які не потребують втручання судді на стадії пошуку мирних шляхів врегулювання спору, а суддя залучається до участі в примиренні лише на останньому етапі, і його завдання фактично полягає в перевірці законності умов врегулювання спору, до якого дійшли сторони (визнання позову, відмова від позову). Загалом для якісної реалізації прав та захисту законних інтересів учасників справи вони мають володіти достатньо високим рівнем самоорганізації та самосвідомості, які є обов’язковими умовами досягнення компромісу між сторонами та його належного закріплення і подальшого підтвердження його законності судом. Хоча в деяких процедурах (наприклад, при проведенні врегулювання спору за участі судді) їх результат залежить також від професійної кваліфікації судді як посередника. Автори доходять висновку, що судові органи мають бути більш зацікавлені у процедурі врегулювання спору альтернативним методом, а у разі ініціативи з боку фізичних чи юридичних осіб їх пропозиція має бути прийнята з урахуванням завдань, які ставить перед органами правосуддя держава та законодавець. Оскільки законодавець закріпив широкий спектр можливостей мирного врегулювання спору між сторонами, то обґрунтовується подальша популяризація примирних процедур та роз’яснювальна робота, в тому числі і в суді, щодо ефективності та доцільності застосування таких процедур. В перспективі це буде мати позитивні наслідки для побудови в Україні правової демократичної держави.