Електронний архів-репозитарій
Одеського національного університету імені І. І. Мечникова
ISSN:2310-7731
Вітаємо на цифровій платформі elONUar, що забезпечує накопичення, систематизацію, обробку, зберігання та надання у відкритий доступ електронних версій наукових, науково-дослідних, навчально-методичних праць та кваліфікаційних робіт наукових та науково-педагогічних співробітників, аспірантів та студентів Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, а також електронних версій університетських друкованих видань.
Супровід та підтримка здійснюються Науковою бібліотекою університету
Нові матеріали для розміщення надсилайте на e-mail dspace@onu.edu.ua
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Списки художніх текстів для спеціальності «Філологія» (англійська, німецька, іспанська, французька філологія та відділення перекладу)
(Астропринт, 2025) Войтенко, Леся Іванівна; Абабіна, Наталія Василівна; Бежан, Олена Анатоліївна; Подковирофф, Нанушка Татьяна Соня; Романець, Валентина Михайлівна; Садовська, Юлія Володимирівна; Фокіна, Світлана Олександрівна; Ланова, Вікторія Володимирівна; Voitenko, Lesia I.; Ababina, Nataliia V.; Bezhan, Olena A.; Podkovyroff, Nanouchka Tatiana Sonia; Romanets, Valentyna M.; Sadovska, Yuliia V.; Fokina, Svitlana O.; Lanova, Viktoriia V.
Навчально-методичне видання рекомендовано для основних курсів, які розроблені та викладаються науковим колективом кафедри зарубіжної літератури для спеціальності «В11 Філологія» (англійське, німецьке, іспанське, французьке відділення та відділення перекладу) для першого та другого рівнів вищої освіти очної та заочної форм навчання. Матеріали видання є орієнтиром при знайомстві з певним корпусом текстів та відповідних питань в рамках опанування освітніх компонентів за спеціальністю «В11 Філологія». Матеріали видання будуть корисні для успішного навчання та засвоєння основ професійної діяльності. Рекомендовано студентам факультету романо-германської філології, викладачам, які працюють за спеціальністю «В11 Філологія». Видання також становитиме інтерес для всіх, хто цікавиться літературним процесом від Античності до сучасності.
Література європейського середньовіччя та епохи відродження
(Букаєв Вадим Вікторович, 2025) Войтенко, Леся Іванівна; Бежан, Олена Анатоліївна; Voitenko, Lesia I.; Bezhan, Olena A.
Методичний посібник адресований студентам філологам та покликаний поповнити студентські знання з літератури епохи Середньовіччя та Відродження, допомогти самостійно опанувати матеріал. Посібник складається з теоретичної частини, яка містить лекційний матеріал та практичної частини, яка містить плани практичних занять, список художніх творів, питання для самоконтролю та список науково-критичних матеріалів.
Трансформація емоційного інтелекту як життєвого ресурсу особистості в умовах кризи ідентичності
(2023) Жилін, Михайло Володимирович; Zhylin, Mykhailo V.
Жилін М.В. Трансформація емоційного інтелекту як життєвого ресурсу особистості в умовах кризи ідентичності. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія». – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова МОН України. – Одеса, 2023.
Дисертаційне дослідження присвячене вивченню проблеми емоційного інтелекту як ресурсного потенціалу індивіда при подоланні кризи ідентичності.
Трансформація суспільства є постійним динамічним процесом, який може сприяти розвитку різноманітних кризових явищ. У сучасному суспільстві процес адаптації особистості до соціальних трансформацій вимагає відповідних змін, які, досить часто, провокують прояв кризи ідентичності у формуванні власної «Я-концепції». Актуальною стає проблема подолання цього кризового стану в стислі терміни з метою отримання кращих практик, що дозволять попередити його повторне виникнення. Запорукою успіху у створенні власної «Я-концепції» є вміння контролювати власні емоції, керувати ними та вступати в активну взаємодію з оточенням завдяки високому рівню емоційного інтелекту.
Розвиток емоційного інтелекту є важливим елементом формування життєстійкості в умовах життєвих випробувань. Емоційний інтелект – це здатність ідентифікувати, усвідомлювати емоції (власні й оточуючих) та керувати ними. Такі компетенції сприяють розвитку міцного підґрунтя для системи ідентичності особистості, здатної долати кризи та труднощі. Вивчення взаємозв’язку емоційного інтелекту та ідентичності, передбачає необхідність поглиблення розуміння механізмів як особистісного розвитку, так і функціонування, у взаємозв’язку з динамікою міжособистісних відносин.
Саме тому це дослідження має на меті надати теоретичні та емпіричні докази щодо процесів трансформації емоційного інтелекту як ключового активу у випадках кризи ідентичності. Дослідження фокусується на контексті таких криз. На основі теоретичного огляду вітчизняних та зарубіжних концептуальних моделей, сформульовано засадничі принципи та виміри концепції емоційного інтелекту. Поглиблено уявлення про основні компоненти, що становлять її структуру, а також особливості, які визначають їх розвиток та трансформацію. Проаналізовано та структуровано понятійно-категоріальний контур особистісної та соціальної ідентичності. Розглянуто концептуальні підходи стосовно того, як саме деструктивні чинники можуть впливати на структури ідентичності різного рівня складності.
За допомогою розробленого психодіагностичного інструментарію емпірично досліджено прояв змістових характеристик емоційного інтелекту та ідентичності особистості. У дослідженні взяла участь 951 особа віком від 18 до 65 років. Зокрема, 455 (48,8%) жінок та 496 (52,2%) чоловіків. Опитування проводилося з серпня 2020 року по лютий 2022 року.
Використання однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA) дозволило підтвердити гіпотезу дослідження стосовно того, що між рівнем досягнутої ідентичності та емоційним інтелектом може існувати прямий зв’язок. Результати дисперсійного аналізу показали, що респонденти з «досягнутою ідентичністю» характеризуються високим рівнем задоволеності власним життям завдяки високій продуктивності та ефективності, постійним прагненням до саморозвитку та самовдосконалення, стабільністю всіх емоційних компонентів ідентичності. Респонденти з «дифузною ідентичністю» характеризуються критично низькими показниками за всіма досліджуваними критеріями, що свідчить про кризу в системі особистісної ідентифікації. Респонденти з вираженими станами «мораторію» та «прийнятої ідентичності» характеризуються тим, що перебувають на етапі трансформації ідентичності та здатні долати кризові прояви, а тому стан кризи ідентичності не фіксується.
З’ясовано індивідуально-психологічні індикатори структури емоційного інтелекту особистості залежно від стану ідентичності («дифузна», «досягнута», «прийнята» та «мораторій»). Дослідження показало, що учасники з когерентною ідентичністю продемонстрували підвищені рівні всіх структурних компонентів емоційного інтелекту, а також значну адаптивність та ефективне управління стресом, не піддаючись впливу кризового стану. Ці якості, в свою чергу, сприяють самовдосконаленню особистості та формуванню стабільної ідентичності в усіх сферах життя. З’ясовано, що особи з «дифузною ідентичністю» демонструють порівняно нижчий рівень розвитку всіх структурних аспектів емоційного інтелекту, що характеризується обмеженою здатністю до осмислення власних емоцій, обмеженою здатністю до регулювання та керування емоційними станами, неадекватною оцінкою якісних та емоційних реакцій інших людей. Цей показник підкреслює недостатню адаптивність учасників з невизначеною ідентичністю, що призводить до виникнення кризи ідентичності та перешкод у її успішному розв’язанні. Результати порівняльного аналізу емоційного інтелекту в групах з «досягнутою» та «дифузною» ідентичністю показали, що респонденти з «дифузною ідентичністю» демонструють статистично найнижчі показники контролю експресії, внутрішнього емоційного інтелекту, регуляції стресу, загального настрою, адаптивності та міжособистісного емоційного інтелекту.
Початкові результати, отримані з дисперсійного аналізу, дали підстави для проведення кореляційного аналізу. Базуючись на даних кореляційного аналізу було зроблено висновок щодо наявності прямого зв’язку між компонентами емоційного інтелекту та розвитком особистісних рис. У групі, яка досягає ідентичності, рівень як зовнішнього, так і внутрішнього емоційного інтелекту має прямий зв’язок із: адаптивністю, здатністю до регуляції стресу та загальним настроєм, – тобто виявляє позитивний вплив. Натомість, у групі з «дифузною ідентичністю» та низьким емоційним інтелектом спостерігається пряма кореляція з негативними показниками, що свідчить про те, що низький емоційний інтелект призводить до низького рівня активності, стресостійкості, погіршує загальний настрій та якість життя.
У дослідженні виявлено закономірні фактори, що призводять до настання кризи ідентичності (вік, стать, сімейний стан, дохід, наявність дітей) та визначено ступінь її прояву. Результати показують, що чоловіки старшого віку більш схильні до переживання кризи ідентичності, а також спостерігається негативна кореляція між матеріальним добробутом індивіда та інтенсивністю переживання кризи ідентичності. Варто зазначити, що чим довше людина проживає в країні без зміни звичного способу життя, тим меншою є ймовірність пережити кризу ідентичності. Та навпаки: переїзд до іншої країни може спровокувати таку кризу. Проаналізовано зв’язок між емоційним інтелектом та проявами кризи ідентичності, на основі емпіричного дослідження доведено його існування. За результатами дослідження встановлено, що чим вищий рівень ЕІ, тим швидше людина долає прояви кризи ідентичності.
Визначено окремі компоненти емоційного інтелекту, які є додатковим життєвим ресурсом, що активується для подолання кризи ідентичності. Побудована регресійна модель ресурсності емоційного інтелекту у прояві кризи ідентичності показала, що підвищення рівня емоційного інтелекту призводить до зменшення тривалості кризового періоду. Крім того, це дозволяє людям швидше долати кризу та уникати її в майбутньому, або переживати її не докладаючи особливих зусиль, оскільки адаптивність зростає паралельно з підвищенням рівня інтелекту.
Нами розроблено психологічну програму активізації потенціалу емоційного інтелекту під час кризи ідентичності, що враховує: як індивідуальні, так і групові форми роботи, що сприяють загальному зростанню як внутрішнього, так і зовнішнього емоційного інтелекту. Програма спрямована на підвищення рівня емоційного інтелекту та його окремих складових, що робить подолання кризи набагато ефективнішим та швидшим, а також дозволяє уникнути вірогідних проявів кризи в майбутньому. Крім того, між зростанням емоційного інтелекту та подоланням кризи ідентичності нами спрогнозовано досягнення ідентичності, що визначатиме емоційну стійкість особистості, її здатність адекватно оцінювати стрес, вміння його регулювати, зменшувати вплив тривожності, й таким чином досягати емоційної стабільності.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у поглибленні уявлень про ключові компоненти структури емоційного інтелекту, особливості його розвитку та трансформації, функціонування компонентів ідентичності та чинники, що провокують прояв ідентифікаційних криз різного рівня складності. Виявлено та проаналізовано взаємозв’язок між проявом кризи ідентичності та рівнем розвитку емоційного інтелекту особистості. Розкрито теоретико-методологічні засади програми психологічного втручання та супроводу особистості під час кризи ідентичності з урахуванням впливу емоційного інтелекту.
Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані дані щодо індивідуально-психологічних показників структури емоційного інтелекту особистості з «дифузною», «досягнутою», «прийнятою» та «мораторійною» ідентичностями, а також характер та вектор впливу кризової ідентичності на функціонування емоційного інтелекту особистості можуть бути використані для розробки цілеспрямованих стратегій та практик, спрямованих на підтримку особистісного розвитку, а також для реалізації превентивних заходів, спрямованих на зниження впливу чинників, що сприяють виникненню кризи. Перспективою подальших досліджень є визначення впливу емоційного інтелекту на різні аспекти життя людини, зокрема на її емоційний стан та здатність до подолання стресових ситуацій.
Поведінкові патерни користувачів соціальних мереж як умова їх психологічного благополуччя
(2021) Гудімова, Алісар Халєдівна; Hudimova, Alisar Kh.
Гудімова А.Х. Поведінкові патерни користувачів соціальних мереж як умова їх психологічного благополуччя. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 Психологія – Одеський національний університет імені І.І.Мечникова. (м. Одеса), 2021.
В даному дисертаційному дослідженні вивчається специфіка впливу соціальних мереж на психологічний стан підлітків та юнаків як найактивніших користувачів, індивідуально-психологічні особливості користувачів пізнього підліткового та юнацького вікового періоду в залежності від типу використання платформ соціальних мереж. Проведений аналіз теоретико-методологічних підходів до вивчення психологічного благополуччя користувачів у зв’язку з характером активності в соцмережах дозволив дійти наступних висновків. Психологічне благополуччя має велике значення для становлення самосвідомості особистості в пізньому підлітковому та юнацькому віці та залежить від багатьох факторів, у наш час особливо від якості взаємодії з кіберпростором. З розвитком соцмереж, значно підвищується час проведення юними користувачами в інтернеті, що призводить до подальшого зменшення долі міжособистісного спілкування як в сімейному колі, так і більш широкому соціальному середовищі. Фрагментарність досліджень щодо впливу патернів поведінки користувачів у соцмережах на психологічне благополуччя, формування залежності та навіть соцмережевого розладу сформувало необхідність подальшого дослідження цієї області з метою визначення та опису потенційних зв’язків між характером взаємодії з віртуальним простором та порушеннями психологічного стану, що реалізовано в даному дослідженні.
Теоретико-методологічний базис дослідження взаємозв’язку патернів поведінки користувачів у соцмережах з психологічним благополуччям розкритий з точки зору холістичного підходу, важливості єдності емпіричного з теоретичним. Нами були розглянуті наступні підходи: позитивної, гуманістичної, медичної, комунікативної психології особистості у віртуальному просторі та зловживання інтернет-мережею, філософії. Розглянуті підходи побудовані на принципах детермінізму та системності. Проаналізувавши теоретичні та емпіричні аспекти обраної теми, побудовано теоретико-методологічну модель проблемності надмірного залучення у соціальні мережі та його негативного впливу на психологічне благополуччя юних користувачів.
Проведено адаптацію та психометричний аналіз зарубіжних методик дослідження психологічного благополуччя та соціально-мережевого розладу, підтверджено їхню валідність. Процес адаптації складався з декількох етапів. По-перше, переклад здійснювався з англійської на українську мову. По-друге, була оцінена внутрішня узгодженість методики на основі показника альфа Кронбаха для одношкальної діагностичної методики для визначення рівня психологічного благополуччя, а також показник альфа Кронбаха та фактооний аналіз для шкали соцмережевого розладу.
Шкала благополуччя Варвік-Едінбург. При дослідженні 202 осіб α = 0,85, а при вивченні показників психологічного благополуччя 254 осіб альфа Кронбаха складала 0,86. Отриманий результат свідчить про високу надійність даної методики.
Шкала соціально-мережевого розладу. Для дослідження 202 осіб була застосована версія з 27 твердженнями, надійність за внутрішньою узгодженістю якої α = 0,85, що свідчить про високу надійність шкали. 254 досліджуваних на етапі дослідження особливостей використання соцмереж на період карантину проходили скорочену версію (α = 0,82). Таким чином, шкала соціально-мережевого розладу є надійною методикою для емпіричного дослідження.
Під час констатувального етапу дослідження за допомогою статистичного аналізу вивчено взаємозв’язок залученості у соціальні мережі з психологічним благополуччям юних користувачів та доведено, що формування соціально-мережевого розладу є наслідком одночасного поєднання зовнішніх та особистісних факторів. Доведено, що предикторами соціально-мережевого розладу є труднощі у взаємовідносинах з родиною, час, проведений у соцмережах та пасивна поведінка у онлайн-взаємодії. Виявлено, що принцип залученості в соцмережі заснований на принципі біхевіористичного підходу «стимул-реакція».
У результаті емпіричного дослідження виявлено, що соціальні мережі є найбільш популярними серед сімнадцятирічних користувачів. На нашу думку, це може бути пояснено кризою юнацького віку, що є періодом індивідуалізації. З одного боку юні користувачі можуть самовиражатися та отримувати відгуки, з іншого — стають пасивними спостерігачами віртуального життя інших користувачів. Перегляд соцмереж може як допомогти зрозуміти, що користувач не є самотнім у своїх переживаннях та проблемах, так і спровокувати відчуття непотрібності, зацькованості внаслідок кібербулінгу та ізольованості.
Констатовано, що через надмірну інформацію, що пропонують соціальні мережі у юних користувачів формується технологічний стрес, знижується комунікабельність та підвищується рівень пасивного використання онлайн-платформ для розваг та відмежування від реального спілкування. Зокрема, велика кількість акаунтів (більше чотирьох) на різних платформах є доволі потужним стрес-фактором, що може через страх щось упустити (FOMO) призвести до тривожності та депресії. Перераховані потенційні наслідки можуть бути пояснені необхідністю оновлювати свій профіль, ділитися чимось цікавим, щоб заохочувати велику аудиторію, ігноруючи реальне життя.
Вивчено особливості активного та пасивного використання соцмереж, що мають різні наслідки на психологічне благополуччя юних користувачів. Онлайн-комунікація є більш зручною, швидкою та не вимагає підтримки зорового контакту, що в деякій мірі полегшує міжособистісну взаємодію для сором’язливих підлітків (t = 3,8; ρ = 0,0001). Однак, враження наявності соціалізації провокує розвиток відчуття самотності (t = 3,3; ρ = 0,002). Використання соцмереж в якості платформи для збільшення кількості знайомих збільшує рівень відчуженості людини в цілому у соціальних відносинах, і це призводить до ще більшої відмежованості, оскільки відбувається надмірне фокусування на віртуальному світі, що, у свою чергу, підштовхує до проблемних рівнів використання інтернету. Фаза боротьби мотивів та коливань настільки затягнута, що навіть при бажанні перейти до спілкування вони зустрічають перепони. Єдиним виключенням є спілкування з близькими друзями, оскільки з ними вони себе відчувають у безпеці від можливого осуду. Юні користувачі, що активно спілкуються у соцмережах характеризуються легким пристосуванням до нових способів комунікації, відкритістю до нового досвіду використання онлайн-платформ, високою зацікавленістю у людях та тонкощах міжособистісних стосунків. Отже, доведено, що пасивне використання соцмереж формує ілюзію причетності та важливості для великого кола людей. Останнє підвищує самооцінку та відчуття власної цікавості для інших. Однак, з іншого боку, юні користувачі переживають відчуття нервозності, втомленості та заздрості, які можуть спровокувати розвиток тривожності та депресії.
Проблема самотності та соціальних мереж є актуальним питанням сучасності (27,65 ± 0,263). Встановлено, що юні користувачі відчувають себе самотніми, що характеризується відчуттям психологічної окремості, власної індивідуальності, яке зумовлено співвідношенням ідентифікації та відокремлення у зв’язку з віртуальною комунікацією. У дослідженні продемонстрований незадовільний рівень психологічного благополуччя юних користувачів. Середній результат вибірки склав 47,81 ± 9,93. Це може бути пояснено пасивним використанням соцмереж, що провокує емоційну лабільність, роздратованість, депресивність та нехтування сном задля отримання все актуальнішої інформації про різноманітні події та тренди. Соціальні мережі потенційно можуть забезпечувати відчуття причетності, підвищуючи задоволеність віртуальним міжособистісним спілкуванням. В реальності ж юні користувачі віддають перевагу бути спостерігачами чи спілкуватися за допомогою коментарів під постами чи опитуваннями в сторіз, що значно редукує можливість завести продуктивне спілкування. Такий патерн поведінки може провокувати зниження настрою, відчуття самотності та підвищувати рівень сором’язливості в установленні контактів. Юні користувачі зазнають значного соціального стресу, як непарадоксально, саме від спілкування онлайн. Така тенденція обумовлена не тільки можливими конфліктами та кібербулінгом, а й залежить від якості та контексту отримуваних повідомлень. Нерідко підлітки та юнаки відчувають занепокоєння, коли на їх повідомлення на протязі довгого часу не відповідають або відповіді мають не те забарвлення, яке вони уявляли. Порушення очікуваного шаблону спілкування призводить до занепокоєння, невпевненості та зменшення намагань завести нові знайомства, щоб не отримати відмови. Всі перераховані фактори провокують порушення психологічного благополуччя. Доведено, що збільшуючи час у соцмережах, юні користувачі збільшують ризик виникнення проблем з психологічним станом та здоров’ям в цілому (r=-0,250; ρ=0,0001).
Проведене дослідження дозволило встановити як соціальні мережі впливали на психологічний стан юних користувачів під час самоізоляції протягом пандемії COVID-19. В період всесвітньої пандемії доля використання соцмереж зростає та паралельно зростає роль останніх у психологічному самопочутті користувачів. Юні користувачі відмічають страхи, пов’язані з можливістю захворювання, які призводять до більш частого та тривалого звернення до соцмереж з метою витиснути погані думки та відволіктися (r = -0,158; p ≤ 0,05). Негативним наслідком неконтрольованого використання соцмереж під час карантину є зміни сну, переважно дисомнія, що супроводжується порушенням нормального ритму «сон-неспання» (r = 0,444; p ≤ 0,01). Використання соцмереж провокує виникнення емоційного та когнітивного збудження, що в свою чергу, призводить до порушення сну. Когнітивне збудження в значній мірі пов’язано з можливістю створювати контент та взаємодіяти з великою кількістю користувачів одночасно. Юні користувачі часто нехтують сном, лягають під ранок через неможливість або небажання припинити перебування у соцмережах. Такий патерн поведінки, що призводить до порушення сну, має наслідки не лише для фізичного самопочуття, а й стає базою для розвитку психологічних проблем, зокрема, тривожності, роздратованості, апатії та депресивності. Отже, спрямованість соціальних мереж впливає не лише на сон, а також і на емоційний стан та відчуття соціалізації. Отримуючи реакції або при їх відсутності, юні користувачі можуть відчувати як приплив сил, задоволення та причетність до спільноти, так і занепокоєння, напруження, відчуття власної нікчемності та відірваності від інших.
Соціальні мережі є джерелом спілкування з користувачами з різних куточків світу, рідними, близькими та друзями. В нашому дослідженні було встановлено, що юні користувачі за особистими вподобаннями не використовують дану функцію у повній мірі, а лише обмежуються пасивним переглядом контенту або ж створенням власного, збираючи «лайки», коментарі та репости. Однак, такий вид міжособистісної взаємодії лише поглиблює відчуття відокремленості та самотності, хоча імітує причетність та зближення з онлайн-спільнотою (r = 0,194; p ≤ 0,01). Самотність — це досить складний феномен, оцінка якого залежить від внутрішніх та зовнішніх факторів. Важливо враховувати ситуативний фактор в індивідуальному контексті переживання юними користувачами вимушеної самоізоляції. Однак, потрібно пам’ятати, що «самотність» та «ізоляція» не є тотожними поняттями.
Встановлено, що під час карантину у юних користувачів у зв’язку з надмірною залученістю у соцмережі нижче середнього рівень психологічного благополуччя (48,66 ± 8,35 балів). Останнє пов’язано з тим, що досліджувані відчувають необхідність доволі часто перевіряти смартфони на наявність повідомлень, незадоволеність при відволіканні на побутові справи або навчання від соцмереж, занепокоєння та тривожність при неможливості деякий час перевірити оновлення, напруження від труднощів відірватися від соцмереж під час занять іншими видами дозвілля. Доволі часто юні користувачі відчувають тиск зі сторони близьких та вступають у конфлікти, коли мова заходить про їх «постійне» перебування онлайн, що призводить до приховування факту використання гаджетів перед сім’єю на деякий час. Юнаки все частіше намагаються впоратися з негативними переживаннями через занурення у віртуальний світ, а не через інтимно-особистісну бесіду з родичами чи друзями. Таким чином, юні користувачі на карантині мають тенденцію до розвитку соціально-мережевого розладу (r = 0, 340; p ≤ 0,01).
Результати дослідження демонструють, що у зв’язку з вимушеною самоізоляцією підлітки відчувають значне психологічне напруження через страх перед невідомим та зміною звичного ритму життя (r = 0, 204; p ≤ 0,01). В якості копінг-стратегії юні користувачі обирають найлегший з можливих шлях для витіснення поганих думок — зосередження на віртуальному світі та створенні власного віртуального образу, завдяки якому можуть підтримувати елементарні механізми соціалізації. Адже соціальні мережі імітують звичайне життя, різницею є тільки дистанційність між користувачами. Активно спілкуючись зі знайомими, юнаки не втрачають навичок підтримки контактів з іншими, приймають участь у обговоренні цікавих для них тем.
Соціальні мережі загалом можуть як позитивно, так і негативно впливати на психологічний стан. Важливо враховувати, що психологічне благополуччя не представляє собою відсутність психічних відхилень. Повна модель психічного здоров’я вимагає не лише відсутності психопатології, а й орієнтації на позитивні показники функціонування, такі як суб’єктивне самопочуття та задоволеність взаємодією з іншими. Причинно-наслідкові зв’язки пасивної поведінки та неконтрольовано надмірного використання соцмереж провокують загострення відчуття відокремленості та ізольованості, порушують здоровий ритм сну та психологічний стан користувачів.
Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вперше: встановлено відмінності впливу соцмереж на психологічний стан українських користувачів у повсякденності та в умовах самоізоляції; з’ясовано особливості взаємозв’язку самосвідомості підлітків та юнаків із залученістю у віртуальну комунікацію; розроблено теоретико-методологічну модель проблемності використання соціальних мереж та їх негативного впливу на психологічне благополуччя користувачів; доповнено дослідження щодо впливу віртуальної комунікації на психологічне благополуччя молодого покоління; здійснено переклад, адаптацію та доведено валідність зарубіжних діагностичних шкал психологічного благополуччя та соціально-мережевого розладу; з’ясовано, що предикторами залежності від соцмереж є напружені стосунки з батьками, сором’язливість, інтроверсія та схильність до невротичних та депресивних станів; продемонстровано відмінності психологічного профілю користувачів в залежності від типу активності та часу проведеного онлайн. Удосконалено методику дослідження та встановлено, що пасивне використання соціальних мереж поглиблює відчуття самотності та знижує рівень психологічного благополуччя. Одержали подальшого розвитку: вивчення індивідуально-типологічних патернів використання користувачами соціальних мереж; уявлення про наслідки надмірної залученості у соціальні мережі для психологічного благополуччя користувачів.
Практичне значення дослідження полягає у проведенні психометричної адаптації української версії психодіагностичних методик: «Шкала психологічного благополуччя Варвік-Едінбург» та «Шкала соціально-мережевого розладу». Отримані результати дисертаційного дослідження можуть бути реалізовані у практиці психологічного консультування, виховної роботи на різних етапах онтогенезу, також були включені у зміст лекційних, семінарських та практичних занять дисциплін, що сприяє психологічному благополуччю особистості та її особистісного потенціалу. Результати дисертаційного дослідження впроваджені в просвітницьку роботу в якості методичних рекомендацій щодо формування навичок ефективного застосування засобів діагностики та превенції соцмережевого розладу. Отримані дані можуть бути використані при розробці та проведенні реабілітаційної програми, спрямованої на подолання негативних наслідків залежності особистості від соціальних мереж та створення оптимальних умов для її психологічного благополуччя, зокрема за допомогою когнітивно-біхевіористичного підходу.
Особливості ресурсної сфери пацієнтів на різних етапах формування внутрішньої картини хвороби
(2023) Булах, Інна Арсенівна; Bulakh, Inna A.
Булах І.А. Особливості ресурсної сфери пацієнтів на різних етапах формування внутрішньої картини хвороби – Рукопис.
Дисертація на здобуття представлену на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 053 "Психологія". – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2023.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню та порівнянню особливостей ресурсної сфери пацієнтів на різних етапах формування внутрішньої картини хвороби.
Робота містить вступ, три розділи, список використаних джерел, висновки і додатки.
В першому розділі проведено теоретичний аналіз класифікації ресурсів людини та з’ясовано вплив психологічних ресурсів на ставлення та подолання хвороб. Наведено визначення і різноманітні класифікації ресурсів. Зазначено, що ресурси представляють собою засоби та можливості, які допомагають індивіду адаптуватися та справлятися з викликами та стресовими ситуаціями в житті. Вони включають фізичні, психологічні, соціальні та матеріальні елементи, що сприяють збереженню та покращенню якості життя і досягненню поставлених цілей. Захворювання розглядається як стресогенний чинник, що обмежує не тільки фізичні і психічні потреби, а таке, що порушує всі аспекти життя і знижує якість життя. Зазначено, що у хворих виникають підвищені вимоги до адаптаційних ресурсів особистості, стратегій подолання цих потрясінь для реорганізації життєдіяльності. Простежено досвід ставлення до хвороби в науці. Продемонстровано, що у структурі внутрішньої картини хвороби виділяють чотири компоненти: сенситивний, емоційний; раціональний і мотиваційний. Зазначено, що визначено різні стилі подолання хвороби, які в дослідженні можна віднести до ресурсів, внутрішніх (психологічний захист, особистісні якості, емоційний баланс) та зовнішних (соціальна підтримка та інтенсифікація взаємодій з іншими). Надано визначення внутрішньої картини хвороби, як комплексу переживань хворого для подолання яких використовуються психологічні ресурси, що сприяє підтримці якості життя хворого. Розглянуто поняття якості життя, як оцінку індивідом власної життєвої ситуації протягом певного періоду часу та його складових (соматичний стан, психологічне благополуччя, соціальні стосунки, фізичний стан). Зазначено, що суб'єктивна, безпосередня оцінка своєї ситуації зацікавленою стороною вважається найважливішим і найдостовірнішим джерелом інформації. Продемонстровано, що якість життя якість життя по-різному бачиться, сприймається та оцінюється, зокрема хворим, членами його родини, медиками. Зауважено, що нормальний зір є важливим елементом здоров'я та якості життя Порушення зіру входять до десятки найпоширеніших причин погіршення якості життя. Розглянуто вплив ресурсів на перебіг хвороби та зміцнення здоров’я
В другому розділі надано характеристику хронічному прогресуючому захворюванню очей - глаукомі, яке характеризується ушкодженням зорового нерва та втратою поля зору. Зазначено, що втрата зорових функцій у пацієнтів з глаукомою може впливати на ходьбу, вихід з дому, читання, зір вночі, пристосування до різних рівнів освітлення, оцінку відстаней і бачення об'єктів, що наближаються збоку. Продемонстровано, що страх потенційної втрати зору призводить до завищеної тривожності, ризику розвиненості депресії та суттєво впливає на якість життя. Стверджується, що раннє виявлення глаукоми є життєво важливим завданням клінічного менеджменту для збереження зорових функцій та благополуччя людини. Продемонстровано етапи дослідження і обгрунтування методик для вивчення ресурсної сфери офтальмологічних хворих. Зазначено що в дослідженні прийняло участь 238 досліджуваних. Надано розподіл осіб на групи: респонденти без глаукоми, умовно здорові (n=72) склали групу Норма, респонденти з початковою глаукомою (n=90) та респонденти з другою стадією глаукоми (n=76). Обгрунтовано вибір методик з опорою на класифікацію ресурсів людини (біологічних, психологічних та соціальних).
В третьому розділі показано особливості прояву якості життя у умовно здорових респондентів і респондентів з початковою та з другою стадією глаукоми; встановлено особливості впливу роботи зорових функцій на якість життя респондентів. Простежено особливості внутрішньої картини хвороби у різних групах респондентів за допомогою діагностики переживань, як комплекcних явищ, в які включенi рiзнi рiвнi i cтруктури i які об'єднують внутрiшнiй доcвiд, пов'язaний з внутрiшнiми cтaнами – депресивними, тривожними, стресовими, ригідними, фрустраційними, агресивними. Показано особливості цілепокладання у досліджуваних. Респонденти групи з початковою стадією глаукоми мають середній рівень спрямованості на досягнення цілей, їх плани все більше не мають реальної опори, повноцінний сенс надають спогади про минуле в ньому вони були більш продуктивними, процес життя стає все менш цікавим, емоційно насиченим та наповненим змістом Респонденти групи з другою стадією глаукоми задоволені результатами власної самореалізації у минулому, мають низький рівень спрямованості на досягнення цілей, ресурс цілепокладання майже не представлений, вони незадоволені своїм життям у теперішньому, оскільки воно їм здається пустим, неповноцінним та не цікавим, спогади про минуле надають повноцінного сенсу, мають середній рівень локусу контролю-Я і локусу контролю - життя, маскують фаталізм. Виявлені статистичні розбіжності між групами за шакалами Цілі, Процес, Результат, Локус - Я, Локус – Життя. Вивчено особливості ресурсної сфери респондентів на різних етапах формування внутрішньої картини хвороби. З’ясовано моделі ресурсної сфери здорових осіб і осіб з відкритокутовою глаукомою I-II стадії без тяжкої некомпенсованої супутньої патології. З’ясовано моделі ресурсної сфери здорових осіб і осіб з первинною відкритокутовою глаукомою I-II стадії без тяжкої некомпенсованої супутньої патології. В групі умовно здорових встановлено ресурси, що допомагають адаптуватися у середовищі, це неагресивна активність, цілеспрямованість, усвідомленість керованості життя, соціальна підтримка, що збільшує резильєнтиність та здатність змінюватися або перемикатися між станами, що існують до контекстуальних вимог. В групі з початковою стадією глаукоми модель ресурсної сфери представлена на двох полюсах: активності, цілеспрямованості, керованості життя, що зменшують фрустрацію і налаштовують на прийняття та пристосування до хвороби й антіресурси – погана гнучкість і афективна нестабільність, які змушують "застрягати" на почутті збентеження, мати труднощі з перемиканням уваги та когнітивному відключенні, що своєю чергою може бути фактором вразливості до депресії. В групі з другою стадією глаукоми при усвідомленості відчуття незадоволеності роботою зорових функцій (фізіологічний ресурс) поглиблюється стрес, але хворі на психологічному рівні шукають сенс життя - спираються на сенсожиттєві орієнтації, намагаються бути стійкими й активними та маскують симптоми депресії.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що
вперше встановлено особливості ресурсної сфери пацієнтів на різних етапах формування внутрішньої картини хвороби; побудовані моделі ресурсної сфери здорових осіб і осіб з глаукомою I-II стадії;
уточнено визначення внутрішньої картини хвороби, як комплексу переживань хворого для подолання яких використовуються психологічні ресурси, що сприяє підтримці якості життя хворого;
зазначено, що відсутність провідної часової перспективи у хворих з другою стадією глаукоми опосередковано свідчить про депресивні симптоми на когнітивному рівні, що кореспондує з встановленою в них маскованою депресією; віднесено пригнічений емоційний стан і ригідність до антіресурсів, що обмежують можливості людини в адаптації до хвороби;
дістало подальшого розвитку: уявлення про ресурсну систему хворих; вплив резильєнтності, сенсожиттєвих орієнтацій, фізичної активності, психосоціальних ресурсів у проживанні хвороби, як травмуючої ситуації життя.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження включено у зміст викладання нормативних дисциплін «Загальна психологія», «Психологія розвитку» та вибіркової дисципліни «Психологічні ресурси особистості» впроваджено в науково - дослідницьку й практичну діяльність факультету психології і соціальної роботи ОНУ імені І.І.Мечникова (довідки «Акт впровадження» № 09-01-2023 від 12.09.2023 року та № 02-01-1436 від 01.11.2023 року).
Перспективами подальших досліджень є вивчення особливостей ресурсної сфери у осіб, що є хворими на офтальмологічні онкологічні захворювання.
Перегляд судових рішень за нововиявленими та виключними обставинами
(FLAT Ltd–Burgas, 2018) Веремчук, Владислав Сергійович; Veremchuk, Vladyslav S.
Ч. 1. Ст. 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У рамках судової реформи в Україні, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України № 2147-VIII, яким, зокрема, було внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). Зміни торкнулися також повторного розгляду справ за виключними обставинами. Дослідження даної теми є актуальним для подальшого усунення труднощів застосування матеріального і процесуального права, акцент доповіді робиться на нововведення до процесуального інституту перегляду справ за нововиявленими та винятковими обставинами. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Педагогічні технології розвитку медіаграмотності у майбутніх викладачів ЗВО
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025) Савицький, Богдан Юрійович
Кваліфікаційна робота присвячена дослідженню проблеми розвитку медіаграмотності у майбутніх викладачів закладів вищої освіти (ЗВО) та визначенню ефективних педагогічних технологій для цього процесу. У роботі було теоретично обґрунтовано та розроблено структурно- функціональну модель медіаграмотності викладача ЗВО, що охоплює когнітивно-аналітичний, практично-інструментальний та аксіологічно- етичний компоненти. Було систематизовано та адаптовано комплекс педагогічних технологій, зокрема дискусію, проблемне навчання, кейс- технологію, тренінгову технологію та ділову гру, як основний інструментарій для формування критичного мислення та навичок роботи з академічними медіатекстами в умовах інформаційних викликів.
Основною практичною складовою дослідження стала розробка та пілотне впровадження спеціального Модулю «Медіаграмотніть викладача ЗВО» у процесі магістерської підготовки. Експериментальна перевірка підтвердила високу ефективність запропонованого циклу занять: більшість учасників продемонстрували значну позитивну динаміку у здатності критично оцінювати надійність джерел та професійно реагувати на дезінформацію. На основі отриманих результатів було сформульовано методичні рекомендації щодо системної інтеграції та гнучкого використання цих педагогічних технологій у навчальний процес з метою забезпечення готовності молодих викладачів до роботи у цифровому освітньому середовищі.
Вплив військових умов на якість освітнього процесу у закладах вищої освіти: дослідження адаптації, викликів та ефективних рішень
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025) Рубан, Софія Дмитрівна
У роботі досліджено вплив військових умов на якість освітнього процесу у закладах вищої освіти України. Уточнено зміст поняття «якість освітнього процесу у закладах вищої освіти в умовах війни» та показано, як на якість освітнього процесу у ЗВО впливають зовнішні соціальні чинники, зокрема повномасштабна збройна агресія. Узагальнено міжнародний досвід функціонування систем вищої освіти в умовах війни, криз та надзвичайних ситуацій і визначено можливості його адаптації до українського контексту. Запропоновано систему практичних рекомендацій щодо підвищення якості освітнього процесу на інституційному, педагогічному рівнях та рівні
освітньої політики в умовах війни та повоєнного відновлення.
Дипломну (магістерську) роботу викладено на 107 сторінках. Наведено посилання на 70 джерел літератури.
Формування інформаційно-комунікаційної компетентності здобувачів вищої освіти засобами сучасних цифрових технологій
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025) Мацько, Марія Валеріївна
Дослідження присвячено процесу формування інформаційно- комунікаційної компетентності здобувачів вищої освіти соціально-гуманітарної сфери засобами сучасних цифрових технологій. Визначено й теоретично схарактеризовано соціокультурний портрет сучасного здобувача вищої освіти з урахуванням особливостей покоління Z. Виявлено відмінності здобувачів соціо-гуманітарної сфери. Обґрунтувано компонентну структуру ІК- компетентності здобувачів гуманітарних спеціальностей, сформульовано критерії оцінювання, описано рівні сформованості. Проаналізовано сучасні цифрові технології як засобу формування інформаційно-комунікаційної компетентності, які були застосовані протягом педагогічного експерименту. Запропоновано методику формування ІК компетентності та практичні рекомендації щодо її упровадження.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, додатків та списку використаних джерел.
Загальний обсяг роботи – 131 сторінки, з них основного тексту – 97 сторінки. Робота містить 2 таблиці та 21 малюнки. Список використаних джерел складає 120 найменувань.
Розвиток академічної мобільності в умовах сучасності: можливості та виклики на прикладі програми ERASMUS+
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025) Литвинова, Дар'я Дмитрівна
У роботі досліджено розвиток академічної мобільності в контексті сучасних глобальних трансформацій та євроінтеграційних процесів, із фокусом на аналізі можливостей та викликів програми Erasmus+. Розкрито теоретичні засади поняття академічної мобільності, її сутність, види, класифікаційні ознаки та роль у системі вищої освіти. Проаналізовано історичні передумови становлення академічної мобільності в Європі та Україні, окреслено ключові етапи розвитку інтернаціоналізації освітнього простору. Виокремлено проблемні аспекти організації мобільності в українських ЗВО та сформульовано рекомендації щодо її подальшого розвитку в Україні на інституційному й державному рівнях.