Чорноморська минувшина
Постійне посилання зібрання
Галузь і проблематика: на сторінках збірника публікуються різноманітні джерела і дослідження з історії краю, починаючи з заселення його людиною, що зумовлено тим геополітичним, комунікативним, економічним й військово-стратегічним значенням, яке мав чорноморський регіон в історії.
Переглянути
Нові надходження
Документ Море підкаже рішення [рец. на: Калініченко О. О., Акініна Т. Л., Сімоненко О. О. Перспективи впровадження морської підводної зброї: збірник наукових праць тимчасової волонтерської міжвідомчої групи. Одеса, 2024. 112 с.](ФОП Бондаренко М. O., 2024) Бачинська, Олена Анатоліївна; Bachynska, Olena A.Освоєння моря, як і космосу досить тривалий та складний для людини процес. Цей процес розпочався з палеоліту і сягає сьогодння. Багато рішень в освоєнні та конструкції морських суден підказало само море та його “мешканці”. Від часу виникнення та модернізації, морські судна стали не тільки важливими засобами в транспортировці людей та вантажів, у торгівлі або мандрівках, але й сучасними збройними осередками, що активно використовуються супротивниками у бойових діях. В той самий час, акваторії стали геополітичними об’єктами, і боротьба за них стала стратегічно важливою для панування в тому чи іншому регіоні. Не виключенням стала сучасна російсько-українська війна 2014– 2024 рр., в якій Крим став стратегічно важливою територією панування в Чорному морі, що було однією з причин анексії півострова, і подальша боротьба розгорнулась безпосередньо в самому морі.Документ Всеукраїнська наукова конференція «Українське серце Одеси: Михайло Комаров (Комар) – громадський діяч, просвітянин, бібліограф». 23 січня 2024 р., Одеса(ФОП Бондаренко М. O., 2024) Гончарук, Тарас Григорович; Honcharuk, Taras H.23 січня 2024 р. в досить зручній залі Музею української книги Комунальної установи «Одеська обласна універсальна наукова бібліотека імені М. С. Грушевського» та в онлайнрежимі відбулася всеукраїнська наукова конференція «Українське серце Одеси: Михайло Комаров (Комар) – громадський діяч, просвітянин, бібліограф». Конференція відбулася в день, коли визначному українському бібліографу, письменнику, історику, публіцисту, громадському та політичному діячу, провіднику одеської «Громади» та «Просвіти» Михайлу Комарову (1844–1913 рр.) виповнилося 180 років.Документ Документальні джерела з історії Одеського реального училища св. Павла(ФОП Бондаренко М. O., 2024) Омельчук, Наталя; Omelchuk, NataliaІнтеграція України до європейської спільноти поставила питання про відповідний рівень освіти та її реформування, в тому числі в середній школі. Це потребує відповідних оновлень, якісних змін її структури, змісту, методів та засобів навчання, нових організаційно-педагогічних підходів. Виникають нові запити до середньої освіти, вони вимагають не лише знань та вмінь, а й розвитку особистісних якостей, соціально-професійної мобільності людини. Реформи в освітній галузі України, які спрямовані на створення національної системи шкільної освіти з урахуванням найкращих зразків світового й вітчизняного досвіду, потребують більш активного використання історичних надбань і традицій української освіти. Одним з напрямів таких традицій є реальна освіта, що давала навичкі для професійної діяльності, орієнтувала учнів на здобування прикладних професій. Серед них і Одеське реальне училище св. Павла. В даній публікації досліджуються документальні джерела з історії училища, які поділяються на наративні – у вигляді спогадів випускників училища про однокласників, вчителів, освітній процес, побут та архівні джерела. З’ясовано, що останні презентовані окремим фондом в Державному архіві Одеської області, що містить понад 4,5 тисяч справ. Матеріали фонду «Одеське реальне училище св. Павла» має документи з історії становлення та реорганізацій училища, освітній процес, склад учнів та вчителів, допоміжний персонал, який працював протягом 70-х років ХІХ ст. по 1920 р.Документ Українсько-грузинське військове співробітництво: козацькі традиції та тенденції доби російсько-української війни(ФОП Бондаренко М. O., 2024) Музичко, Олександр Євгенович; Muzychko, Oleksandr Ye.Метою даної статті є дослідження історичної перспективи співпраці українців та грузинів у найважливішій сьогодні сфері – військовій. Завдання статті – встановити основні етапи співпраці, коло учасників та окреслити подальші перспективи. Комплекс оповідно-документальних матеріалів дозволяє виділити основні завдання дослідження. Історіографія цього питання має дві помітні складові: загальну та спеціальну. Дійдено висновку, що головним здобутком сучасної історіографії є поняття «скріплені кров’ю», яке вдало відображає суть військової співпраці українців і грузин, а тим більше – бойового братерства. Найінтенсивнішим етапом українсько-грузинського співробітництва тривалий час залишався період 1917–1921 рр. У цей час став очевидним головний ворог українців і грузинів – росіяни. Протягом всієї радянської окупації військова співпраця була унеможливлена і процвітала лише в еміграції. Під час Другої світової війни найбільша кількість грузинів та українців воювала у складі радянської армії, але набагато важливішою для формування традицій національного військового співробітництва є участь грузинів у боротьбі УПА. Сучасна епоха українсько-грузинської співпраці нагадує нам спіраль історії – ми знову маємо відбивати вторгнення російського ворога. Сьогодні обидві нації мають власну державність і більший ступінь підтримки з боку міжнародної спільноти, хоча й поки що недостатньої. Один із головних уроків історії грузинського та українського народів можна висловити у влучному вислові: «Мир – це не відсутність війни, це відсутність Москви».Документ До питання визначення ідентичностей в історичній ретроспективі(ФОП Бондаренко М. O., 2024) Петрова, Наталія Олександрівна; Petrova, Nataliia O.Стаття присвячена виокремленню основних аспектів визначення ідентичностей в історичній ретроспективі, що є надзвичайно актуальним, оскільки ідентичність як соціальний та культурний феномен є ключовою темою наукових досліджень, особливо історичних та археологічних. Дослідження ідентичностей минулих суспільств вимагає міждисциплінарного підходу, який об’єднує аналіз матеріальної культури, письмових джерел та теоретичних концепцій. У статті зроблено спробу визначити ключові питання та основні підходи до реконструкції ідентичностей за археологічними матеріалами та письмовими свідченнями, а також визначити виклики, з якими стикаються дослідники. Ідентичність є фундаментальним поняттям у соціальних і гуманітарних науках. Вона охоплює процеси самоусвідомлення та самовизначення, а також способи, якими індивіди і групи формують та виражають свою приналежність до певних соціальних, культурних, етнічних чи інших спільнот. У статті розглядається ідентичність як складний та багатогранний феномен, який формується на перетині індивідуальних і колективних чинників, а також її роль у сучасному світі. Ідентичність можна визначити як усвідомлення індивідом або групою власної унікальності й приналежності, може мати різні форми: особиста ідентичність, соціальна ідентичність, культурна ідентичність. Ідентичність як продукт взаємодії між індивідом і суспільством може бути динамічною, змінюючись залежно від соціального контексту або життєвих обставин. Наприклад, процеси глобалізації та міграції сприяють появі мультикультурних ідентичностей, де індивіди поєднують елементи різних культур. Водночас, у контексті соціальних конфліктів ідентичність може стати основою для поділу та протистояння. Ідентичність як культурний феномен має ключовий аспект, оскільки культура є одним із головних чинників формування ідентичності. Через мову, символи, обряди та традиції індивіди і групи виражають свою культурну унікальність. Культурна ідентичність включає: мову — як основний засіб комунікації та носій культурного коду; релігію — як джерело моральних і етичних норм; символіку — наприклад, національні прапори, герби, одяг, музика та інші атрибути, які визначають належність до певної спільноти. Культурна ідентичність також є важливим аспектом національної ідентичності. На рівні держави вона часто використовується для формування почуття єдності серед громадян. Ідентичність є ключовим соціальним і культурним феноменом, який впливає на всі аспекти життя індивідів і спільнот. Її формування залежить від безлічі чинників, включаючи соціальний контекст, культурні традиції та історичні події. У сучасному світі ідентичність залишається динамічним і важливим інструментом, який допомагає людям орієнтуватися в умовах глобалізації та збереження культурного різноманіття.Документ Роль національних символів у брендингу українських товарів: історичний аспект(ФОП Бондаренко М. O., 2024) Юраш, Євгеній Олександрович; Yurash, Yevhenii O.Стаття аналізує роль національних символів у формуванні брендингу українських товарів. Розглянуто історичний розвиток використання елементів культурної ідентичності, таких як герби, орнаменти, кольори та мотиви, у процесі створення позитивного іміджу продукції на внутрішньому та міжнародному ринках. Особливу увагу приділено сучасним прикладам успішного використання національної ідентичності в маркетингових стратегіях.Документ Історія футболу в Україні: попередні результати та перспективи дослідження(ФОП Бондаренко М. O., 2024) Вінцковський, Тарас Степанович; Vintskovskyi, Taras S.Мета – проаналізувати тенденції у вивченні історії футболу в Україні, виділити найголовніші досягнення та визначити перспективи у дослідженні спортивної гри. Методологія базується на залученні комплексу методів – передусім історіографічного аналізу й синтезу, загальнонаукового методу типологізації, спеціально-наукових генетичного і хронологічного методів, що передбачають дослідження певних структур у процесі змін; вони дозволяють осмислити пропоновану проблематику у межах традицій «нової історії», філософським підґрунтям якої є ідея, що історія твориться соціально або культурно. Наукова новизна. Вперше застосовано комплексний підхід до аналізу стану вивчення історії футболу в Україні; проаналізовано процес розвитку зазначеного напрямку наукових студій як частини дослідження історії культури в українському соціумі, у тому числі в контексті існування численних праць футболофілів (не професійних істориків); запропоновано загальну схему до подальшого опрацювання джерельної бази та тематичних блоків. Основні результати. Попри започаткування академічних студій з футбольної проблематики ще у другій половині ХХ ст., вони тривалий проміжок часу не отримали належної оцінки та підтримки, тому залишилися поодинокими проявами інтелектуальної ініціативи. На зламі століть, в умовах проникнення у середовище українських істориків поліваріантних підходів щодо можливостей пізнання минувшини, суттєво підвищився інтерес до вивчення найпопулярнішої у світі спортивної гри. Внаслідок зазначених змін сформувалася базова кількість наукової продукції, яка тематично охоплювала передусім два періоди: початок ХХ ст. й Другої світової війни, а територіально – Київ, Одесу та Львів. Окремим видом продукції стали праці не професійних істориків, які протягом багатьох десятиліть ретельно нагромаджували велетенський масив інформації, публікуючи її здебільшого у вигляді статистичних довідників й окремих досліджень з історії футбольних команд України. У цьому сегменті якісні та кількісні зміни теж припали на ХХІ ст., коли світ побачив значну кількість публікацій, у тому числі комплексного характеру. Саме автори-футболофіли (історики-аматори) запропонували власну схему реконструкції проникнення футболу на українські терени, проведення перших турнірів різних рангів, створення клубів, взаємозв’язку спорту і суспільно-політичних процесів, біографічного виміру культивування футболу.Документ Від Георгія Геращенка до Гео Чорноморця: одеське десятиліття Юрія Липи(ФОП Бондаренко М. O., 2024) Кучеренко, Світлана; Kucherenko, SvitlanaУ статті йдеться про одеську сторінку біографії, українського медика, митця і мислителя Юрія Івановича Липи (1900-1944). Здійснено бібліографічний та історіографічний огляди. Зазначено зв’язок предків Ю. І. Липи з Одесою. Окреслено хронологічні та подієві рамки одеського відтинку життєвого шляху Ю. І. Липи, розкрито обставини біографічних змін. На конкретних прикладах передреволюційних і революційних часів продемонстровано можливі світоглядні впливи оточення на становлення Ю. І. Липи як майбутнього діяча українського національного руху і творця української національної думки. Зазначено, що одеське десятиліття позначилося на подальшій діяльності й творчості Ю. І. Липи.Документ Море як чинник державотворення України в працях діячів українського національного руху кінця XIX – першої половини XX ст.(ФОП Бондаренко М. O., 2024) Бачинська, Олена Анатоліївна; Филипенко, Артем; Bachynska, Olena A.; Fylypenko, ArtemОдним з ключових питань боротьби за створення та збереження української держави у всі часи було і залишається питання закріплення і зміцнення української присутності на Чорному морі. Однією з проблем сучасної України, яка постала на початку 90-х років ХХ ст., було недостатнє усвідомлення ролі моря як чинника державотворення. Водночас українська політична думка, представлена у працях діячів українського національного руху кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. приділяла чималу вагу морській складовій української державності. М. Драгоманов, Д. Дорошенко, Л. Цегельський, М. Грушевський, Д. Донцов, С. Рудницький, Л. Биковський, Ю. Липа бачили Україну саме як морську державу. В публікації проаналізовано їх погляди на море як історичний та політичний чинник, уявлення про те, якими були роль та вплив моря на історію, політику та економіку України. В статті показано, що українська політична думка розглядала морську складову крізь призму історичного досвіду, що відбилося в оцінках М. Грушевським, М. Драгомановим та Д. Дорошенком морських походів запорозьких козаків, політиці гетьмана І. Мазепи, а також різниці між морською традицією Русі-України і Московщини-Росії Л. Цегельського. З`ясовано, що ідея моря як історичного і політичного чинника була розвинена у публіцистиці Д. Донцова, творах С. Рудницького та відомій «чорноморської доктрини» Ю. Липи. Доведено, що ідеї діячів українського національного руху кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. є підґрунтям для сучасної морської доктрини України, яка народжується в ході російсько-української війни.Документ Польська проблематика в регіонально-історичних працях в Україні у модерну добу: спроба визначення локальної специфіки(ФОП Бондаренко М. O., 2024) Новікова, Людмила Володимирівна; Novikova, Liudmyla V.У статті увага зосереджена на одному з маловивчених аспектів вивчення місцевої історії в Україні у модерну добу, а саме у «довгому» ХІХ ст. – на характері відображення в історіографічних образах історії різних українських регіонів та інших локусів ролі окремих етнічних груп та пов’язаних з ними історично держав, зокрема польської. Методологічно було використано концепції «довгого» ХІХ ст., а також запозичено з літературознавчої практики концепцію метатексту. Серед завдань дослідження було визначити відмінності та спільні риси у висвітленні польської проблематика в історичних працях, в залежності від локусу як предмету дослідження, виявити існування певних метатекстів, з’ясувати, чи були випадки створення праць з історії українських регіонів, які б інтегрували елементи польської тематики на основі неоціночного, «об’єктивного» підходу, або надавали б позитивні оцінки ролі поляків у локальній історії. У результаті дослідження було з’ясовано, що польська складова відображена в історіографічних інтерпретаціях історії різних регіонів та менших локусів, як тих, що були наприкінці XVIII ст. у складі Речі Посполитої, так і інших. Обставини формування регіональної історіографії у ХІХ ст. призвели до співіснування в конкретних дослідженнях різних концепцій та підходів. Інтерпретації польської складової в історії регіонів та менших локусів в їх складі мають місцеву специфіку та формують кілька метатекстів з вираженими характеристиками.Документ 13 листопада – день пам’яті Івана Липи (24.02.1865, Керч – 13.11.1923, Винники)(ФОП Бондаренко М. О., 2023) Кучеренко, Світлана; Kucherenko, Svitlana«ІВАН ЛИПА ТАРАСІВЕЦЬ ПИСЬМЕННИК ЛІКАР 1865 КЕРЧ НАД ЧОРНИМ МОРЕМ 1923 ВИННИКИ КОЛО ЛЬВОВА» – написано архітектором І Коверком на прохання Юрія Липи на пам’ятнику батькові у 1937 р. Життєвий шлях І. Липи від Керчі до Винників тривав 58 років, пройшовши через Харків, Казань, Канів Полтаву, Одесу, Київ, Вінницю, Кам’янець-Подільський, Львів, Тарнів та інші міста, містечка і села України й поза нею. Одеські сторінки в біографії визначено 1897 – 1898 і 1902 – 1918 рр. [3].Документ Шлях кави до України [Рец.: Нечитайло П. Османська кав’ярня в Кам’янці-Подільському. І: Польові роботи, керамічний посуд, люльки. Превентивна археологія в Україні, 1. Київ; Кам’янецьПодільський: ОАСУ, 2022. 296 с.].(ФОП Бондаренко М. O., 2023) Полторак, Володимир Миколайович; Poltorak, Volodymyr M.Кава в сучасній культурі відіграє важливу роль соціо-культурного комунікатора, а розмова під каву про каву може тривати годинами і торкатиметься питань хімії, світобудови, психології та національно-визвольної війни 17 століття. Проте академічна книга з історії поширення кавових традицій на українських землях все ще рідкість. Відкриття такого унікального археологічного комплексу кав’ярні («kahvehane») 1672 – 1699 років у Кам’янці-Подільському безумовно стало свого часу проривом в науковому дослідженні українсько-османських зв’язків і закономірно підсумоване в першому томі рецензованого видання.Документ Одеські гімназисти та Січневе повстання 1863 – 1864 рр.: матеріали однієї кримінальної справи(ФОП Бондаренко М. О., 2023) Бачинська, Олена Анатоліївна; Bachynska, Olena A.В статті вперше запропоновано публікацію документів однієї кримінальної справи, які розкривають вплив подій Січневого повстання 1863 – 1864 рр. на учнів приватної чоловічої гімназії Одеси. З’ясовано, що учні гімназії обговорювали та переймались подіями повстання в Польщі і навіть мріяли приєнатися до польських загонів. Юнацькі мрії та інші події життя призвели до самогубства одного з учнів. Документи, що публікуються, допомогають розкрити побутове життя гімназистів та історію окремого навчального закладу. Показано також коло польських родин, які вболівали за вчинки своїх дітей. Відзначено ставлення російської адміністрації до учнів польського походження.Документ Директорат Одеського Піклувального комітету про в’язниці: просопографічний портрет(Бондаренко М. O., 2023) Юраш, Євгеній Олександрович; Yurash, Yevhenii O.У статті розглянуто персональний склад директорату Одеського Піклувального комітету про в’язниці та їхню діяльність. За наявними довідковими та архівними матеріалами прослідкувано склад Комітету починаючи з 1834 р. З 1834 – 1835 рр. директорами товариства були: Л. О. Наришкін, С. Т. Василевський, К. І. Прокопеус, І. І. Фондуклей, О. М. Золотарев, С. П. Енгельгард, П. Т. Морозов, О. В. Коноплин, К. Т. Спаский, І. С. Новіков, А. Я. Фабр, С. Т. Ягницький, О. І. Гагарін, Г. Г. Голіцин, О. І. Орлай, С. Д. Горяїнов та інші. На основі зібраних джерел та літератури проаналізовано діяльність та значимість роботи вищезгаданих персоналій завдяки діяльності в Одеському Піклувальному комітеті про в’язниці.Документ Історія євреїв в Україні у ХХ ст. як предмет викладання у ЗВО: методичні розробки спецкурсів(ФОП Бондаренко М. О., 2023) Новікова, Людмила Володимирівна; Novikova, Liudmyla V.У статті пропонуються два проєкти загального й краєзнавчого курсів з історії єврейського населення в Україні та Одесі, зокрема, засновані на використанні просторового та інших сучасних підходів. Представлені програми є авторським поглядом на проблему та пропонує розпочати дискусію, зокрема, щодо просторового чи іншого сучасного підходу та залучення даних усних джерел при розробці курсів, як з історії єврейського населення, так і з історії інших етнічних груп, національних меншин в Україні.Документ Козакознавство в інтелектуальних студіях української діаспори Австралії у другій половині ХХ ст.(ФОП Бондаренко М. О., 2023) Музичко, Олександр Євгенович; Muzychko, Oleksandr Ye.Метою цієї статті є виявлення особливостей функціонування традиції усвідомлення козаків як надважливого архетипу української історії серед донедавна наймолодшої великої української діаспори – австралійської. Завданнями статті є окреслення кола осіб, що згадували про козаків, мотивації, обставини та напрями їх діяльності. Зроблено висновок, що на тлі доробку українських гуманітаріїв, поетів, письменників. митців Канади, США, Західної Європи козакознавство Австралії розвивалось у наздоганяючому темпі, що було зумовлено відносною молодістю діаспори на п’ятому континенті. Більшість зі згаданих персонажів розвивали в Австралії свій попередній доробок (передусім, йдеться про Івана Рибчина). Деякі з вчених, що мали потенціал для відповідних студій (С. Наріжний, Є. Завалинський) з різних причин не виявили активності. Проте, сама наявність козакознавчого сліду у діяльності австралійської інтелігенції промовисто свідчить про потенціал козацької ідеї для консолідації українців. Найоригінальніший доробок серед австралійських вчених належить О. Зибачинського, який зумів включити козацтво у широких історіософський контекст. Заслугою І. Рибчина був аналіз феномену козацтва у психологічному контексті. Він же піддав феномен козацтва більш об’єктивному, а водночас неоконсервативному аналізу. Але у дискурсі австралійської діаспори, як, втім, й інших діаспор, переважав неонародницький та неоромантичний погляд на козацтво. Безумовно, актуальними в умовах нинішньої російської загрози є численні зауваження австралійських українців про націєтворчу діяльність козаків, боротьбу їх проти російського імперіалізму. Загалом, австралійські козакознавчі студії продемонстрували оригінальний синтез міждисциплінарності.Документ Тематика з історії козацтва на сторінках наукових видань 50-80 років XX ст.: Український історичний журнал(ФОП Бондаренко М. O., 2023) Присяжнюк, Юрій; Prysyazhnyuk, YuriyУ статті розглянуто основні аспекти вивчення теми козацтва в українських історичних наукових виданнях протягом 50-80 років XX ст. та проведено аналіз рівня вивченості проблем козацтва на сторінках «Українського історичного журналу». Досліджено роль цього часопису у розгляді питань соціально-економічного, політичного та культурного розвитку українських земель у пізньому середньовіччі. Аналізується еволюція дослідницьких підходів, розкриваються ключові теми та питання, що були актуальними для істориків протягом визначеного періоду. Висвітлюються внески окремих вчених та їх вплив на загальний науковий дискурс щодо козацтва в Україні в зазначений історичний період. Виділено важливість студій зі спеціальних історичних дисциплін для освітлення історії України в період козаччини. Визначено, що автори цих студій істотно розширили дослідження з конкретно-історичних проблем досліджуваного періоду, роз'яснили та уточнили низку явищ і подій історії козацтва. Зроблено висновок, що «Український історичний журнал», який займає важливе місце вітчизняній історіографії, вніс значний внесок у вивчення важливих аспектів козацтва України. Дана стаття вносить важливий внесок у розуміння розвитку історичного дослідження козацької тематики та визначає його місце у науковому обговоренні протягом зазначеного часового проміжку.Документ Історичний роман «Козаки в Московії» в біографії Юрія Липи та звідстані часу(ФОП Бондаренко М. О., 2023) Кучеренко, Світлана; Kucherenko, SvitlanaУ статті йдеться про історичний роман Ю. Липи «Московія» як про подію в біографії автора та про актуальність проблематики й джерельної бази твору в контексті російсько-української війни. За допомогою біографічних джерел простежено історію написання та видання роману. Також зроблено спробу відтворити бібліографію історичних джерел і літератури, використаних Ю. Липою для створення образу Московії і москвичів XVII століття (суспільного та державного устрою, законів і звичаїв, ментальності й світогляду, повсякденного життя та поведінки). Підкреслено зв'язок мети автора і значення роману «Козаки в Московії» для українців. У підсумку зазначено уточнення фактів біографії й творчості Ю. Липи та перспективи дослідження – визначення ступені історичності роману та еволюції поглядів письменника-мислителя.Документ Кримські татари в складі Османського козацького війська (1853 – 1877)(ФОП Бондаренко М. О., 2023) Полторак, Володимир Миколайович; Poltorak, Volodymyr M.Східна війна (1853 – 1856) стала важливим вододілом в історії українського та кримськотатарського народів, утворивши нові реалії для їхнього співробітництва в боротьбі з російським великодержавним імперіалізмом. Одним з яскравих прикладів такої співпраці став бойовий шлях кримських татар в складі 1-го полку османських козаків. Османські козаки – військовий підрозділ на чолі з Михайлом Чайковським (Мехмед Садикпаша), який об’єднав представників багатьох поневолених народів в боротьбі за визволення в союзі з європейськими державами та в складі ліберально-реформованої османської армії. Османське козацтво мало інтелектуальний вплив на націотворення в європейській частині Османської імперії. Вперше поневолені народи отримали покровительство у вищому керівництві Османської імперії, що знайшло своє відображення насамперед у створенні Козацької бригади і у формулюванні ідеї козацької автономії у південно-східній Європі.Документ Дії англо-французького флоту в Одеській затоці в квітні 1854 р.: факти та міфи імперської пропаганди(ФОП Бондаренко М. O., 2023) Гончарук, Тарас Григорович; Honcharuk, Taras H.В статті розглядаються військові дії англофранцузького флоту в Одеській затоці під час Східної війни (1853 – 1856 рр.) у квітні 1854 р. Визначено головні твердження та оцінки щодо вказаних подій в російській, радянській і сучасній українській літературі та електронних ЗМІ. Відзначається, що починаючи від російської преси 1854 р., вищезгадані дії англо-французького флоту оцінювалися, як підступні, жорстокі й такі, що не мали успіху. Союзників звинувачували в тому, що вони влаштували провокацію в затоці, щоб потім обстріляти та захопити мирне місто. Аналізуючи факти та свідчення сучасників, в статті доводиться, що англо-французький флот не мав на меті захоплювати Одеси та обстрілювати місто. Стверджується, що цілями союзників були: помститися за обстріл росіянами парламентерського човна та знищити англійські, французькі та російські торговельні судна в Одеській затоці (видачу яких до того вимагали союзники). Цілі ці були загалом досягнуті. Тому, на думку автора статті, дії вказаного флоту 10 (22) квітня 1854 р. в Одеській затоці слід вважати не поразкою, а успіхом (хоча і незначним). Робиться висновок про недоцільність вживання досить поширених на сьогодні термінів «оборона Одеси» та «бомбардування Одеси» щодо подій квітня 1854 р. в Одеській затоці. Зазначається, що дотепер вказаним подіям в історико-краєзнавчій літературі приділялося забагато уваги, хоча на хід подій Східної війни (1853 – 1856 рр.) вони істотного впливу не мали. В статті також зроблено рекомендації щодо перенесення та зміни надписів на монументах пов’язаних з подіями квітня 1854 р. в Одесі (трофейної гармати та пам’ятника архієпископу Інокентію), які треба вчинити в рамках деколонізації.