Чорноморська минувшина
Постійне посилання зібрання
Галузь і проблематика: на сторінках збірника публікуються різноманітні джерела і дослідження з історії краю, починаючи з заселення його людиною, що зумовлено тим геополітичним, комунікативним, економічним й військово-стратегічним значенням, яке мав чорноморський регіон в історії.
Переглянути
Перегляд Чорноморська минувшина за browse.metadata.dateaccessioned
Зараз показуємо 1 - 20 з 177
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Чумацький промисел і Одеса (за матеріалами газети «Одесский вестник» кінця 1850-х – середини 1860-х рр.)(СПД-ФО Бровкін О.В., 2013) Гончарук, Тарас Григорович; Honcharuk, Taras H.; Гончарук, Тарас ГригорьевичУ статті розглядаються публікації газети «Одесский вестник» 1858 – 1867 рр. присвячені чумацькому промислу. Зокрема, аналізуються публікації: про труднощі чумацьких перевезень до Одеси; про вплив чумаків на стан одеських вулиць; про випадки, коли чумаки ставали в Одесі жертвами кримінальних елементів і поліцейського свавілля; про обман чумаків одеськими перекупниками і ін. Робиться висновок, що «Одесский вестник» не лише висвітлював питання, пов'язані з перебуванням в Одесі чумаків, але й нерідко виступав на їхній захист.Документ Адам Чайковський у чотирикутнику Париж – Стамбул – Петербург – Варшава(СПД-ФО Бровкін О.В., 2013) Полторак, Володимир Миколайович; Полторак, Владимир Николаевич; Poltorak, Volodymyr M.У статті на основі опублікованих документів з’ясовані основні віхи життя сина відомого політичного діяча ХІХ ст. Михайла Чайковського – Адама. Його біографія дає можливість уточнити та дослідити невідомі сторінки життя та діяльності самого М.Чайковського (Садик-паші). Народившись в Парижі, отримавши освіту у Франції та взявши участь у франко-прусській війні на її боці, військову кар’єру Адам Чайковський розпочав у Стамбулі. Прослуживши майже півтора десятки років в османській армії, він продовжив кар’єру в російській армії – дослужився до рангу генерал-майора і вийшов у відставку. Опинившись в Сімферополі, він на схилі свого життя у 78 років був пограбований більшовиками – кінець життя зустрів скоріш за все у Варшаві – хоча достеменних відомостей про це в нашому розпорядженні немає. Доля цієї людини в умовах геополітичних трансформацій другої половини ХІХ – початку ХХ ст. показова і авантюрна водночас.Документ Історія держави чи історія народу: до питання щодо концепцій історії Криму у працях дослідників ХІХ ст.(СПД-ФО Бровкін О.В., 2013) Новікова, Людмила Володимирівна; Новикова, Людмила Владимировна; Novikova, Liudmyla V.Вивчення історії Криму як комплексного поняття, що має географічний, етнічний та політичний аспекти, у ХІХ ст. в Російській імперії мало свою специфіку. Остання потребує на спеціальне дослідження, особливо з погляду поступової зміни пріоритетів у підходах істориків. Серед головних напрямків цієї зміни слід згадати перехід від розгляду історії Криму як історії політичної та полі-етнічної в діахронії до історії моноетнічної та співіснування останньої з історією політичною. Головними зовнішніми чинниками цього процесу стали як приєднання Криму до Російської імперії й втрата державності, що призводило до певного інтересу до державницької традиції на території півострову, так і різке зменшення кримсько-татарського населення на півострові як наслідок подій Східної війни та масової еміграції. Останнє, в умовах зростання уваги до ідеї народності, актуалізувало сприйняття історії Криму як історії етнічної, й призвело до появи історії змішаного етно-політичного типу, яка формально характеризувалася як історія народна – кримських татар. У статті ці зміни історичних парадигм розглядаються головним чином на прикладах загальних праць Станіслава Сестренцевича Богуша «История царства Херсонеса Таврийского» («История о Таврии») та Феоктиста Хартахая «Исторические судьбы крымских татар». Станіслав Сестренцевич Богуш простежує історію Криму від давньої історії до 1783 р., вважаючи її в цей період самобутнім процесом. Він звертає увагу на зв’язок історії півострова зі світовою, як західною, так і східною. Історія Кримського ханства розглядається ним як частина історії імперії Моголів. Однак з 1783 р., на його думку, історія Криму вже має розглядатися як частина історії Російської імперії. Дальшому розвитку історіографії історії Криму сприяла увага дослідників до історії Новоросійського краю та публікація історичних джерел. Це стало науковим підґрунтям для появи праці Феоктиста Хартахая, в якій автор поставив за мету простежити долю кримських татар. Він піднімає низку важливих питань, такі, як час заснування Кримського ханства, становище християн в цій державі, еволюція кримсько-татарського суспільства від агресивного військового в цивільному напрямку та інші. Приділяючи увагу внутрішній історії, автор показує кримських татар як народ, що створив своєрідну культуру, згадує окремих правителів, які розуміли необхідність внутрішніх реформ. Водночас іноді історик, у дусі народницької історіографії, використовує протиставлення народу державі.Документ Місіонерська діяльність священика Іллі Кливака на півдні України в 1917-1919 рр.(СПД-ФО Бровкін О.В., 2013) Ходак, Інна; Ходак, Инна; Khodak, InnaНа основі опублікованих джерел та літератури розглянуто церковну діяльність Іллі Кливака на півдні України. Підкреслено, що це один із перших священиків, який стояв біля витоків заснування греко-католицької церкви в Одесі. У статті досліджено участь священнослужителя у громадському та церковному житті регіону, проаналізовано особливості його місіонерської діяльності, провідне місце в якій відведено побудові храму для греко- католиків. У науковій розвідці зазначається, що документальних джерел, які б достовірно і переконливо свідчили про те, що було поштовхом для Іллі Кливака прибути з ідеєю місіонерства саме в Одесу, немає. Однак, на основі наявних відомостей виникають певні версії. Зокрема, сучасні історики О. Музичко та Т. Вінцковський схиляються до думки, що приїзд священика до Одеси був здійснений за ініціативою митрополита А. Шептицького. Зазначено, що прибувши до Одеси, Ілля Кливак поринув у церковну та громадську діяльність. Акцентується увага на основних аспектах діяльності священнослужителя на Одещині. Провідне місце посідала його місіонерська робота. Інформація з джерел дає підставу говорити, що пріоритетним для Іллі Кливака було будівництво храму для переселенців із західноукраїнських земель. Це необхідно було і для залучення віруючих до греко-католицької церкви. Попри всю активну діяльність І. Кливаку не вдалося реалізувати поставлені завдання ще й тому, що на початку 1919 р. він виїхав з Одеси. І. Кливак та його парафіяни неодноразово зверталися до митрополита УГКЦ А. Шептицького з проханням допомогти у справі зведення храму для віруючих. Епістолярна спадщина митрополита дає можливість відтворити організацію процесу по розбудові храму. Зокрема, з неї ми черпаємо відомості про заходи І. Кливака, здійснені ним для збору коштів на храм. Матеріальну допомогу на розбудову церкви надсилав і А. Шептицький. У публікації акцентується увага на тому, що саме завдяки листам І. Кливака до А.Шептицького ми знаємо і про інші заходи, які здійснював священнослужитель для поширення УГКЦ на півдні України. Звертається увага на те, що саме завдяки клопотанням А. Шептицького влада в Одесі виділила місце для побудови греко- католицького храму на території сучасного Херсонського скверу. У публікації вказано на заходи, які здійснював І. Кливак для поширення впливу УГКЦ на півдні України. Для реалізації цієї мети він читав лекції в університеті, публікував численні статті на релігійну тематику. Важливим аспектом діяльності І. Кливака в Одесі була його громадська робота. Священнослужитель прийняв активну участь в діяльності Українського комітету допомоги переселенцям із Галичини та Буковини. Проблеми, які він намагався вирішували з іншими однодумцями в Комітеті це – безробіття, хвороби, відсутність житла. Наявні джерела не дають можливості розкрити істинні причини, які змусили священнослужителя виїхати з Одеси і уже продовжити свою просвітницьку та проповідницьку діяльність на теренах Західної України. Ймовірно у період більшовицького режиму йому було небезпечно залишатися в місті. Тому, найвірогідніше, що десь на початку 1919 р., він виїхав з Одеси. У подальшому І. Кливак зазнав переслідування і був звинуваченим у так званій «антидержавній діяльності». Священика засуджено до позбавлення волі у концтаборі, де він і помер.Документ Козацька тематика у науковій спадщині В. О. Біднова(СПД-ФО Бровкін О.В., 2013) Діанова, Наталія Миколаївна; Дианова, Наталия Николаевна; Dianova, Nataliia M.Мета поданої роботи полягає у дослідженні внеску професора Василя Олексійовича Біднова у вивчення тематики українського козацтва й Запорозької Січі. Застосування наукових методів дослідження аналізу і синтезу, дало можливість дослідити наукові праці професора, які стосуються зазначеної проблематики. Розглянуто деякі аспекти його наукової роботи в складі Катеринославської вченої архівної комісії, де важливе місце відводилось обстеженню і впорядкуванню архівів Катеринославської губернії. В. О. Біднов зробив описи архівів, в яких йому довелось попрацювати. У контексті досліджуваної тематики науковий інтерес становить його праця «Короткі відомості про архів Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря», що був однією з головних святинь запорожців. В архіві зберігались рукописні й опубліковані книги ХVІІ – ХVІІІ ст. та документи з історії монастиря, датовані переважно ХІХ ст. Автор вказав на відсутність належного порядку в зберіганні документів і зникнення низки архівних справ, які торкались козацтва. Важливого значення набуває археографічна діяльність професора, яка проявлялась у пошуках і публікації джерел із церковної й світської історії Південної України. На особливу увагу заслуговують документи, виявлені дослідником в архівах Катеринославської духовної консисторії, Самарського Пустинно- Миколаївського монастиря й архіві губернського правління. Вони висвітлюють деякі епізоди з життя Запорозької Січі, її церковних споруд і духовенства. Ці документи знайшли своє відображення в численних публікаціях по зазначеній проблематиці. Більшість із них представлена археографічними роботами, в яких наведено тексти документів із короткими коментарями до них. Їх публікація здійснювалась переважно на сторінках «Летописей Екатеринославской ученой архивной комиссии». Зазначено, що найбільш повним збірником документів з історії козацтва є «Материалы для истории колонизации бывших запорожских владений». Цей збірник, опублікований В. О. Бідновим, не втратив своєї наукової значимості й актуальності. Поданий дослідником комплекс документів дає можливість реконструювати процес утворення адміністративних закладів у Новоросійській губернії та їх відношення до проблеми запорозьких зимівників впродовж 1775- 1776 рр.; розглянути розвиток церковного будівництва на колишніх запорозьких землях і позицію духовенства стосовно політики російського уряду в цьому регіоні. У вступі автор розмістив археографічну передмову й ґрунтовний нарис про стан запорозьких земель у перші роки після зруйнування Січі. Проаналізовано археографічні роботи В. О. Біднова, де історія козацтва тісно пов’язана з історією православної церкви. Автор опублікував документи Катеринославської духовної консисторії, супроводжуючи їх ґрунтовним аналізом. Вони дають можливість розглянути церковний устрій на Січі та розкрити діяльність запорозьких священнослужителів. Біографічні відомості про січового архімандрита Володимира Сокальського і священика Феодора Фоміча дають підставу для припущення про їх лояльність до дій російського уряду. Підтвердженням цього є привілеї, отримані ними після ліквідації Січі. В. О. Біднов займався дослідженням історії Запорозької Січі в останній період її існування. Він увів до наукового обігу низку документів Катеринославського губернського правління, які дають можливість розглянути перебіг дій російських військ, націлених на знищення Запорозької Січі. Василь Олексійович вказав на деякі неточності, допущені його попередниками, які досліджували цю проблему. Наукові праці В. О. Біднова, які стосуються історії запорозького козацтва, дають можливість найбільш повно реконструювати історію Запорозької Січі у контексті загальної історії Південної України.Документ Жінки-історики-козакознавці в історіографічному процесі Південної України наприкінці ХІХ – першій третині ХХ ст.(2013) Музичко, Олександр Євгенович; Музычко, Александр Евгеньевич; Muzychko, Oleksandr Ye.Метою статті є з’ясування ролі жінок у розвитку історичної освіти, думки та науки на території Південної України у другій половині ХІХ – першій третині ХХ ст. Зазначено, що попри історіографічну репутацію 1920-х років як часу емансипації жінок у науці, вже у попередній період жінки мали вплив, хоч і незначний, на історіографічний процес, що, власне, і підготувало ґрунт для їх подальшого увиразнення як істориків. До 1920-х років масштаб особистостей жінок-істориків виглядає більш значним.Документ Проблематика українського козацтва у колекціях краєзнавця Тараса Івановича Максим’юка(СПД-ФО Бровкін О.В., 2013) Гончарук, Тарас Григорович; Мисечко, Анатолій; Honcharuk, Taras H.; Mysechko, Anatoliy; Гончарук, Тарас ГригорьевичСтаття присвячена відомому одеському колекціонеру та краєзнавцю Тарасу Максим’юку, якому 2013 р. виповнилося 70 років. В ній подано короткий біографічний нарис Т. Максим’юка й охарактеризовано головні напрямки його наукової та популяризаторської діяльності. Особливу увагу приділено виставкам експонатів та публікаціям Т. Максим’юка, присвяченим історії українського козацтва. Зокрема, дослідження та видання Т. Максим’юком листівок А. Ждахи, автографа Д. Яворницького та ін.Документ «Західна чорноморія»: Вилково – Тульча – Варна – Бургас – Стамбул(СПД-ФО Бровкін О.В., 2013) Полторак, Владимир Николаевич; Полторак, Володимир Миколайович; Poltorak, Volodymyr M.В статті розглянуто місця формування та перебування козаків Оттоманського війська, створенного відомим Михайлом Чайка-Чайковським, (Мехмед Садиком). Вони створюють, на думку автора, Західну Чорноморію – ланцюг, що тримав вкупі середньовічну та модерну добу історії козацтва (на відміну від «Чорноморії Східної», де зароджувалось й існувало козацтво з XV ст.). Вилково (Україна) було центром проживання запорожців та російських козаків-некрасів, які склали основу Оттоманського війська, доведено, що у Вилково Садик-паша сприяв будівництву храма Різдва Пресвятої Богородиці. Тульча (Румунія) – центр керівництва запорожцями та некрасівськими козаками, де перебував М.Чайковський. Варна (Болгарія) – місце дислокації Оттоманських козаків. Бургас (Болгарія) – місто, де М.Чайковський обговорював формування корпусу (війська) Оттоманських козаків з відомим польським письменником А.Міцкевичем. Тут у 1855 р. знаходився табір козацького війська. Стамбул (Туреччина) – столиця, де тривалий час жив і працював Садик-паша, поблизу столиці він заснував два населених пункти, що існують до сьогодні – Полонезкьой (Адамполь) та Сазлибосна.Документ Сучасна Браїла (Румунія) і колишні запорожці: історична пам’ять і залишки топографії(СПД-ФО Бровкін О.В., 2013) Бачинська, Олена Анатоліївна; Мацюк, Дмитро; Бачинская, Елена Анатольевна; Мацюк, Дмитрий; Bachynska, Olena A.; Matsuk, DmytroУ статті йдеться про перебування в місті-фортеці Браіла задунайських запорожців на початку XIX cm. З’ясовано відображення цих подій в писемних джерелах та відсутність даних про них у музеях та сайті сучасного міста Браїла. На сьогодні свідками історичних подій початку XIX cm, в яких брали участь козаки, залишились мечеть на території колишньої фортеці, що перетворена на православний храм Святих Архангелів Михаїла та Гавріїла, забудова сучасного міста за топографією фортеці та узбережжя Дунаю.Документ Інтеграція запорозької старшини до російської армії в кінці XVIII ст.: Клим Перепілін (за матеріалами РДВІА)(СПД-ФО Бровкін О.В., 2013) Краснобай, Сергій; Краснобай, Сергей; Krasnobay, SergiyУ статті запропоновані документи з Російського державного військово- історичного архіву, за якими можна з’ясувати шлях отримання колишніми запорозькими старшинами офіцерських звань російської армії, а отже можливості отримання дворянства та зберегти провідне становище в суспільстві після зруйнування Запорозької Січі у 1775 р. Цей шлях показаний за прикладом комплексу документів полкового старшини Климента Перепіліна. На підставі останніх доведено, що надання офіцерського чину вимагало виконання певних доручень російської адміністрації, зокрема вербування колишніх козаків в іррегулярні формування Російської імперії (в тому числі у майбутнє Чорноморське козацьке військо). Виконання цих доручень вимагало тривалого терміну, що також свідчать репрезентовані документи.Документ Формулярні списки старшини Чорноморського козацького війська за 1804 р., як історичне джерело(СПД-ФО Бровкін О.В., 2013) Ложешник, Аліса Сергіївна; Ложешник, Алиса Сергеевна; Lozheshnyk, Alisa S.У даній статті публікуються формулярні списки, які являються цінним джерелом для вивчення соціального становища та проходження військової служби старшинам Чорноморського козацького війська. Тут представлені списки штаб-офіцерів на 24 липня 1804 р. З даних формулярних списків ми можемо дізнатися не лише призвіща та імена старшин, а й по батькові, вік, родинні зв’язки, походження, служба у війську та бойові походи. Формулярні списки є важливим джерелом для створення іменних послужних списків війська.Документ Прообраз «Особового листка з обліку кадрів»[Рец. на: Групові формулярні списки чиновництва Новоросійської губернії за 1798 рік/Упорядник О.С.Панкєєв.–Запоріжжя, 2011.–125 с.](СПД-ФО Бровкін О.В., 2013) Бачинська, Олена Анатоліївна; Бачинская, Елена Анатольевна; Bachynska, Olena A.Документ Господарське освоєння приазовських степів як фактор запорозько-донських взаємин у 1734-1775 рр.(Фенікс, 2009) Полторак, Володимир Миколайович; Poltorak, Volodymyr M.; Полторак, Владимир НиколаевичСтабілізація кордонів в приазовських землях та поступове заселення цих територій призвели до втягнення їх в економічні системи Запорозького та Донського військ. Часто саме економічні перспективи в освоєнні земель ставали приводом для виникнення міжкозацьких суперечок. Боротьба за землі й була результатом цього процесу, і відображала зміну внутрішньо-економічних систем козацьких військ.Документ Населені пункти Північно-Західного Причорномор’я за османськими джерелами: проблема датування та історичного розвитку(Фенікс, 2009) Середа, Олександр; Sereda, OlexanderВ статті на основі архівних і опублікованих османських джерел представлені факти про існування та розвиток населених пунктів Північно- Західного Причорномор’я у XVІІІ ст., зокрема Аккермана (Білгороду- Дністровського), Ізмаїла, Хаджибєя (Одеси), Очакова, Балти, Бендер, Татарбунар, Овідіополя; запропоновані підходи щодо їх датування.Документ Колонізація запорозькою старшиною Південної України: Опанас Ковпак(Фенікс, 2009) Краснобай, Сергій; Krasnobay, SergiyСтаття присвячена діяльності козацького полковника Опанаса Ковпака, його внеску в процес розвитку південноукраїнського регіону, показано характерний шлях переходу козацької старшини у російське дворянство.Документ Придунайський регіон як об’єкт дослідження у ХІХ ст.: на прикладі доробку А. О. Скальковського (1808-1898)(Фенікс, 2009) Новікова, Людмила Володимирівна; Новикова, Людмила Владимировна; Novikova, Liudmyla V.Завдяки використанню регіонального підходу у статті вдалося визначити спільне підґрунтя, на перший погляд, окремих дослідницьких проблем і вказати на головні мотиви, які лежали в основі інтересу представника одеського наукового осередку А.О.Скальковського (1808-1898) до історії, політичного становища та економічного розвитку Придунайського регіону в цілому та задунайського козацтва зокрема.Документ Козакознавчі студії Одеської школи істориків професора І.А. Линниченка(2009) Музичко, Олександр Євгенович; Muzychko, Oleksandr Ye.; Музычко, Александр ЕвгеньевичУ статті на базі широкого кола архівних та оприлюднених джерел досліджено козакознавчий компонент у науково-історичних студіях І. Линниченка, А. Флоровського, П. Клепацького, М. Слабченка, Є. Загоровського. На початку ХХ ст. ці науковці уособлювали одеську школу істориків на чолі з професором І. Линниченко.Документ Дослідження історії Гетьманщини одеськими істориками ХХ – першої третини ХХ ст.(Фенікс, 2009) Ложешник, Аліса Сергіївна; Lozheshnyk, Alisa S.; Ложешник, Алиса СергеевнаВ статті на основі робіт одеських істориків ХІХ – початку ХХ ст., з’ясовано, що вони розглядали історію Гетьманщини, здебільшого, в контексті історії Південної України і, зокрема, у її взаємозв’язку з Запорозькою Січчю.Документ Кошторис вартості необхідних робіт на чумацьких шляхах, пов’язаних з торгівлею Одеси 1840 р., як історичне джерело(Фенікс, 2009) Гончарук, Тарас Григорович; Honcharuk, Taras H.; Гончарук, Тарас ГригорьевичНаведений документ складений у березні 1840 р. є кошторисом необхідних робіт на шляхах пов’язаних з торгівлею Одеси. Документ свідчить про стан і напрямок так званих “чумацьких шляхів” у Херсонській губернії.Документ “Дело о восстановлении независимости Малороссии” 1855 р. (на матеріалах Державного архіву Одеської області)(Фенікс, 2009) Бачинська, Олена Анатоліївна; Bachynska, Olena A.; Бачинская, Елена АнатольевнаПублікуються документи, що ілюструють спроби “відновити незалежність” України, які за міркуваннями чиновників Наддніпрянської і Південної України мали місце під час Східної війни 1853-1855 рр. і являли собою загрозу для суспільного устрою Російської імперії.