Переглянути
Нові надходження
Документ Вербальна агресія в мережевому дискурсі: лінгвопрагматичний аспект(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2024) Малишева, Марія Геннадіївна; Malysheva, Mariia G.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 Філологія. – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Одеса, 2024. Дисертацію присвячено зіставному лінгвопрагматичному аналізу виявів вербальної агресії в українськомовному та іспанськомовному сегментах соціальної мережі Facebook. Потрактовано вербальну агресію як предмет лінгвістичного дослідження, проаналізовано вияви вербальної агресії в дискурсі соціальних мереж, розроблено типологію комунікативних стратегій і тактик в межах комунікативного акту вербальної агресії. Актуальність дисертації зумовлено потребою комплексного зіставного дослідження виявів вербальної агресії поміж носіїв української та іспанської мов під час взаємодії в комунікативному просторі соціальної мережі Facebook з позиції лінгвопрагматики. Попри значний інтерес лінгвістів до вивчення явища вербальної агресії в різних сферах буття людини, проблему не можна вважати розв’язаною, оскільки терміносполука «вербальна агресія» досі не має загальноприйнятого потрактування, а наявні наукові розвідки, що висвітлюють вияви вербальної агресії в дискурсі соціальних мереж з позиції лінгвопрагматики, мають поодинокий характер та витлумачують лише окремі аспекти цього явища. Відповідно, вербальна агресія, а саме її теоретичний апарат та репрезентація в мережевому дискурсі, потребує комплексного лінгвістичного опису. Мета дисертаційної роботи полягає в проведенні комплексного зіставного аналізу виявів вербальної агресії в українськомовному та іспанськомовному сегментах соціальної мережі Facebook з позиції лінгвопрагматики. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: визначити поняття вербальної агресії, як предмета лінгвістичного дослідження й окреслити основні ознаки комунікативного акту вербальної агресії; проаналізувати поняття «мережевий дискурс», сформувати робочу дефініцію поняття і схарактеризувати комунікацію в соціальній мережі Facebook; простежити реалізацію та змоделювати комунікативний акт вербальної агресії в типових ситуаціях полілогічної взаємодії користувачів соціальних мереж у мовленнєвих жанрах допису і коментаря; кваліфікувати та схарактеризувати лексико-семантичні, граматичні, графічні й орфографічні засоби вираження вербальної агресії в соціальних мережах у дописах і коментарях носіїв української та іспанської мов; з’ясувати та описати основні комунікативні стратегії і тактики реалізації вербальної агресії в мережевому дискурсі й порівняти мовленнєву поведінку українськомовних та іспанськомовних користувачів соціальної мережі Facebook; окреслити вербальне наповнення та змоделювати семантичне поле лексеми «агресія»/«agresión» в українській та іспанській мовах на підставі словникових дефініцій та результатів асоціативного експерименту. Об’єктом дослідження є деструктивна мовленнєва поведінка учасників мережевого дискурсу, а предметом – мовні засоби вираження вербальної агресії в українськомовному та іспанськомовному мережевому дискурсі. Матеріалом для дослідження слугували дописи і коментарі користувачів українськомовного та іспанськомовного сегментів соціальної мережі Facebook, зібрані упродовж 2020–2023 років, загальною кількістю понад 2000 текстових фрагментів з тематичних спільнот та приватних сторінок відомих особистостей (українськомовний та іспанськомовний матеріал представлено в рівній пропорції); словникові дефініції та результати асоціативного експерименту (загалом проаналізовано 196 анкет носіїв української та іспанської мов). Потрактовано вербальну агресію як комунікативний акт, скерований мовцем на адресата з наміром завдати йому моральної шкоди через вербальний вплив. Комунікативний акт вербальної агресії є комунікативною взаємодією ініціатора (ініціаторів) агресивної дії і особи (осіб), на яку (яких) скеровано агресивну дію, наслідком такої взаємодії стає нанесення моральної шкоди особі (особам), на яку (яких) скеровано агресивну дію і визначений як «агресема». Агресему реалізовано в мовленні у формі конкретних варіантів – маркерів вербальної агресії, що зі свого боку репрезентовані засобами мови різних рівнів. Визначено мережевий дискурс як мовленнєву репрезентацію комунікативного акту, реалізованого у соціальних мережах. Наявність інформаційного приводу спонукає користувача соціальної мережі до висловлення думки, що оприлюднена невербально, вербалізовано і вербально. Ініціацією комунікативного акту є вербальна реакція, що, зі свого боку, стає новим інфоприводом і з’являється у стрічці інших користувачів соціальної мережі, тобто починається друга ітерація. Відповідно, комунікація в соціальній мережі Facebook потенційно є рекурсивною та має фрактальну форму. Окреслено елементи комунікативного акту вербальної агресії в соціальній мережі Facebook: учасники комунікативного акту (автор допису, коментатор; ініціатор агресивної дії, суб’єкт агресивної дії), контакт (власне взаємодія учасників комунікативного акту в межах певної гілки коментарів), референт (суб’єкт агресивної дії; може брати або не брати участі в комунікативному акті), код (тут: допис, коментар, обов’язково має містити маркер вербальної агресії). Вербальна агресія в українськомовному та іспанськомовному дискурсі реалізована за допомогою лексико-семантичних (інвективи, обсценна лексика та дисфемізми, лексеми з негативним оцінним значенням, сталі вирази, оказіоналізми), граматичних (вживання на адресу співрозмовника граматичних форм 2-ої та 3-ої особи (прим. ісп: йдеться про «él», «ella», «ellos», «ellas»), застосування граматичних форм жіночого роду на адресу особи чоловічої статі, упущення іменника після вказівних займенників, застосування дієслівних форм наказового або умовного способу; спонукальні речення з семантикою необхідності виконати дію, питальні речення з хибною пресупозицією), графічних та орфографічних (зловживання великими літерами та знаками пунктуації, подовження голосних і приголосних літер, графічне табуювання слів, що належать до мови ворожнечі, використання емодзі, анімованих та статичних зображень, наліпок) засобів. В іспанськомовному мережевому дискурсі наявні й__ інші маркери вербальної агресії: вживання означеного артикля з іменем або прізвищем особи, на яку скеровано агресію (в українськомовному сегменті не представлено); а в українськомовному – оказіональні трансформації антропонімів (в іспанськомовному – поодинокі), випадки застосування граматичних форм середнього роду на адресу людини (в іспанськомовному – не представлено), навмисне передавання звуків однієї мови графічними засобами іншої мови (в іспанськомовному – не представлено як маркер вербальної агресії). Випадки, коли певні маркери не представлені в певній мові, зумовлено відмінностями в граматичній системі мов (в українській мові немає артикля, в іспанській – середнього роду). Навмисне передавання звуків однієї мови графічними засобами іншої мови в українськомовному мережевому дискурсі є вмотивованим поверхневою схожістю слов’янських мов та вживається з метою іронізування та висміювання осіб, на яких скеровано агресію (здебільшого йдеться про російськомовних та людей, що не розуміють українську). В іспанськомовному мережевому дискурсі такого явища не представлено. В аспекті аналізу стратегічних параметрів комунікативного акту вербальної агресії домінують комунікативна стратегія дискредитації та завдавання образи, тоді як стратегії погрози та тролінгу є менш поширеними. Виокремлені стратегії та їхні ядерні тактики є спільними для українськомовного та іспанськомовного сегменту соціальної мережі Facebook, утім, носії української та іспанської мови добирають різні тактики із «банку тактик» та різні мовні засоби реалізації вербальної агресії. Комунікативні стратегії завдавання образи й дискредитації представлені в українськомовному дискурсі переважно рівномірно (35% = 357 текстових фрагментів проти 38% = 388 текстових фрагментів відповідно), наступною стратегією за частотою є стратегія погрози (19% = 194 текстових фрагментів), найменш представленою є стратегія тролінгу (8% = 81 текстовий фрагмент). В іспанськомовному мережевому дискурсі найчастотнішими також є стратегія дискредитації та завдавання образи (42% = 411 текстовий фрагмент проти 37% = 363 текстових фрагментіввідповідно), стратегії погрози (12% = 118 текстових фрагментів) та тролінгу (9% = 88 текстових фрагментів) представлені поодиноко. Причиною низької частотності реалізації стратегії погрози в іспанськомовному мережевому дискурсі є активна соціальна позиція носіїв іспанської мови: користувачі соціальної мережі Facebook залишають скарги на повідомлення, що містять елементи погрози. Для українськомовного мережевого дискурсу це явище не є характерним: повідомлення «владі» про порушення норм має соціально-негативне забарвлення й сприймається як донос. Загалом носії української мови вільно послуговуються нецензурною лексикою, інвективами, вдаються до оказіональних трансформацій окремих слів та словосполучень, не стримуються під час висловлення негативного ставлення до об’єкта агресії. Носії іспанської мови є більш стриманими, часто реалізують свій лінгвокреативний потенціал за допомогою порівняльних зворотів, гри слів та інших стилістичних засобів з метою висміювання, але також вдаються до нецензурної лексики й інвектив. В зіставному аспекті носії української мови є більш відвертими, невтримними й жорстокими під час розгортання комунікативного акту вербальної агресії, на відміну від носіїв іспанської мови. Лексикографічні джерела потрактовують лексему «агресія» як збройний напад однієї держави на іншу та як ворожий тип поведінки, а «agresión» – як напад на націю (країну) або людину (здебільшого мова йде про фізичний напад або про порушення прав об’єкта агресії) утім, результати асоціативного експерименту дають змогу встановити, що носії мови розширюють значення цих понять під час спілкування: у свідомості українськомовних респондентів агресія тісно пов’язана з почуттям злості, болю та страху, є виявом зла, має прояв війни та крику, а носії іспанської мови асоціюють це явище з почуттям болю (dolor), насильством (violencia) та поганим ставленням (maltrato) до інших. Семантичні поля лексем «агресія» та «agresión», розроблені за результатами аналізу словникових дефініцій та реакцій респондентів, переважно корелюють одне з одним в українській та іспанській мовах. У свідомості носіїв української та іспанської мови явище «агресія»/«agresión» актуалізується переважно на рівніемоційного сприйняття. До змодельованого на підставі словникових тлумачень і результатів асоціативного експерименту семантичного поля входять лексико-семантичні групи і підгрупи: ЛСГ «Насильницька дія» (підгрупи «Фізична дія (вчинок)», «Вербальна дія», «Інструмент», «Характеристика дії»); ЛСГ «Суб’єкт» (підгрупа «Характер», «Виконавець та об’єкт дії», «Емоції, почуття та фізичний стан»). Усі лексико-семантичні групи та підгрупи корелюють, за винятком підгрупи «Інструмент», що є непредставленою в іспанськомовному сегменті.Документ Соціальний статус у мовній картині світу художнього персонажа(2023) Степанова, Світлана Євгеніївна; Stepanova, Svitlana Ye.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 Філологія. Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Одеса, 2023. 228 с. Сучасні соціолінгвістичні, лінгвокультурологічні, когнітивні напрями у вивченні мовної репрезентації соціальних статусів зумовили актуальність узагальнення і потреби систематизації маркерів соціальних статусів у мовних картинах світу художніх персонажів. Наукові здобутки гуманітаристики на сьогодні уможливили опис маркерів соціальних статусів як системи синтагматичних (набір, пучок, комбінації одночасно діючих соціальних статусів), парадигматичних (вербальні й невербальні засоби, прийоми, механізми, які служать для вираження соціального статусу у мовних картинах і ехо-картинах світу персонажів, еволюції їхнього соціального статусу в певних мовленнєво-культурних сценаріях) і епідигматичних (у випадках багатозначності засобу) відносин. Мета цього дисертаційного дослідження – представити феномен мовної об’єктивації соціального статусу в художній картині світу як систему, організовану на підставі синтагматично-парадигматичних відношень з елементами відношень епідигматичних. Досягненню цієї мети передувала низка завдань, які вирішує здобувачка: 1) дослідити теоретичні засади, специфіку, історію вивчення проблеми вираження соціального статусу в мовній картині світу художнього персонажа, визначити сутнісну природу засобів і механізмів її омовлення; 2) проаналізувати низку художніх текстів кінця ХІХ – початку ХХ століття з метою відбору засобів персонажної вербаліки та персонажної невербаліки, які виступають маркерами соціальних статусів персонажів у мовних картинах світу; 3) уточнити типологію соціальних статусів, що цілеспрямовано маркуються вітчизняними авторами проаналізованих текстів і систематизувати структурно, прагматично і семантично різнорідні засоби об’єктивації соціального статусу художнього персонажа; 4) окреслити шляхи взаємодії вербальних і невербальних маркерів соціального статусу із суміжними категоріями мови й мовлення в літературно-художньому дискурсі; 5) визначити домінанти соціально-статусних характеристик персонажів в авторському художньому мовленні кінця ХІХ – початку ХХ століття. Об'єкт вивчення – засоби вираження соціального статусу художнього персонажа в мовній картині світу. Предмет дослідження – співвідношення підсистеми соціальних статусів художнього персонажа і підсистеми їх вербальних і невербальних маркерів, виражених мовними засобами, за принципами дихотомії синтагматичне / парадигматичне. Джерелом відбору матеріалу постали 10 художніх текстів кінця ХІХ – початку ХХ століття (однієї епохи) шести авторів (Ольги Кобилянської, Івана Карпенка-Карого, Лесі Українки, Володимира Винниченка, Антона Чехова, Віри Інбер), які цілеспрямовано працювали над реалістичним висвітленням соціально-статусних характеристик центральних і деяких другорядних персонажів за допомогою персонажної вербаліки та персонажної невербаліки. Для стилістичного зіставлення залучено також матеріал 4 текстів дипломатичного підстилю офіційно-ділового стилю. Загалом картотека містить 1815 мовних знаків різної структури та аспектно-мовної належності (від фонетичних одиниць до текстових фрагментів): 1302 вербальних маркера і 513 невербальних маркерів, – які вжито письменниками як засоби вербалізації різних соціальних статусів персонажів. Наукова новизна отриманих у дисертації результатів полягає в тому, що в ній уперше зібрано та представлено як систему структурно, прагматично і семантично різнорідні маркери соціального статусу художнього персонажа. Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що проведене в ній дослідження різних за структурою та семантикою вербальних і невербальних засобів маркування соціальних статусів у мовних картинах світу художніх персонажів засвідчило, що феномен вербалізації соціальних статусів становить систему, організовану синтагматично-парадигматичними відношеннями між підсистемою соціальних статусів (синтагматичний складник) і підсистемою мовних засобів їх вираження (парадигматичний складник) з елементами епідигматичних відношень. Визначено кореляційну залежність певних груп вербальних і невербальних маркерів соціального статусу персонажів від дискурсивних ситуацій їх уживання та від різновидів цих статусів. Запропоновано концепцію дискурсивної організації оповідного тексту літературно-художнього дискурсу. Визначено механізми дії метадискурсивності оповідних художніх текстів щодо організації їхніх прагматико-дискурсивних контекстів. Установлено індивідуальні пріоритети авторів щодо домінантного використання прагматико-дискурсивних контекстів у проаналізованих художніх текстах, а також щодо застосування певних засобів вираження соціальних статусів персонажів у соціально окреслених комунікативних ситуаціях. Результати дослідження висвітлено у вступі, трьох розділах і висновках. Результати дослідження можуть бути використані в подальших наукових розробках і навчальних програмах низки філологічних дисциплін. Нові знання про системну організацію художніх засобів вербального вираження персонажем і невербальні засоби, виражені автором, про соціальну поведінку персонажа, покликані висвітлити когнітивні засади художнього зображення соціального статусу людини у різних мовленнєво-культурних сценаріях, а також мають зацікавити виробників перекладацького комп'ютерного програмного забезпечення для доповнення й уточнення програм. Результати дослідження відкривають перспективу виявлення й вивчення в різних лінгвокультурах комунікативних ситуацій і тактик маркування соціальних статусів художніх персонажів, а також особливості визначення самих статусів і взаємодії між ними.Документ Художньо-естетичні властивості казок у творчості М. Жука(2023) Романова, Катерина Василівна; Romanova, Kateryna V.Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 Філологія. Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. У дисертації проаналізовано казки Михайла Жука в аспектi художньо- естетичної своєрідності. Предметом безпосереднього аналізу постали казки М. Жука, що оприлюднені чи зберігаються у фондах Одеського літературного музею, з огляду на сюжетно-мотивну структуру, характер художньої подієвості, міжвидові (міжмистецькі) та родо-жанрові трансформації. Актуальність цього дослідження зумовлена потребою системного аналізу казок як знакового синкретичного жанру прози письменника. Дослідження про його творчість, що зʼявилися останнім часом (Ю. Михайлів, Я. Поліщук, В. Квіцинська, С. Лущик, О. Яворська), є вагомими, однак не становлять цілісного наукового осмислення казкової спадщини М. Жука в контексті панорамного огляду його малярської творчості та біографії. Важливо також осмислити казки М. Жука в контекстi модернізму, враховуючи дидактичність його художнього слова, орієнтовану не лише на читачів молодшого віку, а й на дорослих реципієнтів. Посутнім є й вивчення просвітницько-романтичних тенденцій творів цього письменника. Матеріалом дослідження постали понад 30 казок митця, надрукованих окремим виданням або виданих у збірниках у 20-х рр. ХХ ст. чи оприлюднених у наш час, а також рукописні тексти казок (у завершеному чи незавершеному станi), що зберігаються у фондах Одеського літературного музею. Предметом дослідження постала художня своєрідність поетики казок М. Жука; особливості наративних стратегій у малій прозі автора; динаміка текстотвірних чинників, зумовлена комунікативними стратегіями автора та інтенціями текстів. З огляду на мету і завдання у дослідженні використано низку методів: структурно-семіотичний під час дослідження родо-жанрової природи синкретичних творів як чинник утворення картини світу; міжмистецьких та міжвидових зрощень; особливостей театралізації і драматургізації художнього висловлювання. У роботі застосовано принципи наратологічного аналізу, що дозволило виявити авторські інтенції та комунікативні стратегії, які набули образного втілення завдяки візуалізації представлених подій. Дослідження авторських рукописів дало змогу простежити динаміку задуму та появи творів у порівнянні з надрукованими текстами. Вдалося представити, як текст рукопису відобразив різні етапи творення тексту: від первинного задуму до остаточного втілення ідеї казки. Порівняльний метод також використовувався при зіставленні рукописів та друкованих творiв, а також при порівнянні елементів, засобiв, прийомiв образотворчої та літературної творчості М. Жука. Крім цього, застосовано герменевтичний метод та метод міфопоетичного аналізу образів казок. Частково використані біографічний та культурно-історичний методи, оскільки в деяких творах простежуються автобіографічні елементи, а також алюзії до соціально-культурних реалій доби. Теоретико-методологічну основу дисертації склали праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених. Методологічним підґрунтям для аналізу наративних стратегій у поетиці казок М. Жука стали праці Р. Барта, К. Бремона, Ц. Тодорова, В. Тюпи, В. Шміда; теорії мотиву – А. Бема, О. Бойченка, О. Веселовського, В. Гете, Є. Мелетинського, В. Проппа, Б. Путілова, Н. Тамарченка, Б. Томашевського, О. Чудакова. Для дослідження в галузі генетичної критики та текстології залучені праці П. -М. де Біазі, Б. Бойе, А. Грезійон, М. Гнатюк, Р. Дебре-Женетт, Д. Феррер. Аналіз характеру родо- жанрової динаміки здійснилт на методологічному підґрунті праць М. Бахтіна, Т. Гундорової, Н. Копистянської, Н. Лейдермана, Н. Малютіної, В. Халізєва. У першому розділі проаналізовано етапи критичної та літературознавчої рефлексії біографії і творчості М. Жука, що дозволило створити цілісний образ художнього доробку митця, а також дослідити поетикальну своєрідність його казок. Огляд перших двох етапів вивчення творчості створив уявлення про модерністський контекст мистецьких пошуків М. Жука та про його письменницькі контакти на півдні України. На сучасному етапi вивчення прози автора сформовано стале уявлення про естетичні, образні та стильові особливості творів митця-модерніста (Я. Поліщук, О. Яворська, Ю. Ковалів). Дослідження останніх років (В. Квіцинська, А. Матусяк, Л. Соколюк) стали в нагодi для нашого аналізу різних аспектів казкової спадщини М. Жука, у тому числі картини світу, жанрової своєрідності, інтермедіальної природи. На підставі розгляду окремих досліджень модерністської казки, виявлено певні закономірності стилізації фольклорної та літературної казки в прозі цього періоду. Передусім ідеться про синкретизм жанрових, стильових, сюжетно- образних елементів у текстах казок (В. Костецька, В. Врублевська, М. Липовецький, Н. Копистянська, Н. Тихолоз, Г. Сабат тещо.). Простежено своєрідну закономірність комунiкаційних засад текстоутворення в працях як українських (В. Кизилова, Н. Тихолоз, Ю. Ярмиш), так і польських літературознавців (П. Бʼязі, В. Клоц, В. Костецька) які виявили властиве казкам романтизму і позитивізму дидактично-моралізаторське спрямування і відверте посилення психологізації повіствування. У другому розділі проналізовано сюжетно-мотивну структуру казок М. Жука. Зроблено висновок, що більшості казок М. Жука властива лінійна будова сюжету. Але в окремих казках, вiдповiдно до реалізації в них модерністичних ознак, спостерігаються риси дискретної організації хронотопу – зміна дня і ночі, пір року, наголошування на циклічності цих процесів (наприклад, у казках «Про доброго короля Пустилихо» та «Король Рік»). Сюжетний час оповіді в таких текстах відмінний від сюжету, пов’язаного з подією нарації, про що безпосередньо згадує оповідач у тексті казок. Звернено увагу, що в деяких казках, наприклад, «Сливи» або «Добра душа», зміна наративного фокусу бачення (від всевідаючого наратора до персонажа) також впливає на перервність подiй у сюжеті. Фрагментарна будова увиразнюється внаслідок поєднання оповіді наратора (опис події, узагальнення), невласне прямого мовлення (план бачення персонажа) і власне реплік самого персонажа (наприклад, прямої мови Цигана і Степана в казці «Добра душа»). У таких казках увиразнюються ознаки внутрішньо-психологічної подієвості, що не завжди узгоджується з сюжетними подіями, представленими як майже реальні в казково-міфологічному світі. Ця картина світу виявляє ознаки алегоричності, притчевості, що спонукають читача до однозначної інтерпретації. Серед мотивів, що створюють цілісну картину світу в поетиці казок М. Жука, детально проаналізовано мотиви чарівної води, чарівного перевтілення явищ (предметів) за допомогою слова та флористичні мотиви. У результаті аналізу виявлено різні аспекти реалізації мотиву трансформації сутностей у казках М. Жука. Він реалізується як мотив чарівного перетворення світу, людей, квітів, предметів за допомогою води або завдяки дії чарівного слова. Зокрема, зроблено висновок, що образ води виступає умовною єднальною ланкою між уявним та реальним планами подій (наприклад, у казці «Кораблики», коли через контакт із водою паперові кораблики, зроблені Муриком в умовно реальному світі, перетворюються на загарбницькі ворожі кораблі в уявному світі). Отож, здатність водної стихiї в її образному втіленнi до перетворення постає в казках М. Жука рушійною силою сюжету, який потім динамізується у зв’язку з перетворенням одних явищ на інші. Цей мотив грає помітну роль в загальнiй авторський картині світу. Його функції в поетиці тексту узгоджуються з модерністичними тенденціями образної передачі явища трансформації як певної буттєвої сили. Утілення мотивів проаналізовано з погляду перформатизації висловлювання, котра дається взнаки в тематизації комунікативних інтенцій, а також у контексті західноєвропейської сецесії, пов’язані з флористикою. Виявлено інтроспективну динаміку флористичної образності в казках митця (літератора і живописця). У третьому розділі, присвяченому характеру художньої подієвості у казках М. Жука, ідеться про наративні та комунікативні стратегії в казках М. Жука. У них виявлені особливості безособової нарації («Пшик», «Циган і Чорт») та нарації від третьої особи однини («Дядько і Дідько»). Зроблено висновок, що індивідуальне авторське бачення в казках цього письменника виявляє себе в картині світу твору, яка формується в уяві читача як візуально образний текст. У той же час погляд всевідаючого наратора розпізнається в мовленнєво-образній структурі висловлювання в новелістичній будові сюжету. Також у цьому розділі виявлено ознаки авторської самопрезентації у зміні назви казок, у посиленні риторики висловлювання та у відкритій структурі творів («Водичка Молодничка», «Летючий корабель»). Узагальнено, що візуалізація формує в уяві читача дискурс чарівно-фікційної образності, і, водночас, має ілюстративні властивості. Розглянуто чинники кореляції ілюстративностi у текстах казок і в малюнках художника («Дрімайлики»). В останньому розділі дисертації закцентовано увагу на жанро-видових трансформаціях казок М. Жука, що розглядаються залежно від комунікативних стратегій висловлювання і зумовленої тим адресації. Зокрема, в кореляції до цільової аудиторії (дітей, дорослих чи одночасно для аудиторії різного віку). Виявлено зв’язок між характерними ознаками казки-притчі, казки-байки, казки- новели та референцією до читача. Зроблено висновок, що в більшості казок М. Жука переважають повчально-дидактичні інтенції висловлювання, котрі узгоджується з семантичною та художньо-естетичною ланками структури творів. Не випадково різновиди казок письменника за спрямованістю авторських стратегій можна розділити на риторично-дидактичні та пригодницько- розважальні. Так, у казці-притчі «Спляча красуня» виявлені прийоми свідомого звернення автора до реципієнта як дитячого, так і дорослого віку, що посилює дидактично-алегоричне спрямування та увиразнює ознаки притчі в творі, а в новелістичних казках-анекдотах («Сливи» та «Ме») комунікативні стратегії спрямовані на обізнаного з дотепом та іронією дорослого слухача / читача. Характеристикою персонажа слугують фразеологізми та прислів’я, завдяки яким увиразнено прийоми аналогії: перенесення ознак з одного явища на інше. Установлено, що властиві деяким казкам М. Жука ознаки драматизації дії поєднано з перформативним характером висловлювання. Розглянувши художні особливості креолізованих текстів на основі казок М. Жука, вдалося виявити корелятивність вербального та зображального елементів у структурі казки як іконічного тексту, у якому авторські малюнки слугують семантичною інтерпретацією вербального тексту. Предметний аналіз поетики казки «Дрімайлики» довiв художню цілісність вербального та ілюстративного текстів. Ілюстративно-графічні елементи сприяють вирішенню семіотично-естетичних завдань автора, причому адресація наратора до візуального образу стає обов’язковим елементом картини світу в ньому. Таким чином, завдяки поетикальному аналізу на різних рівнях поетики і текстоутворення вдалось представити опубліковані та неопубліковані казки М. Жука як синкретичне художньо-образне утворення, позначене смисловими зв’язками вербального, іконічно-графічного та перформативного способу створення авторської картини світу.Документ Реалізація категорії інтертекстуальності в художньому дискурсі фентезі(2021) Бойко, Ольга Олексіївна; Boiko, Olha O.; Бойко, Ольга АлексеевнаУ дисертаційному дослідженні здійснено текстово-дискурсивний аналіз однієї з актуальних проблем мовознавства – інтертекстуальності та її реалізації в художньому дискурсі фентезі. Теоретичне обґрунтування базується на первинному вирізненні теорії діалогічності М. Бахтіним, а також визначенні інтертекстуальності Ю. Кристєвою; проаналізовано різноскеровані дослідження цієї категорії сучасними українськими та закордонними дослідниками. Уточнено поняття інтексту, інтертексту, міжтекстових відносин та інших дискусійних питань понятійно-термінологічного апарату інтертекстуальних досліджень. Співставлено поняття інтертекстуальності та інтердискурсивності. Ми схиляємося до думки, що інтертекстуальність є текстово-дискурсивною категорією через наявні ознаки дискурсивної діалогічності, які проявляються в царині тексту через актуалізацію «чужого слова» в первинному або трансформованому вигляді. Аналіз сучасних розробок у площині типології інтертекстуальності дав змогу розробити власну концепцію і аргументувати, що насиченість текстів цитатами різного кшталту, алюзіями, референціями виконує когнітивно-сугестивну функцію, актуалізуючи літературну й культурно-історичну пам’ять читача, надаючи імпульс до самостійного пошуку додаткової інформації, проведення паралелей і логічних зв’язків між новим текстом і тими, що були написані раніше тим самим автором або іншими. Під час опрацювання ілюстративного матеріалу ми оперували теорією прецедентності, розробленою В. Красних.Документ Мифопоэтическая парадигма в русской предромантической и романтической прозе 20–40-х годов XIX века(2009) Мусий, Валентина Борисовна; Мусій, Валентина Борисівна; Musiy, Valentyna B.Актуальность изучения мифопоэтической парадигмы в русской предромантической и романтической прозе 20-40-х годов XIX века обусловлена необходимостью: - комплексного изучения системы связей между русской литературой и мифологией; выявления факторов, которые определили своеобразие художественного воплощения мифа на каждом отдельном этапе развития литературы - анализа связи между переходными процессами в русской культуре начала XIX века и переменами в понимании мифа; - создания на основе интеграции стратегий разных гуманитарных наук модели перехода русской литературы от риторичности к художественности; - выявления основных направлений эстетизации мифа в русской литературе; - преодоления противоречивости в понимании художественных методов и литературных направлений в русской литературе начала XIX века (в первую очередь, русского предромантизма), изучения механизмов их взаимодействия;Документ Інвективи в українській мові(2013) Форманова, Світлана ВікторівнаМетою дослідження є аналіз сучасних форм українськомовної субстандартної вербальної інвективи та з’ясування її прагматичної, соціолінгвістичної та лінгвокультурної зумовленості. Мета дослідження передбачила необхідність вирішення таких завдань: простежити формування і становлення інвективи в українській мові; схарактеризувати ознаки інвективи як жанру; з’ясувати жанрово-стильові особливості античної, біблійної інвективи та інвективи епохи Відродження; визначити психолінгвістичні основи обрáзи в комунікативній інтеракції; проаналізувати національну специфіку інвективи та її різновиди в українській мові; висвітлити характерні семантико-стилістичні особливості української інвективи; обґрунтувати поняття інвективи як засобу сугестивного впливу та визначити її основні функції у мовленні; виявити гендерну специфіку вживання інвективи; схарактеризувати особливості використання інвективи у неформально-молодіжних угрупуваннях; розкрити організацію сучасних форм вербальної та невербальної інвективи у створенні конфліктного дискурсу; на основі соціолінгвістичного опитування визначити ставлення респондентів до інвективи; конкретизувати термінологічний апарат дослідження інвективи.