Монографії ФМВПС (Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії)

Постійне посилання зібрання

https://dspace.onu.edu.ua/handle/123456789/39144

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 24

Consequences of the Russian invasion of Ukraine for the Mediterranean through the lens of academic discourse
(Astroprint, 2024) Brusylovska, Olga I.; Брусиловська, Ольга Іллівна
The world’s reaction to Russian aggression is still inadequate. What consequences does it have, and what other challenges can it bring to Ukraine, Russia, other countries, and entire regions? Russian aggression against Ukraine has affected not only these two countries. Above all, it has influenced the further development of global problems such as famine, decline of agriculture, rising prices, economic instability and shortage of cheap energy. The war affects not only developing countries but also the most developed ones. Therefore, this chapter presents scenarios for the Mediterranean countries, the EU, and NATO (since the fate of these organisations is vital for the Mediterranean) as they appeared in Academia. The research question is: How has the Russian-Ukrainian war affected the academic discourse on the scenarios for the future of Mediterranean countries? About 100 sources were collected, published during 2022-2024. Semi-structured interview and data from media and secondary sources were used to collect qualitative data; Discourse Analysis was implemented to analyse the qualitative data. The hypothesis is that the Russian-Ukrainian war influenced academic discourse, so we can talk about the return of Classical Realism as the main school of international relations theory. Scientists choose scenario planning as a primary tool for constructing scenarios for the future development of the conflict and its consequences, which allows for managing the uncertainty of the future. The essence of this tool is to study the organisation’s external environment for the presence of predetermined elements and key uncertainties and combine them to formulate alternative scenarios for the future. In short, we must make a choice that, in our opinion, determines the future in a given context. Critical factors for planning are where uncertainty is high and impact is substantial. In our case, the context is Russia’s war against Ukraine, and the subject of substantial impact is the Mediterranean. Scientists use the Russian-Ukrainian war to construct a scenario field/field of uncertainty; then they form scenarios, all the time thinking about their plausibility.
The modern perceptions of Ukraine in the Republic of Turkey
(Astroprint, 2024) Tarasiuk, Yuliia M.; Sturmak, Kyryll; Тарасюк, Юлія Матвіївна
Ukraine and the Republic of Turkey (Türkiye) have a complex history of bilateral relations that has developed significantly since the post-Soviet era. Although both countries were historically separated by geography and political affiliations, their relationship has evolved due to shared trade, security, and regional stability interests. Official diplomatic relations were established in 1991, after the dissolution of the Soviet Union, with an Agreement on Friendship and Cooperation signed in 1992, laying the foundation for political, economic, and cultural collaboration. Despite periods of stagnation, particularly due to Türkiye’s strategic focus on Europe and its improving relations with Russia, the mutual connections have particularly strengthened only in the past ten years. Both countries have sought to enhance their cooperation, especially in the Black Sea region, with security and defence playing a crucial role.
Perception of Ukraine in Spain and Portugal after 2022
(Astroprint, 2024) Vakarchuk, Kateryna V.; Вакарчук, Катерина Василівна
The relevance of the study stems from the onset of Russia's full-scale aggression against Ukraine on February 24, 2022. Many countries have determined their role and position regarding the Russian-Ukrainian war. Spain and Portugal condemned Russian aggression in February 2022, expressed their support and solidarity with Ukraine, and supported all UN resolutions. The Kingdom of Spain and Portugal strongly supported granting Ukraine candidate status for EU membership. Portugal is one of the countries that recognized the Holodomor as genocide and voted for the North Atlantic Council to recognize Ukraine as a member of NATO’s Enhanced Opportunities Program. These countries are important international actors in supporting Ukraine on the global stage and in combating Russian propaganda and efforts to discredit Ukraine internationally.
Relations of post-communist Mediterranean countries with Ukraine in the conditions of Europeanization
(Astroprint, 2024) Brusylovska, Olga I.; Брусиловська, Ольга Іллівна
The early 2000s brought the prospect of the EU's largest-ever enlargement and prompted authors to focus on Europeanization issues. Eastern enlargement raised many new questions and challenges for Europeanization researchers. For instance, it was necessary to determine how the processes of post-communist transformation and Europeanization were interconnected and which significant new political and socio-economic factors were present in the countries of Central and Eastern Europe (CEE). Given the considerable differences between post-communist countries and the older EU members, research shifted its focus from the effects of EU-level decisions on setting agendas in member states to the impact these decisions had on motivating membership-linked reforms in former socialist bloc countries. Thus, the focus turns to the mechanisms by which the EU motivates potential members to meet its requirements and the obstacles that arise in the path of these countries’ integration. The study of Europeanization in the post-communist world developed within the theoretical framework where the primary theoretical contradiction remained the divergence between rational and sociological institutionalism in explaining the effects of Europeanization. However, the similarity between the Europeanization of old EU members and the Europeanization of post-communist countries ends there. The main difference between Western and Eastern European countries was more than just their distinct histories or levels of socio-economic development. From the perspective of explaining EU influence, the central factor was that CEE countries were still candidates for membership.
Russia’s policy toward the Mediterranean region
(Astroprint, 2024) Maksymenko, Iryna V.; Максименко, Ірина Володимирівна
The history of Russia is about fighting to get access to the seas: from the Livonian and the Great Northern War, when Russia got under its control the Baltic Sea, to the Russo-Turkish Wars for the Black Sea basin. Traditionally, the Baltic and Black Sea regions were considered by the Kremlin key theaters of Russia's strategy to counter the European states’ presence and influence through hybrid strategy, coercive diplomacy, and nuclear blackmailing. Thus, in the Baltic Sea region, Russia has strengthened its presence with the Baltic Fleet and land-based forces deployed in the Kaliningrad region, accompanied by the massive concentration of Russian troops in Belarus and the announcement of the deployment of tactical nuclear weapons at the Belarusian territory. After Crimea’s inclusion as a federal entity, the Black Sea region was officially defined as a vital zone for Russia’s territorial integrity and nuclear deterrence. This approach was confirmed in the 2022 Maritime Doctrine of the Russian Federation that declares these two regions, including the Sea of Azov, as well as the Black Sea and Baltic Straits, to be essential zones for ensuring the national interests of Russia, its economic development and national security, as well as supporting strategic and regional security. It also contains a list of challenges and threats to Russia’s national interests; among them are NATO’s approach to its borders and armed conflicts in the proximity of particular geopolitical importance for Russia. Therefore, the Kremlin defined the “unconditional right” to deploy and use the Russian Navy forces in the “vital zones for ensuring the national interests of the Russian Federation” as a strategy for the “comprehensive strengthening of geopolitical positions” in the World Ocean. The Mediterranean Sea, especially the eastern part of it, is one of these “vital zones” where Russia is considered to be a “pre-eminent naval power … earned this role on the field” (Rettman, 2020). The direct linkage of the Black Sea and the Mediterranean in the Russian discourse raises a question about the Kremlin’s interests and objectives in the basin. Scrutinizing the strategic documents on Russian national security and foreign policy, the Kremlin officials’ statements, as well as papers dedicated to the Russian policy towards the Mediterranean region, the paper aims to clarify whether the Kremlin strategy towards the Mediterranean is an instrument of Russia’s greatness assertion or one of the theaters of its counteraction with the EU and NATO. Starting from the brief overview of Russian police in the Mediterranean in a historical retrospective, the study will look at the conceptual and practical acts of the Kremlin in modern days, aiming to answer the question of whether Russia is a threat to the EU posture in the Mediterranean region, one of the most essential hubs for the European security and stability.
United States foreign policy in the Southern and Eastern Mediterranean
(Astroprint, 2024) Zakharchenko, Alla M.; Захарченко, Алла Миколаївна
Over the past decade, conflict and political unrest have remained on-going features in the Southern and Eastern Mediterranean region (SEMED), which is part of the broader geopolitical space known as MENA (the Middle East and North Africa). The profound transformations that have swept through the region since 2011 have introduced new challenges that overlap with existing crises. State fragility, conflicts, security threats, and socio-economic inequalities have turned this area into one of the world’s most volatile regions, with a geostrategic importance that extends far beyond its geographical borders. The stabilization of this strategically important region remains one of the key priorities of American diplomacy. Washington has traditionally been invested in resolving conflicts in the region, eliminating the threats of weapons of mass destruction and Islamist extremism, and supporting democratization, human rights, and a rules-based international order. However, there has been a significant reduction in U.S. involvement in the SEMED region. Washington’s withdrawal from regional issues, particularly the wars in Syria and Libya, has paved the way for intense geopolitical competition between key regional powers and created an opportunity for more active engagement by alternative international actors, primarily China. Today, the SEMED region has become a space where Washington’s geopolitical competitors have significantly strengthened their positions, and its traditional regional allies have begun pursuing increasingly independent policies. These trends further exacerbated by the global impact of Russia’s war in Ukraine present new challenges for the United States.
Migration in Mediterranean: “human security”
(Astroprint, 2024) Moroz, Anastasiia; Maistrenko, Yuliia I.; Мороз, Анастасія; Майстренко, Юлія Іванівна
The concept of human security became of special importance at the end of the 20th century, when the more traditional concepts of security, oriented toward state interests and territorial integrity, began to lose their exclusive relevance. The world has changed, and new challenges – from environmental disasters and armed conflicts to terrorism, social inequality, and economic crises – have swept the international community into reconsidering its approach toward security. Human security is a concept that brings forth the protection of an individual's rights and well-being by centralizing the human personality as the driving philosophy within international relations.
Роль кордонів у формуванні зовнішньої політики: кейс КНР
(2023) Покась, Михайло Сергійович; Pokas, Mykhailo S.
Територія КНР сягає 5.5 тис. кв км. Від русла річки Хейлунцзян (53 градуси 30 хвилин північної широти) на північ від міста Мохе до коралових рифів Цзенмуаньша (4 градуси північної широти) до південного краю архіпелагу Наньшацзюньдао, територія Китай охоплює понад 49 градусів північної широти. По широті територія Китаю тягнеться на 5 тис. км від місця злиття річок Хейлунцзян і Усуліцзян (135 градусів 05 хвилин східної довготи) до західного кордону Паміру (73 градусів 40 хвилин східної довготи), що простягається на понад 60 градусів східної довготи. Протяжність сухопутного кордону країни — 22,8 тис. км. На сході Китай межує з КНДР, на півночі — з Монгольською Народною Республікою, на північному сході — з Росією, на північному заході — з Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, на заході та південному заході — з Афганістаном, Пакистаном, Індією, Непалом, Бутаном та іншими країнами, Півдні — з Бірмою, Лаосом, В’єтнамом. На схід та південний схід від Китай має морський кордон з Республікою Кореєю, Японією, Філіппінами, Брунеєм, Малайзією та Індонезією.
Вплив політики розширення на процеси розбудови механізмів прийняття рішень у керівних органах ЄС: інституційні виміри
(Астропринт, 2023) Кузьмін, Денис Валерійович; Kuzmin, Denys V.
Інституціональна реформа 1990-х років (Маастрихтський договір 1992 року, Амстердамський — 1997 року, Ніццький — 2001 року, Лісабонський 2009 року) безпосередньо пов’язана як із розширенням Європейського Союзу (ЄС), так і з інтенсифікацією процесів поглиблення інтеграції. Європейська інтеграція як процес постійного удосконалення системи інститутів, є основним вектором, що формує сучасну Європу. Крім того, від розвитку ЄС і його відносин із найближчим оточенням багато у чому залежить майбутнє Європейського континенту, а у певній мірі й всієї системи міжнародних відносин. Утім, протягом останніх двох десятиліть у ЄС спостерігалася певна криза інституціональної системи. Зокрема, у рамках сучасного Євросоюзу (ЄС-27) змінилися процеси прийняття рішень і законотворчий механізм. Зміна законотворчого процесу в разі розширення Європейського Союзу була передбачена проектом Конституції, розробка і спроба ратифікації якої стали одною із найважливіших складових інституціональної реформи ЄС.
Чинник СЗБП у контексті розробки концепції пріоритетних регіональних напрямків ЄС
(2023) Романова, Ольга Володимирівна; Romanova, Olha V.
Концепція «європейської ідентичності» у сфері зовнішньої політики й політики безпеки посіла особливе місце, як у рамках європейського інтеграційного процесу, так і у всій системі міжнародних відносин. Становлення ЄС як світового економічного центру вимагало відповідного посилення і його політичної ролі на міжнародній арені, зокрема й у сфері гарантування безпеки в Європі. Периферія ЄС разом з цим виділилася як пріоритетний регіон застосування Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП), основна мета якої полягала в підтримці з країнами-сусідами ЄС відносин, спрямованих на досягнення стабільності та правопорядку.
Країни Латинської Америки у світовій політиці в умовах російської агресії проти України
(2023) Вакарчук, Катерина Василівна; Vakarchuk, Kateryna V.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року дало поштовх для трансформації наявної міжнародної системи відносин та безпеки. Одне з найбільш актуальних питань — чи можливо сподіватися сьогодні на міжнародну підтримку України країн Латинської Америки під час жорстокої російської агресії? Чи завжди на голосуванні у Генеральній асамблеї ООН вони стають на бік України, коли йдеться про нашу територіальну цілісність, про надання допомоги у справі постачання озброєння, гуманітарної допомоги тощо? Попри географічну віддаленість України від регіону країн Латинської Америки потрібно користуватися усіма важелями їх впливу і підтримки України на міжнародній арені: демонстраціями, мітингами, збором коштів, наданням зброї, співпрацею з діаспорами та ін.
Чинник «турецької моделі» у зовншіній політиці США на Великому Близькому Сході
(2023) Кулешова, Карина Ігорівна; Kuleshova, Karyna I.
Стратегічна конструкція Великого Близького Сходу (ВБС) була довготерміновою інтелектуальною та аналітичною проблемою в американській політичній думці після закінчення «холодної війни». В її розробку фундаментальний внесок зробили Генрі Кіссінджер та Збігнев Бжезинський, теоретичні доробки яких виступають як взаємодоповнюючі та неконкурентні. Концепція Великого Близького Сходу складалася й еволюціонувала протягом певного періоду, при чому її інтелектуальне й доктринальне бачення розрізнялися. У практичному плані її використання обумовлювалося основними цілями США на Великому Близькому Сході.
Регіональні кризи в Європі та на Близькому Сході: сепаратизм, міграції, проксі-війни та інформаційні війни
(2023) Побле, Дмитро Костянтинович; Poble, Dmytro K.
Останні події, пов’язані з етнічними конфліктами та сепаратистськими рухами в усьому світі, схожі на ефект киплячого казана, який ще не досяг точки кипіння. У цьому сенсі Європа не є винятком. Нові вогнища нестабільності виникли внаслідок сепаратистських настроїв та воєнних конфліктів за допомогою проксі-технологій. Європа після двох драматичних світових воєн розпочала нову регіональну стратегію, однак, геополітичні зміни, проксі-конфлікти та імміграційна криза стали проблемами, які загрожують успіху втілення концепції єдності у різноманітті.
Регіональні чинники, що впливають на сучасну систему міжнародних відносин
(2023) Брусиловська, Ольга Іллівна; Покась, Михайло Сергійович; Brusylovska, Olga I.; Pokas, Mykhailo S.
У середині 2000-х рр. закінчився короткочасний період американської гегемонії після «холодної війни». Відтоді провал інтервенціонізму США, тривала глобальна економічна криза та підйом нових держав, що розвиваються, призвели до багатополярної міжнародної системи, у якій влада розподілена між різними акторами. Цей багатополярний світопорядок, що формується, вносить певні корективи у феномен регіоналізму. У свою чергу регіоналізм все більше впливає на глобальний порядок денний.
Black Sea Region in World Policy: Actors, Factors, and Scenarios of the Future
(Odesa I. I. Mechnikov National University, 2020) Koval, Ihor M.; Brusylovska, Olga I.; Gaber, Yevheniia; Sinovets, Polina A.; Maksymenko, Iryna V.; Shelest, Hanna; Udovik, Violetta; Glebov, Sergii V.; Коваль, Ігор Миколайович; Брусиловська, Ольга Іллівна; Габер, Євгенія; Сіновець, Поліна Андріївна; Максименко, Ірина Володимирівна; Шелест, Ганна; Удовік, Віолетта; Глебов, Сергій Володимирович
Political, economic and cultural borders are usually different from geographical ones; this also applies to the Black Sea region. Only six countries border the Black Sea: Bulgaria, Romania, Ukraine, Russia, Georgia and Turkey. But the Charter of the Organization of Black Sea Cooperation (BSEC) was also signed by Albania, Moldova, Azerbaijan, Armenia and Greece. Moldova can be geographically considered a part of the Black Sea region, as it is located between Ukraine and Romania and is close to the Black Sea. Greece is close to the mouth of the Bosporus, which connects the Black and Mediterranean Seas. Armenia does not border the Black Sea, but is located near it. Two other countries are located on the shores of other seas connected to the Black Sea by many waterways: Azerbaijan (via the Caspian) and Albania (via the Adriatic). Therefore, the definition of the Black Sea is based on the signing of the BSEC, which laid the foundation for modern economic and political relations between 11 countries in the region. However, the relevance of this monograph is primarily due to the fact that the BSEC has not become the main field of interaction for the Black Sea states. On the contrary, its current state can be bluntly described as “comatose”. Therefore, this collective monograph is devoted, firstly, to identifying the behaviour of the main systemic and non-systemic actors that determine the development of the regional system of the Black Sea region, and, secondly, to identify factors that affect these actors in order to predict their behaviour in the medium term. The purpose of the monograph is to identify the causes of the decline of the Black Sea regional system. The research dilemma can be formulated as follows: to what extent is this decline the result of the actions of the two regional leaders, Turkey and the Russian Federation, and to what extent is it due to non-systemic actors? Among the tasks is the identification of modern theoretical approaches that most adequately help to build a study of the dynamics of the Black Sea region. Also included in these tasks is the identification of the following features: a) the policy of Turkey and Russia as regional leaders of the Black Sea region, b) the policies of the EU and NATO as the most influential international organizations, and c) the policies of China and Japan as non-systemic actors whose influence on the Black Sea is constantly growing. The concepts of systemic and non-systemic actors are critically important for this monograph. Therefore, a systematic approach was chosen for the study, which in turn provided an opportunity to: 1) consider the object under study (the Black Sea) as a complex system of input and output signals, 2) to establish the connection of the system with its environment (world politics, which is manifested in the politics of major world actors), and to 3) specify the object of study (the Black Sea) as a system that is limited by internally defined relationships between elements. A systematic approach to the phenomenon includes the analysis of: 1) the elements that make up the system, 2) the patterns of the origin and development of the phenomenon, 3) its evolution, 4) the reasons for the changes, and 5) the essence and laws of its development. The application of the systems approach first enabled the division of the Black Sea into a number of subsystems (including lower level systems, such as regional leaders, EU newcomers, New Eastern Europe, and the South Caucasus), and then allowed for an analysis of the harmonization of each subsystem within the overall purpose of the system. It further allowed for a final construction of a systemic hierarchy, and the hierarchy of factors which make up this system and contribute to its functioning. A prominent place in the study is given to the study of direct and feedback relations of the Black Sea with the EU, NATO, China and Japan, which constitute the environment of the regional system under study. Additional research methods were chosen, namely the prognostic method and the case study method; the selection of these methods provides for an opportunity not only to investigate individual cases, but also to apply the acquired knowledge in further scientific research on other cases. Scenario construction is a means of forecasting, which is used to predict the development of political events. This establishes a logical sequence of events, based on an existing or given situation. The scenarios focus on the connections between events and on the critical points where the effects can actually have an impact on the situation. Therefore, a study of the Black Sea’s place in world politics would be incomplete without trying to provide potential scenarios for the coming decades. The monograph focuses on the various developing relations in the Black Sea region, which over the years have been researched by the staff of the Department of International Relations of the Odessa I. I. Mechnikov National University. Accordingly, the work is structurally divided into eight sections, each of which covers a separate area of the foreign policy of international and national actors. The work is designed for everyone who is interested in foreign policy and international relations – from students to experts.
Чорноморський регіон у світовій політиці: актори, чинники, сценарії майбутнього
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2020) Коваль, Ігор Миколайович; Брусиловська, Ольга Іллівна; Габер, Євгенія Василівна; Глебов, Сергій Володимирович; Сіновець, Поліна Андріївна; Максименко, Ірина Володимирівна; Шелест, Ганна Володимирівна; Удовік, Віолетта Володимирівна; Koval, Ihor M.; Brusylovska, Olga I.; Glebov, Sergii V.; Sinovets, Polina A.; Maksymenko, Iryna V.; Брусиловська, Ольга Іллівна; Дубовик, Володимир Алімович; Коваль, Ігор Миколайович; Brusylovska, Olga I.; Dubovyk, Volodymyr A.; Koval, Ihor M.
Політичні, економічні та культурні кордони, як правило, є відмінними від географічних; це стосується й Чорноморського регіону (ЧР). З Чорним морем межує всього шість країн: Болгарія, Румунія, Україна, Росія, Грузія та Туреччина. Але Хартію про чорноморське співробітництво – ЧЕС (BSEC) – підписали також Албанія, Молдова, Азербайджан, Вірменія та Греція. Молдову географічно можна віднести до Чорноморського регіону, адже вона розташована між Україною та Румунією близько до Чорного моря. Греція наближена до гирла Босфору, що з’єднує Чорне та Середземне моря. Вірменія не межує з Чорним морем, але розташована недалеко від нього. Ще дві країни розташовані на берегах інших морів, пов’язаних з Чорномор’ям безліччю зв’язків: Азербайджан – Каспійського, Албанія – Адріатичного. Тому за основу визначення ЧР взято саме підписання ЧЕС, що стало підґрунтям для сучасних економічних та політичних взаємозв’язків 11-ти країн регіону. Однак, актуальність монографії пов’язана насамперед з тим, що ОЧЕС так і не стала основним полем інтеракцій чорноморських держав. Навпаки, її сьогоднішній стан можна умовно охарактеризувати як «коматозний». Саме тому колективна монографія присвячена, по-перше, виявленню особливостей поведінки головних системних та позасистемних акторів, що визначають розвиток регіональної системи Чорноморського регіону, а, по-друге, виявленню чинників, що впливають на цих акторів, і метою прогнозування їх поведінки на середньострокову перспективу. Метою монографії є виявлення причин занепаду Чорноморської регіональної системи. Дослідницька дилема може бути сформульована таким чином: наскільки цей занепад є результатом дій двох регіональних лідерів – ТР та РФ, а в якій – позасистемних акторів. Серед завдань можна виокремити такі: визначення сучасних теоретичних підходів, які найбільш адекватно допомагають дослідити динаміку розвитку Чорноморського регіону; виявлення особливостей: а) політики Туреччини та Росії як регіональних лідерів Чорноморського регіону; б) політики ЄС та НАТО як найбільш впливових міжнародних організацій; в) політики Китаю та Японії як позасистемних акторів, чий вплив на Чорномор’я постійно зростає. Важливими для цієї монографії є поняття системних та позасистемних акторів. Тому для дослідження було обрано системний підхід, який надав можливість: 1) розглядати досліджуваний об’єкт (ЧР) як складну систему вхідних та вихідних сигналів; встановити зв’язок системи з її середовищем (світовою політикою, яка проявляється в політиці основних світових акторів); 3) конкретизувати досліджуваний об’єкт (ЧР) як систему, що є обмеженою внутрішньо визначеними зв’язками між елементами. Системний підхід до явища містить аналіз: 1) елементів, з яких складається система; 2) закономірностей виникнення та розвитку явища; 3) його еволюції; 4) причин змін; 5) сутності та законів розвитку. Застосування системного підходу уможливило поділ ЧР на низку підсистем (систем нижчого рівня, як-от: регіональні лідери, країни-новачки ЄС, країни Нової Східної Європи, країни Регіону Південного Кавказу), й аналіз узгодження цілей кожної підсистеми з загальною метою системи, а також прикінцеву побудову ієрархії системи та ієрархії чинників, що створюють цю систему та сприяють її функціонуванню. Чільне місце у дослідженні відведено вивченню прямого й зворотного зв’язків ЧР з ЄС, НАТО, Китаєм, Японією, що є осередком регіональної системи, яка досліджується. Додатковими методами дослідження було обрано прогностичний метод та метод кейс-стаді, який надає можливість не тільки дослідити окремі випадки, а й застосувати отримані знання у подальших наукових розвідках щодо інших кейсів. Побудова сценаріїв є засобом прогнозування, встановлення логічної послідовності, коли за основу взято існуючу або задану ситуацію. Усі сценарії зосереджено на зв’язках між подіями, на критичних точках, де впливи можуть бути найбільш ефективними. Тому дослідження місця ЧР у світовій політиці було б не повним без спроби надати сценарій розвитку подій на найближчі десятиліття. Монографія зосереджена на тих напрямах розвитку відносин в Чорноморському регіоні, які протягом років досліджували у своїх наукових пошуках співробітники кафедри міжнародних відносин ОНУ імені І. І. Мечникова. Відповідно до цього працю структурно поділено на вісім розділів, кожний з яких висвітлює окремий напрям зовнішньої політики міжнародних та національних акторів. Праця розрахована на всіх, хто цікавиться зовнішньою політикою та міжнародними відносинами – від студентів до експертів.
Міжнародні відносини та зовнішня політика в еру «пост-правди»
(2018) Брусиловська, Ольга Іллівна; Brusylovska, Olga I.; Филипенко, Артем; Коваль, Ігор Миколайович; Koval, Ihor M.; Шептицький, Анджей; Глебов, Сергій Володимирович; Русова, Ольга Сергіївна; Мавродієва, Іванка; Габер, Євгенія Василівна; Сіновець, Поліна Андріївна; Sinovets, Polina A.; Вакарчук, Катерина Василівна; Vakarchuk, Kateryna V.; Коч, Світлана Вадимівна; Koch, Svitlana V.; Uzun, Yuliia V.; Узун, Юлія Вадимівна; Glebov, Sergii V.
Традиційні політичні технології передбачають, що споживач інформації є пасивним об'єктом, якому можна за допомогою певних прийомів нав'язати свою позицію, ідеї і, як результат, спонукати до певних дій або бездіяльності. Сучасний феномен «пост-правди» виникає, коли споживач інформації стає по суті рівноправним суб'єктом процесу. Ера «пост-правди» значною мірою співпала з появою нового типу воєн, які правильно чи ні, але отримали стійку назву «гібридних». Аналітики сходяться у тому, що даний тип війни передбачає поєднання прямої та непрямої (із залученням іррегулярних військових формувань) військової участі, інформаційної війни та економічного тиску. Тим більше, що високий рівень інтегрованості національних економік та знаходження націй у глобальному інформаційному просторі робить держави більш вразливими перед новими загрозами. Як зазначає український дослідник Григорій Перепелиця, «мета війни не передбачає утворення фронтів зі значною концентрацією військ для здійснення широкомасштабних воєнних операцій у фізичному середовищі, натомість її середовищем стає людська свідомість, інформаційний та кіберпростір. За таких умов війна втрачає свої фізичні параметри й перетворюється на війну сприйняття, або психологічну війну, яка ведеться в глобальному інформаційному просторі. Основним елементом такої війни є технологія інформаційно-психологічного впливу на суспільну свідомість, що дає змогу забезпечити добровільне підкорення населення країни агресору та підтримку ним агресивного курсу ворожої країни. Глобальний характер такої війни обумовлюється тим, що вона ведеться в глобальному інформаційному просторі й дозволяє справити політичний вплив на всю світову спільноту - як на противників, так і на прихильників агресора, а також на нейтральне середовище та світову суспільну думку загалом».
Strategic Culture and Foreign Policy of Ukraine
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2017) Koval, Ihor M.; Коваль, Ігор Миколайович; Коваль, Игорь Николаевич; Brusylovska, Olga I.; Брусиловська, Ольга Іллівна; Брусиловская, Ольга Ильинична; Dubovyk, Volodymyr A.; Дубовик, Володимир Алімович; Дубовик, Владимир Алимович; Sinovets, Polina A.; Сіновець, Поліна Андріївна; Синовец, Полина Андреевна; Glebov, Sergii V.; Maksymenko, Iryna V.; Максименко, Ірина Володимирівна; Максименко, Ирина Владимировна; Kuzmin, Denys V.; Кузьмін, Денис Валерійович; Кузьмин, Денис Валерьевич; Pokas, Mykhailo S.; Покась, Михайло Сергійович; Покась, Михаил Сергеевич; Tarasiuk, Yuliia M.; Тарасюк, Юлія Матвіївна; Тарасюк, Юлия Матвеевна; Zubarenko, Iryna V.; Зубаренко, Ірина Валеріївна; Зубаренко, Ирина Валерьевна; Poble, Dmytro; Zadorozhnia, Alina H.; Maistrenko, Yuliia I.; Майстренко, Юлія Іванівна; Майстренко, Юлия Ивановна; Задорожня, Аліна Григорівна
The state’s strategic culture is an integrated system of symbols reflected in language, analogies, myths, metaphors, and daily rituals. This system creates firm strategic goals and/or preferences for the role of power (economic, military, and political) in the interstate relations. Strategic culture relates to shared beliefs and patterns of behaviour, which grew out of common experiences and adopted narratives (oral and written). These change collective identity and relations with other groups, determining the accepted objectives and methods for fulfilling tasks in the realm of security. Contemporary political scientists and scholars of international relations are paying more attention to the study of strategic culture since there are more and more international problems related to the fact that the actors “speak different languages”, meaning that the same phenomenon is interpreted differently in different cultures; one side often cannot comprehend the viewpoint of its opponent. In order to foresee future developments and to conduct strategic planning, the politicians and scholars, who are involved in the decision-making process, must be able to account for sudden changes in cultural symbols and behavioural habits, adjustments which were already made by the political elites of various states. The question of how identity influences the strategic choices of a state is timely for contemporary political scientists. So, the main notions that are most frequently connected to the analysis o f strategic-cultural discourses are the following: history, national character, national memory, culture, religion, faith, customs, ethnicity, multiculturalism, behavioural habits, socialization, political thought, values, morals and law, ceremonies, and myths.
Стратегічна культура та зовнішня політика України
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2017) Коваль, Ігор Миколайович; Koval, Ihor M.; Коваль, Игорь Николаевич; Брусиловська, Ольга Іллівна; Brusylovska, Olga I.; Брусиловская, Ольга Ильинична; Дубовик, Володимир Алімович; Dubovyk, Volodymyr A.; Сіновець, Поліна Андріївна; Синовец, Полина Андреевна; Sinovets, Polina A.; Глебов, Сергій Володимирович; Максименко, Ірина Володимирівна; Максименко, Ирина Владимировна; Maksymenko, Iryna V.; Кузьмін, Денис Валерійович; Kuzmin, Denys V.; Глебов, Сергій Володимирович; Покась, Михайло Сергійович; Покась, Михаил Сергеевич; Pokas, Mykhailo S.; Тарасюк, Юлія Матвіївна; Тарасюк, Юлия Матвеевна; Tarasiuk, Yuliia M.; Зубаренко, Ірина Валеріївна; Zubarenko, Iryna V.; Побле, Дмитро Костянтинович; Задорожня, Аліна Григорівна; Майстренко, Юлія Іванівна; Майстренко, Юлия Ивановна; Maistrenko, Yuliia I.; Zadorozhnia, Alina H.; Glebov, Sergii V.
Стратегічна культура держави — це інтегрована система символів, відображених у мові, аналогіях, міфах, метафорах, повсякденних ритуалах, що створює стійкі стратегічні цілі/преференції щодо ролі сили (економічної, військової, політичної) в міждержавних відносинах. Стратегічна культура пов’язана з розділеними віруваннями, моделями поведінки, що виросли із загального досвіду і прийнятих наративів (усних і письмових), які міняють колективну ідентичність та відношення до інших груп, та які визначають припустимі цілі і методи для досягнення завдань у сфері безпеки. Нинішня зовнішня політика потребує цілісного реалістичного бачення та стратегічного підходу. Наразі це фактично поле битви, де визначається майбутнє української державності. Стратегічне мислення обумовлюється кількома конкретними речами. По-перше, здатністю визначати пріоритети, а не переслідувати безліч різних цілей за принципом «за все добре та проти усього поганого». По-друге, умінням адекватно оцінити середовище, в якому ми знаходимося, окресливши його фундаментальні характеристики, ключові тенденції розвитку, можливості і ризики, які генеруються для держави вже сьогодні. По-третє, спроможністю, нехай і принципово обмеженою, передбачити контури майбутнього.
Міжнародні відносини та політика держав в умовах глобальних трансформацій: аналіз сучасної політичної думки
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2016) Коваль, Ігор Миколайович; Koval, Ihor M.; Коваль, Игорь Николаевич; Брусиловська, Ольга Іллівна; Brusylovska, Olga I.; Брусиловская, Ольга Ильинична; Петкова, Ольга Володимирівна; Шелест, Ганна Володимирівна; Глебов, Сергій Володимирович; Кулешова, Карина Ігорівна; Максименко, Ірина Володимирівна; Романова, Ольга Володимирівна; Задорожня, Аліна Григорівна; Багацький, Євген Володимирович; Покась, Михайло Сергійович; Покась, Михаил Сергеевич; Pokas, Mykhailo S.; Дубовик, Володимир Алімович; Дубовик, Владимир Алимович; Dubovyk, Volodymyr A.; Сіновець, Поліна Андріївна; Синовец, Полина Андреевна; Sinovets, Polina A.; Чебан, Олександр Якович; Зубаренко, Ірина Валеріївна; Zubarenko, Iryna V.; Габер, Євгенія Василівна; Максименко, Ирина Владимировна; Maksymenko, Iryna V.; Zadorozhnia, Alina H.; Kuleshova, Karyna I.; Glebov, Sergii V.
Подана монографія продовжує традиційні для школи Аппатова наукові розвідки в галузі вивчення сучасної наукової думки. Автори колективної монографії брали участь у вивченні окремих аспектів теми ІСН ОНУ імені І. І. Мечникова «Міжнародні відносини й політика держав в умовах глобальних трансформацій: концептуальні виміри та зовнішньополітична практика» (державна реєстрація № 0107U012509), що була зорієнтована на науково-аналітичне забезпечення діяльності урядових і неурядових організацій нашої країни. Для викладення матеріалу було обрано проблемний підхід, що дозволяє зосередитись на найбільш суттєвих характеристиках об’єкта дослідження. Вибір ілюстративного матеріалу визначався перш за все намаганням продемонструвати як провідні, так і нові оригінальні тенденції в розвитку міжнародних відносин протягом останніх 25 років. Робота знаходиться на межі кількох гуманітарних дисциплін, що обумовило її специфіку й методи, що було використано. Монографія відображає стан сучасної політичної думки за напрямами, що досліджувались кафедрою міжнародних відносин ОНУ імені І. І. Мечникова та знайшли відображення в захищених її членами дисертаційних дослідженнях. Відповідно праця структурно поділяється на п’ять розділів, кожний з яких освітлює окремий аспект міжнародних відносин та зовнішньої політики держав.

Переглянути

Нові надходження