Підручники, навчальні посібники та інші науково- та навчально-методичні праці ФМФІТ
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Підручники, навчальні посібники та інші науково- та навчально-методичні праці ФМФІТ за Автор "Gotsulskiy, Volodymyr Ya."
Зараз показуємо 1 - 3 з 3
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Методические указания к лабораторным работам по циклу "Гидромеханика"(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2011) Головко, Владимир Васильевич; Гоцульский, Владимир Яковлевич; Кондратьев, Евгений Николаевич; Gotsulskiy, Volodymyr Ya.; Гоцульський, Володимир ЯковичГидроаэромеханика (механика жидкости и газа) — раздел механики, посвящённый изучению равновесия и движения жидких и газообразных сред и их взаимодействия между собой и с твёрдыми телами. Гидроаэромеханика - часть более общей отрасли механики — механики сплошных сред. Идеализированная модель сплошной среды (гипотеза сплошности) позволяет применять в гидромеханике математические методы, основанные на использовании непрерывных функций, в частности детально разработанную теорию дифференциальных и интегральных уравнений. При некоторых условиях (например, в случае сильно разреженных газов и плазмы, при свободном молекулярном течении) приходится отказаться от гипотезы сплошности и рассматривать средние характеристики движения большого числа частиц, пользуясь методами кинетической теории газов. Часть гидромеханики, в которой изучаемым телом являются несжимаемые (капельные) жидкости, называется гидромеханикой, я её другая часть, изучающая сжимаемые среды (газы, в том числе воздух), составляет предмет аэродинамики и газодинамики. Движение проводящих и магнитных жидкостей, а также достаточно плотной плазмы в присутствии электрических и магнитных полей изучается в магнитной гидродинамике и в соответствующих разделах газовой динамики. Законы движения и равновесия жидкостей (гидромеханика) представляют собой частный вид общих закономерностей, установленных для сжимаемых сред не реализующихся в случае, когда свойством сжимаемости можно пренебречь, т.е. считать плотность среды ρ во всех точках пространства постоянной и не зависящей от времени t. Исторически раньше по времени была изучена именно механика несжимаемой жидкости. Ещё в далёком прошлом были созданы такие относительно сложные азро- и гидромеханические устройства, как парус, весло, руль, насос. Стимулом к развитию механики, и в частности гидромеханики, послужило развитие мореплавания и военного дела. В 4 в. до н.э. Аристотель пытался объяснить движение тел в воздухе и воде. Он считал, что воздух, смыкаясь за летящим телом, толкает его вперёд и, следовательно, не создает сопротивления, а сам обладает двигательной силой. Впоследствии эта идея частично нашла выражение в парадоксе д'Аламбера — Эйлера. Архимед (3 в. до н.э.) открыл основной закон гидростатики и создал теорию равновесия жидкостей и устойчивости плавающих тел. Много механизмов, использующих жидкости и газы, изобрёл Герон Александрийский (1 в. н. э.). Упругость воздуха и пара он считал результатом соударения их мельчайших частиц, Леонардо да Винчи, изучая полёт птиц, открыл существование сопротивления среды и подъёмной силы. Блез Паскаль установил, что давление в данной точке жидкости действует с одинаковой силой во всех направлениях (закон Паскаля). Первое теоретическое определение законов сопротивления и попытка понять природу сопротивления принадлежат И. Ньютону (I. Newton). Он же первым обнаружил сопротивление, связанное с трением жидкости о поверхность тела («сопротивление трения»).Документ Методичні вказівки до розв'язання задач по темі "Кінематика, поступальний рух"(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2007) Гоцульський, Володимир Якович; Кондратьєв, Е. М.; Поліщук, Дмитро Дмитрович; Gotsulskiy, Volodymyr Ya.; Гоцульский, Владимир ЯковлевичВміння розв’язувати задачі дозволяє ясніше розуміти суть фізичних явищ, більш свідомо інтерпретувати прикладні питання теорії і впевненіше моделювати реальні події. Сам процес рішення задачі, в першому наближенні, методично повторює шлях науково- дослідної роботи і містить, нехай у спрощеній формі, всі етапи наукового дослідження: а) аналіз умови поставленої задачі; б) формування фізичної моделі; в) складання алгоритму рішення задачі і його реалізація (включаючи математичну модель та послідовність відповідних перетворень), г) вибір системи одиниць вимірювання та розрахунки; д) аналіз результатів та перевірка непротирічності отриманої формули і числових значень відомим, поведінки розв’язку в умовах на межах визначеності параметрів задачі та відповідність результатів уявленням здорового глузду. Кожен з цих етапів супроводжується контролем ходу рішення: знаходженням альтернативних способів, оптимізацією, перевіркою справедливості виконання окремих операцій, узгодженням розмірностей фізичних величин і т.п., що сприяє розвитку навичок критичного мислення й вмінню грамотно репрезентувати отримані результати...Документ Механіка(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2020) Гоцульський, Володимир Якович; Поліщук, Дмитро Дмитрович; Копійка, Олександр Кузьмич; Копейка, Александр Кузьмич; Kopiika, Oleksandr K.; Gotsulskiy, Volodymyr Ya.; Гоцульский, Владимир ЯковлевичОсновна мета вивчення курсу загальної фізики полягає в тому, щоб представити фізичну теорію (фізичну модель) як узагальнення спостережень, практичного досліду та експерименту. Тому курс загальної фізики, з одного боку, повинен являти собою фізичну теорію в адекватній математичній формі (математичну модель), а з іншого боку, цей курс є експериментальним і повинен ознайомити студентів з основними методиками експериментального дослідження, з головними методами точних вимірів фізичних величин, найпростішими методами обробки результатів експерименту та основних фізичних приладів. Курс загальної фізики повинен сформувати у студентів певні навички експериментальної роботи, навчити правильно виражати фізичні ідеї, кількісно формулювати й вирішувати фізичні завдання, оцінювати порядок фізичних величин. Програма курсу загальної фізики може бути виконана лише при повному і цілеспрямованому використанні лекцій, семінарських і лабораторних занять, а також часу для самостійної роботи студентів. У процесі проведення фізичного практикуму студент вчиться самостійно відтворювати і аналізувати основні фізичні явища, що сприяє більш глибокому розумінню теорії досліджуваного явища, знайомиться з найважливішими вимірювальними приладами, вчиться правильно вибирати методику експерименту та відповідні цій методиці експериментальні прилади, виховує в себе творче відношення до дослідницької роботи. Важливе значення має фізичний практикум і в активізації самостійної роботи студентів, у придбанні навичок самостійної роботи не тільки в лабораторіях практикуму, але й у процесі теоретичної підготовки до лабораторних робіт.