Sacred texts as a source of the Buddhist visual tradition: the Chinese iconometric corpus
Альтернативна назва
Сакральні тексти як джерело буддистської зображальної традиції: китайський іконометричний корпус
Вантажиться...
Дата
2025
Науковий керівник
Укладач
Редактор
Назва журналу
ISSN
2410-2601
E-ISSN
Назва тому
Видавець
Акваторія
Анотація
This study proffers a radical re-evaluation of the Chinese Buddhist iconometric tradition, positing it not merely as a repository of artistic technicalities but as a sophisticated technology of ontological control and soteriological engineering specifically applied to sacred sculpture. Spanning a millennium – from the proto- Tantric heterogeneity of the early Tang dynasty (Tuoluoni ji jing) to the rigid imperial orthopraxy of the Qing (Zaoxiang liangdu jing) – the research interrogates the dialectical tension between the textual “legislating” of the sacred body and the sculptural “instantiating” of the divine presence. By deploying a methodology that synthesizes philological rigor with material culture studies (specifically the codicology of Dunhuang manuscripts P.4514, P.2002, and S.2498), the article argues that the trajectory of Chinese religious statuary demonstrates a fundamental epistemic shift: from the haptic transmission of charisma via the fenben (powder pounce) in medieval workshops to the optic discipline of the grid via the woodblock print in imperial ateliers. Furthermore, the study incorporates a historiographical critique of Western reception and a technical analysis of bronze casting, demonstrating how “lost-wax” metallurgy functioned as the material proving ground for iconometric theory. The investigation exposes how the Qing court utilized the Zaoxiang liangdu jing (1742) to bureaucratize the volumetric body of the Buddha, turning sculpture into a site of political governance. Ultimately, this work reconstructs the “operating system” of the Chinese sacred image, demonstrating that iconometry serves as the nexus where theology, technology, and the material plasticity of the divine converge.
Це дослідження пропонує радикальну переоцінку китайської буддійської іконометричної традиції, розглядаючи її не просто як збірку технічних художніх настанов, а як складну технологію онтологічного контролю та сотеріологічної інженерії, що безпосередньо формувала сакральну скульптуру. Охоплюючи тисячоліття – від прото-тантричної гетерогенності ранньої династії Тан (Tuoluoni ji jing) до жорсткої імперської ортопраксії династії Цін (Zaoxiang liangdu jing),– робота досліджує діалектичну напругу між текстовим «законодавством» сакрального тіла та скульптурною «інстанціацією» божественної присутності. Застосовуючи методологію, що синтезує філологічну точність із дослідженнями матеріальної культури (зокрема кодикологією манускриптів Дуньхуана P.4514, P.2002 та S.2498), стаття стверджує, що траєкторія китайської релігійної пластики демонструє фундаментальний епістемічний зсув: від гаптичної передачі харизми через феньбень (трафарет з порошком) у середньовічних майстернях до оптичної дисципліни сітки через ксилографію в імперських ательє. Додатково у дослідженні наведено історіографічну критику західної рецепції та технічний аналіз лиття бронзи, що демонструє, як металургія «втраченого воску» слугувала матеріальним полігоном для перевірки іконометричної теорії. Дослідження розкриває, як цінський двір використовував трактат «Цзаосян лянду цзін» (1742) для бюрократизації об’ємного тіла Будди, перетворюючи скульптуру на об’єкт політичного управління. Зрештою, ця робота реконструює «операційну систему» китайського сакрального образу, демонструючи, що іконометрія слугує вузлом, де сходяться теологія, технологія та матеріальна пластичність божественного.
Це дослідження пропонує радикальну переоцінку китайської буддійської іконометричної традиції, розглядаючи її не просто як збірку технічних художніх настанов, а як складну технологію онтологічного контролю та сотеріологічної інженерії, що безпосередньо формувала сакральну скульптуру. Охоплюючи тисячоліття – від прото-тантричної гетерогенності ранньої династії Тан (Tuoluoni ji jing) до жорсткої імперської ортопраксії династії Цін (Zaoxiang liangdu jing),– робота досліджує діалектичну напругу між текстовим «законодавством» сакрального тіла та скульптурною «інстанціацією» божественної присутності. Застосовуючи методологію, що синтезує філологічну точність із дослідженнями матеріальної культури (зокрема кодикологією манускриптів Дуньхуана P.4514, P.2002 та S.2498), стаття стверджує, що траєкторія китайської релігійної пластики демонструє фундаментальний епістемічний зсув: від гаптичної передачі харизми через феньбень (трафарет з порошком) у середньовічних майстернях до оптичної дисципліни сітки через ксилографію в імперських ательє. Додатково у дослідженні наведено історіографічну критику західної рецепції та технічний аналіз лиття бронзи, що демонструє, як металургія «втраченого воску» слугувала матеріальним полігоном для перевірки іконометричної теорії. Дослідження розкриває, як цінський двір використовував трактат «Цзаосян лянду цзін» (1742) для бюрократизації об’ємного тіла Будди, перетворюючи скульптуру на об’єкт політичного управління. Зрештою, ця робота реконструює «операційну систему» китайського сакрального образу, демонструючи, що іконометрія слугує вузлом, де сходяться теологія, технологія та матеріальна пластичність божественного.
Опис
Ключові слова
Chinese iconometry, Buddhist sculpture, Tuoluoni ji jing (陀羅尼集經), Tanfa yize (壇法儀則), Zaoxiang liangdu jing (造像量度經), fenben (粉本), esoteric Buddhism (Mijiao, 密教), material culture, bronze casting, historiography, Dunhuang studies (敦煌學), Amoghavajra (不空), Rolpai Dorje (若必多吉), китайська іконометрія, буддійська скульптура, езотеричний буддизм (Mijiao, 密教), матеріальна культура, лиття бронзи, історіографія, дуньхуанознавство (敦煌學), Амогхаваджра (不空), Ролпай Дордже (若必多吉)
Бібліографічний опис
Zolotarova K. Sacred texts as a source of the Buddhist visual tradition: the Chinese iconometric corpus / K. Zolotarova // Δόξα / Докса : зб. наук. пр. з філософії та філології / Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, Одес. гуманіт. традиція. – Одеса : Акваторія, 2025. – Вип. 1(43) : Філософія та сучасна культура: пошук сенсів. – С. 24–41.
УДК
130.2+730+242