Альтернативні способи вирішення спорів і право справедливості: між історичною аналогією та сучасною автономією ADR

Скорочена інформація про документ
dc.contributor.authorПетренко, Наталія Олегівнаuk
dc.contributor.authorPetrenko, Nataliia O.en
dc.date.accessioned2026-02-25T21:05:24Z
dc.date.available2026-02-25T21:05:24Z
dc.date.issued2025
dc.description.abstractУ статті досліджується співвідношення альтернативних способів вирішення спорів (ADR) та права справедливості (equity) крізь призму історичного розвитку правових систем і сучасних теоретичних підходів до реформування правосуддя. Проаналізовано етимологічні та доктринальні засади формування права справедливості в англосаксонській правовій традиції, зокрема його виникнення як реакції на надмірний формалізм загального права (common law) і становлення як самостійної юрисдикції з обов’язковими та примусово виконуваними рішеннями. Окрему увагу приділено генезі концепції ADR у другій половині ХХ століття, зокрема ідеям Ф. Сандера щодо «суду з багатьма дверима», підходам М. Ґалантера до правового плюралізму та реформам доступу до правосуддя, описаним М. Каппеллетті та Б. Ґартом. Показано, що розвиток ADR у різних правових системах був зумовлений кризою судоцентричного мислення, перевантаженістю судів і необхідністю врахування багатовимірної природи конфліктів. Проаналізовано концепцію американського професора Томаса О. Мейна, який розглядає ADR як «нову форму права справедливості» або його «відродження» в сучасних умовах. Водночас у статті обґрунтовується критичний підхід до цієї ідеї. Доводиться, що, попри функціональні подібності між equity та ADR — гнучкість, індивідуалізований підхід і відхід від жорсткого формалізму, — ці явища істотно різняться за своєю правовою природою. ADR не є автономною юрисдикцією, ґрунтується переважно на добровільній згоді сторін, не спирається на державний примус і в окремих моделях може відходити від матеріально-правових стандартів юридичної справедливості. Зроблено висновок, що ADR не може бути ототожнене з правом справедливості в доктринальному сенсі, а має розглядатися як самостійний, плюралістичний механізм врегулювання конфліктів, який співіснує із судовим правосуддям, але не замінює його. uk
dc.description.abstractThis article examines the relationship between Alternative Dispute Resolution (ADR) and equity through the lens of legal history and contemporary theories of justice reform. The study explores the doctrinal and institutional foundations of equity within the common law tradition, emphasizing its emergence as a response to the rigidity and formalism of common law and its development as an autonomous jurisdiction whose decisions were binding and enforceable through state coercion. The article further analyzes the origins of modern ADR in the second half of the twentieth century, focusing on Frank E. A. Sander’s concept of the “multi-door courthouse,” Marc Galanter’s theory of legal pluralism, and the access-to-justice reforms described by Mauro Cappelletti and Bryant Garth. It is demonstrated that the expansion of ADR was driven by a systemic crisis of court-centered justice, judicial overload, and the growing recognition of the multidimensional nature of social conflicts that extend beyond purely legal disputes. Special attention is paid to the concept advanced by Thomas O. Main, who characterizes ADR as a “new equity” or a contemporary revival of equitable justice. While acknowledging the explanatory value of this analogy, the article offers a critical assessment of its conceptual limits. It is argued that despite certain functional similarities — such as flexibility, individualization, and resistance to excessive formalism — ADR and equity differ fundamentally in their legal nature. Unlike equity, ADR does not constitute an autonomous jurisdiction, relies primarily on the voluntary consent of the parties, and generally lacks the element of state coercion. Moreover, in some mediation and negotiation models, outcomes may be formed independently of substantive legal norms and may diverge from the classical legal understanding of justice. The article concludes that ADR should not be equated with equity in a doctrinal sense. Instead, it should be understood as an independent, pluralistic mechanism of conflict management that operates alongside judicial justice, complementing but not replacing it.en
dc.identifier.citationПетренко Н. О. Альтернативні способи вирішення спорів і право справедливості: між історичною аналогією та сучасною автономією ADR. Правова держава. 2025. Вип. 60. С. 83–90.uk
dc.identifier.doihttps://doi.org/10.18524/2411-2054.2025.60.348096
dc.identifier.issn2411-2054
dc.identifier.orcidhttps://orcid.org/0000-0002-9641-718X
dc.identifier.urihttps://dspace.onu.edu.ua/handle/123456789/43550
dc.language.isouk
dc.publisherГельветикаuk
dc.subjectальтернативні способи вирішення спорівuk
dc.subjectпримиренняuk
dc.subjectсудовий спірuk
dc.subjectдоступ до правосуддяuk
dc.subjectAlternative Dispute Resolutionen
dc.subjectconciliationen
dc.subjectjudicial disputeen
dc.subjectaccess to justiceen
dc.subject.udc347.9
dc.titleАльтернативні способи вирішення спорів і право справедливості: між історичною аналогією та сучасною автономією ADRuk
dc.title.alternativeAlternative dispute resolution and equity: between historical analogy and the contemporary autonomy of ADRen
dc.typeArticleen
Файли
Контейнер файлів
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Ескіз недоступний
Назва:
83-90.pdf
Розмір:
319.36 KB
Формат:
Adobe Portable Document Format
Завантажити
Ліцензійна угода
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Ескіз недоступний
Назва:
license.txt
Розмір:
1.71 KB
Формат:
Item-specific license agreed upon to submission
Опис:
Завантажити
Зібрання
Правова держава