Правова держава
Постійне посилання зібрання
Галузь і проблематика: У збірнику публікуються науково-теоретичні та практичні матеріали з актуальних загальнотеоретичних та галузевих правових питань, правозастосовної практики, пропозиції до законодавства, зарубіжний правовий досвід конституційної, судово-правової та адміністративно-правової реформ. Видання розраховане не тільки на юристів-науковців, а й на практиків, які черпатимуть із нього чимало корисного для своєї широкопланової діяльності, що сприятиме утвердженню базових цінностей цивілізованої потуги України – права, справедливості та моралі.
Сайт видання: http://pd.onu.edu.ua
Переглянути
Нові надходження
Документ Кримінологічні особливості професійної злочинності(Фенікс, 2024) Орловський, Богдан Михайлович; Осадча, І. А.; Orlovskyi, Bohdan M.; Osadcha, I. A.Стаття присвячена дослідженню кримінологічних особливостей професійної злочинності, що є важливим та актуальним питанням для формування системи заходів щодо її запобігання та профілактики. Професійна злочинність – це злочинна діяльність осіб, які систематично, на протязі свого життя, вчиняють кримінально-карані дії певного напрямку, використовуючи їх результати як спосіб заробітку чи отримання прибутку для існування. Для таких осіб відповідний напрям їх «злочинної діяльності» стає «професією» у якій вони розвиваються, постійно покращують свої злочинні навички та досягають професійних «висот» з метою отримання якомога більшого прибутку (заробітку) та укриття слідів своєї злочинної діяльності від уваги правоохоронних органів. Авторами було виділено таку систему ознак професійної злочинності: постійний і стійкий характер; наявність «спеціалізації» і «кваліфікації» у злочинця; наявність постійного доходу (прибутку) від злочинної діяльності; постійний зв’язок злочинця з антисоціальним середовищем; наявність власної «специфічної субкультури» у вигляді традицій, звичаїв, певних «мов спілкування» (сленгу). За результатами дослідження авторами було сформульовано систему економічних, соціальних, політичних та правових заходів запобігання та профілактики професійної злочинності. В межах правових заходів авторами було запропоновано доповнити різні статті Особливої частини Кримінального кодексу України наступною кваліфікуючою ознакою – «вчинення діяння у вигляді злочинного промислу. На теперішній час в Кримінальному кодексі України існує лише така кваліфікуюча ознака як «повторність злочину», яка застосовується не лише коли було скоєно 2 епізоди злочину, а навіть якщо мало місце 3-15 епізодів одного і того ж самого злочину. Така ситуація не враховує діяльність професійних злочинців, коли скоєна ними сукупність у 3-15 злочинів має кваліфікуватися як більш тяжкий злочин у порівнянні із звичайною «повторністю», що охоплює лише 2 епізоди. Також авторами було запропоновано створити окремий Закон України «Про основи запобігання та протидії професійній злочинності» у якому передбачити конкретні розділи, що будуть забезпечувати комплексне врегулювання питання протидії професійній злочинності. До структури таких розділів можуть належати наступні: 1) «Загальні положення»; 2) «Суб’єкти протидії професійній злочинності, їх компетенція»; 3) «Профілактичні та запобіжні заходи боротьби із професійною злочинністю»; 4) «Особа професійного злочинця та її правовий статус»; 5) «Відповідальність за порушення у сфері протидії професійній злочинності»; 6) «Контроль і нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з професійною злочинністю»; 7) «Прикінцеві та перехідні положення». На думку авторів повноцінне законодавче врегулювання професійної злочинності та формування ефективної системи заходів її протидії є запорукою побудови успішної превентивної кримінологічної політики держави по боротьбі із такою злочинністю.Документ Механізм цивільно-правового регулювання відносин з надання оплатних освітніх послуг закладами вищої освіти в Україні(Фенікс, 2024) Голоденко, Iрина Олександрiвна; Holodenko, Iryna O.У статті визначаються особливості механізму цивільно-правового регулювання відносин з надання оплатних освітніх послуг закладами вищої освіти в Україні. Розкривається сутність та зміст поняття «цивільно-правове регулювання»; з’ясовується коло правових засобів, за допомогою яких здійснюється спеціально-юридичний вплив на поведінку учасників відносин з надання оплатних освітніх послуг закладами вищої освіти в Україні. Зважаючи на неможливість «автоматичного» спеціально-юридичного впливу на поведінку учасників відносин з надання оплатних освітніх послуг закладами вищої освіти в Україні, вивчаються питання, пов’язані із застосовуванням певного механізму здійснення цивільних прав, функціональне призначення якого полягає у забезпеченні реалізації правомочностей, що становлять зміст вказаних прав та виконання відповідних суб’єктивних обов’язків. З’ясовується, яке значення має для характеристики механізму цивільно-правового регулювання відносин з надання оплатних освітніх послуг закладами вищої освіти в Україні врахування системних та логічних взаємозв’язків, що існують між нормами цивільного права, закріпленими в різних нормативно-правових актах.Документ Мирова угода в господарському судочинстві(Фенікс, 2024) Гут, Сергій Федорович; Gut, Serhii F.В статті досліджується один з різновидів примирних процедур в господарському судочинстві – мирова угода. Для примирення сторони мають здійснити активні спільні дії для досягнення результату. Виявлено, що процедура примирення сторін і зміст мирової угоди не встановлені та не можуть бути встановлені чинним процесуальним законодавством, оскільки це фактично переговорний процес, який недоцільно деталізовано зарегульовувати. Однак результат спільних зусиль – проєкт мирової угоди – надається суду для подальшого затвердження, і затвердження не є формальною, автоматичною дією суду. Проаналізовано вітчизняні процесуальні кодекси і доводиться, що підстави для відмови судді затвердити мирову угоду чітко закріплені процесуальним законом, але не є тотожними в різних законах. Запропоновано доповнити ст. 192 ГПК України такими підставами для відмови в затвердженні мирової угоди, як «умови угоди не відповідають інтересам суспільства» та «існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися». Автор погоджується з позицією, що сторони в мировій угоді мають дійти компромісу з усіх важливих питань матеріально-правового характеру, що належать до предмета спору та можуть бути реалізовані учасниками справи. Процесуально-правові питання не можуть міститись в мировій угоді сторін. Запропоновано виділяти наступні позитивні риси мирової угоди: 1) мирова угода дозволяє сторонам вирішувати конфлікт без тривалого судового процесу, що мінімізує час і ресурси бізнесу і судової системи; 2) мирова угода надає можливість сторонам вийти за межі вимог та самостійно обирати умови вирішення спору; 3) вирішення спору через мирову угоду сприяє збереженню гарних бізнес-відносин між сторонами; 4) мирові угоди зменшують навантаження на судову систему; 5) застосування українськими суб’єктами господарювання мирових угод підвищує конкурентоспроможність українського бізнес-середовища в світі. Завдання суду – запобігти зловживанням в процесі укладення мирової угоди та ущемленню інтересів сторін та інших осіб.Документ Гарантії принципу рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом в Україні(Фенікс, 2024) Ільєва, Наталія Василiвна; Куля, В. С.; Ilieva, Nataliia V.; Kulia, V. S.У статті здійснено аналіз підходів до розуміння поняття гарантій, суть гарантій, загальних гарантій принципу рівності усіх учасників судового провадження та спеціальних гарантій принципу рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Досліджено первинні визначення поняття гарантій, основні гарантії загального принципу рівності, окремо досліджено принцип рівності учасників судового провадження, розглянута класифікація таких гарантій з урахуванням специфіки принципу адміністративного судочинства. У даній статті досліджено поняття гарантій принципу рівності в адміністративному процесі, досліджується суть і види юридичних гарантій та визначається місце гарантій принципу рівності усіх учасників адміністративного процесу серед них, досліджуються основні види гарантій принципу рівності усіх учасників адміністративного процесу за формою закріплення та рівнями забезпечення. У статті розглядаються та класифікуються гарантії принципу рівності за різними критеріями, такими як: за формою та рівнем закріплення, за рівнями забезпечення, за характером дії, за суб’єктним складом, за правовою природою, за формою реалізації. Класифікація гарантій дозволяє краще зрозуміти, як принцип рівності забезпечується на різних рівнях правової системи, та допомагає виявити потенційні гарантії та механізми реалізації принципу рівності всіх учасників адміністративного процесу. У статті запропоновано дефініцію гарантій принципу рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом, наведено безпосередньо такі гарантії та розкрито їх суть, в тому числі з врахуванням специфіки властивостей адміністративного судочинства.Документ Protection of the environment under occupation: scope and content of legal obligations of the occupier(Фенікс, 2024) Nihreieva, Olena O.; Нігреєва, Олена ОлександрівнаThe article is dedicated to the problem of the protection of the environment on occupied territories. Due to the fact that the law of occupation doesn’t contain legal rules establishing environmental obligations of the occupying power, the environment on the territories under its authority often becomes a victim of the overexploitation and destruction. At the same time, it is suggested that the current international law, in particular, international human rights law and international environmental law, can be used to fill gaps in the rules of international humanitarian law. Certainly, the scope and the content of occupier’s obligations will be different depending on the instruments applied for the protection of the environment. The author concludes that the occupying state may be bound by its own multilateral environmental agreements, multilateral environmental agreements of the state which territory is occupied or both groups of treaties. A case-by-case approach to environmental human rights protection can serve as a useful tool for the concretization of occupier’s environmental obligations.Документ Поняття санкцій в доктрині міжнародного права(Фенікс, 2024) Карлюга, Єлизавета Кирилівна; Karliuha, Yelyzaveta K.Стаття досліджує проблематику санкцій в міжнародному праві, зосереджуючись на дефініції цього терміну. Вже не одне десятиліття вказане питання представляє інтерес для дослідників, однак донині не існує загальноприйнятного підходу до його розв’язання ані на рівні доктрини міжнародного права, ані на рівні його джерел. Ця термінологічна невизначеність створює прикладні проблеми, пов’язані зі спірними практиками застосування санкцій та їх подальшої правової оцінки з точки зору міжнародного права. У нинішніх умовах нагальність вирішення цих проблем набуває особливого значення у зв’язку зі зростанням кількості санкційних режимів. Зарубіжна наука міжнародного права присвячує дедалі більше уваги розв’язанню питань, пов’язаних із визначенням поняття «санкції», що, на жаль, є менш властивим для вітчизняної науки. В сукупності зазначені чинники вказують на доцільність проведення цього дослідження, яке має на меті окреслити коло тих заходів, що визначаються як санкції в сучасному міжнародному праві. В результаті проведеного аналізу стверджується, що науці міжнародного права притаманні два підходи до визначення санкцій. Перший, широкий підхід пропонує охоплювати поняттям санкції примусові заходи, вжиті потерпілою державою індивідуально в порядку самодопомоги у вигляді контрзаходів та реторсій для забезпечення дотримання правопорушником порушених зобов’язань, а також примусові заходи, застосовані колективно РБ ООН в порядку глави VII Статуту ООН для відновлення міжнародної законності. Натомість, другий, вузький підхід визначає санкції виключно як примусові заходи, що застосовуються РБ ООН відповідно до глави VII Статуту ООН. Автор робить висновок, що вузький підхід наразі вважається панівним в науці та таким, що відповідає положенням сучасного міжнародного права. Одночасно з цим, звертається увага на широко розповсюджений в світовій практиці феномен так званих «односторонніх санкцій», дефініція та правова природа яких також залишаються дискусійними. В результаті огляду наявних визначень робиться висновок, що спільним для них є розуміння цих мір як примусових заходів, застосованих державою, групою держав або міжнародними організаціями без схвалення РБ ООН, з метою примушення іншої держави до зміни її політики. Таке розуміння «односторонніх санкцій» виключає їх ототожнення з «санкціями» в строгому сенсі слова і відповідно до переважаючого вузького підходу до їх визначення. Натомість, практика державних відносин свідчить про активне застосування цих заходів та їх ідентифікацію як «санкції» в текстах внутрішнього законодавства, що приводить до висновків, що фактично в сучасній міжнародній дійсності існують два різні за своїми характерними ознаками примусові заходи, які одночасно носять назву «санкції». Серед них, примусові заходи, вжиті РБ ООН на виконання повноважень відповідно до глави VII Статуту ООН, а також примусові заходи, застосовані державою, групою держав або міжнародними організаціями без схвалення РБ ООН, з метою примушення іншої держави до зміни її політики.Документ Кримінальна відповідальність за вживання наркотичних засобів та наркотичне сп’яніння(Фенікс, 2024) Орловський, Богдан Михайлович; Осадча, І. А.; Orlovskyi, Bohdan M.; Osadcha, I. A.Стаття присвячена дослідженню кримінально-караних дій щодо наркотичних засобів та психотропних речовин (виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання тощо), які вчиняються без мети збуту та визначені у ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України як форми об’єктивної сторони. Авторами було звернуто увагу на практичні ситуації, коли особа намагається вжити (проковтнути) куплений наркотичний засіб або психотропну речовину з метою ухилитися від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України. При вживанні такого наркотичного засобу у непублічних місцях в законодавстві України відсутня кримінальна відповідальність, лише наявність публічного місця дає можливість кваліфікувати дії особи за ст. 316 Кримінального кодексу України. Також відсутня кримінальна відповідальність коли особа перебуває в публічному або непублічному місці у стані «наркотичного сп’яніння». На думку авторів це є недоліками кримінального законодавства, що потребують виправлення шляхом доповнення об’єктивної сторони ч. 1 ст. 309 новими формами, пов’язаними із «вживанням наркотичних засобів» (у будь-якому місці, не лише публічному) та «перебуванням особи у стані наркотичного сп’яніння». За результатами дослідження авторами було запропоновано викласти об’єктивну сторону ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України у наступній редакції: «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту, а також перебування у стані наркотичного сп’яніння – караються …». Запропонована авторами редакція ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України повинна виступати як загальна кримінально-правова норма, що регулює вживання наркотиків у будь-якому місці, а існуюча стаття 316 «Незаконне публічне вживання наркотичних засобів» має бути спеціальною нормою, що застосовується для випадків вживання наркотиків у публічних місцях. На думку авторів, розширення змісту об’єктивної сторони у ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України за рахунок включення додаткових форм допоможе забезпечити повноцінну протидію наркозлочинній поведінці та нестиме значний превентивний вплив на потенційних наркозлочинців.Документ Віктимологічна профілактика: ефективні практики міжнародного досвіду(Фенікс, 2024) Дришлюк, Ігор Анатолійович; Нарожна, Олена Володимирівна; Dryshliuk, Ihor A.; Narozhna, Olena V.У статті розглянуті питання міжнародного досвіду у сфері віктимологічної профілактики, визначені успішні практики та можливості для співпраці державних та інших органів України. Досліджено запобігання підвищеній віктимізації безпосередніх та потенційних жертв. Проаналізовано успішні міжнародні проєкти, їх реалізацію як запозичення українськими неурядовими організаціями для підтримки жертв. Окреслено кращі підходи до віктимологічної профілактики, а також зазначено, що необхідно створити мережу злагоджених дій та ресурсів для більш ефективної протидії злочинності та захисту прав жертв. Визначено основні напрямки міжнародного досвіду та ключові принципи віктимологічної профілактики на базі такого досвіду. Наголошено, що Україна може ефективно запозичити світовий досвід, успішно впроваджуючи найкращі практики міжнародної спільноти.Документ Зловживання процесуальними правами адвокатом (на прикладі господарського та адміністративного судочинства)(Фенікс, 2024) Добровольська, Ніна Василівна; Dobrovolska, Nina V.Стаття присвячена дослідженню проблематики зловживання процесуальними правами адвокатом на прикладі господарського та адміністративного судочинства. Обґрунтовано актуальність обраної теми та звернуто увагу на фрагментарний характер висвітлення вказаної проблематики в науковій літературі. Наведено підходи, що сформулювались у науковій літературі та судовій практиці щодо розуміння поняття «зловживання процесуальними правами». Запропоновано під зловживанням процесуальними правами адвокатом розуміти дії, що вчиняються адвокатом в рамках судового процесу та формально відповідають нормам процесуального закону, проте не відповідають його концептуальним ідеям, та мають на меті створити перешкоду у діяльності суду чи інших осіб. Виокремлено додаткові ознаки зловживання процесуальними правами адвокатом, а саме: 1) особа, яка зловживає процесуальними правами має спеціальний статус – адвокат; 2) наявність процесуальних прав, якими зловживає адвокат, обумовлюється наданням ним правничої допомоги та участю у судовому процесі; 3) може мати наслідком притягнення до відповідальності не лише адвоката, а й, до прикладу, адвокатського об’єднання в якому працює адвокат (про що вже сформувалась судова практика у Постанові Верховного Суду від 14.07.2022 р. у справі № 755/11559/16-ц); 4) завдає шкоду престижу усього інституту адвокатури. Запропоновано доповнити ч. 1 ст. 43 Правил адвокатської етики.Документ Класифікація суб’єктів адміністративного права та місце в ній адвоката(Фенікс, 2024) Ільєва, Наталія Василівна; Ковальчук, О. М.; Ilieva, Nataliia V.; Kovalchuk, O. M.Актуальність досліджуваної теми полягає в тому, що суб’єкти адміністративного права є важливою складовою правової системи. Вони відіграють ключову роль у регулюванні адміністративно-правових відносин, здійснюючи функції виконавчої влади, координуючи розпорядницькі та контрольно-наглядові повноваження у сфері державного управління і місцевого самоврядування, а також вирішуючи справи про адміністративні правопорушення, що стосуються фізичних і юридичних осіб у різних сферах суспільного життя. Важливо чітко визначити місце кожного суб’єкта у системі адміністративних правовідносин для зрозуміння його повноважень та обов’язків. Без глибокого розуміння ролі кожного учасника адміністративно-правових відносин загрожує ефективному функціонуванню цієї системи. До кола основних проблем, що на новому етапі розвитку сучасної науки і практики потребують свого розгляду та вирішення, належать питання визначення суб’єктів адміністративного права, аналіз їх сутності, особливостей, а також окреслення головних критеріїв для класифікації. Необхідною умовою успішного реформування адміністративного права як фундаментальної галузі права української держави є оновлення положень теоретико-методологічної бази адміністративно-правової науки. В статті розглянуто існуючі у сучасній юридичній науці системи класифікації суб’єктів адміністративного права. Досліджено сутність та зміст поняття «суб’єкт адміністративного права», а також загальноприйнятих дефініцій даного терміну. Здійснена спроба встановити місце адвоката в системі суб’єктів адміністративного права України. Застосовано комплексний підхід до виокремлення та класифікації адвоката як суб’єкта адміністративного права, зважаючи на особливості правового статусу, організаційно-правову форму діяльності та обсяг публічних повноважень. Втім, аналіз спеціальної літератури показує, що лише в окремих працях дослідники намагались розглядати адвоката в якості суб’єкта адміністративного права або ж визначити його місце у прийнятих класифікаціях.Документ Розвиток сталого сільського господарства та забезпечення екологічної безпеки в процесі здійснення сільськогосподарської діяльності(Фенікс, 2024) Толкаченко, Олена Володимирівна; Tolkachenko, Olena V.В статті досліджуються питання щодо забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі, висловлено думку про поширення екологізації в різні галузі економіки та доведено, що екологізацію сільськогосподарської діяльності потрібно розглядати як управління природокористуванням, яке спрямоване на раціональне використання природних ресурсів, охорону та покращення навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки та гідного і безпечного рівня життя людини. З огляду на забезпечення екологічної безпеки при здійсненні сільськогосподарської діяльності та розвиток сталого сільського господарства, проаналізовано Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» і з’ясовано, що він не оперує поняттям «стале сільське господарство». Запропоновано закріпити цю категорію в законодавстві України, наприклад, при розробці Концепції розвитку сталого сільського господарства. Також в національному законодавстві відсутні норми, які б передбачали екологічні вимоги при використанні сільськогосподарської техніки, обов’язки аграрних виробників щодо охорони ґрунтів у процесі застосування сільськогосподарської техніки і обладнання. Водночас розвиток механізації має певні економічні плюси: підвищує продуктивність праці, скорочує строки виконання робіт тощо; впроваджує нові технології, що в свою чергу, підвищує культуру сільськогосподарського виробництва; також характеризується переходом на альтернативні джерела, що дає можливість позитивно впливати на процеси, пов’язані зі зміною клімату. В статті зазначається, що важливим моментом в забезпеченні екологічної безпеки при здійсненні сільськогосподарської діяльності є впровадження новітніх технологій, і в першу чергу, використання біотехнологій. Висловлено думку, що акумулюючи дослідження суспільних, природничих та інших наук, використання цих технологій буде мати позитивний вплив на виробництво сільськогосподарської продукції, враховуючи екологічні ризики та ризики для життя і здоров’я людини. Ще однією важливою задачею забезпечення екологічної безпеки при здійсненні сільськогосподарської діяльності є поводження з відходами агропромислового комплексу. В процесі їх діяльності виникає забруднення довкілля, яке пов’язане із зосередженням великої кількості тварин на обмежених територіях, що в свою чергу, впливає на здоров’я та умови життя людини, на якість ґрунтів, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря тощо. Варто зазначити, що впровадження та розвиток сталого сільського господарства в Україні потребує запровадження механізму інтеграції екологічної політики в аграрну політику держави. При цьому вбачається, що агроекологічна політика – це заява держави, підприємства, організації не тільки про свої наміри та принципи, пов’язані із сільсько-господарською результативністю, а й декларування певних екологічно безпечних дій, які не зменшуючи результативності, забезпечують сталий розвиток сільського господарства. Водночас агроекологічна політика має розглядатися як комплексна, цілісна система правових, управлінських, організаційних, соціальних, економічних і фінансових засобів, з подальшою детальною регламентацією у Концепції розвитку сталого сільського господарства.Документ Дискреційні повноваження господарського суду при застосуванні заходів забезпечення(Фенікс, 2024) Криворучко, Олена Юріївна; Kryvoruchko, Olena Yu.У статті висвітлено аспекти судового розсуду при забезпеченні позову та/або доказів у господарському процесі. Проведено паралелі між здійсненням дискреційних повноважень суддями господарського суду та дотриманням прав осіб на справедливий та ефективний суд. Проаналізовано сучасне розуміння дискреційних повноважень суду у роботах науковців через призму судової практики. Наведено приклади застосування судом дискреційних повноважень на прикладі норм Господарського процесуального кодексу України із поясненням логіки законодавчих обмежень та заборон. За результатами дослідження виявлено прогалини правового регулювання, а саме відсутність чітких меж для господарського суду при прийнятті рішення про забезпечення позову або доказів та дотримання при цьому балансу інтересів всіх сторін. Запропоновано механізм звуження судової дискреції через призму «легітимної мети», яка має мінімізували суб’єктивний вплив судді на прийняття рішення та при цьому враховувати обставини кожної конкретної справи. Запропоновано надати сторонам можливість пропонувати суду власний захід забезпечення з урахуванням конкретних обставин справи.Документ Сучасні тенденції розвитку наукової думки про публічне адміністрування(Фенікс, 2024) Миколенко, Олександр Іванович; Миколенко, Олена Миколаївна; Mykolenko, Oleksandr I.; Mykolenko, Olena M.В статті здійснено аналіз сучасних тенденцій розвитку наукової думки про публічне адміністрування. З’ясовано, що розвиток науки адміністративного права неможливий без дискусій щодо розуміння публічного адміністрування, критичного аналізу думок інших адміністративістів, переосмислення старих теорій, вчень і концепцій та впровадження нових ідей і світоглядних уявлень змісту поняття «публічне адміністрування» та тенденцій розвитку цього правового явища. Встановлено, що більшість сучасних наукових джерел, які присвячені дослідженню публічного адміністрування, сформульовані у формі констатації очевидних фактів, які відбулися чи відбуваються в правотворчій та правозастосовній сферах або вже давно оформилися у вигляді аксіом юридичної науки. Наголошено на тому, що наукові дослідження публічного адміністрування у такому вигляді втрачають сенс, бо вони набувають спотворених форм – переказування вже давно відомих фактів, цитування думок авторитетних вчених без належного критичного їх аналізу, погодження з усіма і у всьому та ін. Зроблено висновок, що наука адміністративного права припиняє стагнацію і починає поступовий шлях до системного оновлення знань про адміністративно-правові явища. Сприяє ж цим позитивним процесам в адміністративному праві категорія «публічне адміністрування», яка в сучасних наукових публікаціях починає демонструвати узгодженість між «формою» та «змістом» зовнішньоорганізаційної діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.Документ Корпоративні договори та принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА(Фенікс, 2023) Смітюх, Андрій Володимирович; Smitiukh, Andrii V.У статті розглядається проблематика підпорядкування іноземному праву корпоративних договорів, укладених щодо господарських товариств, створених за законодавством України. Досліджено історію становлення корпоративних договорів у правовій системі України так само як і зміни, що відбулись протягом останніх десятиліть з питання можливості застосування іноземного права до договірних корпоративних відносин. З огляду на авторитет англійського common law серед українських юристів-практиків та їх установку на обрання само його у якості іноземного права, що застосовуватиметься до корпоративних договорів, і, водночас, враховуючи істотні відмінності у базових засадах common law та континентальних правових систем, до кола яких належить і правова система України, а також той факт, що право України залишатиметься застосовним правом до корпоративних правовідносин у відповідному господарському товаристві у тій частині, у якій воно є особистим законом юридичної особи (тобто у всьому, що не стосується взаємних прав та обов’язків сторін корпоративного договору), зроблено висновок про доцільність введення до кола регуляторів відносин, що виникатимуть з корпоративного договору документу, рівновіддаленого від обох правових систем та здатного забезпечити якісне регулювання загальних питань договірного права, а саме – Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА. У статті запропоновано включати до корпоративного договору одне з типових застережень УНІДРУА, що визначатимуть ієрархію між положеннями іноземного національного права та Принципами УНІДРУА, а також їх співвідношення з положеннями корпоративного самого договору. Також зроблено висновок про те, що Принципи УНІДРУА можуть застосовуватися до корпоративних договорів і за відсутності іноземного елементу для встановлення режиму регулювання відносин з такого корпоративного договору у тому, що стосується загальних положень договірного права на рівні найкращих світових стандартів.Документ Адміністративно-правовий статус як категорія адміністративного права(Фенікс, 2023) Миколенко, Олександр Іванович; Миколенко, Олена Миколаївна; Mykolenko, Oleksandr I.; Mykolenko, Olena M.В статті надано характеристику адміністративно-правового статусу як категорії адміністративного права. Встановлено, що адміністративно-правовий статус є однією із найбільш складних категорій адміністративного права, що обумовлено наступними чинниками: 1) наукові джерела переповнені дискусіями щодо елементів, які складають зміст адміністративно-правового статусу; 2) відсутність диференційованого підходу до характеристики структурних елементів адміністративно-правового статусу, в залежності від того, про якого власне суб’єкта адміністративного права йде мова; 3) кожна частина адміністративного права (матеріальна, процедурна і процесуальна) буде забезпечувати своїх суб’єктів специфічним правовим статусом. На підставі цього зроблено висновок, що адміністративно-правовий статус в залежності від суб’єкта адміністративного права та сфер адміністративно-правового регулювання може мати різне змістовно-структурне наповнення.Документ Державна відповідальність у контексті євроінтеграції(Фенікс, 2023) Левандовскі, Александер Вікторович; Lewandowski, Alexander V.У своєму прагненні до євроінтеграції в Україні серед фахівців, як і пересічних громадян, дедалі більше поширюється думка про рецепцію тих чи інших інститутів права як найпростіший і найшвидший спосіб розв’язання проблем, які накопичилися в суспільстві. Однак на вигоду популістській натурі таких закликів, на другий план відсувається критичний підхід до такого складного процесу, як рецепція. Неоднозначність такого підходу найбільш виразно можна продемонструвати на прикладі німецького права - інституті державної відповідальності органів та їхніх представників за заподіяну шкоду. Сам інститут не є чимось новим, він також відомий й для українського права. Більше того, йому притаманні навіть схожі регулятивні механізмі, закріплені як у Конституції України, так і в Цивільному кодексі України. Але при цьому внутрішнє наповнення інституту має принципові відмінності. Основною причиною тому слугує правозастосовна практика, яка спрямована на компенсацію доволі мізерної нормативної бази для такого складного інституту права. Будучи двокомпонентним елементом, що складається з цивільно-правової та публічно-правової, зокрема й адміністративної відповідальності, він повністю підпорядкований логіки німецького цивільного права в контексті федерального устрою держави, що найчастіше призводить не лише до заплутаної казуїстики, а й входить у конфлікт із загальноєвропейським правом, вступаючи з ним у боротьбу за право самостійно визначати відповідальність своїх державних органів. Не останню роль у цьому відіграє й багаторівневість відповідальності держави як такої, зі складним механізмом взаємодії всіх елементів між собою. Таким чином, можна говорити, що імплементація окремо будь-якого інституту поза контекстом правової системи, де він був вирощений і підкріплений правозастосовчою практикою, заздалегідь приречена на провал. Оскільки навіть два схожих, один на одного за формою інститути права, в різних державах матимуть різний ступінь ефективності й не завжди підходять для вирішення одних і тих самих завдань.Документ Поняття люстрації та особливості її застосування в Україні(Фенікс, 2023) Левенець, Анжела Вікторівна; Постна, Д. А.; Levenets, Anzhela V.; Postna, D. А.У статті досліджено сутність люстрації як політико-правового механізму захисту демократії. Виявлено, що дане явище відомо світовій історії зі стародавніх часів, проте сучасного змісту воно отримало після Другої світової війни, коли низка європейських країн знаходилась у стані подолання наслідків антидемократичних фашистських та нацистських режимів. Виявлено складний політико-правовий характер поняття «люстрації», який проявляється у необхідності пошуку балансу між захистом принципів молодої демократії та захистом прав людини. Проаналізовано світовий досвід проведення люстрації та найбільш часті помилки, яких припускались держави у цьому аспекті. Істотну роль у механізмі визначення критеріїв та принципів люстрації відіграють міжнародні органи та організації, наприклад такі, як Європейська комісія за демократію через право (Венеційська комісія) та Європейський суд з прав людини. Саме напрацьована практика цих інституцій дозволяє дійти висновку, що люстрація сама по собі не є порушенням прав людини, а виступає дієвим механізмом очищення влади від представників минулих антидемократичних режимів. Історичний досвід свідчить, що лише ті держави, які пройшли через механізми люстрації та декомунізації, отримали шанс на побудову дійсно демократичних правових режимів. Україна ж навпаки, є яскравим прикладом держави, яка не провела відповідні процедури одразу після повалення комуністичного ладу, тому через майже кілька десятків років стикнулась з цими ж проблемами в істотно більшому обсязі. Також вітчизняний досвід проведення люстрації засвідчив, наскільки безрезультативними можуть виявитись відповідні механізми, коли законодавець не враховує міжнародні стандарти у цій галузі та прийняте нашвидкуруч законодавство містить низку недоліків, до яких належать: відсутність індивідуалізованого підходу до відповідальності, занадто широкий перелік осіб, на яких розповсюджувався Закон України «Про очищення влади», відсутність дієвих механізмів захисту і т. д. У підсумку такі недоліки законодавства призвели до визнання неправомірним втручання держави у права осіб, щодо яких було застосовано люстрацію та зведенням нанівець відповідних зусиль.Документ Foreign experience of development and legal regulation of the agricultural cooperation(Фенікс, 2023) Khrishcheva, Oleksandra G.; Хріщева, Олександра ГеоргіївнаThe article is devoted to the study of development and legal regulation of the agricultural cooperation in foreign countries. Despite the adoption of the Law of Ukraine «On agricultural cooperation» in the new edition the development of agricultural cooperation continues to be restrained, that indicates the presence of shortcomings in the legislative base. The relevance of the chosen topic is determined by the fact that nowadays in the conditions of European integration Ukraine needs an urgent solution to solve the problem of modermizing the Ukrainian cooperative legislation, taking into account the world experience, which will ensure the development of Ukrainian agricultural cooperatives. This article highlights proposals for modernizing the Ukrainian cooperative legislation by using international experience. The positive experience of Georgia in the field of monitoring the activities of the agricultural cooperatives is proposed to be received by Ukraine. The need to pay attention to the issue of gender equality in the agricultural cooperatives using the example of the Kingdom of Spain is emphasized. The author’s concept of «the principle of gender equality and gender integration in the agricultural cooperative» is formed in the article, which is proposed to supplement the cooperative legislation of Ukraine in order to ensure the equality of women and men in the agricultural cooperatives. The article provides the main directions for achieving gender equality and gender integration in agricultural cooperatives (cooperatives). Several approaches or models of the legal regulation of the creation and activity of cooperatives in the world are singled out. The expediency of introducing a model of general legal regulation of the cooperation in Ukraine, which will be based on a single conceptual codified act – the cooperative code of Ukraine, is substantiated.Документ Особливості реалізації права фізичної особи на знищення інформації стосовно себе (право на забуття)(2023) Телешев, С. П.; Teleshev, S. Р.У статті визначено зміст поняття права фізичної особи на знищення інформації стосовно себе (право на забуття) як одного із найважливіших елементів права фізичної особи на інформацію стосовно себе, яке полягає у можливості фізичної особи вимагати видалення або знищення персональної інформації. Автором визначено, що право фізичної особи на знищення інформації стосовно себе дає фізичній особі можливість контролювати наявність та поширення інформації стосовно себе, що може запобігти нескінченному розповсюдженню персональної інформації фізичної особи та потенційному завданню шкоди їй або її конфіденційності в майбутньому. Автором визначено, що вагомий внесок в регулюванні права на забуття в комплексі законодавства щодо захисту персональних даних здійснено ЄС, адже Регламентом ЄС 2016/679 сформовані умови набуття такого права, підстави безумовного виконання запиту на видалення інформації про себе та випадки, у яких це право може бути обмеженим. Тим не менш, останнім не враховано увесь обсяг персональної інформації, що достатньо ускладнює механізм реалізації цього права. В процесі проведеного аналізу визначено також відсутність у США єдиного федерального законодавчого регулювання права на видалення або забуття і судова практика загалом не задовольняє позови щодо видалення інформації про себе, посилаючись на норми Першої поправки Конституції. У Канаді цивільні норми законодавства зосереджені на окремих випадках реалізації права вимагати видалення або виправлення певної інформації першоджерелом, проте у правовому полі Канади не визначено право бути забутим. Поняття цивільного права бути забутим у розумінні правової системи в Україні теж не визначено. Підсумовуючи автор зазначає, що судова практика Європейського Суду з прав людини наразі сфокусована на встановленні критеріїв та меж балансування між статтею 8 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) та правом контролера даних на свободу вираження поглядів згідно зі статтею 10 ЄКПЛ в частині забезпечення права фізичної особи на забуття. І в Україні наразі теж постає гостре питання необхідності регулювання права фізичної особи на інформацію стосовно себе, особливо в частині її права на видалення такої інформації та регулювання механізму реалізації права фізичної особи на знищення інформації про себе.Документ Особливості страхування в сфері кінематографії(2023) Клейменова, Світлана Миколаївна; Kleimenova, Svitlana M.Дана стаття присвячена питанням надання послуг страхування в області кінематографії. Слід зазначити, що дана тема мало вивчена й тому виникає низка питань, які стосуються особливостей страхування в кіновиробництві. Страхування в даній сфері людської діяльності необхідне, оскільки це дозволить, у випадку настання певних страхових випадків, уникнути майнових втрат. До того ж, оскільки створення кінотвору пов’язане з певними ризиками для виконавців (каскадерів), то для захисту їх інтересів, продюсерові (кінокомпанії) слід опікуватися станом їхнього здоров’я, життя й безпеки. Укладання договорів страхування, як, наприклад, медичне страхування, стра- хування життя, страхування від нещасного випадку, дозволять належним чином подбати про цю категорію учасників знімального процесу. Має місце ризик і в майновій сфері кіновиробництва: вимушені простої, загибель декорацій, псування реквізиту. Ці ризики також повинні підлягати страхуванню. Дійсно, ризиків у розглянутій галузі досить багато. Незважаючи на процеси вдосконалення технічних можливостей, які дозволяють запобігати зазначеним ризикам, все-таки прогрес не може повною мірою захистити від небезпек. Механізм страхування стає запобіжною мірою, яка дозволяє компенсувати втрати. У статті розглядаються особливості страхування творчої групи, що брала участь у процесі створення кінофільму, а також особливостей страхування майна. Безумовно, теоретичні розробки в цій галузі невеликі, але наукові статті та праці, які стосуються саме страхування, дають можливість надалі досліджувати особливості страхування в сфері кіновиробництва. Розвиток як кіноіндустрії, так і страхової справи, дозволяє зробити висновок про те, що кількість страхових продуктів і професіоналів, які будуть ними займатися, буде збільшуватись. Це дозволить захиститися від ризиків у даній сфері, а розвиток кінострахування буде цілком природним у кіноіндустрії.