Правова держава
Постійне посилання зібрання
Галузь і проблематика: У збірнику публікуються науково-теоретичні та практичні матеріали з актуальних загальнотеоретичних та галузевих правових питань, правозастосовної практики, пропозиції до законодавства, зарубіжний правовий досвід конституційної, судово-правової та адміністративно-правової реформ. Видання розраховане не тільки на юристів-науковців, а й на практиків, які черпатимуть із нього чимало корисного для своєї широкопланової діяльності, що сприятиме утвердженню базових цінностей цивілізованої потуги України – права, справедливості та моралі.
Сайт видання: http://pd.onu.edu.ua
Переглянути
Нові надходження
Документ Кримінологічний аналіз кіберзагроз та їх вплив на торгівельне мореплавство(Фенікс, 2025) Орловський, Богдан Михайлович; Осадча, І. А.; Orlovskyi, Bohdan M.; Osadcha, I. A.Стаття присвячена кримінологічному дослідженню кіберзагроз та їх впливу на кібербезпеку у сфері торгівельного мореплавства, що є важливим та актуальним питанням для формування системи заходів щодо її запобігання та профілактики. Кіберзагроза – це сукупність негативних чинників, факторів або явищ, що за напрямком свого впливу спрямовані на пошкодження інформаційних, телекомунікаційних та інших систем, які забезпечують належне функціонування діяльності підприємств, установ, організацій або держави та захист інформації у таких системах. Кіберзагроза посягає на кібербезпеку, якою охоплюється стан повної захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави в кіберпросторі. Авторами було виділено складові елементи кіберзагроз у сфері торгівельного мореплавства, які включають в себе технічні аспекти роботи автоматизованих систем судна та портової інфраструктури, вразливості програмного забезпечення, людський фактор та соціальну інженерію, що пов’язані з помилками користувачів, які погано розбираються у інформаційних технологіях. Проаналізовано міжнародно-правове регулювання кіберзагроз, що охоплюється «Міжнародним кодексом з охорони суден і портових засобів» (ISPS Code), «Керівництвом з управління морськими кіберризиками» (ухваленим Комітетом з безпеки на морі Міжнародної морської організації ІМО), «Керівництвом (Рекомендаціями) з кібербезпеки на борту суден» тощо. На сьогоднішньому етапі кіберзагрози досить сильно поширені у сфері торгівельного мореплавства, оскільки: по-перше ця сфера є вельми прибутковою за своїм економічним потенціалом, та, по-друге, тісно переплетена з цифровими технологіями. Сучасні судна – це фактично плаваючі комп’ютерні системи, де автоматизовані процеси керують рухом, навігацією, енергопостачанням тощо, забезпечують зберігання та захист даних. Авторами розглянуто детермінанти та мотивацію кіберзлочинців у цій сфері (фінансовий аспект, усунення конкурентів, мотиви помсти, ідеологічні мотиви) та сформульовано ключові заходи задля профілактики та запобігання кіберзагроз у сфері торгівельного мореплавства, які включають у себе: - підвищення обізнаності та кіберкультури серед персоналу морських компаній, портових служб та інших учасників галузі; - розробку та впровадження сучасних технічних засобів захисту (систем виявлення вторгнень, криптозахист паролів, мережевих екранів) у суднові системи, портову інфраструктуру та логістичні мережі; - розробку та дотримання міжнародних стандартів і нормативних актів IMO у сфері кібербезпеки, міжнародної співпраці та обміну інформацією; - створення системи оперативного реагування на кіберзагрози та кіберінциденти (ідентифікація та аналіз загрози; ізоляція ураженої системи для запобігання поширення атаки; блокування шкідливого програмного забезпечення та відновлення роботи системи; збір доказів кібератаки для направлення до правоохоронних органів; оновлення програмного забезпечення та зміна системи паролів). На думку авторів, саме ефективне застосування профілактичних та запобіжних заходів здатне мінімізувати вплив кіберзагроз на торгівельне мореплавство, забезпечити стабільність морських перевезень, захистити критичну інфраструктуру та підтримати довіру до галузі як до ключового елементу світової економіки.Документ Сутність і тенденції гуманізації кримінального процесуального законодавства України та його інститутів(Фенікс, 2025) Миколенко, Олена Миколаївна; Mykolenko, Olena M.В статті розкрито сутність і загальні тенденції гуманізації кримінального процесуального законодавства України та його інститутів. Доведено, що гуманізація кримінального процесуального законодавства втрачає сенс свого існування у випадках, коли починає руйнівно (негативно, неефективно, суспільно шкідливо) впливати на вирішення поставлених перед кримінальним провадженням завдань та на досягнення його цілей. Тобто завдання та цілі кримінального провадження є тими критеріями, за допомогою яких можна визначити межі впровадження і реалізації гуманістичної філософії у кримінальну процесуальну діяльність, у кримінальне процесуальне право та кримінальне процесуальне законодавство. На прикладі альтернативних (позасудових) способів врегулювання конфліктів в кримінальному провадженні було показано як загальні особливості гуманізації сучасного кримінального процесуального законодавства України, так і послідовний алгоритм механізму гуманізації мирової угоди у кримінальному провадженні, починаючи з прав учасників кримінального провадження, участі медіатора, особливостей винесення судових рішень та особливостей їх виконання.Документ Правові інструменти збору і передачі інформації/даних громадськістю в процесі відновлення довкілля України(Фенікс, 2025) Толкаченко, Олена Володимирівна; Tolkachenko, Olena V.Статтю присвячено правовим питанням щодо забезпечення належного збору та передачі інформації/даних в Україні, які можуть вплинути на прийняття рішень в процесі відновлення довкілля України і притягнення до відповідальності Росії. Доступ до екологічної інформації, її збір, передача і аналіз під час військових дій є надзвичайно актуальним питанням. Попри це на сьогоднішній день існують певні правові проблеми щодо доступу до екологічних даних, які повинні бути у відкритому і прозорому доступі, та складності з правовими інструментами, які можуть забезпечити кінцевий результат, тобто прийняття екологічно значущих рішень. Проаналізовано систему open data та зроблено висновок, що удосконалення доступу до екологічної інформації, поліпшенню поінформованості громадськості щодо екологічних проблем, можливість проведення моніторингу і збору даних дають громадським організаціям та окремим громадянам мати можливість висказувати свою зацікавленість, а державним органам – розробити відповідний перелік таких інтересів і стимулювати підвищення ролі громадськості в процесі прийняття рішень, які можуть вплинути на стан навколишнього середовища. В статті досліджуються поняття «громадськість», «зацікавлена громадськість», а також аналізується міжнародний досвід проєктів в рамках «citizen science», які передбачають використання вченими даних, зібраних волонтерами, непрофесіоналами, спостерігачами, які не спеціалізуються в жодній певній галузі знань. Доводиться, що навіть під час повномасштабного вторгнення в Україні активно розвиваються проєкти громадянської науки, які містять не тільки наукову, а й безпекову складову. Для України це є одним з найважливіших моментів, оскільки, після війни буде гостро стояти питання щодо не стільки модернізації чи відродження старого, скільки щодо пропозицій принципово нових підходів до відновлення довкілля, в тому числі пропозицій щодо цифровізації або інших технологій у сфері збору, передачі та аналізу екологічної інформації та даних, які стосуються довкілля. Основні початкові кроки щодо екологічного відновлення країни повинні відбуватися у сфері атмосферного повітря, земельних, водних ресурсів, природно-заповідного фонду, поводження з відходами, забезпечення енергетичної безпеки та підвищення екологічної освіти і ролі громадськості в екологічних питаннях. Для вирішення проблем післявоєнного відновлення довкілля в межах нашої теми, варто зосередитися на наступних задачах забезпечення правових інструментів щодо: збору даних (у вигляді чи доступу до інформації, чи моніторингу довкілля), передачі даних (в легкій, доступній та, насамперед, сучасній формі) і аналізу даних, який повинен здійснюватися суб’єктом, котрий приймає рішення з питань, які стосуються негативного впливу на стан довкілля.Документ Економічні санкції за lex fori у контексті міжнародного приватного права(Фенікс, 2025) Смітюх, Андрій Володимирович; Smitiukh, Andrii V.В статті досліджено проблематику економічних санкцій за законодавством держави суду (lex fori) у контексті міжнародного приватного права. Визначено, що економічні санкції – це публічно-правові надімперативні норми, які передбачають обмежувальні заходи економічного впливу, що застосовуються у публічних інтересах для досягнення політичних цілей. З’ясовано склад економічних санкцій за lex fori, доведено, що економічні санкції за lex fori як надімперативні норми мають абсолютний пріоритет у правозастосуванні порівняно з будь-якими іншими нормами національного та іноземного права, незалежно від того, яке право підлягає застосуванню. Визначено основну відмінність між застереженням про публічний порядок та надімперативними нормами lex fori полягає у цілевизначенні: для публічного порядку це запобігання настання неприйнятних наслідків застосування іноземної норми, для надімперативних норм це забезпечення застосування окремих украй важливих норм lex fori.Документ Штучний інтелект: суб’єкт чи об’єкт цивільних правовідносин?(Фенікс, 2025) Матвєєв, В. Ю.; Matvіeiev, V. Yu.Стаття присвячена аналізу правового статусу штучного інтелекту у цивільних правовідносинах, що є одним із найбільш дискусійних питань у правничій сфері. Розглядаються сучасні підходи до визначення суб’єктності штучного інтелекту, а також проблематика відповідальності за його автономні дії. У статті наведений комплексний аналіз існуючих теоретичних підходів до визначення правового статусу ШІ, зокрема розглянуто об’єктний, суб’єктний та гібридний підходи, що використовуються у правовій доктрині. Увагу приділено проблематиці відповідальності за автономні дії ШІ, що є критично важливим аспектом у контексті цивільних правовідносин. Визначено, що національне законодавство України наразі не містить чітких норм, які б регулювали питання правосуб’єктності штучного інтелекту або розподілу юридичної відповідальності за шкоду, завдану автономними системами. Проаналізовано підходи, що застосовуються в міжнародній практиці, зокрема в Європейському Союзі (AI Act, 2021), США (Algorithmic Accountability Act, 2022). На основі аналізу судової практики, включаючи справи, пов’язані із використанням автономних транспортних засобів та алгоритмічних систем прийняття рішень (зокрема кейс Uber (2018) та випадок дискримінаційного алгоритму Amazon), визначено ключові правові виклики, пов’язані із правовим статусом ШІ. Досліджено концепцію «цифрової особистості», запропоновану у працях західних вчених, як потенційний варіант правової класифікації ШІ. Також сформульовано пропозиції щодо удосконалення нормативно-правової бази України у сфері регулювання штучного інтелекту. Запропоновано розробку спеціального Закону України «Про штучний інтелект», який би визначав рівні автономності ШІ-систем, механізми розподілу відповідальності між розробниками, користувачами та власниками, а також систему державного контролю за високоризиковими ШІ-технологіями. Окремо наголошено на необхідності гармонізації українського законодавства із нормами ЄС у сфері регулювання штучного інтелекту. Зроблено висновок, що найбільш доцільним підходом для правового регулювання штучного інтелекту є гібридна модель, яка передбачає поєднання автономності ШІ з елементами юридичного контролю з боку людини.Документ Особливості реклами як об’єкта авторського права(Фенікс, 2025) Криворучко, В. В.; Kryvoruchko, V. V.На сьогодні реклама як самостійний об’єкт цивільного права може розглядатися як послуга, а також як і об’єкт авторських прав. Саме з такої точки зору буде розглянуто рекламу в цій науковій статті. Необхідно розуміти, що перш ніж використовувати рекламний продукт як послугу, для його створення докладаються творчі зусилля, тобто інтелектуальна діяльність автора цього правового об’єкта. Очевидно, що особливість цього виду послуг полягає саме в тому, що його створенню передує творча праця його автора. Відповідно, результат творчої діяльності автора відповідатиме ознакам, які притаманні об’єкту авторського права – твору. Це і оригінальність, і наявність об’єктивної форми. Згідно положень діючого Закону України «Про авторське право та суміжні права» таку ознаку як оригінальність твору розуміють як такий критерій, що характеризує твір як результат власної інтелектуальної творчої діяльності автора та відображає творчі рішення, прийняті автором під час створення твору. Також ст. 7 Закону України «Про авторське право та суміжні права» встановлює, що охорона поширюється лише на форму вираження об’єктів авторського права. Охороні підлягають усі оригінальні твори оприлюднені та неоприлюднені, завершені та незавершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, а також способу вираження. Після того, як буде створено об’єкт авторського права, його можна використовувати в будь-якому виді реклами. Більш того, такий вид твору, як реклама, створюється, як правило, за договором замовлення, залежно від виду рекламної діяльності. Також рекламу можна розглядати як службовий твір, який створюється в рамках посадових інструкцій. Інакше кажучи, якщо рекламі буде надано творчої (оригінальної) форми, яка дасть змогу кваліфікувати її як повноцінний твір, тобто якщо рекламне повідомлення виконане у віршованій формі, супроводжується музикою або виражене у формі графічного твору, то його визнають об’єктом авторського права. При цьому, як зазначалося вище, наявність творчої праці у створенні реклами презюмується. Вищевикладене вказує на особливості реклами як об’єкта права.Документ До питання про якість юридичних послуг(Фенікс, 2025) Клейменова, Світлана Миколаївна; Kleimenova, Svitlana M.Цивільним кодексом України встановлено загальні положення про послуги, але не зазначені поняття та ознаки такого виду об’єкта цивільних прав. Тому, при наданні юридичних послуг як фізичним, так і юридичним особам виникають дискусійні питання щодо якості даного виду послуг. Ця стаття розглядає питання, пов’язані з визначенням критеріїв якості юридичних послуг. Якість продукції – сукупність властивостей продукції, які визначають ступінь придатності її для використання за призначенням. Ступінь досконалості, яким володіє товар, послуга чи інший вихідний продукт бізнес-процесу. Згідно з визначенням загального управління якістю, якість – це відповідність вимогам споживача. Чітке розуміння, яким чином визначати якість юридичної послуги, що надається, дозволить правильно визначити комплекс обов’язків послугонадавача (адвоката), і як наслідок мати належне уявлення про належне виконання цих обов’язків. Здійснивши аналіз теоретичної бази та чинного законодавства України, можна зробити висновок про те, що незважаючи на різноманіття поняття «юридична послуга», не існує чіткого та єдиного підходу до його визначення. Юридичній послузі притаманні ряд особливих специфічних властивостей, кожні з яких значною мірою впливають як на якість даного виду послуг, так і на їх оцінку. Розглянуті питання, пов’язані з тим, яким чином клієнт (споживач юридичних послуг) розуміє якість послуги, а також яким чином адвокат (виконавець) оцінює якість цього виду послуг. Встановлено, що якість юридичної послуги не є ідентичною відсутності претензій з боку клієнта. У цьому й закладена основна проблема визначення якості з боку клієнта та виконавця. Також у статті розглянуто головні складові якості юридичних послуг. Через відсутність легального визначення поняття «якість юридичних послуг», ця категорія на сьогодні може бути розглянута через розуміння сумлінного виконання обов’язків, прийнятих на себе юристом. Можна впевнено стверджувати, що необхідно визначити стандарти надання юридичної послуги, оскільки їхня відсутність впливає на усвідомлення клієнтом (замовником, одержувачем послуг) про якість наданих послуг. У статті зроблено спробу визначити основні критерії якості юридичних послуг.Документ Загальні тенденції розвитку наукової думки про засади функціонування центральних органів виконавчої влади в період з 2002 по 2013 роки(Фенікс, 2025) Рудов, Владислав Сергійович; Rudov, Vladyslav S.В статті було здійснено аналіз загальних тенденцій розвитку наукової думки про засади функціонування центральних органів виконавчої влади в період з 2002 по 2013 роки. Наголошено, що цей історичний період характеризується такими особливостями: 1) свідчив про поступовий відхід від командно-адміністративної системи управління, якав радянський період пронизувала собою всі органи виконавчої влади та про перехід до демократичних засад функціонування; 2) свідчив про подальшу еволюцію органів виконавчої влади як на інтелектуальному рівні (монографії, дисертації, наукові статті), такі на практичному рівні (розробка та прийняття відповідних нормативно-правових актів); 3) відбувався під егідою проведення адміністративної реформи, але без суттєвого впливу політичних цілей та інтересів на напрямки адміністративно-правових досліджень. Було запропоновано виділяти п’ять напрямів, за якими здійснювались дослідження особливостей функціонування органів виконавчої влади у період з 2002 по 2013 роки.Документ Протиправна бездіяльність в адміністративних правопорушеннях, які пов’язані з корупцією: історико-правовий аналіз положень національного законодавства(Фенікс, 2025) Потанін, І. Ю.; Potanin, I. Yu.В статті здійснено історико-правовий аналіз положень національного законодавства щодо протиправної бездіяльності в адміністративних правопорушеннях, які пов’язані з корупцією. Запропоновано в історії розвитку положень КУпАП з питань адміністративної відповідальності за правопорушення, які пов’язані з корупцією, виділяти такі етапи: 1) перший етап (з 1991 по 2008 роки) охарактеризувався відсутністю в кодифікованому нормативно-правовому акті положень щодо протидії корупції (законодавець встановлював особливості притягнення корупціонерів до адміністративної відповідальності спеціальним законом); 2) другий етап (з 2009 по 2010 роки) охарактеризувався хаотичним визначенням правопорушень, пов’язаних з корупцією, в структурі кодифікованого нормативно-правового акту; 3) третій етап (з 2011 року по сьогодні) характеризується тим, що законодавець намагається визначитись із кількістю протиправних діянь, які пов’язані із корупцією та потребують застосування заходів адміністративної відповідальності. Констатовано, що законодавча техніка, що використовується під час визначення протиправної бездіяльності, потребує вдосконалення, адже формулювання, які пропонує чинний КУпАП, ігнорують напрацювання як вчення про склад адміністративного правопорушення, так і теорію адміністративно-деліктного права про розмежування двох форм протиправного діяння на дію і бездіяльність.Документ Політика, державна ідеологія та юридична наука: проблеми взаємодії і взаємовпливу на прикладі науки адміністративного права(Фенікс, 2025) Миколенко, Олександр Іванович; Mykolenko, Oleksandr I.В статті розкрито особливості взаємодії та взаємовпливу один на одного політики, державної ідеології та юридичної науки на прикладі науки адміністративного права. Наголошено на тому, що значення науки адміністративного права не зводиться виключно до обслуговування державної ідеології з питань її реалізації та підвищення ефективності. Взаємодія і взаємовплив цих суспільно-державних явищ набагато складніший, але для того щоб їх розкрити, слід розглядати науку адміністративного права через призму уточнення об’єкту і предмету науки адміністративного права, що вже давно не робилося в комплексних дослідженнях в Україні. Запропоновано життєву філософію особистості визначати як набір цінностей, прагнень і орієнтирів, якими особа керується у повсякденному житті для виправдання своїх вчинків та бездіяльності у минулому та в умовах сьогодення, а також для обґрунтування своїх дій чи бездіяльності у майбутньому. Подібну життєву філософію (державну ідеологію) має і кожна держава як політико-територіальна організація суспільства, адже будь-яка суверенна держава має свій специфічний набір цінностей, інтересів, прагнень і орієнтирів, якими вона керується у повсякденному житті як у внутрішньодержавній політиці, так і у міждержавних відносинах.Документ До питання про значення та перспективи судової правотворчості як механізму забезпечення правової визначеності в Україні(Фенікс, 2025) Веремчук, Владислав Сергійович; Козинська, Діана Олександрівна; Veremchuk, Vladyslav S.; Kozynska, Diana O.Визначається, що судова правотворчість, тобто специфічна діяльність судових органів полягає у формуванні юридичних норм через судові рішення, ухвалені у результаті розгляду конкретних справ, є важливим елементом правової системи України, особливо в умовах стрімкої трансформації суспільних відносин та необхідності удосконалення законодавства. Судова правотворчість розглядається як правове явище, що поєднує аспекти правової визначеності та гнучкості судової практики. Увага зосереджена на особливостях реалізації цього механізму в умовах правової системи України, яка перебуває у процесі трансформації, спрямованої на гармонізацію з європейськими стандартами. Зазначено, що принцип правової визначеності, закріплений у практиці Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, є важливою запорукою вимагає передбачуваності та послідовності у застосуванні права, що, у свою чергу, залежить від якості судових рішень. Особливу увагу приділено ролі Верховного Суду у забезпеченні балансу між стабільністю правозастосування та необхідністю врахування специфічних обставин окремих справ. У статті розглянуто практичний приклад зміни правової позиції Верховного Суду у залежності від зміни обставин справи, що сприяє досягненню справедливості та гнучкості правозастосування. Зокрема, аналізується категорія справ про злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, коли зміна правової позиції Верховного Суду стала важливим механізмом забезпечення правильної кваліфікації та визначення суб’єкта кримінального правопорушення. Підкреслюється, що подібні зміни в судовій практиці не суперечать принципу правової визначеності, а навпаки, сприяють його реалізації через уточнення та деталізацію змісту правових норм. Зазначено, що судова правотворчість в Україні має значний потенціал для подальшого розвитку, однак потребує системного підходу, який забезпечить баланс між необхідністю дотримання принципу правової визначеності та можливістю оперативного реагування на динамічні зміни у суспільних відносинах. Приділено увагу важливості гармонізації підходів Верховного Суду з практикою Європейського суду з прав людини, що сприятиме утвердженню верховенства права та правової стабільності.Документ Криміналістичний аналіз кінострічки Девіда Фінчера «Сім»(Фенікс, 2024) Желдубовська, А. В.; Zheldubovska, A. V.; Чуваков, Олег Анатолійович; Chuvakov, Oleh A.Метою статті є поглиблене вивчення та подальший аналіз твору кіноіндустрії через призму кримінального права та криміналістики, а також покращення розуміння теми злочинності та психології серійних убивць на прикладі збірного образу антагоніста. У тексті статті пропонується юридична (кримінально-правова) кваліфікація злочинів, вчинених у фільмі та дій працівників правоохоронних органів, згідно чинного українського законодавства, а також обґрунтовується важливість кінематографу як інструменту для вивчення та розуміння різних аспектів суспільства, зокрема правової системи. Фільм «Сім» розглядається як мультидисциплінарне джерело для вивчення юриспруденції, етики, моралі, релігії, психології (зокрема деліктоздатності та ментального стану працівників правоохоронної системи) та кінематографу. Актуальність теми визначається потребою в розширенні підходів до викладання права та криміналістики через застосування прикладів з кіномистецтва. Аналіз попередніх досліджень свідчить про недостатню увагу до використання художніх творів для правової освіти. У викладі основного матеріалу досліджено зображені у кінострічці протиправні діяння – серед них катування, вбивства з особливою жорстокістю, порушення недоторканності житла та незаконне позбавлення волі та кваліфіковано їх згідно чинного українського законодавства. Розглянуто методи і прийоми розслідування, зокрема застосування незаконних дій працівниками оперативних органів. Стаття використовує загальнонаукові та спеціальні методи, такі як формально-правовий та діалектичний, для досягнення цілей дослідження. Основою теоретичного дослідження слугували положення національного законодавства, зокрема норми відповідних розділів Кримінального кодексу України, адже, через власне унікальність і виключність характеру роботи, наукові напрацювання вітчизняних і зарубіжних авторів не були джерелом даного дослідження.Документ Актуальні питання неможливості виконання юридичними особами податкових обов’язків в умовах воєнного стану(Фенікс, 2024) Шимченко, В. О.; Shymchenko, V. O.Актуальність теми дослідження полягає у безпосередньому впливі військових дій на економічну діяльність підприємств в Україні, що зумовлює порушення виконання податкових зобов’язань. Постановка проблеми стосується детального вивчення юридичних аспектів, які регламентують порядок визнання неможливості виконання податкових обов’язків юридичними особами в умовах воєнного стану. Завданням статті є аналіз чинних нормативних актів та практичних механізмів, які б сприяли врегулюванню даного питання, а також вивчення реальних кейсів, що демонструють проблеми, з якими стикаються платники податків. Аналіз останніх досліджень і публікацій з цієї теми показує, що ряд авторів вже досліджували питання неможливості виконання податкових зобов’язань під час війни, однак більшість з них зосереджені на окремих аспектах, без системного підходу до комплексного аналізу. Викладення основного матеріалу статті охоплює аналіз законодавчої бази, яка регулює порядок визнання неможливості виконання податкових обов’язків, а також її практичне застосування. Висновки статті підкреслюють важливість створення чіткої та зрозумілої правової основи для підтримки бізнесу в складних умовах, а також необхідність комплексного підходу до вирішення проблеми виконання податкових зобов’язань під час війни.Документ Загальна проблематика щодо визначення системи принципів адміністративного права та змісту принципу сталості і довгострокової орієнтованості(Фенікс, 2024) Миколенко, Олександр Іванович; Mykolenko, Oleksandr I.В статті досліджено загальну проблематику щодо визначення системи принципів адміністративного права та змісту принципу сталості і довгострокової орієнтованості. Доведено, що існуюча система принципів адміністративного права (верховенство права та принципи належного врядування) не відповідає потребам адміністративного права як галузі права України. Вона втратила зв’язок з минулим національним досвідом, а запозичені наукові уявлення про принципи адміністративного права відірвані від потреб українського суспільства. На прикладі принципу сталості і довгострокової орієнтованості в діяльності суб’єктів публічного адміністрування були показані недоліки сучасної системи принципів адміністративного права та принципів належного врядування. Зроблено висновок, що зміст принципу сталості і довгострокової орієнтованості потребує переосмислення не з позицій діяльності адміністративних органів Європейського Союзу, як це робиться сьогодні в спеціальній літературі, а з позицій діяльності суб’єктів публічного адміністрування України.Документ Кримінологічні особливості професійної злочинності(Фенікс, 2024) Орловський, Богдан Михайлович; Осадча, І. А.; Orlovskyi, Bohdan M.; Osadcha, I. A.Стаття присвячена дослідженню кримінологічних особливостей професійної злочинності, що є важливим та актуальним питанням для формування системи заходів щодо її запобігання та профілактики. Професійна злочинність – це злочинна діяльність осіб, які систематично, на протязі свого життя, вчиняють кримінально-карані дії певного напрямку, використовуючи їх результати як спосіб заробітку чи отримання прибутку для існування. Для таких осіб відповідний напрям їх «злочинної діяльності» стає «професією» у якій вони розвиваються, постійно покращують свої злочинні навички та досягають професійних «висот» з метою отримання якомога більшого прибутку (заробітку) та укриття слідів своєї злочинної діяльності від уваги правоохоронних органів. Авторами було виділено таку систему ознак професійної злочинності: постійний і стійкий характер; наявність «спеціалізації» і «кваліфікації» у злочинця; наявність постійного доходу (прибутку) від злочинної діяльності; постійний зв’язок злочинця з антисоціальним середовищем; наявність власної «специфічної субкультури» у вигляді традицій, звичаїв, певних «мов спілкування» (сленгу). За результатами дослідження авторами було сформульовано систему економічних, соціальних, політичних та правових заходів запобігання та профілактики професійної злочинності. В межах правових заходів авторами було запропоновано доповнити різні статті Особливої частини Кримінального кодексу України наступною кваліфікуючою ознакою – «вчинення діяння у вигляді злочинного промислу. На теперішній час в Кримінальному кодексі України існує лише така кваліфікуюча ознака як «повторність злочину», яка застосовується не лише коли було скоєно 2 епізоди злочину, а навіть якщо мало місце 3-15 епізодів одного і того ж самого злочину. Така ситуація не враховує діяльність професійних злочинців, коли скоєна ними сукупність у 3-15 злочинів має кваліфікуватися як більш тяжкий злочин у порівнянні із звичайною «повторністю», що охоплює лише 2 епізоди. Також авторами було запропоновано створити окремий Закон України «Про основи запобігання та протидії професійній злочинності» у якому передбачити конкретні розділи, що будуть забезпечувати комплексне врегулювання питання протидії професійній злочинності. До структури таких розділів можуть належати наступні: 1) «Загальні положення»; 2) «Суб’єкти протидії професійній злочинності, їх компетенція»; 3) «Профілактичні та запобіжні заходи боротьби із професійною злочинністю»; 4) «Особа професійного злочинця та її правовий статус»; 5) «Відповідальність за порушення у сфері протидії професійній злочинності»; 6) «Контроль і нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з професійною злочинністю»; 7) «Прикінцеві та перехідні положення». На думку авторів повноцінне законодавче врегулювання професійної злочинності та формування ефективної системи заходів її протидії є запорукою побудови успішної превентивної кримінологічної політики держави по боротьбі із такою злочинністю.Документ Механізм цивільно-правового регулювання відносин з надання оплатних освітніх послуг закладами вищої освіти в Україні(Фенікс, 2024) Голоденко, Iрина Олександрiвна; Holodenko, Iryna O.У статті визначаються особливості механізму цивільно-правового регулювання відносин з надання оплатних освітніх послуг закладами вищої освіти в Україні. Розкривається сутність та зміст поняття «цивільно-правове регулювання»; з’ясовується коло правових засобів, за допомогою яких здійснюється спеціально-юридичний вплив на поведінку учасників відносин з надання оплатних освітніх послуг закладами вищої освіти в Україні. Зважаючи на неможливість «автоматичного» спеціально-юридичного впливу на поведінку учасників відносин з надання оплатних освітніх послуг закладами вищої освіти в Україні, вивчаються питання, пов’язані із застосовуванням певного механізму здійснення цивільних прав, функціональне призначення якого полягає у забезпеченні реалізації правомочностей, що становлять зміст вказаних прав та виконання відповідних суб’єктивних обов’язків. З’ясовується, яке значення має для характеристики механізму цивільно-правового регулювання відносин з надання оплатних освітніх послуг закладами вищої освіти в Україні врахування системних та логічних взаємозв’язків, що існують між нормами цивільного права, закріпленими в різних нормативно-правових актах.Документ Мирова угода в господарському судочинстві(Фенікс, 2024) Гут, Сергій Федорович; Gut, Serhii F.В статті досліджується один з різновидів примирних процедур в господарському судочинстві – мирова угода. Для примирення сторони мають здійснити активні спільні дії для досягнення результату. Виявлено, що процедура примирення сторін і зміст мирової угоди не встановлені та не можуть бути встановлені чинним процесуальним законодавством, оскільки це фактично переговорний процес, який недоцільно деталізовано зарегульовувати. Однак результат спільних зусиль – проєкт мирової угоди – надається суду для подальшого затвердження, і затвердження не є формальною, автоматичною дією суду. Проаналізовано вітчизняні процесуальні кодекси і доводиться, що підстави для відмови судді затвердити мирову угоду чітко закріплені процесуальним законом, але не є тотожними в різних законах. Запропоновано доповнити ст. 192 ГПК України такими підставами для відмови в затвердженні мирової угоди, як «умови угоди не відповідають інтересам суспільства» та «існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися». Автор погоджується з позицією, що сторони в мировій угоді мають дійти компромісу з усіх важливих питань матеріально-правового характеру, що належать до предмета спору та можуть бути реалізовані учасниками справи. Процесуально-правові питання не можуть міститись в мировій угоді сторін. Запропоновано виділяти наступні позитивні риси мирової угоди: 1) мирова угода дозволяє сторонам вирішувати конфлікт без тривалого судового процесу, що мінімізує час і ресурси бізнесу і судової системи; 2) мирова угода надає можливість сторонам вийти за межі вимог та самостійно обирати умови вирішення спору; 3) вирішення спору через мирову угоду сприяє збереженню гарних бізнес-відносин між сторонами; 4) мирові угоди зменшують навантаження на судову систему; 5) застосування українськими суб’єктами господарювання мирових угод підвищує конкурентоспроможність українського бізнес-середовища в світі. Завдання суду – запобігти зловживанням в процесі укладення мирової угоди та ущемленню інтересів сторін та інших осіб.Документ Гарантії принципу рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом в Україні(Фенікс, 2024) Ільєва, Наталія Василiвна; Куля, В. С.; Ilieva, Nataliia V.; Kulia, V. S.У статті здійснено аналіз підходів до розуміння поняття гарантій, суть гарантій, загальних гарантій принципу рівності усіх учасників судового провадження та спеціальних гарантій принципу рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Досліджено первинні визначення поняття гарантій, основні гарантії загального принципу рівності, окремо досліджено принцип рівності учасників судового провадження, розглянута класифікація таких гарантій з урахуванням специфіки принципу адміністративного судочинства. У даній статті досліджено поняття гарантій принципу рівності в адміністративному процесі, досліджується суть і види юридичних гарантій та визначається місце гарантій принципу рівності усіх учасників адміністративного процесу серед них, досліджуються основні види гарантій принципу рівності усіх учасників адміністративного процесу за формою закріплення та рівнями забезпечення. У статті розглядаються та класифікуються гарантії принципу рівності за різними критеріями, такими як: за формою та рівнем закріплення, за рівнями забезпечення, за характером дії, за суб’єктним складом, за правовою природою, за формою реалізації. Класифікація гарантій дозволяє краще зрозуміти, як принцип рівності забезпечується на різних рівнях правової системи, та допомагає виявити потенційні гарантії та механізми реалізації принципу рівності всіх учасників адміністративного процесу. У статті запропоновано дефініцію гарантій принципу рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом, наведено безпосередньо такі гарантії та розкрито їх суть, в тому числі з врахуванням специфіки властивостей адміністративного судочинства.Документ Protection of the environment under occupation: scope and content of legal obligations of the occupier(Фенікс, 2024) Nihreieva, Olena O.; Нігреєва, Олена ОлександрівнаThe article is dedicated to the problem of the protection of the environment on occupied territories. Due to the fact that the law of occupation doesn’t contain legal rules establishing environmental obligations of the occupying power, the environment on the territories under its authority often becomes a victim of the overexploitation and destruction. At the same time, it is suggested that the current international law, in particular, international human rights law and international environmental law, can be used to fill gaps in the rules of international humanitarian law. Certainly, the scope and the content of occupier’s obligations will be different depending on the instruments applied for the protection of the environment. The author concludes that the occupying state may be bound by its own multilateral environmental agreements, multilateral environmental agreements of the state which territory is occupied or both groups of treaties. A case-by-case approach to environmental human rights protection can serve as a useful tool for the concretization of occupier’s environmental obligations.Документ Поняття санкцій в доктрині міжнародного права(Фенікс, 2024) Карлюга, Єлизавета Кирилівна; Karliuha, Yelyzaveta K.Стаття досліджує проблематику санкцій в міжнародному праві, зосереджуючись на дефініції цього терміну. Вже не одне десятиліття вказане питання представляє інтерес для дослідників, однак донині не існує загальноприйнятного підходу до його розв’язання ані на рівні доктрини міжнародного права, ані на рівні його джерел. Ця термінологічна невизначеність створює прикладні проблеми, пов’язані зі спірними практиками застосування санкцій та їх подальшої правової оцінки з точки зору міжнародного права. У нинішніх умовах нагальність вирішення цих проблем набуває особливого значення у зв’язку зі зростанням кількості санкційних режимів. Зарубіжна наука міжнародного права присвячує дедалі більше уваги розв’язанню питань, пов’язаних із визначенням поняття «санкції», що, на жаль, є менш властивим для вітчизняної науки. В сукупності зазначені чинники вказують на доцільність проведення цього дослідження, яке має на меті окреслити коло тих заходів, що визначаються як санкції в сучасному міжнародному праві. В результаті проведеного аналізу стверджується, що науці міжнародного права притаманні два підходи до визначення санкцій. Перший, широкий підхід пропонує охоплювати поняттям санкції примусові заходи, вжиті потерпілою державою індивідуально в порядку самодопомоги у вигляді контрзаходів та реторсій для забезпечення дотримання правопорушником порушених зобов’язань, а також примусові заходи, застосовані колективно РБ ООН в порядку глави VII Статуту ООН для відновлення міжнародної законності. Натомість, другий, вузький підхід визначає санкції виключно як примусові заходи, що застосовуються РБ ООН відповідно до глави VII Статуту ООН. Автор робить висновок, що вузький підхід наразі вважається панівним в науці та таким, що відповідає положенням сучасного міжнародного права. Одночасно з цим, звертається увага на широко розповсюджений в світовій практиці феномен так званих «односторонніх санкцій», дефініція та правова природа яких також залишаються дискусійними. В результаті огляду наявних визначень робиться висновок, що спільним для них є розуміння цих мір як примусових заходів, застосованих державою, групою держав або міжнародними організаціями без схвалення РБ ООН, з метою примушення іншої держави до зміни її політики. Таке розуміння «односторонніх санкцій» виключає їх ототожнення з «санкціями» в строгому сенсі слова і відповідно до переважаючого вузького підходу до їх визначення. Натомість, практика державних відносин свідчить про активне застосування цих заходів та їх ідентифікацію як «санкції» в текстах внутрішнього законодавства, що приводить до висновків, що фактично в сучасній міжнародній дійсності існують два різні за своїми характерними ознаками примусові заходи, які одночасно носять назву «санкції». Серед них, примусові заходи, вжиті РБ ООН на виконання повноважень відповідно до глави VII Статуту ООН, а також примусові заходи, застосовані державою, групою держав або міжнародними організаціями без схвалення РБ ООН, з метою примушення іншої держави до зміни її політики.