Дисертації ФПСР, Психологічні науки
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Дисертації ФПСР, Психологічні науки за Назва
Зараз показуємо 1 - 4 з 4
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Взаємозв’язок самоусвідомлення з життєтворчістю особистості(2023) Сімовоник, Альона Ігорівна; Simovonyk, Alona I.Дисертація на здобуття представлену на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 053 "Психологія". – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2023. Дисертаційна робота присвячена теоретичному та емпіричному дослідженню взаємозв’язку між самоусвідомленням та життєтворчістю в періоді ранньої дорослості. У вступі визначено об’єкт і предмет дослідження, обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його наукову новизну, практичне значення, прокоментовано апробацію, описано структуру дисертаційної роботи та її основний зміст. В першому розділі представлено теоретичний огляд наукових джерел за тематикою самоусвідомлення та життєтворчості, а саме розглянуто історико-психологічний генезис питань самоусвідомлення та життєтворчості особистості в рамках гуманітарної парадигми. Доведено, що гуманітарна парадигма є результатом поступового еволюційного процесу розвитку думок, що включає в себе внесок багатьох дослідників та інтелектуалів на протязі всього культурно-історичного розвитку людства. В цьому підході зосереджене багатоаспектне вивчення внутрішнього світу особистості, її унікальних рис, цінностей, мотивацій, духовних потреб та досвіду, а також імовірність постійного розвитку з метою підвищення її самоусвідомлення, самоактуалізації і самореалізації в процесі власної життєтворчої діяльності. Проведено узагальнення результатів сучасних досліджень з проблеми самоусвідомлення та його особливостей в періоді ранньої дорослості. Також здійснено аналіз сучасних досліджень з проблеми життєтворчої діяльності особистості та її значущості в періоді ранньої дорослості. Запропоновано розглядати життєтворчість і самоусвідомлення як складні та багатогранні взаємопов’язані процеси, які взаємодоповнюють один одного та сприяють розвитку особистості, а також досягненню внутрішньої гармонії. Підкреслено, що такий взаємозв’язок може бути дуже важливим для особистісного зростання особистості періоду ранньої дорослості та досягнення нею успіху та благополуччя у різних сферах життя. В другому розділі «Методи організації та умови проведення дослідження» представлено опис вибірки та проведено обґрунтування обраних методик для досягнення мети дослідження. Загальна вибірка респондентів склала 230 осіб. Всього було обрано 10 діагностичних методик, які дали змогу отримати емпіричні показники з даної проблематики і надати їм кількісну та якісну оцінку. Спираючись на теоретичний аналіз проблематики у другому розділі побудовано модель «Коло самоусвідомлення і життєтворчості особистості» та виділені основні і додаткові параметри, які надали можливість проаналізувати проблему взаємозв’язків між самоусвідомленням і життєтворчістю особистості періоду ранньої дорослості більш ґрунтовно. В третьому розділі «Емпіричне дослідження взаємозв’язку між самоусвідомленням та життєтворчістю респондентів в ранньому дорослому віці» представлено результати дослідження показників самоусвідомлення та здатності до життєтворчості в загальній вибірці респондентів загальної вибірки респондентів, а саме – основних складових самоусвідомлення і життєтворчості молоді і взаємозв’язків між ними; дослідження додаткових складових самоусвідомлення і життєтворчості особистості і взаємозв’язків між основними та додатковими параметрами самоусвідомлення і життєтворчості особистості. Також розкрито особливості самоусвідомлення та здатності до життєтворчості у осіб раннього дорослого віку з різними життєвими сценаріями. Визначено особливості взаємозв’язків між основними та додатковими параметрами самоусвідомлення та життєтворчості у осіб з різними життєвими сценаріями. Аналіз існуючих двобічних кореляційних взаємозв’язків між основними та додатковими показниками самоусвідомлення й життєтворчості особистості юнацького віку за критерієм Пірсона показав їхню складність і багатовпливовість, а за U - критерієм Манна-Уітні визначив відмінності в показниках самоусвідомлення й життєтворчості, які й характеризують молодь з різними життєвими сценаріями. Було встановлено, що в цілому загальний портрет особистості раннього дорослого віку вказує на те, що вона є адекватною своєму віку адаптивною людиною з позитивним ставленням до себе, здатною відповідно сприймати свої сильні сторони і слабкості та прагне до зростання та розвитку. Ця особистість може успішно керувати своїми емоціями та реакціями і дотримуватися узгодженості у своїх вчинках. Підкреслено, що це може характеризувати особистість раннього дорослого віку, як ту, що має середній рівень самоусвідомлення і є здатною до власної життєтворчості. Проведений якісний опис та факторний аналіз показників самоусвідомлення та життєтворчості у респондентів з різними життєвими сценаріями підтвердив різницю між групами за домінуючими тенденціями. Так в групі «Подолання» в якості домінуючих тенденцій були визначені: самоприйняття через підтримку, мотиваційні компоненти особистості, а також вольові компоненти та здатність до вольової саморегуляції, а в групі «Життєтворчість» домінуючими стали: самореалізація, життя в теперішньому – тут і зараз та самовдосконалення при залежності від думки інших. Було доведено, що взаємозв'язок самоусвідомлення з життєтворчістю особистості в періоді ранньої дорослості вказує на складнощі самовизначення особистості цієї вікової категорії. Щоб стати суб’єктом власної життєтворчості, така особистість потребує формування як нового етапу внутрішньо-особистісного розвитку, так і нового рівня адаптації в соціумі, утворення нових сенсотворчих концептів, зміни певних поведінкових патернів й підвищення самоусвідомлення. Було підкреслено, що у вирішенні цих питань особливої значущості набуває креативність як здатність відмовитися від стереотипних способів мислення та дії. Було вказано, що саме креативність дозволяє знаходити ефективні та ефектні рішення буквально «на рівному місці», «з нічого», «даремно», тим самим сприяючи особистої професійної самореалізації та зростанню, що взагалі є важливим для осіб з життєвими сценаріями «Подолання» та «Життєтворчість». Було підкреслено, що мистецтво творчих рішень, нестандартних виходів тощо, яке вкрай необхідне на життєвому шляху зрілої особистості, що реалізує себе в будь-якій сфері людської діяльності, потребує умінь і навичок, і вказано, що для підтримки й розвитку життєтворчого потенціалу особистості періоду ранньої дорослості рекомендується залучати різні арт-терапевтичні засоби, спрямовані на підвищення її особистісного самоусвідомлення й формування активної життєтворчої спрямованості. Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що: Вперше було встановлено, що самоусвідомлення можна розглядати як діалектичну єдність процесів самоставлення, самодетермінації, самоактуалізації й саморефлексії; продемонстровано, що через самоусвідомлення людина може краще розуміти себе, свої цілі, потреби та цінності, що, в свою чергу, впливає на її спроможність самоставлення, самодетермінації, самоактуалізації і саморефлексії; Була створена концептуальна модель взаємозв’язку між самоусвідомленням та життєтворчістю особистості, вказані можливі взаємозв’язки й взаємообумовлення між цими двома процесами; Було розглянуто взаємозв’язок між самоусвідомленням та життєтворчістю в групах респондентів періоду ранньої дорослості з різними життєвими сценаріями: «Подолання» й «Життєтворчість». Було встановлено, що креативність притаманна респондентам с життєвим сценарієм «Життєтворчість» й респондентам с життєвим сценарієм «Подолання», що вказує на те, що юнаки обох груп можуть застосовувати креативність до вирішення власних завдань у житті, проте використання креативності пов’язано з досягненням різних життєвих цілей респондентів. Дістали подальшого розвитку поняття про самоусвідомлення й життєтворчість особистості періоду ранньої дорослості, які розглядаються як процеси упорядкування особистісної подієвої картини життя, як процеси її самовдосконалення, і виявляються в ряді здібностей до творчості, самоорганізації, самодетермінації, самоактуалізації, здатності робити самостійний, усвідомлений життєвий вибір, ставити цілі та досягати певних результатів, орієнтуватися та зберігати стійкість життєвого світу у часі тощо. Практичне значення дисертації визначено тим, що отримані на основі теоретичного аналізу та емпіричного дослідження результати взаємозв’язку між самоусвідомленням й життєтворчістю особистості можуть бути використаними для розробки програм навчання, які сприяють розвитку творчих навичок і самоусвідомлення студентів. Отримані результати можуть бути використані в консультативній практиці у розробці корекційно- розвивальних засобів покращення якості життя особистості, підвищення її самоусвідомлення, адаптивних та життєтворчих можливостей.Документ Копінг-поведінка моряків в умовах невизначеності та ризику(2024) Волкова, Олена Олегівна; Volkova, Olena O.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія». – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова МОН України. – Одеса, 2024. Дисертаційне дослідження присвячене вивченню проблеми копінг-поведінки особистості моряка в умовах невизначеності та ризику. У контексті українського суспільства, актуальність зазначеної проблеми стає особливо гострою та невід’ємною частиною сучасних психологічних досліджень. Специфіка останніх десятиліть в Україні насичена низкою складних подій, що спричиняють стрес, серед яких: воєнні дії, пандемія COVID-19, соціальні та економічні кризи, – що своєю чергою чинять тиск на психологічне та фізичне здоров’я та благополуччя особистості. Виявлено, що дослідження копінг-стратегій у професійній діяльності, зокрема в умовах невизначеності та ризику, є надзвичайно важливим для психології професійної діяльності. Визначено, що особливо важливим є розуміння контексту здоров'я та благополуччя професіоналів на робочому місці з позіцій саноцентричного підходу. Доведено, що професія моряка вимагає особливого підходу до формування й розвитку копінг-поведінки та основними чинниками, які впливають на цей процес, є індивідуально-психологічні особливості моряка, його досвід, рівень підготовки, а також соціально-економічні умови діяльності. З’ясовано, що типові умови роботи моряка знаходяться під впливом низки факторів, що можуть стати джерелом стресу та потенційної небезпеки. Систематизовано об’єктивні та суб’єктивні фактори невизначеності та ризику в мореплавстві (просторова депривація, технічні збої, ризик піратства, екстремальні погодні умови, інтерперсональні фактори). Обгрунтовано, що копінг-поведінка моряків в умовах невизначеності та ризику є ключовим елементом їх професійної діяльності, яка допомагає їм ефективно долати виклики та ризики у своїй професійній діяльності. Визначено наступні підсистеми, що характеризують досліджувані психологічні конструкти: Підсистема «Копінг-поведінка моряка»; Підсистема «Умови невизначеності та ризику»; Підсистема «Загальний інтелектуальний розвиток особистості»; Підсистема «Особистісні особливості моряка»; Підсистема «Психологічний стан моряка»; Підсистема «Фізичний стан здоров'я моряків»; Підсистема «Соціально - демографічні показники». Проведено емпіричну верифікацію розробленої системної моделі для дослідження взаємин між визначеними параметрами, що характеризують на змістовному рівні ключові параметри підсистем. Розроблено Авторську анкету та визначені психодіагностичні методики: Метод портретних виборів Л. Сонді, метод колірних виборів М. Люшера, 16-ти факторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла (Форма А), Методика В. Шутца (FIRO-В), Короткий орієнтовний, відбірковий тест В.Н. Бузіна, Е.Ф. Вандерліка (КОТ) та модифікований Н.В. Родіною Опитувальник для виявлення копінг-стратегій WOCQ. Проаналізувано вплив соціально-психологічних чинників на копінг- поведінку моряків в умовах невизначеності та ризику. Виявлено, за результатами аналізу Авторського опитувальника найбільш поширені фактори впливу на копінг- поведінку моряків, а саме Зовнішні природні чинники; Внутрішні (ментальні) чинники; Зовнішні соціальні чинники. До зовнішніх природних чинників відносяться: високочастотне електромангітне випромінювання; гідродинамічні шоки; хімічні викиди та токсичні гази; дощова та вітряна погода або холод та спека; сильне хитання корабля; зміна часових поясів. До внутрішніх (ментальних) чинників відносяться: режим дня та гігієна сну; баланс роботи та відпочинку; мультисенсорні перенавантаження; настрій; самооцінка; агресія; алкогольні та інші види залежностей моряків. До зовнішніх соціальних чинників відносяться: соціальні контакти; умови роботи; харчування; ризик нещасних випадків на борту; смерть близьких; фінансові труднощі; епідемія COVID-19, війна. Встановлено, щодо зовнішніх (природних) чинників впливу, що при дії шуму та вібрації на борту, здатність до вирішення проблеми при високому рівні стресу знижується, тоді як помірні стресові навантаження, навпаки стимулюють моряків до активації і вирішення проблем. Встановлено, щодо внутрішніх чинників, незбалансований робочий графік - рівень стресу не впливає на здатність до аналізу та вирішення проблем, проте знижується самоконтроль при високому стресі. Встановлено, щодо соціальних зовнішніх чинників впливу на копінг-поведінку моряка – недотримання домовленостей посередників, що показує те, що при підвищенні рівня стресу від цього фактору, схильність до здорової копінг- поведінки у респондентів нашої вибірки знижується та зростає схильність до нездорової копінг-поведінки. Виявлено, що висока здатність до вирішення проблеми асоціюється із емоційною стійкістю та є розбіжності за копінг-поведінкою вирішення проблеми. Виявлено, що чим вище емоційна деструкція і показник загального інтелектуального розвитку – тим нижче здатність до використання копінг- поведінки занурення у субʼєктивний світ. Доведено, що вищий рівень стресу дезактивує як здорову так й нездорову копінг-поведінку. Саме рівень стресу впливає на запуск будь-яких механізмів виявлених нами видів копінгу. Визначено нові поняття у психології копінг- поведінки в умовах невизначеності та ризику, а саме: активна здорова або пасивна нездорова копінг-поведінка. Доведено, що активна копінг-поведінка запускається через активацію здорової або нездорової копінг-поведінки, що відображають прямі позитивні регресійні взаємозалежності. На противагу йому є механізм пасивної копінг-поведінки, індикатором запуску якого є обернені (негативні) регресійні взаємозалежності. Констатовано, що механізм пасивної нездорової копінг- поведінки запускається моряками несвідомо при дії важких умов навколишнього середовища (електромагнітного випромінювання, інфекційними епідеміями, смертю близьких), особливою умовою яких є максимально високий рівень стресу. Встановлено, що моряки у ситуаціях невизначеності та ризику, можуть декларувати одні види копінг-поведінки, здорові та соціально схвальні, проте, реальні їх внутрішні несвідомі переживання можуть відрізнятися від них і бути нездоровими. Верифікована теоретична модель дослідження емпіричним шляхом за допомогою побудови шляхових регресійних діаграм та структурного моделювання для кожної із підсистем, встановлено, що для підсистеми соціально-демографічних чинників найсильнішими вузлами перетину взаємозвʼязків стали обернені регресії між віком та схильністю занурення у субʼєктивний світ – чим старший вік, тим меньше використовується копінг-поведінка Занурення у субʼєктивний світ. Посада та відмова від вирішення проблеми також є сильним вузлом із оберненою регресією – чим вища градація по підвищенню посадових обовʼязків – тим менше є схильність відмовлятися від вирішення проблеми. Виявлено, що основними видами здорової копінг-поведінки в умовах невизначеності та ризику є вирішення проблеми та самоконтроль, нездорової – занурення у субʼєктивний світ та відмова від вирішення проблеми. Доведено, що у підсистемі особистісних особливостей моряка, найвищими показниками є емоційна стабільність/нестабільність, імпульсивність/само- контроль, розслабленість/напруга, включеність від індивіда (Іе), включеність до індивіда (Iw) та афект від індивіда (Ае). Визначено, що збільшення емоційної стабільності повʼязане із збільшенням самоконтролю, але натомість і відмовою від вирішення проблеми. Продемонстровано верифікація двох системних моделей дослідження, а саме Каузальна модель здорової копінг-поведінки моряка в умовах невизначеності та ризику, відображає характер впливу другорядних індивідуальних субʼєктивних особистісних, фізіологічних та психологічних особливостей моряків; та їх актуалізацію при дії впливу умов зовнішнього середовища невизначеності та ризику (самотність, смерть близьких та інфекційні захворювання), враховуючи дію ряду обʼєктивних чинників (рівню освіти). Це дозволяє вийти на рівень узагальнення, у якому зʼявляється можливість виділити нові механізми копінгу у вигляді пасивного або активного копінгу, що будуть розглянуті далі. Каузальна модель для нездорової копінг-поведінки моряка в умовах невизначеності та ризику, дозволяє підтвердити припущення про пасивний та активний механізм для здорової та нездорової копінг-поведінки, адже при дії надто високого стресу здатність до нездорової копінг-поведінки знижується. Перспектива подальших досліджень полягає у вивченні впливу здорової та нездорової копінг поведінки на психічне здоров'я особистоті. Відчуття психологічної безпеки особистоті різних контингентів. Це дасть змогу більш детально зрозуміти, яка копінг-поведінка використовується в кожному конкретному випадку.Документ Особливості адаптаційних ресурсів особистості в умовах життєвих криз(2023) Кологривова, Надія Михайлівна; Kolohryvova, Nadiia M.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія». – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова МОН України. – Одеса, 2023. Дисертаційне дослідження присвячене вивченню проблеми функціонування та розвитку адаптаційних ресурсів особистості в умовах життєвих криз. У контексті українського суспільства, актуальність зазначеної проблеми стає особливо гострою та невід’ємною частиною сучасних психологічних досліджень. Специфіка останніх десятиліть в Україні насичена низкою складних подій, що спричиняють стрес, серед яких: воєнні дії, пандемія COVID-19, соціальні та економічні кризи, – що своєю чергою чинять тиск на психологічне та фізичне благополуччя особистості. У цьому змісті теоретична концептуалізація та емпіричне дослідження особливостей функціонування адаптаційних ресурсів особистості в контексті кризових життєвих ситуацій дозволило виявити чинники та стратегії, спрямовані на активізацію конструктивного адаптаційного потенціалу і розробити заходи психологічної підтримки та формування стійких індивідуально-психологічних і соціально-психологічних ресурсів для профілактики психологічного здоров’я в умовах сучасної динамічної реальності України. У роботі використано комплекс теоретичних, емпіричних та математико-статистичних методів дослідження. На основі узагальнених результатів діагностики досліджуваної вибірки, встановлено, що конструкт «адаптаційні ресурси особистості» є інтегральною характеристикою, яка об'єднує специфічні ресурси, представлені на різних рівнях організації особистості (індивідуальному, особистісному, суб'єктно-діяльнісному). Виявлено особливості прояву структурних та змістовних характеристик конструкту «адаптаційні ресурси особистості» у досліджуваних з різним рівнем соціально-психологічної адаптації. Визначено ключові зовнішні та внутрішні адаптаційні ресурси особистості, що сприяють її адаптації до травматических ситуациях. З'ясовано, що досліджувані з високим і середнім рівнем адаптації в ускладнених умовах життя характеризуються достовірно високим рівнем прояву життєстійкості, залученості, контролю, високою стресостійкістю та резильєнтністю, що дає змогу особистості легше переносити тривогу, перешкоджає виникненню внутрішнього напруження у стресових ситуаціях завдяки сталому подоланню стресів та сприйняттю їх як менш значущих подій. Визначено, що на психологічному рівні функціонування особистості основні адаптаційні ресурси представлені високим рівнем управління навколишнім середовищем, спрямованістю на особистісне зростання, цілепокладанням у житті, позитивним самоприйняттям, автономією та високими показниками культурного інтелекту, екстраверсією, відкритістю до нового досвіду, доброзичливістю, сумлінністю та емоційною стабільністю. Досліджувані зі слабким рівнем соціально-психологічної адаптації в умовах кризових життєвих періодів вирізняються низькими показниками психічного та психологічного здоров’я, пасивними копінг-стратегіями подолання стресових ситуацій. Вони демонструють виражені психологічні прояви тривожності, ангедонічного компонента депресивних розладів (зниження мотивації або здатності відчувати задоволення), також найбільшої вираженості в них набувають: критерій D ПТСР - погіршення когнітивного функціонування, та критерій Е ПСТР - симптоми надмірної реактивності/збудження. Виявлено й уточнено характер взаємодії компонентів адаптаційних ресурсів індивідного, особистісного (психологічного) і суб'єктно- діяльнісного (соціального) рівнів організації особистості. Встановлено позитивні та негативні взаємозв'язки між складовими адаптаційних ресурсів індивідного та психологічного рівня, які демонструють позитивний вплив життєстійкості, залученості, прийняття ризику та резильєнтності на високий рівень психологічного благополуччя, зокрема на вираженість автономії, особистісний ріст, формування цілей у житті та відчуття спрямованості. Встановлено, що риси особистості, зокрема відкритість до нового досвіду, екстраверсія, узгодженість та емоційна стабільність, сприяють розвитку стресостійкості та життєстійкості особистості в умовах кризових ситуацій. Виявлено, що на психологічному рівні функціонування особистості пасивні копінг-стартегії перешкоджають розвитку життєстійкості та резильєнтності, а вибір адаптивних та активних стратегій подолання сприяють стійкішій адаптації до життєвих викликів, зниженню стресу та підвищенню її психологічної стійкості й благополуччя. Засвідчено, що розвиток метакогнітивного, когнітивного та поведінкового компонентів культурного інтелекту сприяє вищій стійкості особистості до стресу та формуванню здатності до подолання життєвих викликів. Розкрито, що люди, які здатні зберігати стабільний рівень психологічного та фізичного функціонування в несприятливих ситуаціях, адаптуватися та виходити з них без стійких порушень, а також із вродженою здатністю долати стреси та важкі періоди конструктивним шляхом, меншою мірою схильні до посттравматичних стресових розладів. З’ясовано, що високий рівень сприйнятої соціальної підтримки з боку сім'ї, близьких знайомих та друзів зменшує прояв симптомів ПТСР, таких як: нав'язливі спогади (інтрузія), прагнення уникати травмувальних стимулів (ухиляння), погіршення когнітивних функцій та надмірна реактивність. Натомість неприйняття себе, підвладність, дезадаптація, неприйняття іншого, емоційний дискомфорт, низький рівень самоприйняття та екстернальність сприяють розвитку постравматичного стресового розладу. Встановлено й обґрунтовано специфіку функціонування адаптаційних ресурсів індивідного, психологічного та соціального рівнів з урахуванням віддаленості кризових подій у часі. Констатовано, що протягом першого року проживання кризової події адаптаційні ресурси особистості характеризуються найнижчим рівнем життєстійкості, залученості, контролю та емоційної стабільності, недостатнім проявом культурного інтелекту, а саме його метакогнітивного та мотиваційного компонентів, низьким рівнем особистісного сприйняття соціальної підтримки від сім'ї та близьких людей, високим рівнем депресії, наявністю симптомів ПТСР (симптом інтрузії, надмірної реактивності/збудження, погіршення когнітивного функціонування), а також проявом у стресових ситуаціях неконструктивних, пасивних копінг-стратегій, таких як: дистанціювання, втеча або уникнення. Виявлено комплекс ситуаційно-демографічних чинників, які детермінують прояв адаптаційних ресурсів особистості. Визначено залежність життєстійкості, резильєнтності, посттравматичного зростання, психічного здоров'я та психологічного благополуччя від інтенсивності впливу кризової події, статевих і вікових характеристик, рівня освіти, наявності досвіду зміни місця проживання, рівня матеріального доходу та джерела матеріального забезпечення. Продемонстровано відмінності у ключових предикторах адаптаційних ресурсів особистості (життєстійкості, резильєнтності, посттравматичного зростання і психологічного благополуччя), що активізуються у складних, кризових життєвих умовах; встановлено, що прогнозуючими показниками резильєнтності, життєстійкості, психологічного благополуччя та посттравматичного зростання виступають наступні ключові предиктори: активні способи долаючої поведінки (копінг-стратегії); особистісні риси: добросовісність, дружелюбність, відкритість до нового досвіду, емоційна стабільність; мотиваційний, поведінковий та когнітивний компоненти культурного інтелекту; соціальна підтримка з боку сім’ї, друзів та значущого соціального оточення. На основі результатів дослідження було розроблено програму психологічної підтримки та формування стійких адаптаційних ресурсів у ситуації життєвих криз. Програма орієнтована на розвиток конкретних адаптаційних ресурсів та психологічного благополуччя, допомагаючи учасникам краще долати тривожність, депресію та симптоми ПТСР. Перспектива подальших досліджень полягає у вивченні впливу довгострокових ефектів криз на адаптаційний потенціал та психічне здоров'я людей. Також визначення адаптаційних ресурсів особистості в різних типах кризових ситуацій, таких як втрата близької людини, катастрофи, економічні кризи та інші. Це дасть змогу більш детально зрозуміти, які ресурси та стратегії адаптації використовуються в кожному конкретному випадку.Документ Особливості розвитку вищих психічних функцій у дітей із труднощами навчання(2023) Кіпаренко, Олена Леонідівна; Kiparenko, Olena L.Дисертація на здобуття наукового ступеню доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія».- Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Одеса, 2023. Роботу присвячено вивченню структури вищих психічних функцій у дітей, які мають труднощі шкільного навчання. Такі діти навчаються за програмою загальноосвітньої школі і не мають особливого статусу або певних діагнозів. Здійснено теоретико – методологічний аналіз проблеми зв'язку трудності оволодіння шкільними навичками і актуальним станом вищих психічних функцій дитини. Наведено різноманітні концепції до вивчення даного питання. Історія концептуалізації поняття вищих психічних функцій людини на сьогодні в науці розглядається у трьох основних напрямках: неврологічний, психологічний і педагогічний. У вітчизняному просторі немає на даний час узгодженої моделі кількісного або якісного аналізу роботи вищих психічних функцій. За оцінками експертів кількість дітей, які мають труднощі у навчанні приблизно 20-30 % від загального числа дітей. І подолання труднощів шкільного навчання виходить на перший план не тільки в роботі педагога, але й в роботі шкільного психолога. Саме шкільному психологу найважливіше продіагностувати причини і скласти план корекційної роботи з дитиною. Підготовка психолога для роботи з такими дітьми вимагає не просто базових знань і навичок психологічної роботи. В першу чергу – це комплексний підхід, тому і діагностичні, і корекційні методики роботи повинні включати в себе комплексну оцінку причин труднощів дитини. Такий підхід має більшу вірогідність успішності роботи і мотивація дитини до навчання теж покращиться. Проблему мотивації дитини важливо обов'язково відмітити, тому що навантаження і вимоги до дітей з боку школи ростуть, а реакція нервової системи дитини не завжди буде адекватна сучасним вимогам. Останні дослідження описують і зростання феномену «набутої безпорадності» школярів на тлі шкільних проблем, і зростання рівню тривожності у школярів, і особливості шкільних страхів у дітей. Виділено труднощі засвоєння навички читання в якості пріоритетної для подальшого успішного навчання дитини. Визначено вплив складових вищих психічних функції на появу певних шкільних труднощів. В контексті дослідження вищі психічні функцій дитини та їх складові розглядаються як інтегральна структура та складна система нейропсихологічних факторів. Особлива роль в оволодінні основними формами шкільних навичок належить як фізіологічним, так і психологічним факторам: певна морфологічна готовність дитини до шкільного навчання, вміння регулювати довільну психічну діяльність, достатній рівень нейродинамічної компоненти, що забезпечить енергетичну складову цілеспрямованої діяльності, сформованість за віком операцій мислення, коректна робота сенсорних систем дитини, що забезпечить достатній рівень всіх видів сприйняття, достатній рівень цілеспрямованих рухів і дій, стан слухомовної, зорової і рухової пам'яті. Стійкість шкільних труднощів також пояснюється їхньою щільною кореляцією із руховим і мовленнєвим розвитком дитини після народження та сімейною ситуацією. Проведене дослідження дає змогу розглянути кожну складову вищої психічної функції не тільки у вигляді достатнього рівня пам'яті, уваги, сприйняття, мислення, мовлення, а й як багатогранну структуру у комплексі роботи енергетичної складової довільної психічної діяльності, можливості отримання, збереження і відтворення зорової, слухової, шкірно-кінестетичної інформації, програмування і контролю довільної психічної діяльності, міжпівкульної взаємодії. Констатовано, що кожна з зазначених складових впливає певним чином на рівень навчання дитини. У дослідженні детально визначено вклад кожної із них. Дослідження ґрунтується на припущенні про те, що є можливість скласти певну батарею тестів для дитячого віку з мінімальним витратами часу, яка дасть можливість виділити роботу усіх основних психологічних складових, які впливають на рівень оволодіння дитиною шкільними навичками. Це дозволить виділити актуальний стан розвитку вищих психічних функцій дитини і зону її найближчого розвитку. Кожна з виділених складових має певний вклад і можливо об'єднання їх в певні профілі дітей для подолання шкільних проблем по кожному профілю окремо. Для проведення емпіричного дослідження було створено, адаптовано і стандартизовано діагностичну методику нейропсихологічного обстеження дитини, а також окремо методики діагностики дислексії у дітей. Створена методика нейропсихологічної діагностики і тести СМОНЧ і ТОПОЧ, дозволили з нейропсихологічної точки зору оцінити рівень сформованості вищих психічних функцій дитини детально і конкретно виділити перешкоди, які заважають дитині вчитися на оптимальному для неї рівні. В результаті проведеного емпіричного дослідження створено дев'ять індивідуальних нейропсихологічних профілів стану дітей, представники яких мають певні загальні стилі несформованості складових вищих психічних функцій за віком та виражені ознаки труднощів в оволодінні певними шкільними навичками. Для української науки дослідження зв'язку рівня зв'язку вищих психічних функцій і труднощів шкільного навчання є інноваційним, але дослідження українських науковців доводять важливість і необхідність подальшої роботи в цьому напрямі. Термін «вищі психічні функції» в вітчизняній психології визначається як складна форма свідомості вищої психічної діяльності, яка здійснюється на підставі відповідних мотивів, ці мотиви регулюються відповідними цілями та підпорядковуються всім законам психічної діяльності. Мотиваційна складова і довільність є основними базовими компонентами при проведенні роботи. Це дає змогу дитині самостійно знаходити шляхи і варіанти рішень для подолання труднощів. Констатовано, що група дітей з найбільш вираженими шкільними труднощами характеризуються двома типами індивідуального нейропсихологічного профіля, а також з вираженим значенням генерального нейропсихологічного фактору, кожен з яких має певну структуру, яка описана в результатах дослідження. За результатами емпіричного дослідження було виявлено значущі компоненти, кожна з яких відноситься до роботи кожного з функціональних блоків головного мозку і міжпівкульної взаємодії. Такий розподіл є умовним, але він дозволяє здійснити класифікацію порушень описати систему роботи всіх ланок довільної психічної діяльності дитини. Наведені результати допомагають фахівцеві по-перше, комплексно провести нейропсихологічну діагностику дитини. По-друге, звернути увагу в першу чергу саме на конкретні складові, які впливають на труднощі у навчанні і коректно побудувати індивідуальний корекційний маршрут роботи з дитиною Такі складові визначено по двох вікових групах, по кожному з дев'яти Інтегральних показників нейропсихологічного статусу дитини, а також по Генеральному нейропсихологічному фактору. Зазначено важливість дошкільного розвитку дитини і виділено неуважність і непосидючість в анамнезі у молодшій віковій групі в якості передумов до подальших труднощів оволодіння шкільними навичками. Такі висновки потребують подальшої розробки діагностичних і корекційних методик для дітей дошкільного віку щодо роботи з профілактики шкільних труднощів. У старшій віковій групі зазначені показники втомленості в анамнезі, в якості передумов шкільних труднощів, що є наслідком найчастіше недостатності розвитку рухової сфери дитини або неврологічної складової. Рухову сферу досліджено детально методами нейропсихологічної діагностики, визначені складові у вигляді кінестетики, кінетики, регуляторної та нейродинамічної складових, просторової організації. Нейропсихологічний підхід взято не випадково проведення емпіричного дослідження. Нейропсихологія – сучасна фундаментальна наука і методи нейропсихології використовуються і теоретично, і практично у психологічних, педагогічних, реабілітаційних підходах. В Україні науково нейропсихологія тільки починає розвиватися, хоча світові погляди поширюються і удосконалюються. Проведене дослідження спрямоване також на розвиток вітчизняної нейропсихології. Діагностичні інструменти розуміння шкільних проблем дозволяють психологу, логопеду, педагогу комплексно підійти до описаних проблем, разом з батьками та іншими фахівцями допомогти дитині, в тому числі у розкритті її потенціалу.