Дисертації ФПСР (Психологічні науки)

Постійне посилання зібрання

https://dspace.onu.edu.ua/handle/123456789/36842

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 14 з 14

Психологічні особливості інтуїції у процесі прийняття рішень
(2025) Теліпко, Наталія Олександрівна; Telipko, Nataliia O.
Теліпко Н.О. Психологічні особливості інтуїції у процесі прийняття рішень. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 05 «Соціальні та поведінкові науки», спеціальність 053 «Психологія», Одеський національний університет імені І.І. Мечникова», Одеса, 2025. Дисертація присвячено актуальній психологічній проблемі вивчення та обґрунтування ролі інтуїції у процесі прийнятті рішень. Дослідження фокусується на психологічних особливостях цього феномену та його значенні для підвищення ефективності управлінської діяльності вітчизняних менеджерів в умовах невизначеності та ризику на різних ієрархічних рівнях. Сучасне бізнес-середовище, що відзначається динамізмом та непередбачуваністю, висуває підвищені вимоги до здатності керівників приймати ефективні рішення для забезпечення організаційної стійкості. За умов браку інформації та високих ризиків, традиційні раціонально-аналітичні моделі управління виявляють свою обмеженість. Відтак зростає вага інтуїції як когнітивного ресурсу менеджера, що уможливлює швидку орієнтацію та прийняття рішень на основі інтегрованого досвіду, внутрішніх відчуттів та несвідомої обробки даних, пропонуючи альтернативний шлях реагування на виклики. Було здійснено теоретико-методологічний аналіз різноманітних підходів, концепцій і поглядів на інтуїцію, охоплюючи її природу як форми пізнання, співвідношення з інтелектом, зв'язок зі свідомим і несвідомим досвідом, афективні аспекти, роль у креативності та науковому пошуку, а також значення у прийнятті рішень в умовах невизначеності та ризику. Цей аналіз психологічної літератури дозволив теоретично узагальнити роль інтуїції у розширенні можливостей прийняття рішень у багатьох професійних галузях, включно з управлінською сферою та бізнесом. Це є особливо важливим, оскільки сучасне середовище управлінської діяльності вимагає від менеджерів здатності аналізувати конкурентне оточення, використовувати креативний потенціал особистості та приймати інтуїтивні рішення, що відповідають умовам, які постійно змінюються. На основі аналізу наукових джерел установлено, що досліджувана проблематика є недостатньо розробленою у психологічній науці загалом (бракує відповідних систематичних і практичних напрацювань) та у психології менеджменту зокрема (відсутнє чітке визначення інтуїтивних процесів в управлінні). Огляд наукової літератури показав, що проблема, яка розглядається, на сьогодні вивчена не повною мірою. Це проявляється як у загальнопсихологічному контексті, де спостерігається нестача системних досліджень та практичних розробок з даної теми, так і в галузі психології менеджменту. Зокрема, у цій сфері досі не запропоновано чіткого визначення сутності інтуїтивних процесів у контексті управлінської діяльності. Цей стан речей знижує ефективність психологічного консультування, коучингу та професійного навчання менеджерів у частині діагностики й розвитку ключових складових їхнього ресурсного стану, таких як інтуїтивне вирішення проблем, адаптивність, стратегічне та критичне мислення, толерантність до невизначеності, готовність до ризику, емоційна саморегуляція, когнітивна та поведінкова гнучкість, комунікативна компетентність, емпатія та лідерський потенціал. У роботі висвітлено сучасні тенденції у розумінні інтуїції: хоча поняття інтуїції поки що не набуло строгого наукового визначення, визнається її важлива роль у відкритті нового, невідомого, ірраціонального та наданні пізнанню нового імпульсу. Інтуїтивність розглядається через поєднання когнітивного, емоційного, мотиваційного, емпіричного та імпліцитного (несвідомого, неявного) компонентів особистості, що формуються під впливом професійної діяльності та індивідуальних психологічних характеристик. Відмічається також зростання суспільного інтересу до тем, пов'язаних з інтуїцією, передчуттями, творчими осяяннями, несвідомим, «шостим чуттям», «бізнес-чуйкою», але водночас і до можливих когнітивних спотворень та помилкових тлумачень психічних реакцій. Розуміння суті феномену інтуїції у психології охоплює широкий спектр підходів, де інтуїція розглядається як одна з основних когніцій, як інтуїтивний розум, або як здатність швидко обробляти інформацію без помітних когнітивних зусиль. Важливо, що у кризових умовах невизначеності та ризику використання інтуїтивних процесів для прийняття рішень може бути корисною та адаптивною стратегією, коли бракує часу на тривалі роздуми. Щодо механізмів інтуїтивного прийняття рішень, зазначається, що за допомогою інтуїції інформація обробляється цілісно. Інтуїтивний підхід збільшує ймовірність розпізнавання прогалин і тенденцій, а також встановлення нових зв’язків між віддаленими елементами, що сприяє генерації інноваційних ідей. Взаємодія інтуїції та креативності створює сприятливі умови для появи новаторських рішень, де інтуїція може виступати каталізатором творчого процесу. Інтуїція може підказувати неочевидні зв'язки між ідеями, сприяючи емпатії, уяві та креативному мисленню. Аналізуючи сильні та слабкі сторони інтуїтивного пізнання, можна стверджувати, що досвідчені люди довіряють своїй інтуїції при формулюванні гіпотез та висновків, але усвідомлюють необхідність застосування раціонального критичного мислення для підвищення точності рішень. Тому важливо розвивати вміння поєднувати інтуїцію з наявними доказами для покращення якості мислення. Використання інтуїції у процесі прийняття стратегічних рішень дозволяє менеджерам заощаджувати час, підтримувати цілісне бачення завдань організації та формувати внутрішній інтуїтивний «компас» для динамічного організаційного розвитку. У дисертації запропоновано концепцію розвитку інтуїції у процесі прийняття рішень в умовах невизначеності та ризику. Її теоретико-методологічними засадами виступили особистісно-діяльнісний, системний та суб’єктний підходи, концепції інтуїтивного прийняття рішень (зокрема, у менеджменті та бізнесі), а також положення про психологічні особливості особистості та діяльності підприємців, менеджерів і лідерів бізнесу. Концепція спрямована на обґрунтування необхідності модернізації системи управлінської освіти у двох напрямках: 1) формування та розвиток управлінських компетенцій загалом та здатності до інтуїтивного прийняття рішень зокрема; 2) інтеграція інтуїтивного аспекту прийняття рішень у практики психологічного консультування, коучингу та внутрішньо-корпоративного навчання управлінського персоналу. В роботі здійснено аналіз та уточнення 10-ти ключових понять дослідження, необхідних для опису контексту управлінської діяльності, зокрема тих, що стосуються сутності бізнесу, менеджменту, характеристик підприємця та лідера. Виокремлено та теоретично обґрунтовано ключові особистісні ресурси, що є критично важливими для різних ролей у бізнесі, особливо в умовах сучасного непередбачуваного та ризикованого ділового середовища. Так, підприємців вирізняють самостійність, схильність до ризику, інноваційність та сильна мотивація досягнень. Для менеджерів характерні орієнтація на прийняття рішень та їх реалізацію, розвинені міжособистісні навички (включаючи емпатію та комунікацію), лідерські якості для мотивації персоналу, організаційні здібності (тайм-менеджмент, управління командою та конфліктами) та вміння створювати позитивну робочу атмосферу. Водночас лідерам бізнесу необхідні високий рівень саморегуляції та стійкості (стресо- та життєстійкість), розвинений емоційний інтелект, стратегічне й критичне мислення, а також здатність ефективно управляти змінами. Концептуалізовано поняття «інтуїція у процесі прийняття управлінських рішень» як специфічна управлінська компетентність. Представлено робоче визначення поняття «інтуїція у процесі прийняття рішень» як когнітивна здатність особистості до швидкого, переважно несвідомого осягнення сутності проблеми або ситуації, що ґрунтується на інтегрованому досвіді, емоційному сприйнятті та розпізнаванні тонких, неявно сприйнятих сигналів і зв'язків. Цей процес забезпечує формування безпосереднього розуміння або знання, що виникає без необхідності свідомих міркувань, та спрямовує вибір рішення. Представлено також робоче визначення поняття «інтуїція у процесі прийняття управлінських рішень» як специфічної управлінської компетентності, що полягає у здатності менеджера інтегрувати власний досвід, результати несвідомої обробки інформації та внутрішні відчуття («gut feeling») для формування прогнозів та ухвалення рішень. Ця компетентність особливо актуалізується в умовах дефіциту інформації, високого рівня невизначеності та значного ризику, причому інтуїтивне рішення часто потребує подальшого аналітичного обґрунтування. Для емпіричного дослідження було підібрано й випробувано набір діагностичних інструментів, до складу якого увійшли: методика діагностики типів інтуїції TIntS (Types of Intuition Scale) (J. Pretz та ін.) (адаптація М.В. Ярощук); методика дослідження критичного мислення (L. Starkey) (адаптація О.Л. Луценко); Фрайбурзький особистісний опитувальник FPI-B (Freiburg Personality Inventory) (J. Fahrenberg, R. Hampel, H. Selg) (адаптація О.Л. Луценко); тест «Цикл управлінських умінь» (C.L. Wilson) (Н.В. Нестеренко); тест «Шкала інтолерантності до невизначеності» (R. Carleton) (адаптація Г.М. Громової); інструментарій для діагностики типу організаційної культури за (Ch. Handy) та методика оцінки організаційної культури (OCAI), яка розроблена K. Cameron та R. Quinn, в адаптації Л.М. Карамушки. Для аналізу зібраних даних та підтвердження достовірності зроблених висновків було застосовано комплекс методів математичної статистики. Цей комплекс включав: методи варіаційної (описової) статистики, перевірку гіпотез щодо рівності середніх значень (зокрема, за допомогою F-критерію), множинний регресійний аналіз, кореляційний аналіз, кластерний аналіз (з використанням ієрархічного методу). Для реалізації цих статистичних розрахунків застосовувався програмний пакет SPSS (версія 28), що дозволило забезпечити високий рівень вірогідності та надійності одержаних результатів дослідження. Використання зазначених діагностичних методик дозволило встановити, що на прояв інтуїції керівника під час ухвалення рішень впливає комплекс умов: характерні риси прояву типів інтуїції (холістичної, інферентної та афективної), рівень розвитку критичного мислення, ступень толерантності до невизначеності, розвиток управлінських умінь, особистісні характеристики (пов'язані із соціальною адаптацією, емоційною стабільністю, міжособистісною взаємодією, стилями прийняття рішень), а також тип організаційної культури та її вплив на розвиток інтуїції менеджерів різного управлінського досвіду та рівня управління. Узагальнено основні тенденції щодо проявів типів інтуїції (холістичної, інферентної та афективної). Встановлено, що з набуттям управлінського досвіду спостерігається поступове зростання рівня холістичної та інферентної інтуїції, тоді як афективна інтуїція демонструє менш передбачувану динаміку, значною мірою залежну від контексту та особистісних характеристик досліджуваних. Щодо критичного мислення доведено, що його рівень істотно зростає на етапі переходу до стратегічного управління. Особливо значущі відмінності виявлено між студентами-магістрами та топ-менеджерами, що свідчить про кумулятивний вплив досвіду складного прийняття рішень та професійної діяльності на розвиток когнітивних аналітичних навичок. Щодо толерантності до невизначеності встановлено, що вона не є суто функцією досвіду. Хоча окремі її компоненти (наприклад, здатність до дій у невизначених умовах) зростають з часом, інші (такі як схильність до тривожності або дезорганізації) залишаються відносно стабільними та залежать від особистісних особливостей. Щодо управлінських умінь підтверджено, що із зростанням управлінського рівня розвиваються стратегічне мислення, делегування повноважень, орієнтація на команду, планування та інші компетентності, які відіграють ключову роль у формуванні управлінської ефективності. Щодо характеристик особистості, що мають відношення до соціальної адаптації, емоційної стабільності, міжособистісної взаємодії та стилів прийняття рішень, виявлено тенденцію до підвищення емоційної стійкості, зниження реактивної агресивності та формування гармонійного стилю взаємодії з підлеглими у міру накопичення управлінського досвіду. Щодо організаційної культури та її впливу на розвиток інтуїції менеджерів різного управлінського досвіду та рівня управління, то встановлено, що культури, орієнтовані на згуртованість, гнучкість та інноваційність, сприяють розвитку всіх форм інтуїції. Натомість культури з надмірною ієрархічністю або індивідуалізмом стримують інтуїтивне управління. Доведено, що управлінський досвід виступає предиктором розвитку не лише інтуїції, а й комплексу когнітивних і поведінкових характеристик, необхідних для ефективного прийняття рішень в умовах невизначеності. Встановлено, що взаємозв’язок між критичним мисленням, типами інтуїції, рівнем толерантності до невизначеності та організаційною культурою утворює єдину систему, яка детермінує ефективність управлінських рішень. Представлено моделі уточнення системи зв’язків різних типів інтуїції (холістичної, інферентної та афективної) студентів-магістрів, менеджерів середнього рівня та топ-менеджерів. Так, у студентів-магістрів інтуїція виявляється переважно у формі афективної, що значною мірою обумовлено впливом факторів емоційної нестабільності та сприйняття невизначеності як дестабілізуючого чинника (β = –0,30), а також важливістю побудови міжособистісної довіри (β = 0,34), що позитивно корелює із кризовим прийняттям рішень (β = 0,45) і командною орієнтацією (β = 0,32). Керівникам середньої ланки притаманна більш збалансована структура інтуїції: холістична, інферентна та афективна інтуїції демонструють різні рушійні сили (наприклад, критичне мислення і тип організаційної культури) та модератори (емоційна стабільність, стрес невизначеності). Кожен тип інтуїції вносить специфічний внесок у прийняття стратегічних і кризових рішень, що свідчить про інтеграцію практичного досвіду в інтуїтивні процеси. У топ-менеджерів моделі демонструють найвищу інтеграцію інтуїтивних процесів у стратегічне лідерство. Зокрема, холістична інтуїція значною мірою залежить від критичного мислення (β = 0,42) та адхократичного типу організаційної культури (β = 0,40). Топ-менеджери використовують інтуїцію як інструмент лідерства, інтегруючи її з емоційним інтелектом, здатністю до делегування повноважень та емоційною стабільністю. Виявлено обумовленість розвитку інтуїції сукупністю чинників, зокрема рівнем критичного мислення, толерантністю до невизначеності, особистісними характеристиками (емоційна стабільність, соціальна адаптованість), а також контекстуальними параметрами організаційної культури. Це підтверджує складну систему взаємозв’язків між когнітивними, емоційними та організаційними аспектами, що формують інтуїтивну компетентність на різних рівнях управлінського розвитку. Прикладна цінність отриманих висновків визначається тим, що вони уточнюють розуміння уточнюють розуміння особливостей прояву інтуїції під час прийняття управлінських рішень, та ддослідження деталізує, як специфіка інтуїції залежить від згаданих раніше психологічних, індивідуальних та організаційних факторів на різних щаблях управлінської ієрархії. Ключові теоретичні висновки та емпіричні дані роботи допомагають менеджерам краще зрозуміти, що об'єктивна інформація про людську інтуїцію, її функціонування в ухваленні рішень та значення для розв'язання управлінських завдань може стати корисною для опанування практичних методів удосконалення власної інтуїції. Розвиток інтуїтивних здібностей, у свою чергу, здатен підвищити як професійну продуктивність, так і персональний успіх керівників. Окрім того, моделі, розроблені в ході дослідження, можуть слугувати фундаментом для створення програм у сфері психологічної підтримки, коучингу та професійного розвитку менеджерів. Систематизовані результати теоретичного аналізу та емпіричної частини дослідження знайшли своє застосування під час проведення занять з таких навчальних дисциплін: «Актуальна психологія менеджменту», «Розвиток особистісного потенціалу в менеджменті і бізнесі», «Психологічне консультування».
Психологічні особливості смислової кризи особистості та її подолання
(2025) Кононенко, Кирило Олексійович; Kononenko, Kyrylo O.
Кононенко К.О. Психологічні особливості смислової кризи особистості та її подолання – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія». – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова МОН України. – Одеса, 2025. Дисертаційне дослідження присвячене вивченню проблеми психологічних особливостей смислової кризи особистості та її подолання. У контексті сучасного українського суспільства, коли людина змушена перебувати в умовах невизначеності та ризику, відбувається активний пошук нових механізмів адаптації до кризових ситуацій та гострого стресу, отже актуальність досліджуваної проблеми щодо пошуку смислу власного життя стає особливо гострою. Військовий стан та викликані ним економічні, соціальні, психологічні та інші наслідки війни акцентують увагу на дослідженнях структури особистості, яка переживає смислову кризу, до якої призвели травматичні події життя. Особливо гостро стоїть питання подолання цієї смислової кризи. За результатами дисертаційної роботи здійснено детальну теоретичну концептуалізацію та подальше емпіричне дослідження феноменів «смислова криза особистості» та «подолання смислової кризи особистості». Під час дослідження було проаналізовано сучасний стан досліджень смислової кризи особистості та її подолання; визначено методологічні принципи вивчення смислової кризи, обґрунтувано її теоретичну модель та сформовано психодіагностичний інструментарій для емпіричної верифікації моделі; проаналізовано вплив соціально-демографічних показників на особливості смислової кризи особистості та її подолання; досліджено особистісні особливості смислової кризи особистості та її подолання; виконано емпіричну верифікацію системної моделі психологічних особливостей смислової кризи особистості та її подолання. Результати проведеного дослідження підтвердили ефективність реалізації поставлених завдань і надали наукове підґрунтя для обгрунтованих висновків. Проведено теоретичний аналіз основних засад досліджень психологічних особливостей смислової кризи особистості та її подолання та показано, що криза особистості - це стан, що виникає, коли людина стикається з проблемою, яку не може вирішити звичними способами. Це може бути пов'язано зі зміною життєвих ролей, втратою сенсу життя або травматичними подіями. Визначено, що смислова криза особистості це складний психологічний стан, який виникає внаслідок неможливості реалізації ціннісно-смислових орієнтацій в житті людини та характеризується підвищеним рівнем екзистенційної тривоги, зниженням життєстійкості та негативним впливом стресу на структуру особистості. Визначено методологічні принципи вивчення смислової кризи особистості, а саме: загальні принципи системного підходу; принципи цілісності, єдності та взаємодетермінованості зовнішнього і внутрішнього в системогенезі психічної діяльності та розвитку; підходи до системного дослідження психологічних феноменів; саноцентричний підхід; уявлення про стрес та адаптацію; уявлення про сенс життя, про смислові кризи особистості та концепції копінг-поведінки. Обгрунтовано теоретична модель смислової кризи особистості та її подолання, сформовано психодіагностичний інструментарій для емпіричної верифікації розробленої моделі. Модель емпіричного дослідження смислової кризи особистості та її подолання складається з наступних підсистем: Підсистема «Екзистенційна тривога»; Підсистема «Життєстійкість особистості»; Підсистема «Ціннісно-смислові орієнтації»; Підсистема «Структура особистості»; Підсистема «Соціально-демографічні показники». Проведено емпіричне дослідження у період з 2022 по 2024 рр. В дослідженні взяло участь 118 волонтерів, з яких жінок 68 осіб, а чоловіків 50 осіб. Віковий діапазон випробуваних становить від 18 до 56 років з середнім віком 34 роки. Доведено, що жінки середнього віку з вищою освітою частіше залучаються до волонтерської діяльності. Визначено, що в умовах війни особистість відчуває значний рівень екзистенційної тривоги, що пов'язано з екстремальними умовами життя та роботи. Тривога визначено нами у таких видах: страх смерті, самотності, втрати ідентичності та сенсу життя. Війна як екстремальний соціальний контекст значно посилює ці прояви. Найвищий рівень екзистенційної тривоги пов’язано з безпосередньою загрозою життю. Страх втрати сенсу також має високий рівень, що свідчить про пошуки волонтерами більш глибокого сенсу своєї діяльності в умовах війни. Страх самотності має підвищений рівень, що пов'язано з ізоляцією та емоційним виснаженням. Страх втрати ідентичності є менш вираженим, що свідчить про зміцнення ідентичності через волонтерство. Виявлено, що особистості мають високий рівень життєстійкості, активно беруть участь у соціальному житті, мають чіткі цілі та соціальні зв'язки. Досліджувані вірять у свої можливості впливати на ситуацію, обережні у своїх діях та здатні ефективно долати стресові ситуації, що надає їм відчуття сенсу життя, зміцнює їх соціальні зв'язки та розвиває навички подолання труднощів. Оптимізм, віра в себе, емпатія сприяють їх високій життєстійкості. Визначено, що досліджувані найчастіше використовують копінг-стратегію "Фокусування на позитиві", намагаючись знаходити позитивні моменти в складних життєвих ситуаціях. Також, вони активно використовують копінг-стратегію «Пошук соціальної підтримки». Доведено, що використання копінг-стратегій «Аналіз ситуації» та «Вирішення проблем» допомагає їм аналізувати ситуацію та знаходити рішення в їх діяльності. Визначено, що частота використання копінг-стратегій "Самозвинувачення" та "Відстороненість" на досліджуваному контингенті низька. Виявлено, що вони мають чітко визначені життєві цілі, відчувають сенс у своїй діяльності та відповідальність за своє життя, сприймають життя як цікавий та насичений процес. Досліджувані знаходять сенс у своїй щоденній діяльності та вірять у свої сили та здатність впливати на ситуацію, також, для них характерно задоволення результатами своєї минулої діяльності. Визначено, що волонтерська діяльність підвищує рівень ціннісно-смислових орієнтацій та позитино впливає на психологічне благополуччя досліджуваних. У них виявлено високий рівень екстраверсії та прив’язаності, що пов'язано з активною участю в соціальних взаємодіях, емоційній близькості, альтруїзму та бажанням працювати в команді. У досліджуваних виявлено високі показники за самоконтролем та емоційній стійкості, що дозволяє їм ефективно виконувати поставлені завдання та доводити розпочаті справи до кінця, зберігаючи спокій в складних ситуаціях. Досліджувані відкриті до нового досвіду, оскільки готові допомагати незнайомим людям і брати участь у нових проєктах. Отримані результати свідчать про те, що волонтери мають особливий профіль особистості, який характеризується високим рівнем екстраверсії, прив'язаності, самоконтролю та емоційної стійкості. Ці якості допомагають їм ефективно виконувати свою роботу та долати стресові ситуації. Встановлено, що досліджувані, які переживають смислову кризу, стикаються з низкою психологічних труднощів, а саме: значний рівень екзистенційної тривоги, що включає страх смерті та втрату сенсу життя; зниження життєстійкості та відчуття контролю над власним життям; слабке відчуття мети життя та низьке задоволення його результатом; емоційну нестабільність та відокремленість та труднощі з емоційною регуляцією. Для отримання цих результатів досліджуваних було розподілено на дві групи (основна група – з верифікованою смисловою кризою; контрольна група – з відсутністю смислової кризи). Визначено, що представники основної групи мають низькі адаптивні можливості та схильні до використання неадаптивних копінг-стратегій «Самозвинувачення», «Відстороненість» у стресових ситуаціях та потребують соціальної підтримки та емоційної розрядки. Виявлено, що досліджувані контрольної групи, у яких не верифікована смислова криза, мають: високий рівень психологічної стійкості; сильне відчуття контролю над власним життям; високий рівень життєстійкості та залученості до життя; чіткі цінності та орієнтири. Визначено, що представники контрольної групи використовують адаптивні копінг-стратегії "Фокусування на позитиві", "Рішення проблеми" та "Аналіз проблеми". Додатково, представники контрольної групи використовують відносно адаптивні копінг-стратегії, такі як "Пошук соціальної підтримки" та "Поведінкова розрядка", для зняття напруги та отримання емоційної підтримки. Перспектива подальших досліджень полягає у вивчені впливу смислової кризи особистості та її подолання на ментальне здоров’я особистості. Це дасть змогу більш детально зрозуміти як смислова криза особистості та її подолання впливає на ментальне здоров’я особистості з позицій саноцентричного підходу на інших контингентах досліджуваних.
Психосоціальні детермінанти агресивної поведінки підлітків
(2025) Архипова, Тетяна Миколаївна; Arkhypova, Tetiana M.
Aрхипова Т. М. Психосоціальні детермінанти агресивної поведінки підлітків. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертаційна робота на отримання наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія» – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, місто Одеса, 2025. Дисертацію присвячено дослідженню впливу психосоціальних детермінантів на агресивну поведінку підлітків в умовах воєнного стану. В роботі описано результати психологічного дослідження, яке проходило кілька етапів: організаційний, аналітичний, що включав порівняльний аналіз із використанням номотетичних і ідіографічних методів обробки статистичних даних. Застосовувалися t-критерій Стьюдента для порівняння двох незалежних вибірок, кореляційний параметричний аналіз χ² (хи-квадрат) Пірсона, кореляційний непараметричний аналіз rs-Спірмена та факторний аналіз. Аналіз емпіричних даних був виконаний із використанням пакета статистичного програмного забезпечення IBM SPSS Statistics версії 22.0.0. Після вивчення теоретичних і емпіричних аспектів теми була розроблена теоретико-методологічна модель психосоціальних предикторів агресивної поведінки підлітків. Для збору даних використовувалися різні методи, зокрема спостереження, авторський соціальний опитувальник, що містить 17 питань, а також психодіагностичні інструменти для оцінки агресії за методикою А. Басса – А. Дарки. Оцінка акцентуацій характеру проводилася за тестом К. Леонгарда і Г. Шмішека, тоді як рівень тривожності визначався за методикою Ч. Д. Спілбергера, адаптованою Ю. Л. Ханіним. Проективні методи включали психогеометричне тестування Сьюзен Деллінджер і методику «Неіснуюча тварина», що містить 40 запитань. Дослідження проводилося в Подільських ліцеях №2 і №6 Одеської області, де взяли участь підлітки 9-10 класів, загальна вибірка складала 180 осіб віком 14-15 років. На констатувальному етапі дослідження було здійснено статистичний аналіз впливу психосоціальних детермінантів на агресивну поведінку підлітків. Результати вказують на те, що виражені риси особистості, притаманні акцентуаціям, суттєво впливають на розвиток схильності до агресивних проявів у контексті війни. В результаті емпіричного дослідження, з використанням критерію Пірсона, було встановлено цілий ряд прямих значущих кореляційних зв'язків між різними формами та видами агресивних проявів та усвідомленими і неусвідомленими особливостями, і соціальними факторами. У підлітків чоловічої статі виявлено позитивну кореляцію між «фізичною агресією» та іншими формами агресії, зокрема непрямою агресією, негативізмом, підозрілістю, вербальною агресією та роздратуванням. Це свідчить про те, що підлітки, які проявляють фізичну агресію, частіше демонструють й інші агресивні або негативні риси поведінки. Дослідження також показало статистично значущі зв'язки між «непрямою агресією» та негативізмом, підозрілістю, роздратуванням, вербальною агресією, циклотимічним типом акцентуації і особистісною тривожністю. Це вказує на те, що підлітки з непрямою агресією, як правило, також страждають від інших негативних емоцій і поведінкових рис. Особливо варто зазначити, що «підозрілість» має позитивний зв'язок з вербальною агресією та збудливим типом акцентуації. Це вказує на те, що підлітки, які відчувають підозрілість, можуть бути більш схильні до агресивних висловлювань і реакцій. Роздратованість виявилася в тісному зв'язку з негативізмом, образою та іншими формами агресії, такими як вербальна агресія і підозрілість. А також має позитивну кореляцію з екзальтованою, збудливою, емотивною акцентуаціями, та з особистісною і ситуативною тривожністю. Ці результати свідчать про те, що рівень роздратування підлітків значною мірою залежить від їх індивідуально-психологічних і особистісних характеристик. Параметр агресивності, що визначається як «негативізм», демонструє позитивну кореляцію з такими характеристиками, як образа, підозрілість, почуття провини, а також зі ситуативною та тривожністю особистісною. Це свідчить про те, що підлітки з високим рівнем негативізму частіше відчувають агресивні емоції та тривогу. «Образа», як один із параметрів агресивності також показує значну позитивну кореляцію з вербальною агресією, почуттям провини, підозрілістю, а також з особистісною і ситуативною тривожністю. Це вказує на те, що підлітки, які відчувають образу, частіше виявляють підозрілість та агресію. «Підозрілість» позитивно корелює з вербальною агресією, що вказує на схильність до агресивних висловлювань у таких підлітків. Дослідження також розглянуло елементи малюнків у тесті "Неіснуюча тварина". «Гострі кути» і «Зброя» виявилися пов'язаними з фізичною (r = 0,301; p ≤ 0,01), (r = 0,280; p ≤ 0,01) та непрямою агресією (r = 0,314; p ≤ 0,01), (r = 0,358; p ≤ 0,001), а також з роздратуванням (r = 0,329; p ≤ 0,01), (r = 0,313; p ≤ 0,01), образою (r = 0,255; p ≤ 0,01), (r = 0,330; p ≤ 0,001) і вербальною агресією (r = 0,482; p ≤ 0,001), (r = 0,469; p ≤ 0,001). Це свідчить про те, що агресивні образи в малюнках можуть бути індикаторами агресивної поведінки. Натомість, малюнок з «Крилами» показав зворотній статистично значущий зв'язок з параметрами агресивності, такими як «образа» (r = -0,249; p ≤ 0,01) і «підозрілість» (r = -0,313; p ≤ 0,01). Це означає, що чим більше романтичних і мрійливих рис у малюнках, тим менше агресивності в поведінці. «Сильний натиск олівця» на папері вказує на можливі агресивні прояви і має прямий статистично значимий зв'язок середньої сили з фізичною агресією (r = 0,299; p ≤ 0,01), роздратуванням (r = 0,297; p ≤ 0,01), негативізмом (r = 0,268; p ≤ 0,01), а також з непрямою (r = 0,360; p ≤ 0,001) і словесною агресією (r = 0,365; p ≤ 0,01). Ці результати підтверджують, що агресивні прояви можуть бути відображені навіть в техніці виконання малюнка. Схожу методологію аналізу емпіричних даних було застосовано до вибірки дівчат-підлітків. Результати показали, що конфігурація кореляційних зв'язків між показниками агресивності та іншими соціальними і індивідуально-психологічними характеристиками значно відрізняється від тих «візерунків», які були отримані у групі хлопців. Послідовно аналізуючи кореляційні зв'язки в вибірці підлітків-дівчат, можна зазначити, що фізична агресивність має позитивну кореляцію з гіпертимною акцентуацією, а також з непрямою агресією і роздратуванням. Це свідчить про те, що дівчата з підвищеним рівнем фізичної агресії частіше демонструють гіпертимні риси особистості, а також схильність до непрямої агресії. Основні чинники підвищеного рівня роздратованості, окрім циклотимічної акцентуації, також включають особистісну тривожність та ситуативну тривожність. Це свідчить про те, що дівчата з високими показниками роздратування часто мають і підвищений рівень тривожності, що може впливати на їх агресивну поведінку. Таким чином, можна стверджувати, що особистісні характеристики значною мірою визначають прояви агресії у дівчат-підлітків. Прямі кореляційні зв'язки виявлені між вербальною агресивністю та ригідною акцентуацією характеру. Підвищена схильність до образливості пов'язана з ригідною, тривожною та збудливою акцентуаціями. Також встановлено прямі кореляції між шкалами «Образа» та «Підозрілість» з ситуативною і особистісною тривожностями. Крім того, вербальна агресивність має значний позитивний зв'язок з циклотимічною акцентуацією характеру. За допомогою критерію Спірмена була виявлена статистично значима зворотна кореляція між фізичною агресією і «освітою батька» (r = -0,325; p < 0,01). Батьки з вищою освітою зазвичай демонструють більш розвинені навички виховання та комунікації, що позитивно впливає на емоційний розвиток дітей. Було встановлено, що існує зворотний зв'язок середньої сили між «самооцінкою поточного стану» та фактором соціального опитування «Оцініть від 1 до 5, наскільки на Ваш стан впливає війна в Україні» (r = -0,255; p < 0,01). Це свідчить про те, що підвищений негативний вплив війни на особистий стан може знижувати самооцінку. Додатково, виявлені статистично значимі зворотні кореляції середньої сили між вибраною фігурою проективного тесту «Зиґзаґ» і такими показниками, як вербальна агресія, ситуативна тривожність та особистісна тривожність. Це вказує на те, що вибір фігури «Зиґзаґ» може свідчити про здатність особи творчо виражати свої емоції та внутрішні конфлікти. У свою чергу, така здатність може зменшувати агресивні прояви, регулювати рівень стресу і, загалом, покращувати емоційне благополуччя. Таким чином, творчі вираження можуть слугувати ефективним механізмом для подолання негативних емоцій та покращення психоемоційного стану. В проективному тесті «Неіснуюча тварина» відсутність вух – інтерпретується як замкнутість, небажання вступати в контакт з іншими, в нашій роботі ми знайшли пряму статистично значиму кореляцію і підтвердження з наступними параметрами агресивності: «непряма агресія», «підозрілість» та почуття провини. Фігура, що складається з гострих кутів може означати агресивність і знайдено сильної сили зв'язок з фізичною (r = 0,252; p < 0,001), непрямою (r = 0,332; p < 0,001) агресіями, та середньої сили з негативізмом (r = 0,259; p < 0,01). Це вказує на те, що якщо підлітки малюють гострі кути і їхні малюнки виходять за межі аркуша, можна зробити висновок про високий рівень агресивності. Це також підкріплюється статистично значущими кореляціями середньої сили між «інтенсивним натиском олівця на папір» та фізичною агресією (r = 0,308; p < 0,01), вербальною агресією (r = 0,247; p < 0,01) і негативним ставленням (r = 0,246; p < 0,01). Застосувавши факторний аналіз головних компонентів (PCA) для зменшення розмірності даних, ми змогли ідентифікувати основні компоненти, які пояснюють найбільшу частину загальної варіації в психологічних і емоційних аспектах, що стосуються проективних та опитувальних методів. В результаті цього аналізу було визначено як позитивні, так і негативні фактори, які впливають на поведінку учасників. Високу надійність цих шкал та їх внутрішню узгодженість вказують показники альфа-Кронбаха для всіх методик, які були вище 0,4. Порівняння результатів факторного аналізу в групах хлопців та дівчат дало змогу виявити суттєві відмінності у психосоціальних детермінантах агресивної поведінки. Обидві групи продемонстрували спільні психосоціальні фактори, які впливають на агресивність, це - емоційна вразливість, соціальна ізоляція, тривожність та потреба в захисті. Що вказує на агресивну поведінку, яка має спільні психологічні корені, незалежно від статі. Відмінності між групами були суттєвими: хлопці частіше виявляють фізичну агресію, характеризуючись високою активністю та емоційною експресією через фізичні дії, тоді як дівчата схильні до психологічної агресії, що проявляється у вигляді внутрішніх конфліктів, тривоги та соціальної відстороненості. Ці результати підкреслюють важливість врахування статевих відмінностей у агресивній поведінці для розробки програм підтримки та втручання. Емпіричне дослідження показало, що агресивні тенденції під час воєнного стану виникають через виражений внутрішній дискомфорт, психологічне та соціальне неблагополуччя, що проявляється в психоемоційній напрузі, низькій саморегуляції та коливаннях настрою. З цього випливає психологічна закономірність: виражені риси акцентуацій характеру підлітків є важливими детермінантами формування схильності до агресії.
Вплив каністерапії на психологічні ресурси саморегуляції і стійкості поліцейських під час повномасштабного вторгнення
(2025) Чернілевська-Ісайко, Олена Вікторівна; Chernilevska-Isayko, Olena V.
Чернілевська-Ісайко Олена Вікторівна. Вплив каністерапії на психологічні ресурси саморегуляції і стійкості поліцейських під час повномасштабного вторгнення.– Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 053 "Психологія". – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025. Дисертаційна робота присвячена дослідженню впливу каністерапії на психологічні ресурси саморегуляції і стійкості поліцейських під час повномасштабного вторгнення. Робота містить вступ, три розділи, список використаних джерел, висновки і додатки. В першому розділі проведено теоретичний аналіз впливу внутрішніх і зовнішніх ресурсів, в тому числі соціальній підтримки і людино - тваринній взаємодії на психічне здоров’я людини. Продемонстровано, що соціальна підтримка зазвичай розглядається як соціальний ресурс, на який людина може покластися при вирішенні життєвих проблем та подоланні стресів. Соціальна підтримка включає різні форми допомоги, такі як емоційна, інформаційна або матеріальна підтримка. Розглянуто людино-тваринна взаємодія як елемент емоційної підтримки. Розглянуто внутрішні і зовнішні ресурси. Зазначено, що ресурси мають системну структуру та перебувають у постійній динамічній взаємодії, що передбачає їхню взаємозалежність та інтегрованість. Завдяки цим ресурсам людина здатна самостійно відновлюватися після значних психічних, фізичних, соціальних та духовних втрат. Розглянуто ключові внутрішні ресурси, що визначають інтеграцію поведінки під час стресових подій (резильєнтність, часова перспектива, надія, оптимізм, почуття зв’язності, саморегуляція, цілепокладання й інші). Зазначено, що поняття каністерапії у роботі використовується в широкому сенсі як метод позитивного психоемоційного впливу на основі людино-тваринної взаємодії, де собака використовується як терапевтичний партнер, який з ресурсами стійкості й саморегуляції підтримує психічне здоров'я та благополуччя людини. У другому розділі надано аналіз особливостей поліцейських кінологів і їх діяльності. Показано, що робота в поліції може мати глибокий вплив на поліцейських, впливаючи на їхню здатність виконувати свої обов'язки. Негативні умови, пов'язані з роботою ведуть до професійного стресу, що проявляється в наступних рівнях: фізичному, когнітивному; емоційному та поведінковому. Зазначено, що кінолог згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України N 1145 від 01 листопада 2016 року залучаються для виконання завдань, пов'язаних з використанням службових собак у протидії злочинності та забезпеченні публічної безпеки і порядку, обов'язків, що полягають у вирощуванні, утриманні та дресируванні (тренуванні) службових собак. Зазначено, що в сучасній Україні під час повномасштабного вторгнення у кінологічних центрах поліції активно працюють кінологи для виконання різних спеціалізованих завдань. Продемонстровано етапи дослідження і обгрунтування методик для вивчення ресурсної сфери поліцейських. Зазначено, що в дослідженні взяло участь 172 особи віком від 17 до старших за 55 років. З них: 85 поліцейських- кінологів й 87 студентів ОНУ імені І.І Мечникова. Серед поліцейських - кінологів було 57 чоловіків й 28 жінок різного віку, серед студентів 84 особи в віці 17 -25 років й 5 в віці 26-40 років, більшість з них – жінки. У третьому розділі досліджено і порівняно особливості зовнішніх і внутрішніх ресурсів поліцейських - кінологів й студентів в умовах людино-тваринній взаємодії, що сприяють їх стійкості й саморегуляції під час війни. Встановлено наступні відмінності між кінологами 17-25 років й студентами 17-25 років: за емоційно-орієнтованим копінгом, на користь студентів (р <0,000), за проявами зовнішніх й внутрішніх ресурсів на користь студентів (р <0,002), за захисними механізмами (р <0,000), за часовою перспективою сьогодення (р <0,05) на користь кінологів 17-25 років, за рівнем прокрастинації (р <0,002) на користь студентів, в рівні оптимізму й резильєнтності розбіжностей не встановлено (відповідно р <,210 й р <0,825). Щодо людино - тваринній взаємодії, то існують розбіжності за усвідомленням відновлюваної дії людино-тваринної взаємодії (р<0,05), регуляцією рівня стресу під час кооперації з твариною (р<0,005), екоцентричними уявленнями (р<0,000) на користь студентів. Не встановлено статистично значущої різниці у емоційній рівновазі в умовах людино-тваринній взаємодії (р<0,153) й встановлено статистично значущу різницю в відчуттях від взаємодії з собаками, на користь кінологів (р<0,03). Створено і порівняно моделі ресурсів людино-тваринній взаємодії у кінологів і студентів в умовах війни. У кінологів модель складається із 5 компонентів: «Неефективні й ефективні копінг - стратегії при екоцентричних уявленнях», «Відновлювана дія людино-тваринної взаємодії», «Захисні механізми й самоорганізація в часі», «Почуття в умовах людино-тваринній кооперації», «Родина і віра». У групі студентів модель ресурсів людино-тваринній взаємодії складається також із 5 компонентів: «Ігнорування не ефективних копінг - стратегії й соціальній підтримки в складних ситуаціях», «Ресурсність людино-тваринної взаємодії й резильєнтність», «Почуття при взаємодії з улюбленцем», «Емоційна рівновага і стійкість в складних ситуаціях», «Ресурси (родина, друзі, надія), регресивна поведінка й життя в сьогоденні з опорою на минуле й майбутнє». Зазначено, що в цих моделях індивідуальні сильні сторони та ресурси середовища поєднуються, між людьми та їхнім оточенням виникають позитивні взаємодії, що допомагають регулювати адаптацію до складних умов життя й сприяти благополуччю. Запропоновано реабілітаційні заходи щодо використання каністерапії з ветеранами й захисниками Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше встановлено вплив людино - тваринної взаємодії на психологічні ресурси саморегуляції і стійкості поліцейських-кінологів під час повномасштабного вторгнення; показано, що ресурси людино-тваринній взаємодії вбудовані в ресурсну систему, як ресурси емоційної підтримки; побудовані моделі ресурсів людино-тваринній взаємодії у кінологів і студентів. уточнено, що відчуття стресу пов’язано з високими нереалістично - оптимістичними упередженнями й прокрастинацією; взаємодія з партнером - собакою є відновлювальною й терапевтичною, проте ресурс людино-тваринній взаємодії має маргінальний характер; екоцентричні уявлення краще розвинуті у 17-25 літніх; жінки є більш резильєнтними; у чоловіків гумор є важливим ресурсом; сьогодення є ресурсом в переживанні досвіду війни; родина є головним ресурсом соціальної підтримки; зазначено, що поняття каністерапії у роботі використовується в широкому сенсі як метод позитивного психоемоційного впливу на основі людино-тваринної взаємодії, де собака використовується як терапевтичний партнер, який поряд з ресурсами стійкості й саморегуляції підтримує психічне здоров'я та благополуччя людини; дістало подальшого розвитку: уявлення про вираженість прокрастинації у студентів під час війни, що збільшує стрес; студенти, що відчувають стрес надають перевагу в соціальній підтримці; для студентів людино – тваринна взаємодія є периферійним ресурсом. Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження включено у зміст викладання нормативних дисциплін «Загальна психологія», «Психологія розвитку» та вибіркової дисципліни «Психологічні ресурси особистості» впроваджено в науково - дослідницьку й практичну діяльність факультету психології і соціальної роботи ОНУ імені І.І.Мечникова (довідка «Акт впровадження» № № 01-01-68 від 10.01.2025), Акт впровадження в роботу Державної установи «Теріторіальне медичне обєднання» МВС по Одеський області. Перспективами подальших досліджень є вивчення особливостей ресурсної сфери у поліцейських під час війни й апробація ефективності реабілітаційних заходів щодо використання каністерапії з ветеранами й захисниками.
Особливості взаємозв’язку психологічних ресурсів у осіб, що переживають хронічний стрес
(2025) Турлаков, Ігор Дмитрович; Turlakov, Igor D.
Турлаков І.Д. Особливості взаємозв'язку психологічних ресурсів у осіб, що переживають хронічний стрес. – Рукопис. Дисертація на здобуття представлену на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 053 "Психологія". – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025. Дисертаційна робота присвячена дослідженню особливостей взаємозв'язку психологічних ресурсів у осіб, що переживають хронічний стрес. Робота містить вступ, три розділи, список використаних джерел, висновки і додатки. В першому розділі проведено теоретичний аналіз ресурсної сфери людини, що переживає хронічний стрес й розглянути ресурсні моделі подолання стресу. Зазначено, що ресурси, як захисні фактори - соціальні, психологічні та поведінкові риси - впливають на стійкість людини до стресу. . Розглянуто: теорію збереження ресурсів, в якій втрата ресурсів або загроза такої втрати є вирішальною змінною, що прогнозує психологічний дистрес; ресурсно-орієнтований теоретичний салютогенний підхід, в якому основна увага приділяється походженню здоров'я, а також здібностям і здатності людей до хорошого функціонування і благополуччя; надано модель особистості, пов'язану зі збереженням гарного самопочуття і працездатності в умовах стресу, згідно цієї моділі життєстійкість складається з трьох компонентів, або "3C": Commitment, Control, and Challenge й захищає від негативного впливу стресу на здоров’я і працездатність. У другому розділі обгрунтовано використання моделі BASIC PhD при вивченні особливостей взаємозв'язку психологічних ресурсів у осіб, що переживають хронічний стрес. Зазначено, що модель BASIC Ph є інтегративною багатовимірною моделлю подолання, що представлена М.Лахадом. Проаналізовано модальності моделі BASIC Ph, що лежать в основі індивідуального стилю подолання. В теоретичному аналізі запропоновано ресурси, що повязані (або детермінують) модальності моделі BASIC Ph у людини, що переживає хронічний стрес під час війни. Копінг - стратегії умовно віднесено до наступних модальностей: копінг, орієнтований на рішення проблеми до домінантної модальності Cognition, уникнення до домінантної модальності Cognition й Affect, емоційно-орієнтований копінг до модальностей Cognition й Affect. Часова перспектива є ресурсом, який за моделлю «BASIC Ph» віднесено до модальностей Imagination - уява, мрії, спогади; Belief -віра, переконання, цінності, філософія життя та модальності Cognition, thought - розум, пізнання, когнітивні стратегії. Оптимізм за моделлю «BASIC Ph» є складовою частиною модальностей Imagination, Belief та Cognition. Ресурс саморегуляції - до модальності Affect. До модальності Socialization віднесено соціальні зв'язки, соціальна підтримка, соціальна приналежність, спілкування. Ресурс гумору віднесений до модальностей Imagination й Affect. Ресурси надії й віри віднесено до модальності Belief - віра, переконання, цінності, філософія життя. Резильєнтність це узагальнення всієї моделі «BASIC Ph». Показано, що в процес подолання стресу всі модальності моделі «BASIC Ph» залучені через психологічні ресурси людини. Деякі комбінації можуть бути притаманими особам різного віку і досвіду. Зазначено, що в моделі «BASIC Ph» не враховані захісні механізми і вплив довіду, які є суттєвими. Продемонстровано етапи дослідження і обгрунтування методик для вивчення ресурсної сфери осіб під час війни. В дослідженні взяло участь 272 осіб віком від 17 до старших за 55 років. З них: 31,3% досліджуваних в віці 17-25 років, 32,7% досліджуваних в віці 26-40 років, 31,6% в віці 40 – 55 років й 4,4% досліджуваних старших за 55 років. Серед них 78,3% жінок та 21,7% чоловіків. Більшість досліджуваних – 71% знаходяться в Україні, 27,6% виїхали під час війни. У третьому розділі досліджено й порівняно вплив віку та досвіду переживання війни на особливості взаємозв'язку психологічних ресурсів в ситуації хронічного стресу. Встановлено статистичні розбіжності у досліджуваних з 2-х річним і 3-х річним досвідом переживання повномасштабного вторгнення за ресурсами: домінуюча копінг стратегія (p<,038), з зростанням досвіду збільшується стратігії емоційно-орієнтованого копінгу, уникнення, відволікання, зменшується стратегія проблемно-орієнтованого копінгу; зі зростанням досвіду збільшується орієнтація на часову перспективу майбутнє і зменшується орієнтація на часову перспективу сьогодення (p<,041); зі зростанням досвіду збільшується орієнтація на реалізм і зменшується орієнтація на нереалістичний оптимізм (p<,015); зі зростанням досвіду збільшується ірраціональна поведінка (відкладання) імовірно через нездатність керувати негативними емоціями (p<,00); зі зростанням досвіду зменшується налаштування на соціальну підтримку з боку родини і друзів (p<,04); зі зростанням досвіду відбуваються зміни в патернах реагування (p<,00), наприклад збільшується агресія (напад) та виправдення, зменшуються ігнорування і забування. Спостерігається взаємопов’язаність ресурсів, що забезпечують модальності моделі«BASIC Ph», що в свою чергу демонструє її динамічність і залежність від досвіду переживання хронічного стресу у досліджуваних різного віку Встановлено, що у досліджуваних юнаків знижується кількість ресурсів, що частково забезпечує модальності Social, Cognition, Physical й Affect, збільшується частина ресурсів модальності Physical (типові паттерни реагування). У віці ранньої дорослості кількість ресурсів, що частково забезпечує модальність Social (Соціальна активність) зменшується, збільшується кількість ресурсів, що входять до модальностей Cognition, Physical й Affect (саморегуляція), зменшується частина ресурсів модальності Physical (типові патерни реагування). У осіб зрілої дорослості зменшується частина ресурсів модальності Physical (типові патерни реагування), збільшуються/зменшується частина ресурсів модальності Social (Соціальна активність/ зовнішні ресурси), збільшуються частина ресурсів модальностей Cognition, Physical, Іmagination й Affect (саморегуляція, оптимізм). З’ясовано моделі ресурсної сфери осіб різного віку й різного досвіду переживання війни й досліджено розбіжності в моделях прокрастинаторів, нереалістичних оптимістів й тих, хто не відчуває стрес. Встановлено, що за даними факторного аналізу, в ресурсних моделях у осіб ранньої дорослості збільшення досвіду переживання війни зменшує соціальну активність, використання психологічних ресурсів саморегуляції і стійкості, збільшує використання типових патернів поведінки. У досліджуваних 26 - 40 років: збільшення досвіду переживання війни веде до збільшення стресу, збільшення використання ресурсів саморегуляції, зменшення соціальної активності й використання типових поведінкових патернів, які можуть детермінувати захисні механізми. У осіб зрілої дорослості при збільшенні досвіду переживання війни зменшується використання типових поведінкових проявів, збільшуються ресурси соціальної активності, саморегуляції і оптимізму, проте стійкість збільшується. Модель ресурсної сфери у досліджуваних з 2-х річним досвідом переживання війни будується на зниженні соціальної активності й на зниженні використання типової поведінки, зниженні резильєнтності й посиленні саморегуляції. Модель ресурсної сфери у досліджуваних з 3-х річним досвідом переживання війни будується на реальному оптимізмі, прокрастинації (ірраціональна поведінка) й використанні емоційно - орієнтованих копінг стратегій, зовнішніх (родина) і внутрішніх ресурсів (гумор, надія і віра) з змінами у типових патернах поведінки. Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше встановлено особливості взаємозв'язку психологічних ресурсів у осіб, що переживають хронічний стрес під час повномасштабного вторгнення; побудовані моделі ресурсної сфери згідно з моделлю «BASIC Ph»; встановлено роль досвіду як ресурсу у переживанні хронічного стресу; статистичні розбіжності в ресурсній сфері у досліджуваних різного віку і досвіду переживання повномасштабного вторгнення; показано, що рівень резильєнтності з збільшенням досвіду переживання війни статистично не змінюється; уточнено взаємопов’язаність ресурсів, що представляють модальності в моделі «BASIC Ph»; вплив віку на особливості взаємозв'язку психологічних ресурсів в ситуації хронічного стресу; потенціал теперішнього в забезпеченні долання викликів й зберіганні ресурсів; зазначено, що існує девіація моделі збалансованої часової перспективи; виснаження ресурсів при який прокрастинація виступає стратегію уникнення; дістало подальшого розвитку: уявлення про те, що з досвідом життя зростає кількість реалістів з обґрунтованими очікуваннями; уявлення про особливості психологічних ресурсів осіб, що є прокрастинаторами, нереалістичними оптимістами і тих, хто не відчуває стрес під час війни. Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження включено у зміст викладання нормативних дисциплін «Загальна психологія», «Психологія здоров’я» та вибіркової дисципліни «Психологічні ресурси особистості» впроваджено в науково - дослідницьку й практичну діяльність факультету психології і соціальної роботи ОНУ імені І. І. Мечникова (довідка «Акт впровадження» № 01-01-2684 від 09.12.2024 року). Перспективами подальших досліджень є вивчення особливостей ресурсної сфери у військовослужбовців та мігрантів.
Психологічні складові соціальної акомодації вимушених переселенців
(2025) Базиленко, Катерина Павлівна; Bazylenko, Kateryna P.
Базиленко К.П. Психологічні складові соціальної акомодації вимушених переселенців. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 Психологія. – Одеський національний університет імені І.І.Мечникова МОН України. – Одеса, 2025. Дисертацію присвячено дослідженню психологічних складових соціальної акомодації вимушених переселенців. Проведено теоретико-методологічний аналіз проблеми соціальної акомодації, яка розглядається як сучасне розуміння процесу адаптації та інтеграції особистості вимушених переселенців. Констатовано, що в сучасній науковій спільноті спостерігається ситуація, коли традиційна термінологія не повністю відповідає потребам дослідження актуальних питань. Підкреслено, що термін "адаптація" не відображає всіх аспектів життя українських вимушених переселенців та їхнього пристосування до нових умов. Натомість поняття "соціальна акомодація" є більш точним і охоплює ширший спектр явищ, дозволяючи людям співіснувати з представниками інших етнокультур, вивчати їхні традиції та моральні цінності, зберігаючи при цьому власну ідентичність. Соціальна акомодація розглядається як процес і результат, що передбачає узгодження поведінки людини з умовами середовища, з урахуванням її попереднього досвіду. Цей процес супроводжується вдосконаленням набутих навичок і створенням гармонії з зовнішнім середовищем. На сучасному етапі психологічна наука акцентує увагу на дослідженні різних аспектів акомодації особистості до складних і невизначених життєвих умов, що є однією з ключових тем досліджень. Водночас акомодація в контексті вимушеного переселення залишається маловивченою і потребує подальших наукових розробок. Показано, що на відміну від добровільної міграції, яка зазвичай покращує соціальний статус особи, вимушене переселення супроводжується значним його зниженням, втратою майна та попередніх джерел доходу. Вимушене переселення характеризується відсутністю позитивної мотивації до переміщення та зміною життєвих умов, за яких нормальна життєдіяльність стає неможливою, а безпека перебуває під загрозою без видимих перспектив стабілізації ситуації. Виділено й досліджено когнітивний компонент у структурі соціальної акомодації вимушених переселенців. Цей компонент включає процеси усвідомлення та інтеграції характеристик соціального середовища, які сприяють адаптації. Основним елементом когнітивного компонента є здатність вимушених переселенців оцінювати власні ресурси в нових умовах проживання та формувати ключові риси свого Я-образу. До таких характеристик належать здатність приймати себе, толерантне ставлення до інших, емоційна врівноваженість, інтернальність, прагнення до лідерства, а також як позитивні, так і негативні прояви цих рис. Підкреслено, що внутрішньоособистісна адаптивність є важливим чинником у процесі психологічної підтримки та корекції стану вимушених переселенців. Цей аспект виявляється у 40% респондентів, які демонструють адаптованість, і 60%, які її не досягли. Через відмінності між адаптацією та акомодацією, здатність до внутрішньої адаптації у неадаптованих переселенців виступає одночасно як ресурс і як перешкода на шляху до успішної соціальної акомодації. Це пов'язано з тим, що соціальна акомодація передбачає не лише пристосування, але й активну участь у житті місцевих громад із врахуванням власного культурного досвіду та традицій. Попри підтримку з боку держави й суспільства, переселенці зазначають, що їхній рівень адаптації залишається недостатнім. Основними проблемами вони називають соціальну ізоляцію, обмеженість контактів із людьми, здатними їх зрозуміти та підтримати, труднощі мовного та діалектного характеру, а також відсутність психологічного відчуття безпеки. Виділено й досліджено індивідуально-особистісний компонент у структурі соціальної акомодації вимушених переселенців. З'ясовано, що представники груп із низьким рівнем психологічної стійкості мають схильність уникати активного вирішення проблем, перекладати відповідальність на зовнішні чинники та відчувати страх перед взаємодією з новими громадами. Індивідуальні пріоритети, спрямовані на самореалізацію через конкретні дії, характеризуються орієнтацією на такі цінності, як "доброта-безпека-гедонізм". Це свідчить про соціальну пасивність респондентів, їхню тенденцію уникати відповідальних рішень і небажання активно взаємодіяти із зовнішнім середовищем у стресових або невизначених умовах. Недостатня схильність до традиційних моделей поведінки, які могли б сприяти запобіганню конфліктам або їх ефективному розв’язанню, а також забезпечувати безпеку та пристосування до нових соціальних умов, є характерною для обох груп переселенців. Також виявлено слабкість у здатності критично переосмислювати власні погляди під впливом об’єктивних обставин. Серед переселенців із низьким рівнем психологічної стійкості спостерігаються такі риси, як емоційна нестабільність, імпульсивність і низька стійкість до фрустрації. Для цієї групи характерна занижена самооцінка, підвищена тривожність, схильність до частих змін настрою, вразливість та невпевненість у собі, що ускладнює правильне розуміння мотивів оточуючих. У міжособистісних відносинах такі переселенці зазнають труднощів із налагодженням нових контактів, часто відчувають незручність у незнайомих ситуаціях і вагаються у прийнятті рішень. Вони залежні від думки оточення та демонструють соціальну незрілість, піддаючись навіть незначному зовнішньому тиску. Ці особливості іноді компенсуються проявами нонконформізму та бажанням підкреслити власну перевагу. Натомість переселенці з високим рівнем психологічної стійкості демонструють відкритість, комунікабельність і активність у встановленні як особистісних, так і соціальних зв’язків. Вони мають високу соціальну сміливість, готовність інтегруватися в нові групи та орієнтацію на співпрацю з іншими людьми. Такі риси вказують на їхню стабільність, розвинену саморегуляцію та здатність контролювати емоції й поведінку, що допомагає їм підтримувати внутрішню гармонію та впевненість у собі. Ця група характеризується емоційною зрілістю. Що стосується інтелектуальних характеристик, переселенці з низьким рівнем психологічної стійкості зазвичай мають уповільнене мислення, нижчий рівень загальної культури та освіти, а також консервативне ставлення до нових ідей. Водночас у них добре розвинена уява. Переселенці з високим рівнем психологічної стійкості, навпаки, вирізняються швидким, гнучким мисленням, високою ерудицією та творчою уявою. Було виявлено значні відмінності між цими групами за типами акцентуацій. Для групи з низьким рівнем психологічної стійкості характерні тривожні та демонстративні акцентуації, тоді як група з високим рівнем стійкості відзначається емотивними рисами. Визначено два основні типи поведінки вимушених переселенців: Пасивно-підкорюваний тип: характеризується відсутністю опору і беззастережним виконанням вимог оточення, навіть всупереч власним бажанням чи переконанням. Особи цього типу часто займають роль жертви, очікуючи співчуття та поблажливості. Вони чутливі до зовнішнього контролю, проте після виконання завдань уникають проявів ініціативи. Самостійність для них не є типовою. Такі люди демонструють тривожні й емотивні риси акцентуації. Провокуючий тип: відзначається високою активністю, спрямованою на зовнішнє середовище. Для них характерна маніпулятивна поведінка, яка виконує захисну функцію та може виражатися у витісненні травматичного або неприємного досвіду. Представники цього типу часто мають гіпертимічні та демонстративні риси акцентуації. Емпірично підтверджено, що у переселенців із низькою психологічною стійкістю, які мають слабку або середню силу нервової системи, за умов сильних подразників, особливо при інтенсивному стресі, швидко виникає ефект «гальмування», що знижує ефективність їх реакцій. У повсякденному житті, попри слабкість нервової системи, вони виявляють більшу стійкість до монотонних подразників. Рівень надії, як складової оптимістичного чи песимістичного підходу до життя, вищий у переселенців із високою психологічною стійкістю. Вони сприймають свої успіхи як стійку реальність, а невдачі вважають тимчасовими й обумовленими конкретними обставинами. Схильність до пошукової та стереотипної активності виражена значно сильніше у переселенців із високою психологічною стійкістю. Натомість група з низькою стійкістю демонструє пасивну установку або хаотичну (панічну) активність. Окремо було виділено та проаналізовано поведінковий компонент у структурі соціальної акомодації вимушених переселенців. Щодо поведінкових стратегій, вимушені переселенці з високим рівнем психологічної стійкості демонструють переважно ефективні копінг-стратегії. У групі з низькою психологічною стійкістю частіше зустрічаються відносно ефективні підходи, такі як пасивна кооперація, а серед менш продуктивних стратегій домінують емоційна розрядка та покірність. Встановлено, що соціальна акомодація виражена значно сильніше у переселенців із високою психологічною стійкістю. Укладено методичні рекомендації з урахуванням особливостей соціальної акомодації переселенців. Основні методи рекомендованої роботи з вимушеними переселенцями включають: ігрові методики, які сприяють розкриттю творчого потенціалу учасників, психоосвітні підходи, що забезпечують усвідомлення власних емоцій і поведінки, техніки арт-терапії, які допомагають знижувати психологічне напруження, методи групової взаємодії, спрямовані на залучення до активної участі в групових процесах. До очікуваних результатів корекційного втручання можна віднести: покращення емоційного стану вимушених переселенців, розвиток ефективних комунікативних навичок, підвищення рівня впевненості у собі та самоповаги, формування соціальних зв’язків як між переселенцями, так і з місцевими громадами, зростання рівня адаптації до нового середовища. Психологам та соціальним працівникам надано методичні поради з розвитку соціальної акомодації вимушених переселенців: проводити регулярний моніторинг потреб групи та вносити корективи в соціальні програми, підтримувати сприятливу атмосферу в групах переселенців, залучати їх до обговорення актуальних питань громади та до ухвалення рішень. Перспективи подальших досліджень полягають у розробці інтегрованого показника соціальної акомодації та створення методичних інструментів для його оцінки.
Копінг-поведінка моряків в умовах невизначеності та ризику
(2025) Волкова, Олена Олегівна; Volkova, Olena O.
Волкова О.О. Копінг-поведінка моряків в умовах невизначеності та ризику. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія». – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова МОН України. – Одеса, 2024. Дисертаційне дослідження присвячене вивченню проблеми копінг-поведінки особистості моряка в умовах невизначеності та ризику. У контексті українського суспільства, актуальність зазначеної проблеми стає особливо гострою та невід’ємною частиною сучасних психологічних досліджень. Специфіка останніх десятиліть в Україні насичена низкою складних подій, що спричиняють стрес, серед яких: воєнні дії, пандемія COVID-19, соціальні та економічні кризи, – що своєю чергою чинять тиск на психологічне та фізичне здоров’я та благополуччя особистості. Виявлено, що дослідження копінг-стратегій у професійній діяльності, зокрема в умовах невизначеності та ризику, є надзвичайно важливим для психології професійної діяльності. Визначено, що особливо важливим є розуміння контексту здоров'я та благополуччя професіоналів на робочому місці з позицій саноцентричного підходу. Доведено, що професія моряка вимагає особливого підходу до формування й розвитку копінг-поведінки та основними чинниками, які впливають на цей процес, є індивідуально-психологічні особливості моряка, його досвід, рівень підготовки, а також соціально-економічні умови діяльності. З’ясовано, що типові умови роботи моряка знаходяться під впливом низки факторів, що можуть стати джерелом стресу та потенційної небезпеки. Систематизовано об’єктивні та суб’єктивні фактори невизначеності та ризику в мореплавстві (просторова депривація, технічні збої, ризик піратства, екстремальні погодні умови, інтерперсональні фактори). Обґрунтовано, що копінг-поведінка моряків в умовах невизначеності та ризику є ключовим елементом їх професійної діяльності, яка допомагає їм ефективно долати виклики та ризики у своїй професійній діяльності. Визначено наступні підсистеми, що характеризують досліджувані психологічні конструкти: Підсистема «Копінг-поведінка моряка»; Підсистема «Умови невизначеності та ризику»; Підсистема «Загальний інтелектуальний розвиток особистості»; Підсистема «Особистісні особливості моряка»; Підсистема «Психологічний стан моряка»; Підсистема «Фізичний стан здоров'я моряків»; Підсистема «Соціально - демографічні показники». Проведено емпіричну верифікацію розробленої системної моделі для дослідження взаємин між визначеними параметрами, що характеризують на змістовному рівні ключові параметри підсистем. Розроблено Авторську анкету та визначені психодіагностичні методики: Метод портретних виборів Л. Сонді, метод колірних виборів М. Люшера, 16-ти факторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла (Форма А), Методика В. Шутца (FIRO-В), Короткий орієнтовний, відбірковий тест В.Н. Бузіна, Е.Ф. Вандерліка (КОТ) та модифікований Н.В. Родіною Опитувальник для виявлення копінг-стратегій WOCQ. Проаналізовано вплив соціально-психологічних чинників на копінг-поведінку моряків в умовах невизначеності та ризику. Виявлено, за результатами аналізу Авторського опитувальника найбільш поширені фактори впливу на копінг-поведінку моряків, а саме Зовнішні природні чинники; Внутрішні (ментальні) чинники; Зовнішні соціальні чинники. До зовнішніх природних чинників відносяться: високочастотне електромагнітне випромінювання; гідродинамічні шоки; хімічні викиди та токсичні гази; дощова та вітряна погода або холод та спека; сильне хитання корабля; зміна часових поясів. До внутрішніх (ментальних) чинників відносяться: режим дня та гігієна сну; баланс роботи та відпочинку; мультисенсорні перенавантаження; настрій; самооцінка; агресія; алкогольні та інші види залежностей моряків. До зовнішніх соціальних чинників відносяться: соціальні контакти; умови роботи; харчування; ризик нещасних випадків на борту; смерть близьких; фінансові труднощі; епідемія COVID-19, війна. Встановлено, щодо зовнішніх (природних) чинників впливу, що при дії шуму та вібрації на борту, здатність до вирішення проблеми при високому рівні стресу знижується, тоді як помірні стресові навантаження, навпаки стимулюють моряків до активації і вирішення проблем. Встановлено, щодо внутрішніх чинників, незбалансований робочий графік - рівень стресу не впливає на здатність до аналізу та вирішення проблем, проте знижується самоконтроль при високому стресі. Встановлено, щодо соціальних зовнішніх чинників впливу на копінг-поведінку моряка – недотримання домовленостей посередників, що показує те, що при підвищенні рівня стресу від цього фактору, схильність до здорової копінг-поведінки у респондентів нашої вибірки знижується та зростає схильність до нездорової копінг-поведінки. Виявлено, що висока здатність до вирішення проблеми асоціюється із емоційною стійкістю та є розбіжності за копінг-поведінкою вирішення проблеми. Виявлено, що чим вище емоційна деструкція і показник загального інтелектуального розвитку – тим нижче здатність до використання копінг-поведінки занурення у суб’єктивний світ. Доведено, що вищий рівень стресу дезактивує як здорову так й нездорову копінг-поведінку. Саме рівень стресу впливає на запуск будь-яких механізмів виявлених нами видів копінгу. Визначено нові поняття у психології копінг-поведінки в умовах невизначеності та ризику, а саме: активна здорова або пасивна нездорова копінг-поведінка. Доведено, що активна копінг-поведінка запускається через активацію здорової або нездорової копінг-поведінки, що відображають прямі позитивні регресійні взаємозалежності. На противагу йому є механізм пасивної копінг-поведінки, індикатором запуску якого є обернені (негативні) регресійні взаємозалежності. Констатовано, що механізм пасивної нездорової копінг-поведінки запускається моряками несвідомо при дії важких умов навколишнього середовища (електромагнітного випромінювання, інфекційними епідеміями, смертю близьких), особливою умовою яких є максимально високий рівень стресу. Встановлено, що моряки у ситуаціях невизначеності та ризику, можуть декларувати одні види копінг-поведінки, здорові та соціально схвальні, проте, реальні їх внутрішні несвідомі переживання можуть відрізнятися від них і бути нездоровими. Верифікована теоретична модель дослідження емпіричним шляхом за допомогою побудови шляхових регресійних діаграм та структурного моделювання для кожної із підсистем, встановлено, що для підсистеми соціально-демографічних чинників найсильнішими вузлами перетину взаємозв’язків стали обернені регресії між віком та схильністю занурення у суб’єктивний світ – чим старший вік, тим менше використовується копінг-поведінка Занурення у суб’єктивний світ. Посада та відмова від вирішення проблеми також є сильним вузлом із оберненою регресією – чим вища градація по підвищенню посадових обов’язків – тим менше є схильність відмовлятися від вирішення проблеми. Виявлено, що основними видами здорової копінг-поведінки в умовах невизначеності та ризику є вирішення проблеми та самоконтроль, нездорової – занурення у суб’єктивний світ та відмова від вирішення проблеми. Доведено, що у підсистемі особистісних особливостей моряка, найвищими показниками є емоційна стабільність/нестабільність, імпульсивність/самоконтроль, розслабленість/напруга, включеність від індивіда (Іе), включеність до індивіда (Iw) та афект від індивіда (Ае). Визначено, що збільшення емоційної стабільності пов’язане із збільшенням самоконтролю, але натомість і відмовою від вирішення проблеми. Продемонстровано верифікація двох системних моделей дослідження, а саме Каузальна модель здорової копінг-поведінки моряка в умовах невизначеності та ризику, відображає характер впливу другорядних індивідуальних суб’єктивних особистісних, фізіологічних та психологічних особливостей моряків; та їх актуалізацію при дії впливу умов зовнішнього середовища невизначеності та ризику (самотність, смерть близьких та інфекційні захворювання), враховуючи дію ряду об’єктивних чинників (рівню освіти). Це дозволяє вийти на рівень узагальнення, у якому з’являється можливість виділити нові механізми копінгу у вигляді пасивного або активного копінгу, що будуть розглянуті далі. Каузальна модель для нездорової копінг-поведінки моряка в умовах невизначеності та ризику, дозволяє підтвердити припущення про пасивний та активний механізм для здорової та нездорової копінг-поведінки, адже при дії надто високого стресу здатність до нездорової копінг-поведінки знижується. Перспектива подальших досліджень полягає у вивченні впливу здорової та нездорової копінг поведінки на психічне здоров'я особистості. Відчуття психологічної безпеки особистості різних контингентів. Це дасть змогу більш детально зрозуміти, яка копінг-поведінка використовується в кожному конкретному випадку.
Особливості професійної свідомості на різних етапах кар’єрного розвитку правника
(2025) Петрушенко, Владислав Вікторович; Petrushenko, Vladyslav V.
Петрушенко В.В. Особливості професійної свідомості на різних етапах кар’єрного розвитку правника. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія». – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова МОН України. – Одеса, 2024. Дисертацію присвячено дослідженню особливостей професійної свідомості на різних етапах кар’єрного розвитку правника. Здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми професійної свідомості, діяльності та особистості правника. Узагальнено, що професійна свідомість правника відображає правову дійсність через юридичні знання, оцінку права та практику його застосування, правові установки і ціннісні орієнтації, які регулюють поведінку в юридично значущих ситуаціях. Професійна свідомість правника як особлива форма суспільної свідомості має суб'єктивно-психологічне походження. Її основою є теоретичні знання, уявлення суб'єктів про право, юридичні практики та історію розвитку правової системи. Важливим елементом професійної свідомості є суб'єктивні оцінки, які правник надає чинним правовим відображає ступінь її розвитку та значущості нормам і існуючій юридичній практиці. Професійну свідомість сучасного правника варто розглядати з урахуванням впливу різних об’єктивних (соціальних) і суб’єктивних (психологічних) чинників, що формуються з базових правових понять. З точки зору психології, особистість правника можна визначити як унікальний набір психічних рис, які впливають на його сприйняття, мислення, почуття та поведінку під час виконання професійних обов'язків. Цілісність особистості правника визначається взаємозв'язком її складових частин, таких як когнітивні, емоційні, мотиваційні та інші аспекти. Зміни в особистості правника можуть бути спричинені різноманітними факторами, такими як досвід професійної діяльності, взаємодія з колегами та клієнтами, соціальне середовище тощо. Показано, що у професійній діяльності правника виділяються наступні аспекти: інтеграцію психофізіологічних процесів, що об'єднує фізичні та соціальні аспекти; систему стабільних професійних рис і характеристик, які проявляються у внутрішньому діалозі юриста з самим собою; набір індивідуально-професійних стратегій для обробки зовнішніх вражень і внутрішніх переживань; характерні особливості поведінки в професійному середовищі; систему планів, взаємозв'язків, орієнтацій та смислових утворень, що впливають на професійну свідомість юриста. Виділено та обгрунтувано основні типи та етапи кар'єрного розвитку правника. До основних типів кар'єрного розвитку правника відносяться: вертикальний (поступово займає вищі позиції у структурній ієрархії), кваліфікаційний (професійно зростає і продовжує просуватися вперед за розрядами тарифної сітки), статусний (збільшує свій статус через отримання премій, нагород, почесних звань за внесок у розвиток права та правової свідомості населення), монетарний (зі зростанням трудового стажу фахівець отримує підвищення рівня грошової винагороди, а також соціальні пільги та інші бонуси). З урахуванням специфіки типів кар’єрного розвитку правника були виділені наступні кар’єрні етапи: навчання (магістри права), адаптації (правники зі стажем до 5 років), стабілізації та зростання (правники зі стажем 10 років) та професійної зрілості (правники зі стажем більше 10 років). Обґрунтовано, що професійна свідомість правника як цілісна система, яка супроводжує його на всіх етапах кар'єрного зростання, обумовлюється взаємодією її когнітивних, емоційних, ціннісних та соціально-психологічних складників. Виходячи з цього, у структурі професійної свідомості правника на різних етапах кар'єрного розвитку виділяються наступні компоненти: мотиваційно-ціннісний (задоволеність професією, мотиваційно-ціннісне ставлення до правничої діяльності, психологічні особливості особистісних цінностей та переваг у професії, толерантність та емпатія); когнітивно-довільний (особливості пам'яті, уваги, локалізація відповідальності); соціально-комунікативний (індивідуальна рефлексія, міжособистісні стосунки у професійній спільноті). Виділено та емпірично досліджено мотиваційно-ціннісний компонент в структурі професійної свідомості правника на різних етапах його кар’єрного розвитку, який є динамічним утворенням та змінюється на різних етапах кар'єри і може впливати на їх професійну діяльність та результативність. Основний психологічний зміст даного компоненту полягає в розкритті ставлення та задоволеності правників професійною діяльністю. На початкових етапах кар'єрного розвитку мотиваційно-ціннісний компонент не є достатньо сформованим. Зі збільшенням досвіду та професійним зростанням він змінюється й покращується. Виділено двокластерну структуру мотивації обрання правничої професії. Перший кластер, «Внутрішня рефлексивна діяльність», розкриває особливості становлення професійної рефлексії, свідоме занурення у професійний правничий простір, бажання просуватися в цьому напрямку, розвиватися як правник її пасивному реагуванню на зовнішні впливи. Другий кластер, «Спонтанний вибір», має два суб’єктивних конструкти – випадковість та зручне розташування ЗВО, які розкривають особливе значення екстернальних чинників сприйняття цінності професії. В процесі формування мотиваційно-ціннісного компоненту виділено особливу роль професійної дискусії. Зафіксовані позитивні зміни після дискусії дозволяють вважати їх результатом квазіекспериментального ефекту та розглядати як інструмент непрямого управління динамікою усвідомлення особистісних цінностей правником на кар’єрному етапі навчання. Констатовано, що поступово, з набуттям практичного досвіду роботи у правників на різних етапах кар’єрного розвитку формується толерантність в міжособистісних відносинах, оскільки перебування в професії, поступове просування в кар’єрі впливає не тільки на вміння впевнено відстоювати свої думки та бачення проблеми, але й приймати різні точки зору, розуміти людей та їхні вчинки, критично оцінювати власні думки, поважно ставитися до думки співрозмовника. На кар’єрнійих стадіях навчання та адаптації всі показники толерантності правників щодо партнера зі взаємодії об’єднано в три основні компоненти: «Перевиховання» (відображає активність правника у спробах адаптувати або змінити партнера відповідно до власних поглядів та переконань), «Бажання підігнати суб’єкта під стандарт» (характеризує те, що правники на кар’єрній стадії навчання та адаптації оцінюють партнерів на основі власних звичок, установок і настроїв, не приймають дискомфорт, у якому опинився партнер, і не вміють адаптуватися до особливостей характеру і звичок інших людей. Вони також не проявляють співчуття або емпатії) та «Неприйняття» (вказують на відмову приймати індивідуальність іншого, нездатність прощати помилки та відсутність доброзичливості). Загальний показник комунікативної інтолерінтності зберігається у середніх межах на всіх етапах кар’єрного розвитку правника. У міру кар’єрного розвитку фіксується незначне зменшення неприйняття іншої людини, тенденцію до збереження адекватної самооцінки (я-еталон) на всіх етапах кар’єрного розвитку та консерватизму, що пов’язано з необхідністю дотримання букви закону, відповідно і показник бажання підігнати під стандарт проявляється з такою же тенденцією: в процесі професійного зростання правники навчаються поглиблено, більш детально вивчати норми закону, знайомитися з окремими юридичними казусами. Поступове підвищення рівня загальної емпатійності правників свідчить про уміння працювати з клієнтами, чуттєвість до потреб і проблем оточуючих людей, здатність заздалегідь передбачувати реакції своїх клієнтів, схильність прощати, з непідробленим інтересом ставитись до людей. Всі ці властивості правників не виникають миттєво, вони формуються поступово, в процесі просування у кар’єрному розвитку. Правники, перебуваючи на різних етапах кар’єрного розвитку, відрізняються між собою і представленістю різних каналів емпатії. На кар’єрному етапі навчання правники демонструють наближеність до каналу ідентифікація (здатність магістрів права розуміти іншу людину шляхом постановки себе на її місце), що відповідає етапу набуття фахових знань, наслідуванню досвіду викладачів у ЗВО та досвідчених правників під час проходження практики. На кар’єрному етапі адаптації правники також мають канал емпатії ідентифікація, вони ще демонструють емоційну рухливість, але об’єктами їх навіюваності вже стають не викладачі, а досвідчені, поважні колеги, що узгоджується з етапом накопичення власного досвіду, перевіркою та реалізацією теоретичних фахових знань на практиці. На кар’єрному етапі стабілізації та зростання правники демонструють розвинений раціональний канал емпатії, вони вже почувають себе у професії вільно та легко, здатні проявляти фаховий інтерес до людей, націлювати сприймання, увагу та мислення на необхідність заглиблюватися у проблему, розуміти особливості поведінки оточуючих. На кар’єрному етапі професійної зрілості правники вже спираються не тільки на накопичений багаж досвіду, але й на інтуїцію, професійну «чуйку», яка дозволяє їм вирішувати складні юридичні казуси. Це проявляється в інтуїтивному каналі емпатії. У структурі когнітивно-довільного компоненту професійної свідомості правника виділено особливу роль вольових (локалізація відповідальності) та психічних властивостей особистості (увага та пам'ять – короткочасна та оперативна). На всіх етапах кар’єрного зростання правники демонструють високі показники загальної інтернальності. Це дозволяє констатувати, що їхня персональна відповідальність є високою та може розглядатися як важлива характеристика професійної свідомості. Перевага інтернальних рис над екстернальними констатується і за субшкалами інтернальності невдач, інтернальності виробничих відношень. Тобто, на всіх етапах кар’єрного розвитку правничу діяльність обирають люди, які не знімають із себе відповідальність за все, що з ними відбувається, не делегують відповідальність оточуючим, випадку або обставинам. Така тенденція збільшується в процесі кар’єрного розвитку правника. Вже на кар’єрному етапі адаптації (зі стажем до 5 років) можна констатувати у правників сформовану інтернальності у сфері досягнень. Рівні розвитку короткочасної та оперативної пам’яті на кар’єрному етапі навчання знаходяться на високому рівні, а пам’ять є максимально ефективною. Але на інших етапах кар’єрного розвитку вони знаходяться на середньому рівні. Щодо концентрації уваги, у магістрів права фіксується висока швидкість виконання завдання та велика кількість помилок, що є маркером низького рівня концентрації уваги в даній групі. На інших етапах кар’єрного розвитку цей стан вирівнюється і концентрація уваги відповідає показникам норми. Виділено та емпірично досліджено соціально-комунікативний компонент в структурі професійної свідомості правника на різних етапах його кар’єрного розвитку. На кар’єрному етапі навчання (магістри права) та адаптації (правники зі стажем до 5 років) констатовано виразність середнього та високого рівнів рефлексивності, що пояснюється адаптаційними труднощами, пов’язаними з поступовим зануренням у професію та професійне співтовариство, звикання до нової соціальної ролі правника та нових соціальних функцій. Інша ситуація спостерігається на кар’єрних етапах стабілізації та зростання (правники зі стажем 10 років) та професійної зрілості (правники зі стажем більше 10 років). На етапах сформованої професійної свідомості суттєво зменшуються нестабільні полярні прояви рефлексивності, а середні показники її виразності свідчать про її відповідність високому професійному рівню. Констатовано, що на етапі навчання тільки починає закладатися професійна свідомість та її основні елементи, психологічна та когнітивна готовність магістра до майбутньої правничої роботи, тоді як на етапі адаптації, коли молоді правники пропрацювали за фахом 5 років, починає розвиватися індивідуальний когнітивний стиль та здатність вирішувати конкретні юридичні казуси, а також активно накопичуються професійні знання та досвід. Можна стверджувати, що саме на цих перших етапах формування професійної свідомості в структурі особистості правника відбуваються важливі зміни. Стиль міжособистісної взаємодії відіграє вирішальну роль у правничій діяльності, адже ефективна комунікація між учасниками правових процесів забезпечує успішне виконання професійних завдань та дотримання етичних норм. Виявлено, що на всіх етапах кар’єрного розвитку правників перше місце займає доброзичливий тип ставлення до інших. Їм властиві прагнення до прийняття і соціального схвалення, люб’язність, бажання задовольнити потреби клієнтів, намагання бути правильним у будь-якій ситуації, орієнтація на цілі мікрогрупи, емоційна лабільність та схильність до співпраці. Вони надзвичайно гнучкі та здатні до компромісу при вирішенні проблем та конфліктних ситуаціях. На другому місці розташовано залежний тип ставлення до оточуючих, який вказує на вибірково-позитивне ставлення до інших людей. Для правників із таким типом взаємовідносин властиві невпевненість у собі, нав'язливі страхи та тривога, що призводить до залежності від думки інших. Третє місце в групі правників на стадії навчання займає авторитарний тип стосунків. Зазвичай це проявляється через владність, лідерські якості, домінування, енергійність, прагнення давати настанови та поради, а також цінування власної думки понад усе. На етапі адаптації (зі стажем до 5 років) фіксується підкірливий тип взаємодії (прагнення шукати підтримки у більш досвідчених правників, схильність прислухатися до їхньої професійної думки, недостатня сформованість власної думки та постанова себе на друге місце після більш досвідчених колег) та авторитарний стиль. Для правників, які перебувають на кар’єрному етапі стабілізації та зростання (зі стажем 10 років) властиве поєднання доброзичливості, альтруїстичності та авторитарності. На цьому етапі кар’єрного зростання правники вже набули ознак сформованої професійної свідомості, коли на тлі позитивного ставлення до клієнтів вони демонструють рішучість та наполегливість у захисті їхніх прав та свобод, усвідомлення торжества правосуддя, необхідності працювати у правових межах та не йти на компроміси з совістю. У групі правників, які перебувають на кар’єрному етапі професійної зрілості (зі стажем більше 10 років) на тлі домінування альтруїстичного та авторитарного типів ставлення до оточення, з’являються прояви підозрілості. Констатовано, що на кар’єрному етапі професійної зрілості в процесі зіткнення з оборотним боком життя, порушенням прав та свобод клієнтів, спроб оточуючих надавати неправдиву інформацію, накопичується підозрілість щодо достовірності показань та необхідності ретельної перевірки кожного слова або вчинку оточуючих. Перспективи подальших наукових розвідок полягають в необхідності концептуалізації професійної свідомості правника на різних етапах кар’єрного розвитку.
Особливості професійної свідомості на різних етапах кар’єрного розвитку правника
(2024) Петрушенко, Владислав Вікторович; Petrushenko, Vladyslav V.
Петрушенко В. В. Особливості професійної свідомості на різних етапах кар’єрного розвитку правника. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія». – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова МОН України. – Одеса, 2024. Дисертацію присвячено дослідженню особливостей професійної свідомості на різних етапах кар’єрного розвитку правника. Здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми професійної свідомості, діяльності та особистості правника. Узагальнено, що професійна свідомість правника відображає правову дійсність через юридичні знання, оцінку права та практику його застосування, правові установки і ціннісні орієнтації, які регулюють поведінку в юридично значущих ситуаціях. Професійна свідомість правника як особлива форма суспільної свідомості має суб'єктивно-психологічне походження. Її основою є теоретичні знання, уявлення суб'єктів про право, юридичні практики та історію розвитку правової системи. Важливим елементом професійної свідомості є суб'єктивні оцінки, які правник надає чинним правовим відображає ступінь її розвитку та значущості нормам і існуючій юридичній практиці. Професійну свідомість сучасного правника варто розглядати з урахуванням впливу різних об’єктивних (соціальних) і суб’єктивних (психологічних) чинників, що формуються з базових правових понять. З точки зору психології, особистість правника можна визначити як унікальний набір психічних рис, які впливають на його сприйняття, мислення, почуття та поведінку під час виконання професійних обов'язків. Цілісність особистості правника визначається взаємозв'язком її складових частин, таких як когнітивні, емоційні, мотиваційні та інші аспекти. Зміни в особистості правника можуть бути спричинені різноманітними факторами, такими як досвід професійної діяльності, взаємодія з колегами та клієнтами, соціальне середовище тощо. Показано, що у професійній діяльності правника виділяються наступні аспекти: інтеграцію психофізіологічних процесів, що об'єднує фізичні та соціальні аспекти; систему стабільних професійних рис і характеристик, які проявляються у внутрішньому діалозі юриста з самим собою; набір індивідуально-професійних стратегій для обробки зовнішніх вражень і внутрішніх переживань; характерні особливості поведінки в професійному середовищі; систему планів, взаємозв'язків, орієнтацій та смислових утворень, що впливають на професійну свідомість юриста. Виділено та обгрунтувано основні типи та етапи кар'єрного розвитку правника. До основних типів кар'єрного розвитку правника відносяться: вертикальний (поступово займає вищі позиції у структурній ієрархії), кваліфікаційний (професійно зростає і продовжує просуватися вперед за розрядами тарифної сітки), статусний (збільшує свій статус через отримання премій, нагород, почесних звань за внесок у розвиток права та правової свідомості населення), монетарний (зі зростанням трудового стажу фахівець отримує підвищення рівня грошової винагороди, а також соціальні пільги та інші бонуси). З урахуванням специфіки типів кар’єрного розвитку правника були виділені наступні кар’єрні етапи: навчання (магістри права), адаптації (правники зі стажем до 5 років), стабілізації та зростання (правники зі стажем 10 років) та професійної зрілості (правники зі стажем більше 10 років). Обгрунтовано, що професійна свідомість правника як цілісна система, яка супроводжує його на всіх етапах кар'єрного зростання, обумовлюється взаємодією її когнітивних, емоційних, ціннісних та соціально-психологічних складників. Виходячи з цього, у структурі професійної свідомості правника на різних етапах кар'єрного розвитку виділяються наступні компоненти: мотиваційно-ціннісний (задоволеність професією, мотиваційно-ціннісне ставлення до правничої діяльності, психологічні особливості особистісних цінностей та переваг у професії, толерантність та емпатія); когнітивно-довільний (особливості пам'яті, уваги, локалізація відповідальності); соціально-комунікативний (індивідуальна рефлексія, міжособистісні стосунки у професійній спільноті). Виділено та емпірично досліджено мотиваційно-ціннісний компонент в структурі професійної свідомості правника на різних етапах його кар’єрного розвитку, який є динамічним утворенням та змінюється на різних етапах кар'єри і може впливати на їх професійну діяльність та результативність. Основний психологічний зміст даного компоненту полягає в розкритті ставлення та задоволеності правників професійною діяльністю. На початкових етапах кар'єрного розвитку мотиваційно-ціннісний компонент не є достатньо сформованим. Зі збільшенням досвіду та професійним зростанням він змінюється й покращується. Виділено двокластерну структуру мотивації обрання правничої професії. Перший кластер, «Внутрішня рефлексивна діяльність», розкриває особливості становлення професійної рефлексії, свідоме занурення у професійний правничий простір, бажання просуватися в цьому напрямку, розвиватися як правник її пасивному реагуванню на зовнішні впливи. Другий кластер, «Спонтанний вибір», має два суб’єктивних конструкти – випадковість та зручне розташування ЗВО, які розкривають особливе значення екстернальних чинників сприйняття цінності професії. В процесі формування мотиваційно-ціннісного компоненту виділено особливу роль професійної дискусії. Зафіксовані позитивні зміни після дискусії дозволяють вважати їх результатом квазіекспериментального ефекту та розглядати як інструмент непрямого управління динамікою усвідомлення особистісних цінностей правником на кар’єрному етапі навчання. Констатовано, що поступово, з набуттям практичного досвіду роботи у правників на різних етапах кар’єрного розвитку формується толерантність в міжособистісних відносинах, оскільки перебування в професії, поступове просування в кар’єрі впливає не тільки на вміння впевнено відстоювати свої думки та бачення проблеми, але й приймати різні точки зору, розуміти людей та їхні вчинки, критично оцінювати власні думки, поважно ставитися до думки співрозмовника. На кар’єрнійих стадіях навчання та адаптації всі показники толерантності правників щодо партнера зі взаємодії об’єднано в три основні компоненти: «Перевиховання» (відображає активність правника у спробах адаптувати або змінити партнера відповідно до власних поглядів та переконань), «Бажання підігнати суб’єкта під стандарт» (характеризує те, що правники на кар’єрній стадії навчання та адаптації оцінюють партнерів на основі власних звичок, установок і настроїв, не приймають дискомфорт, у якому опинився партнер, і не вміють адаптуватися до особливостей характеру і звичок інших людей. Вони також не проявляють співчуття або емпатії) та «Неприйняття» (вказують на відмову приймати індивідуальність іншого, нездатність прощати помилки та відсутність доброзичливості). Загальний показник комунікативної інтолерінтності зберігається у середніх межах на всіх етапах кар’єрного розвитку правника. У міру кар’єрного розвитку фіксується незначне зменшення неприйняття іншої людини, тенденцію до збереження адекватної самооцінки (я-еталон) на всіх етапах кар’єрного розвитку та консерватизму, що пов’язано з необхідністю дотримання букви закону, відповідно і показник бажання підігнати під стандарт проявляється з такою же тенденцією: в процесі професійного зростання правники навчаються поглиблено, більш детально вивчати норми закону, знайомитися з окремими юридичними казусами. Поступове підвищення рівня загальної емпатійності правників свідчить про уміння працювати з клієнтами, чуттєвість до потреб і проблем оточуючих людей, здатність заздалегідь передбачувати реакції своїх клієнтів, схильність прощати, з непідробленим інтересом ставитись до людей. Всі ці властивості правників не виникають миттєво, вони формуються поступово, в процесі просування у кар’єрному розвитку. Правники, перебуваючи на різних етапах кар’єрного розвитку, відрізняються між собою і представленістю різних каналів емпатії. На кар’єрному етапі навчання правники демонструють наближеність до каналу ідентифікація (здатність магістрів права розуміти іншу людину шляхом постановки себе на її місце), що відповідає етапу набуття фахових знань, наслідуванню досвіду викладачів у ЗВО та досвідчених правників під час проходження практики. На кар’єрному етапі адаптації правники також мають канал емпатії ідентифікація, вони ще демонструють емоційну рухливість, але об’єктами їх навіюваності вже стають не викладачі, а досвідчені, поважні колеги, що узгоджується з етапом накопичення власного досвіду, перевіркою та реалізацією теоретичних фахових знань на практиці. На кар’єрному етапі стабілізації та зростання правники демонструють розвинений раціональний канал емпатії, вони вже почувають себе у професії вільно та легко, здатні проявляти фаховий інтерес до людей, націлювати сприймання, увагу та мислення на необхідність заглиблюватися у проблему, розуміти особливості поведінки оточуючих. На кар’єрному етапі професійної зрілості правники вже спираються не тільки на накопичений багаж досвіду, але й на інтуїцію, професійну «чуйку», яка дозволяєїм вирішувати складні юридичні казуси. Це проявляється в інтуїтивному каналі емпатії. У структурі когнітивно-довільного компоненту професійної свідомості правника виділено особливу роль вольових (локалізація відповідальності) та психічних властивостей особистості (увага та пам'ять – короткочасна та оперативна). На всіх етапах кар’єрного зростання правники демонструють високі показники загальної інтернальності. Це дозволяє констатувати, що їхня персональна відповідальність є високою та може розглядатися як важлива характеристика професійної свідомості. Перевага інтернальних рис над екстернальними констатується і за субшкалами інтернальності невдач, інтернальності виробничих відношень. Тобто, на всіх етапах кар’єрного розвитку правничу діяльність обирають люди, які не знімають із себе відповідальність за все, що з ними відбувається, не делегують відповідальність оточуючим, випадку або обставинам. Така тенденція збільшується в процесі кар’єрного розвитку правника. Вже на кар’єрному етапі адаптації (зі стажем до 5 років) можна констатувати у правників сформовану інтернальності у сфері досягнень. Рівні розвитку короткочасної та оперативної пам’яті на кар’єрному етапі навчання знаходяться на високому рівні, а пам’ять є максимально ефективною. Але на інших етапах кар’єрного розвитку вони знаходяться на середньому рівні. Щодо концентрації уваги, у магістрів права фіксується висока швидкість виконання завдання та велика кількість помилок, що є маркером низького рівня концентрації уваги в даній групі. На інших етапах кар’єрного розвитку цей стан вирівнюється і концентрація уваги відповідає показникам норми. Виділено та емпірично досліджено соціально-комунікативний компонент в структурі професійної свідомості правника на різних етапах його кар’єрного розвитку. На кар’єрному етапі навчання (магістри права) та адаптації (правники зі стажем до 5 років) констатовано виразність середнього та високого рівнів рефлексивності, що пояснюється адаптаційними труднощами, пов’язаними з поступовим зануренням у професію та професійне співтовариство, звикання до нової соціальної ролі правника та нових соціальних функцій. Інша ситуація спостерігається на кар’єрних етапах стабілізації та зростання (правники зі стажем 10 років) та професійної зрілості (правники зі стажем більше 10 років). На етапах сформованої професійної свідомості суттєво зменшуються нестабільні полярні прояви рефлексивності, а середні показники її виразності свідчать про її відповідність високому професійному рівню. Констатовано, що на етапі навчання тільки починає закладатися професійна свідомість та її основні елементи, психологічна та когнітивна готовність магістра до майбутньої правничої роботи, тоді як на етапі адаптації, коли молоді правники пропрацювали за фахом 5 років, починає розвиватися індивідуальний когнітивний стиль та здатність вирішувати конкретні юридичні казуси, а також активно накопичуються професійні знання та досвід. Можна стверджувати, що саме на цих перших етапах формування професійної свідомості в структурі особистості правника відбуваються важливі зміни. Стиль міжособистісної взаємодії відіграє вирішальну роль у правничій діяльності, адже ефективна комунікація між учасниками правових процесів забезпечує успішне виконання професійних завдань та дотримання етичних норм. Виявлено, що на всіх етапах кар’єрного розвитку правників перше місце займає доброзичливий тип ставлення до інших. Їм властиві прагнення до прийняття і соціального схвалення, люб’язність, бажання задовольнити потреби клієнтів, намагання бути правильним у будь-якій ситуації, орієнтація на цілі мікрогрупи, емоційна лабільність та схильність до співпраці. Вони надзвичайно гнучкі та здатні до компромісу при вирішенні проблем та конфліктних ситуаціях. На другому місці розташовано залежний тип ставлення до оточуючих, який вказує на вибірково-позитивне ставлення до інших людей. Для правників із таким типом взаємовідносин властиві невпевненість у собі, нав'язливі страхи та тривога, що призводить до залежності від думки інших. Третє місце в групі правників на стадії навчання займає авторитарний тип стосунків. Зазвичай це проявляється через владність, лідерські якості, домінування, енергійність, прагнення давати настанови та поради, а також цінування власної думки понад усе. На етапі адаптації (зі стажем до 5 років) фіксується підкірливий тип взаємодії (прагнення шукати підтримки у більш досвідчених правників, схильність прислухатися до їхньої професійної думки, недостатня сформованість власної думки та постанова себе на друге місце після більш досвідчених колег) та авторитарний стиль. Для правників, які перебувають на кар’єрному етапі стабілізації та зростання (зі стажем 10 років) властиве поєднання доброзичливості, альтруїстичності та авторитарності. На цьому етапі кар’єрного зростання правники вже набули ознак сформованої професійної свідомості, коли на тлі позитивного ставлення до клієнтів вони демонструють рішучість та наполегливість у захисті їхніх прав та свобод, усвідомлення торжества правосуддя, необхідності працювати у правових межах та не йти на компроміси з совістю. У групі правників, які перебувають на кар’єрному етапі професійної зрілості (зі стажем більше 10 років) на тлі домінування альтруїстичного та авторитарного типів ставлення до оточення, з’являються прояви підозрілості. Констатовано, що на кар’єрному етапі професійної зрілості в процесі зіткнення з оборотним боком життя, порушенням прав та свобод клієнтів, спроб оточуючих надавати неправдиву інформацію, накопичується підозрілість щодо достовірності показань та необхідності ретельної перевірки кожного слова або вчинку оточуючих. Перспективи подальших наукових розвідок полягають в необхідності концептуалізації професійної свідомості правника на різних етапах кар’єрного розвитку.
Копінг-поведінка моряків в умовах невизначеності та ризику
(2024) Волкова, Олена Олегівна; Volkova, Olena O.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія». – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова МОН України. – Одеса, 2024. Дисертаційне дослідження присвячене вивченню проблеми копінг-поведінки особистості моряка в умовах невизначеності та ризику. У контексті українського суспільства, актуальність зазначеної проблеми стає особливо гострою та невід’ємною частиною сучасних психологічних досліджень. Специфіка останніх десятиліть в Україні насичена низкою складних подій, що спричиняють стрес, серед яких: воєнні дії, пандемія COVID-19, соціальні та економічні кризи, – що своєю чергою чинять тиск на психологічне та фізичне здоров’я та благополуччя особистості. Виявлено, що дослідження копінг-стратегій у професійній діяльності, зокрема в умовах невизначеності та ризику, є надзвичайно важливим для психології професійної діяльності. Визначено, що особливо важливим є розуміння контексту здоров'я та благополуччя професіоналів на робочому місці з позіцій саноцентричного підходу. Доведено, що професія моряка вимагає особливого підходу до формування й розвитку копінг-поведінки та основними чинниками, які впливають на цей процес, є індивідуально-психологічні особливості моряка, його досвід, рівень підготовки, а також соціально-економічні умови діяльності. З’ясовано, що типові умови роботи моряка знаходяться під впливом низки факторів, що можуть стати джерелом стресу та потенційної небезпеки. Систематизовано об’єктивні та суб’єктивні фактори невизначеності та ризику в мореплавстві (просторова депривація, технічні збої, ризик піратства, екстремальні погодні умови, інтерперсональні фактори). Обгрунтовано, що копінг-поведінка моряків в умовах невизначеності та ризику є ключовим елементом їх професійної діяльності, яка допомагає їм ефективно долати виклики та ризики у своїй професійній діяльності. Визначено наступні підсистеми, що характеризують досліджувані психологічні конструкти: Підсистема «Копінг-поведінка моряка»; Підсистема «Умови невизначеності та ризику»; Підсистема «Загальний інтелектуальний розвиток особистості»; Підсистема «Особистісні особливості моряка»; Підсистема «Психологічний стан моряка»; Підсистема «Фізичний стан здоров'я моряків»; Підсистема «Соціально - демографічні показники». Проведено емпіричну верифікацію розробленої системної моделі для дослідження взаємин між визначеними параметрами, що характеризують на змістовному рівні ключові параметри підсистем. Розроблено Авторську анкету та визначені психодіагностичні методики: Метод портретних виборів Л. Сонді, метод колірних виборів М. Люшера, 16-ти факторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла (Форма А), Методика В. Шутца (FIRO-В), Короткий орієнтовний, відбірковий тест В.Н. Бузіна, Е.Ф. Вандерліка (КОТ) та модифікований Н.В. Родіною Опитувальник для виявлення копінг-стратегій WOCQ. Проаналізувано вплив соціально-психологічних чинників на копінг- поведінку моряків в умовах невизначеності та ризику. Виявлено, за результатами аналізу Авторського опитувальника найбільш поширені фактори впливу на копінг- поведінку моряків, а саме Зовнішні природні чинники; Внутрішні (ментальні) чинники; Зовнішні соціальні чинники. До зовнішніх природних чинників відносяться: високочастотне електромангітне випромінювання; гідродинамічні шоки; хімічні викиди та токсичні гази; дощова та вітряна погода або холод та спека; сильне хитання корабля; зміна часових поясів. До внутрішніх (ментальних) чинників відносяться: режим дня та гігієна сну; баланс роботи та відпочинку; мультисенсорні перенавантаження; настрій; самооцінка; агресія; алкогольні та інші види залежностей моряків. До зовнішніх соціальних чинників відносяться: соціальні контакти; умови роботи; харчування; ризик нещасних випадків на борту; смерть близьких; фінансові труднощі; епідемія COVID-19, війна. Встановлено, щодо зовнішніх (природних) чинників впливу, що при дії шуму та вібрації на борту, здатність до вирішення проблеми при високому рівні стресу знижується, тоді як помірні стресові навантаження, навпаки стимулюють моряків до активації і вирішення проблем. Встановлено, щодо внутрішніх чинників, незбалансований робочий графік - рівень стресу не впливає на здатність до аналізу та вирішення проблем, проте знижується самоконтроль при високому стресі. Встановлено, щодо соціальних зовнішніх чинників впливу на копінг-поведінку моряка – недотримання домовленостей посередників, що показує те, що при підвищенні рівня стресу від цього фактору, схильність до здорової копінг- поведінки у респондентів нашої вибірки знижується та зростає схильність до нездорової копінг-поведінки. Виявлено, що висока здатність до вирішення проблеми асоціюється із емоційною стійкістю та є розбіжності за копінг-поведінкою вирішення проблеми. Виявлено, що чим вище емоційна деструкція і показник загального інтелектуального розвитку – тим нижче здатність до використання копінг- поведінки занурення у субʼєктивний світ. Доведено, що вищий рівень стресу дезактивує як здорову так й нездорову копінг-поведінку. Саме рівень стресу впливає на запуск будь-яких механізмів виявлених нами видів копінгу. Визначено нові поняття у психології копінг- поведінки в умовах невизначеності та ризику, а саме: активна здорова або пасивна нездорова копінг-поведінка. Доведено, що активна копінг-поведінка запускається через активацію здорової або нездорової копінг-поведінки, що відображають прямі позитивні регресійні взаємозалежності. На противагу йому є механізм пасивної копінг-поведінки, індикатором запуску якого є обернені (негативні) регресійні взаємозалежності. Констатовано, що механізм пасивної нездорової копінг- поведінки запускається моряками несвідомо при дії важких умов навколишнього середовища (електромагнітного випромінювання, інфекційними епідеміями, смертю близьких), особливою умовою яких є максимально високий рівень стресу. Встановлено, що моряки у ситуаціях невизначеності та ризику, можуть декларувати одні види копінг-поведінки, здорові та соціально схвальні, проте, реальні їх внутрішні несвідомі переживання можуть відрізнятися від них і бути нездоровими. Верифікована теоретична модель дослідження емпіричним шляхом за допомогою побудови шляхових регресійних діаграм та структурного моделювання для кожної із підсистем, встановлено, що для підсистеми соціально-демографічних чинників найсильнішими вузлами перетину взаємозвʼязків стали обернені регресії між віком та схильністю занурення у субʼєктивний світ – чим старший вік, тим меньше використовується копінг-поведінка Занурення у субʼєктивний світ. Посада та відмова від вирішення проблеми також є сильним вузлом із оберненою регресією – чим вища градація по підвищенню посадових обовʼязків – тим менше є схильність відмовлятися від вирішення проблеми. Виявлено, що основними видами здорової копінг-поведінки в умовах невизначеності та ризику є вирішення проблеми та самоконтроль, нездорової – занурення у субʼєктивний світ та відмова від вирішення проблеми. Доведено, що у підсистемі особистісних особливостей моряка, найвищими показниками є емоційна стабільність/нестабільність, імпульсивність/само- контроль, розслабленість/напруга, включеність від індивіда (Іе), включеність до індивіда (Iw) та афект від індивіда (Ае). Визначено, що збільшення емоційної стабільності повʼязане із збільшенням самоконтролю, але натомість і відмовою від вирішення проблеми. Продемонстровано верифікація двох системних моделей дослідження, а саме Каузальна модель здорової копінг-поведінки моряка в умовах невизначеності та ризику, відображає характер впливу другорядних індивідуальних субʼєктивних особистісних, фізіологічних та психологічних особливостей моряків; та їх актуалізацію при дії впливу умов зовнішнього середовища невизначеності та ризику (самотність, смерть близьких та інфекційні захворювання), враховуючи дію ряду обʼєктивних чинників (рівню освіти). Це дозволяє вийти на рівень узагальнення, у якому зʼявляється можливість виділити нові механізми копінгу у вигляді пасивного або активного копінгу, що будуть розглянуті далі. Каузальна модель для нездорової копінг-поведінки моряка в умовах невизначеності та ризику, дозволяє підтвердити припущення про пасивний та активний механізм для здорової та нездорової копінг-поведінки, адже при дії надто високого стресу здатність до нездорової копінг-поведінки знижується. Перспектива подальших досліджень полягає у вивченні впливу здорової та нездорової копінг поведінки на психічне здоров'я особистоті. Відчуття психологічної безпеки особистоті різних контингентів. Це дасть змогу більш детально зрозуміти, яка копінг-поведінка використовується в кожному конкретному випадку.
Особливості розвитку вищих психічних функцій у дітей із труднощами навчання
(2023) Кіпаренко, Олена Леонідівна; Kiparenko, Olena L.
Дисертація на здобуття наукового ступеню доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія».- Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Одеса, 2023. Роботу присвячено вивченню структури вищих психічних функцій у дітей, які мають труднощі шкільного навчання. Такі діти навчаються за програмою загальноосвітньої школі і не мають особливого статусу або певних діагнозів. Здійснено теоретико – методологічний аналіз проблеми зв'язку трудності оволодіння шкільними навичками і актуальним станом вищих психічних функцій дитини. Наведено різноманітні концепції до вивчення даного питання. Історія концептуалізації поняття вищих психічних функцій людини на сьогодні в науці розглядається у трьох основних напрямках: неврологічний, психологічний і педагогічний. У вітчизняному просторі немає на даний час узгодженої моделі кількісного або якісного аналізу роботи вищих психічних функцій. За оцінками експертів кількість дітей, які мають труднощі у навчанні приблизно 20-30 % від загального числа дітей. І подолання труднощів шкільного навчання виходить на перший план не тільки в роботі педагога, але й в роботі шкільного психолога. Саме шкільному психологу найважливіше продіагностувати причини і скласти план корекційної роботи з дитиною. Підготовка психолога для роботи з такими дітьми вимагає не просто базових знань і навичок психологічної роботи. В першу чергу – це комплексний підхід, тому і діагностичні, і корекційні методики роботи повинні включати в себе комплексну оцінку причин труднощів дитини. Такий підхід має більшу вірогідність успішності роботи і мотивація дитини до навчання теж покращиться. Проблему мотивації дитини важливо обов'язково відмітити, тому що навантаження і вимоги до дітей з боку школи ростуть, а реакція нервової системи дитини не завжди буде адекватна сучасним вимогам. Останні дослідження описують і зростання феномену «набутої безпорадності» школярів на тлі шкільних проблем, і зростання рівню тривожності у школярів, і особливості шкільних страхів у дітей. Виділено труднощі засвоєння навички читання в якості пріоритетної для подальшого успішного навчання дитини. Визначено вплив складових вищих психічних функції на появу певних шкільних труднощів. В контексті дослідження вищі психічні функцій дитини та їх складові розглядаються як інтегральна структура та складна система нейропсихологічних факторів. Особлива роль в оволодінні основними формами шкільних навичок належить як фізіологічним, так і психологічним факторам: певна морфологічна готовність дитини до шкільного навчання, вміння регулювати довільну психічну діяльність, достатній рівень нейродинамічної компоненти, що забезпечить енергетичну складову цілеспрямованої діяльності, сформованість за віком операцій мислення, коректна робота сенсорних систем дитини, що забезпечить достатній рівень всіх видів сприйняття, достатній рівень цілеспрямованих рухів і дій, стан слухомовної, зорової і рухової пам'яті. Стійкість шкільних труднощів також пояснюється їхньою щільною кореляцією із руховим і мовленнєвим розвитком дитини після народження та сімейною ситуацією. Проведене дослідження дає змогу розглянути кожну складову вищої психічної функції не тільки у вигляді достатнього рівня пам'яті, уваги, сприйняття, мислення, мовлення, а й як багатогранну структуру у комплексі роботи енергетичної складової довільної психічної діяльності, можливості отримання, збереження і відтворення зорової, слухової, шкірно-кінестетичної інформації, програмування і контролю довільної психічної діяльності, міжпівкульної взаємодії. Констатовано, що кожна з зазначених складових впливає певним чином на рівень навчання дитини. У дослідженні детально визначено вклад кожної із них. Дослідження ґрунтується на припущенні про те, що є можливість скласти певну батарею тестів для дитячого віку з мінімальним витратами часу, яка дасть можливість виділити роботу усіх основних психологічних складових, які впливають на рівень оволодіння дитиною шкільними навичками. Це дозволить виділити актуальний стан розвитку вищих психічних функцій дитини і зону її найближчого розвитку. Кожна з виділених складових має певний вклад і можливо об'єднання їх в певні профілі дітей для подолання шкільних проблем по кожному профілю окремо. Для проведення емпіричного дослідження було створено, адаптовано і стандартизовано діагностичну методику нейропсихологічного обстеження дитини, а також окремо методики діагностики дислексії у дітей. Створена методика нейропсихологічної діагностики і тести СМОНЧ і ТОПОЧ, дозволили з нейропсихологічної точки зору оцінити рівень сформованості вищих психічних функцій дитини детально і конкретно виділити перешкоди, які заважають дитині вчитися на оптимальному для неї рівні. В результаті проведеного емпіричного дослідження створено дев'ять індивідуальних нейропсихологічних профілів стану дітей, представники яких мають певні загальні стилі несформованості складових вищих психічних функцій за віком та виражені ознаки труднощів в оволодінні певними шкільними навичками. Для української науки дослідження зв'язку рівня зв'язку вищих психічних функцій і труднощів шкільного навчання є інноваційним, але дослідження українських науковців доводять важливість і необхідність подальшої роботи в цьому напрямі. Термін «вищі психічні функції» в вітчизняній психології визначається як складна форма свідомості вищої психічної діяльності, яка здійснюється на підставі відповідних мотивів, ці мотиви регулюються відповідними цілями та підпорядковуються всім законам психічної діяльності. Мотиваційна складова і довільність є основними базовими компонентами при проведенні роботи. Це дає змогу дитині самостійно знаходити шляхи і варіанти рішень для подолання труднощів. Констатовано, що група дітей з найбільш вираженими шкільними труднощами характеризуються двома типами індивідуального нейропсихологічного профіля, а також з вираженим значенням генерального нейропсихологічного фактору, кожен з яких має певну структуру, яка описана в результатах дослідження. За результатами емпіричного дослідження було виявлено значущі компоненти, кожна з яких відноситься до роботи кожного з функціональних блоків головного мозку і міжпівкульної взаємодії. Такий розподіл є умовним, але він дозволяє здійснити класифікацію порушень описати систему роботи всіх ланок довільної психічної діяльності дитини. Наведені результати допомагають фахівцеві по-перше, комплексно провести нейропсихологічну діагностику дитини. По-друге, звернути увагу в першу чергу саме на конкретні складові, які впливають на труднощі у навчанні і коректно побудувати індивідуальний корекційний маршрут роботи з дитиною Такі складові визначено по двох вікових групах, по кожному з дев'яти Інтегральних показників нейропсихологічного статусу дитини, а також по Генеральному нейропсихологічному фактору. Зазначено важливість дошкільного розвитку дитини і виділено неуважність і непосидючість в анамнезі у молодшій віковій групі в якості передумов до подальших труднощів оволодіння шкільними навичками. Такі висновки потребують подальшої розробки діагностичних і корекційних методик для дітей дошкільного віку щодо роботи з профілактики шкільних труднощів. У старшій віковій групі зазначені показники втомленості в анамнезі, в якості передумов шкільних труднощів, що є наслідком найчастіше недостатності розвитку рухової сфери дитини або неврологічної складової. Рухову сферу досліджено детально методами нейропсихологічної діагностики, визначені складові у вигляді кінестетики, кінетики, регуляторної та нейродинамічної складових, просторової організації. Нейропсихологічний підхід взято не випадково проведення емпіричного дослідження. Нейропсихологія – сучасна фундаментальна наука і методи нейропсихології використовуються і теоретично, і практично у психологічних, педагогічних, реабілітаційних підходах. В Україні науково нейропсихологія тільки починає розвиватися, хоча світові погляди поширюються і удосконалюються. Проведене дослідження спрямоване також на розвиток вітчизняної нейропсихології. Діагностичні інструменти розуміння шкільних проблем дозволяють психологу, логопеду, педагогу комплексно підійти до описаних проблем, разом з батьками та іншими фахівцями допомогти дитині, в тому числі у розкритті її потенціалу.
Особливості адаптаційних ресурсів особистості в умовах життєвих криз
(2023) Кологривова, Надія Михайлівна; Kolohryvova, Nadiia M.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія». – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова МОН України. – Одеса, 2023. Дисертаційне дослідження присвячене вивченню проблеми функціонування та розвитку адаптаційних ресурсів особистості в умовах життєвих криз. У контексті українського суспільства, актуальність зазначеної проблеми стає особливо гострою та невід’ємною частиною сучасних психологічних досліджень. Специфіка останніх десятиліть в Україні насичена низкою складних подій, що спричиняють стрес, серед яких: воєнні дії, пандемія COVID-19, соціальні та економічні кризи, – що своєю чергою чинять тиск на психологічне та фізичне благополуччя особистості. У цьому змісті теоретична концептуалізація та емпіричне дослідження особливостей функціонування адаптаційних ресурсів особистості в контексті кризових життєвих ситуацій дозволило виявити чинники та стратегії, спрямовані на активізацію конструктивного адаптаційного потенціалу і розробити заходи психологічної підтримки та формування стійких індивідуально-психологічних і соціально-психологічних ресурсів для профілактики психологічного здоров’я в умовах сучасної динамічної реальності України. У роботі використано комплекс теоретичних, емпіричних та математико-статистичних методів дослідження. На основі узагальнених результатів діагностики досліджуваної вибірки, встановлено, що конструкт «адаптаційні ресурси особистості» є інтегральною характеристикою, яка об'єднує специфічні ресурси, представлені на різних рівнях організації особистості (індивідуальному, особистісному, суб'єктно-діяльнісному). Виявлено особливості прояву структурних та змістовних характеристик конструкту «адаптаційні ресурси особистості» у досліджуваних з різним рівнем соціально-психологічної адаптації. Визначено ключові зовнішні та внутрішні адаптаційні ресурси особистості, що сприяють її адаптації до травматических ситуациях. З'ясовано, що досліджувані з високим і середнім рівнем адаптації в ускладнених умовах життя характеризуються достовірно високим рівнем прояву життєстійкості, залученості, контролю, високою стресостійкістю та резильєнтністю, що дає змогу особистості легше переносити тривогу, перешкоджає виникненню внутрішнього напруження у стресових ситуаціях завдяки сталому подоланню стресів та сприйняттю їх як менш значущих подій. Визначено, що на психологічному рівні функціонування особистості основні адаптаційні ресурси представлені високим рівнем управління навколишнім середовищем, спрямованістю на особистісне зростання, цілепокладанням у житті, позитивним самоприйняттям, автономією та високими показниками культурного інтелекту, екстраверсією, відкритістю до нового досвіду, доброзичливістю, сумлінністю та емоційною стабільністю. Досліджувані зі слабким рівнем соціально-психологічної адаптації в умовах кризових життєвих періодів вирізняються низькими показниками психічного та психологічного здоров’я, пасивними копінг-стратегіями подолання стресових ситуацій. Вони демонструють виражені психологічні прояви тривожності, ангедонічного компонента депресивних розладів (зниження мотивації або здатності відчувати задоволення), також найбільшої вираженості в них набувають: критерій D ПТСР - погіршення когнітивного функціонування, та критерій Е ПСТР - симптоми надмірної реактивності/збудження. Виявлено й уточнено характер взаємодії компонентів адаптаційних ресурсів індивідного, особистісного (психологічного) і суб'єктно- діяльнісного (соціального) рівнів організації особистості. Встановлено позитивні та негативні взаємозв'язки між складовими адаптаційних ресурсів індивідного та психологічного рівня, які демонструють позитивний вплив життєстійкості, залученості, прийняття ризику та резильєнтності на високий рівень психологічного благополуччя, зокрема на вираженість автономії, особистісний ріст, формування цілей у житті та відчуття спрямованості. Встановлено, що риси особистості, зокрема відкритість до нового досвіду, екстраверсія, узгодженість та емоційна стабільність, сприяють розвитку стресостійкості та життєстійкості особистості в умовах кризових ситуацій. Виявлено, що на психологічному рівні функціонування особистості пасивні копінг-стартегії перешкоджають розвитку життєстійкості та резильєнтності, а вибір адаптивних та активних стратегій подолання сприяють стійкішій адаптації до життєвих викликів, зниженню стресу та підвищенню її психологічної стійкості й благополуччя. Засвідчено, що розвиток метакогнітивного, когнітивного та поведінкового компонентів культурного інтелекту сприяє вищій стійкості особистості до стресу та формуванню здатності до подолання життєвих викликів. Розкрито, що люди, які здатні зберігати стабільний рівень психологічного та фізичного функціонування в несприятливих ситуаціях, адаптуватися та виходити з них без стійких порушень, а також із вродженою здатністю долати стреси та важкі періоди конструктивним шляхом, меншою мірою схильні до посттравматичних стресових розладів. З’ясовано, що високий рівень сприйнятої соціальної підтримки з боку сім'ї, близьких знайомих та друзів зменшує прояв симптомів ПТСР, таких як: нав'язливі спогади (інтрузія), прагнення уникати травмувальних стимулів (ухиляння), погіршення когнітивних функцій та надмірна реактивність. Натомість неприйняття себе, підвладність, дезадаптація, неприйняття іншого, емоційний дискомфорт, низький рівень самоприйняття та екстернальність сприяють розвитку постравматичного стресового розладу. Встановлено й обґрунтовано специфіку функціонування адаптаційних ресурсів індивідного, психологічного та соціального рівнів з урахуванням віддаленості кризових подій у часі. Констатовано, що протягом першого року проживання кризової події адаптаційні ресурси особистості характеризуються найнижчим рівнем життєстійкості, залученості, контролю та емоційної стабільності, недостатнім проявом культурного інтелекту, а саме його метакогнітивного та мотиваційного компонентів, низьким рівнем особистісного сприйняття соціальної підтримки від сім'ї та близьких людей, високим рівнем депресії, наявністю симптомів ПТСР (симптом інтрузії, надмірної реактивності/збудження, погіршення когнітивного функціонування), а також проявом у стресових ситуаціях неконструктивних, пасивних копінг-стратегій, таких як: дистанціювання, втеча або уникнення. Виявлено комплекс ситуаційно-демографічних чинників, які детермінують прояв адаптаційних ресурсів особистості. Визначено залежність життєстійкості, резильєнтності, посттравматичного зростання, психічного здоров'я та психологічного благополуччя від інтенсивності впливу кризової події, статевих і вікових характеристик, рівня освіти, наявності досвіду зміни місця проживання, рівня матеріального доходу та джерела матеріального забезпечення. Продемонстровано відмінності у ключових предикторах адаптаційних ресурсів особистості (життєстійкості, резильєнтності, посттравматичного зростання і психологічного благополуччя), що активізуються у складних, кризових життєвих умовах; встановлено, що прогнозуючими показниками резильєнтності, життєстійкості, психологічного благополуччя та посттравматичного зростання виступають наступні ключові предиктори: активні способи долаючої поведінки (копінг-стратегії); особистісні риси: добросовісність, дружелюбність, відкритість до нового досвіду, емоційна стабільність; мотиваційний, поведінковий та когнітивний компоненти культурного інтелекту; соціальна підтримка з боку сім’ї, друзів та значущого соціального оточення. На основі результатів дослідження було розроблено програму психологічної підтримки та формування стійких адаптаційних ресурсів у ситуації життєвих криз. Програма орієнтована на розвиток конкретних адаптаційних ресурсів та психологічного благополуччя, допомагаючи учасникам краще долати тривожність, депресію та симптоми ПТСР. Перспектива подальших досліджень полягає у вивченні впливу довгострокових ефектів криз на адаптаційний потенціал та психічне здоров'я людей. Також визначення адаптаційних ресурсів особистості в різних типах кризових ситуацій, таких як втрата близької людини, катастрофи, економічні кризи та інші. Це дасть змогу більш детально зрозуміти, які ресурси та стратегії адаптації використовуються в кожному конкретному випадку.
Взаємозв’язок самоусвідомлення з життєтворчістю особистості
(2023) Сімовоник, Альона Ігорівна; Simovonyk, Alona I.
Дисертація на здобуття представлену на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 053 "Психологія". – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2023. Дисертаційна робота присвячена теоретичному та емпіричному дослідженню взаємозв’язку між самоусвідомленням та життєтворчістю в періоді ранньої дорослості. У вступі визначено об’єкт і предмет дослідження, обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його наукову новизну, практичне значення, прокоментовано апробацію, описано структуру дисертаційної роботи та її основний зміст. В першому розділі представлено теоретичний огляд наукових джерел за тематикою самоусвідомлення та життєтворчості, а саме розглянуто історико-психологічний генезис питань самоусвідомлення та життєтворчості особистості в рамках гуманітарної парадигми. Доведено, що гуманітарна парадигма є результатом поступового еволюційного процесу розвитку думок, що включає в себе внесок багатьох дослідників та інтелектуалів на протязі всього культурно-історичного розвитку людства. В цьому підході зосереджене багатоаспектне вивчення внутрішнього світу особистості, її унікальних рис, цінностей, мотивацій, духовних потреб та досвіду, а також імовірність постійного розвитку з метою підвищення її самоусвідомлення, самоактуалізації і самореалізації в процесі власної життєтворчої діяльності. Проведено узагальнення результатів сучасних досліджень з проблеми самоусвідомлення та його особливостей в періоді ранньої дорослості. Також здійснено аналіз сучасних досліджень з проблеми життєтворчої діяльності особистості та її значущості в періоді ранньої дорослості. Запропоновано розглядати життєтворчість і самоусвідомлення як складні та багатогранні взаємопов’язані процеси, які взаємодоповнюють один одного та сприяють розвитку особистості, а також досягненню внутрішньої гармонії. Підкреслено, що такий взаємозв’язок може бути дуже важливим для особистісного зростання особистості періоду ранньої дорослості та досягнення нею успіху та благополуччя у різних сферах життя. В другому розділі «Методи організації та умови проведення дослідження» представлено опис вибірки та проведено обґрунтування обраних методик для досягнення мети дослідження. Загальна вибірка респондентів склала 230 осіб. Всього було обрано 10 діагностичних методик, які дали змогу отримати емпіричні показники з даної проблематики і надати їм кількісну та якісну оцінку. Спираючись на теоретичний аналіз проблематики у другому розділі побудовано модель «Коло самоусвідомлення і життєтворчості особистості» та виділені основні і додаткові параметри, які надали можливість проаналізувати проблему взаємозв’язків між самоусвідомленням і життєтворчістю особистості періоду ранньої дорослості більш ґрунтовно. В третьому розділі «Емпіричне дослідження взаємозв’язку між самоусвідомленням та життєтворчістю респондентів в ранньому дорослому віці» представлено результати дослідження показників самоусвідомлення та здатності до життєтворчості в загальній вибірці респондентів загальної вибірки респондентів, а саме – основних складових самоусвідомлення і життєтворчості молоді і взаємозв’язків між ними; дослідження додаткових складових самоусвідомлення і життєтворчості особистості і взаємозв’язків між основними та додатковими параметрами самоусвідомлення і життєтворчості особистості. Також розкрито особливості самоусвідомлення та здатності до життєтворчості у осіб раннього дорослого віку з різними життєвими сценаріями. Визначено особливості взаємозв’язків між основними та додатковими параметрами самоусвідомлення та життєтворчості у осіб з різними життєвими сценаріями. Аналіз існуючих двобічних кореляційних взаємозв’язків між основними та додатковими показниками самоусвідомлення й життєтворчості особистості юнацького віку за критерієм Пірсона показав їхню складність і багатовпливовість, а за U - критерієм Манна-Уітні визначив відмінності в показниках самоусвідомлення й життєтворчості, які й характеризують молодь з різними життєвими сценаріями. Було встановлено, що в цілому загальний портрет особистості раннього дорослого віку вказує на те, що вона є адекватною своєму віку адаптивною людиною з позитивним ставленням до себе, здатною відповідно сприймати свої сильні сторони і слабкості та прагне до зростання та розвитку. Ця особистість може успішно керувати своїми емоціями та реакціями і дотримуватися узгодженості у своїх вчинках. Підкреслено, що це може характеризувати особистість раннього дорослого віку, як ту, що має середній рівень самоусвідомлення і є здатною до власної життєтворчості. Проведений якісний опис та факторний аналіз показників самоусвідомлення та життєтворчості у респондентів з різними життєвими сценаріями підтвердив різницю між групами за домінуючими тенденціями. Так в групі «Подолання» в якості домінуючих тенденцій були визначені: самоприйняття через підтримку, мотиваційні компоненти особистості, а також вольові компоненти та здатність до вольової саморегуляції, а в групі «Життєтворчість» домінуючими стали: самореалізація, життя в теперішньому – тут і зараз та самовдосконалення при залежності від думки інших. Було доведено, що взаємозв'язок самоусвідомлення з життєтворчістю особистості в періоді ранньої дорослості вказує на складнощі самовизначення особистості цієї вікової категорії. Щоб стати суб’єктом власної життєтворчості, така особистість потребує формування як нового етапу внутрішньо-особистісного розвитку, так і нового рівня адаптації в соціумі, утворення нових сенсотворчих концептів, зміни певних поведінкових патернів й підвищення самоусвідомлення. Було підкреслено, що у вирішенні цих питань особливої значущості набуває креативність як здатність відмовитися від стереотипних способів мислення та дії. Було вказано, що саме креативність дозволяє знаходити ефективні та ефектні рішення буквально «на рівному місці», «з нічого», «даремно», тим самим сприяючи особистої професійної самореалізації та зростанню, що взагалі є важливим для осіб з життєвими сценаріями «Подолання» та «Життєтворчість». Було підкреслено, що мистецтво творчих рішень, нестандартних виходів тощо, яке вкрай необхідне на життєвому шляху зрілої особистості, що реалізує себе в будь-якій сфері людської діяльності, потребує умінь і навичок, і вказано, що для підтримки й розвитку життєтворчого потенціалу особистості періоду ранньої дорослості рекомендується залучати різні арт-терапевтичні засоби, спрямовані на підвищення її особистісного самоусвідомлення й формування активної життєтворчої спрямованості. Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що: Вперше було встановлено, що самоусвідомлення можна розглядати як діалектичну єдність процесів самоставлення, самодетермінації, самоактуалізації й саморефлексії; продемонстровано, що через самоусвідомлення людина може краще розуміти себе, свої цілі, потреби та цінності, що, в свою чергу, впливає на її спроможність самоставлення, самодетермінації, самоактуалізації і саморефлексії; Була створена концептуальна модель взаємозв’язку між самоусвідомленням та життєтворчістю особистості, вказані можливі взаємозв’язки й взаємообумовлення між цими двома процесами; Було розглянуто взаємозв’язок між самоусвідомленням та життєтворчістю в групах респондентів періоду ранньої дорослості з різними життєвими сценаріями: «Подолання» й «Життєтворчість». Було встановлено, що креативність притаманна респондентам с життєвим сценарієм «Життєтворчість» й респондентам с життєвим сценарієм «Подолання», що вказує на те, що юнаки обох груп можуть застосовувати креативність до вирішення власних завдань у житті, проте використання креативності пов’язано з досягненням різних життєвих цілей респондентів. Дістали подальшого розвитку поняття про самоусвідомлення й життєтворчість особистості періоду ранньої дорослості, які розглядаються як процеси упорядкування особистісної подієвої картини життя, як процеси її самовдосконалення, і виявляються в ряді здібностей до творчості, самоорганізації, самодетермінації, самоактуалізації, здатності робити самостійний, усвідомлений життєвий вибір, ставити цілі та досягати певних результатів, орієнтуватися та зберігати стійкість життєвого світу у часі тощо. Практичне значення дисертації визначено тим, що отримані на основі теоретичного аналізу та емпіричного дослідження результати взаємозв’язку між самоусвідомленням й життєтворчістю особистості можуть бути використаними для розробки програм навчання, які сприяють розвитку творчих навичок і самоусвідомлення студентів. Отримані результати можуть бути використані в консультативній практиці у розробці корекційно- розвивальних засобів покращення якості життя особистості, підвищення її самоусвідомлення, адаптивних та життєтворчих можливостей.
Субъективный шаг времени как один из факторов делинквентного поведения
(2013) Коваль, Анна Шамильевна; Коваль, Ганна Шаміліївна; Koval, Hanna Sh.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.06 – юридическая психология. – Харьковский национальный университет внутренних дел. – Харьков, 2013. Диссертационное исследование посвящено изучению субъективного шага времени как одного из факторов делинквентного поведения подростков. Проанализированы современные теоретические подходы к изучению психологии времени и проблемы возникновения делинквентного поведения подростков. Выявлено, что большая часть делинквентных подростков обладает субъективным шагом времени со значением τ от 0,95 с до 1,5 с, что обусловливает ее принадлежность к меланхолоидной группе. Данная тенденция подчеркивает особую роль слабой нервной системы в усилении риска формирования делинквентного поведения. Преобладающее количество подростков основной группы на момент совершения деликта находились в последней четверти второго периода С – периоде биоэнергетического минимума, характерного спадом эмоциональных, физических, психических, психосоматических ресурсов индивида и являющихся критическим из-за возможности возникновения различных форм девиантного и делинквентного поведения. Полученные данные подтверждают особую роль социальной ситуации развития, провоцирующей или тормозящей проявление возрастных обострений, обусловливающих кризисные проявления данного возрастного периода. Определено содержание базисных влечений, актуальных склонностей и потребностной сферы делинквентных подростков, заметно отличающие их от законопослушных подростков-школьников: демонстративность, бегство в мир вымысла и лжи; деструктивное Я, обесценивание ценностей мира и внутренних цен-ностей; отсутствие анализа своих противоречивых, иногда взаимоисключающих влечений, безмерное расширение Я, что обычно чревато ограничением круга интересов, закрытостью к новой информации, отсутствием адекватных межличностных отношений и т.д. Демонстрация в основной группе по всем шкалам нулевых реакций свидетельствует о том, что влечения делинквентов имеют крайнюю степень напряженности, что способствует спонтанному, неадекватному принятию решений и, как следствие, девиантному и делинквентному поведению. Обнаружено, что структура выраженности типов акцентуации в исследуемых выборках различна: в основной группе испытуемых наиболее выражен эпилептоидный тип акцентуации. Особенности характерологической сферы, присущие эпилептоидам, могут являться триггерами делинквентного поведения. Разработан психологический метод, который, с использованием дискриминантной функции, позволяет определить склонность подростков к делинквентному поведению, а также личностные особенности, способствующие его возникновению и формированию.

Переглянути

Нові надходження