Дисертації ЕПФ (Правові науки)
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Дисертації ЕПФ (Правові науки) за Ключові слова "081 Право"
Зараз показуємо 1 - 2 з 2
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Законодавче забезпечення розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні: сучасний стан та перспективи(2024) Хріщева, Олександра Георгіївна; Khrishcheva, Oleksandra G.Хріщева О. Г. Законодавче забезпечення розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні: сучасний стан та перспективи. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 08 «Право» спеціальності 081 «Право». – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Одеса, 2024. Після істотного оновлення законодавства у сфері сільськогосподарської кооперації, зокрема введення в дію 15 листопада 2020 року Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» у новій редакції та подальшого внесення змін до низки інших нормативно-правових актів, які стосуються функціонування та розвитку сільськогосподарських кооперативів, дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці аграрного права комплексним дослідженням сучасного стану та перспектив законодавчого забезпечення розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні. Наукова новизна результатів дослідження деталізується у запропонованих науково-теоретичних положеннях, зроблених висновках і сформульованих пропозиціях. У розділі 1 «Теоретико-правові засади сільськогосподарської кооперації», який містить чотири підрозділи, проаналізовано та удосконалено визначення понять «кооперація» та «сільськогосподарська кооперація», охарактеризовано правові ознаки та сутність сільськогосподарської кооперації, досліджено ґенезис та еволюцію становлення і функціонування сільськогосподарської кооперації на теренах України, здійснено «авторську періодизацію розвитку сільськогосподарської кооперації у незалежній Україні в контексті її законодавчого забезпечення», узагальнено зарубіжний досвід правового регулювання та розвитку сільськогосподарської кооперації, окреслено можливості його використання в Україні, а також розглянуто правові аспекти сільськогосподарської кооперації як основи забезпечення продовольчої та екологічної безпеки на теренах України. У розділі 2 «Сучасний стан законодавчого регулювання сільськогосподарської кооперації в Україні», що складається із двох підрозділів, розкрито специфіку загального та галузевого законодавства у сфері сільськогосподарської кооперації, а також охарактеризовано специфіку спеціального (кооперативного) законодавства України. У розділі 3 «Перспективи розвитку кооперативного законодавства в Україні», який включає два підрозділи, окреслено основні напрями та перспективи вдосконалення загального та галузевого законодавства щодо розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні шляхом внесення відповідних змін до чинного законодавства, а також визначено перспективи розвитку спеціального законодавства України про сільськогосподарську кооперацію та розроблено пропозиції щодо його удосконалення. На підставі проведеного наукового дослідження встановлено, що у Законі України «Про кооперацію» та Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» у поточній редакції відсутні норми, присвячені охороні навколишнього природного середовища, положення, які б закріплювали орієнтованість сільськогосподарської кооперації на забезпечення продовольчої та екологічної безпеки держави, простежується неповноцінне орієнтування спеціального законодавства про сільськогосподарську кооперацію на забезпечення сталого сільського господарства, недостатня увага приділяється питанню ґендерної рівності у сфері сільськогосподарської кооперації. Розроблено пропозиції щодо удосконалення кооперативного законодавства України шляхом внесення змін до ст. 4 («Основні принципи сільськогосподарської кооперації») Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», а також ст. 4 («Основні принципи кооперації») Закону України «Про кооперацію», а саме: законодавчого закріплення «принципу ґендерної рівності та ґендерної інтеграції у кооперативі (сільськогосподарському кооперативі)», який передбачає недопущення дискримінації за ознакою статі, забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків – членів кооперативу (сільськогосподарського кооперативу), рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті рішень, рівної оплати праці, однакового доступу до керівних посад та кооперативної освіти, що сприятиме реалізації ґендерної демократії, справедливості та паритету у кооперації (сільськогосподарській кооперації). Обґрунтовано необхідність доповнення частини 1 статті 3 «Основні цілі сільськогосподарської кооперації» профільного Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» пунктом 6 наступного змісту: «забезпечення сталого сільського господарства, спрямованого на досягнення економічної, продовольчої та екологічної безпеки держави» задля ефективної реалізації у подальшому цілей сталого розвитку України та наближення сільськогосподарських кооперативів до європейської моделі сільськогосподарської кооперації. Запропоновано доповнити частину 3 статті 12 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» пунктом 5 та визначити, що до основних обов’язків члена сільськогосподарського кооперативу відноситься «дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища задля забезпечення екологічної безпеки держави». Запропоновано удосконалити зміст кооперативного законодавства шляхом доповнення Закону України «Про кооперацію» статтею 23-1 «Екологічні засади діяльності кооперативів», яка визначає, що «кооперативна організація забезпечує дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища задля забезпечення екологічної безпеки держави». Пропонується розширити та деталізувати поняття «сільськогосподарська дорадча діяльність», визначене у ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність», шляхом закріплення сільськогосподарських кооперативів серед переліку отримувачів дорадчих послуг на рівні із особистими селянськими та фермерськими господарствами. У дисертаційній роботі здійснено «авторську періодизацію розвитку сільськогосподарської кооперації у незалежній Україні в контексті її законодавчого забезпечення», у хронологічному порядку виділено такі періоди: «I період: 1992-1997 роки; II період: 1997-2003 роки; III період: 2003-2009 роки; IV період: 2009-2013; V період: 2013-2020 роки; VI період: з 2020 року – до сьогодення». Удосконалено визначення понять «кооперація», «сільськогосподарська кооперація» та «кооперативна освіта», які передбачені Законом України «Про кооперацію» та Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію». Запропоновано удосконалити проєкт цифрового дорадництва, який представлено системою відповідних веб-ресурсів, в контексті акцентування уваги на регіональній специфіці сільськогосподарського дорадництва шляхом запровадження на теренах України регіональних «веб-платформ цифрового дорадництва». З урахуванням специфіки сільськогосподарської кооперації, її цілей та принципів автором уточнено основні правові ознаки сільськогосподарської кооперації. У дисертаційній роботі набули подальшого розвитку: — наукові положення щодо упорядкування та вдосконалення правових норм, що регулюють створення та діяльність кооперативів, зокрема, сільськогосподарських, шляхом «систематизації кооперативного законодавства» і запровадження в Україні моделі загального правового регулювання кооперації, яка буде базуватися на єдиному концептуальному кодифікованому акті – Кооперативному кодексі України; — висновок про те, що Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» у поточній редакції формує «корпоративно-кооперативну модель сільськогосподарської кооперації із акцентом cаме на корпоративність», відбувається «трансформація кооперативних правовідносин у корпоративно-кооперативні», що є певним чином негативним явищем, оскільки трансформує традиційний підхід до сутності сільськогосподарської кооперації, що як наслідок, поступово може призвести до втрати кооперативної ідентичності, культурної самобутності сільськогосподарських кооперативів; — теза про необхідність «перегляду принципу фінансування дорадчої діяльності» в Україні у повоєнний період та внесення змін до ст. 5 Закону України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» шляхом закріплення оновленої системи фінансування дорадчої діяльності, яка передбачає використання різних джерел із закріпленим відсотковим вираженням розміру фінансування: «Дорадча діяльність проводиться за рахунок коштів: державного бюджету – 25%; місцевих бюджетів: бюджет області – 40% та бюджет територіальної громади – 35%. Додатковим (в силу непостійного характеру) джерелом фінансування дорадчої діяльності виступають гранти, проекти та програми міжнародної технічної допомоги, благодійні внески фізичних та юридичних осіб, інші джерела, не заборонені законом»; — висновок про доцільність створення окремих спеціалізованих департаментів в межах Міністерства аграрної політики та продовольства України: департаменту сільськогосподарського дорадництва та департаменту сприяння розвитку сільськогосподарських кооперативів; — аргументація щодо невідкладної потреби в узгодженні положень Податкового Кодексу України із положеннями Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», яким передбачені термінологічні новели: «сільськогосподарський кооператив, що діє без мети отримання прибутку», «сільськогосподарський кооператив, що діє з метою отримання прибутку», «сільськогосподарське кооперативне об’єднання», «патронажні дивіденди»; — позиція про необхідність закріплення у ст. 3 Господарського кодексу України дефініції поняття «внутрішньогосподарська діяльність» з метою нівелювання розбіжностей на семантичному рівні та однакового тлумачення вказаної категорії на рівні з термінами: «господарські відносини», «внутрішньогосподарські відносини», «господарська діяльність»; — перелік чинників, які обумовлюють стримування розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні відповідно до сучасних викликів. Зроблено висновок про необхідність «запровадження ієрархічної трирівневої системи сільськогосподарських дорадчих служб» із закріпленням відповідного розділу «Система сільськогосподарських дорадчих служб» у Законі України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність»: «відділи сільськогосподарських дорадчих служб в межах територіальних громад (кількість може варіюватися в залежності від кількості населених пунктів, площі територіальної громади та кількості населення) (місцевий рівень); обласні (регіональні) сільськогосподарські дорадчі служби (регіональний рівень); Департамент сільськогосподарського дорадництва Міністерства аграрної політики та продовольства України (національний рівень)». Наголошено на доцільності доповнення Закону України «Про державну підтримку сільського господарства в Україні» окремим розділом, присвяченим сільськогосподарській кооперації, в якому передбачити широкий спектр заходів державної підтримки сільськогосподарських кооперативів, а також на необхідності розроблення Міністерством аграрної політики та продовольства України та подальшого схвалення Кабінетом Міністрів України окремої Державної цільової програми підтримки розвитку сільськогосподарських кооперативів на період до 2030 року. Зроблено висновок про те, що «спостерігається недостатній рівень синергії екологічної та аграрної політики держави, екологічні чинники недостатньо інтегровані в систему аграрних відносин, у кооперативне законодавство України, зокрема в контексті сільськогосподарської кооперації», що є негативним явищем. Узагальнено зарубіжний досвід розвитку та правового регулювання сільськогосподарської кооперації. Обґрунтовані у дисертаційній роботі авторські висновки та пропозиції можуть бути використані у науково-дослідній сфері, у правотворчості, у навчальному процесі, у правозастосовній діяльності, у правороз’яснювальній та правовиховній роботі.Документ Теорія та практика реалізації економічних санкцій у міжнародному праві(2025) Карлюга, Єлизавета Кирилівна; Karliuha, Yelyzaveta K.Карлюга Є. К. Теорія та практика реалізації економічних санкцій у міжнародному праві. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 08 «Право» спеціальності 081 – «Право». – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України, Одеса, 2025. Дисертація є першим у вітчизняній науці комплексним дослідженням сучасних проблем реалізації економічних санкцій міжнародними організаціями та державами. У роботі запропоновано низку авторських термінів, ідей, концепцій і висновків, які відзначаються науковою новизною. Структуру дисертації було визначено з урахуванням необхідності проведення всебічного та ґрунтовного аналізу значного обсягу наукових джерел та нормативних актів, що було обов’язковою умовою досягнення мети та виконання завдань, поставлених у дослідженні. Наукова праця містить три розділи. Перший з них присвячений вивченню теоретичних засад інституту санкцій у міжнародному праві, зокрема, аналізу санкцій як міжнародно-правового заходу примусу, визначенню їх поняття та видів. Окрему увагу приділено з’ясуванню правової природи санкцій. Своєю чергою, у другому розділі увагу було зосереджено виключно на економічних санкціях як одному з видів санкцій та практиці їх застосування на міжнародному та національному рівнях. Як наслідок, у підрозділах цього розділу було вивчено особливості примусових заходів економічного характеру як засобу забезпечення дотримання міжнародних зобов’язань та передумови їхньої ефективності. Також було проаналізовано досвід правового регулювання запровадження економічних санкцій окремими міжнародними організаціями, зокрема Організацією Об’єднаних Націй та Європейським Союзом, а також державами – Сполученими Штатами Америки, Канадою, Великою Британією та Україною. Відокремлення доцільного для запозичення іноземного правового досвіду застосування економічних санкцій дозволило сформулювати рекомендації щодо вдосконалення національно-правового регулювання цієї сфери суспільних відносин, що викладені в останньому підрозділі другого розділу. Нарешті, третій розділ стосується дослідження правової регламентації забезпечення дотримання економічних санкцій, притаманної для Організації Об’єднаних Націй та Європейського Союзу, виявлення переваг правового забезпечення дотримання економічних санкцій у Сполучених Штатах Америки, Канаді та Великій Британії, а також надання пропозицій щодо покращення вітчизняного законодавства в цій частині, які відображені в останньому підрозділі роботи. З метою належного теоретичного осмислення інституту санкцій у міжнародному праві в дисертації вироблено визначення поняття «санкції», під якими пропонується розуміти заходи міжнародного примусу, що застосовуються суб’єктами міжнародного права з метою зміни поведінки об’єкта санкцій, яка може становити міжнародне правопорушення. Встановлено, що, враховуючи широкий спектр заходів, охоплених поняттям «санкції», їхнє наукове дослідження є неможливим без класифікації. Зокрема, виокремлено такі основні підстави класифікації санкцій: 1) порядок застосування санкцій; 2) кількість адресантів санкцій; 3) наявність санкційної резолюції Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй; 4) особа адресата санкцій; 5) масштаб охоплення санкцій; 6) склад учасників суспільних відносин, на які санкції мають намір вплинути; 7) наявність у адресанта юрисдикції накладати санкції; 8) природа запровадженого санкцією обмеження; 9) збройний характер санкцій; 10) цілі санкцій. Окрему увагу було приділено визначенню правової природи санкцій. Розгляд цього питання дозволив дійти висновку про те, що залежно від притаманних їм характеристик, окремі заходи можуть бути кваліфіковані як інституційні санкції, зокрема санкції Організації Об’єднаних Націй, реторсії, контрзаходи та, потенційно, примусові заходи, що застосовуються третіми сторонами, – у разі подальшого розвитку одноманітної практики суб’єктів міжнародного права та демонстрації opinio juris. Якщо ж конкретний захід не відповідає ознакам жодної з названих категорій, його правомірність має оцінюватися з огляду на релевантні норми міжнародного права. У дисертації доведено, що економічні санкції є найпоширенішим та найвпливовішим видом примусових заходів, які застосовуються суб’єктами міжнародного права з метою забезпечення дотримання міжнародних зобов’язань. При цьому на підставі аналізу такої характеристики економічних санкцій, як їхня ефективність, було зроблено висновок, що серед чинників, які визначають її рівень, важливе значення мають правові фактори. До них віднесено: 1) належний правовий механізм реалізації санкцій; 2) реалістичне та чітке визначення їхньої мети та цілей; 3) об’єктивне уявлення про потенціал окремих видів санкцій для досягнення поставлених мети та цілей; 4) належне організаційно-правове забезпечення залежно від етапу реалізації санкційного режиму. У дослідженні продемонстровано, що належний правовий механізм реалізації економічних санкцій має обов’язково включати наступні етапи: 1) запровадження санкцій; 2) імплементація рішення міжнародної організації чи держави про застосування санкцій; 3) моніторинг та оцінка санкційного режиму. Кожному з цих етапів притаманні специфічні завдання, що виконуються на ньому, види діяльності, які здійснюються, а також визначене коло органів, відповідальних за їх реалізацію. В результаті ретельного вивчення зарубіжної практики реалізації економічних санкцій та її правового оформлення, у дисертації надано рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання механізму реалізації економічних санкцій в Україні. У цьому зв’язку обґрунтовано необхідність конкретизації підстави для застосування економічних санкцій, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про санкції», шляхом її доповнення такими кваліфікаційними ознаками, як систематичність та грубість порушення прав та свобод. Запропоновані зміни передбачають уточнення правової норми таким чином: «Підставами для застосування санкцій є… дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб’єктів, які… грубо та систематично порушують права і свободи людини і громадянина». Також доведено, що існує необхідність виключення п. 1-1, 25 ч. 1 ст. 4, а також збереження чинної редакції ст. 1 та 3 Закону України «Про санкції» у контексті визначення як можливих дестінаторів економічних санкцій «суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність». Водночас пропонується обмежити фактичне застосування зазначеної норми виключно випадками імплементації відповідних резолюцій Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй. На додаток, були з’ясовані шляхи усунення недосконалостей вітчизняного санкційного законодавства, які б посприяли інтеграції України до політичного, безпекового та правового простору Європейського Союзу. Серед них слід виокремити, зокрема, законодавче закріплення: 1) порядку видання дозволів на здійснення операцій, які становлять винятки у застосуванні економічних санкцій з гуманітарних міркувань; 2) переліку економічних санкцій, гармонізованого з видами санкцій, що застосовуються Європейським Союзом; 3) розмежування санкційних режимів на горизонтальні режими та режими за географічним охопленням, із поступовим введенням санкційних режимів за горизонтальною логікою їх організації; 4) відповідальності за порушення санкційного законодавства з урахуванням положень Директиви 2024/1226 Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу від 24 квітня 2024 р. Крім того, задля покращення національно-правового регулювання забезпечення дотримання економічних санкцій запропоновано: 1) врегулювати повноваження органів державної влади щодо моніторингу дотримання санкційного законодавства, а також надання рекомендацій та роз’яснень щодо його виконання; 2) встановити порядок інформування правоохоронних органів про виявлені діяння, що містять ознаки відповідних злочинів, а також механізм надання інформації щодо виявлених та розслідуваних правопорушень у сфері санкцій органу, який здійснює моніторинг та оцінку ефективності санкційних програм; 3) внести зміни до чинного законодавства з метою поширення норм інституту цивільної конфіскації на активи та отримані від них доходи, якщо вони пов’язані з правопорушеннями у сфері санкційного законодавства. Нарешті, задля удосконалення правової регламентації етапу моніторингу та оцінки санкційного режиму як кінцевої ланки механізму реалізації економічних санкцій було висунуто пропозиції щодо: 1) унормування порядку здійснення відповідних повноважень, насамперед Службою безпеки України, Національним банком України та Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; 2) закріплення за Міжвідомчою робочою групою з питань реалізації державної санкційної політики статусу постійного головного координаційного органу, відповідального за моніторинг санкційних програм та оцінку їхньої ефективності. Досягнуті внаслідок проведеного дослідження результати становлять вагомий внесок у розвиток доктринальних положень щодо реалізації економічних санкцій на міжнародному та внутрішньодержавному рівнях, яким вітчизняна наука міжнародного права приділяє недостатньо уваги. У роботі ретельно проаналізовано основні теоретичні та сучасні практичні підходи до цього питання, що надало підставу та можливість виробити авторські пропозиції̈ щодо перспективного розвитку положень міжнародного та національного права в сфері санкцій.