Дисертації ФМВПС (Політологія)
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Дисертації ФМВПС (Політологія) за Дата публікації
Зараз показуємо 1 - 4 з 4
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ РЕВОЛЮЦІЯ ЯК МЕХАНІЗМ ЗМІНИ ВЕКТОРА ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ(2013) Кравець, Ганна Василівна; Кравец, Анна Васильевна; Kravets, Hanna V.Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю аналізу причин, механізмів та результатів суспільних, у тому числі й політичних трансформацій – переходів політичного і загалом суспільного ладу з одного якісного стану в інший. Упродовж двох останніх століть в дослідженнях такого роду домінувала революційна парадигма, хоча й досить часто критикувалася за свій насильницький характер та радикалізм.Документ Іміджмейкінг у сучасних політичних технологіях: український досвід(2023) Трушевич, Ганна Богданівна; Trushevych, Hanna B.Дисертацію присвячено дослідженню досвіду українського іміджмейкінгу, як сучасної політичної технології, який зазнав змін у зв’язку із значною еволюцією ціннісних кодів суспільства з 2014 по 2022 роки, пов’язаних із соціально-політичними, військовими та культурно-ідеологічними трансформаціями в Україні, які були представлені у тих або інших образах українських політиків. Актуальність вибору теми дослідження обумовлена зростанням впливу політичних технологій на формування іміджу політика в демократичному суспільстві, необхідністю донесення змісту, форм, прийомів та методів маніпулятивного впливу на електорат, сприянням зростанню політичної культури, зокрема, розумінні технологічних прийомів іміджмейкінгу, щоб громадяни змогли обирати політиків більш професійних та відповідальних перед виборцями. Також наявністю недостатнього наукового доробку вивчення технології іміджмейкінгу в українській політичній науці та змінами в підходах та методах створення і застосування технології формування іміджу політиків. Сучасні глобальні політичні, військові та цивілізаційні фактори впливають на процеси, що викликають трансформацію ціннісних орієнтирів громадянського суспільства і, як наслідок, зміну уявлень про політичних лідерів. Виходячи з того, що імідж політика не може будуватись незалежно від таких трансформаційних змін, не враховувуючи їх, працівники політтехнологічної сфери та самі політики повинні швидко реагувати на очікування виборців і створювати такі образи політиків, які будуть їм відповідати. Як реакція громадян на політичну та військову ситуацію в країні, з’явився запит на політичного лідера, який принесе мир, безпеку та суверенітет державі. Саме тому політична технологія іміджмейкінгу постійно вдосконалюється і набирає нових концептів, правил, щоб відповідати потребам електорату. Важливим стає не тільки те, як майстерно побудований імідж політика, а як переформований та як підлаштовується під електорат, глобальні і локальні події. Крім того, значну увагу викликають саме приклад суттєвих змін в образах Президентів України 2014-2022 рр. – П.Порошенка та В. Зеленського, які до сьогодні поки залишаються недослідженими. В межах дисертаційного дослідження автором уперше: зроблено спробу дослідити вплив трансформації ціннісних орієнтацій українців на застосування політичної технології формування іміджу політиків, в зв’язку з повномасштабним вторгненням Росії в Україну; представлено авторську модель етапів побудови стратегії політичного іміджу, як головної складової передвиборчої кампанії; розроблено техніку та правила підготовки політика до виступу; запропоновано типи іміджу сучасних українських політиків, виходячи з політичного сьогодення України; з’ясовано типи іміджевих образів українських президентів через контент-аналіз їх інавгураційних промов, офіційних виступів та особливості мовного іміджу сучасних українських політиків; запропоновано правила коригування зовнішності іміджу політика, як однієї з компонентів створюваного образу; представлено рекомендації в роботі політика в соціальних мережах; проаналізовано особливості формування та зміни іміджу Президентів України з 2014 по 2022 роки. В дисертаційному дослідженні з’ясовано різні підходи до визначення поняття «імідж», проведено порівняння понять «імідж» та «образ». Визначені різні підходи вітчизняних та зарубіжних фахівців до розуміння змісту іміджу. Здійснено детальний опис функцій іміджу, його характеристик, структурних компонентів, типів та моделей. Зміст основного поняття «іміджмейкінг» розглянуто як політичну технологію, тобто технологію формування іміджу політика. Окреслено компоненти імідж-технологій та їх поділ на етапи проведення. Досліджено елементи іміджмейкінгу та цілі впровадження. Значну увагу приділено аналізу впливу цінностей суспільства на іміджмейкінг, як технологію формування іміджу політика. В роботі проаналізовано результати соціологічних досліджень, які дають підставу стверджувати, що до усталених цінностей українців сьогодні належать: безпека, забезпечення стабільності у суспільстві, комунікабельність, порядність політика, відповідальність, патріотизм, чесність, інтелігентність, розважливість, гнучкість, почуття гумору, людяність. Після Євромайдану запит суспільства на стабільність, патріотизм, чесність та відповідальність значно виріс, а у виборах 2019 року – на «нові» обличчя в політиці. Домінуючим ціннісним вподобанням українського суспільства в 2022 році, під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну, став попит електорату на безпеку. Тому цінності миру, перемоги, свободи, патріотизму, відповідальності та забезпечення стабільного життя стали підґрунтям для побудови образу політика. Професійний іміджмейкер чи політичний консультант повинен слідкувати і відчувати всі ці трансформації в суспільстві, і постійно спостерігати за результатами соціологічних досліджень, які показують зміни, щоб вчасно реагувати і коректувати, змінювати імідж свого політика-клієнта під політичну ситуацію. Цінності громадянського суспільства – це та основа, яка транслює запит громадськості на те, якими вони очікують бачити політиків. В дисертації висвітлено побудову стратегії іміджу політика, тому що перш ніж працювати над формуванням, зміною чи переформатуванням образу, потрібно чітко визначитись з кроками його побудови, технологіями, які будуть застосовуватись для його утвердження та шляхами збереження/захисту іміджу. Спочатку автор визначає фактори, які впливають на створення іміджу політика та специфіку впровадження довгострокового чи короткострокового іміджу. Визначено етапи створення стратегії іміджу політика, де спираючись на власний досвід, дисертант пояснює обов’язкові кроки та технології, які варто застосовувати при формуванні образу політика. Проаналізувавши різні підходи та концепції вчених-політологів, виділено авторські типи образів українських політиків: «Артист» та «Волонтер» (С. Притула, С.Вакарчук), «Воїн» (В. Зеленський), «Мудрий гетьман» (П. Порошенко), «Постійний опозиціонер» (Ю.Тимошенко), «Управлінець» (В. Гройсман та Д. Разумков), «Військовий» (І. Смешко, А. Гриценко), «Мер» (В. Кличко, А. Садовий, Б. Філатов, І. Терехов). Подібна типологія не є однозначно домінуючою, окремі аспекти залишаються дискусійними. Потрібно зазначити, що типів образів політиків в чистому виді не існує, завжди відбувається поєднання двох або трьох образів. Основними компонентами структури іміджу є мова та зовнішність. Мовний імідж – маніпулятивна складова образу політика, яка виступає каталізатором комунікації з виборцями та передає створений образ електорату. Обґрунтовано авторські техніки правильних промов та поради для підготовки політика до виступу. Виділено мовні особливості, на які потрібно звертати особливу увагу при початковій роботі з мовним іміджем кандидата. Представлення образу політика через мовний імідж досліджено через контент- аналіз інавгураційних промов президентів України. Результати показують, що через виступи можна не тільки презентувати образ, а й транслювати його переформатування. Здійснено характеристику риторики українських політиків, які особливо майстерно володіють мовним іміджем, адже він є елементом їх впізнаваності. В дисертаційній роботі проаналізовано синергію та відповідність зовнішності політика створюваному його образу. Зовнішність можна скоректувати чи підкреслити через стиль, зачіску, одяг і т.д. На сьогодні політик повинен слідкувати не лише за чистотою чи охайністю свого одягу, а й за тим, яка подія повинна відбутись, хто буде присутнім на заході і т.д. Також не менш важливим є свіжий, здоровий вигляд політика. Найменші деталі, що слугують аксесуарами, можуть вирізнити стиль політика серед його колег і зробити такий акцент в образі, за яким такий пункт кампанії, як впізнаваність, буде точно виконаним. Особливу увагу політику потрібно приділяти підготовці до ефірів, ток-шоу на телебаченні. Адже телебачення має властивість «оголювати» образ політичного лідера, якщо він не щирий і зроблений максимально штучно. З 2019 року спостерігається перехід від класичних образів політиків до відповідності сьогоденню: прихід до влади нових облич – яскраві акценти в костюмах та порушення протоколу, війна – military стиль. Висвітлено значення фотографії під час передвиборчої кампанії, виділено правила коригування зовнішності та поради по підготовці політика до ефіру на телебаченні. Можна створити ідеальний образ політика, який буде відповідати запитам суспільства, але не донести його до нього. Саме через PR-кампанію виборець починає сприймати імідж таким, яким його хочуть показати, презентувати та подати, безумовно, із використанням маніпулятивного ефекту. Імідж підлаштовують під уявлення виборця. В наших політичних реаліях класична комунікація політиків з виборцями змінюється через те, що значну кількість інформації громадяни отримують через Інтернет. Соціальні мережі стали інструментом в руках політиків та їх команд, який допомагає бути ближчими до народу та транслювати створений імідж. Спілкування виборців із кандидатом через соціальні мережі та різні флешмоби демонструють ефект участі, важливості та залученості людини до системи. Українські політики дуже вчасно та ефективно реагують на будь-які можливості використання шансу зайвий раз нагадати про себе. Представлено поради автора до позиціонування політика в соціальних мережах. Досліджено український досвід іміджмейкінгу, як політичної технології, через детальний аналіз іміджу Президентів України 2014-2022 рр. П. Порошенка та В. Зеленського. Етапи встановлення та зміни образів П.Порошенка здійснено через біографічну складову, враховуючи наявний багатий політичний досвід у одного та відсутність у іншого президента. Заклик до нового життя народу на фоні завершення Революції гідності та початку війни Росії проти України допомагає П.Порошенку прийти до влади. В роботі здійснений аналіз причин підтримки П.Порошенка українцями та розчарування на кінець його каденції. Під час президентських виборів 2019 року він застосовує технології «Протиставлення добра і зла» та «Виділення лідера», але це не допомагає йому реабілітуватись в короткий термін. Актору В.Зеленському вдається змусити молодий електорат долучитись до виборчого процесу, що і стало поштовхом до змін технологій в класичних виборчих кампаніях. В.Зеленський за короткий строк свого президенства змінив багато образів, що пов’язано з політичними реаліями. Спочатку він має образи «Неполітика», «Обранця народу», «Свого хлопця», потім стає «Лідером народу» та «Військовим», але з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну стихійно отримує образи «Героя» на міжнародному рівні та «Батька нації» для українців. За результатами соціологічних досліджень, можемо стверджувати, що на кінець 2022 року українці потребують сильного, вольового лідера, який поведе країну за собою, але не буде зловживати владою, дотримуючись демократичних принципів. Отже, можемо зазначити, що застосування іміджмейкінгу, як політичної технології, в українській політичній практиці виступає складним процесом, але напрацьовано багатий досвід, який дозволяє реагувати на очікування виборців та вимоги сьогодення. Разом із тим динаміка сучасних політичних процесів потребує постійного оновлення напрацьованного досвіду та його технологічного інструментарію. У дисертації визначені основні проблеми та перспективи подальшого розвитку іміджмейкінгу в Україні.Документ Nuclear security in international conflict zones(2024) Kurando, Mariia S.; Курандо, Марія СергіївнаMariia Kurando. “Nuclear Security in International Conflict Zones.” – Manuscript. The thesis for the Doctor of Philosophy degree on specialty 052 – Political Science. – Odesa I. I. Mechnikov National University, Ministry of Education and Science of Ukraine, Odesa, 2024. The thesis is devoted to the study of nuclear security in international conflict zones, more specifically, to the question of the protection of nuclear installations during armed conflicts. In recent years, this topic has gained significant attention due to the occupation of the Zaporizhzhia Nuclear Power Plant (ZNPP) by Russian military forces. Indeed, the Russian invasion of Ukraine has sparked debates on the insufficiency of the international legal framework on the protection of nuclear installations during war. Despite the existing provisions of international humanitarian law (IHL), the international community has been unable to compel Russia to withdraw its forces from the ZNPP and end hostilities. The war on Ukraine and the Zaporizhzhia crisis revealed challenges and shortcomings not only in the provisions of the IHL but also in the nuclear security regime itself. One of the greatest challenges the regime faces is that it has not been designed to counter threats posed by the state actors. The concept of nuclear security has constantly evolved to answer emerging threats. Starting from association with the physical security of nuclear materials, its most recent interpretation has been based on the prevention, detection, and response to theft, sabotage, unauthorized access, illegal transfer, or other misconduct involving nuclear materials, other radioactive substances, or their associated facilities. Predominantly associated with the actions of terrorist groups, the nuclear security procedures were aimed at combating threats from non-state actors. Thus, the instance of the state army posing a threat to nuclear facilities, although being hypothetically considered, did not receive its fair share of attention. The question of the further evolution of the concept remains open. Protecting nuclear facilities at wartimes also turned out to be uneasy for the international community. Ukrainian ZNPP remains occupied and in the middle of military operations. Many experts offered different approaches to resolve the crisis. While some were advocating for the development and implementation of a new, more profound regime on nuclear facilities’ protection, others were hesitant to violate the established order. For the Ukrainian case, the example of India and Pakistan has been multiply cited, specifically the existing between the two nations Agreement on Prohibition of Attacks on Nuclear Installations and Facilities signed in 1988. However, there has been no explanation of how and whether it could work in Ukraine. Moreover, the shortcomings of this agreement have been rarely analysed. The necessity to examine the chances of practical implementation of this bilateral endeavour in Ukraine’s post-war scenario explains the scientific novelty of the research. The analysis is based on a thorough study of India and Pakistan’s rivalry, which explains the motivations for such a paradox of cooperation. Moreover, the research explains why bilateral cooperation is a better alternative to the failing multilateral. For domestic political science, the work is one of the first attempts to research the possibilities of Ukrainian Zaporizhzhia crisis resolution and to initiate the strengthening of international practices to prevent and deal with instances like the one happening in Ukraine. In this thesis: For the first time: - The conceptual development of nuclear security as a practical tool has been reviewed in the framework of the international liberal order and institutional development of the NPT regime; - The nuclear security concept was applied regarding one of the most acute challenges – Russia’s attacks on Ukrainian nuclear installations – to Ukraine and international security in general; - The sufficiency of the international legal framework, including the International Atomic Energy Agency’s Seven Indispensable Pillars and Five Concrete Principles on the protection of nuclear installations in wartime, has been critically examined; - The application of the international case study experience as a tool for increasing the efficiency of crisis mitigation and nuclear security management has been scrutinized; - The main challenges for the multinational cooperation on the protection of nuclear installations during wartime and implications for the resolution of the Ukrainian nuclear security case have been identified; Improved: - Study of the peculiarities of state cooperation within a liberal international order with regard to the nuclear security regime; - Description of the challenges of multilateral cooperation in correspondence with liberal international order crisis; - Assessment of the “necessary” vs. “possible” measures to improve nuclear security; Further development took place: - Definitions of “nuclear safety” and “nuclear security concept” based on the study of works of modern Ukrainian and foreign scholars; - The impact of states’ national interests on their willingness to develop transparent cooperation in the nuclear security field on multilateral and bilateral levels. - A set of practical recommendations for mitigation of the Ukrainian nuclear security crisis with regard to the management of future cases similar to the one unfolding in Ukraine. In the course of the study, the author revealed that the international legal framework is not sufficient enough to effectively protect nuclear installations in wartime and adequately prevent instances akin to the Ukrainian one from happening. The lacuna in the existing regimes can be explained by several factors: the insufficiency of response to the attacks that have happened in the past, the inability of the international community to find common ground on the crucial for the protection regime issues, the overall failure of the multilateral efforts, as well as the gradual decay of the international liberal order. The measures undertaken in Ukraine draw a line between what is needed and what can be done, with international efforts achieving a certain result, but nevertheless being insufficient. The history of developing nuclear facility protection regimes also indicates an upsetting conclusion — international cooperation fails. The alternative path for Ukraine and other countries located in conflict-prone areas, i.e., bilateral cooperation, show more promising considerations. Thus, if all the shortcomings present in the 1988 Agreement on Prohibition of Attacks on Nuclear Installations and Facilities are avoided, India and Pakistan’s case could serve as a valuable example for the future of post-war Russia-Ukraine relations and the resolution of the Zaporizhzhia crisis. It is fair to state that no bilateral or regional instruments can prevent attacks on nuclear facilities; however, the experience suggests that international humanitarian law cannot do it either. The number of nuclear-generating countries that are located in conflict-prone zones that are likely to remain tense for years ahead adds value to adequate national nuclear security threat assessment and mutual peace-preserving actions to prevent and explicitly prohibit attacks on the nuclear installations.Документ Ядерна політика США у ХХІ столітті(2024) Скрипник, Максим Вікторович; Skrypnyk, Maksym V.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 052 – Політологія. – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України, Одеса, 2024. Дисертаційну роботу присвячено виявленню особливостей ядерної політики Сполучених Штатів у ХХІ столітті з урахуванням появи нових викликів та загроз, а також зміни стратегічного середовища в умовах повернення геополітичного протистояння, стратегічної конкуренції між ядерними державами та стрімкого поширення ракетних технологій. У дослідженні виокремлені чинники, що визначили еволюцію ядерної політики США; виділено основні етапи, пріоритети і напрямки реалізації політики різними адміністраціями президентів США у ХХІ столітті; визначено спільні та відмінні риси у підходах адміністрацій президентів у питаннях контролю над озброєнням, стратегічної оборони та ядерного нерозповсюдження; проаналізовано роль російського та китайського чинників у формуванні та реалізації ядерної політики США у ХХІ ст. У дисертаційному досліджені обґрунтовано тезу про те, що ядерна політика Сполучених Штатів у ХХІ столітті, яка охоплює питання контролю над озброєнням, стримування та нерозповсюдження формується з урахуванням як традиційного підходу, за яким офіційний Вашингтон залишається гарантом безпеки для союзників та партнерів у різних регіонах, так і актуальних загроз міжнародній безпеці. Особливості розвитку системи міжнародних відносин у новому тисячолітті знову повернули на порядок денний питання щодо посилення ролі ядерної зброї в політиці держав, що призвело до кризи та занепаду традиційних механізмів підтримки ефективності ядерного стримування, контролю над озброєнням та протидія розповсюдженню ЗМЗ. У сукупності це змінює глобальний ядерний порядок і вимагає вироблення та впровадження ядерної політики, що враховуватиме динамічність та турбулентність сучасної системи міжнародної безпеки та стратегічної стабільності, захищатиме інтереси та безпеку США, їхніх союзників і партнерів в Європі та Азії, надаватиме адекватні та ефективні інструменти протидії поточним та прогнозованим викликам і загрозам режиму нерозповсюдження та контролю над озброєнням на регіональному та глобальному рівнях. Розгляд особливостей ядерної політики США у ХХІ ст. уможливи висновки про те, що ця політика характеризується послідовністю та наступністю від адміністрацій одного президента до іншого в ключових питаннях, зберігаючи спільні риси, які і доводять традиційність політики Вашингтону щодо стратегічних питань. Разом с тим, доведено, що як відповідь на змінні та окремі тенденції стратегічного середовища адміністрації президентів США вдавалися до впровадження окремих, відмінних від попередніх, елементів ядерної політики для досягнення цілей і вирішення задач з урахуванням поточного стану системи міжнародних відносин і безпеки на глобальному і регіональному рівнях. Характерною особливістю підходів адміністрацій президентів Білого дому в сфері стратегічних озброєнь і оборони, а також ядерного нерозповсюдження є збереження ролі ядерної зброї і стримування як засад політики Сполучених Штатів і інструменту гарантування безпеки союзників і партнерів, що водночас супроводжується активними дипломатичними зусиллями для підтримки стратегічної стабільності, режимів контролю над озброєнням і ядерного нерозповсюдження. Дослідження чинників впливу росії та КНР на ядерну політику США у ХХІ ст. показало, що вони є каталізатором дестабілізації стратегічного середовища і занепаду традиційних режимів в ядерній сфері, а їхня неконструктивна позиція щодо міжнародного співробітництва для протидії викликам і загрозам розповсюдження ракетно-ядерних технологій ще більше посилюють негативні тенденції в сфері стратегічної стабільності і розброєння. Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційна робота є оригінальним ґрунтовним і всебічним дослідженням ядерної політики адміністрацій президентів США у ХХІ ст. з урахуванням поточних викликів і загроз стратегічній стабільності, контролю над озброєннями й ядерному нерозповсюдженню, що тільки загострюється через агресивну ревізіоністську політику росії та стрімкою модернізацією і збільшенням ядерних і ракетних арсеналів офіційних і неофіційних ядерних держав. У даному дисертаційному дослідженні: Вперше: - здійснено комплексне дослідження концептуальної еволюції ядерної політики Сполучених Штатів у ХХІ ст. в контексті нових загроз стратегічній стабільності і режиму контролю над озброєнням та загострення проблеми розповсюдження ракетно-ядерних технологій; - здійснено компаративний аналіз концепцій та підходів адміністрацій президентів США в ХХІ ст. та визначено спільні й відмінні риси, досягнення та прорахунки; - запропоновано авторське визначення ключових понять та дефініцій, що складають сутність ядерної політики США, в контексті зміни безпекового і стратегічного середовища, виникнення нових загроз і викликів; - проведено змістовний аналіз ролі та впливу китайського чинника на ядерну політику США на глобальному і регіональному рівнях на сучасному етапі. Удосконалено: - науковий аналіз основних викликів і пріоритетів ядерної політики США в умовах динамізму безпекового середовища; - обґрунтування перспектив розвитку системи стратегічної стабільності і контролю над озброєнням з урахуванням потенційних змін підходів Сполучених Штатів до стабілізації режиму ядерного роззброєння. Набуло подальшого розвитку: - концептуальне дослідження теорії ядерного стримування в політиці США, що зазнає викликів в умовах «ядерного шантажу» з боку росії та подальшого розвитку ракетно-ядерних програм інших держав, зокрема КНДР та Ірану; - системне вивчення стратегічного діалогу між США та росією щодо режиму контролю над озброєнням і розгортання систем ПРО в Європі; - роль і місце «розширеного стримування» в політиці США щодо партнерів і союзників в Європі й Азії; - комплексне дослідження особливостей політики США щодо регіональних акторів, які мали або розвивають ядерні програми та потенційно становлять загрозу для режиму ДНЯЗ та міжнародної безпеки з урахуванням впливу війни росії проти України. Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження випливає з його актуальності і полягає у можливості використання теоретичних а практичних узагальнень та висновків у подальшій наукових дослідженнях ядерної політики держав та глобального ядерного порядку з урахуванням нових тенденцій та викликів, а також доповнення змісту навчальних дисциплін і розробки науково-методичних та навчальних посібників для здобувачів вищої освіти; враховані у діяльності Комітету Верховної Ради України в закордонних справах, МЗС України, Національного інституту стратегічних досліджень й інших структур і організацій, робота яких стосується міжнародних зв’язків, аналізу сучасних міжнародних процесів у сфері міжнародної безпеки та контролю за озброєнням у рамках формування та реалізації зовнішньої політики України.