Комунікативна стратегія адресанта в науково-популярному дискурсі
Альтернативна назва
Communicative strategy of the addresser in popular scientific discourse
Вантажиться...
Дата
2025
Науковий керівник
Укладач
Редактор
Назва журналу
ISSN
2307-4604
E-ISSN
2518-7627
Назва тому
Видавець
Астропринт
Анотація
Стаття присвячена комунікативному аналізу науково-популярної прози на матеріалі Harari Y. N. Sapiens. A Brief History of Humankind. Penguine Random House UK 2011. Виходимо із головного постулату про особливість науково-популярної літератури як такої, що базується на передачі знань від адресанта адресату, які за визначенням володіють різними тезаурусами у відповідній галузі знань.
Метою дослідження було встановлення і аналітичний опис комунікативної стратегії адресанта в науково-популярному дискурсі. Ціль полягала у виявленні лінгвотекстуальних маркерів авторської стратегії кооперації. Такими маркерами, як показало наше дослідження, є лексичні засоби експлікації адресанта і адресата, що відбувається у широко розповсюджених інклюзивних особових та присвійних займенниках першої особи однини і множини, менш частотними виявились відповідні займенники другої особи. Звернув на себе увагу випадок гумористичного позначення адресата «Presumably, everyone reading this book is a Homo sapiens — the species sapient (wise) of the genus Homo (man)», натякаючи, що можливим читачем його книги може бути не розумна (sapient) і не людина (homo). Гумористична тональність безперечно є проявом популярної складової аналізованого науково-популярного тексту. Ефективними засобами реалізації стратегії кооперації виявились дієслова наказового способу і дієслівні конструкції let’s do smth.
Синтаксичні засоби показали свою варіативність і ефективність у виявленні комунікативного зв’язку між адресантом і адресатом. Особливо активними в аналізованому тексті виявились питальні речення, які стимулювали адресата до пошуку відповіді на поставлені запитання. На більшість із них автор пропонував свої відповіді, але були випадки, коли адресант відверто визнавав, що відповідей у нього немає. Це також стимулювало мисленнєву активність адресата. Була зафіксована обмежена кількість окличних речень, що пояснюємо традиційною для академічного дискурсу відсутністю відкритих проявів емоцій. Поодинокі випадки окличних речень зустрічались у презентації мовлення персонажів, про яких йшлося в тексті.
Особливістю саме науково-популярного тексту вважаємо часті випадки пояснень складних на думку адресанта слів і виразів (у дужках надавався переклад або пропонувались простіші синоніми). Подібна експлікація мовних і культурних реалій сприяла заповненню тезаурусних лакун читача, роблячи текст більш привабливим і зрозумілим. Характерною рисою науково-популярного тексту виявились метатекстові фрагменти. Під метатекстом розуміємо висловлювання стосовно самого тексту як такого. Як правило, це були проспективні пояснення стосовно змісту наступних розділів, які розміщувались в кінці попереднього розділу. Були також зареєстровані окремі ретроспективні метатекстові відсилки до попередніх частин тексту.
В кінці виконаного дослідження було запропоновано модель адресанта і адресата науко-популярного тексту. Водорозділом між ними є обсяг тезаурусів (адресантний значно більший за адресатний), а також навички комунікації: вміння реалізувати стратегію кооперативної комунікації допомагає адресантові донести фаховий текст до нефахівця. Адресату знадобиться навичка комунікативної рецепції, уміння засвоювати незнайомий матеріал і розширювати свій тезаурус.
The article is dedicated to the communicative analysis of popular scientific prose based on the material of Harari Y. N. Sapiens. A Brief History of Humankind. Penguin Random House UK, 2011. We proceed from the key assumption about the specificity of popular scientific literature as a type of discourse based on the transfer of knowledge from the addresser to the addressee, who, by definition, possesses different thesauruses in the relevant field of knowledge. The aim of the study was to identify and analytically describe the communicative strategy of the addresser in popular scientific discourse. The objective was to determine the linguo-textual markers of the author’s strategy of cooperation. As our research has shown, such markers include lexical means of explicating the addresser and the addressee, which are manifested in the widespread use of inclusive personal and possessive pronouns of the first person singular and plural. Corresponding second-person pronouns occurred less frequently. Of particular interest was the humorous labeling of the addressee in the phrase: “Presumably, everyone reading this book is a Homo sapiens — species sapient (wise) of the genus Homo (man),” implying that a potential reader of the book could possibly be neither sapient (wise) nor human (homo). The humorous tone is undoubtedly a manifestation of the popular component of the analyzed popular scientific text. Effective means of implementing the strategy of cooperation were imperative verbs and verbal constructions like let’s do smth. Syntactic means proved their variability and effectiveness in establishing communicative connection between the addresser and the addressee. Interrogative sentences were especially prominent in the analyzed text, as they stimulated the addressee to search for answers to the questions posed. In most cases, the author offered his own answers, although there were instances when the addresser openly admitted that he did not have any answers. This also encouraged the reader’s cognitive activity. A limited number of exclamatory sentences was recorded, which we explain by the traditionally restrained emotional expression characteristic of academic discourse. The rare instances of exclamatory sentences occurred in the representation of the speech of the characters mentioned in the text. A specific feature of the popular scientific text is the frequent use of explanations for terms and expressions that the addresser considers complex (translations or simpler synonyms were offered in parentheses). Such explication of linguistic and cultural realities helped fill the thesaurus gaps of the reader, making the text more accessible and engaging. A distinctive feature of the popular scientific text was the presence of metatextual fragments. By metatext, we understand statements referring to the text itself. Typically, these were prospective explanations regarding the content of subsequent chapters, placed at the end of the previous chapter. There were also some retrospective metatextual references to earlier parts of the text. At the end of the study, a model of the addresser and addressee of the popular scientific text was proposed. The boundary between them lies in the size of their thesauruses (with the addresser’s being significantly larger than the addressee’s), as well as in their communication skills: the ability to implement a cooperative communication strategy helps the addresser convey a specialized text to a non-specialist. The addressee, in turn, needs the skill of communicative reception—the ability to assimilate unfamiliar material and expand their own thesaurus.
The article is dedicated to the communicative analysis of popular scientific prose based on the material of Harari Y. N. Sapiens. A Brief History of Humankind. Penguin Random House UK, 2011. We proceed from the key assumption about the specificity of popular scientific literature as a type of discourse based on the transfer of knowledge from the addresser to the addressee, who, by definition, possesses different thesauruses in the relevant field of knowledge. The aim of the study was to identify and analytically describe the communicative strategy of the addresser in popular scientific discourse. The objective was to determine the linguo-textual markers of the author’s strategy of cooperation. As our research has shown, such markers include lexical means of explicating the addresser and the addressee, which are manifested in the widespread use of inclusive personal and possessive pronouns of the first person singular and plural. Corresponding second-person pronouns occurred less frequently. Of particular interest was the humorous labeling of the addressee in the phrase: “Presumably, everyone reading this book is a Homo sapiens — species sapient (wise) of the genus Homo (man),” implying that a potential reader of the book could possibly be neither sapient (wise) nor human (homo). The humorous tone is undoubtedly a manifestation of the popular component of the analyzed popular scientific text. Effective means of implementing the strategy of cooperation were imperative verbs and verbal constructions like let’s do smth. Syntactic means proved their variability and effectiveness in establishing communicative connection between the addresser and the addressee. Interrogative sentences were especially prominent in the analyzed text, as they stimulated the addressee to search for answers to the questions posed. In most cases, the author offered his own answers, although there were instances when the addresser openly admitted that he did not have any answers. This also encouraged the reader’s cognitive activity. A limited number of exclamatory sentences was recorded, which we explain by the traditionally restrained emotional expression characteristic of academic discourse. The rare instances of exclamatory sentences occurred in the representation of the speech of the characters mentioned in the text. A specific feature of the popular scientific text is the frequent use of explanations for terms and expressions that the addresser considers complex (translations or simpler synonyms were offered in parentheses). Such explication of linguistic and cultural realities helped fill the thesaurus gaps of the reader, making the text more accessible and engaging. A distinctive feature of the popular scientific text was the presence of metatextual fragments. By metatext, we understand statements referring to the text itself. Typically, these were prospective explanations regarding the content of subsequent chapters, placed at the end of the previous chapter. There were also some retrospective metatextual references to earlier parts of the text. At the end of the study, a model of the addresser and addressee of the popular scientific text was proposed. The boundary between them lies in the size of their thesauruses (with the addresser’s being significantly larger than the addressee’s), as well as in their communication skills: the ability to implement a cooperative communication strategy helps the addresser convey a specialized text to a non-specialist. The addressee, in turn, needs the skill of communicative reception—the ability to assimilate unfamiliar material and expand their own thesaurus.
Опис
Ключові слова
науково-популярний дискурс, стратегія комунікативної кооперації, лексичні, граматичні, текстотвірні маркери адресантно-адресатної взємодії, popular science discourse, strategy of communicative cooperation, lexical, grammatical, text-forming markers of addresser-addressee interaction
Бібліографічний опис
Колегаєва І. М. Комунікативна стратегія адресанта в науково-популярному дискурсі / І. М. Колегаєва // Записки з романо-германської філології : зб. наук. пр. – Одеса : Астропринт, 2025. – Вип. 1(54). – С. 150–164.
УДК
82-91:81’42]:316.776