Тоска – родина – рябина… (опыт интерпретации стихотворения М. Цветаевой «Тоска по родине…»)
Вантажиться...
Дата
2021
Науковий керівник
Укладач
Редактор
Назва журналу
ISSN
E-ISSN
Назва тому
Видавець
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Анотація
Статья посвящена интерпретации стихотворения М. Цветаевой «Тоска по родине! Давно…». Цель статьи – обосновать тоску по родине как фундаментальную духовную настроенность по отношению к миру и
средоточие жизнедеятельности. Автор приходит к выводу, что поэт тоскует по полноте бытия, по истинной, полноценной в каждом своем моменте жизни, простирающейся на тот свет и на этот. Подлинная родина разрастается до бесконечного универсума в акте поэтизирования. Стихосложение есть кардинальный языковой сдвиг, обусловленный внутренним опытом. Поэты погружены в слово, изыскание имён, наделение вещей смыслом, у них всегда сохраняется внутренняя тяга к языку как Дому бытия, жилищу всего сущего. Это и есть та почва, где искомая родина обретается.
Стаття присвячена інтерпретації вірша М. Цвєтаєвої «Тоска по родине! Давно...». Мета статті – обґрунтувати тугу за батьківщиною як фундаментальну духовну настроєність щодо світу та осередок життєдіяльності. Автор приходить до висновку, що поет тужить за повнотою буття, за істинним, повноцінним в кожному своєму моменті життям, що поширюється на той світ і на цей. Справжня батьківщина розростається до нескінченного універсуму в акті віршування. Віршування є кардинальний мовний зсув, обумовлений внутрішнім досвідом. Поети занурені в слово, вишукування імен, наділення речей смислом, у них завжди зберігається внутрішній потяг до мови як Дому буття, оселі усього сущого. Це і є той ґрунт, де шукана батьківщина знаходиться.
The article is an attempt of interpretation of M. Tsvetaeva’s poem “Homesickness! Long ago…”. The aim of the article is to justify homesickness as the fundamental spiritual attunement to the world and the core of life activity. The author concludes that, the poet yearns for the fullness of being, for the true, full-blown in each moment life that reaches not only this world, but also the other one. In the act of poeticizing the poet falls out of impersonal and indifferent daily routine into a value-meaningful, personal hourly, minuteby-minute existence. Poeticizing is a cardinal linguistic shift, determined by the inner experience: distancing from any national language, or a cardinal defamiliarization of the language in the constitutive centres of its conventional symbolic coordination, recognizing it every time and, accordingly, recognizing, renaming, defamiliarizing of the world. It presupposes selfimmersion, solitude, concentrating, gathering oneself, finding the inner home. The poet’s true homeland expands into the infinite universe where each thing is present in its own unique meaning. Staying outside the homeland and homeland-speaking milieu does not mean a total loss of homeland and a meaningless destruction in a foreign land, but serves as an indispensable basis for regaining of the homeland in spirit. More than anybody else poets are immersed into the word, in search for the names, in giving meanings to things; they constantly have an inner yearning to language as the House of Being, the dwelling of all things. That is the field where the desired homeland is found.
Стаття присвячена інтерпретації вірша М. Цвєтаєвої «Тоска по родине! Давно...». Мета статті – обґрунтувати тугу за батьківщиною як фундаментальну духовну настроєність щодо світу та осередок життєдіяльності. Автор приходить до висновку, що поет тужить за повнотою буття, за істинним, повноцінним в кожному своєму моменті життям, що поширюється на той світ і на цей. Справжня батьківщина розростається до нескінченного універсуму в акті віршування. Віршування є кардинальний мовний зсув, обумовлений внутрішнім досвідом. Поети занурені в слово, вишукування імен, наділення речей смислом, у них завжди зберігається внутрішній потяг до мови як Дому буття, оселі усього сущого. Це і є той ґрунт, де шукана батьківщина знаходиться.
The article is an attempt of interpretation of M. Tsvetaeva’s poem “Homesickness! Long ago…”. The aim of the article is to justify homesickness as the fundamental spiritual attunement to the world and the core of life activity. The author concludes that, the poet yearns for the fullness of being, for the true, full-blown in each moment life that reaches not only this world, but also the other one. In the act of poeticizing the poet falls out of impersonal and indifferent daily routine into a value-meaningful, personal hourly, minuteby-minute existence. Poeticizing is a cardinal linguistic shift, determined by the inner experience: distancing from any national language, or a cardinal defamiliarization of the language in the constitutive centres of its conventional symbolic coordination, recognizing it every time and, accordingly, recognizing, renaming, defamiliarizing of the world. It presupposes selfimmersion, solitude, concentrating, gathering oneself, finding the inner home. The poet’s true homeland expands into the infinite universe where each thing is present in its own unique meaning. Staying outside the homeland and homeland-speaking milieu does not mean a total loss of homeland and a meaningless destruction in a foreign land, but serves as an indispensable basis for regaining of the homeland in spirit. More than anybody else poets are immersed into the word, in search for the names, in giving meanings to things; they constantly have an inner yearning to language as the House of Being, the dwelling of all things. That is the field where the desired homeland is found.
Опис
Ключові слова
тоска по родине, поэзия, мир как целостность, остранение, язык как Дом бытия, туга за батьківщиною, поезія, світ як цілісність, очуднення, мова як Дім буття, homesickness, poetry, defamiliarizing, world as the wholeness, language as the House of Being
Бібліографічний опис
Δοξα/ДОКСА : збірник наукових праць з філософії та філології