Философия смысла: критическая рефлексия к. ХІХ – н. ХХ вв
Вантажиться...
Дата
2019
Науковий керівник
Укладач
Редактор
Назва журналу
ISSN
E-ISSN
Назва тому
Видавець
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Анотація
В статье актуализируется критическая рефлексия к. XIX – н. XX вв., с точки
зрения философии ее смыслового поля. Для текстуального пространства литературной критики характерно стремление ретроспективно трансформировать каноны, предложить свою личностную концепцию, основанную на религиозно-философском знании. Отмечается, что критик, выступая как автор,
становится субъектом сознания.
Акцентируется парадоксальность суждений критиков, которая проявляется
на различных структурных уровнях. Выстраивается особая модель коммуникативно-рецептивных связей между автором художественного текста, критиком и читателем. Рецепция обусловлена свободой мысли, суждений, дискретной композицией, ее завершенностью / незавершенностью. Опираясь на «философию сознания», критики рассматривают художественный текст сквозь
призму божественного, святости и страстности, временного и вечного, чувственного и телесного.
Парадокс как фигура речи постепенно становится способом понимания, ведет
к усилению мышления и обнаружению скрытой истины. Доминирует философский, культурный и игровой парадоксы. Возникают зоны транзиции между пространствами философского и культурного ландшафта, интерсубъективными,
рефлексивными, интертекстуальными смысловыми полями. Отмечая различные концепции парадокса, автор опирается на суждения Р. Лахманн, Р. Барта, В. Шмид, внимание которых сосредоточено на исследовании парадокса как
фигуры речи в поэтике и риторике. Указывается, что парадокс ориентирован
на деконструкцию модели мира. Вместе с тем парадокс в художественном и
критическом тексте принципиально отличен. В художественном тексте он
проявляется в сюжете, мотивах, ситуациях. Выделяются характерологические, сюжетные парадоксы как определенные фигуры в сферах художественного текста и контекста. В критической рефлексии речь идет о философском,
историческом, социокультурном парадоксе, чаще всего реализуемом не столько
в словесных формулах, сколько в концептуальных позициях, ориентированных
на выявление суммарного множества смыслового поля.
У статті актуалізується критична рефлексія к. XIX – н. XX ст., з точки зору філософії її смислового поля. Для текстуального простору літературної критики характерно прагнення ретроспективно трансформувати канони, запропонувати свою особистісну концепцію, засновану на релігійно-філософському знанні. Відзначається, що критик, виступаючи як автор, стає суб'єктом свідомості. Акцентується парадоксальність суджень критиків, яка проявляється на різних структурних рівнях. Вибудовується особлива модель комунікативно-рецептивних зв'язків між автором художнього тексту, критиком та читачем. Рецепція обумовлена свободою думки, суджень, дискретною композицією, її завершеністю / незавершеністю. Спираючись на «філософію свідомості», критики розглядають художній текст крізь призму божественного, святості та пристрасності, тимчасового та вічного, чуттєвого та тілесного. Парадокс як фігура мови поступово стає способом розуміння, веде до посилення мислення та виявлення прихованої істини. Домінує філософський, культурний та ігровий парадокси. Виникають зони транзиції між просторами філософського та культурного ландшафту, інтерсуб'єктивності, рефлексивними інтертекстуальними смисловими полями. Відзначаючи різні концепції парадоксу, автор спирається на судження Р. Лахманн, Р. Барта, В. Шмідта, увагу яких зосереджено на дослідженні парадоксу як стилістичної фігури в поетиці та риториці. Вказується, що парадокс орієнтований на деконструкцію моделі світу. Разом з тим парадокс в художньому та критичному тексті принципово різниться. У художньому тексті він проявляється в сюжеті, мотивах, ситуаціях. Виділяються характерологічні, сюжетні парадокси як певні фігури в сферах художнього тексту та контексту. У критичній рефлексії мова йде про філософський, історичний, соціокультурний парадокси, які найчастіше реалізується не стільки в словесних формулах, скільки в концептуальних позиціях, орієнтованих на виявлення сумарної безлічі смислового поля.
The article actualizes critical reflection to XIX-th – XX-th centuries, from the semantic field philosophy. The textual space of literary criticism is characterized by the desire to retrospectively transform canons, to offer its personal concept, based on religious and philosophical knowledge. It is noted that the critic, speaking on the behalf of the author, becomes the subject of consciousness. The emphasis is on the paradoxical nature of the critics judgements, which appears on various level structures. A special model of communicative-receptive relations is being built between the author of a literary text, the critic and the reader. The reception is due to the freedom of thought, judgment, discrete composition, its completeness and incompleteness. Based on the “philosophy of consciousness”, critics consider the literary text through the prism of the divine, holiness and passion, temporary and eternal, sensual and physical as well. The paradox as a figure of speech is gradually becoming a way of understanding, leading to increased thinking and the discovery of hidden truths. Philosophical, cultural and gaming paradoxes dominate most. Zones of transition arise between the spaces of the philosophical and cultural landscape, intersubjective and reflective intertextual semantic fields. Noting the various concepts of the paradox, the author relies on the opinions of R. Lachmann, R. Bart, W. Schmidt, whose attention is focused on the study of the paradox as a figure of speech both in poetics and rhetoric as well. It is indicated that the paradox is focused on the world model deconstruction. At the same time, the paradox in the literary and critical text is fundamentally differs. In a literary text, it appears itself in the plot, motives and situations. Characterological, plot paradoxes are identified as specific figures in the fields of literary text and context. In critical reflection, we are talking about a philosophical, historical, sociocultural paradox, most often realized not so much in verbal formulas as in conceptual positions focused on identifying the total set of semantic field. Zones of transition arise between the spaces of the philosophical, cultural landscape, intersubjective, auto-reflective, intertextual semantic fields.
У статті актуалізується критична рефлексія к. XIX – н. XX ст., з точки зору філософії її смислового поля. Для текстуального простору літературної критики характерно прагнення ретроспективно трансформувати канони, запропонувати свою особистісну концепцію, засновану на релігійно-філософському знанні. Відзначається, що критик, виступаючи як автор, стає суб'єктом свідомості. Акцентується парадоксальність суджень критиків, яка проявляється на різних структурних рівнях. Вибудовується особлива модель комунікативно-рецептивних зв'язків між автором художнього тексту, критиком та читачем. Рецепція обумовлена свободою думки, суджень, дискретною композицією, її завершеністю / незавершеністю. Спираючись на «філософію свідомості», критики розглядають художній текст крізь призму божественного, святості та пристрасності, тимчасового та вічного, чуттєвого та тілесного. Парадокс як фігура мови поступово стає способом розуміння, веде до посилення мислення та виявлення прихованої істини. Домінує філософський, культурний та ігровий парадокси. Виникають зони транзиції між просторами філософського та культурного ландшафту, інтерсуб'єктивності, рефлексивними інтертекстуальними смисловими полями. Відзначаючи різні концепції парадоксу, автор спирається на судження Р. Лахманн, Р. Барта, В. Шмідта, увагу яких зосереджено на дослідженні парадоксу як стилістичної фігури в поетиці та риториці. Вказується, що парадокс орієнтований на деконструкцію моделі світу. Разом з тим парадокс в художньому та критичному тексті принципово різниться. У художньому тексті він проявляється в сюжеті, мотивах, ситуаціях. Виділяються характерологічні, сюжетні парадокси як певні фігури в сферах художнього тексту та контексту. У критичній рефлексії мова йде про філософський, історичний, соціокультурний парадокси, які найчастіше реалізується не стільки в словесних формулах, скільки в концептуальних позиціях, орієнтованих на виявлення сумарної безлічі смислового поля.
The article actualizes critical reflection to XIX-th – XX-th centuries, from the semantic field philosophy. The textual space of literary criticism is characterized by the desire to retrospectively transform canons, to offer its personal concept, based on religious and philosophical knowledge. It is noted that the critic, speaking on the behalf of the author, becomes the subject of consciousness. The emphasis is on the paradoxical nature of the critics judgements, which appears on various level structures. A special model of communicative-receptive relations is being built between the author of a literary text, the critic and the reader. The reception is due to the freedom of thought, judgment, discrete composition, its completeness and incompleteness. Based on the “philosophy of consciousness”, critics consider the literary text through the prism of the divine, holiness and passion, temporary and eternal, sensual and physical as well. The paradox as a figure of speech is gradually becoming a way of understanding, leading to increased thinking and the discovery of hidden truths. Philosophical, cultural and gaming paradoxes dominate most. Zones of transition arise between the spaces of the philosophical and cultural landscape, intersubjective and reflective intertextual semantic fields. Noting the various concepts of the paradox, the author relies on the opinions of R. Lachmann, R. Bart, W. Schmidt, whose attention is focused on the study of the paradox as a figure of speech both in poetics and rhetoric as well. It is indicated that the paradox is focused on the world model deconstruction. At the same time, the paradox in the literary and critical text is fundamentally differs. In a literary text, it appears itself in the plot, motives and situations. Characterological, plot paradoxes are identified as specific figures in the fields of literary text and context. In critical reflection, we are talking about a philosophical, historical, sociocultural paradox, most often realized not so much in verbal formulas as in conceptual positions focused on identifying the total set of semantic field. Zones of transition arise between the spaces of the philosophical, cultural landscape, intersubjective, auto-reflective, intertextual semantic fields.
Опис
Ключові слова
критика, парадоксальность, дискурс, экзистенциал, смысловое поле, парадоксальність, екзістенціал, смислове поле, criticism, paradoxical, discourse, existential, sense field
Бібліографічний опис
Вісник Одеського національного університету = Odesa National University Herald