Дисертації ЕПФ, правові науки

Постійне посилання зібрання

https://dspace.onu.edu.ua/handle/123456789/35181

Переглянути

Перегляд Дисертації ЕПФ, правові науки за Ключові слова "classification of family legal relations"

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз
    Документ
    Поняття та загальна класифікація сімейних правовідносин
    (2020) Труба, Вячеслав Іванович; Truba, Vyacheslav I.
    Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право». – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова Міністерства освіти і науки України, Одеса, 2020; Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, Харків, 2021. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове розв’язання актуальної науково-прикладної проблеми сімейного права України – розроблена системна концепція загальної класифікації сімейних правовідносин, що містить потенціал для ефективної розбудови останніх у процесі сучасної рекодифікації цивільного законодавства. В роботі зроблено акцент на тому, що проблеми правовідносин є одними з найскладніших у теорії права, проблеми класифікації сімейних правовідносин є ключовими для розвитку сімейного права як самостійного розділу юридичної науки. Зауважено, що в ракурсі досліджуваної проблематики стабільні відносини, пов’язані зі шлюбом, особистими немайновими та майновими правами і обов’язками подружжя, батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів, мають важливе соціальне значення. З урахуванням проведеного дослідження зроблено висновок про те, що, незважаючи на те, що інститут сім’ї є важливою ланкою національного суспільства, де зростають і виховуються діти, формується особистість людини, задовольняються потреби літніх людей, в Україні досі не переглянуто Концепцію державної сімейної політики, схвалену постановою Верховною Радою України від 17 вересня 1999 р. № 1063XIV. Відзначаючи прогресивний зміст згаданої Концепції, положення якої ґрунтуються на нормах міжнародно-правових актів у сфері загальних прав людини, охорони сім’ї та дитинства, водночас визнано, що з моменту її схвалення Україна стала учасником інших міжнародних угод, конвенцій, норми яких потребують якісних імплементації у законодавство і застосування на практиці. Акцентовано увагу на тому, що саме сім’я визначається у міжнародній і національній правовій політиці основним елементом забезпечення стабільності держави, гарантією побудови громадянського суспільства. Зауважено, що сім’я відіграє велику роль у збереженні і підтриманні духовних традицій народу України. Трансформації у сфері суспільних відносин безпосередньо відображаються у правовому регулюванні сімейних відносин в цілому. В роботі зроблено висновок про те, що недостатня, а часом вкрай слабка розробка окремих норм сімейного права, диктує нагальну необхідність їх подальшого вдосконалення, а також усунення існуючих прогалин у регулюванні сімейних відносин. Зауважено, що з ухваленням Сімейного кодексу України поняття «сім’я» припинило бути суто соціальним, соціологічним поняттям, а набуло юридичного значення, має вплив на формування суб’єктного складу сімейних правовідносин, на їх зміст. На підставі проведеного аналізу сформульовано та обґрунтовано висновок про те, що до визначення окремих видів сімейних правовідносин звертаються дослідники майже всіх сімейно-правових і цивільно-правових наукових розвідок, присвячених вивченню конкретних шлюбно-сімейних правових відносин. До основних науково обґрунтованих результатів проведеного дослідження належать, зокрема, положення, які вперше виносяться на захист: – на підставі вивчення наукових досліджень з проблем приватного права, законодавства періоду входження України до складу інших держав та в добу незалежності виявлено трансформаційні процеси в розвитку інститутів сімейного права. Доведено послідовну змінюваність інститутів сімейного права залежно від звичаєвих, моральних та релігійних норм. Обґрунтовано та доведено існування взаємозв’язку і взаємовпливу соціальних норм у сімейних відносинах. Продемонстровано зміну правового статусу членів сім’ї починаючи від безмежної влади чоловіка і батька до рівноправності подружжя в сім’ї, від дитини як об’єкта сімейних прав до дитини як суб’єкта сімейних правовідносин; – здійснено класифікацію сімейних правовідносини за видами залежно від суб’єктного складу правовідносин та їх змісту (взаємних прав і обов’язків учасників). Систему сімейних правовідносин становлять: 1) правовідносини між подружжям (правовідносини між нареченими (зарученими); правовідносини між подружжям, яке зареєструвало шлюб в органі державної реєстрації актів цивільного стану; правовідносини між жінкою та чоловіком, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою (фактичні шлюбні відносини); правовідносини між колишнім подружжям у разі набуття права на утримання після розірвання шлюбу. Правовідносини між колишнім подружжям щодо поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, належать до цивільних правовідносин; 2) правовідносини між батьками і дітьми (правовідносини між батьками і дітьми на підставі кровного споріднення; правовідносини між усиновлювачами і усиновленими (штучна спорідненість)); 3) правовідносини між іншими родичами (правовідносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками; правовідносини між братами та сестрами; правовідносини між мачухою, вітчимом і пасинком, падчеркою); 4) квазі-сімейні правовідносини (правовідносини між опікунами/піклувальниками та підопічними; правовідносини між прийомними батьками та підопічними дітьми; правовідносини між батьками-вихователями та підопічними дітьми); Сформульовано тезу, що правовідносини між патронатними вихователями і дітьми належать до цивільно-правових, які врегульовують адання соціальних послуг; 5) правовідносини з фактичного виховання між особою, яка взяла у свою сім’ю дитину, та такою дитиною щодо її виховання, захисту та утримання; – обґрунтовано висновок, що міжгалузеві зв’язки елементів системи права проявляються у збігові інтересів приватного і публічного права щодо охорони і захисту сім’ї, прав та інтересів її членів. Обґрунтовано доцільність співвідношення норм публічного і приватного права в механізмі правового регулювання сімейних відносин. Ефективність правового регулювання залежить від співмірності застосування норм, визначається результатом досягненням мети; – доведено, що під принципами сімейного права слід розуміти основні засади, ідеї, що визначають соціальне призначення сімейного права, та відповідно до яких норми сімейного права регулюють особисті немайнові і майнові відносини між учасниками сімейних відносин; – обґрунтовується необхідність доповнення Сімейного кодексу України нормами-принципом, що встановлюватимуть межі здійснення сімейних прав; – доводиться, що зловживання правом може відбуватись не лише батьками щодо дітей, а й дітьми щодо батьків, іншими родичами щодо дітей. Сформульовано визначення «зловживання сімейним правом», під яким пропонується розуміти правопорушення, під яким слід розуміти такі дії, вчинки суб’єктів сімейних правовідносин, за яких можливо, не порушуючи загальноприйняті норми поведінки, втілити негідні наміри та заподіяти шкоду іншим. Метою втілення наведеної ідеї є гармонізація власне норм Сімейного кодексу України, а також норм Сімейного кодексу України із нормами Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Наведена пропозиція обґрунтована для подальшого її закріплення у нормах Сімейного кодексу України; – обґрунтовується необхідність внесення змін до ч. 1 ст. 1 Сімейного кодексу України, яка визначає предмет сімейно-правового регулювання шляхом доповнення нормою про те, що Сімейний кодекс України врегульовує відносин з влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Можливість формування сімейних відносин у прийомній сім’ї підтверджується практикою ЄСПЛ, законодавче визнання такої можливості сприятиме стабільності сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; – окреслено перспективи розвитку сімейного законодавства в процесі рекодифікації цивільного та сімейного законодавства. Обґрунтовується доцільність здійснення рекодифікації Цивільного кодексу України шляхом декодифікації Господарського кодексу України. Оптимальне поєднання норм кодексів сприятиме ефективному врегулюванню цивільних, у т. ч. підприємницьких, правовідносин. Наведено перелік аргументів на користь того, що Сімейний кодекс України має бути сформовано як окремий кодифікований акт, що врегульовує приватні відносини у сфері сім’ї та родини. З урахуванням висновків, отриманих на підставі проведеного дослідження, доводиться логічність структури Сімейного кодексу України за взірцем книги шостої проекту Цивільного кодексу України 1996 р. у доопрацьованій редакції 1999 р.