Перегляд за Автор "Poleshchuk, Liliia V."
Зараз показуємо 1 - 6 з 6
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Вплив соціальних мереж на світогляд людини та міжособистісні стосунки(Гельветика, 2024) Полещук, Лілія Василівна; Poleshchuk, Liliia V.У сучасному світі соціальні мережі стали невід’ємною частиною повсякденного життя, впливаючи на різні аспекти людської діяльності. Вони змінюють способи комунікації, формують нові соціальні зв’язки та впливають на світогляд особистості. Метою даної статті є дослідження впливу соціальних мереж на формування світогляду людини та міжособистісні стосунки. Автор прагне виявити як позитивні, так і негативні наслідки використання соціальних платформ у контексті соціальної взаємодії. Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі впливу соціальних мереж на психологічний стан особистості та їх роль у трансформації традиційних форм спілкування. Дослідження включає емпіричні дані, отримані через діагностику соціальних ролей та зв’язків, що дозволяє глибше зрозуміти зміни у міжособистісних стосунках. Результати дослідження свідчать про те, що соціальні мережі значно впливають на формування світогляду, сприяючи як розвитку нових форм комунікації, так і виникненню соціальної ізоляції. Важливо усвідомлювати ці зміни для ефективного використання соціальних платформ у повсякденному житті.Документ Вступ до спеціальності(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025) Кононенко, Оксана Іванівна; Полещук, Лілія Василівна; Kononenko, Oksana I.; Poleshchuk, Liliia V.У мeтoдичних рeкoмeндaціях рoзкривaється прoгрaмa курсу, дaються вкa-зівки для oпaнувaння лeкційного мaтeріaлу. Мeтoдичні рeкoмeндaції рoзрoблe-ні для здoбувaчів психoлoгічнoгo нaпрямку тa дoпoмaгaють при підгoтoвці дo відпoвідeй нa прaктичних зaняттях, oфoрмлeнні рoбіт при сaмoстійнoму викoнaнні зaвдaнь, при підгoтoвці дo aтeстaції. Увaгу приділeнo фoрмувaнню у здoбувaчів знaнь з основ професійної діяльності психолога, етичних норм діяльності психолога та специфіки різних видів та сфер діяльності психолога.Рoзрaхoвaнo для здoбувaчів 1 курсу пeршoгo рівня вищої освіти (бaкaлaвр-ський рівень) спeціaльнoсті 053 Психoлoгія фaкультeту психoлoгії тa сoціaльнoї рoбoти OНУ імeні І. І. Мeчникoвa.Документ Методологія та теорія психології(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025) Кононенко, Оксана Іванівна; Полещук, Лілія Василівна; Kononenko, Oksana I.; Poleshchuk, Liliia V.Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи для здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності 053 «Психологія» містять передмову, зміст самостійної роботи з дисципліни «Методологія та теорія психології», питання для самоконтролю знань, завдання, список літератури для роботи з науковими першоджерелами. Методичні рекомендації допоможуть у засвоєнні теоретичних знань, у розв’язанні низки завдань фундаментальної професійної підготовки фахівців вищої кваліфікації, зокрема: опанування знань та практичних вмінь з предмету, формами, методами і засобами актуалізації отриманих знань, закономірностями їхнього професійного застосування.Документ Місце часової компетентності в структурі особистості(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2022) Полещук, Лілія Василівна; Poleshchuk, Liliia V.У статті розглянуті актуальні питання компетентнісного підходу до вивчення особистості та часової компетентності. Проаналізовано основні напрями застосування компетентнісного підходу: в освітній галузі, у спеціальній педагогіці та психології, в управлінській та правоохоронній діяльності. Розкрито роль часової компетентності в розвитку особистості. Репрезентовано частину емпіричного дослідження щодо онтогенетичної та професійної рефлексії як частини часової компетентності. Часова компетентність та її різновиди безпосередньо стосується кожної людини у будь-якому віці та її можна вважати однією з ключових компетентностей особистості. Серед численних видів компетентності (життєвої, психологічної, предметної, курікулярної, ситуативної, особистісної та компетентності саморозвитку та ін.) саме часова не тільки займає особливий статус в структурі особистості, але й є її важливою складовою, оскільки протягом життя людина має раціонально розпоряджатися відведеним часом, передбачати майбутні події свого життя, будувати часові перспективи своїх досягнень, рефлексувати набутий життєвий досвід та реалізовувати його в особистому та професійному житті. Часова компетентність не тільки допомагає передбачати усвідомлення часу, емоційне ставлення до нього, організацію часу в професійному та особистому житті, але й формування таких важливих характеристик особистості, як висока стресостійкість, емоційна стабільність, самореалізація, що дозволяє розглядати її як важливий елемент у структурі особистості. Важливість формування часової компетентності на різних етапах онтогенезу має спиратися на особливості особистості, темпераменту, попереднього життєвого досвіду тощо. Розглядаючи часову компетентність як важливий елемент особистості, особливу увагу необхідно приділити рефлексивним здібностям щодо аналізу становлення життєвого досвіду у часовій розгортці та щодо рефлексії професійної діяльності.Документ Психологічна структура часової компетентності як основа особистого та професійного успіху(2023) Полещук, Лілія Василівна; Poleshchuk, Liliia V.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 Психологія – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова (м. Одеса), 2023. Дисертацію присвячено дослідженню психологічної структури часової компетентності. Здійснено теоретичний аналіз проблеми компетентнісного підходу до вивчення особистості та часової компетентності, виявлено основні підходи до її вивчення у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці. Констатовано, що концепція компетентнісного підходу сприяє досягненню високих результатів у різних сферах життєдіяльності, полегшує перехід від традиційних норм оцінювання особистості до інноваційного погляду на успішність її професійного, соціального та особистого життя. Показано, що в українській та зарубіжній психології склалися наукові традиції вивчення часової компетентності особистості, серед яких особливе місце займають віковий, особистісний та професійний підходи. За критерієм часової перспективи виявлено дві групи респондентів. Першу групи склали особи, орієнтовані на майбутнє, їхня поведінка визначається прагненнями до цілей і винагород майбутнього, плануванням досягнень майбутніх цілей. Друга група представлена особами, налаштованими на минуле та сьогодення, які живуть теперішнім, спрямовані на безвідкладне задоволення потреб, але приймають минуле зі всіма помилками та спогадами. В контексті компетентнісного підходу часова компетентність розглядається як інтегрально-системна властивість особистості, яка орієнтована у своїй активності на часову розгортку, здатна керувати собою в часовому континуумі та проявляється в ситуаціях соціалізації (професійна діяльність, усвідомлена самоорганізація в часі, адаптація до чинників часу), а структурно складається з двох рівнів: процесуального, інструментального та часової перспективи як підґрунтя. Процесуальний рівень містить в собі стратегічний компонент (принципи загальної побудови глобальних життєвих планів, мотиваційна спрямованість), інструментальний рівень складається з трьох компонентів: рефлексивно-оцінного (креативність, особистісна та онтогенетична рефлексивність), операційного (динаміка намірів, рівні домагань,) та конкретно-ситуативного (цілепокладання, планування діяльності та її наслідків). Результатом розвитку часової компетентності з урахуванням її структурних компонентів є здатність особистості оперативно включатися у події соціального життя, сформованість соціальної адаптованості та задоволеності життям. Виділено чотири групи респондентів, які мають специфічні особливості часової компетентності. До першої групи з високим рівнем розвитку часової компетентності увійшли 30% загальної вибірки. Ці особи чітко усвідомлюють необхідність організації власного часу та мотивації виконання поставлених задач у встановлені терміни, розуміють актуальність упорядкування власних справ у часі, необхідність планування часу, ставлять перед собою стратегічні життєві цілі та прагнуть їх досягти. За будь-яких обставин вони прагнуть виконати запланований обсяг роботи до визначеного терміну. До другої групи з припустимим рівнем розвитку часової компетентності увійшли 37% загальної вибірки з високим та середнім рівнем усвідомлення організації власного часу, з середнім рівнями мотиваційної спрямованості на виконання завдання до встановленого терміну. Цим особам властива усвідомленість важливості чинника часу в професійному та особистому житті. Але їхні плани можуть бути не завжди цілком опрацьовані та продумані, не чітко прив'язані до часових параметрів життєдіяльності. Респонденти цього типу не завжди мотивовані на своєчасність, запізнення для них є прийнятним явищем. До третьої групи з задовільним рівнем розвитку часової компетентності увійшли 24% загальної вибірки. Особи цього типу мають низький та середній рівень усвідомлення необхідності організації часу за високої мотиваційної спрямованості на надання обсягу роботи до встановленого терміну, не вибудовують перспективних планів і не впорядковують події свого життя, але прагнуть усі оперативні справи здійснювати своєчасно та надавати результати до терміну. До четвертої групи з низьким рівнем розвитку часової компетентності були включені 9% загальної вибірки, які мають низькі рівні усвідомленості необхідності організації часу та мотивації. Представники цієї групи не організовують свій час, живуть, не виділяючи пріоритетних подій, спираючись на везіння та випадок, своєчасність виконання поставлених задач для них не є важливим показником успішності в професійній діяльності та особистому житті. Досліджено процесуальний рівень часової компетентності, ядро якого складає стратегічний компонент (принципи загальної побудови глобальних життєвих планів, сенсожиттєві орієнтації особистості, життєстійкість, цінність досягнень та загальна часова перспектива як результат розвиненої часової компетентності). Респонденти з розвиненою часовою компетентністю сприймають своє життя як спосіб набуття досвіду та готові до цього через власні помилки та перемоги. За чинниками часової перспективи констатовано тенденцію щодо слабкої спрямованості у майбутнє, але сформований механізм причино-наслідкових зв’язків змушує респондентів відповідально ставитися до можливих наслідків у майбутньому, не застрягати на рівні сьогоденного буття. Досліджено інструментальний рівень часової компетентності особистості, ядро якого складають: рефлексивно-оцінний (онтогенетична та професійна рефлексивність), операційний та конкретно-ситуативний компоненти. Рефлексивно-оцінний компонент в структурі часової компетентності дозволяє свідомо контролювати наслідки власної діяльності та рівень особистого розвитку, сформованість таких якостей, як креативність, ініціативність, спрямованість на співробітництво, впевненість у собі, здатність аналізувати та передбачувати події життя, критичне та інноваційне рефлексування та прогнозування результатів діяльності та професійно важливих компетенцій. Констатовано на статистично значущому рівні підвищення таких показників професійної рефлексивності як важливого показника часової компетентності особистості, як-от: рефлексія майбутньої діяльності (р<0,05), рефлексія спілкування і взаємодії з оточуючими (р<0,05) та загальний показник професійної рефлексії (р < 0,05). Припущено, що респонденти з розвиненою часовою компетентністю при виборі стратегії професійної поведінки в змозі аналізувати не тільки власну діяльність, але й вчинки інших людей, здатні виявляти причини та наслідки власних дій у часовій розгортці – як в минулому, такі в реальному часі та в майбутньому. Вони можуть обмірковувати свою діяльність, ретельно її панувати та прогнозувати можливі наслідки. Значення загального показника онтогенетичної рефлексії довели, що в групі респондентів розвинена здатність аналізувати власні вчинки, які вони скоювали в минулому та в сьогоденні, в реальному часі, розкривати для себе причини та наслідки прийнятих рішень та у майбутньому користуватися результатами здобутого досвіду, що дозволило зробити висновок про розвинений рефлексивно-оцінний компонент інструментального рівню в структурі часової компетентності Операційний (стійкість намірів) та конкретно-ситуативний (особливості мотивації, ступінь ситуативної корекції поведінки) компоненти в структурі часової компетентності, що характеризують загальну часову перспективу особистості. Запропонована схема вивчення часової перспективи в залежності наступних виборів від успішності попередніх проб. Варіативність часової перспективи після неуспіху істотно вища: досліджуваний може висловлювати намір підвищити претензії незважаючи на неуспіх (майбутнє), повторити спробу вирішити те саме завдання (сьогодення) чи знизити претензії, повернутися назад, на нижчий рівень (минуле). Запропонована система параметрів представляє такі особливості часової перспективи особистості, як її динамічність, особливості стратегії, стійкість, схильність до емоційної корекції, а також дозволяє виділити фактори її ситуативної динаміки. За результатами дослідження ступеня розвиненості операційного та конкретно-ситуативного компонентів часової компетентності виявлено три основні способи ситуативної побудови та функціонування часової перспективи особистості. Ці види часової перспективи відрізняються за параметрами часової стійкості, схильності до емоційної деформації, залежності від успіху/неуспіху, ступеня ситуативної корекції. Параметри побудови часової перспективи виявили кореляцію з мотиваційними особливостями суб'єкта, рівнем його домагань та досягнень. Показано, що в залежності від типу мотивації суб'єкта формуються індивідуальні особливості часової перспективи особистості. Так, залежність від типу мотивації виявляє такий параметр часової перспективи особистості, як деформація наміру з боку безпосередньо-емоційного переживання результату своєї діяльності. Ця деформація проявляється у розбіжності передбачуваного та реального виборів. Найбільш явно така розбіжність спостерігається у досліджуваних з мотивацією уникнення неуспіху і самоствердження і трохи меншою мірою у досліджуваних з мотивацією досягнення. Підтверджено, що формування часової компетентності набуває особливого значення для професійного та особистісного становлення особистості, оскільки сучасне суспільство потребує спеціалістів з розвиненою самоорганізацією, спроможних продуктивно діяти в умовах дефіциту часу, в особливих ситуаціях. Саме тому сьогодні часова компетентність розглядається не просто як особистісна властивість, але й як одна з соціально значимих характеристик людини, здатної спрямовувати свою активність, цілі та прагнення у майбутнє. Формувальна робота з розвитку часової компетентності має здійснюватися з урахуванням її особистісного походження, що проявляється у конкретній соціальній ситуації. Тому для розвитку часової компетентності важливо спиратися на механізми соціалізації як підґрунтя засвоєння індивідом соціального досвіду, усвідомлення необхідності самоорганізації в часі та адаптації до нових часових викликів діяльності. Пропонована процедура тренінгу часової компетентності містить три основні етапи: організаційний, ознайомчий та діагностично - коректувальний. В ході роботи учасники тренінгової групи опрацьовують наступні блоки питань, які мають відношення до часової компетентності: підвищення самооцінки, впевненості в собі, рівня домагань; уміння нестандартно мислити; підвищення пошукової активності, орієнтація на активну життєву позицію. формування елементів індивідуального таймменеджменту як здатності організовувати свій часовий простір таким чином, щоб вчасно робити всі справи. Перспективи подальших наукових розвідок полягають у виявленні шляхів формування окремих елементів часової компетентності в умовах професійної діяльності.Документ Толерантність як важлива якість студентів-психологів: теоретичний аспект(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2024) Балик, М. Д.; Полещук, Лілія Василівна; Poleshchuk, Liliia V.Проблема толерантності є предметом вивчення значної кількості вчених. Незважаючи на це, поняття толерантності не має єдиного визначення та його трактування в енциклопедичних словниках ХХ ст. часто не відповідають сутності самого поняття на сучасному етапі суспільно-історичного розвитку.