Перегляд за Автор "Lozheshnyk, Oleksandr S."
Зараз показуємо 1 - 5 з 5
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Паланковий устрій Чорноморського козацького війська(2022) Ложешник, Олександр Сергійович; Lozheshnyk, Oleksandr S.Мета статті полягає у висвітленні локальної проблематики відродження паланкового устрою, властивого для земель Запорозької Січі в Очаківському степу під час перебування Чорноморського війська. На основі опублікованих матеріалів Державного архіву Краснодарського краю та досліджень П. Короленка проаналізовано адміністративно-територіальний устрій Чорноморського війська під час його перебування в Буго-Дністровському межиріччі (1790-1792 рр.) та охарактеризовано функціональні обов’язки паланкового полковника. Нижня частина Очаківського степу, Буго-Дністровське межиріччя, під час перебування на ній Чорноморського війська, була розділена на три паланки – Подністрянську (центральну), Березанську та Кінбурнську на чолі з паланковими полковниками зі старшинами-помічниками. Паланковий полковник відповідав за збереження військового майна та за збільшення прибутків, що надходили до військової скарбниці. Через лісників він охороняв військові ліси, відпускаючи жителям деревину лише для облаштування будинків; віддавав на відкуп частину риболовних заводів та продаж спиртних напоїв стороннім особам із внесенням відкупу у військову казну, орендував «стороннім людям» вільну землю під випас худоби, збирав податок з циган, що ночували на військовій території тощо. Він втілював у паланці владу Коша, власне – владу козацької громади.Документ Початковий етап формування Чорноморського війська в Буго-Дністровському межиріччі(ФОП Бондаренко М. O., 2023) Ложешник, Олександр Сергійович; Lozheshnyk, Oleksandr S.Потреба у мобільних безстрашних загонах, що могли б протидіяти Османській армії в останній чверті ХVІІІ ст. сприяли утворенню із колишніх запорожців іррегулярного формування, яке згодом було назване Чорноморським військом. Створене для участі в російсько-турецькій війні 1787 – 1791 рр. військо залишило помітний слід в історії південноукраїнського регіону, як у військовій так і в соціально-економічній його історії. В даній статті, написаній на основі аналізу неопублікованих й опублікованих І. Дмитренком, П. Короленком та іншими дослідниками документів Державного архіву Краснодарського краю, висвітлено процес зібрання колишніх запорожців волонтерами з-за Дунаю та різних куточків Очаківського степу. Автор звернув увагу на проблемах, що виникали під час формування війська та пільги, на які була «щедра» Катерина ІІ.Документ Чорноморське козацьке військо в Буго-Дністровському межиріччі наприкінці XVIII ст.: військова та господарська діяльність(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2024) Ложешник, Олександр Сергійович; Lozheshnyk, Oleksandr S.Ложешник О. С. Чорноморське козацьке військо В Буго-Дністровському межиріччі наприкінці XVIII ст.: військова та господарська діяльність. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 032 «Історія та археографія». – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Одеса, 2024. В сучасній Україні, коли в запеклих боях створюється нова демократична держава попри недолугі спроби російської федерації відновити імперію на наших теренах, все частіше постає питання про формування національної самосвідомості. Важливе місце в цьому процесі займає тема козацтва, яке протягом століть існувало як самобутній феномен, породжений українським народом, унікальна спільнота людей, об’єднаних боротьбою за свободу. Одним з найяскравіших осередків такої спільноти наприкінці ХVІІІ ст. постало Військо вірних козаків (Чорноморське козацьке військо), яке проявляло зразки героїзму та відваги, допомагаючи українцям усвідомлювати себе мужніми звитяжцями, що власноруч прокладають свій шлях у майбуття. За нетривалий час перебування в Буго-Дністровському межиріччі козаки Чорноморського війська, як спадкоємці Війська Запорозького, не лише брали участь у боях на території межиріччя Південного Бугу й Дністра, а й стали активними та безпосередніми учасниками її колонізації й господарського освоєння. Об’єкт дослідження – Чорноморське військо під час його перебування в Буго-Дністровському межиріччі наприкінці ХVІІІ ст. Предмет дослідження – історичні умови виникнення; військовий, соціальний та економічний аспекти функціонування Чорноморського війська; система життєдіяльності війська та колонізаційних процесів в Буго-Дністровському межиріччі. Об’єкт та предмет визначають мету дослідження, а саме об’єктивно та комплексно реконструювати подієву частину життєдіяльності Чорноморського війська у військовому і економічному відношеннях під час його перебування в Буго-Дністровському межиріччі впродовж кінця ХVІІІ ст. з урахуванням надбань, втрат та перспектив сьогодення: висвітлити особливості формування та кількісного складу, визначити його місце та роль у військових діях під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр., колонізації та господарському освоєнні південноукраїнського регіону. Хронологічні межі роботи охоплюють грудень 1787 р. – 1800 р. Нижня межа обумовлена переходом українських козаків з Прогноїв (Прогноївської паланки) до Васильківського урочища в гирлі Дніпра, де заклали військовий кіш (Васильківську Січ) та обранням на військовій раді кошовим отаманом Сидора Білого, що започаткувало формування Чорноморського війська на теренах, що входили в межі дисертаційної роботи. Верхня межа зумовлена інтеграцією козаків Чорноморського війська, що залишились в Буго-Дністровському межиріччі після переселення більшості чорноморців на Кубань, до міських та сільських станів. Територіальні межі визначаються землею, наданою Чорноморському війську в Буго-Дністровському межиріччі та на Кінбурнській стороні, й охоплюють сучасну територію Одеської (Березівський, Білгород-Дністровський та Одеський райони), Миколаївської (Баштанський, Вознесенський та Миколаївський райони), Херсонської (Скадовський та Херсонський райони), Запорізької (Пологівський район) областей та частини Молдови (Лівобережжя Дністра). Наукова новизна одержаних результатів зумовлена комплексним дослідженням історії Чорноморського війська під час його перебування в Буго-Дністровському межиріччі. Вперше: опрацьовано та опубліковано документи Державних архівів Одеської та Херсонської областей, що висвітлюють особливості формування Війська вірних козаків (Чорноморського війська) та оселення його козаків в Буго-Дністровському межиріччі; розглянуто причини зміни чисельності іррегулярного формування, джерела його поповнення; уточнено посадові обов’язки старшинського корпусу Чорноморського війська; складено на основі архівних матеріалів та історичної літератури ХІХ ст. список козацьких поселень, що існували в межах військової території на 1790-1792 рр., описано місцезнаходження поселень й заняття чорноморців, що в них проживали; створено мапу козацьких поселень за паланками та ідентифіковано їх розміщення на мапі України. Уточнено: особливості формування козацького війська та джерела його поповнення; зміну чисельності Війська вірних козаків (Чорноморського війська) та її причини; проєкти виділення військової території та оселення на ній козаків; адміністративну діяльність очільників Чорноморського війська під час його перебування в межиріччі; причини та особливості переселення чорноморців на Кубань; Доповнено: джерельну базу й історіографію розкриття заявленої теми; участь козаків у військових кампаніях на території Буго-Дністровського межиріччя під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр.; участь чорноморців у колонізації Буго-Дністровського межиріччя та Кінбурнської сторони в 1790-1792 рр.; перебування чорноморців в межиріччі після переселення більшості козаків на Кубань. Особистий внесок здобувача в отриманні наукових результатів полягає у комплексному дослідженні актуального напрямку історичних досліджень, а саме реконструкції основних етапів життєдіяльності Чорноморського війська під час його перебування в Буго-Дністровському межиріччі й на Кінбурнській стороні та його впливу на історичну долю південноукраїнського регіону останньої чверті XVIII – початку ХІХ ст. Наукові результати дисертації належать здобувачу особисто і є його теоретичним та практичним внеском у вивчення питання. Зокрема, дослідником було здійснено евристику в архівосховищах України, виявлено й систематизовано наявний комплекс архівних документів з історії Чорноморського війська під час його перебування в Буго-Дністровському межиріччі. Окрім того була проведена реконструкція історії створення іррегулярного формування, що дало можливість з’ясувати роль і місце чорноморців у боях на території межиріччя під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. та його колонізації. Аналіз історіографічного доробку надав можливість прослідкувати традицію дослідження науковцями заявленої теми з другої половини ХІХ ст. до сьогодення. Зміни в розвитку суспільства й історії як науки зумовили зміни домінантів та методів досліджень, що дозволило умовно поділити всі напрацювання на три періоди за хронологією: 1 період – «імперський», друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст., характеризується започаткуванням введення до наукового обігу документальних і наративних джерел Державного архіву Одеської області та Державного архіву Краснодарського краю; 2 період – «радянський», 1920-1980-і рр., який поділяється на два етапи – «міжвоєнний» та повоєнний. Для нього властиві: партійна заангажованість, перебування досліджень з історії козацтва «поза законом», перекручення та «підтасування» фактів на догоду принципу партійності. 3 період (незалежної України, 1991 – до сьогодні) вирізняється перетворенням заявленої теми в один з основних об’єктів дослідження, використання нових джерел Державного архіву Одеської області, Державного архіву Херсонської області, Державного архіву Краснодарського краю та «перепрочитання» опублікованих документів під іншим кутом зору. Поява на історичній арені наприкінці XVIIІ ст. Чорноморського війська зумовлена тогочасними геополітичними реаліями боротьби за контроль над південноукраїнським регіоном. Залучаючи до війська козаків, уряд Російської імперії передбачав проведення політики денаціоналізації у відношенні до запорожців, які, хоча й змушені були відмовитись від назви «запорозьке», зберегли чимало традицій щодо облаштування життя війська. Під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. чорноморці несли передову розвідувальну службу р. Буг, брали участь у всіх важливих боях на суші та на морі, відповідали за бойове забезпечення та комунікацію регулярної армії, проводили розвідки, спостерігаючи за турецьким військом. Зокрема, вони брали участь у: морських боях проти турецької армади, захопленні острова Березань, штурмі Очаківської фортеці, битві під Бендерами, штурмі Хаджибейської, Аккерманської та Бендерської фортець. Кожній військовій операції передували розвідувальні дії, що своєю ретельністю допомагали скласти ретельний план штурмів. Отримавши в межиріччі військову територію, очільники війська займались її облаштуванням: поділили на паланки на чолі з паланковою старшиною; прийняли чимало рішень щодо збереження та охорони природних багатств, поповнення військової скарбниці, продовжували запорозькі традиції у веденні господарства. Але після смерті Г. Потьомкіна більшість його дарчих ордерів втратили значення, що спричинило переселення чорноморців на Кубань. Після переселення більшості, в Буго-Дністровському межиріччі залишились: 1) «посполиті» (не бажали служити у війську); 2) «сірома» (не мала коштів на переселення і в пошуках заробітку розійшлась межиріччям, іноді навіть переходила до Задунайської Січі); 3) купці, поміщики, дворяни, що «формально» приписались до війська; 4) заможні чорноморці, які не бажали втрачати свої господарства. Федір Черненко, опікуючись козаками, що залишились в межиріччі, за наказом Й. де Рибаса влітку 1793 р. зібрав чорноморців до Чорноморської команди, що створювалась в Хаджибеї для служби на човнах, а в дійсності для будівництва порту. У серпні 1797 р. постало питання про ліквідацію команди. На постійне проживання в Одесі та її околицях залишились 326 чорноморців, які встигли завести господарства, що приносили їм прибуток. Отже, створене напередодні російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Чорноморське військо, після підписання Ясської мирної угоди стало непотрібним. Але, розуміючи, що ліквідувати військо, яке нещодавно показувало героїзм та самовідвагу в боротьбі з турками без боязні викликати спротив козаків не вдасться, імперський уряд вирішив його зберегти, але перевести з Південної України на іншу небезпечну територію, де можна було б використати військовий потенціал та господарський досвід козаків. Проте, незважаючи на трагічність цього періоду для чорноморців, воно ще довгий час залишалось за своїм духом «українським», дотримуючись запорозьких звичаїв у чужому для них краю.Документ Чорноморське козацьке військо в межиріччі Південного Бугу та Дністра: проблема земельної власності та землекористування(2018) Ложешник, Аліса Сергіївна; Ложешник, Олександр Сергійович; Lozheshnyk, Alisa S.; Lozheshnyk, Oleksandr S.; Ложешник, Алиса Сергеевна; Ложешник, Александр Сергеевич; Гончарук, Тарас Григорович; Honcharuk, Taras H.; Гончарук, Тарас ГригорьевичУ даній статті розглядаються «напівофіційне» надання Григорієм Потьомкіним території Очаківської області Чорноморському козацтву. Зокрема на основі архівних документів досліджуються особливості козацького та старшинського землекористування у війську під час його перебування у Буго-Дністровському межиріччі (1790-1792 рр). Особлива увага звертається на факт колонізації козаками даного регіону. А також прослідковується і адміністративно-територіальний поділ на паланки та облаштування козацьких господарств.Документ Чорноморське козацьке військо в межиріччі Південного Бугу та Дністра: історіографія питання(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2020) Ложешник, Олександр Сергійович; Lozheshnyk, Oleksandr S.В статті проаналізовано історіографію Чорноморського війська під час його перебування в Буго-Дністровському межиріччі. Головний наголос зроблено на висвітленні проблеми оселення та господарського освоєння краю. Виокремлено та синтезовано етапи розвитку, важливі напрямки історичних досліджень та їхні особливості, висвітлено стан сучасних історичних пошуків та вказано на їхні перспективи.