Дисертації ФПСР (Психологічні науки)
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Дисертації ФПСР (Психологічні науки) за Автор "Базиленко, Катерина Павлівна"
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Психологічні складові соціальної акомодації вимушених переселенців(2025) Базиленко, Катерина Павлівна; Bazylenko, Kateryna P.Базиленко К.П. Психологічні складові соціальної акомодації вимушених переселенців. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 Психологія. – Одеський національний університет імені І.І.Мечникова МОН України. – Одеса, 2025. Дисертацію присвячено дослідженню психологічних складових соціальної акомодації вимушених переселенців. Проведено теоретико-методологічний аналіз проблеми соціальної акомодації, яка розглядається як сучасне розуміння процесу адаптації та інтеграції особистості вимушених переселенців. Констатовано, що в сучасній науковій спільноті спостерігається ситуація, коли традиційна термінологія не повністю відповідає потребам дослідження актуальних питань. Підкреслено, що термін "адаптація" не відображає всіх аспектів життя українських вимушених переселенців та їхнього пристосування до нових умов. Натомість поняття "соціальна акомодація" є більш точним і охоплює ширший спектр явищ, дозволяючи людям співіснувати з представниками інших етнокультур, вивчати їхні традиції та моральні цінності, зберігаючи при цьому власну ідентичність. Соціальна акомодація розглядається як процес і результат, що передбачає узгодження поведінки людини з умовами середовища, з урахуванням її попереднього досвіду. Цей процес супроводжується вдосконаленням набутих навичок і створенням гармонії з зовнішнім середовищем. На сучасному етапі психологічна наука акцентує увагу на дослідженні різних аспектів акомодації особистості до складних і невизначених життєвих умов, що є однією з ключових тем досліджень. Водночас акомодація в контексті вимушеного переселення залишається маловивченою і потребує подальших наукових розробок. Показано, що на відміну від добровільної міграції, яка зазвичай покращує соціальний статус особи, вимушене переселення супроводжується значним його зниженням, втратою майна та попередніх джерел доходу. Вимушене переселення характеризується відсутністю позитивної мотивації до переміщення та зміною життєвих умов, за яких нормальна життєдіяльність стає неможливою, а безпека перебуває під загрозою без видимих перспектив стабілізації ситуації. Виділено й досліджено когнітивний компонент у структурі соціальної акомодації вимушених переселенців. Цей компонент включає процеси усвідомлення та інтеграції характеристик соціального середовища, які сприяють адаптації. Основним елементом когнітивного компонента є здатність вимушених переселенців оцінювати власні ресурси в нових умовах проживання та формувати ключові риси свого Я-образу. До таких характеристик належать здатність приймати себе, толерантне ставлення до інших, емоційна врівноваженість, інтернальність, прагнення до лідерства, а також як позитивні, так і негативні прояви цих рис. Підкреслено, що внутрішньоособистісна адаптивність є важливим чинником у процесі психологічної підтримки та корекції стану вимушених переселенців. Цей аспект виявляється у 40% респондентів, які демонструють адаптованість, і 60%, які її не досягли. Через відмінності між адаптацією та акомодацією, здатність до внутрішньої адаптації у неадаптованих переселенців виступає одночасно як ресурс і як перешкода на шляху до успішної соціальної акомодації. Це пов'язано з тим, що соціальна акомодація передбачає не лише пристосування, але й активну участь у житті місцевих громад із врахуванням власного культурного досвіду та традицій. Попри підтримку з боку держави й суспільства, переселенці зазначають, що їхній рівень адаптації залишається недостатнім. Основними проблемами вони називають соціальну ізоляцію, обмеженість контактів із людьми, здатними їх зрозуміти та підтримати, труднощі мовного та діалектного характеру, а також відсутність психологічного відчуття безпеки. Виділено й досліджено індивідуально-особистісний компонент у структурі соціальної акомодації вимушених переселенців. З'ясовано, що представники груп із низьким рівнем психологічної стійкості мають схильність уникати активного вирішення проблем, перекладати відповідальність на зовнішні чинники та відчувати страх перед взаємодією з новими громадами. Індивідуальні пріоритети, спрямовані на самореалізацію через конкретні дії, характеризуються орієнтацією на такі цінності, як "доброта-безпека-гедонізм". Це свідчить про соціальну пасивність респондентів, їхню тенденцію уникати відповідальних рішень і небажання активно взаємодіяти із зовнішнім середовищем у стресових або невизначених умовах. Недостатня схильність до традиційних моделей поведінки, які могли б сприяти запобіганню конфліктам або їх ефективному розв’язанню, а також забезпечувати безпеку та пристосування до нових соціальних умов, є характерною для обох груп переселенців. Також виявлено слабкість у здатності критично переосмислювати власні погляди під впливом об’єктивних обставин. Серед переселенців із низьким рівнем психологічної стійкості спостерігаються такі риси, як емоційна нестабільність, імпульсивність і низька стійкість до фрустрації. Для цієї групи характерна занижена самооцінка, підвищена тривожність, схильність до частих змін настрою, вразливість та невпевненість у собі, що ускладнює правильне розуміння мотивів оточуючих. У міжособистісних відносинах такі переселенці зазнають труднощів із налагодженням нових контактів, часто відчувають незручність у незнайомих ситуаціях і вагаються у прийнятті рішень. Вони залежні від думки оточення та демонструють соціальну незрілість, піддаючись навіть незначному зовнішньому тиску. Ці особливості іноді компенсуються проявами нонконформізму та бажанням підкреслити власну перевагу. Натомість переселенці з високим рівнем психологічної стійкості демонструють відкритість, комунікабельність і активність у встановленні як особистісних, так і соціальних зв’язків. Вони мають високу соціальну сміливість, готовність інтегруватися в нові групи та орієнтацію на співпрацю з іншими людьми. Такі риси вказують на їхню стабільність, розвинену саморегуляцію та здатність контролювати емоції й поведінку, що допомагає їм підтримувати внутрішню гармонію та впевненість у собі. Ця група характеризується емоційною зрілістю. Що стосується інтелектуальних характеристик, переселенці з низьким рівнем психологічної стійкості зазвичай мають уповільнене мислення, нижчий рівень загальної культури та освіти, а також консервативне ставлення до нових ідей. Водночас у них добре розвинена уява. Переселенці з високим рівнем психологічної стійкості, навпаки, вирізняються швидким, гнучким мисленням, високою ерудицією та творчою уявою. Було виявлено значні відмінності між цими групами за типами акцентуацій. Для групи з низьким рівнем психологічної стійкості характерні тривожні та демонстративні акцентуації, тоді як група з високим рівнем стійкості відзначається емотивними рисами. Визначено два основні типи поведінки вимушених переселенців: Пасивно-підкорюваний тип: характеризується відсутністю опору і беззастережним виконанням вимог оточення, навіть всупереч власним бажанням чи переконанням. Особи цього типу часто займають роль жертви, очікуючи співчуття та поблажливості. Вони чутливі до зовнішнього контролю, проте після виконання завдань уникають проявів ініціативи. Самостійність для них не є типовою. Такі люди демонструють тривожні й емотивні риси акцентуації. Провокуючий тип: відзначається високою активністю, спрямованою на зовнішнє середовище. Для них характерна маніпулятивна поведінка, яка виконує захисну функцію та може виражатися у витісненні травматичного або неприємного досвіду. Представники цього типу часто мають гіпертимічні та демонстративні риси акцентуації. Емпірично підтверджено, що у переселенців із низькою психологічною стійкістю, які мають слабку або середню силу нервової системи, за умов сильних подразників, особливо при інтенсивному стресі, швидко виникає ефект «гальмування», що знижує ефективність їх реакцій. У повсякденному житті, попри слабкість нервової системи, вони виявляють більшу стійкість до монотонних подразників. Рівень надії, як складової оптимістичного чи песимістичного підходу до життя, вищий у переселенців із високою психологічною стійкістю. Вони сприймають свої успіхи як стійку реальність, а невдачі вважають тимчасовими й обумовленими конкретними обставинами. Схильність до пошукової та стереотипної активності виражена значно сильніше у переселенців із високою психологічною стійкістю. Натомість група з низькою стійкістю демонструє пасивну установку або хаотичну (панічну) активність. Окремо було виділено та проаналізовано поведінковий компонент у структурі соціальної акомодації вимушених переселенців. Щодо поведінкових стратегій, вимушені переселенці з високим рівнем психологічної стійкості демонструють переважно ефективні копінг-стратегії. У групі з низькою психологічною стійкістю частіше зустрічаються відносно ефективні підходи, такі як пасивна кооперація, а серед менш продуктивних стратегій домінують емоційна розрядка та покірність. Встановлено, що соціальна акомодація виражена значно сильніше у переселенців із високою психологічною стійкістю. Укладено методичні рекомендації з урахуванням особливостей соціальної акомодації переселенців. Основні методи рекомендованої роботи з вимушеними переселенцями включають: ігрові методики, які сприяють розкриттю творчого потенціалу учасників, психоосвітні підходи, що забезпечують усвідомлення власних емоцій і поведінки, техніки арт-терапії, які допомагають знижувати психологічне напруження, методи групової взаємодії, спрямовані на залучення до активної участі в групових процесах. До очікуваних результатів корекційного втручання можна віднести: покращення емоційного стану вимушених переселенців, розвиток ефективних комунікативних навичок, підвищення рівня впевненості у собі та самоповаги, формування соціальних зв’язків як між переселенцями, так і з місцевими громадами, зростання рівня адаптації до нового середовища. Психологам та соціальним працівникам надано методичні поради з розвитку соціальної акомодації вимушених переселенців: проводити регулярний моніторинг потреб групи та вносити корективи в соціальні програми, підтримувати сприятливу атмосферу в групах переселенців, залучати їх до обговорення актуальних питань громади та до ухвалення рішень. Перспективи подальших досліджень полягають у розробці інтегрованого показника соціальної акомодації та створення методичних інструментів для його оцінки.