Перегляд за Автор "Oharenko, Yevhen S."
Зараз показуємо 1 - 8 з 8
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Концепт «время» в генезисе политической идеологии(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2017) Огаренко, Евгений Семенович; Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.В статье предлагается логическая реконструкция генезиса политической идеологии: 1) десинкретизация первобытного мышления и автономизация мифа от ритуала; 2) телеологогический поворот мышления в ходе «осевой революции»; 3) сакрализация «будущего» в христианстве; 4) легитимация личного интереса протестантизмом. Утверждается, что момент, когда сакрально понятый интерес ассимилируется политической практикой как основание легитимации политических целей, и является моментом рождения политической идеологии. Проводится мысль, что маркировкой постмодерного ментального поворота является редукция концепта «прошлое — настоящее — будущее» к концепту «настоящее».Документ "Ландшафт души" в культурно-историческом пространстве( "метапедагогический"дискурс)(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2009) Огаренко, Евгений Семенович; Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.В статье рассматривается культурно-историческая динамика в контексте долговременных ментально-языковых трансформаций. Ментальность и язык интепретируются как одни из системообразующих факторов социокультурной эволюции, а их развитие интерпретируется как хронотопические трансформации ментального космоса человека, в котором концепт «душа» является одним из важнейших психоэтических параметров. Проводится мысль, что нынешний формат понимания человека не соответствует его изменившемуся ментальному космосу и препятствует обновлению педагогического процесса.Документ «Непотаємність» влади (Вступ до кратології)(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2018) Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.У навчальному посібнику міститься інформація з питань теорії влади, зокрема, теорії політичної влади, аналізуються основні кратологічні концепції, що відображують багатогранність феномену влади і можливих підходів до її вивчення. Посібник містить також тестові завдання, що сформульовані так, щоб бути певним інтелектуальним подразником для студентів. Навчальний посібник розрахований на студентів-політологів вищих навчальних закладів, що вивчають відповідний спецкурс, а також для студентів, що вивчають теорію політики, політичну філософію.Документ Парадокс «легальності-нелегальності партизана» К. Шмітта та його значення для розуміння військових конфліктів у сучасній світ-системі(Гельветика, 2024) Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.У статті аналізується парадокс «легальності-нелегальності партизана», що розглядається в роботі К. Шмітта «Теорія партизана», яка була написана у 1962 році. Сьогодні проблема статусу партизана як суб’єкта політичних процесів набуває великого значення у зв’язку із геополітичними трансформаціями у світі після розпаду СРСР і особливо з подіями початку ХХІ століття, такими як «арабська весна», україно-російська війна, активізація терористичних угрупувань у секторі Газа. К. Шмітт визначає телуричну природу партизана, діяльність якого не є легальною з точки зору міждержавних відносин. Фігура партизану уособлює збройну силу, що не належить до регулярної армії, а тому розглядається як звичайний злочинець. Але «партизан», за К. Шміттом, є політичною, а не кримінальною фігурою, і з огляду на її роль у революційних і національно-визвольних війнах ХХ століття, фігурою значущою. Це поступово змінювало статус партизана як фігури одночасно і легальної і нелегальної, що знайшло своє відбиття навіть у міжнародно-правових документах, зокрема у чотирьох Женевських конвенціях 1949 року, які розширили коло осіб, що прирівняні до регулярних бійців. Сьогоднішній терорист, за К. Шміттом, є останньою (після «глобального партизана» як бійця світової соціалістичної революції) сходинкою еволюції партизана, якому технічний і індустріальний прогрес надав нових можливостей, але його статус у сьогоденні і майбутньому залишається проблемним питанням. Це пов’язано з тим, що сучасні війни виходить з-під контролю самих держав, скасовуючи інституційні «регулярні» відносини між урядами, арміями та народами і, мобілізуючи так звані «меншості» (етнічні, релігійні, інші). Фрагментація сучасних демократичних суспільств на підстави боротьби за розширення особистісних прав, до якої на початку ХХІ століття додалася сегментація суспільної комунікації на інтернет-спільноти, робить державні органи залежними від суспільних настроїв, від масової психології. І це стосується не лише Європи і США, а й низки країн Сходу, що стали на шлях вестернізації, зокрема, Туніс, Єгипет, де й почалася «арабська весна». З іншого боку «ідейний моноцентризм» у вигляді «ісламського фундаменталізму» як державної ідеології (Іран) або як виправдання тероризму («Хамас») при наявності «зовнішнього ворога» в обличчі США або його союзників (Ізраїль) створює сприятливі умови для діяльності партизансько-терористичних збройних формувань.Документ Парадокс як метод дослідження політичної реальності(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2020) Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.«Будьте реалістами – вимагайте неможливого!» – так звучало одне з революційних гасел часів студентських заворушень у Франції 1967-1968 років. «Будьте раціоналістами – мисліть парадоксами!» – з таким закликом хотілося б звернутися до вчених-політологів, нагадуючи, що розумність не зводиться до раціональності, а понятійне мислення, спрямоване на створення несуперечливої теорії, іноді має поступатися місцем мисленню, яке «схоплює» реальність в суперечливості суджень або фактів, які не знаходять свого несуперечливого пояснення. Сама їх схоплена розумом суперечлива напруженість є достатньою для задоволення пізнавальної потреби, хоча може, як фіксується в теоріях парадоксу, і бути проміжної сходинкою на шляху до досягнення несуперечливого пояснення.Документ Социальная справедливость как системнофункциональный параметр легитимности власти в культурно-историческом контексте(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2011) Огаренко, Евгений Семенович; Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.В статье рассматривается проблема выбора стратегии социально-политического развития современной Украины в контексте долговременных ментально-идеологических трансформаций человеческого сообщества. Социальная справедливость интерпретируется как системообразующий фактор легитимизации власти,а развитие представлений о социальной справедливости рассматривается в контексте хронотопических трансформаций «ментального космоса» человека.Проводится мысль,что кризисные явления в политической жизни современной Украины нельзя преодолеть без концептуализации властью преставлений о социальной справедливости как залога легитимизации.Документ «Сценарії арабської весни»: хронологія подій та попередні підсумки(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2024) Моргуліс М. М.; Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.На початку XXI століття світ став свідком масштабних соціальних і політичних трансформацій в країнах Арабського світу, які отримали загальну назву «Арабська весна». Цей феномен став важливим об’єктом вивчення для політологів, соціологів та істориків, оскільки він відобразив складну динаміку суспільно-політичних змін в цьому регіоні. Зрозуміння та аналіз цих подій є надзвичайно важливим завданням, оскільки арабська весна відобразила справжню потребу громадян у змінах, але також вилила на поверхню слабкості та протиріччя політичних систем країн регіону. «Арабська весна» відіграла важливу роль у визначенні політичного ландшафту Близького Сходу та Північної Африки, підкресливши потребу у реформах та визволяючи потенціал активного громадянського участі. Незважаючи на виклики та перешкоди, які виникли після подій «Арабської весни», її спадщина залишається важливим етапом у стрімкому еволюційному процесі регіону. Уроки та досягнення цього періоду виступають важливим джерелом навчання для майбутніх політичних та соціальних трансформацій у цих країнах та у світі загалом.Документ Три парадокси теорії демократії(2022) Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.У статті аналізуються три парадокси теорії демократії, що свідчать про кризу цієї теорії. Причинами парадоксального бачення демократії, що загострилося, можна вважати як протиріччя в самій теорії демократії, так і протиріччя в політичній практиці демократичних держав. Відповідно до запропонованого автором підходу до аналізу парадоксів теорії демократії слід сконцентрувати увагу на ключовій для соціальної форми існування проблемі співвідношення свободи, рівності та справедливості. Соціальне існує як перетин природного (необхідного) та свідомого (вільного). У цій «паузі» розмістилися інтереси як мотиватори поведінки. «Надбудова» у вигляді колективної свідомості продукує цінності як регулятори поведінки. А баланс інтересів і цінностей стає основною соціальною проблемою, яка вирішується на підставі співвідношення свободи та рівності, що оцінюється як справедливе чи несправедливе. Останнє переноситься на конкретне здійснення справедливого чи несправедливого порядку в особі держави. Соціалістична цінність державного пріоритету «рівності трудящих» була девальвована на початок 90‑х років XX століття внаслідок очевидного дисонансу між теорією та практикою рівності та розвалу державного порядку — СРСР, що презентував цю цінність. Тому в сучасному світі демократичні системи балансують на рухливій рівновазі свободи та порядку у вигляді неоліберальної чи неоконсервативної політики держави. Але десуверенізація держави, що констатується в парадоксі Д. Родріка, підтверджена ін- шими дослідниками, змушує сумніватися в ефективності цієї політики в сучасному світі. З метою осмислення парадоксів теорії демократії автором виносяться на розгляд такі твердження: 1. Демократія та держава — співіснуючі форми соціальної організації, які можуть тимчасово перетинатися і тим самим створювати ілюзію їхнього несуперечливого поєднання. Ця ілюзія була закладена європейською інтерпретацією прямої демократії античності. 2. В умовах представницької демократії ілюзія несуперечливого поєднання демократії та держави стимулюється за допомогою пропагандистського механізму державної самоідентифікації населення, заснованої на схильності людини до самообмана та на заохочуваних державою актуальних у тій чи іншій соціальній системі ідеологемах: націоналізму, патріотизму, соціалізму, лібералізму, правової держави. 3. Слід визнати існування в умовах представницької демократії «політичного класу», що має особливу економічну та психологічну мотивацію поведінки, а тому зацікавленого у збереженні та підтримці особливого виду статусної (як демократичного різновиду станової) нерівності, у тому числі і за допомогою пропаганди ідеологічної догми народовладдя.