Електронний архів-репозитарій
Одеського національного університету імені І. І. Мечникова
ISSN:2310-7731
Вітаємо на цифровій платформі elONUar, що забезпечує накопичення, систематизацію, обробку, зберігання та надання у відкритий доступ електронних версій наукових, науково-дослідних, навчально-методичних праць та кваліфікаційних робіт наукових та науково-педагогічних співробітників, аспірантів та студентів Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, а також електронних версій університетських друкованих видань.
Супровід та підтримка здійснюються Науковою бібліотекою університету
Нові матеріали для розміщення надсилайте на e-mail dspace@onu.edu.ua
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Правове регулювання туристичної діяльності
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2026) Гетьманенко, Анастасія Олександрівна; Hetmanenko, Anastasiia O.
Методичні рекомендації містять всю необхідну інформацію з курсу «Правове регулювання туристичної діяльності» для здобувачів напряму підготовки J3 «Туризм та рекреація» освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» на геолого-географічному факультеті ОНУ імені І. І. Мечникова. Здобувачі мають змогу ознайомитись із тематикою лекційних та семінарських занять, питаннями для самоконтролю, завданнями для самостійної роботи, ситуаційними задачами, списком рекомендованих джерел для вивчення дисципліни.
Агенційна журналістика
(Назарчук С. Л., 2023) Задорожня, Аліна Григорівна; Zadorozhnia, Alina H.
У методичних рекомендаціях наведено основні положення до вивчення дисципліни «Агенційна журналістика». Видання містить мету, завдання курсу, тематику практичних занять, рекомендації стосовно освоєння навчального матеріалу до кожного практичного заняття, особливості оцінювання, список рекомендованої літератури. Матеріал представлено в розрізі змістових модулів і тем.
Навчальне видання призначене для здобувачів вищої освіти, які навчаються за спеціальністю 061 «Журналістика» галузі знань 06 «Журналістика».
Одещина у фокусі масових комунікацій
(Назарчук С. Л., 2023) Задорожня, Аліна Григорівна; Zadorozhnia, Alina H.
У методичних рекомендаціях наведено основні положення до вивчення дисципліни «Одещина у фокусі масових комунікацій». Видання містить мету, завдання курсу, тематику практичних занять, рекомендації стосовно освоєння навчального матеріалу до кожного практичного заняття, особливості оцінювання, список рекомендованої літератури. Матеріал представлено в розрізі змістових модулів і тем.
Навчальне видання призначене для здобувачів вищої освіти, які навчаються за спеціальністю 061 «Журналістика» галузі знань 06 «Журналістика».
Тревел-журналістика: специфіка, завдання та проблематика
(Назарчук С. Л., 2022) Задорожня, Аліна Григорівна; Zadorozhnia, Alina H.
У методичних рекомендаціях наведено основні положення до вивчення дисципліни «Тревел-журналістика: специфіка, завдання та проблематика». Видання містить мету, завдання курсу, план лекційних занять, рекомендації стосовно освоєння навчального матеріалу до кожного практичного заняття, особливості оцінювання, список рекомендованої літератури. Матеріал представлено в розрізі змістових модулів і тем.
Навчальне видання призначене для здобувачів закладів вищої освіти, які навчаються за спеціальністю 061 «Журналістика» галузі знань 06 «Журналістика».
Мотиваційна сфера майбутніх трудових мігрантів під час війни як психологічний ресурс
(2026) Балан, Михайло Анатолійович; Balan, Mykhailo A.
Балан М.А. Мотиваційна сфера майбутніх трудових мігрантів під час війни як психологічний ресурс. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація представлена на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 053 "Психологія". – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Одеса, 2026.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню особливостей мотиваційної сфери майбутніх трудових мігрантів під час війни як психологічного ресурсу .
Робота містить вступ, три розділи, список використаних джерел, висновки і додатки.
У першому розділі проведено теоретичний аналіз феномену й теорій міграції та простежено становлення поглядів на мотиваційно-ресурсну сферу людини. Зазначено, що в сучасних поглядах на міграцію її визначають як соціальний процес, який є невід'ємною частиною більш широких процесів економічних, політичних, культурних, технологічних та демографічних змін. Показано, що теорії міграції вчені об'єднують у дві загальні парадигми, дотримуючись більш загального поділу між «функціоналістською» та «історико-структурною» соціальною теорією. Констатується, що міграція є складною життєвою ситуацією, різновидом соціально-психологічної ситуації, яка висуває підвищені вимоги до адаптаційних ресурсів особистості, зумовлює зміни її психічного стану та характер взаємодії в системі «суб’єкт – ситуація». Представлено визначення мотивації як складного динамічного процесу, що визначає енергійність, спрямованість і стійкість поведінки особистості. Надано ретроспективний аналіз еволюції наукових підходів до досліджень мотиваційної сфери. Шляхом історико-теоретичного зрізу продемонстровано перехід від лінійних, механістичних схем детермінації (де індивід розглядався як пасивний об’єкт зовнішніх підкріплень чи біологічних драйвів) до системного розуміння особистості як проактивного, самодетермінованого суб’єкта життєдіяльності. Показано, що психологічні ресурси являють собою систему взаємопов’язаних компонентів (емоційних, мотиваційних, поведінкових, когнітивних та інших), які сприяють збереженню стресостійкості, самоконтролю, активності, енергійності та здатності приймати обґрунтовані рішення. Розглянуто ресурси як різноманітні засоби та можливості, що мають системну організацію й забезпечують адаптацію індивідів до життєвих викликів і стресових ситуацій. Резильєнтність концептуалізується як інтегративне координаційне ядро динамічної системи психологічних ресурсів, що забезпечує синергетичну взаємодію внутрішнього потенціалу особистості з чинниками соціокультурного середовища.
У другому розділі описано етапи дослідження, розглянуто психодіагностичний інструментарій й методи математичної статистики; обґрунтовано і складено індивідуальні мотиваційні профілі мігрантів з метою виявлення та аналізу індивідуальних розбіжностей у структурі й вираженості мотиваційної сфери. Констатується, що мотиваційний профіль дозволяє: визначити, які саме чинники найбільш суттєво впливають на прагнення людини працювати, адаптуватися до нових умов та ефективно функціонувати у професійному середовищі; врахувати індивідуальні особливості мотивації, що сприяє підвищенню продуктивності та задоволеності мігрантів своєю діяльністю; формувати персоналізовані програми підтримки та розвитку для трудових мігрантів, включно з навчанням, психологічною підтримкою та соціальною адаптацією; систематизувати дані про мотиваційні особливості мігрантів, виявити закономірності, які можуть бути використані для удосконалення кадрових та соціальних політик, а також для порівняльних досліджень мотивації у різних країнах та культурах.
Продемонстровано, що встановлені індивідуальні профілі мають відмінності як у рівні вираженості окремих мотивів, так і в їх ієрархії, що свідчить про відсутність єдиного домінуючого мотиваційного патерна в досліджуваній вибірці. Мотиваційна сфера респондентів характеризується гетерогенністю та індивідуальною специфікою, де кожен профіль є унікальним поєднанням внутрішніх і зовнішніх мотивів. Зазначено, що формування індивідуальних мотиваційних профілів респондентів дозволяє кадровим агентствам та роботодавцям точно оцінити пріоритети, внутрішні та зовнішні драйвери мотивації трудових мігрантів.
У третьому розділі проведено емпіричне вивчення особливостей мотиваційно-ресурсної сфери у майбутніх мігрантів та резидентів під час війни. Виявлено поляризований характер мотиваційного профілю майбутніх мігрантів, виокремлено наскрізне ядро мотивації (цікава робота, умови праці, заробітна плата) на тлі вираженого розколу вибірки щодо значущості соціальних контактів. Встановлено мотиваційний профіль резидентів, що характеризується вираженою орієнтацією на професійний розвиток (самовдосконалення, цікава робота, креативність) за умови чіткої структуризації трудового процесу.
Встановлено моделі мотиваційних профілів майбутніх мігрантів та резидентів. У мігрантів модель складається з двох факторів: перший фактор поєднує прагнення до досягнень, потребу в різноманітності й змінах при ігноруванні фізичних умов праці. Другий фактор репрезентує соціально-комунікативну орієнтацію, пов’язану з потребою у взаємовідносинах і соціальних контактах. У резидентів модель мотиваційного профілю складається з трьох факторів. Перший фактор відображає орієнтацію резидентів на зміни та креативність. Другий фактор репрезентує соціально-матеріальну орієнтацію, пов’язану з потребою у взаємовідносинах і соціальних контактах. Третій фактор демонструє соціально-статусну спрямованість за зниженого інтересу до роботи.
Вивчено психологічні ресурси (резильєнтність, оптимізм, цілепокладання, досвід, темпоральні ресурси, рівень адаптованості, саморегуляцію) у майбутніх мігрантів й резидентів. Здійснено порівняльний аналіз ресурсної сфери досліджуваних груп. Визначено специфіку розподілу типів темпераменту як психофізіологічної основи адаптації. Встановлено переважання середнього рівня резильєнтності в обох вибірках. Доведено, що майбутні мігранти виявляють вищу загальну адаптованість до життєвих змін. З’ясовано особливості саморегуляції та темпоральних ресурсів у досліджуваних групах. Доведено, що проявами деструкції емоційної резильєнтності в обох вибірках виступають тривожність та агресивність, які обмежують внутрішній потенціал особистості. Встановлено розбіжності в часовій перспективі: майбутні мігранти переважно орієнтовані на майбутнє, що забезпечує високу узгодженість їхніх намірів. Виявлено специфіку цілепокладання, за якої життєві орієнтири мігрантів мають вигляд емоційно забарвлених суб’єктивних намірів без конкретного планування, а цілі резидентів здебільшого зміщені в екзистенційну та ціннісно-смислову сфери без чіткої часової визначеності. Виявлено, що передміграційний період супроводжується підвищеною схильністю респондентів до прокрастинації, зумовленою емоційним напруженням та високою невизначеністю майбутнього. Встановлено, що резиденти демонструють вищу часову пунктуальність і загалом вищий рівень оптимістичних очікувань. Визначено моделі ресурсної сфери у групах і роль резильєнтності як базового компонента ресурсної сфери майбутніх мігрантів та резидентів, що реалізує принципово різні адаптаційні функції.
Обґрунтовано трифакторні моделі ресурсно-мотиваційної сфери досліджуваних груп, що виявили принципову розбіжність у характері взаємозв'язку між ресурсами та мотивацією. У майбутніх мігрантів констатовано синергетичну систему, де психологічні ресурси безпосередньо пов’язані з мотиваційними чинниками: внутрішня стійкість та адаптивність мобілізують мотивацію досягнень, матеріальну стабільності і прагнення до життєвих змін, тоді як тривожність виступає єдиним деструктором, що знижує інтерес до змістовної праці. Натомість у резидентів виявлено розбалансовану й фрагментовану систему, де ресурси та мотивація не утворюють підсилювального зв'язку, а перебувають у напруженому компенсаторному балансі. Показано, що у майбутніх мігрантів стійкість виступає головним внутрішнім драйвером: вона міцно пов’язана з мотивацією, запускає прагнення до успіху та активно скеровує особистість до життєвих змін. У резидентів стійкість відірвана від їхніх прагнень і працює як захисний щит: вона не підсилює мотивацію, а її зниження лише змушує людину ховатися за чіткі зовнішні правила та регламент роботи.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що:
вперше встановлено: взаємозв’язок мотиваційних факторів і ресурсів у майбутніх мігрантів та резидентів; побудовано трифакторні моделі ресурсно-мотиваційної сфери, що фіксують принципову розбіжність життєвих стратегій у майбутніх мігрантів та резидентів; побудовано двофакторну модель мотиваційного профілю майбутніх мігрантів та моделі психологічних ресурсів; феномен латентної поляризації мотиваційного профілю особистості в умовах міграційного вибору, що поєднує наскрізне мотиваційне ядро (цікаву працю, ергономічні умови та заробітну плату) із вираженим розщепленням вибірки за соціально-комунікативними чинниками на автономну та колективістську стратегії адаптації;
уточнено трансформаційний вектор міграційних очікувань — від прагнення соціокультурного статусу й впливу до прагматичного забезпечення базових умов життєдіяльності; мотиваційний профіль резидентів, що характеризується вираженою орієнтацією на професійний розвиток (самовдосконалення, цікава робота, креативність) за умови чіткої структуризації трудового процесу; роль резильєнтності як базового компонента ресурсної сфери майбутніх мігрантів та резидентів, що реалізує принципово різні адаптаційні функції;
доведено принципову відмінність у системній організації ресурсно-мотиваційної сфери (за результатами регресійного моделювання) груп: у майбутніх мігрантів це взаємопідсилювальна система, у резидентів — розбалансована й фрагментована структура; особливості цілепокладання майбутніх мігрантів і резидентів;
дістали подальшого розвитку: уявлення про взаємозв’язки між темпоральними ресурсами у майбутніх мігрантів; уявлення про кольорову картину майбутнього, що постає як поєднання активності, надії та внутрішньої рівноваги; наявність субгрупи мігрантів із низькою резильєнтністю, що блокує адаптацію в умовах невизначеності.
Практична значущість дисертаційного дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути широко використані для розробки та впровадження ефективних психосоціальних інтервенцій, спрямованих на відновлення та зміцнення ресурсної сфери особистості майбутніх трудових мігрантів і резидентів. Отримані дані можуть бути застосовані: у навчальному процесі — при викладанні нормативних дисциплін «Загальна психологія», «Психологія здоров’я», а також вибіркової дисципліни «Психологічні ресурси особистості» (довідка «Акт впровадження» № 09-01-130 від 19.01.2026 року). Результати дослідження дозволяють збагатити зміст курсів сучасними даними про мотиваційно-ресурсні особливості особистості в умовах міграційного вибору; у практичній діяльності психологів, психотерапевтів, педагогів, соціальних працівників та фахівців міграційних служб. Розроблені на основі дослідження рекомендації можуть бути використані для надання психологічної підтримки особам, які планують трудову міграцію, а також тим, хто залишається в країні (довідка № I-11 від 23 квітня 2025 року, надана Центром життєстійкості Ізмаїльської територіальної громади, акт впровадження, наданий Благодійною організацією «Благодійний фонд «Шлях відбудови», від 05.05.2025); при розробці програм психологічної підготовки та адаптації потенційних мігрантів, програм підвищення резильєнтності, зміцнення мотивації досягнення та формування реалістичних життєвих цілей. Результати дослідження мають прикладну цінність для підвищення якості психологічної допомоги, профілактики емоційного вигорання та дезадаптації в умовах невизначеності, а також сприяють більш ефективній соціально-психологічній роботі з різними верствами населення.
Перспективами подальших досліджень є вивчення особливостей ресурсної сфери у трудових мігрантів, які вже працюють за кордоном під час війни.
Економічна теорія
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2026) Горняк, Ольга Василівна; Доброва, Тетяна Георгіївна; Gorniak, Olga V.; Dobrova, Tetiana H.
Навчально-методичний посібник укладений відповідно до робочої програми та розкриває теоретичні положення навчальної дисципліни «Економічна теорія». Зокрема розглянута еволюція предмета економічної теорії, загальні та спеціальні методи науки, базові категорії і закони, надано характеристику суті та функцій основних суб’єктів економічних відносин – підприємницького сектору, домогосподарств, держави та зовнішньо-економічного сектору. Особливу увагу приділено дослідженню об’єктивних закономірностей функціонування ринкової економічної системи. Суттєвою складовою посібника є методичні матеріали, що призначені для самоконтролю та сприяння ефективному засвоєнню дисципліни – схеми, таблиці, контрольні запитання, економічні вправи, задачі, тести. До кожного розділу пропонується тематика доповідей, що спрямовано на формування у здобувачів навичок навчально-дослідної роботи.
Конструктивізм в політичному процесі
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2026) Хорошилов, Олег Юрійович; Khoroshylov, Oleh Yu.
У методичному посібнику викладені теоретичні засади навчальної дисципліни «Конструктивізм в політичному процесі». Розроблені питання для самоперевірки, подано список рекомендованої літератури науково-дослідницького характеру, сформовано іменний покажчик представників конструктивістської методології в дослідженні політики.
Рекомендовано для здобувачів спеціальності С2 – Політологія закладів вищої освіти України.
Стратегічне моделювання та аналіз політичних процесів: глобальний та регіональний виміри
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2026) Коч, Світлана Вадимівна; Koch, Svitlana V.
У методичному посібнику розкрито теоретико-методологічні засади стратегічного моделювання та аналізу політичних процесів як важливої складової сучасної політичної науки. Висвітлено основні підходи до стратегічного аналізу, методи політичного прогнозування, сценарного планування та оцінювання ризиків, а також особливості їх застосування в умовах суспільних трансформацій і кризових змін. Рекомендовано для здобувачів третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти за спеціальністю «Політологія», а також для магістрів, викладачів і всіх, хто цікавиться проблемами стратегічного аналізу, політичного прогнозування та моделювання суспільно-політичних процесів.
Адаптація методів прогнозу туману з урахуванням їх кліматології
(2026) Яцишен, Анатолій Олегович; Yatsyshen, Anatolii O.
Яцишен А.О. Адаптація методів прогнозу туману з урахуванням їх кліматології.– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 103 «Науки про Землю». – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, МОН України, м. Одеса, 2026.
Дисертаційну роботу присвячено розв’язанню актуального науково-прикладного завдання підвищення ефективності локального прогнозування радіаційних туманів шляхом адаптації методів визначення температури туманоутворення до кліматичних умов конкретного пункту спостережень та врахування впливу процесів міжрівневого обміну у граничному шарі атмосфери на еволюцію туманного шару.
Актуальність теми зумовлена тим, що тумани належать до найбільш складних для прогнозування метеорологічних явищ, а ефективність існуючих емпіричних, чисельних методів їх прогнозу істотно залежить від ступеня адаптованості до місцевих фізико-географічних і кліматичних умов. Універсальні прогностичні схеми, розроблені для окремих регіонів, часто втрачають точність при застосуванні в інших умовах, що зумовлює необхідність урахування кліматологічних характеристик туманів та фізичних особливостей процесів у граничному шарі атмосфери.
У роботі використано комплекс кліматологічних, статистичних, синоптичних і розрахункових методів дослідження. Виконано аналіз багаторічних рядів спостережень за туманами і температурою туманоутворення, матеріалів радіозондування атмосфери, а також застосовано методи апроксимації добово-річного розподілу температури туманоутворення, оцінювання коефіцієнта турбулентного обміну, турбулентних потоків тепла і висоти граничного шару атмосфери.
У першому розділі розглянуті сучасні погляди на загальні характеристики туманів, механізми їх утворення, а також проаналізовано роль кліматологічних і фізичних чинників у формуванні туманів. Узагальнено традиційні уявлення про вплив температурної стратифікації, турбулентного обміну та процесів у граничному шарі атмосфери на процеси утворення і еволюції радіаційних туманів.
У другому розділі проаналізовано основні методи прогнозу радіаційних туманів. Зокрема, підходи до визначення температури туманоутворення, часу утворення і розсіювання туману, а також інших характеристик, що визначають його еволюцію. Показано, що ефективність цих методів значною мірою залежить від локальної адаптації та врахування фізичного стану граничного шару атмосфери.
У третьому розділі обґрунтовано підхід до адаптації методів прогнозу туману з урахуванням кліматологічних характеристик предикторів та фізичних процесів, що відбуваються у граничному шарі атмосфери при утворенні радіаційних туманів. На основі даних станції Київ за 2012–2020 рр. досліджено добово-річний розподіл туманів і температури туманоутворення, виконано апроксимацію її розподілу. Встановлено, що найбільш ефективною є поліноміальна апроксимація фактичних значень температури туманоутворення, що дає можливість визначати її кліматологічне значення для конкретного пункту, місяця і часу доби та використовувати його як додатковий критерій контролю для визначення предиктанта.
На матеріалах температурно-вітрового зондування збільшеної часової роздільності та наземних спостережень на станції Lindenberg (Німеччина) досліджено вплив температурної стратифікації, турбулентних потоків тепла та міжрівневого обміну у граничному шарі атмосфери на еволюцію радіаційних туманів, як альтернативних предикторів їх прогнозу. Встановлено, що утворення і розвиток радіаційних туманів тісно пов’язані з формуванням приземного затримуючого шару, подальшою трансформацією типу стратифікації внаслідок еволюції турбулентного обміну у граничному шарі атмосфери. Показано, що зв’язок між коефіцієнтом турбулентного обміну та висотою граничного шару атмосфери є відносно тісним у періоди до та після утворення туману, але істотно послаблюється після його утворення та в період максимального розвитку через посилення інверсійної стратифікації. Встановлено, що для туманів із вертикальною потужністю до 150-170 м характерні максимальні значення коефіцієнта турбулентності, тоді як подальше збільшення вертикальної потужності туману супроводжується зменшенням інтенсивності локального турбулентного обміну.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше обґрунтовано підхід до використання кліматологічних характеристик добово-річного розподілу температури туманоутворення як додаткового критерію адаптації методів прогнозу радіаційних туманів до конкретного пункту; що дозволило удосконалити підхід до оцінювання температури туманоутворення шляхом її порівняння з кліматологічним значенням, притаманним певному пункту, сезону року та часу доби. Встановлена структура зв’язку між вертикальною потужністю радіаційного туману та характеристиками турбулентного обміну у граничному шарі атмосфери. Обґрунтований підхід до використання кількісних характеристик турбулентних потоків тепла у граничному шарі як предиктору прогнозу утворення і розсіяння радіаційних туманів.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання запропонованого підходу для підвищення ефективності локального прогнозування туманів у діяльності метеорологічних підрозділів, насамперед у сфері метеорологічного забезпечення авіації, підрозділів безпілотних систем Сил оборони України.
Психологічні складові прокрастинації особистості
(2026) Долгоносенко, Владислав Віталійович; Dolhonosenko, Vladyslav V.
Долгоносенко В. В. Психологічні складові прокрастинації особистості. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 05 «Соціальні та поведінкові науки», спеціальність 053 «Психологія». Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Одеса, 2026.
Дисертаційне дослідження присвячено вивченню психологічних складових прокрастинації особистості.
У роботі здійснено теоретичне узагальнення наукових підходів до визначення феномену прокрастинації як складного соціально-психологічного явища. Визначено, що у сучасній психології прокрастинація розглядається як багатовимірний психологічний феномен, який поєднує когнітивні, емоційні, мотиваційні та регуляторні компоненти. Підкреслено, що прокрастинація виявляється у свідомому відтермінуванні важливих і значущих завдань попри усвідомлення їх обов’язковості та можливих негативних наслідків, а її ключовими ознаками виступають ірраціональність, емоційний дискомфорт, порушення саморегуляції, труднощі цілепокладання та часової організації діяльності.
Крім того, встановлено, що наукове осмислення прокрастинації розвивалося в межах кількох основних пояснювальних парадигм, зокрема гуманістичної, біхевіористичної, психодинамічної, когнітивної, мотиваційної, суб’єктної та психофізіологічної. З’ясовано, що в межах гуманістичного підходу прокрастинація інтерпретується як своєрідна форма захисту від особистісного розвитку, у межах біхевіористичної традиції, як закріплена поведінкова стратегія уникнення, у психодинамічному ракурсі, як захисний механізм, спрямований на уникнення тривоги, а у когнітивному, як наслідок ірраціональних переконань, викривлень оцінки часу, ресурсів і власної компетентності. Визначено, що найбільш продуктивним для розуміння психологічної природи прокрастинації є інтегративний підхід, який дозволяє розглядати її як результат взаємодії емоційно-афективних, мотиваційно-смислових, когнітивних і поведінкових чинників.
Обґрунтовано, що місце прокрастинації у структурі особистості визначається сукупністю індивідуально-психологічних характеристик і особистісних змінних, пов’язаних із саморегуляцією, тривожністю, мотивацією, часовою перспективою, перфекціонізмом та самоефективністю.
Здійснене теоретичне узагальнення дозволило визначити психологічну сутність прокрастинації як інтегративного утворення, у структурі якого поєднуються когнітивний, емоційний, мотиваційний і поведінковий компоненти. Встановлено, що до сутнісних характеристик прокрастинації належать усвідомленість відкладання, ірраціональність, значущість відкладеного завдання, виражений емоційний дискомфорт, негативна оцінка власних ресурсів, неконструктивність прийняття рішень та виснаження особистісного потенціалу.
Розроблено організаційно-процедурну модель емпіричного дослідження психологічних складових прокрастинації особистості. Модель репрезентовано у формі структурно впорядкованої системи, яка охоплює методологічно-цільовий, емпірико-процедурний, організаційно-практичний та критеріально-діагностичний блоки.
Емпіричне дослідження психологічних складових прокрастинації особистості було здійснено на вибірці двохсот двадцяти здобувачів вищої освіти різних курсів і спеціальностей. Установлено, що прокрастинація є поширеним явищем у студентському середовищі, причому найбільш типовим виявом виступає помірно виражене, однак достатньо стійке відтермінування діяльності, пов’язане з труднощами саморегуляції, недостатньою організованістю та порушенням навичок планування.
Виявлено, що провідними причинами особистісної схильності до відкладання завдань є знижений рівень зацікавленості в діяльності, недооцінка власної готовності до її виконання, страх відповідальності, орієнтація на зовнішнє соціальне схвалення та схильність до педантизму. На основі узагальнення отриманих результатів з’ясовано, що прокрастинаційна поведінка студентів формується під впливом поєднання мотиваційного дефіциту, невпевненості у власних можливостях, тенденції до емоційного уникнення та дезадаптивних перфекціоністичних настанов.
Крім того, встановлено, що структура перфекціонізму у студентської молоді має внутрішньо неоднорідний характер і поєднує як адаптивні, так і дезадаптивні компоненти. Найбільш вираженими виявилися сумніви у власних діях, самокритичний і соціально приписаний перфекціонізм, а також нарцисичний його різновид. Водночас загальний профіль перфекціонізму не зводиться до однорідної особистісної конфігурації. Доведено, що саме дезадаптивні форми перфекціонізму, зокрема самокритичність, страх помилки, претензійність та орієнтація на зовнішні стандарти, пов’язані з більш вираженими проявами прокрастинації.
Установлено, що мотиваційна сфера студентів характеризується переважанням орієнтації на успіх, що свідчить про збереження у більшості респондентів досягальної спрямованості та потенціалу до продуктивної діяльності. Доведено, що саме мотивація уникнення невдачі, а також амбівалентність мотиваційної сфери пов’язані з посиленням прокрастинаційних проявів, тоді як орієнтація на досягнення виконує захисну й ресурсну функцію.
Підтверджено, що часову перспективу більшості здобувачів вищої освіти характеризує відносна збалансованість її структурних компонентів. Водночас підвищення рівня прокрастинації супроводжується зниженням орієнтації на майбутнє, посиленням фаталістичного сприйняття теперішнього, фіксацією на негативному досвіді минулого та домінуванням гедоністичної спрямованості на теперішній час, що дозволило розглядати дисбаланс часової перспективи як одну з провідних когнітивних детермінант прокрастинаційної поведінки.
Крім того, було виявлено статистично значущий зв’язок між прокрастинацією та тривожністю. Отримані результати засвідчили, що для значної частини студентів характерний підвищений рівень як ситуативної, так і особистісної тривожності, що дозволяє інтерпретувати прокрастинацію не лише як поведінкове відкладання, а і як форму емоційного уникнення, спрямованого на тимчасове зниження внутрішнього напруження у ситуаціях невизначеності, оцінювання та ймовірної неуспішності.
На основі кореляційного аналізу встановлено, що загальний рівень прокрастинації має позитивні зв’язки зі зниженим рівнем зацікавленості (r = 0,48), недооцінкою готовності до виконання завдання (r = 0,41), страхом відповідальності (r = 0,34), орієнтацією на соціальну винагороду (r = 0,30), ситуативною тривожністю (r = 0,46), особистісною тривожністю (r = 0,40), негативним минулим (r = 0,39), фаталістичним теперішнім (r = 0,42), а також негативно корелює з орієнтацією на майбутнє (r = –0,45) і мотивацією на успіх (r = –0,42), що дозволило емпірично підтвердити поліфакторну природу прокрастинації як результату взаємодії когнітивних, емоційних і мотиваційних детермінант.
За результатами факторного аналізу виділено чотири латентні фактори у структурі прокрастинації: «часовий дисбаланс», «емоційно-тривожна вразливість», «мотиваційно-зовнішня орієнтація» та «перфекціоністична ригідність». Сукупно вони пояснюють 70,7% загальної дисперсії. Підтверджено, що прокрастинація є інтегральним психологічним утворенням, у якому взаємодіють часові, емоційні, мотиваційні та особистісно-регуляторні характеристики.
У результаті кластерного аналізу здійснено типологізацію прокрастинаційної поведінки студентів і виокремлено три психологічно відмінні групи: «адаптивні реалісти» (26,8%), «уникальні тривожні» (35,5%) та «мотиваційно-аморфні» (37,7%). Для представників першого кластеру характерні помірна прокрастинація, відносно висока мотивація на успіх, нижчий рівень тривожності та більш збалансована часова перспектива. Другий кластер характеризується найвищими показниками прокрастинації й тривожності, вираженим самокритичним перфекціонізмом і емоційно зумовленим униканням діяльності. Третій кластер відрізняється низькою внутрішньою мотивацією, зовнішньою залежністю, підвищеним соціально приписаним і нарцисичним перфекціонізмом, а також ризиком формування стійкої демотиваційної позиції. Виділення цієї типології стало підставою для індивідуалізації психокорекційного впливу.
Розроблено авторську програму психокорекційного впливу, спрямовану на зниження проявів прокрастинації особистості та оптимізацію її психологічних складових. Програма є цілісною системою психологічного втручання, що базується на принципах системності, єдності діагностики і корекції, каузального, діяльнісного, індивідуалізованого та комплексного підходів. Вона включає три взаємопов’язані блоки: «Розвиток лідерського потенціалу та ініціативності студентської молоді», «Зниження тривожності та перфекціоністичних установок у студентів з емоційно-невротичною структурою особистості», «Активація мотиваційної сфери та формування часової саморегуляції». Кожен блок включає психоедукаційні, рефлексивні, когнітивно-поведінкові та практично-орієнтовані компоненти, спрямовані на роботу з відповідними психологічними механізмами прокрастинації.
Розроблена програма враховує типологічні відмінності прокрастинаційної поведінки та орієнтована на розвиток ініціативності, відповідальності, навичок саморегуляції, зниження тривожності, корекцію дезадаптивного перфекціонізму, активізацію внутрішньої мотивації та оптимізацію часової організації діяльності.
Проведено оцінювання ефективності програми психокорекційного впливу у формувальному експерименті, організованому на засадах стратифікованої рандомізації з урахуванням попередньо встановленої кластерної структури вибірки. Встановлено, що впровадження програми в експериментальній групі забезпечило статистично значуще зниження рівня прокрастинації в усіх виокремлених типах, тоді як у контрольній групі відповідні зміни не набули статистично значущого характеру.
Доведено, що реалізація програми супроводжується позитивною динамікою ключових психологічних показників, пов’язаних із подоланням прокрастинаційної поведінки. Зокрема, в експериментальній групі зафіксовано підвищення рівня самоефективності та внутрішньої мотивації, а також зниження ситуативної тривожності. Найбільш виражений психокорекційний ефект виявлено у групах, для яких на констатувальному етапі були характерні підвищена тривожність, мотиваційна нестійкість та вираженіші прокрастинаційні прояви.
Результати дисперсійного аналізу з повторними вимірюваннями підтвердили статистично значущу дію факторів групової належності, часової динаміки та їх взаємодії, що засвідчує ефективність запропонованої психокорекційної програми. Кореляційно-регресійний аналіз показав, що зниження прокрастинації найбільшою мірою пов’язане з підвищенням рівня самоефективності, посиленням внутрішньої мотивації та зменшенням тривожності. Отже, доведено, що провідними психологічними механізмами подолання прокрастинації є активізація внутрішньої суб’єктної позиції, зміцнення впевненості у власних можливостях, розвиток саморегуляційних ресурсів та зниження емоційної напруги.
Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його результатів у діяльності практичних психологів закладів вищої освіти, психологічних служб, центрів студентської підтримки та консультування. Розроблена програма може бути впроваджена у практику психокорекційної та психопрофілактичної роботи зі студентською молоддю з метою зниження прокрастинації, підвищення рівня саморегуляції, внутрішньої мотивації та емоційної стійкості. Матеріали дослідження можуть бути використані у викладанні навчальних дисциплін «Загальна психологія», «Психологія особистості», «Вікова та педагогічна психологія», «Психодіагностика», «Психокорекція», а також при розробленні тренінгових і консультативних програм для молоді.