Електронний архів-репозитарій
Одеського національного університету імені І. І. Мечникова
ISSN:2310-7731
Вітаємо на цифровій платформі elONUar, що забезпечує накопичення, систематизацію, обробку, зберігання та надання у відкритий доступ електронних версій наукових, науково-дослідних, навчально-методичних праць та кваліфікаційних робіт наукових та науково-педагогічних співробітників, аспірантів та студентів Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, а також електронних версій університетських друкованих видань.
Супровід та підтримка здійснюються Науковою бібліотекою університету
Нові матеріали для розміщення надсилайте на e-mail dspace@onu.edu.ua
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Філософія релігії. Змістовий модуль 1. Філософія релігії. Історико-філософський аналіз
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2026) Голубович, Інна Володимирівна; Бевзюк, Наталя Петрівна; Golubovych, Inna V.; Bevzyuk, Natalia P.
Методичні рекомендації розроблені для здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти освітньо-професійної програми «Філософія релігії» спеціальності 033 «Філософія» для опанування матеріалу при засвоєнні курсу, підготовці до практичних занять, оформленні робіт при самостійному виконанні завдань.
Практикум з органічного синтезу
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2026) Ведута, Віра Василівна; Ішков, Юрій Васильович; Сазонов, Кирило Дмитрович; Veduta, Vira V.; Ishkov, Yurii V.; Sazonov, Kyrylo D.
Методичні вказівки містять загальні відомості про обладнання лабораторії органічного синтезу, правила техніки безпеки і роботи з цим обладнанням та органічними речовинами, а також методики виконання лабораторних робіт та контрольні питання до них.
Видання адресоване здобувачам факультету хімії та фармації спеціальності 102 «Хімія» першого (бакалаврського) рівня вищої освіти. Може бути корисним для студентів та спеціалістів, які вивчають органічну хімію та органічний синтез.
Соціально-перцептивні чинники ефективності адаптації переселенців у новому середовищі
(2026) Савінок, Артем Вікторович; Savinok, Artem V.
Савінок А.В. Соціально-перцептивні чинники ефективності адаптації переселенців у новому середовищі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія». – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова МОН України. – Одеса, 2026.
Дисертацію присвячено дослідженню особливостей соціально-перцептивних чинників ефективності адаптації переселенців у новому середовищі.
Здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми адаптації та основних проблем пристосування переселенців до нового середовища.
Узагальнення специфіки адаптації осіб, які опинилися в нових соціальних умовах унаслідок вимушеного переміщення, актуалізує необхідність розгляду соціально-перцептивних чинників як самостійної аналітичної площини дослідження. Вказані чинники відображають своєрідність того, як індивід сприймає, інтерпретує та осмислює новий соціальний контекст. Їх зміст охоплює особливості формування уявлень про соціальне середовище, уміння розпізнавати й адекватно трактувати поведінкові прояви інших, визначення символічних меж між «своїми» та «чужими», зміни в образі Я під впливом життєвих трансформацій, а також очікування щодо перспектив і характеру подальшої міжособистісної взаємодії.
Виділення соціально-перцептивних чинників як окремого предмета наукового аналізу створює підґрунтя для комплексного вивчення механізмів адаптивної активності особистості. Такий підхід уможливлює виявлення взаємозалежностей між когнітивними, емоційними та соціальними компонентами процесу пристосування; визначення системи показників адаптованості (зокрема рівня довіри до оточення, інтенсивності соціальної тривожності, готовності до комунікативної ініціативи, специфіки каузальних пояснень подій); а також окреслення напрямів психологічної підтримки, спрямованої на трансформацію соціальних уявлень, установок і очікувань.
На основі системного теоретико-емпіричного дослідження розкрито теоретичне осмислення психологічних механізмів включення особистості в нову систему соціальних зв’язків; визначено адаптацію переселенців як процес реконструкції ідентичності та засвоєння нових моделей соціальної поведінки через спостереження й взаємодію; виявлено та емпірично підтверджено роль соціальної конгруентності як інтегрального показника ефективності соціального функціонування та міжособистісної взаємодії переселенців; створено цілісні факторні моделі особистості переселенців з різними рівнями адаптації: з високим рівнем адаптації (Особистісна сила та емоційно стабільне Я, Психологічне благополуччя та соціальна зрілість, Інтернальність та відповідальність за життєві події), з низьким рівнем адаптації (Суперечлива Я-концепція та захисні дезінтеграція, Декларативне благополуччя за умов зовнішнього контролю, Напружена активність та домінантність на тлі екстернальності та недовіри до соціального середовищарош); виявлено та емпірично підтверджено структуру соціально-перцептивних чинників адаптації переселенців у новому середовищі (навички емпатійної комунікації, толерантність до культурних відмінностей та відчуття приналежності до нової спільноти); розроблено авторську методику вивчення особливостей уявлення переселенців про інших людей; поглиблено та уточнено: концептуальні засади соціально-психологічної адаптації; набули подальшого розвитку: уявлення про соціальну перцепцію в умовах кризового соціального контексту.
Укладено трифакторні моделі особистості переселенців з високим та низьким рівнями адаптації. Трифакторна структура особистості переселенців із високими показниками адаптованості репрезентує цілісну та внутрішньо узгоджену систему психологічних характеристик. У її межах гармонійно поєднуються особистісна резильєнтність, емоційна стабільність і позитивне, конструктивне ставлення до себе; відчуття психологічного благополуччя, соціальна зрілість і наявність чітких смисложиттєвих орієнтирів; внутрішній локус контролю, прийняття відповідальності за перебіг життєвих подій і сформовані навички саморегуляції. Саме інтегрованість і взаємоузгодженість зазначених параметрів зумовлюють високу результативність соціальної адаптації в новому соціокультурному середовищі та можуть слугувати еталонною моделлю адаптаційного потенціалу в подальших теоретичних узагальненнях і емпіричних дослідженнях.
Трифакторна модель особистості переселенців із низьким рівнем адаптації відображає фрагментарну й недостатньо інтегровану організацію особистісної сфери. Вона характеризується внутрішньою суперечливістю, амбівалентністю самооцінки та домінуванням неусвідомлених психологічних захисних механізмів над свідомими процесами саморегуляції. Для представників цієї групи типовими є нестабільна й поляризована Я-концепція, розбіжність між декларованими життєвими цілями та реальним прийняттям відповідальності за власні рішення, а також переважання зовнішнього локусу контролю, схильність до проєктивних способів реагування й підвищена конфліктність у взаємодії з соціальним оточенням.
Сучасні суспільні зміни, пов’язані з масштабними міграційними процесами, зумовлюють підвищений інтерес до проблеми психологічної адаптації переселенців у новому соціокультурному просторі. Вимушене переміщення як складний життєвий і психосоціальний досвід супроводжується розривом усталених соціальних контактів, трансформацією звичних умов існування, зміною соціальних ролей і ціннісних орієнтацій, що підвищує ймовірність виникнення дезадаптивних реакцій. За таких умов особливої наукової значущості набуває дослідження соціально-перцептивних детермінант адаптації, серед яких провідне місце посідають толерантність до культурного різноманіття, сформованість емпатійної комунікації та переживання належності до нової соціальної спільноти.
Емпіричне вивчення толерантності до культурних відмінностей як складової соціально-перцептивного чинника продемонструвало, що середній показник комунікативної інтолерантності у вибірці переселенців становить M = 41,06 бала, що відповідає середньому рівню її прояву. Це свідчить про наявність помірних інтолерантних тенденцій у сфері міжособистісної взаємодії, які не є домінуючими, однак за умов підвищеного психоемоційного напруження можуть ускладнювати процес спілкування. Показники стандартного відхилення (SD = 15,19) і коефіцієнта варіації (V = ±0,38) вказують на відносну неоднорідність вибірки, що дає підстави виокремлювати групи респондентів із низьким, середнім та підвищеним рівнями інтолерантності. Аналіз окремих шкал засвідчив, що найвищі середні значення зафіксовано за параметрами «схильність до перевиховання інших» (M = 5,59) та «консерватизм у судженнях» (M = 5,21), що відповідає середньо-високому рівню інтолерантних проявів. Водночас підвищені значення стандартних відхилень за цими шкалами свідчать про варіативність поведінкових стратегій та різноспрямованість установок у межах досліджуваної групи.
Середні значення за шкалами «схильність до непрощення» (M = 4,91), «демонстративність ставлення» (M = 4,92) та «неприйняття індивідуальної своєрідності іншого» (M = 4,71) відповідають середньому рівню вираженості. Це дозволяє припустити, що інтолерантні реакції за цими параметрами мають переважно ситуативний характер і посилюються в умовах емоційної напруги або міжособистісних суперечностей.
Найнижчий середній результат зафіксовано за шкалою «нетерпимість до дискомфорту» (M = 3,41), що відповідає низько-середньому рівню. Такий показник свідчить про відносно збережену здатність респондентів переносити психологічні та фізичні незручності у взаємодії з іншими людьми, що може виступати важливим адаптаційним ресурсом у ситуації вимушеного переміщення.
Інтегральний індекс соціокультурної толерантності сформований на середньо-високому рівні. У структурі соціокультурної толерантності найвищі значення отримано за шкалою емпатії (M = 14,87), що відповідає високому рівню розвитку здатності до емоційного розуміння та співпереживання. Показник за шкалою поваги (M = 10,86) також перебуває в межах середньо-високого рівня, відображаючи орієнтацію на прийняття соціального й культурного різноманіття. На основі отриманих даних було сформовано узагальнений психологічний портрет соціокультурно толерантного та комунікативно інтолерантного переселенця з урахуванням характеристик когнітивної сфери (фактор інтелекту), емоційної стабільності, міжособистісної довіри, соціальної проникливості, самооцінки, внутрішньої відповідальності, а також рівня напруження й тривожності.
Переселенці з вираженими ознаками розвиненої толерантності демонструють вищий за середній рівень розвитку інтелекта, що створює умови для розвитку емоційної лабільності, критичного аналізу соціальних ситуацій та нової інформації. У комунікативно інтолерантних переселенців середній показник інтелекту є нижчим, що може обмежувати здатність до когнітивного самоаналізу та гальмувати процес адаптації до соціального середовища.
Афективна збалансованість психіки переселенців виступає важливою характеристикою толерантного профілю особистості, що є підгрунтям сформованої саморегуляції емоційних станів та стресостійкості, необхідних для конструктивної комунікації в нових умовах. В групі комунікативно інтолерантних переселенців констатується висока емоційна лабільність, імпульсивність та виражені реакції у стресових ситуаціях.
В особистісному профілі соціокультурно толерантного переселенця фіксується відносно адекватна самооцінка (M = 5,9), що підтверджує віру у свої сили та можливості, готовність покладати на себе відповідальність за наслідки своїх вчинків без зайвого самозвинувачення. У групі комунікативно інтолерантних переселенців, фіксується протилежна тенденція (M = 9,0), що свідчить внутрішню напругй, перпеживання психологічної небезпеки та схильність до ауторуйнівної рефлексії.
Соціокультурно толерантні переселенці характеризуються нормативним рівнем напруження (M = 4,4) і низькою тривожністю (M = 5,0), що є умовою поведінкової лабільності, ефективної збалансованості та ефективної взаємодії з оточуючими. У комунікативно інтолерантних переселенців констатовано високе психоемоційне напруження (M = 5,9) та тривожності (M = 7,0), що може бути показником емоційного перевантаженння психіки та використання в процесі взаємодії неефективних стратегій взаємодії.
Встановлено статистично значущий позитивний зв’язок між рівнем емпатії щодо батьків та інтуїтивним каналом емпатії (r = 0,358; p ≤ 0,01). Це означає, що співпереживання найближчому оточенню значною мірою спирається на безпосереднє, інтуїтивне «зчитування» емоційних станів, а не лише на раціональне осмислення. Зафіксовано обернений кореляційний зв’язок між емпатією до незнайомих людей та інтуїтивним каналом (r = –0,301; p ≤ 0,05). В умовах вимушеного переселення інтуїтивна чутливість не завжди поширюється на соціально дистанційованих осіб. Ймовірно, така особливість пов’язана з підвищеною настороженістю, недовірою або використанням захисних стратегій у взаємодії з новим і недостатньо знайомим соціальним оточенням.
Найвищий кореляційний показник зафіксовано між емпатією до людей похилого віку та емоційним каналом емпатії (r = 0,459; p ≤ 0,01). Це свідчить про те, що співчуття до цієї категорії осіб зумовлене високим рівнем емоційної включеності та здатністю до гуманістично спрямованого співпереживання, особливо щодо вразливих груп.
Констатовано, що у структурі емпатії для взаємодії з референтними особами у переселенців особливу роль мають інтуїтивний та емоційний канали, а у взаємодії із соціально віддаленими об’єктами може знижуватися інтуїтивна емпатійність.
Між показниками емпатії та компонентами емоційного інтелекту зафіксовані значимі зв’язки. Наявність негативних кореляцій є показником дисбалансу емоційної емпатії та навичок емоційної саморегуляції, що зумовлюється адаптаційним стресом, емоційним вигоранням та активізацією захисних механізмів, що може тимчасово знижувати глибину емпатійного реагування в умовах тривалих життєвих змін.
Показник емоційної обізнаності виявляє обернений кореляційний зв’язок із емпатійними установками та водночас має виразний прямий зв’язок із загальним рівнем емпатії. Усвідомлення власних емоцій підсилює загальну здатність до співпереживання, але зменшує опору на шаблонні чи зовнішньо зумовлені емпатійні настанови.
Зафіксовано, що цілеспрямованість переселенців та активізація внутрішніх ресурсів суттєво знижують глибину емоційного співпереживання в умовах тривалого стресу.
Раціональне розпізнавання емоцій у переселенців може поєднуватися зі зниженням прямої емоційної залученості, що набуває форми інтелектуалізації емоційного досвіду.
Інтегральний показник емоційного інтелекту виявляє негативні зв’язки з установками на емпатію та емоційним каналом емпатії, а також позитивний зв’язок з ідентифікацією. Загальна емоційна компетентність переселенців більшою мірою пов’язана зі здатністю свідомо приймати позицію іншого, ніж зі спонтанною емоційною реактивністю.
Констатовано взаємозв’язок соціальної фрустрованості та креативності в процесі адаптації переселенців до нових умов проживання.
У групах переселенців із низьким і середнім рівнями адаптації показник соціальної фрустрованості є однаковим (М = 2,53), що є показником стабільно підвищеної соціальної незадоволеності та напруження в процесі пристосування до нових умов. У групі з високим рівнем адаптації фіксується протилежна тенденція, що емпірично підтверджує навички ефективнішого долання труднощів та формування соціального благополуччя.
Найвищий рівень фрустрованості зафіксовано у слабоадаптованих переселенців (М = 2,73), що детермінується неспівпадінням очікувань та обмеженими можливостями професійної самореалізації. У високоадаптивних цей показник нижчий (М = 2,44), що є емпіричним критерієм покращення власної компетентності та побудови життєвих перспектив.
Задоволеність міжособистісними стосунками має тенденцію до зменшення соціальної фрустрованості в процесі збільшення рівня адаптованості. У групі з низьким рівнем адаптації (М = 3,07) цей показник є найвищим, що може доводити брак емоційної підтримки та проблеми у формуванні нових соціальних контактів. При зростанні адаптованості цей показник знижується (М = 2,80), що можна розглядати як соціальний маркер поступового формування почуття приналежності до соціальної громади, в якій проживають переселенці.
У групі з високим рівнем адаптації відновлюється відчуття власної соціальної значущості та стабільності в новому середовищі. Емпірично доведено, що найбільш уразливими сферами для переселенців на ранніх етапах звикання до нових умов проживання виступають міжособистісні стосунки, освіта та соціальний статус – показники, які безпосередньо впливають на становлення почуття приналежності до нової громади.
В процесі формування цих показників особливого значення набуває зв’язок соціальної фрустрованості та особистісної креативності як здатності долати складні стресові або повсякденні події.
Індекс унікальності має статистично достовірні негативні кореляції із загальною соціальною фрустрованістю, задоволеністю власним соціальним статусом. Це свідчить про те, що відчуття соціальної незадоволеності знижує здатність переселенців продукувати нестандартні, оригінальні ідеї, які є важливим механізмом адаптації в нових умовах.
Індекс типовості демонструє позитивні кореляційні зв’язки з усіма шкалами соціальної фрустрованості, що емпірично підтверджує схильність переселенців до стереотиповості у мисленні, уникнення ризикованої поведінки в умовах соціальної напруги.
Індекс пластичності має стійкі негативні кореляції з усіма ключовими показниками соціальної фрустрованості: соціальна незадоволеність обмежує когнітивну гнучкість переселенців, ускладнюючи їхню здатність швидко змінювати стратегії поведінки, адаптуватися до нових вимог і знаходити альтернативні шляхи вирішення проблем. Найбільш інформативними виявилися інтегральні показники креативності. Зокрема, інтегральний показник «Оригінальність» має статистично значущі негативні кореляції з усіма шкалами соціальної фрустрованості (r від –0,145 до –0,264; p ≤ 0,046). Найсильніший зв’язок виявлено із задоволеністю власним соціальним статусом (r = –0,264; p = 0,000), що підкреслює роль соціального самосприйняття у формуванні творчого потенціалу переселенців.
Відчуття приналежності до нової спільноти базується на системі уявлень про інших людей. Система оцінних шкал охоплює ключові блоки особистісних рис: моральні якості (чесність, доброзичливість, чуйність, захопленість); інтелектуальні якості (розум, кмітливість, тямущість, допитливість); вольові характеристики (наполегливість, вольовитість, стриманість, працелюбність); індивідуально-стильові особливості (відкритість, життєрадісність, зібраність, посидючість); узагальнене, недиференційоване враження про людину загалом.
Укладені методичні рекомендації орієнтовані на розвиток та посилення соціально-перцептивних чинників, що якісно підвищує ефективність адаптації переселенців у нових соціальних умовах. Можлива структура корекційної роботи поділена за основними напрямами, які відображають соціально-перцептивні чинники адаптаційного процесу.
Формування і розвиток бізнес-моделей в умовах цифрової трансформації національної економіки
(2026) Скорук, Аліна Олегівна; Skoruk, Alina O.
Скорук А. О. Формування і розвиток бізнес-моделей в умовах цифрової трансформації національної економіки. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії зі спеціальності 051 Економіка. – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Одеса, 2026.
Дисертація присвячена дослідженню теоретичних, методичних та практичних аспектів формування та розвитку бізнес-моделей в умовах цифрової трансформації, з акцентом на SMART-орієнтовану інклюзивну цифрову бізнес-модель як стратегічний вектор економічного розвитку національної економіки.
Наукова робота складається з трьох розділів, кожен з яких структурно поділено на три підрозділи. Розділ 1 присвячений теоретико-методичним основам формування та розвитку бізнес-моделей в умовах цифрової трансформації. Проаналізовано еволюційне становлення концепції цифрової трансформації від початкових ідей інформатизації до сучасної інтеграції з ШІ та IoT. Акцентовано увагу на проблемному існуванні синонімізації економічних концептів в українській та зарубіжній літературі, запропоновано варіант її уникнення через чітке розмежування термінів (наприклад, «цифрова трансформація» та «цифровізація»). На основі актуальної наукової літератури розроблено модель теоретичних основ бізнес-моделей, орієнтуючись на яку було створено цілісну модель еволюції від ринкової економіки вільної конкуренції до цифрової економіки. Сформульовано сучасну парадигму бізнес-моделей, зміни якої відображаються у трансформації сутності цінності (від продукту до екосистеми), принципу інноваційності та платформи, яка є цифровим простором для реалізації стратегій. Досліджено трансформацію бар’єрів трансформації, пов’язаних із бізнес-середовищем, на можливості ефективнішого використання технологій та уникнення ризиків (наприклад, кібербезпеки).
Розділ 2 присвячений аналізу передумов і тенденцій цифрової трансформації бізнес-моделей в українській економіці. Здійснено комплексний аналіз трансформації бізнес-моделей у секторальному розрізі в умовах цифровізації національної економіки. Досліджено сучасний стан і тенденції цифрової трансформації економіки України на основі аналізу міжнародних рейтингів цифрового розвитку, національних статистичних показників та аналітичних звітів, що дозволило визначити ключові структурні диспропорції, бар’єри та потенціал цифровізації.
Проведено емпіричне дослідження особливостей трансформації бізнес-моделей у аграрному та освітньому секторах, у результаті чого виявлено галузеву специфіку впливу цифрових технологій на механізми створення цінності, організацію бізнес-процесів та формування конкурентних переваг.
Здійснено економіко-математичне моделювання впливу цифрової трансформації на економічний розвиток України на основі багатофакторних регресійних моделей. Оцінювання проведено за чотирма кластерами: розвиток інформаційно-комунікаційної інфраструктури, діяльність підприємств цифрового сектору, цифровізація суб’єктів господарювання та капітальні інвестиції в ІК-послуги. Результати засвідчили статистично значущий позитивний вплив поширення Інтернету, зростання частки користувачів мобільного зв’язку та розвитку ІКТ у виробництві на динаміку реального ВВП і експорту ІТ-послуг, а також окреслили структурні обмеження екстенсивного зростання інфраструктурних показників, що наближаються до граничних значень. Також виявлено, що реалізацію потенціалу цифровізації стимулюють фінансові бар’єри. У цілому цифровізація формує мультиплікативні ефекти для зростання реального ВВП і експорту ІТ-послуг.
Разом із тим, доведено, що подальша цифрова трансформація потребує спрямування капітальних інвестицій у створення та широке використання інтелектуальних цифрових продуктів і SMART-платформ з високою доданою вартістю в усіх сферах економічної діяльності. Також вона сприяє забезпеченню інклюзивності цифровізації національної економіки на всіх рівнях модернізації існуючих бізнес-моделей підприємницької діяльності від традиційних до інноваційних.
На основі експертного опитування із залученням 15 груп експертів із використанням методів ранжування та аналізу мереж (ANP) сформовано модель пріоритетів цифрової трансформації, яка включає три кластери взаємопов’язаних факторів. Застосування методу ANP дозволило врахувати системний характер взаємодії чинників і визначити їхні глобальні пріоритети. Встановлено, що найбільшу значущість мають кібербезпека та захист даних, формування цифрових компетенцій, інвестиції у розвиток персоналу та організаційна гнучкість, що їхні виконують роль базових драйверів цифрової трансформації.
Крім того, побудовано багатофакторну регресійну модель впливу показників цифрової трансформації на ключові макроекономічні індикатори національної економіки, яка підтвердила наявність статистично значущого позитивного впливу цифровізації на економічний розвиток та обгрунтувала її роль як стратегічного чинника економічного зростання.
У третьому розділі розроблено науково-методичні та прикладні засади формування SMART-орієнтованої інклюзивної цифрової бізнес-моделі як стратегічного вектора розвитку національної економіки. Досліджено роль державної політики у забезпеченні цифрової трансформації, зокрема проаналізовано інституційні ініціативи та інструменти підтримки цифровізації бізнесу, що реалізуються в Україні.
Запропоновано ієрархічну схему цифрової трансформації національної економіки, яка інтегрує рівні від індивідуального (онлайн-навчання, віддалена робота, фрілансерство, гнучка робота, інтернет-покупки, телемедицина, електронні платежі) до глобального (цифрова економіка, цифрове управління, цифрове суспільство), що дозволяє комплексно моделювати вплив SMART-технологій на економічний розвиток і зменшення нерівності в українському контексті.
Запропоновано авторський методичний підхід до оцінювання цифрової зрілості бізнес-моделі на основі інтегрального показника цифрової готовності, який включає чотири субіндекси: технологічний розвиток, людський капітал, операційні процеси та клієнтський досвід. На цій основі сформовано матрицю рівнів цифрової зрілості, адаптовану до умов функціонування підприємств національної економіки, що дозволяє ідентифікувати поточний рівень цифрового розвитку та визначити стратегічні напрями його підвищення.
Розроблено науково-прикладний алгоритм трансформації бізнес-моделі та запропоновано циклічну модель формування цифрової стратегії, яка забезпечує поетапний та безперервний процес цифрової трансформації.
З метою оцінювання економічної ефективності цифрової трансформації запропоновано показник цифрової віддачі інвестицій (dROI), який, на відміну від традиційних підходів, враховує як прямі фінансові результати, так і стратегічні ефекти цифровізації. Проведено сценарний розрахунок показника dROI за песимістичним, реалістичним та оптимістичним сценаріями, що дозволило обгрунтувати економічну доцільність реалізації запропонованого алгоритму цифрової трансформації та підтвердити його ефективність як інструменту підвищення конкурентоспроможності підприємств.
Обгрунтовано застосування SMART-підходу як інструменту формування цифрової стратегії розвитку бізнес-моделі, що забезпечує узгодження стратегічних цілей підприємства з вибором відповідних цифрових рішень. Доведено, що використання SMART-критеріїв (конкретність, вимірюваність, досяжність, релевантність і обмеженість у часі) дозволяє підвищити обгрунтованість управлінських рішень щодо цифрової трансформації, забезпечити цільову орієнтацію впровадження цифрових інструментів та оцінити результативність їх використання. Практичне застосування SMART-підходу продемонстровано на прикладі підприємств аграрного та освітнього секторів, що підтвердило його універсальність як методичної основи розвитку цифрових бізнес-моделей.
Примирні процедури в господарському процесі: проблеми теорії та практики
(2026) Гут, Сергій Федорович; Gut, Serhii F.
Гут С. Ф. Примирні процедури в господарському процесі: проблеми теорії та практики. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 08 «Право» зі спеціальності 081 «Право». – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Одеса, 2025.
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню примирних процедур в господарському процесі.
У розділі 1 «Теоретико-правові засади примирних процедур у господарському процесі» досліджено поняття, роль та значення примирення та примирних процедур в господарському процесі, а також Види (способи) примирення в господарському процесі України.
З урахуванням систематизації особливостей примирних процедур (процедур примирення) запропоновано визначати їх як добровільну форму взаємодії між сторонами конфлікту, спрямовану на вирішення спору між ними. Аргументовано коректність використання словосполучення «процедура примирення» або просто «примирення» замість понять «примирювальні процедури», «примирні процедури».
Вдосконалено поділ способів вирішення спорів на судові та позасудові з виділенням в межах судових способів: (1) таких, які потребують активної участі судді (врегулювання спору за участі судді), та (2) таких, які не передбачають втручання судді на стадії пошуку мирних шляхів врегулювання спору, а суддя залучається до участі в примиренні лише на останньому етапі, і його завдання фактично полягає в перевірці законності умов урегулювання спору, до якого дійшли сторони (визнання позову, відмова від позову, укладання мирової угоди сторонами).
Систематизовано наступні переваги примирних процедур у господарському судочинстві: а) збереження ділових відносин «на майбутнє»; б) виявлення та усунення причин та умов, що породжують факти невиконання зобов’язань та інші порушення договірної дисципліни; в) швидке відновлення порушених прав фізичних та юридичних осіб; г) налагодження ефективної комунікації між сторонами конфлікту; д) універсальність, доступність та відносна процесуальна свобода; є) учасники процедури зберігають повний контроль над її перебігом.
Дообґрунтовано недоцільність регулювання на законодавчому рівні переговорів, посередництва та інших примирних процедур, оскільки вони мають бути гнучкими за своєю природою та підлаштовуватися під особливості конкретних конфліктів між сторонами.
Доводиться доцільність закріплення права, а не обов’язку застосовувати врегулювання спору за участі судді, досудове врегулювання спору, медіацію та інші процедури примирення.
Запропоновано відносити до видів (способів) примирення в господарському процесі України: досудовий порядок врегулювання спорів; врегулювання спору за участю судді; мирову угоду.
Дообґрунтовано необхідність розширення роз’яснювальної роботи відносно примирних процедур та закріплення у ГПК України обов’язку судді в ході розгляду справи повідомляти про можливість використання примирних способів вирішення спорів на будь-якій стадії процесу до вирішення господарської справи.
Дістало подальшого розвитку виявлення категорій господарських спорів, по яких доцільно використовувати процедури примирення, з виділенням наступних: (1) за необхідності оперативного вирішення спору; (2) якщо спір стосується більшою мірою технічних питань; (3) наявність між сторонами складного взаємного інтересу, який не повністю лежить або взагалі не лежить в площині права; (4) наявність у спорі комерційної таємниці або іншого конфіденційного питання, яке сторони не бажають виносити на розгляд сторонніх осіб.
Вперше запропоновано розгляд справи у наказному провадженні у разі, якщо між сторонами до цього було проведено процедуру примирення (медіацію тощо), за підсумками якої укладено медіаційну (мирову) угоду.
У розділі 2 «Характеристика процедур примирення в господарському судочинстві» проведено комплексний аналіз досудового (претензійного) порядку врегулювання господарських спорів, врегулювання спору за участю судді та мирової угоди як різновидів примирних процедур в господарському судочинстві.
Зроблено висновок, що за своєю сутністю на сьогодні інститут досудового врегулювання спорів доречніше називати «позасудовий (претензійний) порядок врегулювання спору» з визнанням його факультативною стадією господарського судового процесу.
З урахуванням динамічності та оперативності господарських відносин запропоновано скоротити строк, що надається законодавцем для відповіді на претензію, з одного місяця до 10 днів.
Дообґрунтовано вдосконалення процедури врегулювання спору за участю судді шляхом проведення даної процедури іншим суддею, призначеним автоматизованим розподілом справ, який пройшов навчання відповідно до Закону України «Про медіацію», або незалежним медіатором, список яких має бути у господарському суді. Якщо врегулювання спору за участю судді не буде успішним, то суддя, який первісно розглядав господарську справу, продовжить її розгляд.
Аргументовано доцільність проведення одноособового врегулювання спору за участю судді суддею-доповідачем незалежно від того, в якому складі розглядається справа.
З урахуванням сутності нарад судді в процедурі врегулювання спору за участі судді запропоновано перейменувати «закриті» наради в «окремі».
Дістав подальшого розвитку підхід, що завдання посередника не співпадають із завданнями відправлення правосуддя, які виконує суддя. З урахуванням вказаного запропоновано скасувати інститут врегулювання спору за участю судді як стадію судового процесу з обґрунтуванням доцільності розширення в чинному ГПК України положень щодо можливості укладення мирової угоди в господарському судочинстві.
Вдосконалено визначення мирової угоди в господарському судовому процесі, під якою пропонується розуміти процесуальну форму вирішення господарських спорів, спрямовану на усунення спору про право у процесуальному сенсі без втручання органів, наділених юрисдикційними функціями, якою оформлюється узгоджене волевиявлення сторін в судовому провадженні, спрямоване на настання процесуальних наслідків, визначених законом, з наступним затвердженням господарським судом.
Вдосконалено положення щодо змісту мирової угоди шляхом включення пунктів про відповідальність сторін у разі її невиконання (пеню, штраф, гарантію, заставу та інш.) та порядок вирішення спорів.
Вдосконалено підстави для відмови у затвердженні мирової угоди шляхом доповнення ст.192 ГПК України такими підставами, як «умови угоди не відповідають інтересам суспільства» та «існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися».
Аргументовано встановлення посиленої відповідальності для боржника, який неналежним чином виконує мирову угоду після її підписання та затвердження судом. Дообґрунтовано положення про те, що ухвала про затвердження мирової угоди має містити всі необхідні дані для визнання її виконавчим документом.
Дістало подальшого розвитку положення про продовження розгляду господарської справи в тому випадку, якщо строки для розгляду справи закінчилися або закінчуються, але є можливість укладення мирової угоди, шляхом надання права суду за власною ініціативою продовжити такий строк на певний термін та за клопотанням сторін зупиняти провадження у справі на час, необхідний їм для примирення (без обмежень).
Обґрунтовано включення мирової угоди до процедур відновлення платоспроможності боржника.
За підсумками аналізу судової практики запропоновано низку змін та доповнень до чинного процесуального законодавства України. Зокрема, аргументовано перенесення положень ст. 222 Господарського кодексу України щодо досудового (претензійного) порядку врегулювання спору до ст. 19 Господарського процесуального кодексу України. Обґрунтовано доповнення ст. 135 ГПК України підставою «порушення порядку досудового врегулювання спору» для накладення штрафів за невиконання такого порядку. Аргументовано заміну слова «перерва» у ст. 183 ГПК України словом «зупинення» при проведенні сторонами процедур примирення у межах судового провадження, оскільки конструкція зупинення провадження надає більше гарантій учасникам господарського процесу.
У розділі 3 «Реалізація прав сторін на примирення і заходи щодо підвищення ефективності відповідних процедур у господарському процесі» досліджено та виявлено характерні риси механізму реалізації права сторін на примирення в господарському судовому процесі, а також узагальнено і доповнено перелік заходів із підвищення ефективності застосування примирних процедур у господарському суді.
Вперше обґрунтовано характерні риси механізму реалізації права сторін на примирення в господарському судовому процесі, до яких запропоновано відносити наступні: (1) метою є врегулювання конфлікту; (2) добровільність; (3) добросовісність; (4) активність (ініціативність) сторін спору; (5) змагальність; (6) раціональність; (7) оптимізація ресурсів; (8) конфіденційність; (9) взаємовигідність (баланс інтересів); (10) дискреційність; (11) відсутність жорсткого законодавчого регулювання; (12) законність; (13) наявність матеріальної та процесуальної складової; (14) виникнення процесуальних наслідків після застосування примирних процедур.
Дістав подальшого розвитку перелік заходів з підвищення ефективності застосування примирних процедур у господарському суді, до яких запропоновано відносити: (1) вдосконалення нормативного регулювання примирних процедур, (2) проведення обов’язкової роз’яснювальної роботи зі сторонами спору та їх представниками щодо можливостей альтернативного вирішення спору, (3) навчання помічників суддів в якості «внутрішніх» посередників та (4) створення реєстрів таких посередників для можливості проведення примирних процедур безпосередньо в господарському суді фахівцями, які оволоділи навичками ведення переговорів та медіації і мають відповідні сертифікати, що вказують належний рівень їх підготовки для ефективного проведення таких процедур.
Особливості бюджетування на підприємстві в умовах економічної нестабільності
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025) Чуркіна, Ірина Євгенівна; Сергєєва, Є. О.; Churkina, Iryna Ye.; Serhieieva, Ye. O.
У статті розглянуто особливості бюджетування на підприємстві в умовах економічної нестабільності, що характеризується високим рівнем невизначеності, коливанням макроекономічних показників, інфляційними процесами та зростанням фінансових ризиків. Обґрунтовано роль бюджетування як ключового інструменту фінансового планування, контролю та антикризового управління, спрямованого на забезпечення фінансової стійкості й адаптивності підприємства. Проаналізовано сучасні підходи до організації бюджетного процесу, визначено їх переваги та обмеження в нестабільному економічному середовищі. Особливу увагу приділено впровадженню гнучких бюджетів, сценарного планування та системи оперативного контролю за виконанням бюджетів. Досліджено вплив бюджетування на прийняття управлінських рішень, оптимізацію витрат і підвищення ефективності використання фінансових ресурсів. Запропоновано напрями вдосконалення системи бюджетування на підприємстві з урахуванням антикризового аспекту, зокрема інтеграцію бюджетування з ризик-менеджментом, використання цифрових інструментів та підвищення відповідальності центрів фінансової відповідальності. Практична значущість дослідження полягає у можливості застосування отриманих результатів для підвищення ефективності фінансового управління підприємств в умовах економічної нестабільності.
Впровадження автоматичного підбору асортиментної матриці для категоріального аналізу у Power BI
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025) Чайковська, Марина Петрівна; Стоянов, Владислав Миколайович; Chaikovska, Maryna P.; Stoianov, Vladyslav M.
У статті представлено методологію формування мультикатегорійної асортиментної матриці та комплексний підхід до дослідження автоматизації підбору асортиментної матриці для торгових точок, що мають обмежений торговий простір. Використовуючи інструменти Power BI та мову DAX, розроблено алгоритм для визначення оптимального набору SKU з урахуванням рейтингу товару, категоріальної структури та обмежень поличного простору клієнта. У роботі докладно описано логіку впровадження стратегічного бачення компанії, математичну модель, побудову таблиць, логіку DAX-обчислень, а також представлено дві ключові DAX-міри, що реалізують різні підходи до обмежень асортименту. Стаття демонструє можливості Power BI як інструмента оптимізаційної аналітики та описує практичні аспекти впровадження рішень для категорійного менеджменту.
Адаптивні аспекти маркетингового консультування при прийнятті управлінських рішень в умовах сучасних трансформацій бізнес-середовища
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025) Тюхтенко, Наталія Анатоліївна; Tyukhtenko, Nataliya A.
Стаття присвячена визначенню шляхів підвищення адаптивності управлінських рішень до швидких (часто — невизначених) трансформацій сучасного бізнес-середовища, що розглядається нами як один із вирішальних чинників забезпечення конкурентних переваг підприємства в умовах постійних змін і зростання ризиків. Маркетингове консультування при цьому розглядається як важливий інструмент, який дозволяє оптимізувати менеджерські процеси суб’єкта господарювання на засадах об’єктивної обґрунтованості, системності, гнучкості та результативності рішень, що приймаються у оперативному, тактичному і стратегічному управліннях. Уточнено сутність маркетингового консультування в контексті адаптації системи менеджменту до змін, в тому числі через розуміння інформаційно-аналітичного, консалтингово-процесного і управлінсько-результативного вимірів. Обґрунтований механізм впливу та взаємної обумовленості маркетингового консультування на прийняття гнучких управлінських рішень з урахуванням альтернативності їх формулювання. Представлено адаптивну модель маркетингового консультування, яке є інтегрованим у систему менеджменту з урахуванням циклічного характеру взаємодії між бізнес-середовищем, консультуванням і управлінськими рішеннями в умовах сучасних трансформацій. Запропоновано оцінку ефективності маркетингового консультування через систему якісних і кількісних показників, що враховують як управлінську логіку й поведінку, так і кількісну формалізацію таких адаптивних характеристик менеджменту, як швидкість реагування, гнучкість, обґрунтованість управлінських рішень. Сформульовано практичні рекомендації через алгоритм впровадження адаптивного маркетингового консультування в управлінський цикл підприємства. Він включає інституціоналізацію; інтеграцію; формування альтернатив; оперативну адаптацію; реалізацію; оцінювання ефективності та коригування управлінських рішень на основі зворотного зв’язку й системного розвитку маркетингових і управлінських компетенцій персоналу для забезпечення якості менеджменту та конкурентних переваг підприємства у реальному бізнес-просторі.
Мотиваційний контекст інноваційного розвитку управлінського капіталу в Україні
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025) Олійник, Вадим Валентинович; Oliynyk, Vadym V.
У статті розглядається мотиваційний контекст як системоутворюючий чинник інноваційного розвитку управлінського капіталу в сучасних організаціях. Уточнюється зміст мотиваційного контексту через інтеграцію положень класичних і сучасних теорій мотивації з концепцією управлінського капіталу, що дозволяє розкрити його роль у трансформації управлінських знань, базових і спеціальних компетенцій, професійного досвіду в систему управлінських інновацій. Акцентується увага, що мотиваційний контекст виступає інтеграційним механізмом поєднання внутрішньої мотивації управлінського персоналу, організаційної культури та системи управлінських стимулів, який визначає стійкість інноваційної поведінки менеджменту. Обґрунтовується позиція, що домінування формального або виключно стимулюючого підходу до мотивації знижує ефективність інвестицій у розвиток управлінського капіталу та обмежує інноваційну спроможність організацій. Результати дослідження можуть бути використані при формуванні мотиваційних систем управління та розробленні програм розвитку управлінського персоналу.
Показники оцінювання ефективності асортиментної політики підприємства
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025) Мазур, Олена Євгеніївна; Телюк, Клавдія В.; Mazur, Olena Ye.; Teliuk, Klavdiia V.
У статті здійснено теоретичне обґрунтування комплексної системи оцінювання ефективності асортиментної політики підприємства. Виявлено обмеженість традиційних класифікацій та доведено необхідність переходу до оцінки на засадах стейкхолдерського підходу. Запропоновано авторську класифікацію показників, згруповану навколо інтересів споживачів, постачальників, працівників та власників. Наголошено, що такий підхід дає змогу врахувати економічні, маркетингові, управлінські та партнерські ефекти, забезпечуючи цілісне бачення результативності товарної стратегії.