Електронний архів-репозитарій
Одеського національного університету імені І. І. Мечникова
ISSN:2310-7731
Вітаємо на цифровій платформі elONUar, що забезпечує накопичення, систематизацію, обробку, зберігання та надання у відкритий доступ електронних версій наукових, науково-дослідних, навчально-методичних праць та кваліфікаційних робіт наукових та науково-педагогічних співробітників, аспірантів та студентів Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, а також електронних версій університетських друкованих видань.
Супровід та підтримка здійснюються Науковою бібліотекою університету
Нові матеріали для розміщення надсилайте на e-mail dspace@onu.edu.ua
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Психосоціальні детермінанти агресивної поведінки підлітків
(2025) Архипова, Тетяна Миколаївна; Arkhypova, Tetiana M.
Aрхипова Т. М. Психосоціальні детермінанти агресивної поведінки підлітків. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертаційна робота на отримання наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія» – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, місто Одеса, 2025.
Дисертацію присвячено дослідженню впливу психосоціальних детермінантів на агресивну поведінку підлітків в умовах воєнного стану. В роботі описано результати психологічного дослідження, яке проходило кілька етапів: організаційний, аналітичний, що включав порівняльний аналіз із використанням номотетичних і ідіографічних методів обробки статистичних даних. Застосовувалися t-критерій Стьюдента для порівняння двох незалежних вибірок, кореляційний параметричний аналіз χ² (хи-квадрат) Пірсона, кореляційний непараметричний аналіз rs-Спірмена та факторний аналіз. Аналіз емпіричних даних був виконаний із використанням пакета статистичного програмного забезпечення IBM SPSS Statistics версії 22.0.0. Після вивчення теоретичних і емпіричних аспектів теми була розроблена теоретико-методологічна модель психосоціальних предикторів агресивної поведінки підлітків. Для збору даних використовувалися різні методи, зокрема спостереження, авторський соціальний опитувальник, що містить 17 питань, а також психодіагностичні інструменти для оцінки агресії за методикою А. Басса – А. Дарки. Оцінка акцентуацій характеру проводилася за тестом К. Леонгарда і Г. Шмішека, тоді як рівень тривожності визначався за методикою Ч. Д. Спілбергера, адаптованою Ю. Л. Ханіним. Проективні методи включали психогеометричне тестування Сьюзен Деллінджер і методику «Неіснуюча тварина», що містить 40 запитань. Дослідження проводилося в Подільських ліцеях №2 і №6 Одеської області, де взяли участь підлітки 9-10 класів, загальна вибірка складала 180 осіб віком 14-15 років.
На констатувальному етапі дослідження було здійснено статистичний аналіз впливу психосоціальних детермінантів на агресивну поведінку підлітків. Результати вказують на те, що виражені риси особистості, притаманні акцентуаціям, суттєво впливають на розвиток схильності до агресивних проявів у контексті війни.
В результаті емпіричного дослідження, з використанням критерію Пірсона, було встановлено цілий ряд прямих значущих кореляційних зв'язків між різними формами та видами агресивних проявів та усвідомленими і неусвідомленими особливостями, і соціальними факторами.
У підлітків чоловічої статі виявлено позитивну кореляцію між «фізичною агресією» та іншими формами агресії, зокрема непрямою агресією, негативізмом, підозрілістю, вербальною агресією та роздратуванням. Це свідчить про те, що підлітки, які проявляють фізичну агресію, частіше демонструють й інші агресивні або негативні риси поведінки.
Дослідження також показало статистично значущі зв'язки між «непрямою агресією» та негативізмом, підозрілістю, роздратуванням, вербальною агресією, циклотимічним типом акцентуації і особистісною тривожністю. Це вказує на те, що підлітки з непрямою агресією, як правило, також страждають від інших негативних емоцій і поведінкових рис. Особливо варто зазначити, що «підозрілість» має позитивний зв'язок з вербальною агресією та збудливим типом акцентуації. Це вказує на те, що підлітки, які відчувають підозрілість, можуть бути більш схильні до агресивних висловлювань і реакцій.
Роздратованість виявилася в тісному зв'язку з негативізмом, образою та іншими формами агресії, такими як вербальна агресія і підозрілість. А також має позитивну кореляцію з екзальтованою, збудливою, емотивною акцентуаціями, та з особистісною і ситуативною тривожністю. Ці результати свідчать про те, що рівень роздратування підлітків значною мірою залежить від їх індивідуально-психологічних і особистісних характеристик.
Параметр агресивності, що визначається як «негативізм», демонструє позитивну кореляцію з такими характеристиками, як образа, підозрілість, почуття провини, а також зі ситуативною та тривожністю особистісною. Це свідчить про те, що підлітки з високим рівнем негативізму частіше відчувають агресивні емоції та тривогу. «Образа», як один із параметрів агресивності також показує значну позитивну кореляцію з вербальною агресією, почуттям провини, підозрілістю, а також з особистісною і ситуативною тривожністю. Це вказує на те, що підлітки, які відчувають образу, частіше виявляють підозрілість та агресію. «Підозрілість» позитивно корелює з вербальною агресією, що вказує на схильність до агресивних висловлювань у таких підлітків.
Дослідження також розглянуло елементи малюнків у тесті "Неіснуюча тварина". «Гострі кути» і «Зброя» виявилися пов'язаними з фізичною (r = 0,301; p ≤ 0,01), (r = 0,280; p ≤ 0,01) та непрямою агресією (r = 0,314; p ≤ 0,01), (r = 0,358; p ≤ 0,001), а також з роздратуванням (r = 0,329; p ≤ 0,01), (r = 0,313; p ≤ 0,01), образою (r = 0,255; p ≤ 0,01), (r = 0,330; p ≤ 0,001) і вербальною агресією (r = 0,482; p ≤ 0,001), (r = 0,469; p ≤ 0,001). Це свідчить про те, що агресивні образи в малюнках можуть бути індикаторами агресивної поведінки.
Натомість, малюнок з «Крилами» показав зворотній статистично значущий зв'язок з параметрами агресивності, такими як «образа» (r = -0,249; p ≤ 0,01) і «підозрілість» (r = -0,313; p ≤ 0,01). Це означає, що чим більше романтичних і мрійливих рис у малюнках, тим менше агресивності в поведінці. «Сильний натиск олівця» на папері вказує на можливі агресивні прояви і має прямий статистично значимий зв'язок середньої сили з фізичною агресією (r = 0,299; p ≤ 0,01), роздратуванням (r = 0,297; p ≤ 0,01), негативізмом (r = 0,268; p ≤ 0,01), а також з непрямою (r = 0,360; p ≤ 0,001) і словесною агресією (r = 0,365; p ≤ 0,01). Ці результати підтверджують, що агресивні прояви можуть бути відображені навіть в техніці виконання малюнка.
Схожу методологію аналізу емпіричних даних було застосовано до вибірки дівчат-підлітків. Результати показали, що конфігурація кореляційних зв'язків між показниками агресивності та іншими соціальними і індивідуально-психологічними характеристиками значно відрізняється від тих «візерунків», які були отримані у групі хлопців.
Послідовно аналізуючи кореляційні зв'язки в вибірці підлітків-дівчат, можна зазначити, що фізична агресивність має позитивну кореляцію з гіпертимною акцентуацією, а також з непрямою агресією і роздратуванням. Це свідчить про те, що дівчата з підвищеним рівнем фізичної агресії частіше демонструють гіпертимні риси особистості, а також схильність до непрямої агресії.
Основні чинники підвищеного рівня роздратованості, окрім циклотимічної акцентуації, також включають особистісну тривожність та ситуативну тривожність. Це свідчить про те, що дівчата з високими показниками роздратування часто мають і підвищений рівень тривожності, що може впливати на їх агресивну поведінку. Таким чином, можна стверджувати, що особистісні характеристики значною мірою визначають прояви агресії у дівчат-підлітків.
Прямі кореляційні зв'язки виявлені між вербальною агресивністю та ригідною акцентуацією характеру. Підвищена схильність до образливості пов'язана з ригідною, тривожною та збудливою акцентуаціями. Також встановлено прямі кореляції між шкалами «Образа» та «Підозрілість» з ситуативною і особистісною тривожностями. Крім того, вербальна агресивність має значний позитивний зв'язок з циклотимічною акцентуацією характеру. За допомогою критерію Спірмена була виявлена статистично значима зворотна кореляція між фізичною агресією і «освітою батька» (r = -0,325; p < 0,01). Батьки з вищою освітою зазвичай демонструють більш розвинені навички виховання та комунікації, що позитивно впливає на емоційний розвиток дітей. Було встановлено, що існує зворотний зв'язок середньої сили між «самооцінкою поточного стану» та фактором соціального опитування «Оцініть від 1 до 5, наскільки на Ваш стан впливає війна в Україні» (r = -0,255; p < 0,01). Це свідчить про те, що підвищений негативний вплив війни на особистий стан може знижувати самооцінку.
Додатково, виявлені статистично значимі зворотні кореляції середньої сили між вибраною фігурою проективного тесту «Зиґзаґ» і такими показниками, як вербальна агресія, ситуативна тривожність та особистісна тривожність. Це вказує на те, що вибір фігури «Зиґзаґ» може свідчити про здатність особи творчо виражати свої емоції та внутрішні конфлікти. У свою чергу, така здатність може зменшувати агресивні прояви, регулювати рівень стресу і, загалом, покращувати емоційне благополуччя. Таким чином, творчі вираження можуть слугувати ефективним механізмом для подолання негативних емоцій та покращення психоемоційного стану.
В проективному тесті «Неіснуюча тварина» відсутність вух – інтерпретується як замкнутість, небажання вступати в контакт з іншими, в нашій роботі ми знайшли пряму статистично значиму кореляцію і підтвердження з наступними параметрами агресивності: «непряма агресія», «підозрілість» та почуття провини. Фігура, що складається з гострих кутів може означати агресивність і знайдено сильної сили зв'язок з фізичною (r = 0,252; p < 0,001), непрямою (r = 0,332; p < 0,001) агресіями, та середньої сили з негативізмом (r = 0,259; p < 0,01). Це вказує на те, що якщо підлітки малюють гострі кути і їхні малюнки виходять за межі аркуша, можна зробити висновок про високий рівень агресивності. Це також підкріплюється статистично значущими кореляціями середньої сили між «інтенсивним натиском олівця на папір» та фізичною агресією (r = 0,308; p < 0,01), вербальною агресією (r = 0,247; p < 0,01) і негативним ставленням (r = 0,246; p < 0,01).
Застосувавши факторний аналіз головних компонентів (PCA) для зменшення розмірності даних, ми змогли ідентифікувати основні компоненти, які пояснюють найбільшу частину загальної варіації в психологічних і емоційних аспектах, що стосуються проективних та опитувальних методів. В результаті цього аналізу було визначено як позитивні, так і негативні фактори, які впливають на поведінку учасників. Високу надійність цих шкал та їх внутрішню узгодженість вказують показники альфа-Кронбаха для всіх методик, які були вище 0,4.
Порівняння результатів факторного аналізу в групах хлопців та дівчат дало змогу виявити суттєві відмінності у психосоціальних детермінантах агресивної поведінки. Обидві групи продемонстрували спільні психосоціальні фактори, які впливають на агресивність, це - емоційна вразливість, соціальна ізоляція, тривожність та потреба в захисті. Що вказує на агресивну поведінку, яка має спільні психологічні корені, незалежно від статі.
Відмінності між групами були суттєвими: хлопці частіше виявляють фізичну агресію, характеризуючись високою активністю та емоційною експресією через фізичні дії, тоді як дівчата схильні до психологічної агресії, що проявляється у вигляді внутрішніх конфліктів, тривоги та соціальної відстороненості. Ці результати підкреслюють важливість врахування статевих відмінностей у агресивній поведінці для розробки програм підтримки та втручання.
Емпіричне дослідження показало, що агресивні тенденції під час воєнного стану виникають через виражений внутрішній дискомфорт, психологічне та соціальне неблагополуччя, що проявляється в психоемоційній напрузі, низькій саморегуляції та коливаннях настрою. З цього випливає психологічна закономірність: виражені риси акцентуацій характеру підлітків є важливими детермінантами формування схильності до агресії.
Вплив каністерапії на психологічні ресурси саморегуляції і стійкості поліцейських під час повномасштабного вторгнення
(2025) Чернілевська-Ісайко, Олена Вікторівна; Chernilevska-Isayko, Olena V.
Чернілевська-Ісайко Олена Вікторівна. Вплив каністерапії на психологічні ресурси саморегуляції і стійкості поліцейських під час повномасштабного вторгнення.– Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 053 "Психологія". – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню впливу каністерапії на психологічні ресурси саморегуляції і стійкості поліцейських під час повномасштабного вторгнення.
Робота містить вступ, три розділи, список використаних джерел, висновки і додатки.
В першому розділі проведено теоретичний аналіз впливу внутрішніх і зовнішніх ресурсів, в тому числі соціальній підтримки і людино - тваринній взаємодії на психічне здоров’я людини. Продемонстровано, що соціальна підтримка зазвичай розглядається як соціальний ресурс, на який людина може покластися при вирішенні життєвих проблем та подоланні стресів. Соціальна підтримка включає різні форми допомоги, такі як емоційна, інформаційна або матеріальна підтримка. Розглянуто людино-тваринна взаємодія як елемент емоційної підтримки. Розглянуто внутрішні і зовнішні ресурси. Зазначено, що ресурси мають системну структуру та перебувають у постійній динамічній взаємодії, що передбачає їхню взаємозалежність та інтегрованість. Завдяки цим ресурсам людина здатна самостійно відновлюватися після значних психічних, фізичних, соціальних та духовних втрат. Розглянуто ключові внутрішні ресурси, що визначають інтеграцію поведінки під час стресових подій (резильєнтність, часова перспектива, надія, оптимізм, почуття зв’язності, саморегуляція, цілепокладання й інші). Зазначено, що поняття каністерапії у роботі використовується в широкому сенсі як метод позитивного психоемоційного впливу на основі людино-тваринної взаємодії, де собака використовується як терапевтичний партнер, який з ресурсами стійкості й саморегуляції підтримує психічне здоров'я та благополуччя людини.
У другому розділі надано аналіз особливостей поліцейських кінологів і їх діяльності. Показано, що робота в поліції може мати глибокий вплив на поліцейських, впливаючи на їхню здатність виконувати свої обов'язки. Негативні умови, пов'язані з роботою ведуть до професійного стресу, що проявляється в наступних рівнях: фізичному, когнітивному; емоційному та поведінковому. Зазначено, що кінолог згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України N 1145 від 01 листопада 2016 року залучаються для виконання завдань, пов'язаних з використанням службових собак у протидії злочинності та забезпеченні публічної безпеки і порядку, обов'язків, що полягають у вирощуванні, утриманні та дресируванні (тренуванні) службових собак. Зазначено, що в сучасній Україні під час повномасштабного вторгнення у кінологічних центрах поліції активно працюють кінологи для виконання різних спеціалізованих завдань. Продемонстровано етапи дослідження і обгрунтування методик для вивчення ресурсної сфери поліцейських. Зазначено, що в дослідженні взяло участь 172 особи віком від 17 до старших за 55 років. З них: 85 поліцейських- кінологів й 87 студентів ОНУ імені І.І Мечникова. Серед поліцейських - кінологів було 57 чоловіків й 28 жінок різного віку, серед студентів 84 особи в віці 17 -25 років й 5 в віці 26-40 років, більшість з них – жінки.
У третьому розділі досліджено і порівняно особливості зовнішніх і внутрішніх ресурсів поліцейських - кінологів й студентів в умовах людино-тваринній взаємодії, що сприяють їх стійкості й саморегуляції під час війни. Встановлено наступні відмінності між кінологами 17-25 років й студентами 17-25 років: за емоційно-орієнтованим копінгом, на користь студентів (р <0,000), за проявами зовнішніх й внутрішніх ресурсів на користь студентів (р <0,002), за захисними механізмами (р <0,000), за часовою перспективою сьогодення (р <0,05) на користь кінологів 17-25 років, за рівнем прокрастинації (р <0,002) на користь студентів, в рівні оптимізму й резильєнтності розбіжностей не встановлено (відповідно р <,210 й р <0,825). Щодо людино - тваринній взаємодії, то існують розбіжності за усвідомленням відновлюваної дії людино-тваринної взаємодії (р<0,05), регуляцією рівня стресу під час кооперації з твариною (р<0,005), екоцентричними уявленнями (р<0,000) на користь студентів. Не встановлено статистично значущої різниці у емоційній рівновазі в умовах людино-тваринній взаємодії (р<0,153) й встановлено статистично значущу різницю в відчуттях від взаємодії з собаками, на користь кінологів (р<0,03). Створено і порівняно моделі ресурсів людино-тваринній взаємодії у кінологів і студентів в умовах війни. У кінологів модель складається із 5 компонентів: «Неефективні й ефективні копінг - стратегії при екоцентричних уявленнях», «Відновлювана дія людино-тваринної взаємодії», «Захисні механізми й самоорганізація в часі», «Почуття в умовах людино-тваринній кооперації», «Родина і віра». У групі студентів модель ресурсів людино-тваринній взаємодії складається також із 5 компонентів: «Ігнорування не ефективних копінг - стратегії й соціальній підтримки в складних ситуаціях», «Ресурсність людино-тваринної взаємодії й резильєнтність», «Почуття при взаємодії з улюбленцем», «Емоційна рівновага і стійкість в складних ситуаціях», «Ресурси (родина, друзі, надія), регресивна поведінка й життя в сьогоденні з опорою на минуле й майбутнє». Зазначено, що в цих моделях індивідуальні сильні сторони та ресурси середовища поєднуються, між людьми та їхнім оточенням виникають позитивні взаємодії, що допомагають регулювати адаптацію до складних умов життя й сприяти благополуччю. Запропоновано реабілітаційні заходи щодо використання каністерапії з ветеранами й захисниками
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що
вперше встановлено вплив людино - тваринної взаємодії на психологічні ресурси саморегуляції і стійкості поліцейських-кінологів під час повномасштабного вторгнення; показано, що ресурси людино-тваринній взаємодії вбудовані в ресурсну систему, як ресурси емоційної підтримки; побудовані моделі ресурсів людино-тваринній взаємодії у кінологів і студентів.
уточнено, що відчуття стресу пов’язано з високими нереалістично - оптимістичними упередженнями й прокрастинацією; взаємодія з партнером - собакою є відновлювальною й терапевтичною, проте ресурс людино-тваринній взаємодії має маргінальний характер; екоцентричні уявлення краще розвинуті у 17-25 літніх; жінки є більш резильєнтними; у чоловіків гумор є важливим ресурсом; сьогодення є ресурсом в переживанні досвіду війни; родина є головним ресурсом соціальної підтримки;
зазначено, що поняття каністерапії у роботі використовується в широкому сенсі як метод позитивного психоемоційного впливу на основі людино-тваринної взаємодії, де собака використовується як терапевтичний партнер, який поряд з ресурсами стійкості й саморегуляції підтримує психічне здоров'я та благополуччя людини;
дістало подальшого розвитку: уявлення про вираженість прокрастинації у студентів під час війни, що збільшує стрес; студенти, що відчувають стрес надають перевагу в соціальній підтримці; для студентів людино – тваринна взаємодія є периферійним ресурсом.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження включено у зміст викладання нормативних дисциплін «Загальна психологія», «Психологія розвитку» та вибіркової дисципліни «Психологічні ресурси особистості» впроваджено в науково - дослідницьку й практичну діяльність факультету психології і соціальної роботи ОНУ імені І.І.Мечникова (довідка «Акт впровадження» № № 01-01-68 від 10.01.2025), Акт впровадження в роботу Державної установи «Теріторіальне медичне обєднання» МВС по Одеський області.
Перспективами подальших досліджень є вивчення особливостей ресурсної сфери у поліцейських під час війни й апробація ефективності реабілітаційних заходів щодо використання каністерапії з ветеранами й захисниками.
Особливсті взаємозв’язку психологічних ресурсів у осіб, що переживають хронічний стрес
(2025) Турлаков, Ігор Дмитрович; Turlakov, Igor D.
Турлаков І.Д. Особливості взаємозв'язку психологічних ресурсів у осіб, що переживають хронічний стрес. – Рукопис.
Дисертація на здобуття представлену на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 053 "Психологія". – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2025.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню особливостей взаємозв'язку психологічних ресурсів у осіб, що переживають хронічний стрес.
Робота містить вступ, три розділи, список використаних джерел, висновки і додатки.
В першому розділі проведено теоретичний аналіз ресурсної сфери людини, що переживає хронічний стрес й розглянути ресурсні моделі подолання стресу. Зазначено, що ресурси, як захисні фактори - соціальні, психологічні та поведінкові риси - впливають на стійкість людини до стресу. . Розглянуто: теорію збереження ресурсів, в якій втрата ресурсів або загроза такої втрати є вирішальною змінною, що прогнозує психологічний дистрес; ресурсно-орієнтований теоретичний салютогенний підхід, в якому основна увага приділяється походженню здоров'я, а також здібностям і здатності людей до хорошого функціонування і благополуччя; надано модель особистості, пов'язану зі збереженням гарного самопочуття і працездатності в умовах стресу, згідно цієї моділі життєстійкість складається з трьох компонентів, або "3C": Commitment, Control, and Challenge й захищає від негативного впливу стресу на здоров’я і працездатність.
У другому розділі обгрунтовано використання моделі BASIC PhD при вивченні особливостей взаємозв'язку психологічних ресурсів у осіб, що переживають хронічний стрес. Зазначено, що модель BASIC Ph є інтегративною багатовимірною моделлю подолання, що представлена М.Лахадом. Проаналізовано модальності моделі BASIC Ph, що лежать в основі індивідуального стилю подолання. В теоретичному аналізі запропоновано ресурси, що повязані (або детермінують) модальності моделі BASIC Ph у людини, що переживає хронічний стрес під час війни. Копінг - стратегії умовно віднесено до наступних модальностей: копінг, орієнтований на рішення проблеми до домінантної модальності Cognition, уникнення до домінантної модальності Cognition й Affect, емоційно-орієнтований копінг до модальностей Cognition й Affect. Часова перспектива є ресурсом, який за моделлю «BASIC Ph» віднесено до модальностей Imagination - уява, мрії, спогади; Belief -віра, переконання, цінності, філософія життя та модальності Cognition, thought - розум, пізнання, когнітивні стратегії. Оптимізм за моделлю «BASIC Ph» є складовою частиною модальностей Imagination, Belief та Cognition. Ресурс саморегуляції - до модальності Affect. До модальності Socialization віднесено соціальні зв'язки, соціальна підтримка, соціальна приналежність, спілкування. Ресурс гумору віднесений до модальностей Imagination й Affect. Ресурси надії й віри віднесено до модальності Belief - віра, переконання, цінності, філософія життя. Резильєнтність це узагальнення всієї моделі «BASIC Ph». Показано, що в процес подолання стресу всі модальності моделі «BASIC Ph» залучені через психологічні ресурси людини. Деякі комбінації можуть бути притаманими особам різного віку і досвіду. Зазначено, що в моделі «BASIC Ph» не враховані захісні механізми і вплив довіду, які є суттєвими.
Продемонстровано етапи дослідження і обгрунтування методик для вивчення ресурсної сфери осіб під час війни. В дослідженні взяло участь 272 осіб віком від 17 до старших за 55 років. З них: 31,3% досліджуваних в віці 17-25 років, 32,7% досліджуваних в віці 26-40 років, 31,6% в віці 40 – 55 років й 4,4% досліджуваних старших за 55 років. Серед них 78,3% жінок та 21,7% чоловіків. Більшість досліджуваних – 71% знаходяться в Україні, 27,6% виїхали під час війни.
У третьому розділі досліджено й порівняно вплив віку та досвіду переживання війни на особливості взаємозв'язку психологічних ресурсів в ситуації хронічного стресу. Встановлено статистичні розбіжності у досліджуваних з 2-х річним і 3-х річним досвідом переживання повномасштабного вторгнення за ресурсами: домінуюча копінг стратегія (p<,038), з зростанням досвіду збільшується стратігії емоційно-орієнтованого копінгу, уникнення, відволікання, зменшується стратегія проблемно-орієнтованого копінгу; зі зростанням досвіду збільшується орієнтація на часову перспективу майбутнє і зменшується орієнтація на часову перспективу сьогодення (p<,041); зі зростанням досвіду збільшується орієнтація на реалізм і зменшується орієнтація на нереалістичний оптимізм (p<,015); зі зростанням досвіду збільшується ірраціональна поведінка (відкладання) імовірно через нездатність керувати негативними емоціями (p<,00); зі зростанням досвіду зменшується налаштування на соціальну підтримку з боку родини і друзів (p<,04); зі зростанням досвіду відбуваються зміни в патернах реагування (p<,00), наприклад збільшується агресія (напад) та виправдення, зменшуються ігнорування і забування. Спостерігається взаємопов’язаність ресурсів, що забезпечують модальності моделі«BASIC Ph», що в свою чергу демонструє її динамічність і залежність від досвіду переживання хронічного стресу у досліджуваних різного віку
Встановлено, що у досліджуваних юнаків знижується кількість ресурсів, що частково забезпечує модальності Social, Cognition, Physical й Affect, збільшується частина ресурсів модальності Physical (типові паттерни реагування). У віці ранньої дорослості кількість ресурсів, що частково забезпечує модальність Social (Соціальна активність) зменшується, збільшується кількість ресурсів, що входять до модальностей Cognition, Physical й Affect (саморегуляція), зменшується частина ресурсів модальності Physical (типові патерни реагування). У осіб зрілої дорослості зменшується частина ресурсів модальності Physical (типові патерни реагування), збільшуються/зменшується частина ресурсів модальності Social (Соціальна активність/ зовнішні ресурси), збільшуються частина ресурсів модальностей Cognition, Physical, Іmagination й Affect (саморегуляція, оптимізм).
З’ясовано моделі ресурсної сфери осіб різного віку й різного досвіду переживання війни й досліджено розбіжності в моделях прокрастинаторів, нереалістичних оптимістів й тих, хто не відчуває стрес. Встановлено, що за даними факторного аналізу, в ресурсних моделях у осіб ранньої дорослості збільшення досвіду переживання війни зменшує соціальну активність, використання психологічних ресурсів саморегуляції і стійкості, збільшує використання типових патернів поведінки. У досліджуваних 26 - 40 років: збільшення досвіду переживання війни веде до збільшення стресу, збільшення використання ресурсів саморегуляції, зменшення соціальної активності й використання типових поведінкових патернів, які можуть детермінувати захисні механізми. У осіб зрілої дорослості при збільшенні досвіду переживання війни зменшується використання типових поведінкових проявів, збільшуються ресурси соціальної активності, саморегуляції і оптимізму, проте стійкість збільшується.
Модель ресурсної сфери у досліджуваних з 2-х річним досвідом переживання війни будується на зниженні соціальної активності й на зниженні використання типової поведінки, зниженні резильєнтності й посиленні саморегуляції. Модель ресурсної сфери у досліджуваних з 3-х річним досвідом переживання війни будується на реальному оптимізмі, прокрастинації (ірраціональна поведінка) й використанні емоційно - орієнтованих копінг стратегій, зовнішніх (родина) і внутрішніх ресурсів (гумор, надія і віра) з змінами у типових патернах поведінки.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що
вперше встановлено особливості взаємозв'язку психологічних ресурсів у осіб, що переживають хронічний стрес під час повномасштабного вторгнення; побудовані моделі ресурсної сфери згідно з моделлю «BASIC Ph»; встановлено роль досвіду як ресурсу у переживанні хронічного стресу; статистичні розбіжності в ресурсній сфері у досліджуваних різного віку і досвіду переживання повномасштабного вторгнення; показано, що рівень резильєнтності з збільшенням досвіду переживання війни статистично не змінюється;
уточнено взаємопов’язаність ресурсів, що представляють модальності в моделі «BASIC Ph»; вплив віку на особливості взаємозв'язку психологічних ресурсів в ситуації хронічного стресу; потенціал теперішнього в забезпеченні долання викликів й зберіганні ресурсів;
зазначено, що існує девіація моделі збалансованої часової перспективи; виснаження ресурсів при який прокрастинація виступає стратегію уникнення;
дістало подальшого розвитку: уявлення про те, що з досвідом життя зростає кількість реалістів з обґрунтованими очікуваннями; уявлення про особливості психологічних ресурсів осіб, що є прокрастинаторами, нереалістичними оптимістами і тих, хто не відчуває стрес під час війни.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження включено у зміст викладання нормативних дисциплін «Загальна психологія», «Психологія здоров’я» та вибіркової дисципліни «Психологічні ресурси особистості» впроваджено в науково - дослідницьку й практичну діяльність факультету психології і соціальної роботи ОНУ імені І. І. Мечникова (довідка «Акт впровадження» № 01-01-2684 від 09.12.2024 року).
Перспективами подальших досліджень є вивчення особливостей ресурсної сфери у військовослужбовців та мігрантів.
Психологічні складові соціальної акомодації вимушених переселенців
(2025) Базиленко, Катерина Павлівна; Bazylenko, Kateryna P.
Базиленко К.П. Психологічні складові соціальної акомодації вимушених переселенців. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 Психологія. – Одеський національний університет імені І.І.Мечникова МОН України. – Одеса, 2025.
Дисертацію присвячено дослідженню психологічних складових соціальної акомодації вимушених переселенців.
Проведено теоретико-методологічний аналіз проблеми соціальної акомодації, яка розглядається як сучасне розуміння процесу адаптації та інтеграції особистості вимушених переселенців. Констатовано, що в сучасній науковій спільноті спостерігається ситуація, коли традиційна термінологія не повністю відповідає потребам дослідження актуальних питань. Підкреслено, що термін "адаптація" не відображає всіх аспектів життя українських вимушених переселенців та їхнього пристосування до нових умов. Натомість поняття "соціальна акомодація" є більш точним і охоплює ширший спектр явищ, дозволяючи людям співіснувати з представниками інших етнокультур, вивчати їхні традиції та моральні цінності, зберігаючи при цьому власну ідентичність.
Соціальна акомодація розглядається як процес і результат, що передбачає узгодження поведінки людини з умовами середовища, з урахуванням її попереднього досвіду. Цей процес супроводжується вдосконаленням набутих навичок і створенням гармонії з зовнішнім середовищем.
На сучасному етапі психологічна наука акцентує увагу на дослідженні різних аспектів акомодації особистості до складних і невизначених життєвих умов, що є однією з ключових тем досліджень. Водночас акомодація в контексті вимушеного переселення залишається маловивченою і потребує подальших наукових розробок.
Показано, що на відміну від добровільної міграції, яка зазвичай покращує соціальний статус особи, вимушене переселення супроводжується значним його зниженням, втратою майна та попередніх джерел доходу. Вимушене переселення характеризується відсутністю позитивної мотивації до переміщення та зміною життєвих умов, за яких нормальна життєдіяльність стає неможливою, а безпека перебуває під загрозою без видимих перспектив стабілізації ситуації.
Виділено й досліджено когнітивний компонент у структурі соціальної акомодації вимушених переселенців. Цей компонент включає процеси усвідомлення та інтеграції характеристик соціального середовища, які сприяють адаптації. Основним елементом когнітивного компонента є здатність вимушених переселенців оцінювати власні ресурси в нових умовах проживання та формувати ключові риси свого Я-образу.
До таких характеристик належать здатність приймати себе, толерантне ставлення до інших, емоційна врівноваженість, інтернальність, прагнення до лідерства, а також як позитивні, так і негативні прояви цих рис. Підкреслено, що внутрішньоособистісна адаптивність є важливим чинником у процесі психологічної підтримки та корекції стану вимушених переселенців. Цей аспект виявляється у 40% респондентів, які демонструють адаптованість, і 60%, які її не досягли.
Через відмінності між адаптацією та акомодацією, здатність до внутрішньої адаптації у неадаптованих переселенців виступає одночасно як ресурс і як перешкода на шляху до успішної соціальної акомодації. Це пов'язано з тим, що соціальна акомодація передбачає не лише пристосування, але й активну участь у житті місцевих громад із врахуванням власного культурного досвіду та традицій.
Попри підтримку з боку держави й суспільства, переселенці зазначають, що їхній рівень адаптації залишається недостатнім. Основними проблемами вони називають соціальну ізоляцію, обмеженість контактів із людьми, здатними їх зрозуміти та підтримати, труднощі мовного та діалектного характеру, а також відсутність психологічного відчуття безпеки.
Виділено й досліджено індивідуально-особистісний компонент у структурі соціальної акомодації вимушених переселенців. З'ясовано, що представники груп із низьким рівнем психологічної стійкості мають схильність уникати активного вирішення проблем, перекладати відповідальність на зовнішні чинники та відчувати страх перед взаємодією з новими громадами.
Індивідуальні пріоритети, спрямовані на самореалізацію через конкретні дії, характеризуються орієнтацією на такі цінності, як "доброта-безпека-гедонізм". Це свідчить про соціальну пасивність респондентів, їхню тенденцію уникати відповідальних рішень і небажання активно взаємодіяти із зовнішнім середовищем у стресових або невизначених умовах.
Недостатня схильність до традиційних моделей поведінки, які могли б сприяти запобіганню конфліктам або їх ефективному розв’язанню, а також забезпечувати безпеку та пристосування до нових соціальних умов, є характерною для обох груп переселенців. Також виявлено слабкість у здатності критично переосмислювати власні погляди під впливом об’єктивних обставин.
Серед переселенців із низьким рівнем психологічної стійкості спостерігаються такі риси, як емоційна нестабільність, імпульсивність і низька стійкість до фрустрації. Для цієї групи характерна занижена самооцінка, підвищена тривожність, схильність до частих змін настрою, вразливість та невпевненість у собі, що ускладнює правильне розуміння мотивів оточуючих. У міжособистісних відносинах такі переселенці зазнають труднощів із налагодженням нових контактів, часто відчувають незручність у незнайомих ситуаціях і вагаються у прийнятті рішень. Вони залежні від думки оточення та демонструють соціальну незрілість, піддаючись навіть незначному зовнішньому тиску. Ці особливості іноді компенсуються проявами нонконформізму та бажанням підкреслити власну перевагу.
Натомість переселенці з високим рівнем психологічної стійкості демонструють відкритість, комунікабельність і активність у встановленні як особистісних, так і соціальних зв’язків. Вони мають високу соціальну сміливість, готовність інтегруватися в нові групи та орієнтацію на співпрацю з іншими людьми. Такі риси вказують на їхню стабільність, розвинену саморегуляцію та здатність контролювати емоції й поведінку, що допомагає їм підтримувати внутрішню гармонію та впевненість у собі. Ця група характеризується емоційною зрілістю.
Що стосується інтелектуальних характеристик, переселенці з низьким рівнем психологічної стійкості зазвичай мають уповільнене мислення, нижчий рівень загальної культури та освіти, а також консервативне ставлення до нових ідей. Водночас у них добре розвинена уява. Переселенці з високим рівнем психологічної стійкості, навпаки, вирізняються швидким, гнучким мисленням, високою ерудицією та творчою уявою.
Було виявлено значні відмінності між цими групами за типами акцентуацій. Для групи з низьким рівнем психологічної стійкості характерні тривожні та демонстративні акцентуації, тоді як група з високим рівнем стійкості відзначається емотивними рисами.
Визначено два основні типи поведінки вимушених переселенців: Пасивно-підкорюваний тип: характеризується відсутністю опору і беззастережним виконанням вимог оточення, навіть всупереч власним бажанням чи переконанням. Особи цього типу часто займають роль жертви, очікуючи співчуття та поблажливості. Вони чутливі до зовнішнього контролю, проте після виконання завдань уникають проявів ініціативи. Самостійність для них не є типовою. Такі люди демонструють тривожні й емотивні риси акцентуації.
Провокуючий тип: відзначається високою активністю, спрямованою на зовнішнє середовище. Для них характерна маніпулятивна поведінка, яка виконує захисну функцію та може виражатися у витісненні травматичного або неприємного досвіду. Представники цього типу часто мають гіпертимічні та демонстративні риси акцентуації.
Емпірично підтверджено, що у переселенців із низькою психологічною стійкістю, які мають слабку або середню силу нервової системи, за умов сильних подразників, особливо при інтенсивному стресі, швидко виникає ефект «гальмування», що знижує ефективність їх реакцій. У повсякденному житті, попри слабкість нервової системи, вони виявляють більшу стійкість до монотонних подразників.
Рівень надії, як складової оптимістичного чи песимістичного підходу до життя, вищий у переселенців із високою психологічною стійкістю. Вони сприймають свої успіхи як стійку реальність, а невдачі вважають тимчасовими й обумовленими конкретними обставинами.
Схильність до пошукової та стереотипної активності виражена значно сильніше у переселенців із високою психологічною стійкістю. Натомість група з низькою стійкістю демонструє пасивну установку або хаотичну (панічну) активність.
Окремо було виділено та проаналізовано поведінковий компонент у структурі соціальної акомодації вимушених переселенців.
Щодо поведінкових стратегій, вимушені переселенці з високим рівнем психологічної стійкості демонструють переважно ефективні копінг-стратегії. У групі з низькою психологічною стійкістю частіше зустрічаються відносно ефективні підходи, такі як пасивна кооперація, а серед менш продуктивних стратегій домінують емоційна розрядка та покірність.
Встановлено, що соціальна акомодація виражена значно сильніше у переселенців із високою психологічною стійкістю.
Укладено методичні рекомендації з урахуванням особливостей соціальної акомодації переселенців.
Основні методи рекомендованої роботи з вимушеними переселенцями включають: ігрові методики, які сприяють розкриттю творчого потенціалу учасників, психоосвітні підходи, що забезпечують усвідомлення власних емоцій і поведінки, техніки арт-терапії, які допомагають знижувати психологічне напруження, методи групової взаємодії, спрямовані на залучення до активної участі в групових процесах.
До очікуваних результатів корекційного втручання можна віднести: покращення емоційного стану вимушених переселенців, розвиток ефективних комунікативних навичок, підвищення рівня впевненості у собі та самоповаги, формування соціальних зв’язків як між переселенцями, так і з місцевими громадами, зростання рівня адаптації до нового середовища.
Психологам та соціальним працівникам надано методичні поради з розвитку соціальної акомодації вимушених переселенців: проводити регулярний моніторинг потреб групи та вносити корективи в соціальні програми, підтримувати сприятливу атмосферу в групах переселенців, залучати їх до обговорення актуальних питань громади та до ухвалення рішень.
Перспективи подальших досліджень полягають у розробці інтегрованого показника соціальної акомодації та створення методичних інструментів для його оцінки.
Копінг-поведінка моряків в умовах невизначеності та ризику
(2025) Волкова, Олена Олегівна; Volkova, Olena O.
Волкова О.О. Копінг-поведінка моряків в умовах невизначеності та ризику. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія». – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова МОН України. – Одеса, 2024.
Дисертаційне дослідження присвячене вивченню проблеми копінг-поведінки особистості моряка в умовах невизначеності та ризику.
У контексті українського суспільства, актуальність зазначеної проблеми стає особливо гострою та невід’ємною частиною сучасних психологічних досліджень. Специфіка останніх десятиліть в Україні насичена низкою складних подій, що спричиняють стрес, серед яких: воєнні дії, пандемія COVID-19, соціальні та економічні кризи, – що своєю чергою чинять тиск на психологічне та фізичне здоров’я та благополуччя особистості.
Виявлено, що дослідження копінг-стратегій у професійній діяльності, зокрема в умовах невизначеності та ризику, є надзвичайно важливим для психології професійної діяльності. Визначено, що особливо важливим є розуміння контексту здоров'я та благополуччя професіоналів на робочому місці з позицій саноцентричного підходу. Доведено, що професія моряка вимагає особливого підходу до формування й розвитку копінг-поведінки та основними чинниками, які впливають на цей процес, є індивідуально-психологічні особливості моряка, його досвід, рівень підготовки, а також соціально-економічні умови діяльності.
З’ясовано, що типові умови роботи моряка знаходяться під впливом низки факторів, що можуть стати джерелом стресу та потенційної небезпеки. Систематизовано об’єктивні та суб’єктивні фактори невизначеності та ризику в мореплавстві (просторова депривація, технічні збої, ризик піратства, екстремальні погодні умови, інтерперсональні фактори). Обґрунтовано, що копінг-поведінка моряків в умовах невизначеності та ризику є ключовим елементом їх професійної діяльності, яка допомагає їм ефективно долати виклики та ризики у своїй професійній діяльності.
Визначено наступні підсистеми, що характеризують досліджувані психологічні конструкти: Підсистема «Копінг-поведінка моряка»; Підсистема «Умови невизначеності та ризику»; Підсистема «Загальний інтелектуальний розвиток особистості»; Підсистема «Особистісні особливості моряка»; Підсистема «Психологічний стан моряка»; Підсистема «Фізичний стан здоров'я моряків»; Підсистема «Соціально - демографічні показники».
Проведено емпіричну верифікацію розробленої системної моделі для дослідження взаємин між визначеними параметрами, що характеризують на змістовному рівні ключові параметри підсистем. Розроблено Авторську анкету та визначені психодіагностичні методики: Метод портретних виборів Л. Сонді, метод колірних виборів М. Люшера, 16-ти факторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла (Форма А), Методика В. Шутца (FIRO-В), Короткий орієнтовний, відбірковий тест В.Н. Бузіна, Е.Ф. Вандерліка (КОТ) та модифікований Н.В. Родіною Опитувальник для виявлення копінг-стратегій WOCQ.
Проаналізовано вплив соціально-психологічних чинників на копінг-поведінку моряків в умовах невизначеності та ризику. Виявлено, за результатами аналізу Авторського опитувальника найбільш поширені фактори впливу на копінг-поведінку моряків, а саме Зовнішні природні чинники; Внутрішні (ментальні) чинники; Зовнішні соціальні чинники. До зовнішніх природних чинників відносяться: високочастотне електромагнітне випромінювання; гідродинамічні шоки; хімічні викиди та токсичні гази; дощова та вітряна погода або холод та спека; сильне хитання корабля; зміна часових поясів. До внутрішніх (ментальних) чинників відносяться: режим дня та гігієна сну; баланс роботи та відпочинку; мультисенсорні перенавантаження; настрій; самооцінка; агресія; алкогольні та інші види залежностей моряків. До зовнішніх соціальних чинників відносяться: соціальні контакти; умови роботи; харчування; ризик нещасних випадків на борту; смерть близьких; фінансові труднощі; епідемія COVID-19, війна.
Встановлено, щодо зовнішніх (природних) чинників впливу, що при дії шуму та вібрації на борту, здатність до вирішення проблеми при високому рівні стресу знижується, тоді як помірні стресові навантаження, навпаки стимулюють моряків до активації і вирішення проблем. Встановлено, щодо внутрішніх чинників, незбалансований робочий графік - рівень стресу не впливає на здатність до аналізу та вирішення проблем, проте знижується самоконтроль при високому стресі.
Встановлено, щодо соціальних зовнішніх чинників впливу на копінг-поведінку моряка – недотримання домовленостей посередників, що показує те, що при підвищенні рівня стресу від цього фактору, схильність до здорової копінг-поведінки у респондентів нашої вибірки знижується та зростає схильність до нездорової копінг-поведінки.
Виявлено, що висока здатність до вирішення проблеми асоціюється із емоційною стійкістю та є розбіжності за копінг-поведінкою вирішення проблеми. Виявлено, що чим вище емоційна деструкція і показник загального інтелектуального розвитку – тим нижче здатність до використання копінг-поведінки занурення у суб’єктивний світ.
Доведено, що вищий рівень стресу дезактивує як здорову так й нездорову копінг-поведінку. Саме рівень стресу впливає на запуск будь-яких механізмів виявлених нами видів копінгу. Визначено нові поняття у психології копінг-поведінки в умовах невизначеності та ризику, а саме: активна здорова або пасивна нездорова копінг-поведінка. Доведено, що активна копінг-поведінка запускається через активацію здорової або нездорової копінг-поведінки, що відображають прямі позитивні регресійні взаємозалежності. На противагу йому є механізм пасивної копінг-поведінки, індикатором запуску якого є обернені (негативні) регресійні взаємозалежності. Констатовано, що механізм пасивної нездорової копінг-поведінки запускається моряками несвідомо при дії важких умов навколишнього середовища (електромагнітного випромінювання, інфекційними епідеміями, смертю близьких), особливою умовою яких є максимально високий рівень стресу. Встановлено, що моряки у ситуаціях невизначеності та ризику, можуть декларувати одні види копінг-поведінки, здорові та соціально схвальні, проте, реальні їх внутрішні несвідомі переживання можуть відрізнятися від них і бути нездоровими.
Верифікована теоретична модель дослідження емпіричним шляхом за допомогою побудови шляхових регресійних діаграм та структурного моделювання для кожної із підсистем, встановлено, що для підсистеми соціально-демографічних чинників найсильнішими вузлами перетину взаємозв’язків стали обернені регресії між віком та схильністю занурення у суб’єктивний світ – чим старший вік, тим менше використовується копінг-поведінка Занурення у суб’єктивний світ. Посада та відмова від вирішення проблеми також є сильним вузлом із оберненою регресією – чим вища градація по підвищенню посадових обов’язків – тим менше є схильність відмовлятися від вирішення проблеми. Виявлено, що основними видами здорової копінг-поведінки в умовах невизначеності та ризику є вирішення проблеми та самоконтроль, нездорової – занурення у суб’єктивний світ та відмова від вирішення проблеми.
Доведено, що у підсистемі особистісних особливостей моряка, найвищими показниками є емоційна стабільність/нестабільність, імпульсивність/самоконтроль, розслабленість/напруга, включеність від індивіда (Іе), включеність до індивіда (Iw) та афект від індивіда (Ае). Визначено, що збільшення емоційної стабільності пов’язане із збільшенням самоконтролю, але натомість і відмовою від вирішення проблеми.
Продемонстровано верифікація двох системних моделей дослідження, а саме Каузальна модель здорової копінг-поведінки моряка в умовах невизначеності та ризику, відображає характер впливу другорядних індивідуальних суб’єктивних особистісних, фізіологічних та психологічних особливостей моряків; та їх актуалізацію при дії впливу умов зовнішнього середовища невизначеності та ризику (самотність, смерть близьких та інфекційні захворювання), враховуючи дію ряду об’єктивних чинників (рівню освіти). Це дозволяє вийти на рівень узагальнення, у якому з’являється можливість виділити нові механізми копінгу у вигляді пасивного або активного копінгу, що будуть розглянуті далі. Каузальна модель для нездорової копінг-поведінки моряка в умовах невизначеності та ризику, дозволяє підтвердити припущення про пасивний та активний механізм для здорової та нездорової копінг-поведінки, адже при дії надто високого стресу здатність до нездорової копінг-поведінки знижується.
Перспектива подальших досліджень полягає у вивченні впливу здорової та нездорової копінг поведінки на психічне здоров'я особистості. Відчуття психологічної безпеки особистості різних контингентів. Це дасть змогу більш детально зрозуміти, яка копінг-поведінка використовується в кожному конкретному випадку.
Особливості професійної свідомості на різних етапах кар’єрного розвитку правника
(2025) Петрушенко, Владислав Вікторович; Petrushenko, Vladyslav V.
Петрушенко В.В. Особливості професійної свідомості на різних етапах кар’єрного розвитку правника. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія». – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова МОН України. – Одеса, 2024.
Дисертацію присвячено дослідженню особливостей професійної свідомості на різних етапах кар’єрного розвитку правника.
Здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми професійної свідомості, діяльності та особистості правника.
Узагальнено, що професійна свідомість правника відображає правову дійсність через юридичні знання, оцінку права та практику його застосування, правові установки і ціннісні орієнтації, які регулюють поведінку в юридично значущих ситуаціях. Професійна свідомість правника як особлива форма суспільної свідомості має суб'єктивно-психологічне походження. Її основою є теоретичні знання, уявлення суб'єктів про право, юридичні практики та історію розвитку правової системи. Важливим елементом професійної свідомості є суб'єктивні оцінки, які правник надає чинним правовим відображає ступінь її розвитку та значущості нормам і існуючій юридичній практиці. Професійну свідомість сучасного правника варто розглядати з урахуванням впливу різних об’єктивних (соціальних) і суб’єктивних (психологічних) чинників, що формуються з базових правових понять.
З точки зору психології, особистість правника можна визначити як унікальний набір психічних рис, які впливають на його сприйняття, мислення, почуття та поведінку під час виконання професійних обов'язків. Цілісність особистості правника визначається взаємозв'язком її складових частин, таких як когнітивні, емоційні, мотиваційні та інші аспекти. Зміни в особистості правника можуть бути спричинені різноманітними факторами, такими як досвід професійної діяльності, взаємодія з колегами та клієнтами, соціальне середовище тощо.
Показано, що у професійній діяльності правника виділяються наступні аспекти: інтеграцію психофізіологічних процесів, що об'єднує фізичні та соціальні аспекти; систему стабільних професійних рис і характеристик, які проявляються у внутрішньому діалозі юриста з самим собою; набір індивідуально-професійних стратегій для обробки зовнішніх вражень і внутрішніх переживань; характерні особливості поведінки в професійному середовищі; систему планів, взаємозв'язків, орієнтацій та смислових утворень, що впливають на професійну свідомість юриста.
Виділено та обгрунтувано основні типи та етапи кар'єрного розвитку правника. До основних типів кар'єрного розвитку правника відносяться: вертикальний (поступово займає вищі позиції у структурній ієрархії), кваліфікаційний (професійно зростає і продовжує просуватися вперед за розрядами тарифної сітки), статусний (збільшує свій статус через отримання премій, нагород, почесних звань за внесок у розвиток права та правової свідомості населення), монетарний (зі зростанням трудового стажу фахівець отримує підвищення рівня грошової винагороди, а також соціальні пільги та інші бонуси). З урахуванням специфіки типів кар’єрного розвитку правника були виділені наступні кар’єрні етапи: навчання (магістри права), адаптації (правники зі стажем до 5 років), стабілізації та зростання (правники зі стажем 10 років) та професійної зрілості (правники зі стажем більше 10 років).
Обґрунтовано, що професійна свідомість правника як цілісна система, яка супроводжує його на всіх етапах кар'єрного зростання, обумовлюється взаємодією її когнітивних, емоційних, ціннісних та соціально-психологічних складників.
Виходячи з цього, у структурі професійної свідомості правника на різних етапах кар'єрного розвитку виділяються наступні компоненти: мотиваційно-ціннісний (задоволеність професією, мотиваційно-ціннісне ставлення до правничої діяльності, психологічні особливості особистісних цінностей та переваг у професії, толерантність та емпатія); когнітивно-довільний (особливості пам'яті, уваги, локалізація відповідальності); соціально-комунікативний (індивідуальна рефлексія, міжособистісні стосунки у професійній спільноті).
Виділено та емпірично досліджено мотиваційно-ціннісний компонент в структурі професійної свідомості правника на різних етапах його кар’єрного розвитку, який є динамічним утворенням та змінюється на різних етапах кар'єри і може впливати на їх професійну діяльність та результативність. Основний психологічний зміст даного компоненту полягає в розкритті ставлення та задоволеності правників професійною діяльністю. На початкових етапах кар'єрного розвитку мотиваційно-ціннісний компонент не є достатньо сформованим. Зі збільшенням досвіду та професійним зростанням він змінюється й покращується.
Виділено двокластерну структуру мотивації обрання правничої професії. Перший кластер, «Внутрішня рефлексивна діяльність», розкриває особливості становлення професійної рефлексії, свідоме занурення у професійний правничий простір, бажання просуватися в цьому напрямку, розвиватися як правник її пасивному реагуванню на зовнішні впливи. Другий кластер, «Спонтанний вибір», має два суб’єктивних конструкти – випадковість та зручне розташування ЗВО, які розкривають особливе значення екстернальних чинників сприйняття цінності професії.
В процесі формування мотиваційно-ціннісного компоненту виділено особливу роль професійної дискусії. Зафіксовані позитивні зміни після дискусії дозволяють вважати їх результатом квазіекспериментального ефекту та розглядати як інструмент непрямого управління динамікою усвідомлення особистісних цінностей правником на кар’єрному етапі навчання.
Констатовано, що поступово, з набуттям практичного досвіду роботи у правників на різних етапах кар’єрного розвитку формується толерантність в міжособистісних відносинах, оскільки перебування в професії, поступове просування в кар’єрі впливає не тільки на вміння впевнено відстоювати свої думки та бачення проблеми, але й приймати різні точки зору, розуміти людей та їхні вчинки, критично оцінювати власні думки, поважно ставитися до думки співрозмовника.
На кар’єрнійих стадіях навчання та адаптації всі показники толерантності правників щодо партнера зі взаємодії об’єднано в три основні компоненти: «Перевиховання» (відображає активність правника у спробах адаптувати або змінити партнера відповідно до власних поглядів та переконань), «Бажання підігнати суб’єкта під стандарт» (характеризує те, що правники на кар’єрній стадії навчання та адаптації оцінюють партнерів на основі власних звичок, установок і настроїв, не приймають дискомфорт, у якому опинився партнер, і не вміють адаптуватися до особливостей характеру і звичок інших людей. Вони також не проявляють співчуття або емпатії) та «Неприйняття» (вказують на відмову приймати індивідуальність іншого, нездатність прощати помилки та відсутність доброзичливості).
Загальний показник комунікативної інтолерінтності зберігається у середніх межах на всіх етапах кар’єрного розвитку правника. У міру кар’єрного розвитку фіксується незначне зменшення неприйняття іншої людини, тенденцію до збереження адекватної самооцінки (я-еталон) на всіх етапах кар’єрного розвитку та консерватизму, що пов’язано з необхідністю дотримання букви закону, відповідно і показник бажання підігнати під стандарт проявляється з такою же тенденцією: в процесі професійного зростання правники навчаються поглиблено, більш детально вивчати норми закону, знайомитися з окремими юридичними казусами.
Поступове підвищення рівня загальної емпатійності правників свідчить про уміння працювати з клієнтами, чуттєвість до потреб і проблем оточуючих людей, здатність заздалегідь передбачувати реакції своїх клієнтів, схильність прощати, з непідробленим інтересом ставитись до людей. Всі ці властивості правників не виникають миттєво, вони формуються поступово, в процесі просування у кар’єрному розвитку.
Правники, перебуваючи на різних етапах кар’єрного розвитку, відрізняються між собою і представленістю різних каналів емпатії.
На кар’єрному етапі навчання правники демонструють наближеність до каналу ідентифікація (здатність магістрів права розуміти іншу людину шляхом постановки себе на її місце), що відповідає етапу набуття фахових знань, наслідуванню досвіду викладачів у ЗВО та досвідчених правників під час проходження практики. На кар’єрному етапі адаптації правники також мають канал емпатії ідентифікація, вони ще демонструють емоційну рухливість, але об’єктами їх навіюваності вже стають не викладачі, а досвідчені, поважні колеги, що узгоджується з етапом накопичення власного досвіду, перевіркою та реалізацією теоретичних фахових знань на практиці. На кар’єрному етапі стабілізації та зростання правники демонструють розвинений раціональний канал емпатії, вони вже почувають себе у професії вільно та легко, здатні проявляти фаховий інтерес до людей, націлювати сприймання, увагу та мислення на необхідність заглиблюватися у проблему, розуміти особливості поведінки оточуючих. На кар’єрному етапі професійної зрілості правники вже спираються не тільки на накопичений багаж досвіду, але й на інтуїцію, професійну «чуйку», яка дозволяє їм вирішувати складні юридичні казуси. Це проявляється в інтуїтивному каналі емпатії.
У структурі когнітивно-довільного компоненту професійної свідомості правника виділено особливу роль вольових (локалізація відповідальності) та психічних властивостей особистості (увага та пам'ять – короткочасна та оперативна). На всіх етапах кар’єрного зростання правники демонструють високі показники загальної інтернальності. Це дозволяє констатувати, що їхня персональна відповідальність є високою та може розглядатися як важлива характеристика професійної свідомості. Перевага інтернальних рис над екстернальними констатується і за субшкалами інтернальності невдач, інтернальності виробничих відношень. Тобто, на всіх етапах кар’єрного розвитку правничу діяльність обирають люди, які не знімають із себе відповідальність за все, що з ними відбувається, не делегують відповідальність оточуючим, випадку або обставинам. Така тенденція збільшується в процесі кар’єрного розвитку правника. Вже на кар’єрному етапі адаптації (зі стажем до 5 років) можна констатувати у правників сформовану інтернальності у сфері досягнень.
Рівні розвитку короткочасної та оперативної пам’яті на кар’єрному етапі навчання знаходяться на високому рівні, а пам’ять є максимально ефективною. Але на інших етапах кар’єрного розвитку вони знаходяться на середньому рівні. Щодо концентрації уваги, у магістрів права фіксується висока швидкість виконання завдання та велика кількість помилок, що є маркером низького рівня концентрації уваги в даній групі. На інших етапах кар’єрного розвитку цей стан вирівнюється і концентрація уваги відповідає показникам норми.
Виділено та емпірично досліджено соціально-комунікативний компонент в структурі професійної свідомості правника на різних етапах його кар’єрного розвитку. На кар’єрному етапі навчання (магістри права) та адаптації (правники зі стажем до 5 років) констатовано виразність середнього та високого рівнів рефлексивності, що пояснюється адаптаційними труднощами, пов’язаними з поступовим зануренням у професію та професійне співтовариство, звикання до нової соціальної ролі правника та нових соціальних функцій.
Інша ситуація спостерігається на кар’єрних етапах стабілізації та зростання (правники зі стажем 10 років) та професійної зрілості (правники зі стажем більше 10 років). На етапах сформованої професійної свідомості суттєво зменшуються нестабільні полярні прояви рефлексивності, а середні показники її виразності свідчать про її відповідність високому професійному рівню.
Констатовано, що на етапі навчання тільки починає закладатися професійна свідомість та її основні елементи, психологічна та когнітивна готовність магістра до майбутньої правничої роботи, тоді як на етапі адаптації, коли молоді правники пропрацювали за фахом 5 років, починає розвиватися індивідуальний когнітивний стиль та здатність вирішувати конкретні юридичні казуси, а також активно накопичуються професійні знання та досвід. Можна стверджувати, що саме на цих перших етапах формування професійної свідомості в структурі особистості правника відбуваються важливі зміни.
Стиль міжособистісної взаємодії відіграє вирішальну роль у правничій діяльності, адже ефективна комунікація між учасниками правових процесів забезпечує успішне виконання професійних завдань та дотримання етичних норм. Виявлено, що на всіх етапах кар’єрного розвитку правників перше місце займає доброзичливий тип ставлення до інших. Їм властиві прагнення до прийняття і соціального схвалення, люб’язність, бажання задовольнити потреби клієнтів, намагання бути правильним у будь-якій ситуації, орієнтація на цілі мікрогрупи, емоційна лабільність та схильність до співпраці. Вони надзвичайно гнучкі та здатні до компромісу при вирішенні проблем та конфліктних ситуаціях. На другому місці розташовано залежний тип ставлення до оточуючих, який вказує на вибірково-позитивне ставлення до інших людей. Для правників із таким типом взаємовідносин властиві невпевненість у собі, нав'язливі страхи та тривога, що призводить до залежності від думки інших. Третє місце в групі правників на стадії навчання займає авторитарний тип стосунків. Зазвичай це проявляється через владність, лідерські якості, домінування, енергійність, прагнення давати настанови та поради, а також цінування власної думки понад усе.
На етапі адаптації (зі стажем до 5 років) фіксується підкірливий тип взаємодії (прагнення шукати підтримки у більш досвідчених правників, схильність прислухатися до їхньої професійної думки, недостатня сформованість власної думки та постанова себе на друге місце після більш досвідчених колег) та авторитарний стиль.
Для правників, які перебувають на кар’єрному етапі стабілізації та зростання (зі стажем 10 років) властиве поєднання доброзичливості, альтруїстичності та авторитарності. На цьому етапі кар’єрного зростання правники вже набули ознак сформованої професійної свідомості, коли на тлі позитивного ставлення до клієнтів вони демонструють рішучість та наполегливість у захисті їхніх прав та свобод, усвідомлення торжества правосуддя, необхідності працювати у правових межах та не йти на компроміси з совістю.
У групі правників, які перебувають на кар’єрному етапі професійної зрілості (зі стажем більше 10 років) на тлі домінування альтруїстичного та авторитарного типів ставлення до оточення, з’являються прояви підозрілості. Констатовано, що на кар’єрному етапі професійної зрілості в процесі зіткнення з оборотним боком життя, порушенням прав та свобод клієнтів, спроб оточуючих надавати неправдиву інформацію, накопичується підозрілість щодо достовірності показань та необхідності ретельної перевірки кожного слова або вчинку оточуючих.
Перспективи подальших наукових розвідок полягають в необхідності концептуалізації професійної свідомості правника на різних етапах кар’єрного розвитку.
Певні аспекти системи тьюторства та менторства: приклад Німеччини
(Вид-во ЧНУ ім. Петра Могили, 2024) Гаран, Ольга Володимирівна; Haran, Olha V.
У сучасній Німеччині система тьюторства та менторства виокремлюється як один із ключових аспектів організації вищої освіти, де вона реалізована на найвищому рівні, враховуючи специфіку різних закладів освіти. Ця система відіграє значну роль у підтримці академічного розвитку здобувачів вищої освіти і підвищенні якості навчального процесу.
Дискурс війни в українській новітній драматургії
(Букаєв В. В., 2025) Войтенко, Леся Іванівна; Voitenko, Lesia I.
У монографії проаналізовано новітні драматургічні тексти про війну - зокрема, ті, що склали «Антологію 24». З’ясовано особливості дискурсу війни як комунікативної стратегії новітньої драматургії, розглянуто проблематику, жанрову своєрідність уміщених у виданні текстів.
Для аспірантів і студентів філологічних спеціальностей, для бібліотекарів, усіх, хто цікавиться сучасною літературою.
Vocabulary and grammar practice
(Букаєв В. В., 2025) Савранчук, Ірина Петрівна; Тхор, Неоніла Максимівна; Savranchuk, Iryna P.; Tkhor, Neonila M.
Методичні вказівки містять практичні вправи, спрямовані на закріплення лексичних і граматичних тем відповідно до основного підручника. Завдання структуровані за тематичним і граматичним принципами, що забезпечує поетапне оволодіння матеріалом, розвиток комунікативної компетенції та формування навичок самостійної роботи. Методичні вказівки стануть корисним інструментом для студентів як під час аудиторного навчання, так і для самостійного опрацювання матеріалу.
Сучасні стратегії формування управлінської команди
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2024) Матяш, Крістіна Андріївна
У сучасному світі, де організації працюють в умовах постійних змін і глобалізації, формування ефективних управлінських команд є ключовим чинником успіху будь-якої компанії, що і обумовлює актуальність даної теми кваліфікаційної роботи магістра.
Метою роботи є дослідження сучасних стратегій формування управлінських команд в умовах глобалізації та технологічних змін, зокрема на прикладі компанії МАКДОНАЛЬДЗ ЮКРЕЙН ЛТД, та розробка рекомендацій щодо вдосконалення процесу формування управлінських команд для підвищення ефективності управлінських процесів.
Предметом дослідження даної роботи є існуючі підходи та методи щодо розробки стратегії розвитку управлінської команди підприємства.
Об’єктом дослідження є компанія МАКДОНАЛЬДЗ ЮКРЕЙН ЛТД.
Дана кваліфікаційна робота спрямована на дослідження способів, за допомогою яких МАКДОНАЛЬДЗ ЮКРЕЙН ЛТД формує та розвиває свої управлінські команди в умовах змінного ринкового середовища та глобальних тенденцій.
Матеріали і методи дослідження. Матеріалами для виконання даної роботи послужили наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, статистичні дані з досліджуваної теми, фактичні дані підприємства. Методами дослідження, які використовувались, були системний та економічний аналіз, статистичний метод, метод узагальнення та ін.
Наукова новизна кваліфікаційної магістерської роботи. Наукова новизна магістерської роботи полягає в розробці рекомендацій для покращення процесів формування управлінських команд у McDonald's Україна Лтд, зокрема, щодо розвитку лідерських навичок серед керівників, оптимізації внутрішньої комунікації та вдосконалення стратегії управління персоналом у майбутньому.
Практичне значення отриманих результатів. Оцінка використаних методів та інструментів дозволить не тільки зрозуміти, як компанія підтримує високу ефективність командної роботи, але й виявити можливості для подальшого удосконалення управлінських практик, враховуючи специфіку українського ринку.