Адвокат як суб’єкт адміністративного права
Альтернативна назва
Lawyer as a subject of administrative law
Вантажиться...
Дата
2026
Науковий керівник
Укладач
Редактор
Назва журналу
ISSN
E-ISSN
Назва тому
Видавець
Анотація
Ковальчук О. М. Адвокат як суб’єкт адміністративного права. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 – право (галузь знань 08 – Право). – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. Одеса, 2026.
Дисертацію присвячено дослідженню адвоката як суб’єкта адміністративного права. Так, на підставі дослідження історії розвитку наукових думок про суб’єктів адміністративного права за останні тридцять років встановлено, що уявлення про суб’єктів адміністративного права та їх класифікацію постійно змінювалися – починаючи від констатації, що такими суб’єктами (як і у цивільному праві) є фізичні і юридичні особи, і закінчуючи розумінням специфіки як публічно-правового регулювання, так і суб’єктів публічних правовідносин, а разом із і цим виділенням: 1) суб’єктів, що наділені публічно-владними повноваженнями (суб’єкти публічного адміністрування); 2) суб’єктів, природа яких залишається приватноправовою, втім вони вимушені з певних обставин і причин приймати участь у публічних правовідносинах (приватні особи). Втім, критичний аналіз представлених в наукових джерелах класифікацій суб’єктів адміністративного права показує, що і цю класифікацію не можливо назвати ідеальною, адже вона не відповідає на чисельні питання як теоретичного, так і практичного рівня.
На підставі аналізу різних класифікацій суб’єктів адміністративного права та критеріїв їх диференціації доведено, що більшість із них втратили або теоретичне значення, або практичне значення, або одночасно позбавлені як теоретичного, так і практичного значення. Зокрема, доведено, що: 1) частина класифікацій пропонується без визначення і обґрунтування якогось одного критерію диференціації; 2) є класифікації, які пропонують перелік логічно неузгоджених між собою елементів, що відбувається при використанні двох і більше критеріїв класифікації; 3) більшість із класифікацій мають високий рівень теоретичного абстрагування, що не дозволяє використовувати їх до всіх правових ситуацій, які виникають на практиці; 4) окремі класифікації не відповідають сучасним потребам теорії адміністративного права, а тому визнаються такими, що втратили методологічні властивості в адміністративному праві (наприклад, класифікація суб’єктів на фізичних і юридичних осіб); 5) основні класифікації, що представлені в наукових джерела, ігнорують існування такого специфічного учасника адміністративних правовідносин як адвокат.
На підставі аналізу класифікацій правосуб’єктності, які представлені в наукових джерелах, доведено, що правосуб’єктність поділяється: 1) в залежності від особливостей публічно-правового чи приватноправового регулювання на три види: а) правосуб’єктність у приватному праві; б) правосуб’єктність у публічному праві; в) правосуб’єктність у приватно-публічному праві (виходячи з цієї класифікації адвокат, як учасник адміністративних правовідносин, має публічну правосуб’єктність); 2) в залежності від особливостей суб’єкта права на два види: а) правосуб’єктність фізичних осіб; б) правосуб’єктність юридичних осіб (стосовно адвоката така класифікація позбавлена методологічного значення); 3) в залежності від рівня правового регулювання статусу особи на два види: а) загальна правосуб’єктність; б) спеціальна правосуб’єктність (стосовно адвоката ця класифікація має теоретичне і практичне значення лише у тому випадку, коли загальну правосуб’єктність розглядати як міжгалузеву, а спеціальну правосуб’єктність – як галузеву); 4) в залежності від галузевої диференціації права виділяють конституційну, адміністративну, цивільну, кримінальну процесуальну правосуб’єктність та ін. (виходячи з цієї класифікації адвокат має адміністративну правосуб’єктність).
Запропоновано в залежності від функціонального призначення норм права та правовідносин поділяти правосуб’єктність три види: а) матеріальну; б) процедурну; в) процесуальну. Наголошено на тому, що ця класифікація правосуб’єктності адвоката має як теоретичне, так і практичне значення в адміністративному праві.
Аргументовано позицію, згідно з якою адміністративна правосуб’єктність адвоката умовно поділяється на три взаємоузгоджені та взаємопохідні складові – матеріальну, процедурну і процесуальну правосуб’єктність, де матеріальна адміністративна правосуб’єктність є передумовою можливості трансформації у адміністративну процедурну та у адміністративну процесуальну правосуб’єктність і являє собою передбачену нормами чинного матеріального законодавства (нормами законодавства про адвокатуру і адвокатську діяльність та нормами адміністративного законодавства) потенційну здатність адвоката бути носієм прав і обов’язків у сфері регулювання адміністративного права і відповідно такі права реалізовувати, а обов’язки виконувати власною участю в адміністративних правовідносинах.
Встановлено, що матеріальний адміністративно-правовий статус адвоката охоплює потенційну його, передбачену чинним законодавством, можливість участі, саме як особи, що за своїм професійним спрямуванням є обов’язковим чи можливим учасником, у всіх без винятку відносинах сфери публічного адміністрування. Оскільки матеріальний адміністративно-правовий статус адвоката може бути визначений виключно матеріальними нормами права, то й розуміти його варто, як комплекс загальних прав і обов’язків адвоката, встановлених матеріальними нормами права, які адвокат може реалізувати як потенційний учасник будь-яких адміністративних правовідносин, спектр яких, виходячи із всеохоплюючого характеру публічного адміністрування та інших аспектів регулювання норм адміністративного права, є доволі всеосяжним і обумовлений можливістю і необхідністю адвоката (в силу його професійних обов’язків) долучається до участі в адміністративних правовідносинах.
Доведено, що специфікою адміністративно-процедурного статусу адвоката є: а) наявність у нього передусім матеріального адміністративно-правового статусу, як власне адвоката; б) статус охоплює трансформацію представництва (як права адвоката, що передбачене матеріальними нормами), яке витікає із положень законодавства про безоплатну правничу допомогу, а також про адвокатуру та адвокатську діяльність, у представництво (як права адвоката, що передбачене процедурними нормами), яке витікає із положень адміністративного процедурного законодавства; в) наявність прав і обов’язків, як учасника адміністративної процедури (тобто наявність процедурних прав і обов’язків, що реалізує адвокат в межах процедурного адміністративного провадження).
Зроблено висновок, що специфікою адміністративно-процесуального статусу адвоката є: а) наявність матеріального адміністративно-правового статусу, який підтверджує належність особи до професії «адвокат»; б) статус охоплює трансформацію матеріального права адвоката на представництво у процесуальне представництво, яке витікає із положень адміністративного процесуального законодавства (КУпАП і КАС України; в) наявність прав і обов’язків, як учасника адміністративного процесу (тобто наявність процесуальних прав і обов’язків).
Доведено, що всі складові адміністративно-правового статусу адвоката (матеріальні, процесуальні та процедурні), зумовлені його місцем у системі суб’єктів адміністративного права, як особи, яка в межах професійних обов’язків реалізує публічно-владні повноваження або виконання професійних обов’язків якої обумовлене публічним інтересом. Відповідно, залежно від специфіки участі адвоката в тих чи інших адміністративних правовідносинах, законодавство, на основі якого такі відносини вибудовуються, згідно мети та завдань у них адвоката, наділяє його комплексом специфічних прав та обов’язків, що своєю реалізацією та виконанням повинні сприяти досягненню мети участі адвоката у відповідних адміністративно-правових відносинах.
В дисертації зроблені і інші висновки, які є корисними для розвитку теорії і практики адміністративного права.
Kovalchuk O. M. Lawyer as a subject of administrative law. – Qualifying scientific work on the rights of the manuscript. The dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the speciality 081 – law (field of knowledge – 08 Law). Odesa I. I. Mechnikov National University, Odesa, 2026. The dissertation is devoted to the study of a lawyer as a subject of administrative law. Thus, based on a study of the history of the development of scientific opinions about subjects of administrative law over the past thirty years, it was established that the ideas about subjects of administrative law and their classification have constantly changed - starting from the statement that such subjects (as in civil law) are individuals and legal entities, and ending with an understanding of the specifics of both public law regulation and subjects of public legal relations, and along with this separation: 1) subjects endowed with public authority (subjects of public administration); 2) subjects whose nature remains private law, however, they are forced for certain circumstances and reasons to participate in public legal relations (private individuals). However, a critical analysis of the classifications of administrative law subjects presented in scientific sources shows that this classification cannot be called ideal either, because it does not answer numerous questions of both theoretical and practical levels. Based on the analysis of various classifications of administrative law subjects and the criteria for their differentiation, it has been proven that most of them have lost either theoretical or practical significance, or are simultaneously deprived of both theoretical and practical significance. In particular, it has been proven that: 1) some classifications are proposed without defining and substantiating any one criterion of differentiation; 2) there are classifications that offer a list of logically inconsistent elements, which occurs when using two or more classification criteria; 3) most of the classifications have a high level of theoretical abstraction, which does not allow them to be used in all legal situations that arise in practice; 4) some classifications do not meet the modern needs of the theory of administrative law, and therefore are recognized as having lost methodological properties in administrative law (for example, the classification of subjects into individuals and legal entities); 5) the main classifications presented in scientific sources ignore the existence of such a specific participant in administrative legal relations as a lawyer. Based on the analysis of the classifications of legal personality presented in scientific sources, it is proven that legal personality is divided: 1) depending on the features of public-law or private-law regulation into three types: a) legal personality in private law; b) legal personality in public law; c) legal personality in private-public law (based on this classification, a lawyer, as a participant in administrative legal relations, has public legal personality); 2) depending on the features of the subject of law into two types: a) legal personality of individuals; b) legal personality of legal entities (for a lawyer, such a classification is devoid of methodological significance); 3) depending on the level of legal regulation of the status of a person into two types: a) general legal personality; b) special legal personality (for a lawyer, this classification has theoretical and practical significance only in the case when general legal personality is considered as interbranch, and special legal personality is considered as branch); 4) depending on the branch differentiation of law, constitutional, administrative, civil, criminal procedural legal personality, etc. are distinguished (based on this classification, a lawyer has administrative legal personality). It is proposed to divide legal personality into three types depending on the functional purpose of legal norms and legal relations: a) material; b) procedural; c) procedural. It is emphasized that this classification of the legal personality of a lawyer has both theoretical and practical significance in administrative law. The position is argued, according to which the administrative legal personality of a lawyer is conditionally divided into three mutually consistent and interrelated components - material, procedural and procedural legal personality, where material administrative legal personality is a prerequisite for the possibility of transformation into administrative procedural and administrative procedural legal personality and represents the potential ability of a lawyer to be a bearer of rights and obligations in the field of administrative law regulation, and accordingly to exercise such rights and fulfill obligations through his own participation in administrative legal relations, as provided for by the norms of current substantive legislation (norms of legislation on the bar and legal activity and norms of administrative law). It has been established that the substantive administrative-legal status of a lawyer covers his potential, provided for by current legislation, possibility of participation, namely as a person who, by his professional orientation, is a mandatory or possible participant, in all relations in the sphere of public administration without exception. Since the substantive administrative-legal status of a lawyer can be determined exclusively by substantive norms of law, it should be understood as a complex of general rights and obligations.
Kovalchuk O. M. Lawyer as a subject of administrative law. – Qualifying scientific work on the rights of the manuscript. The dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the speciality 081 – law (field of knowledge – 08 Law). Odesa I. I. Mechnikov National University, Odesa, 2026. The dissertation is devoted to the study of a lawyer as a subject of administrative law. Thus, based on a study of the history of the development of scientific opinions about subjects of administrative law over the past thirty years, it was established that the ideas about subjects of administrative law and their classification have constantly changed - starting from the statement that such subjects (as in civil law) are individuals and legal entities, and ending with an understanding of the specifics of both public law regulation and subjects of public legal relations, and along with this separation: 1) subjects endowed with public authority (subjects of public administration); 2) subjects whose nature remains private law, however, they are forced for certain circumstances and reasons to participate in public legal relations (private individuals). However, a critical analysis of the classifications of administrative law subjects presented in scientific sources shows that this classification cannot be called ideal either, because it does not answer numerous questions of both theoretical and practical levels. Based on the analysis of various classifications of administrative law subjects and the criteria for their differentiation, it has been proven that most of them have lost either theoretical or practical significance, or are simultaneously deprived of both theoretical and practical significance. In particular, it has been proven that: 1) some classifications are proposed without defining and substantiating any one criterion of differentiation; 2) there are classifications that offer a list of logically inconsistent elements, which occurs when using two or more classification criteria; 3) most of the classifications have a high level of theoretical abstraction, which does not allow them to be used in all legal situations that arise in practice; 4) some classifications do not meet the modern needs of the theory of administrative law, and therefore are recognized as having lost methodological properties in administrative law (for example, the classification of subjects into individuals and legal entities); 5) the main classifications presented in scientific sources ignore the existence of such a specific participant in administrative legal relations as a lawyer. Based on the analysis of the classifications of legal personality presented in scientific sources, it is proven that legal personality is divided: 1) depending on the features of public-law or private-law regulation into three types: a) legal personality in private law; b) legal personality in public law; c) legal personality in private-public law (based on this classification, a lawyer, as a participant in administrative legal relations, has public legal personality); 2) depending on the features of the subject of law into two types: a) legal personality of individuals; b) legal personality of legal entities (for a lawyer, such a classification is devoid of methodological significance); 3) depending on the level of legal regulation of the status of a person into two types: a) general legal personality; b) special legal personality (for a lawyer, this classification has theoretical and practical significance only in the case when general legal personality is considered as interbranch, and special legal personality is considered as branch); 4) depending on the branch differentiation of law, constitutional, administrative, civil, criminal procedural legal personality, etc. are distinguished (based on this classification, a lawyer has administrative legal personality). It is proposed to divide legal personality into three types depending on the functional purpose of legal norms and legal relations: a) material; b) procedural; c) procedural. It is emphasized that this classification of the legal personality of a lawyer has both theoretical and practical significance in administrative law. The position is argued, according to which the administrative legal personality of a lawyer is conditionally divided into three mutually consistent and interrelated components - material, procedural and procedural legal personality, where material administrative legal personality is a prerequisite for the possibility of transformation into administrative procedural and administrative procedural legal personality and represents the potential ability of a lawyer to be a bearer of rights and obligations in the field of administrative law regulation, and accordingly to exercise such rights and fulfill obligations through his own participation in administrative legal relations, as provided for by the norms of current substantive legislation (norms of legislation on the bar and legal activity and norms of administrative law). It has been established that the substantive administrative-legal status of a lawyer covers his potential, provided for by current legislation, possibility of participation, namely as a person who, by his professional orientation, is a mandatory or possible participant, in all relations in the sphere of public administration without exception. Since the substantive administrative-legal status of a lawyer can be determined exclusively by substantive norms of law, it should be understood as a complex of general rights and obligations.
Опис
Ключові слова
адвокат, адвокатура, правовий статус, суб’єкти адміністративного права, адміністративно-правовий статус, адміністративна процедура, адміністративне провадження, судочинство, адміністративне судочинство, судовий захист, захист особи, правовий статус суб’єктів, правосуб’єктність, lawyer, bar, legal status, subjects of administrative law, administrative-legal status, administrative procedure, administrative proceedings, judicial proceedings, administrative judicial proceedings, judicial protection, protection of the person, legal status of subjects, legal personality, 081 Право
Бібліографічний опис
Ковальчук О. М. Адвокат як суб’єкт адміністративного права : дис. … д-ра філос. у галузі 08 Право : 081 / О. М. Ковальчук ; наук. керівник Н. В. Ільєва ; Одес. нац. ун-т імені І. І. Мечникова. Одеса, 2026. 244 с.
DOI
ORCID:
УДК
342.922(043.5):347.965