Нейропсихологічна детермінація та психосоматична обумовленість реабілітаційного потенціалу пацієнтів онкологічного профілю
Альтернативна назва
Neuropsychological determination and psychosomatic conditionality of rehabilitation potential of cancer patients
Вантажиться...
Дата
2026
Науковий керівник
Укладач
Редактор
Назва журналу
ISSN
E-ISSN
Назва тому
Видавець
Анотація
Соколюк М.А. Нейропсихологічна детермінація та психосоматична обумовленість реабілітаційного потенціалу пацієнтів онкологічного профілю. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія». – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова МОН України. – Одеса, 2026.
Проблема нейропсихологічної детермінації та психосоматичної обумовленості реабілітаційного потенціалу онкопацієнтів є вкрай актуальною у сучасному медичному та психологічному дискурсі. Глобальне зростання онкозахворювань (Bray F. et al.) підвищує попит на психологічний супровід, оскільки рак впливає не лише на фізичний стан, а й суттєво порушує когнітивну діяльність та емоційний баланс (Noll K. R. et al.). Феномен «хемомозку» (chemobrain), що проявляється розладами пам’яті, уваги й виконавчих функцій, погіршує якість життя 35–75% пацієнтів (Kesler S. R., Blayney D. W.). Нейротоксичність, спричинена хіміо- та радіотерапією, підсилює когнітивні втрати, особливо помітні у групах рецидиву та паліативної допомоги (Wefel J. S. et al.; Lunov V. et al.), що свідчить про необхідність адаптивних когнітивно-орієнтованих підходів до реабілітації.
Психосоматичний аспект охоплює регуляцію стресу та взаємодію нервової, імунної й ендокринної систем (Antoni M. H., Dhabhar F. S.; Bakuridze N. G., Lunov V. I. et al.). Хронічний стрес може сприяти імуносупресії й метастазуванню (Wefel J. S. et al.), тоді як короткочасний гострий стрес здатний активувати імунний захист. За результатами проведеного дослідження тривожність і депресивні прояви виявилися негативно пов’язаними з реабілітаційним потенціалом, особливо при рецидиві, тоді як у паліативній фазі рівень тривоги «стабілізується» за рахунок механізму психологічного прийняття. У реабілітації критичним є багатофакторний підхід (модель Нагі S. Z.; Корнієнко В. В.), де провідну роль відіграють психологічна резилієнтність, ефективні копінг-стратегії і саноцентричний фокус (WHO; Antonovsky A.). Таким чином, інтегративне вивчення нейропсихологічних і психосоматичних чинників є визначальним для розробки ефективних реабілітаційних програм і поліпшення якості життя онкопацієнтів.
У дослідженні було використано системний підхід, що включає теоретичні, емпіричні та статистичні методи. Теоретичні методи забезпечили аналіз, систематизацію, порівняння та узагальнення наукових джерел із проблем нейропсихологічних, психосоматичних і психологічних чинників реабілітаційного потенціалу онкологічних пацієнтів; побудову чотирирівневої теоретичної моделі та обґрунтування дослідницьких гіпотез.
Емпіричний блок реалізовувався через застосування психодіагностичних методик та нейрофізіологічного моніторингу: Шкали реабілітаційного потенціалу (наводиться за Корнієнком В. В.) для оцінки мотиваційного, емоційного, самооціночного, комунікативного компонентів та внутрішньої картини хвороби; Шкали копінг-поведінки (Родіна Н. В. зі співавторами,) для діагностики п’яти стратегій подолання: активної боротьби, пасивного оптимізму, пасивного песимізму, залежності від зовнішньої допомоги, неприйняття і дисоціації; Опитувальника екзистенційних проблем ECQ (адаптація Кучиної В.В.) для вимірювання шести вимірів екзистенційного дистресу: тривоги смерті, втрати сенсу, страху самотності, почуття провини, відсутності перспективи та екзистенційного прийняття; Нейропсихіатричного опитувальника NPI (Cummings J. L. et al.; Пінчук І. Я. та ін.) з метою виявлення доменів нейропсихіатричної симптоматики (марення, галюцинації, ажитація, депресія, тривога, ейфорія, апатія, дезінгібування, дратівливість, рухові порушення, порушення сну та апетиту); Шкали оцінки виконавчої когнітивної активності (Середа С. В., Луньов В. Є., для суб’єктивної оцінки виконавчих когнітивних функцій: підтримання уваги, комплексного вирішення проблем, робочої пам’яті та цілеспрямованої поведінки; Шкали оцінки пасивної нейрокогнітивної активності (Середа С. В., Луньов В. Є.) для оцінки рефлективної нейрокогнітивної активності: абсорбції, гнучкості мислення, внутрішньої і зовнішньої свідомості, соціальних зв’язків, автобіографічної пам’яті та майбутньо-орієнтованого мислення; Шкали психологічної оцінки здатності до об’єктивної когнітивної оцінки (Середа С. В., Луньов В. Є.) для діагностики інтегративно-комунікативного когнітивного функціонування: емоційної/сенсорної інтеграції, переключення уваги, соціальної комунікації та самосвідомості; Чотиривимірного опитувальника симптомів 4DSQ (Terluin B.) для диференційованої оцінки дистресу, депресії, тривоги та соматизації; Опитувальник якості життя SF-36 v2 (Ware J. E., Sherbourne C. D.) для вимірювання фізичного (PCS) і психологічного (MCS) компонентів якості життя за вісьмома субшкалами; Гіссенський опитувальник скарг GQ (Brähler E. et al.; Кокун О. М. та ін.) для оцінки психосоматичних симптомів: виснаження, шлункових скарг, больових відчуттів тіла та серцевих скарг. Нейроінтерфейс EMOTIV Epoc+ - апаратний нейромоніторинг біоелектричної активності кори головного мозку; спектральний аналіз у чотирьох частотних діапазонах (дельта 1–4 Гц, тета 4–7 Гц, альфа 7–13 Гц, бета 13–30 Гц) у чотирьох кортикальних зонах із гендерно-диференційованим аналізом ЕЕГ-патернів.
Статистичний аналіз здійснювався за допомогою: однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA) із post-hoc тестом Tukey HSD для міжгрупових порівнянь; t-критерію Стьюдента для незалежних вибірок; кореляційного аналізу (r-Пірсона) для встановлення взаємозв’язків між показниками; структурного моделювання рівнянь (SEM) з оцінкою відповідності за індексами CFI, TLI, RMSEA та SRMR для верифікації теоретичної моделі детермінації реабілітаційного потенціалу у кожній клінічній групі. Статистична обробка здійснювалась із використанням програмного забезпечення SPSS.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:
- концептуалізовано та емпірично досліджено феномен нейропсихологічної детермінації та психосоматичної обумовленості реабілітаційного потенціалу онкологічних пацієнтів. Вперше системно досліджено взаємозв’язок між когнітивним функціонуванням, психосоматичними станами та реабілітаційним потенціалом, що дозволяє уточнити механізми адаптації пацієнтів до онкологічного діагнозу.
- систематизовано та уточнено зміст наукових понять «реабілітаційний потенціал» та його нейропсихологічні й психосоматичні кореляти. Запропоновано розширену концепцію реабілітаційного потенціалу, що охоплює когнітивні, емоційні, мотиваційні, соціально-комунікативні та тілесні компоненти, визначено їхній взаємозв’язок та вплив на реабілітаційні траєкторії пацієнтів.
- розроблено каузальну системну модель детермінації реабілітаційного потенціалу онкологічних пацієнтів. У моделі інтегровано ключові когнітивні та психосоматичні фактори, що впливають на процеси адаптації, відновлення та соціальної реінтеграції. Встановлено, що баланс між нейрокогнітивним статусом, психоемоційною стійкістю та фізичним станом визначає загальний рівень реабілітаційного потенціалу.
- розкрито структурні особливості впливу хронічного стресу на нейрокогнітивне функціонування онкологічних пацієнтів. Встановлено, що пацієнти з високим рівнем стресу демонструють зниження виконавчих функцій, уваги та робочої пам’яті, що суттєво впливає на їхню здатність дотримуватися реабілітаційних програм та ефективно взаємодіяти з медичним персоналом.
- визначено гендерні відмінності у процесах адаптації та когнітивних реакціях на онкологічне захворювання. Виявлено, що чоловіки частіше демонструють високий рівень когнітивного навантаження, прояви емоційної ригідності та підвищену активність у фронтальних зонах мозку, що може впливати на їхню мотивацію до реабілітації. Натомість жінки частіше використовують адаптивні копінг-стратегії, але демонструють вищий рівень емоційної лабільності, що потребує додаткової психологічної підтримки.
- встановлено, що зниження виконавчих функцій та когнітивної гнучкості у поєднанні з високим рівнем психосоматичних скарг (хронічна втома, больовий синдром, соматичні прояви тривоги) корелює зі зниженням прихильності до терапії та загального рівня реабілітаційного потенціалу.
- доведено, що індивідуалізація реабілітаційних стратегій на основі когнітивно-емоційного профілю пацієнта значно підвищує ефективність лікування. Використання персоналізованих втручань, таких як когнітивний тренінг, емоційно-орієнтовані терапевтичні підходи та нейропсихологічна підтримка, сприяє покращенню загального рівня функціонування пацієнтів та їхнього життєвого комфорту.
У дослідженні взяли участь 255 пацієнтів з онкологічним діагнозом, що проходили лікування або перебували під спостереженням у спеціалізованих онкологічних клініках України. Учасники розподілені на три групи відповідно до стадії захворювання: перша (ГП, n=112; 43,9%) — пацієнти з первинним діагнозом, що розпочинали лікування; друга (ГВ, n=84; 32,9%) — пацієнти з рецидивом або прогресуванням захворювання; третя (ГПал, n=59; 23,1%) — паліативна стадія. За статтю: 92 чоловіки (36,1%) і 163 жінки (63,9%). Вікова диференціація: до 40 років — 18,4%; 41–50 — 31,7%; 51–60 — 29,2%; понад 60 — 20,7%; середній вік — 51,9±11,1 роки. Дослідження проводилося на базі трьох онкологічних центрів; усі учасники надали інформовану згоду відповідно до міжнародних стандартів біоетики та клінічних досліджень.
Теоретичним внеском дослідження є побудова чотирирівневої моделі реабілітаційного потенціалу, що інтегрує нейропсихологічний, психосоматичний, особистісно-ресурсний і соціально-середовищний рівні в єдину каузальну структуру. Встановлено феномен двопланового реабілітаційного потенціалу: суб’єктивно оцінюваний план зберігає резилієнтний характер між стадіями (F=0,94; p=0,391), тоді як нейрокогнітивна реалізаційна база прогресивно деградує (CAS-FPN: F до 411,17; p<0,001) — феномен «прихованої нейрокогнітивної деградації», що є серцевиною нейропсихологічної детермінації, винесеної у назву дисертації. Проведений аналіз CAS-FPN підтвердив значне зниження виконавчих умінь у міру прогресування раку, відображаючи пряму залежність між токсичністю лікування і когнітивною витривалістю. Порушення рефлективної (PNAS) та інтегративно-комунікативної (SNS) активності підтверджують схильність до емоційної дисрегуляції та зниження когнітивної гнучкості. Нейропсихіатрична симптоматика значуща за 8 із 12 доменів NPI; апатія є провідним симптомом із кумулятивною прогресивною динамікою (F=8,34; p<0,001), тоді як тривога демонструє нетипову зворотну динаміку, відображаючи перехід від гострої загрозо-орієнтованої реакції до пасивного виснаження.
Проведене структурне моделювання рівнянь (SEM) виявило три якісно різних архітектурних патерни детермінації реабілітаційного потенціалу. У ГП домінує «ресурсно-орієнтована детермінація»: особистісно-ресурсний шлях (β=0,81; p<0,001) переважає при значущій нейропсихологічній детермінації (β=0,68; p<0,001) та помірній психосоматичній обумовленості (β=−0,43; p=0,008); R²=0,71. Новодіагностовані продемонстрували найвищу мотивацію й збережені виконавчі функції, а особистісно-ресурсний потенціал тісно корелював із якістю реабілітаційної залученості, що підтверджує важливість раннього психологічного втручання. При рецидиві формується «психосоматичний тиск»: деструктивний психосоматичний шлях різко посилюється (β=−0,58; p=0,002), конкуруючи з особистісно-ресурсним (β=0,63; p=0,003); R²=0,74. У цій групі реєструються найвищі показники дистресу (F=7,83; p<0,001) і депресії, а збільшення емоційної дисрегуляції та зниження мотивації перешкоджають реабілітаційним зусиллям (Matiash M., Lunov V. et al.). У паліативній групі реалізується «екзистенційно-ресурсна адаптація»: особистісно-ресурсний шлях зберігає провідну роль (β=0,71; p<0,001), тоді як нейропсихологічна детермінація послаблюється (β=0,49; p=0,012), а пацієнти переходять до екзистенційно орієнтованих стратегій пристосування; R²=0,79. Прогресивне зростання R² (0,71→0,74→0,79) свідчить про наростаючу структурну детермінованість реабілітаційного потенціалу при прогресуванні захворювання.
Нейрофізіологічний моніторинг (EMOTIV Epoc+) виявив гендерно-специфічні ЕЕГ-патерни адаптації. Чоловіки демонструють еволюцію від гострої β+θ-реакції (ГП) через хронічне когнітивне вигорання (ГВ) до адаптивного θ+α-патерну (ГПал). Жінки зберігають адаптивно-рефлексивний θ+α-профіль при ГП і ГВ, натомість у паліативних жінок зафіксовано унікальний дельта-патерн (δ↑↑+θ↑↑ у всіх кортикальних зонах) — нейрофізіологічний маркер прихованої внутрішньої боротьби, що залишається невидимим для класичних психодіагностичних методик і потребує спеціалізованих гендерно-орієнтованих психологічних інтервенцій.
Згідно з SF-36, у фізичному компоненті якості життя спостерігається найбільш стрімке зниження в міру розвитку хвороби (PCS: F=11,47; p<0,001), тоді як психологічний компонент деградує менш різко (MCS: F=6,34; p=0,002), демонструючи відносну резилієнтність і визначаючи його як пріоритетний ресурс реабілітаційних програм. Соціальне функціонування залишається порівняно стабільним, але з тенденцією до «усамітнення» на пізніх стадіях. Опитувальник GQ вказує на зростання соматичного навантаження — больових і астенічних симптомів, найяскравіше виражених у паліативних пацієнтів (виснаження M=22,10). Поєднання цих даних підтверджує необхідність комплексної підтримки, що інтегрує больовий менеджмент, психологічний супровід та когнітивну стимуляцію.
Узагальнення результатів дослідження підтверджує, що реабілітація в онкології має бути адаптована до конкретної стадії захворювання і враховувати зміни в когнітивному, психосоматичному та особистісному профілі пацієнта. Для первинних хворих пріоритетом є нейрокогнітивний скринінг і захист когнітивного ресурсу, активація копінг-репертуару та психоедукативні групові програми. При рецидиві необхідна одночасна кризова психологічна підтримка й агресивний симптоматичний контроль — жоден напрям не є достатнім без іншого. У паліативній фазі психологічна робота переорієнтовується на підтримку смислу, гідності і прийняття з урахуванням гендерної специфіки нейрофізіологічних патернів. На організаційному рівні обґрунтовано доцільність міждисциплінарних команд, стадійної маршрутизації до психологічної допомоги та обов’язкового включення нейрокогнітивних індикаторів для своєчасного виявлення прихованого когнітивного зниження. Таким чином, результати дослідження формують доказову основу для персоналізованої, прогностично чутливої та організаційно цілісної системи психологічного супроводу онкологічних хворих на всіх етапах лікування та спостереження.
Sokoliuk M.A. Neuropsychological determination and psychosomatic conditionality of rehabilitation potential of cancer patients. – Qualification scientific work on the rights of the manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 053 "Psychology". – Odessa I.I. Mechnikov National University of MES of Ukraine. Odessa, 2026. The issue of neuropsychological determinants and psychosomatic factors influencing the rehabilitation potential of cancer patients is highly relevant in contemporary medical and psychological discourse. The global rise in cancer cases (Bray F. et al.) is increasing the demand for psychological support, as cancer affects not only physical health but also significantly disrupts cognitive function and emotional balance (Noll K. R. et al.). The phenomenon of ‘chemobrain’, manifested by impairments in memory, attention and executive functions, reduces the quality of life for 35–75% of patients (Kesler S. R., Blayney D. W.). Neurotoxicity caused by chemotherapy and radiotherapy exacerbates cognitive decline, which is particularly noticeable in relapse and palliative care groups (Wefel J. S. et al.; Lunov V. et al.), highlighting the need for adaptive, cognition-oriented approaches to rehabilitation. The psychosomatic aspect encompasses stress regulation and the interaction of the nervous, immune and endocrine systems (Antoni M. H., Dhabhar F. S.; Bakuridze N. G., Lunov V. I. et al.). Chronic stress may contribute to immunosuppression and metastasis (Wefel J. S. et al.), whereas short-term acute stress is capable of activating immune defences. According to the results of the study, anxiety and depressive symptoms were found to be negatively associated with rehabilitation potential, particularly in the event of a relapse, whereas in the palliative phase, anxiety levels ‘stabilise’ due to the mechanism of psychological acceptance. A multifactorial approach is critical in rehabilitation (the model by Nagi S. Z.; Kornienko V. V.), where psychological resilience, effective coping strategies and a health-centred focus play a leading role (WHO; Antonovsky A.). Thus, an integrative study of neuropsychological and psychosomatic factors is crucial for the development of effective rehabilitation programmes and the improvement of the quality of life of cancer patients. The study employed a comprehensive approach incorporating theoretical, empirical and statistical methods. The theoretical methods provided analysis, systematisation, comparison and generalisation of scientific sources on the neuropsychological, psychosomatic and psychological factors of the rehabilitation potential of cancer patients; the construction of a four-level theoretical model and the substantiation of research hypotheses. The empirical component was implemented through the use of psychodiagnostic techniques and neurophysiological monitoring: the Rehabilitation Potential Scale (by Kornienko V. V.) to assess motivational, emotional, self-esteem and communicative components, as well as the patient’s internal perception of the illness; The Coping Behaviour Scale (Rodina N. V., Kremenchutska M. K., Kozachek I. A. et al.) for diagnosing five coping strategies: active struggle, passive optimism, passive pessimism, dependence on external help, rejection and dissociation; The ECQ Existential Problems Questionnaire (adapted by V. O. Kukhin) for measuring six dimensions of existential distress: death anxiety, loss of meaning, fear of loneliness, guilt, lack of perspective and existential acceptance; The Neuropsychiatric Inventory (NPI) (Cummings J. L. et al.; Pinchuk I. Ya. et al.) to identify domains of neuropsychiatric symptoms (delusions, hallucinations, agitation, depression, anxiety, euphoria, apathy, disinhibition, irritability, motor disturbances, sleep and appetite disturbances); Scales for assessing executive cognitive activity (Sereda S. V., Lunov V. E.) for the subjective assessment of executive cognitive functions: sustained attention, complex problem-solving, working memory and goal-directed behaviour; Scales for assessing passive neurocognitive activity (Sereda S. V., Lunov V. E.) for the assessment of reflective neurocognitive activity: absorption, flexibility of thinking, internal and external consciousness, social connections, autobiographical memory and future-oriented thinking; Psychological assessment scales of the capacity for objective cognitive assessment (Sereda S. V., Lunov V. E.) for the diagnosis of integrative-communicative cognitive functioning: emotional/sensory integration, attention shifting, social communication and self-awareness; ’s 4DSQ (Terluin B.) for the differentiated assessment of distress, depression, anxiety and somatisation; The SF-36 v2 Quality of Life Questionnaire (Ware J. E., Sherbourne C. D.) for measuring the physical (PCS) and mental (MCS) components of quality of life across eight subscales; The Gießen Complaints Questionnaire (GQ) (Brähler E. et al.; Kokun O. M. et al.) for assessing psychosomatic symptoms: exhaustion, gastrointestinal complaints, bodily pain sensations and cardiac complaints. EMOTIV Epoc+ neurointerface – hardware-based neuromonitoring of bioelectrical activity in the cerebral cortex; spectral analysis across four frequency bands (delta 1–4 Hz, theta 4–7 Hz, alpha 7–13 Hz, beta 13–30 Hz) in four cortical regions with gender-differentiated analysis of EEG patterns. Statistical analysis was performed using: one-way analysis of variance (ANOVA) with Tukey’s HSD post-hoc test for between-group comparisons; Student’s t-test for independent samples; Pearson’s correlation analysis (r) toestablish relationships between variables; structural equation modelling (SEM) with fit indices (CFI, TLI, RMSEA and SRMR) to verify the theoretical model of the determinants of rehabilitation potential in each clinical group. Statistical analysis was performed using SPSS. The scientific novelty of the results obtained lies in the fact that, for the first time: - The phenomenon of neuropsychological determination and psychosomatic conditioning of the rehabilitation potential of cancer patients has been conceptualised and empirically investigated. For the first time, the relationship between cognitive functioning, psychosomatic states and rehabilitation potential has been systematically investigated, enabling a clearer understanding of the mechanisms by which patients adapt to a cancer diagnosis. - The content of the scientific concepts of ‘rehabilitation potential’ and itsneuropsychological and psychosomatic correlates has been systematised and clarified. An expanded concept of rehabilitation potential has been proposed ( ), encompassing cognitive, emotional, motivational, socio-communicative and physical components; their interrelationship and influence on patients’ rehabilitation trajectories have been identified. - A causal systemic model of the determination of rehabilitation potential in cancer patients has been developed. The model integrates key cognitive and psychosomatic factors influencing the processes of adaptation, recovery and social reintegration. It has been established that the balance between neurocognitive status, psycho-emotional resilience and physical condition determines the overall level of rehabilitation potential. - The structural features of the impact of chronic stress on the neurocognitive functioning of cancer patients have been revealed. It has been established that patients with high stress levels demonstrate a decline in executive functions, attention and working memory, which significantly affects their ability to adhere to rehabilitation programmes and interact effectively with medical staff. - Gender differences in adaptation processes and cognitive responses to cancer have been identified. It was found that men more often demonstrate high levels of cognitive load, signs of emotional rigidity and increased activity in the frontal regions of the brain, which may affect their motivation for rehabilitation. In contrast, women more often use adaptive coping strategies but demonstrate a higher level of emotional lability, which requires additional psychological support. - It has been established that a decline in executive functions and cognitive flexibility, combined with a high level of psychosomatic complaints (chronic fatigue, pain syndrome, somatic manifestations of anxiety), correlates with reduced adherence to therapy and an overall lower level of rehabilitation potential. - It has been demonstrated that tailoring rehabilitation strategies based on the patient’s cognitive-emotional profile significantly enhances treatment efficacy. The use of personalised interventions, such as cognitive training, emotion-focused therapeutic approaches and neuropsychological support, contributes to an improvement in patients’ overall functioning and quality of life. The study involved 255 patients with a cancer diagnosis who were undergoing treatment or were under observation at specialised oncology clinics in Ukraine. Participants were divided into three groups according to disease stage: the first (GP, n=112; 43.9%) — patients with a primary diagnosis who were starting treatment; the second (R, n=84; 32.9%) — patients with recurrence or progression of the disease; the third (P, n=59; 23.1%) — palliative stage. By gender: 92 men (36.1%) and 163 women (63.9%). Age distribution: under 40 years — 18.4%; 41–50 — 31.7%; 51–60 — 29.2%; over 60 — 20.7%; mean age — 51.9±11.1 years. The study was conducted at three cancer centres; all participants provided informed consent in accordance with international standards of bioethics and clinical research. The theoretical contribution of the study is the development of a four-level model of rehabilitation potential, which integrates the neuropsychological, psychosomatic, personal-resource and socio-environmental levels into a single causal structure. The phenomenon of dual-level rehabilitation potential has been established: the subjectively assessed level retains its resilient nature across stages (F=0.94; p=0.391), whilst the neurocognitive realisation base progressively degrades (CAS-FPN: F to 411.17; p<0.001) — the phenomenon of ‘hiddenneurocognitive degradation’, which lies at the heart of the neuropsychological determination referred to in the thesis title. The CAS-FPN analysis confirmed a significant decline in executive function as cancer progresses, reflecting a direct relationship between treatment toxicity and cognitive resilience. Impaired reflective (PNAS) and integrative-communicative (SNS) activity confirm a predisposition to emotional dysregulation and reduced cognitive flexibility. Neuropsychiatric symptoms are significant in 8 out of 12 NPI domains; apathy is the leading symptom with cumulative progressive dynamics (F=8.34; p<0.001), whilst anxiety demonstrates atypical reverse dynamics, reflecting a transition from an acute threat-oriented reaction to passive exhaustion. Structural equation modelling (SEM) revealed three qualitatively distinct architectural patterns of the determinants of rehabilitation potential. In the GP, ‘resource-oriented determination’ dominates: the personal-resource pathway (β=0.81; p<0.001) prevails alongside significant neuropsychological determination(β=0.68; p<0.001) and moderate psychosomatic conditioning (β=−0.43; p=0.008); R²=0.71. Newly diagnosed patients demonstrated the highest motivation and preserved executive functions, whilst personal-resource potential correlated closely with the quality of rehabilitation engagement, confirming the importance of early psychological intervention. In the event of a relapse, ‘psychosomatic pressure’ develops: the destructive psychosomatic pathway intensifies sharply (β=−0.58; p=0.002), competing with the personal-resource pathway (β=0.63; p=0.003); R²=0.74. This group exhibits the highest levels of distress (F=7.83; p<0.001) and depression, whilst increased emotional dysregulation and reduced motivation hinder rehabilitation efforts (Matiash M., Lunov V. et al.). In the palliative care group, ‘existential-resource adaptation’ is realised: the personal-resource pathway retains a leading role (β=0.71; p<0.001), whilst neuropsychological determination weakens (β=0.49; p=0.012), and patients shift towards existentially oriented coping strategies; R²=0.79. The progressive increase in R² (0.71→0.74→0.79) indicates a growing structural determinism of rehabilitation potential as the disease progresses. Neurophysiological monitoring (EMOTIV Epoc+) revealed gender-specific EEG patterns of adaptation. Men demonstrate an evolution from an acute β+θ response (AR) through chronic cognitive burnout (CB) to an adaptive θ+α pattern (ARad). Women maintain an adaptive-reflective θ+α profile during AR and CB, whereas in palliative women, a unique delta pattern (δ↑↑+θ↑↑ in all cortical zones) has been recorded — a neurophysiological marker of a hidden internal struggle that remains invisible to classical psychodiagnostic methods and requires specialised gender-oriented psychological interventions. According to the SF-36, the physical component of quality of life shows the most rapid decline as the disease progresses (PCS: F=11.47; p<0.001), whilst the psychological component deteriorates less sharply (MCS: F=6.34; p=0.002), demonstrating relative resilience and identifying it as a priority resource for rehabilitation programmes. Social functioning remains relatively stable, but with a tendency towards ‘social withdrawal’ in the later stages. The GQ questionnaire indicates an increase in somatic burden — pain and asthenic symptoms — most pronounced in palliative care patients (exhaustion M=22.10). The combination of these data confirms the need for comprehensive support that integrates pain management, psychological support and cognitive stimulation. A summary of the study results confirms that rehabilitation in oncology must be adapted to the specific stage of the disease and take into account changes in the patient’s cognitive, psychosomatic and personal profile. For newly diagnosed patients, the priority is neurocognitive screening and the preservation of cognitive function, the activation of coping strategies, and psychoeducational group programmes. In the event of a relapse, simultaneous crisis psychological support and aggressive symptomatic control are required — neither approach is sufficient without the other. In the palliative phase, psychological work shifts its focus to supporting meaning, dignity and acceptance, taking into account the gender-specific nature of neurophysiological patterns. At the organisational level, the feasibility of multidisciplinary teams, staged referral to psychological support, and the mandatory inclusion of neurocognitive indicators for the timely detection of hidden cognitive decline has been substantiated. Thus, the study’s findings form the evidence base for a personalised, prognostically sensitive and organisationally coherent system of psychological support for cancer patients at all stages of treatment and follow-up.
Sokoliuk M.A. Neuropsychological determination and psychosomatic conditionality of rehabilitation potential of cancer patients. – Qualification scientific work on the rights of the manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 053 "Psychology". – Odessa I.I. Mechnikov National University of MES of Ukraine. Odessa, 2026. The issue of neuropsychological determinants and psychosomatic factors influencing the rehabilitation potential of cancer patients is highly relevant in contemporary medical and psychological discourse. The global rise in cancer cases (Bray F. et al.) is increasing the demand for psychological support, as cancer affects not only physical health but also significantly disrupts cognitive function and emotional balance (Noll K. R. et al.). The phenomenon of ‘chemobrain’, manifested by impairments in memory, attention and executive functions, reduces the quality of life for 35–75% of patients (Kesler S. R., Blayney D. W.). Neurotoxicity caused by chemotherapy and radiotherapy exacerbates cognitive decline, which is particularly noticeable in relapse and palliative care groups (Wefel J. S. et al.; Lunov V. et al.), highlighting the need for adaptive, cognition-oriented approaches to rehabilitation. The psychosomatic aspect encompasses stress regulation and the interaction of the nervous, immune and endocrine systems (Antoni M. H., Dhabhar F. S.; Bakuridze N. G., Lunov V. I. et al.). Chronic stress may contribute to immunosuppression and metastasis (Wefel J. S. et al.), whereas short-term acute stress is capable of activating immune defences. According to the results of the study, anxiety and depressive symptoms were found to be negatively associated with rehabilitation potential, particularly in the event of a relapse, whereas in the palliative phase, anxiety levels ‘stabilise’ due to the mechanism of psychological acceptance. A multifactorial approach is critical in rehabilitation (the model by Nagi S. Z.; Kornienko V. V.), where psychological resilience, effective coping strategies and a health-centred focus play a leading role (WHO; Antonovsky A.). Thus, an integrative study of neuropsychological and psychosomatic factors is crucial for the development of effective rehabilitation programmes and the improvement of the quality of life of cancer patients. The study employed a comprehensive approach incorporating theoretical, empirical and statistical methods. The theoretical methods provided analysis, systematisation, comparison and generalisation of scientific sources on the neuropsychological, psychosomatic and psychological factors of the rehabilitation potential of cancer patients; the construction of a four-level theoretical model and the substantiation of research hypotheses. The empirical component was implemented through the use of psychodiagnostic techniques and neurophysiological monitoring: the Rehabilitation Potential Scale (by Kornienko V. V.) to assess motivational, emotional, self-esteem and communicative components, as well as the patient’s internal perception of the illness; The Coping Behaviour Scale (Rodina N. V., Kremenchutska M. K., Kozachek I. A. et al.) for diagnosing five coping strategies: active struggle, passive optimism, passive pessimism, dependence on external help, rejection and dissociation; The ECQ Existential Problems Questionnaire (adapted by V. O. Kukhin) for measuring six dimensions of existential distress: death anxiety, loss of meaning, fear of loneliness, guilt, lack of perspective and existential acceptance; The Neuropsychiatric Inventory (NPI) (Cummings J. L. et al.; Pinchuk I. Ya. et al.) to identify domains of neuropsychiatric symptoms (delusions, hallucinations, agitation, depression, anxiety, euphoria, apathy, disinhibition, irritability, motor disturbances, sleep and appetite disturbances); Scales for assessing executive cognitive activity (Sereda S. V., Lunov V. E.) for the subjective assessment of executive cognitive functions: sustained attention, complex problem-solving, working memory and goal-directed behaviour; Scales for assessing passive neurocognitive activity (Sereda S. V., Lunov V. E.) for the assessment of reflective neurocognitive activity: absorption, flexibility of thinking, internal and external consciousness, social connections, autobiographical memory and future-oriented thinking; Psychological assessment scales of the capacity for objective cognitive assessment (Sereda S. V., Lunov V. E.) for the diagnosis of integrative-communicative cognitive functioning: emotional/sensory integration, attention shifting, social communication and self-awareness; ’s 4DSQ (Terluin B.) for the differentiated assessment of distress, depression, anxiety and somatisation; The SF-36 v2 Quality of Life Questionnaire (Ware J. E., Sherbourne C. D.) for measuring the physical (PCS) and mental (MCS) components of quality of life across eight subscales; The Gießen Complaints Questionnaire (GQ) (Brähler E. et al.; Kokun O. M. et al.) for assessing psychosomatic symptoms: exhaustion, gastrointestinal complaints, bodily pain sensations and cardiac complaints. EMOTIV Epoc+ neurointerface – hardware-based neuromonitoring of bioelectrical activity in the cerebral cortex; spectral analysis across four frequency bands (delta 1–4 Hz, theta 4–7 Hz, alpha 7–13 Hz, beta 13–30 Hz) in four cortical regions with gender-differentiated analysis of EEG patterns. Statistical analysis was performed using: one-way analysis of variance (ANOVA) with Tukey’s HSD post-hoc test for between-group comparisons; Student’s t-test for independent samples; Pearson’s correlation analysis (r) toestablish relationships between variables; structural equation modelling (SEM) with fit indices (CFI, TLI, RMSEA and SRMR) to verify the theoretical model of the determinants of rehabilitation potential in each clinical group. Statistical analysis was performed using SPSS. The scientific novelty of the results obtained lies in the fact that, for the first time: - The phenomenon of neuropsychological determination and psychosomatic conditioning of the rehabilitation potential of cancer patients has been conceptualised and empirically investigated. For the first time, the relationship between cognitive functioning, psychosomatic states and rehabilitation potential has been systematically investigated, enabling a clearer understanding of the mechanisms by which patients adapt to a cancer diagnosis. - The content of the scientific concepts of ‘rehabilitation potential’ and itsneuropsychological and psychosomatic correlates has been systematised and clarified. An expanded concept of rehabilitation potential has been proposed ( ), encompassing cognitive, emotional, motivational, socio-communicative and physical components; their interrelationship and influence on patients’ rehabilitation trajectories have been identified. - A causal systemic model of the determination of rehabilitation potential in cancer patients has been developed. The model integrates key cognitive and psychosomatic factors influencing the processes of adaptation, recovery and social reintegration. It has been established that the balance between neurocognitive status, psycho-emotional resilience and physical condition determines the overall level of rehabilitation potential. - The structural features of the impact of chronic stress on the neurocognitive functioning of cancer patients have been revealed. It has been established that patients with high stress levels demonstrate a decline in executive functions, attention and working memory, which significantly affects their ability to adhere to rehabilitation programmes and interact effectively with medical staff. - Gender differences in adaptation processes and cognitive responses to cancer have been identified. It was found that men more often demonstrate high levels of cognitive load, signs of emotional rigidity and increased activity in the frontal regions of the brain, which may affect their motivation for rehabilitation. In contrast, women more often use adaptive coping strategies but demonstrate a higher level of emotional lability, which requires additional psychological support. - It has been established that a decline in executive functions and cognitive flexibility, combined with a high level of psychosomatic complaints (chronic fatigue, pain syndrome, somatic manifestations of anxiety), correlates with reduced adherence to therapy and an overall lower level of rehabilitation potential. - It has been demonstrated that tailoring rehabilitation strategies based on the patient’s cognitive-emotional profile significantly enhances treatment efficacy. The use of personalised interventions, such as cognitive training, emotion-focused therapeutic approaches and neuropsychological support, contributes to an improvement in patients’ overall functioning and quality of life. The study involved 255 patients with a cancer diagnosis who were undergoing treatment or were under observation at specialised oncology clinics in Ukraine. Participants were divided into three groups according to disease stage: the first (GP, n=112; 43.9%) — patients with a primary diagnosis who were starting treatment; the second (R, n=84; 32.9%) — patients with recurrence or progression of the disease; the third (P, n=59; 23.1%) — palliative stage. By gender: 92 men (36.1%) and 163 women (63.9%). Age distribution: under 40 years — 18.4%; 41–50 — 31.7%; 51–60 — 29.2%; over 60 — 20.7%; mean age — 51.9±11.1 years. The study was conducted at three cancer centres; all participants provided informed consent in accordance with international standards of bioethics and clinical research. The theoretical contribution of the study is the development of a four-level model of rehabilitation potential, which integrates the neuropsychological, psychosomatic, personal-resource and socio-environmental levels into a single causal structure. The phenomenon of dual-level rehabilitation potential has been established: the subjectively assessed level retains its resilient nature across stages (F=0.94; p=0.391), whilst the neurocognitive realisation base progressively degrades (CAS-FPN: F to 411.17; p<0.001) — the phenomenon of ‘hiddenneurocognitive degradation’, which lies at the heart of the neuropsychological determination referred to in the thesis title. The CAS-FPN analysis confirmed a significant decline in executive function as cancer progresses, reflecting a direct relationship between treatment toxicity and cognitive resilience. Impaired reflective (PNAS) and integrative-communicative (SNS) activity confirm a predisposition to emotional dysregulation and reduced cognitive flexibility. Neuropsychiatric symptoms are significant in 8 out of 12 NPI domains; apathy is the leading symptom with cumulative progressive dynamics (F=8.34; p<0.001), whilst anxiety demonstrates atypical reverse dynamics, reflecting a transition from an acute threat-oriented reaction to passive exhaustion. Structural equation modelling (SEM) revealed three qualitatively distinct architectural patterns of the determinants of rehabilitation potential. In the GP, ‘resource-oriented determination’ dominates: the personal-resource pathway (β=0.81; p<0.001) prevails alongside significant neuropsychological determination(β=0.68; p<0.001) and moderate psychosomatic conditioning (β=−0.43; p=0.008); R²=0.71. Newly diagnosed patients demonstrated the highest motivation and preserved executive functions, whilst personal-resource potential correlated closely with the quality of rehabilitation engagement, confirming the importance of early psychological intervention. In the event of a relapse, ‘psychosomatic pressure’ develops: the destructive psychosomatic pathway intensifies sharply (β=−0.58; p=0.002), competing with the personal-resource pathway (β=0.63; p=0.003); R²=0.74. This group exhibits the highest levels of distress (F=7.83; p<0.001) and depression, whilst increased emotional dysregulation and reduced motivation hinder rehabilitation efforts (Matiash M., Lunov V. et al.). In the palliative care group, ‘existential-resource adaptation’ is realised: the personal-resource pathway retains a leading role (β=0.71; p<0.001), whilst neuropsychological determination weakens (β=0.49; p=0.012), and patients shift towards existentially oriented coping strategies; R²=0.79. The progressive increase in R² (0.71→0.74→0.79) indicates a growing structural determinism of rehabilitation potential as the disease progresses. Neurophysiological monitoring (EMOTIV Epoc+) revealed gender-specific EEG patterns of adaptation. Men demonstrate an evolution from an acute β+θ response (AR) through chronic cognitive burnout (CB) to an adaptive θ+α pattern (ARad). Women maintain an adaptive-reflective θ+α profile during AR and CB, whereas in palliative women, a unique delta pattern (δ↑↑+θ↑↑ in all cortical zones) has been recorded — a neurophysiological marker of a hidden internal struggle that remains invisible to classical psychodiagnostic methods and requires specialised gender-oriented psychological interventions. According to the SF-36, the physical component of quality of life shows the most rapid decline as the disease progresses (PCS: F=11.47; p<0.001), whilst the psychological component deteriorates less sharply (MCS: F=6.34; p=0.002), demonstrating relative resilience and identifying it as a priority resource for rehabilitation programmes. Social functioning remains relatively stable, but with a tendency towards ‘social withdrawal’ in the later stages. The GQ questionnaire indicates an increase in somatic burden — pain and asthenic symptoms — most pronounced in palliative care patients (exhaustion M=22.10). The combination of these data confirms the need for comprehensive support that integrates pain management, psychological support and cognitive stimulation. A summary of the study results confirms that rehabilitation in oncology must be adapted to the specific stage of the disease and take into account changes in the patient’s cognitive, psychosomatic and personal profile. For newly diagnosed patients, the priority is neurocognitive screening and the preservation of cognitive function, the activation of coping strategies, and psychoeducational group programmes. In the event of a relapse, simultaneous crisis psychological support and aggressive symptomatic control are required — neither approach is sufficient without the other. In the palliative phase, psychological work shifts its focus to supporting meaning, dignity and acceptance, taking into account the gender-specific nature of neurophysiological patterns. At the organisational level, the feasibility of multidisciplinary teams, staged referral to psychological support, and the mandatory inclusion of neurocognitive indicators for the timely detection of hidden cognitive decline has been substantiated. Thus, the study’s findings form the evidence base for a personalised, prognostically sensitive and organisationally coherent system of psychological support for cancer patients at all stages of treatment and follow-up.
Опис
Ключові слова
копінг-поведінка, копінг-стратегії, реабілітаційний потенціал, нейропсихологічна діагностика, нейробіологічні механізми, нейрокогнітивні функції та мережі, психосоматика, психічне здоров’я, ресурси адаптації, психологічні ресурси, саморегуляція, стрес, онкологічні пацієнти, структурне моделювання, якість життя, coping behaviour, coping-strategies, rehabilitation potential, neuropsychological diagnosis, neurobiological mechanisms, neurocognitive functions and networks, psychosomatics, mental health, adaptation resources, psychological resources, self-regulation, stress, cancer patients, structural modelling, quality of life, 053 Психологія
Бібліографічний опис
Соколюк М. А. Нейропсихологічна детермінація та психосоматична обумовленість реабілітаційного потенціалу пацієнтів онкологічного профілю : дис. … д-ра філос. у галузі 05 Соціальні та поведінкові науки : 053 / М. А. Соколюк ; наук. керівник Н. В. Родіна ; Одес. нац. ун-т імені І. І. Мечникова. Одеса, 2026. 213 с.
DOI
ORCID:
УДК
616-006:616.89:159.937.5