Психологічні складові прокрастинації особистості
Альтернативна назва
Psychological components of personality procrastination
Вантажиться...
Дата
2026
Науковий керівник
Укладач
Редактор
Назва журналу
ISSN
E-ISSN
Назва тому
Видавець
Анотація
Долгоносенко В. В. Психологічні складові прокрастинації особистості. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 05 «Соціальні та поведінкові науки», спеціальність 053 «Психологія». Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Одеса, 2026.
Дисертаційне дослідження присвячено вивченню психологічних складових прокрастинації особистості.
У роботі здійснено теоретичне узагальнення наукових підходів до визначення феномену прокрастинації як складного соціально-психологічного явища. Визначено, що у сучасній психології прокрастинація розглядається як багатовимірний психологічний феномен, який поєднує когнітивні, емоційні, мотиваційні та регуляторні компоненти. Підкреслено, що прокрастинація виявляється у свідомому відтермінуванні важливих і значущих завдань попри усвідомлення їх обов’язковості та можливих негативних наслідків, а її ключовими ознаками виступають ірраціональність, емоційний дискомфорт, порушення саморегуляції, труднощі цілепокладання та часової організації діяльності.
Крім того, встановлено, що наукове осмислення прокрастинації розвивалося в межах кількох основних пояснювальних парадигм, зокрема гуманістичної, біхевіористичної, психодинамічної, когнітивної, мотиваційної, суб’єктної та психофізіологічної. З’ясовано, що в межах гуманістичного підходу прокрастинація інтерпретується як своєрідна форма захисту від особистісного розвитку, у межах біхевіористичної традиції, як закріплена поведінкова стратегія уникнення, у психодинамічному ракурсі, як захисний механізм, спрямований на уникнення тривоги, а у когнітивному, як наслідок ірраціональних переконань, викривлень оцінки часу, ресурсів і власної компетентності. Визначено, що найбільш продуктивним для розуміння психологічної природи прокрастинації є інтегративний підхід, який дозволяє розглядати її як результат взаємодії емоційно-афективних, мотиваційно-смислових, когнітивних і поведінкових чинників.
Обґрунтовано, що місце прокрастинації у структурі особистості визначається сукупністю індивідуально-психологічних характеристик і особистісних змінних, пов’язаних із саморегуляцією, тривожністю, мотивацією, часовою перспективою, перфекціонізмом та самоефективністю.
Здійснене теоретичне узагальнення дозволило визначити психологічну сутність прокрастинації як інтегративного утворення, у структурі якого поєднуються когнітивний, емоційний, мотиваційний і поведінковий компоненти. Встановлено, що до сутнісних характеристик прокрастинації належать усвідомленість відкладання, ірраціональність, значущість відкладеного завдання, виражений емоційний дискомфорт, негативна оцінка власних ресурсів, неконструктивність прийняття рішень та виснаження особистісного потенціалу.
Розроблено організаційно-процедурну модель емпіричного дослідження психологічних складових прокрастинації особистості. Модель репрезентовано у формі структурно впорядкованої системи, яка охоплює методологічно-цільовий, емпірико-процедурний, організаційно-практичний та критеріально-діагностичний блоки.
Емпіричне дослідження психологічних складових прокрастинації особистості було здійснено на вибірці двохсот двадцяти здобувачів вищої освіти різних курсів і спеціальностей. Установлено, що прокрастинація є поширеним явищем у студентському середовищі, причому найбільш типовим виявом виступає помірно виражене, однак достатньо стійке відтермінування діяльності, пов’язане з труднощами саморегуляції, недостатньою організованістю та порушенням навичок планування.
Виявлено, що провідними причинами особистісної схильності до відкладання завдань є знижений рівень зацікавленості в діяльності, недооцінка власної готовності до її виконання, страх відповідальності, орієнтація на зовнішнє соціальне схвалення та схильність до педантизму. На основі узагальнення отриманих результатів з’ясовано, що прокрастинаційна поведінка студентів формується під впливом поєднання мотиваційного дефіциту, невпевненості у власних можливостях, тенденції до емоційного уникнення та дезадаптивних перфекціоністичних настанов.
Крім того, встановлено, що структура перфекціонізму у студентської молоді має внутрішньо неоднорідний характер і поєднує як адаптивні, так і дезадаптивні компоненти. Найбільш вираженими виявилися сумніви у власних діях, самокритичний і соціально приписаний перфекціонізм, а також нарцисичний його різновид. Водночас загальний профіль перфекціонізму не зводиться до однорідної особистісної конфігурації. Доведено, що саме дезадаптивні форми перфекціонізму, зокрема самокритичність, страх помилки, претензійність та орієнтація на зовнішні стандарти, пов’язані з більш вираженими проявами прокрастинації.
Установлено, що мотиваційна сфера студентів характеризується переважанням орієнтації на успіх, що свідчить про збереження у більшості респондентів досягальної спрямованості та потенціалу до продуктивної діяльності. Доведено, що саме мотивація уникнення невдачі, а також амбівалентність мотиваційної сфери пов’язані з посиленням прокрастинаційних проявів, тоді як орієнтація на досягнення виконує захисну й ресурсну функцію.
Підтверджено, що часову перспективу більшості здобувачів вищої освіти характеризує відносна збалансованість її структурних компонентів. Водночас підвищення рівня прокрастинації супроводжується зниженням орієнтації на майбутнє, посиленням фаталістичного сприйняття теперішнього, фіксацією на негативному досвіді минулого та домінуванням гедоністичної спрямованості на теперішній час, що дозволило розглядати дисбаланс часової перспективи як одну з провідних когнітивних детермінант прокрастинаційної поведінки.
Крім того, було виявлено статистично значущий зв’язок між прокрастинацією та тривожністю. Отримані результати засвідчили, що для значної частини студентів характерний підвищений рівень як ситуативної, так і особистісної тривожності, що дозволяє інтерпретувати прокрастинацію не лише як поведінкове відкладання, а і як форму емоційного уникнення, спрямованого на тимчасове зниження внутрішнього напруження у ситуаціях невизначеності, оцінювання та ймовірної неуспішності.
На основі кореляційного аналізу встановлено, що загальний рівень прокрастинації має позитивні зв’язки зі зниженим рівнем зацікавленості (r = 0,48), недооцінкою готовності до виконання завдання (r = 0,41), страхом відповідальності (r = 0,34), орієнтацією на соціальну винагороду (r = 0,30), ситуативною тривожністю (r = 0,46), особистісною тривожністю (r = 0,40), негативним минулим (r = 0,39), фаталістичним теперішнім (r = 0,42), а також негативно корелює з орієнтацією на майбутнє (r = –0,45) і мотивацією на успіх (r = –0,42), що дозволило емпірично підтвердити поліфакторну природу прокрастинації як результату взаємодії когнітивних, емоційних і мотиваційних детермінант.
За результатами факторного аналізу виділено чотири латентні фактори у структурі прокрастинації: «часовий дисбаланс», «емоційно-тривожна вразливість», «мотиваційно-зовнішня орієнтація» та «перфекціоністична ригідність». Сукупно вони пояснюють 70,7% загальної дисперсії. Підтверджено, що прокрастинація є інтегральним психологічним утворенням, у якому взаємодіють часові, емоційні, мотиваційні та особистісно-регуляторні характеристики.
У результаті кластерного аналізу здійснено типологізацію прокрастинаційної поведінки студентів і виокремлено три психологічно відмінні групи: «адаптивні реалісти» (26,8%), «уникальні тривожні» (35,5%) та «мотиваційно-аморфні» (37,7%). Для представників першого кластеру характерні помірна прокрастинація, відносно висока мотивація на успіх, нижчий рівень тривожності та більш збалансована часова перспектива. Другий кластер характеризується найвищими показниками прокрастинації й тривожності, вираженим самокритичним перфекціонізмом і емоційно зумовленим униканням діяльності. Третій кластер відрізняється низькою внутрішньою мотивацією, зовнішньою залежністю, підвищеним соціально приписаним і нарцисичним перфекціонізмом, а також ризиком формування стійкої демотиваційної позиції. Виділення цієї типології стало підставою для індивідуалізації психокорекційного впливу.
Розроблено авторську програму психокорекційного впливу, спрямовану на зниження проявів прокрастинації особистості та оптимізацію її психологічних складових. Програма є цілісною системою психологічного втручання, що базується на принципах системності, єдності діагностики і корекції, каузального, діяльнісного, індивідуалізованого та комплексного підходів. Вона включає три взаємопов’язані блоки: «Розвиток лідерського потенціалу та ініціативності студентської молоді», «Зниження тривожності та перфекціоністичних установок у студентів з емоційно-невротичною структурою особистості», «Активація мотиваційної сфери та формування часової саморегуляції». Кожен блок включає психоедукаційні, рефлексивні, когнітивно-поведінкові та практично-орієнтовані компоненти, спрямовані на роботу з відповідними психологічними механізмами прокрастинації.
Розроблена програма враховує типологічні відмінності прокрастинаційної поведінки та орієнтована на розвиток ініціативності, відповідальності, навичок саморегуляції, зниження тривожності, корекцію дезадаптивного перфекціонізму, активізацію внутрішньої мотивації та оптимізацію часової організації діяльності.
Проведено оцінювання ефективності програми психокорекційного впливу у формувальному експерименті, організованому на засадах стратифікованої рандомізації з урахуванням попередньо встановленої кластерної структури вибірки. Встановлено, що впровадження програми в експериментальній групі забезпечило статистично значуще зниження рівня прокрастинації в усіх виокремлених типах, тоді як у контрольній групі відповідні зміни не набули статистично значущого характеру.
Доведено, що реалізація програми супроводжується позитивною динамікою ключових психологічних показників, пов’язаних із подоланням прокрастинаційної поведінки. Зокрема, в експериментальній групі зафіксовано підвищення рівня самоефективності та внутрішньої мотивації, а також зниження ситуативної тривожності. Найбільш виражений психокорекційний ефект виявлено у групах, для яких на констатувальному етапі були характерні підвищена тривожність, мотиваційна нестійкість та вираженіші прокрастинаційні прояви.
Результати дисперсійного аналізу з повторними вимірюваннями підтвердили статистично значущу дію факторів групової належності, часової динаміки та їх взаємодії, що засвідчує ефективність запропонованої психокорекційної програми. Кореляційно-регресійний аналіз показав, що зниження прокрастинації найбільшою мірою пов’язане з підвищенням рівня самоефективності, посиленням внутрішньої мотивації та зменшенням тривожності. Отже, доведено, що провідними психологічними механізмами подолання прокрастинації є активізація внутрішньої суб’єктної позиції, зміцнення впевненості у власних можливостях, розвиток саморегуляційних ресурсів та зниження емоційної напруги.
Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його результатів у діяльності практичних психологів закладів вищої освіти, психологічних служб, центрів студентської підтримки та консультування. Розроблена програма може бути впроваджена у практику психокорекційної та психопрофілактичної роботи зі студентською молоддю з метою зниження прокрастинації, підвищення рівня саморегуляції, внутрішньої мотивації та емоційної стійкості. Матеріали дослідження можуть бути використані у викладанні навчальних дисциплін «Загальна психологія», «Психологія особистості», «Вікова та педагогічна психологія», «Психодіагностика», «Психокорекція», а також при розробленні тренінгових і консультативних програм для молоді.
Dolhonosenko V. V. Psychological components of personality procrastination. Qualification scientific work in the form of a manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the field of knowledge 05 “Social and behavioral sciences”, specialty 053 “Psychology”. Odessa National University named after I.I. Mechnikov, Odesa, 2026. The dissertation research is devoted to the study of the psychological components of personality procrastination. The work provides a theoretical generalization of scientific approaches to defining the phenomenon of procrastination as a complex socio-psychological phenomenon. It is determined that in modern psychology procrastination is considered as a multidimensional psychological phenomenon that combines cognitive, emotional, motivational and regulatory components. It is emphasized that procrastination manifests itself in the conscious postponement of important and significant tasks despite the awareness of their necessity and possible negative consequences, and its key features are irrationality, emotional discomfort, impaired self-regulation, difficulties in goal setting and temporal organization of activity. In addition, it is established that the scientific understanding of procrastination has developed within several main explanatory paradigms, in particular humanistic, behavioral, psychodynamic, cognitive, motivational, subjective and psychophysiological. It was found that within the humanistic approach, procrastination is interpreted as a kind of form of protection against personal development, within the behavioral tradition, as a fixed behavioral strategy of avoidance, in the psychodynamic perspective, as a protective mechanism aimed at avoiding anxiety, and in the cognitive perspective, as a consequence of irrational beliefs, distortions of the assessment of time, resources and one’s own competence. It was determined that the most productive for understanding the psychological nature of procrastination is an integrative approach, which allows us to consider it as the result of the interaction of emotional-affective, motivational-semantic, cognitive and behavioral factors. It is substantiated that the place of procrastination in the structure of the personality is determined by a set of individual psychological characteristics and personal variables related to self-regulation, anxiety, motivation, time perspective, perfectionism and self-efficacy. The theoretical generalization made it possible to determine the psychological essence of procrastination as an integrative formation, the structure of which combines cognitive, emotional, motivational and behavioral components. It was established that the essential characteristics of procrastination include awareness of procrastination, irrationality, significance of the postponed task, pronounced emotional discomfort, negative assessment of one’s own resources, non-constructive decision-making and depletion of personal potential. An organizational and procedural model of empirical research of the psychological components of personal procrastination has been developed. The model is represented in the form of a structurally ordered system, which includes methodological-target, empirical-procedural, organizational-practical and criterion-diagnostic blocks. An empirical study of the psychological components of personal procrastination was carried out on a sample of two hundred and twenty higher education applicants of various courses and specialties. It has been established that procrastination is a common phenomenon in the student environment, and the most typical manifestation is a moderately pronounced, but rather persistent postponement of activities, associated with difficulties in self-regulation, insufficient organization and impaired planning skills. It has been found that the leading causes of a personal tendency to postpone tasks are a reduced level of interest in the activity, underestimation of one’s own readiness to perform it, fear of responsibility, orientation to external social approval and a tendency to pedantry. Based on the generalization of the results obtained, it was found that procrastination behavior of students is formed under the influence of a combination of motivational deficit, uncertainty in one’s own capabilities, a tendency to emotional avoidance and maladaptive perfectionistic guidelines. In addition, it was found that the structure of perfectionism in student youth has an internally heterogeneous nature and combines both adaptive and maladaptive components. The most pronounced were doubts in one’s own actions, self-critical and socially attributed perfectionism, as well as its narcissistic variety. At the same time, the general profile of perfectionism is not reduced to a homogeneous personal configuration. It has been proven that it is maladaptive forms of perfectionism, in particular self-criticism, fear of error, pretentiousness and orientation to external standards, that are associated with more pronounced manifestations of procrastination. It has been established that the motivational sphere of students is characterized by the predominance of orientation to success, which indicates the preservation of the achievement orientation and potential for productive activity in most respondents. It has been proven that it is the motivation to avoid failure, as well as the ambivalence of the motivational sphere, that are associated with the intensification of procrastination manifestations, while the orientation to achievement performs a protective and resource function. It has been confirmed that the time perspective of the majority of higher education applicants is characterized by the relative balance of its structural components. At the same time, an increase in the level of procrastination is accompanied by a decrease in future orientation, an increase in the fatalistic perception of the present, fixation on negative past experiences and the dominance of hedonistic orientation to the present, which allowed us to consider the imbalance of the time perspective as one of the leading cognitive determinants of procrastination behavior. In addition, a statistically significant relationship was found between procrastination and anxiety. The results obtained showed that a significant part of students is characterized by an increased level of both situational and personal anxiety, which allows us to interpret procrastination not only as behavioral postponement, but also as a form of emotional avoidance aimed at temporarily reducing internal tension in situations of uncertainty, evaluation and probable failure. Based on correlation analysis, it was found that the overall level of procrastination has positive relationships with a reduced level of interest (r = 0.48), underestimation of readiness to complete the task (r = 0.41), fear of responsibility (r = 0.34), orientation to social reward (r = 0.30), situational anxiety (r = 0.46), personal anxiety (r = 0.40), negative past (r = 0.39), fatalistic present (r = 0.42), and is also negatively correlated with orientation to the future (r = –0.45) and motivation to succeed (r = –0.42), which allowed us to empirically confirm the multifactorial nature of procrastination as a result of the interaction of cognitive, emotional and motivational determinants. According to the results of factor analysis, four latent factors were identified in the structure of procrastination: “time imbalance”, “emotional-anxious vulnerability”, “motivational-external orientation” and “perfectionistic rigidity”. Together, they explain 70.7% of the total variance. It was confirmed that procrastination is an integral psychological formation in which temporal, emotional, motivational and personal-regulatory characteristics interact. As a result of cluster analysis, a typology of students’ procrastination behavior was carried out and three psychologically distinct groups were identified: “adaptive realists” (26.8%), “uniquely anxious” (35.5%) and “motivational-amorphous” (37.7%). Representatives of the first cluster are characterized by moderate procrastination, relatively high motivation for success, lower levels of anxiety and a more balanced time perspective. The second cluster is characterized by the highest rates of procrastination and anxiety, pronounced self-critical perfectionism and emotionally conditioned avoidance of activity. The third cluster is characterized by low intrinsic motivation, external dependence, increased socially attributed and narcissistic perfectionism, as well as the risk of forming a stable demotivational position. The allocation of this typology became the basis for the individualization of psychocorrectional influence. An author’s program of psychocorrectional influence has been developed, aimed at reducing the manifestations of procrastination in a person and optimizing its psychological components. The program is a holistic system of psychological intervention, based on the principles of systematicity, unity of diagnosis and correction, causal, activity, individualized and comprehensive approaches. It includes three interrelated blocks: “Development of leadership potential and initiative of student youth”, “Reduction of anxiety and perfectionistic attitudes in students with an emotional-neurotic personality structure”, “Activation of the motivational sphere and formation of time self-regulation”. Each block includes psychoeducational, reflective, cognitive-behavioral and practically-oriented components aimed at working with the relevant psychological mechanisms of procrastination. The developed program takes into account typological differences in procrastination behavior and is focused on the development of initiative, responsibility, self-regulation skills, reducing anxiety, correcting maladaptive perfectionism, activating internal motivation and optimizing the time organization of activities. The effectiveness of the psychocorrectional impact program was assessed in a formative experiment organized on the basis of stratified randomization taking into account the previously established cluster structure of the sample. It was established that the implementation of the program in the experimental group provided a statistically significant decrease in the level of procrastination in all identified types, while in the control group the corresponding changes did not become statistically significant. It is proven that the implementation of the program is accompanied by positive dynamics of key psychological indicators related to overcoming procrastination behavior. In particular, an increase in the level of self-efficacy and internal motivation, as well as a decrease in situational anxiety, was recorded in the experimental group. The most pronounced psychocorrectional effect was found in groups that were characterized by increased anxiety, motivational instability and more pronounced procrastination at the ascertainment stage. The results of the analysis of variance with repeated measurements confirmed the statistically significant effect of the factors of group affiliation, time dynamics and their interaction, which indicates the effectiveness of the proposed psychocorrectional program. Correlation-regression analysis showed that the reduction in procrastination is most associated with an increase in the level of self-efficacy, increased internal motivation and reduced anxiety. Thus, it has been proven that the leading psychological mechanisms for overcoming procrastination are the activation of the internal subjective position, strengthening confidence in one’s own abilities, the development of self-regulatory resources and reducing emotional tension. The practical significance of the study lies in the possibility of using its results in the activities of practical psychologists of higher education institutions, psychological services, student support and counseling centers. The developed program can be implemented in the practice of psychocorrectional and psychoprophylactic work with student youth in order to reduce procrastination, increase the level of self-regulation, internal motivation and emotional stability. The research materials can be used in teaching the academic disciplines “General Psychology”, “Personality Psychology”, “Age and Pedagogical Psychology”, “Psychodiagnostics”, “Psychocorrection”, as well as in the development of training and consulting programs for youth.
Dolhonosenko V. V. Psychological components of personality procrastination. Qualification scientific work in the form of a manuscript. Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in the field of knowledge 05 “Social and behavioral sciences”, specialty 053 “Psychology”. Odessa National University named after I.I. Mechnikov, Odesa, 2026. The dissertation research is devoted to the study of the psychological components of personality procrastination. The work provides a theoretical generalization of scientific approaches to defining the phenomenon of procrastination as a complex socio-psychological phenomenon. It is determined that in modern psychology procrastination is considered as a multidimensional psychological phenomenon that combines cognitive, emotional, motivational and regulatory components. It is emphasized that procrastination manifests itself in the conscious postponement of important and significant tasks despite the awareness of their necessity and possible negative consequences, and its key features are irrationality, emotional discomfort, impaired self-regulation, difficulties in goal setting and temporal organization of activity. In addition, it is established that the scientific understanding of procrastination has developed within several main explanatory paradigms, in particular humanistic, behavioral, psychodynamic, cognitive, motivational, subjective and psychophysiological. It was found that within the humanistic approach, procrastination is interpreted as a kind of form of protection against personal development, within the behavioral tradition, as a fixed behavioral strategy of avoidance, in the psychodynamic perspective, as a protective mechanism aimed at avoiding anxiety, and in the cognitive perspective, as a consequence of irrational beliefs, distortions of the assessment of time, resources and one’s own competence. It was determined that the most productive for understanding the psychological nature of procrastination is an integrative approach, which allows us to consider it as the result of the interaction of emotional-affective, motivational-semantic, cognitive and behavioral factors. It is substantiated that the place of procrastination in the structure of the personality is determined by a set of individual psychological characteristics and personal variables related to self-regulation, anxiety, motivation, time perspective, perfectionism and self-efficacy. The theoretical generalization made it possible to determine the psychological essence of procrastination as an integrative formation, the structure of which combines cognitive, emotional, motivational and behavioral components. It was established that the essential characteristics of procrastination include awareness of procrastination, irrationality, significance of the postponed task, pronounced emotional discomfort, negative assessment of one’s own resources, non-constructive decision-making and depletion of personal potential. An organizational and procedural model of empirical research of the psychological components of personal procrastination has been developed. The model is represented in the form of a structurally ordered system, which includes methodological-target, empirical-procedural, organizational-practical and criterion-diagnostic blocks. An empirical study of the psychological components of personal procrastination was carried out on a sample of two hundred and twenty higher education applicants of various courses and specialties. It has been established that procrastination is a common phenomenon in the student environment, and the most typical manifestation is a moderately pronounced, but rather persistent postponement of activities, associated with difficulties in self-regulation, insufficient organization and impaired planning skills. It has been found that the leading causes of a personal tendency to postpone tasks are a reduced level of interest in the activity, underestimation of one’s own readiness to perform it, fear of responsibility, orientation to external social approval and a tendency to pedantry. Based on the generalization of the results obtained, it was found that procrastination behavior of students is formed under the influence of a combination of motivational deficit, uncertainty in one’s own capabilities, a tendency to emotional avoidance and maladaptive perfectionistic guidelines. In addition, it was found that the structure of perfectionism in student youth has an internally heterogeneous nature and combines both adaptive and maladaptive components. The most pronounced were doubts in one’s own actions, self-critical and socially attributed perfectionism, as well as its narcissistic variety. At the same time, the general profile of perfectionism is not reduced to a homogeneous personal configuration. It has been proven that it is maladaptive forms of perfectionism, in particular self-criticism, fear of error, pretentiousness and orientation to external standards, that are associated with more pronounced manifestations of procrastination. It has been established that the motivational sphere of students is characterized by the predominance of orientation to success, which indicates the preservation of the achievement orientation and potential for productive activity in most respondents. It has been proven that it is the motivation to avoid failure, as well as the ambivalence of the motivational sphere, that are associated with the intensification of procrastination manifestations, while the orientation to achievement performs a protective and resource function. It has been confirmed that the time perspective of the majority of higher education applicants is characterized by the relative balance of its structural components. At the same time, an increase in the level of procrastination is accompanied by a decrease in future orientation, an increase in the fatalistic perception of the present, fixation on negative past experiences and the dominance of hedonistic orientation to the present, which allowed us to consider the imbalance of the time perspective as one of the leading cognitive determinants of procrastination behavior. In addition, a statistically significant relationship was found between procrastination and anxiety. The results obtained showed that a significant part of students is characterized by an increased level of both situational and personal anxiety, which allows us to interpret procrastination not only as behavioral postponement, but also as a form of emotional avoidance aimed at temporarily reducing internal tension in situations of uncertainty, evaluation and probable failure. Based on correlation analysis, it was found that the overall level of procrastination has positive relationships with a reduced level of interest (r = 0.48), underestimation of readiness to complete the task (r = 0.41), fear of responsibility (r = 0.34), orientation to social reward (r = 0.30), situational anxiety (r = 0.46), personal anxiety (r = 0.40), negative past (r = 0.39), fatalistic present (r = 0.42), and is also negatively correlated with orientation to the future (r = –0.45) and motivation to succeed (r = –0.42), which allowed us to empirically confirm the multifactorial nature of procrastination as a result of the interaction of cognitive, emotional and motivational determinants. According to the results of factor analysis, four latent factors were identified in the structure of procrastination: “time imbalance”, “emotional-anxious vulnerability”, “motivational-external orientation” and “perfectionistic rigidity”. Together, they explain 70.7% of the total variance. It was confirmed that procrastination is an integral psychological formation in which temporal, emotional, motivational and personal-regulatory characteristics interact. As a result of cluster analysis, a typology of students’ procrastination behavior was carried out and three psychologically distinct groups were identified: “adaptive realists” (26.8%), “uniquely anxious” (35.5%) and “motivational-amorphous” (37.7%). Representatives of the first cluster are characterized by moderate procrastination, relatively high motivation for success, lower levels of anxiety and a more balanced time perspective. The second cluster is characterized by the highest rates of procrastination and anxiety, pronounced self-critical perfectionism and emotionally conditioned avoidance of activity. The third cluster is characterized by low intrinsic motivation, external dependence, increased socially attributed and narcissistic perfectionism, as well as the risk of forming a stable demotivational position. The allocation of this typology became the basis for the individualization of psychocorrectional influence. An author’s program of psychocorrectional influence has been developed, aimed at reducing the manifestations of procrastination in a person and optimizing its psychological components. The program is a holistic system of psychological intervention, based on the principles of systematicity, unity of diagnosis and correction, causal, activity, individualized and comprehensive approaches. It includes three interrelated blocks: “Development of leadership potential and initiative of student youth”, “Reduction of anxiety and perfectionistic attitudes in students with an emotional-neurotic personality structure”, “Activation of the motivational sphere and formation of time self-regulation”. Each block includes psychoeducational, reflective, cognitive-behavioral and practically-oriented components aimed at working with the relevant psychological mechanisms of procrastination. The developed program takes into account typological differences in procrastination behavior and is focused on the development of initiative, responsibility, self-regulation skills, reducing anxiety, correcting maladaptive perfectionism, activating internal motivation and optimizing the time organization of activities. The effectiveness of the psychocorrectional impact program was assessed in a formative experiment organized on the basis of stratified randomization taking into account the previously established cluster structure of the sample. It was established that the implementation of the program in the experimental group provided a statistically significant decrease in the level of procrastination in all identified types, while in the control group the corresponding changes did not become statistically significant. It is proven that the implementation of the program is accompanied by positive dynamics of key psychological indicators related to overcoming procrastination behavior. In particular, an increase in the level of self-efficacy and internal motivation, as well as a decrease in situational anxiety, was recorded in the experimental group. The most pronounced psychocorrectional effect was found in groups that were characterized by increased anxiety, motivational instability and more pronounced procrastination at the ascertainment stage. The results of the analysis of variance with repeated measurements confirmed the statistically significant effect of the factors of group affiliation, time dynamics and their interaction, which indicates the effectiveness of the proposed psychocorrectional program. Correlation-regression analysis showed that the reduction in procrastination is most associated with an increase in the level of self-efficacy, increased internal motivation and reduced anxiety. Thus, it has been proven that the leading psychological mechanisms for overcoming procrastination are the activation of the internal subjective position, strengthening confidence in one’s own abilities, the development of self-regulatory resources and reducing emotional tension. The practical significance of the study lies in the possibility of using its results in the activities of practical psychologists of higher education institutions, psychological services, student support and counseling centers. The developed program can be implemented in the practice of psychocorrectional and psychoprophylactic work with student youth in order to reduce procrastination, increase the level of self-regulation, internal motivation and emotional stability. The research materials can be used in teaching the academic disciplines “General Psychology”, “Personality Psychology”, “Age and Pedagogical Psychology”, “Psychodiagnostics”, “Psychocorrection”, as well as in the development of training and consulting programs for youth.
Опис
Ключові слова
прокрастинація, особистість, психологічні складові прокрастинації, саморегуляція, мотивація, внутрішня мотивація, самоефективність, тривожність, перфекціонізм, часова перспектива, психологічне благополуччя, студентська молодь, кластерна типологізація, психокорекційний вплив, психокорекційна програма, procrastination, personality, psychological components of procrastination, self-regulation, motivation, internal motivation, self-efficacy, anxiety, perfectionism, time perspective, psychological well-being, student youth, cluster typology, psychocorrectional influence, psychocorrectional program, 053 Психологія
Бібліографічний опис
Долгоносенко В. В. Психологічні складові прокрастинації особистості : дис. … д-ра філос. у галузі 05 Соціальні та поведінкові науки : 053 / В. В. Долгоносенко ; наук. керівник О. І. Кононенко ; Одес. нац. ун-т імені І. І. Мечникова. Одеса, 2026. 332 с.
DOI
ORCID:
УДК
159.944.3