Італія в політичних та економічних євроатлантичних інтеграційних процесах (1949-1999 рр.)
Вантажиться...
Дата
2025
Науковий керівник
Укладач
Редактор
Назва журналу
ISSN
E-ISSN
Назва тому
Видавець
Анотація
Самофатов М. І. Італія в політичних та економічних євроатлантичних інтеграційних процесах (1949-1999 рр.) Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 — Історія та археологія. — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, м. Одеса, 2025. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Історія євроатлантичної інтеграції другої половини XX століття є фундаментальним науковим завданням, що має виключне значення для розуміння сучасної міжнародної системи. Класичний період характеризується формуванням основи нової архітектури безпеки та співпраці в Європі, яка є реакцією на руйнівні наслідки Другої світової війни. Північноатлантичний альянс, створений у квітні 1949 року, та подальший розвиток європейських інтеграційних структур, починаючи з ЄЕС, створили сутність сучасного євроатлантичного співтовариства. Особливе значення має аналіз механізмів історичного подолання суперечностей між європейськими державами, зокрема трансформація франко-німецьких антагоністичних відносин у партнерство, що змінило природу післявоєнної системи міжнародних відносин.
Процес євроатлантичної інтеграції дозволяє оцінити механізми єдиного економічного та правового простору, що створив фундамент сучасного Європейського союзу та НАТО. Вони відіграли важливу роль в облаштуванні демократичних інститутів у Західній Європі та зміцненні ефективної альтернативи комунізму в умовах біполярної конфронтації.
Актуальність історичних досліджень проблематики обумовлена ознайомленням із сучасними викликами євроатлантичної інтеграції, зокрема забезпеченням стабільності процесів розширення НАТО, усуненням кризових явищ в ЄС, необхідністю протидіяти агресії з боку РФ. Історичний аналіз допомагає здобути уроки з минулого досвіду, приходити до найбільш раціональних політичних рішень у теперішньому та обирати найкращу стратегію розвитку на майбутнє.
Дисертація присвячена участі Італії в розбудові та зміцненні політичної та економічної системи співпраці між країнами Заходу в другій половині XX ст. Метою роботи є комплексне дослідження інтеграції Італії до євроатлантичних політичних та економічних структур у період з 1949 по 1999 рр. Предмет дослідження – політичні та економічні аспекти участі Італії в євроатлантичних інтеграційних процесах.
Актуальність теми містить у собі соціально-політичний та академічний аспекти. Перший визначається поточним зовнішньополітичним курсом України на вступ до ЄС і НАТО. В рамках євроатлантичного партнерства Італія є одним з основних партнерів нашої держави. З іншої сторони, в українській історіографії відсутні праці, в яких би всебічно розглядалося питання євроатлантичної інтеграції протягом 1949-1999 рр. Таким чином, дана робота сприяє більш глибокому дослідженню теми і може використовуватися для розробки відповідних навчальних курсів та подальших наукових дослідженнях.
У вступі продемонстрована актуальність теми дисертації, визначені об’єкт та предмет дослідження, хронологічні та територіальні рамки роботи. Були визначені мета і завдання дисертації, методологія дослідження, показані наукова новизна та практичне значення. Був наданий перелік публікацій та виступів на конференціях, що засвідчують апробацію результатів.
У першому розділі був проведений аналіз джерельної бази та літератури дослідження. Джерела були розподілені на чотири групи, в залежності від форми. Першу групу складають офіційні документи: нормативно-правові документи Італії, міжнародні угоди та меморандуми, резолюції та декларації міжнародних організацій, прес-релізи, офіційні декларації та промови державних і політичних діячів, звіти парламенту Італії та міжнародних організацій, соціологічні та статистичні матеріали. Друга група джерел, а саме діловодні документи, включають у себе дипломатичне листування міністерства закордонних справ Італії та державного департаменту США, стенограми засідань Сенату та Палати депутатів італійського парламенту. Третя група джерел – матеріали преси – містить у собі програмні статті державних та політичних діячів, публікації партійної преси, інтерв’ю. Четверту групу – мемуари – формують опубліковані спогади італійських та зарубіжних історичних постатей.
Аналіз історіографії був здійснений за проблемним принципом. Найбільшу групу складають роботи, присвячені історії євроатлантичної інтеграції Італії. Встановлено, що найбільший внесок у вивчення цієї проблематики внесли італійські вчені. Окрім того, були виділені американська, британська та українська історіографія. Була надана характеристика ключових робіт. Окремо були розглянути роботи, присвячені питанням розвитку атлантичної та європейської інтеграції в цілому, виділені сучасні тенденції у дослідженні тематики.
У другому розділі «Євроатлантичний вибір Італії (1949-1962 рр.): від ідеї до реалізації» був проведений огляд основних тенденцій, що супроводжували включення Італії до євроатлантичних інтеграційних процесів. У першому підрозділі були досліджені політичні та економічні чинники вступу Італії до НАТО. У другому підрозділі продемонстровано еволюцію участі Італії в євроінтеграційних процесах протягом 1950-х рр., показана динаміка входження італійської економіки у спільний ринок. У третьому підрозділі показаний взаємозв’язок між європейською інтеграцією та економічним «бумом» 1957-1962 рр. В цілому, період 1949-1962 рр. став для Італії «золотим віком», що забезпечив повернення країні вагомого міжнародного статусу і заклав фундамент для майбутнього розвитку.
У третьому розділі «Міст між Заходом і Сходом: Італія як міжнародний посередник (1963-1987 рр.)» досліджується еволюція зовнішньої політики Італії в рамках євроатлантичної інтеграції у зазначений період. У першому підрозділі висвітлюються сюжети, пов’язані з 1960-ті рр.: участь у Карибській кризі, «лівий поворот», розбудова східної політики, еволюція відносин із НАТО, участь Італії у перебудові європейської фінансової системи. Другий підрозділ присвячений відповіді Італії на міжнародні та внутрішні виклики 1970-х рр., задіянню механізмів ЄС та НАТО для їх вирішення, а також появі альтернативних проєктів європейської інтеграції від італійських опозиційних партій. У третьому підрозділі був зроблений акцент на участі Італії в реформуванні європейських інституцій. Зокрема, було наголошено на особливій ролі Італії у прийнятті рішення про перехід до ЄС як до нової стадії європейської інтеграції. У підсумку, період з 1963 по 1987 рр. мав неоднозначні наслідки для розвитку держави, однак негативні наслідки кризових явищ були пом’якшені завдяки співпраці з країнами ЄЕС та НАТО.
У четвертому розділі «Інституційне зміцнення та перехід до проактивної політики у євроатлантичній інтеграції (1988-1989 рр.)» був проведений огляд нового етапу участі Італії в євроатлантичних інтеграційних процесах. У першому підрозділі досліджується, як саме завершення «холодної війни» вплинуло на переорієнтацію зовнішньополітичної стратегії Риму і на парламентську систему країни, а також надається оцінка комплексу заходів, направлених на приведення італійської економіки у відповідність до вимог Брюсселю. У другому підрозділі розглядається вплив вступу до ЄС на ключові події італійської історії початку 1990-х рр.: скандалу «Чисті руки» та переходу до політичної системи Другої республіки. Третій підрозділ присвячений таким темам, як євроінтеграційні реформи Італії, участь Італії в миротворчих операціях НАТО та ООН, політиці Риму в рамках розширення ЄС та НАТО.
У висновках наведені головні результати дослідження. В цілому, протягом 1949-1999 рр. Італія приймала активну участь в діяльності євроатлантичних інституцій, засновницею яких вона була. Запропонована автором періодизація дозволяє простежити еволюцію євроатлантичної стратегії держави. Вона складалася з двох компонентів: європейської та атлантичної інтеграції, співвідношення між якими могло змінюватися у різні періоди часу. В цілому, протягом другої половини XX ст. Італія стала важливим актором у сфері євроатлантичної інтеграції та сприяла її зміцненню та розбудові. Спостерігався і зворотній ефект: участь у міжнародних інституціях зміцнювала державу, сприяла економічному розвитку та зростанню рівня життя суспільства.
Samofatov Mykhailo. Italy in Political and Economic Euro-Atlantic Integration Processes (1949-1999). Dissertation submitted for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 032 — History and Archaeology. — Odesa National University named after I. I. Mechnikov, Odesa, 2025. — A qualifying research paper on manuscript rights. The history of Euro-Atlantic integration in the second half of the 20th century is a fundamental scientific task that holds exceptional significance for understanding the modern international system. The classical period is characterized by the establishment of the foundation for a new security and cooperation architecture in Europe, which is a response to the devastating consequences of World War II. The North Atlantic Alliance, created in April 1949, and the subsequent development of European integration structures, starting with the EEC, formed the essence of the modern Euro-Atlantic community. Analyzing the mechanisms of historical overcoming of contradictions among European states is particularly important, especially the transformation of Franco-German antagonistic relations into a partnership, which changed the nature of the postwar system of international relations. The process of Euro-Atlantic integration allows for the assessment of the mechanisms of a unified economic and legal space, which has created the foundation of the modern European Union and NATO. They played an important role in establishing democratic institutions in Western Europe and strengthening an effective alternative to communism during the bipolar confrontation. The relevance of historical research on this issue is determined by the need to address contemporary challenges of Euro-Atlantic integration, particularly ensuring the stability of NATO's expansion processes, eliminating crises within the EU, and the necessity to counter aggression from the Russian Federation. Historical analysis helps draw lessons from past experiences, arrive at the most rational political decisions in the present, and choose the best development strategy for the future. The dissertation is dedicated to Italy's participation in the development and strengthening of the political and economic cooperation system among Western countries in the second half of the 20th century. The aim of the work is a comprehensive study of Italy's integration into Euro-Atlantic political and economic structures from 1949 to 1999. The subject of the research is the political and economic aspects of Italy's involvement in Euro-Atlantic integration processes. The relevance of the topic encompasses both social-political and academic aspects. The first is determined by Ukraine's current foreign policy course towards joining the EU and NATO. Within the framework of Euro-Atlantic partnership, Italy is one of our country's main partners. On the other hand, there are no works in Ukrainian historiography that comprehensively address the issue of Euro-Atlantic integration during the years 1949-1999. Thus, this work contributes to a deeper study of the topic and can be used for the development of relevant educational courses and further scientific research. The introduction demonstrates the relevance of the dissertation topic, defines the object and subject of the research, and outlines the chronological and territorial framework of the work. The goals and tasks of the dissertation, the research methodology, and the scientific novelty and practical significance are presented. A list of publications and conference presentations is provided, confirming the validation of the results. In the first chapter, an analysis of the source base and literature of the research was conducted. The sources were divided into four groups based on their form. The first group consists of official documents: normative legal documents of Italy, international agreements and memoranda, resolutions and declarations of international organizations, press releases, official statements and speeches by state and political figures, reports from the Italian Parliament and international organizations, as well as sociological and statistical materials. The second group of sources, namely administrative documents, includes diplomatic correspondence from the Italian Ministry of Foreign Affairs and the U.S. Department of State, as well as transcripts of meetings from the Senate and the Chamber of Deputies of the Italian Parliament. The third group of sources—press materials—contains program articles by state and political figures, publications from party press, and interviews. The fourth group—memoirs—comprises published recollections of Italian and foreign historical figures. The analysis of historiography was conducted based on a thematic principle. The largest group consists of works dedicated to the history of Italy's Euro-Atlantic integration. It was established that the greatest contribution to the study of this issue has been made by Italian scholars. Additionally, American, British, and Ukrainian historiography were highlighted. A characterization of key works was provided. Works addressing the development of Atlantic and European integration as a whole were examined separately, and contemporary trends in the study of the topic were identified. In the second chapter, "Italy's Euro-Atlantic Choice (1949-1962): From Idea to Implementation," an overview of the main trends accompanying Italy's inclusion in Euro-Atlantic integration processes was conducted. The first subsection examined the political and economic factors behind Italy's accession to NATO. The second subsection demonstrated the evolution of Italy's participation in Euro-integration processes during the 1950s, showing the dynamics of the Italian economy's entry into the common market. The third subsection illustrated the relationship between European integration and the economic "boom" of 1957-1962. Overall, the period from 1949 to 1962 became a "golden age" for Italy, ensuring the country's return to significant international status and laying the foundation for future development. In the third chapter, "A Bridge Between East and West: Italy as an International Mediator (1963-1987)," the evolution of Italy's foreign policy within the framework of Euro-Atlantic integration during this period is examined. The first subsection highlights events related to the 1960s: participation in the Caribbean crisis, the "left turn," the development of Eastern policy, the evolution of relations with NATO, and Italy's involvement in the restructuring of the European financial system. The second subsection is dedicated to Italy's response to international and domestic challenges of the 1970s, the engagement of EU and NATO mechanisms to address these challenges, and the emergence of alternative European integration projects from Italian opposition parties. The third subsection emphasizes Italy's participation in the reform of European institutions, particularly highlighting Italy's special role in the decision to transition to the EU as a new stage of European integration. Ultimately, the period from 1963 to 1987 had ambiguous consequences for the development of the state; however, the negative effects of the crises were mitigated through cooperation with the EEC and NATO countries. In the fourth chapter, "Institutional Strengthening and the Shift to Proactive Policy in Euro-Atlantic Integration (1988-1989)," an overview of a new stage of Italy's participation in Euro-Atlantic integration processes is provided. The first subsection examines how the end of the "Cold War" influenced the reorientation of Rome's foreign policy strategy and the parliamentary system of the country, as well as an assessment of the set of measures aimed at aligning the Italian economy with Brussels' requirements. The second subsection discusses the impact of joining the EU on key events in Italian history in the early 1990s: the "Clean Hands" scandal and the transition to the political system of the Second Republic. The third subsection is dedicated to topics such as Italy's Euro-integration reforms, Italy's participation in NATO and UN peacekeeping operations, and Rome's policy within the framework of EU and NATO expansion. The conclusions present the main results of the research. Overall, from 1949 to 1999, Italy actively participated in the activities of Euro-Atlantic institutions, of which it was a founding member. The periodization proposed by the author allows for tracking the evolution of the state's Euro-Atlantic strategy. It consisted of two components: European and Atlantic integration, the relationship between which could change over different periods. In general, during the second half of the 20th century, Italy became an important actor in the field of Euro-Atlantic integration and contributed to its strengthening and development. A reverse effect was also observed: participation in international institutions strengthened the state, promoted economic development, and improved the standard of living for society.
Samofatov Mykhailo. Italy in Political and Economic Euro-Atlantic Integration Processes (1949-1999). Dissertation submitted for the degree of Doctor of Philosophy in the specialty 032 — History and Archaeology. — Odesa National University named after I. I. Mechnikov, Odesa, 2025. — A qualifying research paper on manuscript rights. The history of Euro-Atlantic integration in the second half of the 20th century is a fundamental scientific task that holds exceptional significance for understanding the modern international system. The classical period is characterized by the establishment of the foundation for a new security and cooperation architecture in Europe, which is a response to the devastating consequences of World War II. The North Atlantic Alliance, created in April 1949, and the subsequent development of European integration structures, starting with the EEC, formed the essence of the modern Euro-Atlantic community. Analyzing the mechanisms of historical overcoming of contradictions among European states is particularly important, especially the transformation of Franco-German antagonistic relations into a partnership, which changed the nature of the postwar system of international relations. The process of Euro-Atlantic integration allows for the assessment of the mechanisms of a unified economic and legal space, which has created the foundation of the modern European Union and NATO. They played an important role in establishing democratic institutions in Western Europe and strengthening an effective alternative to communism during the bipolar confrontation. The relevance of historical research on this issue is determined by the need to address contemporary challenges of Euro-Atlantic integration, particularly ensuring the stability of NATO's expansion processes, eliminating crises within the EU, and the necessity to counter aggression from the Russian Federation. Historical analysis helps draw lessons from past experiences, arrive at the most rational political decisions in the present, and choose the best development strategy for the future. The dissertation is dedicated to Italy's participation in the development and strengthening of the political and economic cooperation system among Western countries in the second half of the 20th century. The aim of the work is a comprehensive study of Italy's integration into Euro-Atlantic political and economic structures from 1949 to 1999. The subject of the research is the political and economic aspects of Italy's involvement in Euro-Atlantic integration processes. The relevance of the topic encompasses both social-political and academic aspects. The first is determined by Ukraine's current foreign policy course towards joining the EU and NATO. Within the framework of Euro-Atlantic partnership, Italy is one of our country's main partners. On the other hand, there are no works in Ukrainian historiography that comprehensively address the issue of Euro-Atlantic integration during the years 1949-1999. Thus, this work contributes to a deeper study of the topic and can be used for the development of relevant educational courses and further scientific research. The introduction demonstrates the relevance of the dissertation topic, defines the object and subject of the research, and outlines the chronological and territorial framework of the work. The goals and tasks of the dissertation, the research methodology, and the scientific novelty and practical significance are presented. A list of publications and conference presentations is provided, confirming the validation of the results. In the first chapter, an analysis of the source base and literature of the research was conducted. The sources were divided into four groups based on their form. The first group consists of official documents: normative legal documents of Italy, international agreements and memoranda, resolutions and declarations of international organizations, press releases, official statements and speeches by state and political figures, reports from the Italian Parliament and international organizations, as well as sociological and statistical materials. The second group of sources, namely administrative documents, includes diplomatic correspondence from the Italian Ministry of Foreign Affairs and the U.S. Department of State, as well as transcripts of meetings from the Senate and the Chamber of Deputies of the Italian Parliament. The third group of sources—press materials—contains program articles by state and political figures, publications from party press, and interviews. The fourth group—memoirs—comprises published recollections of Italian and foreign historical figures. The analysis of historiography was conducted based on a thematic principle. The largest group consists of works dedicated to the history of Italy's Euro-Atlantic integration. It was established that the greatest contribution to the study of this issue has been made by Italian scholars. Additionally, American, British, and Ukrainian historiography were highlighted. A characterization of key works was provided. Works addressing the development of Atlantic and European integration as a whole were examined separately, and contemporary trends in the study of the topic were identified. In the second chapter, "Italy's Euro-Atlantic Choice (1949-1962): From Idea to Implementation," an overview of the main trends accompanying Italy's inclusion in Euro-Atlantic integration processes was conducted. The first subsection examined the political and economic factors behind Italy's accession to NATO. The second subsection demonstrated the evolution of Italy's participation in Euro-integration processes during the 1950s, showing the dynamics of the Italian economy's entry into the common market. The third subsection illustrated the relationship between European integration and the economic "boom" of 1957-1962. Overall, the period from 1949 to 1962 became a "golden age" for Italy, ensuring the country's return to significant international status and laying the foundation for future development. In the third chapter, "A Bridge Between East and West: Italy as an International Mediator (1963-1987)," the evolution of Italy's foreign policy within the framework of Euro-Atlantic integration during this period is examined. The first subsection highlights events related to the 1960s: participation in the Caribbean crisis, the "left turn," the development of Eastern policy, the evolution of relations with NATO, and Italy's involvement in the restructuring of the European financial system. The second subsection is dedicated to Italy's response to international and domestic challenges of the 1970s, the engagement of EU and NATO mechanisms to address these challenges, and the emergence of alternative European integration projects from Italian opposition parties. The third subsection emphasizes Italy's participation in the reform of European institutions, particularly highlighting Italy's special role in the decision to transition to the EU as a new stage of European integration. Ultimately, the period from 1963 to 1987 had ambiguous consequences for the development of the state; however, the negative effects of the crises were mitigated through cooperation with the EEC and NATO countries. In the fourth chapter, "Institutional Strengthening and the Shift to Proactive Policy in Euro-Atlantic Integration (1988-1989)," an overview of a new stage of Italy's participation in Euro-Atlantic integration processes is provided. The first subsection examines how the end of the "Cold War" influenced the reorientation of Rome's foreign policy strategy and the parliamentary system of the country, as well as an assessment of the set of measures aimed at aligning the Italian economy with Brussels' requirements. The second subsection discusses the impact of joining the EU on key events in Italian history in the early 1990s: the "Clean Hands" scandal and the transition to the political system of the Second Republic. The third subsection is dedicated to topics such as Italy's Euro-integration reforms, Italy's participation in NATO and UN peacekeeping operations, and Rome's policy within the framework of EU and NATO expansion. The conclusions present the main results of the research. Overall, from 1949 to 1999, Italy actively participated in the activities of Euro-Atlantic institutions, of which it was a founding member. The periodization proposed by the author allows for tracking the evolution of the state's Euro-Atlantic strategy. It consisted of two components: European and Atlantic integration, the relationship between which could change over different periods. In general, during the second half of the 20th century, Italy became an important actor in the field of Euro-Atlantic integration and contributed to its strengthening and development. A reverse effect was also observed: participation in international institutions strengthened the state, promoted economic development, and improved the standard of living for society.
Опис
Ключові слова
Італія, євроатлантична інтеграція, європейська інтеграція, Європейське Економічне Співтовариство, Європейський Союз, НАТО, Європа, «холодна війна», США, міжнародні відносини, зовнішня політика, співробітництво, європейська безпека, міжнародна безпека, ядерна безпека, Italy, Euro-Atlantic integration, European integration, European Economic Community, European Union, NATO, Europe, Cold War, USA, international relations, foreign policy, cooperation, European security, international security, nuclear security, 032 Історія та археологія
Бібліографічний опис
Самофатов М. І. Італія в політичних та економічних євроатлантичних інтеграційних процесах (1949-1999 рр.) : дис. … д-ра філос. : 032 Історія та археологія 03 Гуманітарні науки / М. І. Самофатов ; наук. кер. В. Г. Кушнір ; Одес. нац. ун-т імені І. І. Мечникова. – Одеса, 2025. – 252 с.
DOI
ORCID:
УДК
94(450):327(4)"1949/1999"