Дисертації РГФ
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Дисертації РГФ за Ключові слова "communicative tactics"
Зараз показуємо 1 - 3 з 3
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Вербальні та паравербальні засоби реалізації стратегії мітигації в англомовному художньому дискурсі(2023) Деде, Юлія Володимирівна; Dede, Yuliia V.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD) за спеціальністю 035 Філологія. Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, м. Одеса, 2023. Дисертація присвячена дослідженню вербальних та паравербальних засобів реалізації стратегії мітигації в англомовному художньому дискурсі. У фокусі роботи перебуває мітигація як комунікативна стратегія, спрямована мінімізувати порушення території партнера з комунікації за рахунок модифікації значення пропозиції, зниження категоричності або ухильності. Основу роботи складає ілюстративний матеріал з художніх творів американських та британських письменників 21 століття та із сучасних англомовних фільмів, що містять комунікативні вияви мітигації. Теоретичну основу роботи становлять праці з комунікативної лінгвістики (Ф. С. Бацевича, Л. Р. Безуглої, І. А. Бехти, С. А. Жаботинської, Т. Ю. Ковалевської, І. М. Колегаєвої, В. А. Кухаренко, Г. І. Приходько, А. П. Романченко), прагмалінгвістики (С. Блюм-Калка, Дж. Каспера, Б.Фрейзера, Дж. Ліча, В. Б. Великороди, І. О. Ківенко, І. Б. Морозової, А. П. Романченко), когнітивної лінгвістики (Ф. С. Бацевича, Л. Р. Безуглої, І. А. Бехти, Н. О. Бігунової, Х. Кларка, Т. Ковалевської, Н. Кондратенко, Р. Ленекера, С. Шабат-Савки, І. Шевченко), паралінгвістики (Н. Ю. Бутенко, А. В. Жуковської, К. А. Кендона, Т. Ю. Ковалевської, О. М. Мельник, М. Непа, Т. Осіпової, О. О. Селіванової, І. І. Сєрякової, Л. В. Солощук, О. М. Трумко). Наразі негайного вивчення потребують когнітивно-прагматична природа явища мітигації; комунікативні ситуації, в яких мовці вдаються до мітигації; співвіднесення мітигації із суміжними явищами, вербальні та паравербальні шляхи віддзеркалення мітигації у мовленні; комунікативні тактики мітигації, що стало поштовхом для пропонованого дослідження. В дисертації встановлено співвідношення терміну мітигації із суміжними термінами ввічливість, некатегоричність, хеджування та евфемізація, надано власне визначення явища мітигації як комунікативної стратегії негативної ввічливості. Контекстуально-інтерпретаційний аналіз діалогічних контекстів художнього дискурсу, в яких персонажі пом’якшують загрозливі для «обличчя» висловлення, уможливив укладання класифікації загрозливих для «обличчя» мовленнєвих актів, що у ввічливому спілкуванні потребують пом’якшення: 1) незгода з думкою співрозмовника, 2) негативна оцінка адресата або його вчинків, 3) докор, 4) відмова, 5) погана новина, 6) прохання, 7) порада, 8) промісив, 9) ухилення від відповіді, 10) завершення спілкування. В роботі запропонована встановлено, що мітигація загрозливих для «обличчя» мовленнєвих актів відбувається за допомогою комунікативних тактик зниження категоричності, часткової згоди, вибачення, жалкування, подяки, позитивної оцінки, обіцянки, «туманної» відповіді, непрямого вираження загрозливого для «обличчя» акту, які спрямовані на зниження ризику суперечки, запобігання або усунення конфлікту і підвищення ефективності комунікативних дій. Спостереження над паравербальною поведінкою персонажів англомовного кінодискурсу уможливило створення реєстру паравербальних ознак, які увиразнюють мовленнєві вияви мітигації: фонаційні (уповільнення темпу, заїкання, велика пауза, тиха гучність), пантомімічні (заперечне хитання головою, опущена голова, підйом брів), мануальні (піднесення руки до рота, розведення руками), мімічні (посмішка, примруження) та ситуаційно-конфігураційні (зітхання, погляд) тощо. Проведений аудиторський та електроакустичний аналіз інтонаційно-просодичних засобів вираження мітигації дає підстави стверджувати, що загалом тональні всіх мітигативних фраз вищі за середні показники кінодискурсу. Гучність (інтенсивність) мітигативних фраз є середньою і незначно коливається в залежності від типу тактики. Показники тривалості мітигативних фраз виявляють значну гендерну залежність. Мітигативні фрази в жіночому виконанні значно довші за фрази в чоловічому виконанні. Аудиторський та електроакустичний аналіз також уможливив встановлення диференційних просодичних ознак мітигативних тактик. Виявилося, що тактика непрямого вираження інтенції характеризується найдовшими репліками і тому завжди має шкалу (низхідну, висхідну або рівну), яка переважно поєднується з висхідним тоном, вирізняється високим тональним рівнем і трохи уповільненою швидкістю вимовляння. Фрази «туманної» відповіді вирізняються дещо зменшеною гучністю. Тактика позитивної оцінки характеризується найбільшою варіативністю ядрових тонів, вжитих у фразах, та уповільненням швидкості вимовляння. Тональний рівень вимовляння фраз позитивної оцінки має гендерну залежність: у мовленні жінок він є високим, а у мовленні чоловіків – середнім. Тільки для тактики жалкування характерним виявився висхідно-низхідний тон. Фрази жалкування характеризуються варіативністю шкал: низхідною, висхідною, ковзною та скандентною. Тональний рівень фраз жалкування теж має гендерну залежність: жінки оформлюють ці фрази високим, а чоловіки – середнім тональним рівнем. Тактики обіцянки найчастіше серед усіх тактик оформлюються низхідним ядровим тоном. Фрази обіцянки вирізняються вузьким тональним діапазоном і трохи прискореною швидкістю вимовляння. Фрази тактики вибачення є найкоротшими, тому вони не мають передтермінального контуру, їх тональний діапазон є вузьким, а швидкість уповільненою. На відміну від інших тактик, фрази часткової згоди вирізняються вузьким діапазоном, їм притаманний прискорений темп. Для тактики зниження категоричності характерною є мелодійна варіативність: різноманітні ядрові тони поєднуються з низхідною, висхідною або рівною шкалою.Документ Лінгвопрагматична характеристика персонажа-сищика в англомовному художньому дискурсі(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2024) Косовець, Маргарита Валеріївна; Kosovets, Marharyta V.Косовець М. В. Лінгвопрагматична характеристика персонажа-сищика в англомовному художньому дискурсі. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD) за спеціальністю 035 Філологія. Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, м. Одеса, 2024. У фокусі уваги сучасної лінгвістичної прагматики перебуває мовлення в процесі його породження та сприйняття, умови, за яких людина використовує мовні засоби у спілкуванні. Це передусім умови адекватного добору й використання одиниць і категорій мови з метою досягнення найефективнішого впливу на партнера по комунікації. Стає очевидною необхідність систематизації та узагальнення численних емпіричних даних, що свідчать про зумовленість вибору моделей комунікативної поведінки певними типами комунікативних стратегій. Дисертація присвячена висвітленню результатів дослідження комунікативних стратегій і тактик, до яких вдається персонаж-сищик під час розслідування злочину. В реальній комунікації встановити комунікативні стратегії та тактики мовця вкрай важко, проте в художньому дискурсі за допомогою авторських ремарок та внутрішнього мовлення персонажів прагматичні наміри комунікантів, їх комунікативні інтенції, стратегії та тактики піддаються контекстуально-інтерпретаційному аналізу. У фокусі пропонованої розвідки перебувають комунікативні стратегії і тактики, якими послуговується сищик-професіонал та сищик-аматор, персонажі англомовного художнього детективного дискурсу, задля того, щоб отримати необхідну інформацію та розкрити злочин. Теоретичну основу роботи становлять праці з прагмалінгвістики (Ф. С. Бацевича, І. О. Ківенко, О. І. Морозової, Р. Данзігера, Г. П. Грайса, Т. А. ван Дейка, Дж. Сьорла), когнітивної лінгвістики (Л. Р. Безуглої, І. А. Бехти, Н. О. Бігунової, І. Б. Каузи, Т. Ю. Ковалевської, Н. В. Кондратенко, О. І. Морозової, О. М. Мраморнової, Г. О. Олійник, С. Шабат-Савки), фоностилістики (Бровченко, 2006; Корольова, Григорян, Дьоміна, 2021; Деде, 2023; Ланчуковська, Хапіна, 2019; Матієнко-Сільницька, 2020; Олійник, 2019; Р. Роач, 1990; Шевченко, 2023 та ін.). Художній детективний дискурс постає як статусно-рольове спілкування, що побудовано у певній послідовності з дотриманням стереотипу та зображено автором таким чином, щоб утримувати читача у напрузі до моменту розкриття особи вбивці. Детективний дискурс характеризується процесуальністью (опитуванням свідків та підозрюваних) та логічним аналізом фактів, яке здійснює детектив та його помічник(и). Хронотоп детективного дискурсу – це просторово-часові координати, в межах яких відбувається розслідування злочину (як правило, вбивства) з моменту скоєння злочину до моменту його розкриття. Хронотоп охоплює не тільки місце злочину, а й місця, де проводиться опитування свідків та підозрілих і в кінці виголошується підозра. Моделювання персонажів детективного дискурсу включає п'ять типів комунікативних особистостей: Детектив, Вбивця, Помічник Детектива, Свідок, Жертва. Спостереження над персонажним мовленням художнього дискурсу, контекстуально-інтерпретаційний аналіз настанов та інтенцій детектива уможливили укладання класифікації комунікативних стратегій і тактик, які допомагають йому розкрити злочин: 1. стратегія прямого опитування та контролю над ходом бесіди, яка реалізується комунікативними тактиками безпосереднього запитання, уточнення, вимогою говорити по суті (повернення до теми бесіди) та перебивання, ухилення від відповіді. 2. стратегія емоційного впливу, яка реалізується комунікативними тактиками: прохання, солідарізації / співчуття, заспокоєння / пом’ягшення, вибачення, докору, обіцянки. 3. стратегія маніпулювання, яка маніфестується тактиками провокування, попередження, погрози, шантажу, вмовляння та лестощів, обдурювання. Порівняння вербальної поведінки детектива-поліцейського та детектива-аматора демонструє схожі тенденції використання стратегій та тактик, що обумовлено їхнім схожим соціально-рольовим статусом: поліцейський констебль Хейміш Макбет не має доступу до поліцейських ресурсів і покладається тільки на власний інтелект, працьовитість та бажання будь-якою ціною розкрити злочин. Так само, як і детектив-аматор Агата Рейзин, він опитує свідків та підозрілих, не маючи на це повноважень. Цим пояснюється те, що вживання стратегії прямого опитування та контролю над ходом бесіди є характерним лише для половини з досліджених комунікативних ситуацій, а в інших ситуаціях детективи обох типів йдуть на «стратегічні хитрощі», вдаються до стратегій емоційного та маніпулятивного впливу, щоб привернути до себе свідків і «вивудити» у них потрібні відомості. Здійснене аудиторське та електроакустичне дослідження просодичної організації мовлення поліцейського детектива та детектива-аматора свідчить про існування певного набору частотних, темпоральних та динамічних параметрів, що беруть участь у диференціації тієї чи іншої комунікативної стратегії і тактики та утворюють просодичний образ детектива у кінематографічному дискурсі.Документ Світська бесіда і пліткарство як жанри фатичного спілкування (на матеріалі англомовного художнього літературного дискурсу і кінодискурсу)(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2024) Базарова, Ірина; Bazarova, IrynaБазарова І. Світська бесіда і пліткарство як жанри фатичного спілкування (на матеріалі англомовного художнього літературного дискурсу і кінодискурсу). Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD) за спеціальністю 035 Філологія. Одеський національний університет ім. І.І Мечникова, м. Одеса, 2024. Рефероване дисертаційне дослідження присвячено встановленню та аналізу прагматично-комунікативних рис світської бесіди і пліткарства як жанрів фатичного спілкування. Феномени світської бесіди і пліткарства розглянуто в зображеному персонажному дискурсі, відтвореному в рамках літературного та кінематографічного твору. Фатичні мовленнєві жанри посідають важливе місце у соціокультурній практиці як повсякденно здійснювані комунікативні процеси, що розраховані на пошук співчуття, співпереживання, солідаризації з іншими комунікантами. Мовець прагне того, щоб зрозуміли його емоційний стан, поспівчували йому, він охоче вступає в контакт з незнайомими або малознайомими людьми, готовими його вислухати, наприклад, у черзі, у вагоні поїзда тощо. Таке спілкування заради спілкування, яке є інформативно незначущим, виявляється, тим не менш, найважливішим регулятором життя суспільства, засобом наближення до інших, введення їх у коло «своїх». Теоретичну основу роботи становлять праці з психолінгвістики (Седов, 1997; Alshehre, 2017; Beck, 2010; McCarthy, 2003) соціолінгвістики (Формановская, 2006; Banda, 2005; Cook, 2012; Coupland, 2000, 2003; Ritchie, 2011), комунікативної лінгвістики (Бацевич, 2004; Винокур, 2007; Матюхіна, 2014; Donovan, 2007; Drew, Chilton, 2014; Fine, 2002; Holba, 2008; Laver, 1981), когнітивної лінгвістики (Жуйкова, 2020; Климентова, 2014; Черненко, 2007; Schneider, 1988; Ventola, 1979), лінгвокультурології (Морозова, 2019; Graham, 2013; Lewis, 1995; Maschler, Estlein, 2008; Miller, 2006), теорії мовленнєвих актів (Ківенко, 2018; Кузьменко, 2014; Почепцов, 2001; Приходько, Приходченко, 2023; Padilla, 2005) та ін. Дефініційний аналіз лексем світська бесіда та плітки виявляє спільну для обох феноменів сему легкості та дозволяє протипоставити їх за семами ввічливості (small talk) та недоброзичливості (gossip), банальності і стандартності (small talk) vs сема інтимності (gossip). Відмінності досліджуваних понять виявляються в тематиці (плітки – приватне життя третьої особи; теми світської бесіда є значно різноманітнішими (світські новини, погода, музика, хобі, спорт, плітки), а також в їхньому обсязі (світська бесіда є тривалішою). Крім того, різними виявляються стосунки між учасниками цих жанрів: світська бесіда можлива між співбесідниками різного ступеня знайомства; плітки розповсюджуються виключно між добре знайомими людьми, та підкреслюють близькі, довірливі стосунки між комунікантами. Сутність світської бесіди полягає у виявленні інтересу до співрозмовника та пошуку спільних інтересів з ним. Світська бесіда є приємною, етикетно й культурно детермінованою розмовою з жорсткою соціально-культурною регламентацією тематичного репертуару, що має на меті встановлення вербального контакту, його розвиток і розмикання. Найбільш типовими ситуаціями світської бесіди є традиційна етикетна ситуація знайомства та представлення незнайомих осіб; ситуація очікування (на автобусній зупинці, станції, у приймальні лікаря і т.і.); світські прийоми, презентації; випадкова зустріч знайомих. В дисертаційному дослідженні світська бесіда визначається як гіпержанр художнього дискурсу, ввічлива комунікація на регламентовані етикетом теми, що слугує для зміцнення соціальних зв’язків та набуває варіативних прагматичних рис в залежності від ступеня знайомства учасників комунікації та обставин спілкування. Якщо головним прагматичним наміром малознайомих комунікантів, вимушених проводити час разом, є уникнути незручного мовчання, то спілкування добре знайомих людей на світських закладах надає їм можливість відчути себе членом вузького, елітарного соціального кола, презентувати себе як досвічену, обізнану, легку у спілкуванні особу, продемонструвати артистизм та навички розважання. Повний сценарій світської бесіди включає вітання, поздоровлення, компліменти, або виявлення інтересу до справ співрозмовника; пошук спільних тем (у разі поверхневого знайомства) або презентацію власної особистості шляхом повідомлення цікавої новини, історії, жарту, плітки і т.і. (у разі дружніх стосунків); висловлення задоволення від спілкування або подяка за запрошення; обговорення можливостей наступної зустрічі; прощання. Проте, у художньому дискурсі світська бесіда часто постає у вигляді невеликих фрагментів, вкраплень, оскільки автори художніх творів, як правило, опікуються більше змістовним спілкуванням персонажів та динамічним розвитком сюжету. Пліткарство визначено в роботі як інформативно-фатичний жанр, який поєднує надання інформації та приємне проведення часу, отримання задоволення від спілкування, почуття причетності до обмеженого соціального кола. Плітки – це зібрана, доповнена або спотворена інформація різного ступеня достовірності про події приватного життя третіх осіб, а також їхня оцінка мовцем. Ці події мають бути незвичайними, прихованими від суспільства, «болючими» та такими, що утворюють емоційний вплив на певних комунікантів. Ця інформаційна складова пліток утворює їхню основну відмінність від жанру світської бесіди. Пліткарство, як і світська бесіда, має неофіційний характер спілкування, проте, характеризується довірливістю, емоційністю, інтересом до сфери особистих взаємин, оцінюванням поведінки відсутніх осіб. Основними темами пліток є фінанси обговорюваної особи, її вдача, її моральне життя, її спостережувана поведінка, зовнішній вигляд людини та її досягнення або відсутність досягнень. Встановлено, що пліткарство має більш аналітичний та емоційний характер, ніж світська бесіда, оскілки мовець не тільки поширює інформацію, а й аналізує, інтерпретує, додає «пікантні» подробиці. Плітки сприяють зміцненню соціальних зв’язків між пліткарями: критикуючи відсутню особу, пліткарі підтверджують спільні цінності та погляди, зміцнюють дружбу, будують альянси. Розроблено типовий сценарій плітки: 1) продукування пліток (що включає предикацію, яка випереджає повідомлення інформації про подробиці особистого життя третьої особи та маркує «ексклюзивний» характер цієї інформації (Have you heard..?, You’ll never believe it, but…); 2) інтерпретація пліток, що може випереджатися зневажливою характеристикою пліткарства як такого та виключним / вимушеним долученням мовця до нього, та обов’язково включає вираження оцінки поведінці третьої особи та залучення реципієнта(ів) до обговорення плітки; 3) зміна теми як фінал пліткарства (коли тема пліток вже вичерпана або учасники не бажають її обговорювати). Учасники світської бесіди лавірують між двома головними стратегічними установами: бути ввічливими та гідно репрезентувати себе. Це зумовлює використання двох основних комунікативних стратегій, якими послуговуються учасники художньої світської бесіди: стратегію виявлення інтересу до співрозмовника та стратегію самопрезентації. Першу забезпечують тактики схвалення зустрічі, довідування про справи співрозмовника, довідування про думку співрозмовника, згоди з думкою співрозмовника, компліменту, співчуття співрозмовникові. Другу стратегію в художньому дискурсі забезпечують тактики висловлювання думки, вираження сентенції, поради, тактика повідомлення новин та чуток, плітки, тактика хвастощів, тактика шпильки, жарту, ухилення від прямої відповіді та зміни теми. Таким чином, плітки можуть виступати не тільки окремим фатичним жанром, але й комунікативною тактикою в структурі гіпержанру світської бесіди.