Міжнародні та політичні дослідження
Постійне посилання зібрання
Галузь і проблематика: Науковий журнал “Вісник Одеського національного університету. Соціологія і політичні науки” видається з 2003 року. Журнал представляє статті, наукові огляди та емпіричні результати, які присвячені аналізу актуальних проблем сучасного суспільства і політичної трансформації процесів в міжнародному контексті. Він призначений для дослідників, науковців, викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
DOI 10.18524/2304-1439
Сайт видання: http://heraldiss.onu.edu.ua/
Переглянути
Нові надходження
Документ Філософський сенс сучасних геополітичних трансформацій(Гельветика, 2026) Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.У статті розглядається специфіка сучасної геополітичної ситуації, початок якої сягає кінця Холодної війни і розпаду СРСР. Пропонується авторський погляд на сучасну геополітичну ситуацію з точки зору культурно-ціннісного виміру геополітичних трансформацій як своєрідних циклів еволюції виду «homo sapiens». Визначається специфіка сучасної геополітичної трансформації як такої, що здійснюється на тлі девальвації людського розуму на користь штучного інтелекту, відсутності загально-зрозумілої ціннісної перспективи розвитку людства. Це може свідчити про певний еволюційний глухий кут розвитку виду «homo sapiens» або точку біфуркації подальшої еволюції виду з катастрофічними для базових людських цінностей наслідками. Автор припускає, що європейський раціоналізм з його гуманістичним пафосом всевладдя людського розуму девальвується, а новий ментальний порядок формуватиметься на культі штучного розуму, його «жерців» і «покровителів». Всесвітньо-історична іронія полягатиме в тому, що інтернет, що з’явився в ліберально-демократичній державі, де його поява спочатку декларувалася як поява «нового дому Розуму», незалежного від держави, стане згодом чинником посилення державного контролю над інтелектуальною свободою й тоталітаризацією самої держави. Національно-політична ідентичність і її гарант – національна держава витіснятимуться культурно-політичною ідентичністю у рамках «великих просторів» імперського типу. Нові державні утворення будуть захищені від інтелектуального впливу один на одного аналогом «великого китайського фаєрволу». Відповідно сучасна капіталістична світ-система з її глобалізованим ринком втратить своє значення у світовій економіці. Світова економіка буде сегментована відповідно до геополітичних зв’язків на основі нових імперського-державних інтересів.Документ Штучний інтелект у сучасній політиці: трансформація механізмів демократичного врядування(Гельветика, 2026) Бубнов, Ігор Васильович; Bubnov, Ihor V.У статті розглянуто сучасні підходи до аналізу та прогнозування політичних процесів за допомогою алгоритмічного моделювання та технологій штучного інтелекту. Метою статті є систематизація теоретичних і аналітичних підходів до осмислення трансформації механізмів прогнозування політичних процесів та демократичного врядування під впливом технологій штучного інтелекту. Доведено, що використання моделей сприяє більш глибокому розумінню взаємодії між індивідуальними політичними уподобаннями громадян та структурними характеристиками політичної системи. Виявлено, що ефективне застосування моделювання у політичних дослідженнях передбачає послідовне виконання низки наукових завдань, серед яких особливе значення набуває процес верифікації результатів у контексті інтеграції технологій штучного інтелекту та аналізу великих даних. Актуалізовано роль штучного інтелекту у трансформації суспільно-політичних процесів та методів їхнього дослідження. Розглянуто, що під впливом розвитку соціальних мереж політична поведінка сучасного індивіда характеризується зростанням політичного відчуження, формуванням симулятивної картини самоврядування та посиленою залежністю від алгоритмів цифрових платформ. Використано емпіричні та концептуальні підходи для дослідження впливу штучного інтелекту на мобілізаційний потенціал громадян та розвиток алгоритмічного прогнозування політичних процесів. Доведено, що цифрові технології та алгоритмічне моделювання сприяють формуванню нових форм політичної участі, зокрема масових онлайн-дискусій, що дозволяють значній кількості громадян активно долучатися до деліберативних механізмів формування політики. Виявлено, що уряди дедалі активніше впроваджують цифрові інструменти для підвищення ефективності публічних послуг та залучення громадян до процесів демократичного врядування.Документ Образотворче мистецтво як рефлексія російсько-української війни: (case Одеси)(Гельветика, 2026) Хорошилов, Олег Юрійович; Khoroshylov, Oleh Yu.Статтю присвячено дослідженню образотворчого мистецтва як засобу рефлексії містян Одеси щодо перебігу російсько-української війни. Методологія ґрунтується на конструктивістській парадигмі та передбачає дослідження акторних тактик та стратегій у політико-естетичному осмисленні подій війни, застосуванні художнього інструментарію для мобілізації громадян на підтримку ЗСУ, визначенні змісту соціальної комунікації в межах локальної спільноти тощо. Образотворче мистецтво в традиційних та новітніх його жанрах інтерпретується автором в інструментально-технологічному сенсі – в якості комплексу «м’яких» та «розумних» технологій, спрямованих на колективну свідомість з метою творення відповідної естетичної картини світу, емоційних оціночних суджень щодо феноменів, процесів та подій політичної дійсності, формування надійних каналів вертикальної та горизонтальної невербальної соціальної комунікації тощо. Використані процедури міської етнографії: фото-фіксація ідеологічно-навантажених кейсів образотворчого мистецтва в локаціях м. Одеси, їхній порівняльний та критичний контент-аналіз із подальшою інтерпретацією в якості засобів та результатів естетичного (індивідуального і групового) осмислення феномену війни. Виявлено жанрову специфіку естетичного виробництва інституційних та неінституційних акторів локального політичного режиму м. Одеси. Надано оцінку ефективності побудови невербальної політичної комунікації за допомогою витворів образотворчого мистецтва. З’ясовано наявність різних підходів у формуванні естетичного змісту місцевого «скопічного (scopic)» режиму. Визначені перспективи подальшого дослідження ролі та статусу образотворчого мистецтва в арсеналі засобів політики.Документ Ethno-confessional components of the internal political conflict in Iraq(Гельветика, 2026) Poble, Dmytro K.; Nikolaieva, Olena P.; Побле, Дмитро Костянтинович; Ніколаєва, Олена П.The main goal of this study is to analyze the ethno-confessional aspects of the internal political conflict in Iraq in order to reveal the causes and consequences of the conflict and develop recommendations to promote a peaceful settlement. The justification of the topic is based on the presence of ethno-confessional differences in the country, the existence of different cultural and religious groups, such as Sunnis and Shiites, Kurds and Yazidis, as well as other ethnic groups, which creates complexity and vulnerability for Iraqi society, and leads to regular conflicts and tensions. Understanding the ethno-confessional aspects of the conflict in Iraq can contribute to some increase in the scientific significance of the study for the analysis of interethnic and interreligious conflicts, as well as have a positive impact on the search for political and social strategies for the peaceful resolution of conflicts on an international scale. The study of the ethno-confessional components of the conflict in Iraq from a practical point of view can be useful for international organizations, human rights groups and humanitarian agencies in developing programs and projects to improve the situation in the region and promote peaceful conflict resolution. The event analysis was implied as the main basic research method, supported fragmentarily by historical, functional, geopolitical methods. As a result, the study of ethno-confessional components of the internal political conflict in Iraq may retain an interest of international actors in the stability of Iraq, which furthermore opens up opportunities for diplomatic initiatives.Документ Українська діаспора у Великій Британії у 2014–2026 роках(Гельветика, 2026) Маньковський, Євген Владиславович; Mankovskyi, Yevhen V.У статті представлено результати дослідження еволюції української діаспори у Великій Британії впродовж 2014–2026 рр. Метою статті є комплексний аналіз змін у чисельності, соціальній структурі, формах самоорганізації, культурному житті та напрямах суспільно-політичної активності української громади у Великій Британії в умовах російсько-української війни. У результаті дослідження встановлено, що впродовж 2014–2026 років українська діаспора у Великій Британії пройшла кількісну та якісну трансформацію: від відносно невеликої історично сформованої громади до однієї з найбільш помітних нових етнічних спільнот країни. Зростання чисельності діаспори особливо посилилося після 2022 року внаслідок масштабного переміщення громадян України до Великої Британії в межах гуманітарних програм підтримки. Виявлено, що сучасна структура української діаспори характеризується високим освітнім потенціалом, професійною різноманітністю, переважанням жінок і дітей серед новоприбулих, а також поєднанням історичних організацій із новими горизонтальними формами громадської самоорганізації. Дослідження показало, що традиційні інституції української громади співіснують із новими волонтерськими, соціальними та адвокаційними ініціативами, які виникли під впливом війни та нових міграційних процесів. Особливу увагу приділено тому, що у 2014–2026 роках українська діаспора у Великій Британії виконувала не лише соціально-культурну, а й суспільно-політичну функцію: через діяльність громадських організацій, публічні акції, інформаційні кампанії, взаємодію з британськими політичними колами та адвокаційні ініціативи вона сприяла формуванню стійкої підтримки України в британському суспільстві та політичному середовищі. Водночас культурні проєкти, освітні програми, фестивалі, мистецькі заходи та діяльність українських організацій стали важливим інструментом збереження національної ідентичності й популяризації України у британському публічному просторі. Доведено, що в умовах російської агресії українська діаспора стала важливим чинником міжнародної солідарності з Україною, поєднуючи гуманітарну допомогу, громадянську мобілізацію, культурну дипломатію та суспільну підтримку українських громадян у Великій Британії.Документ Еволюція ядерної політики РФ 2020–2024: її інтерпретації та внутрішньополітична функція(Гельветика, 2026) Коган, Ян Володимирович; Марчук, Софія Павлівна; Kogan, Yan V.; Marchuk, Sofiia P.Стаття присвячена комплексному аналізу стратегічних документів Російської Федерації «Основи державної політики у сфері ядерного стримування» 2020 та 2024 років у порівняльному, історіографічному та внутрішньополітичному вимірах. Актуальність дослідження зумовлена трансформацією ролі ядерного чинника в умовах повномасштабної російсько-української війни та зростанням значення ядерного сигналінгу як інструменту міжнародної і внутрішньої політики. У межах дослідження здійснено порівняльний аналіз двох редакцій доктринальних документів, визначено еволюцію передумов і підстав застосування ядерної зброї, а також проаналізовано підходи західних і українських дослідників до пояснення цих змін. Окрему увагу приділено внутрішньополітичним чинникам трансформації ядерної політики РФ, зокрема її ролі у процесах легітимації влади та мобілізації суспільства. Методологічну основу роботи становить поєднання порівняльного аналізу нормативних документів, історіографічного підходу та елементів дискурс-аналізу офіційних заяв російського військово-політичного керівництва. Висунута гіпотеза полягає в тому, що оновлення ядерної доктрини 2024 року відображає не лише формальне розширення підстав для застосування ядерної зброї, але й прагнення компенсувати зниження ефективності ядерного стримування як інструменту зовнішньополітичного примусу в умовах затяжної війни. У результаті дослідження встановлено, що російська ядерна доктрина зазнала суттєвої функціональної трансформації: від класичного інструмента стримування до більш гнучкого засобу політичного тиску, стратегічної комунікації та внутрішньої легітимації. Доведено, що оновлена редакція доктрини відображає кризу переконливості ядерних погроз Російської Федерації та водночас свідчить про зростання ролі ядерного фактору як інструменту політичного сигналінгу у міжнародних відносинах.Документ Покоління війни у публічному просторі: політичний, гуманітарний та медійний виміри(Гельветика, 2026) Задорожня, Аліна Григорівна; Zadorozhnia, Alina H.Дослідження присвячене темі медійного висвітлення неповно(мало)літніх під час російсько-української війни, як свідків війни. Методологія базується на загально-наукових та журналістських методах. Наукові факти або свідчення посадових осіб та учасників подій, зафіксовані в журналістських матеріалах, були зібрані з використанням методу спостереження, порівняння. У статті обговорюється право дитини брати участь у розв’язанні власних проблем, що є базовим принципом так званого Підходу до медіа, заснованого на правах дитини. З переходом до нового наративу, неповнолітніх сприймають не як пасивних об’єктів медіа, а як активних учасників подій. Встановлення рамок (у тому числі обмежень, що стосуються війни) і дотримання етичних журналістських стандартів включає пошук ефективних рішень, що пов’язано з теорією фреймування Ірвіна Гофмана. Дослідження базується на роботах як вітчизняних, так і закордонних експертів у галузі журналістики. Запропоновано три напрями, що формують розуміння того, як тема дітей висвітлюється в масмедіа. Вважається, що фактична функція відповідає за збір даних і передачу стислої інформації для широкої аудиторії. Морально-етична функція поєднує моральні принципи та професійні стандарти журналістики. Мотиваційна функція спонукає журналістів та аудиторію до соціальної солідарності під час війни з метою підтримки вразливих груп через міжнародні ініціативи, правозахисні організації чи волонтерські рухи. Виявлено, що особливу важливість представляють публікації, спрямовані на консолідацію зусиль суспільства для захисту цих вразливих груп від наявних і потенційних загроз (короткострокова мета) та з метою збереження майбутнього нації (довготривала перспектива). Встановлено, що журналіст покликаний стати модератором, здатним захищати права дітей, дотримуючись професійних етичних стандартів та усвідомлюючи наслідки modus operandi РФ стосовно осіб, які не досягли повноліття.Документ Політика США щодо регіону Західних Балкан(Гельветика, 2026) Ільченко, Ігор Олександрович; Ilchenko, Ihor O.Сполучені Штати Америки залишаються єдиною країною, яка має глобальну стратегічну присутність і можливості використання сили на світовому рівні. Так чи інакше, США залучені до всіх нагальних проблем і присутні у всіх гарячих точках світу. Саме США відіграли визначальну роль у врегулюванні локальних воєнних конфліктів в 90-і роки ХХ ст., що були спричинені розпадом СФРЮ. Проте незважаючи на значні ресурси як «жорсткої», так і «м’якої» сили, Сполучені Штати не змогли повністю взяти Західні Балкани під контроль. Протягом останніх двох десятиліть західнобалканський регіон досяг певної стабільності. Інтеграційна політика, всебічна (фінансова, економічна, політична, інституціональна) американська і європейська допомога мали позитивний результат – Словенія і Хорватія увійшли до Європейського Союзу і НАТО; Албанія, Північна Македонія та Чорногорія стали членами Альянсу. Однак, всупереч позитивним змінам, регіон залишається ареною численних невирішених проблем. Серед них територіальні суперечки, посилення авторитарних режимів, корупція, низький рівень життя тощо. Крім того, поступове перетворення глобального світоустрою з однополярного на багатополярний зробило Західні Балкани полем конкуренції між головними акторами – США, ЄС, Китаєм, Росією. Наразі можна констатувати, що західнобалканський регіон характеризується значною нестабільністю через, по-перше, невирішеність внутрішніх проблем, по-друге, через невизначеність зон впливу глобальних та регіональних гравців. Політика США щодо регіону Західні Балкани (РЗБ) за останні тридцять років еволюціонувала від активного втручання до дипломатичної присутності і певної фінансової допомоги. В ХХІ ст. західнобалканський регіон вийшов з зони стратегічних інтересів США. У Вашингтоні взяв гору підхід, що відповідальним за розвиток РЗБ має бути Європейський Союз. Однак, навіть нинішня ізоляціоністська адміністрація Д. Трампа, з її підходом «Америка понад усе» не означає «Америка ігнорує», тож Вашингтон продовжує впливати на розвиток РЗБ.Документ Російська ядерна дипломатія у війні проти України: випробування практикою(Гельветика, 2025) Сіновець, Поліна Андріївна; Максименко, Ірина Володимирівна; Sinovets, Polina A.; Maksymenko, Iryna V.Рано-вранці 24 лютого 2022 року жорстокий напад Росії на Україну супроводжувався публічним телевізійним виступом президента В. Путіна, який рішуче застеріг Захід від втручання у «спеціальну воєнну операцію» Росії проти України. Чіткий натяк на можливість застосування ядерної зброї визначив усю військову кампанію Москви проти України. Відтоді «ядерний козир» з’являвся в російській офіційній та медійній риториці майже щомісяця, пропонуючи нову «червону лінію», яку Москва проводила для Заходу. Все, від нещодавно анексованих територій до поставок зброї Україні, оголошувалося Москвою як casus belli та навіть як можливість ядерної війни. Однак перший рік війни Росії проти України показав чіткі обмеження російської стратегії ядерного стримування. Багато спершу намальованих російських «червоних ліній» виявилися хибними, а їх поступове зміщення Заходом та Україною не спричинило подальшої ескалації. Навпаки, помноження ядерних сигналів призвело до зменшення довіри та, зрештою, до зниження граничної корисності російських ядерних загроз. Загалом, можна спостерігати поступове виснаження ядерної могутності як одну з рис, закладених у російську стратегію стримування. Останнє, своєю чергою, накладає певні обмеження на корисність ядерного стримування як універсально го політичного інструменту. Тож гіпотеза дослідження полягає в тому, що ядерне стримування не можна розглядати як універсальну політичну стратегію, яка дає змогу державам максимізувати свої зовнішньополітичні цілі. Ця стаття має на меті визначити особливості російської ядерної дипломатії у війні Росії проти України в її декларативному та практичному зрізі. Ураховуючи комплексний характер поставленої мети, автори застосовують три основні методологічні підходи: порівняльний аналіз поведінці Росії та США крізь призму їхніх стратегій стримування, контент-аналіз промов російських та американських посадовців і теорія стримування. Вивчаючи особливості російської стратегії стримування та ескалації, у статті розглядаються етапи застосування Кремлем стримування та примусу щодо України, США та західних держав, визначається їх ефективність та чинники, які впливають на динаміку появ загроз щодо застосування ядерної зброї з боку Росії. У висновках констатується, що у війні проти України ефективність російського стримування для гарантування «червоних ліній» є обмеженою, а головним інструментом впливу та примусу є загроза ядерної ескалації.Документ Mediation as a tool of Qatar’s diplomatic service: an effective implementation in its modern foreign policy(Гельветика, 2025) Poble, Dmytro K.; Morozova, A. R.; Побле, Дмитро Костянтинович; Морозова, А. Р.The purpose of the study is to assess the effectiveness of the mediation tools of Qatar’s diplomatic service while implementing its foreign policy. The relevance of the topic is due to the insufficient disclosure of this topic in scientific circles and academic literature. Despite the fact that the role of Qatar in the international arena and the activities of its diplomatic service have repeatedly become the subject of general analysis, the concept of active mediation by this state in global and regional conflicts has not yet been fully explored. In the current conditions of global instability, conflicts, and numerous challenges in international relations, there is a growing need for mediation missions that can contribute to the peaceful settlement of disputes, the development of diplomatic and trade relations, and ensuring stability in strategically important regions. Qatar, one of the most economically developed countries in the Middle East, acts as an important mediator in international affairs, which is of particular relevance for Ukraine in the context of ongoing geopolitical challenges. Despite its small territory and limited military resources, Qatar is actively developing diplomatic relations and strengthening its international authority through the role of a peaceful mediator, ready to help resolve conflicts in various regions. The research on the topic “Mediation as a tool of Qatar’s diplomatic service: effective implementation in its modern foreign policy” covers the period from the end of the 20th century to the present day, with a focus on the development of Qatar’s foreign policy strategy, its role in international conflicts, and diplomatic initiatives. The work itself implemented several basic research methods, including event analysis, case studies, historical, and functional methods.Документ Світ-система і контрсистема: історія протистояння(Гельветика, 2025) Попков, Василь Васильович; Popkov, Vasyl V.Основні положення статті зводяться до констатації того, що капіталістична світ система виникла на початку XVI століття. Своєю чергою, контрсистема почала формуватися на початку XIX століття після Французької революції, але остаточно оформилася як цілісна ідеологія з появою марксизму в середині XIX століття. Марксизм став основою для створення антисистемних політичних структур, як-от Перший і Другий Інтернаціонали. Проте світ-система змогла асимілювати «опозиційну» європейську соціал-демократію. Відповіддю на це стала радикалізація контрсистемної свідомості та контрсистемних дій. Перший реальний прорив контрсистеми на світову арену відбувся в Російській імперії з появою більшовизму, який розпочав повне руйнування старого світопорядку за допомогою «диктатури пролетаріату» та «світової революції». Після Жовтневої революції 1917 року зі світ-системи випала значна частина території планети. Дещо пізніше, у першій третині XX століття, крім марксистської доктринальної (більшовицької) контрсистеми, з’явилися «ситуативні» (квазідок тринальні) контрсистеми: італійський фашизм, німецький націонал-соціалізм та японський мілітаризм. Вони прагнули не до повного руйнування світ-системи, а до її переформатування «під себе». Сталінська доктрина «будівництва соціалізму в одній окремій країні» була хитрістю; реальною стратегією була підготовка до світової війни як інструменту знищення старої світ-системи та створення нової. Свою чергу, світ система почала маневрувати, нацьковуючи ситуативні контрсистеми на доктринальну. Згодом вона об’єдналася з доктринальною контрсистемою для розгрому ситуативних. Після Другої світової війни встановився нестійкий світопорядок, заснований на протистоянні капіталістичної світ-системи та соціалістичної контрсистеми. Саме це стало сенсом світової «холодної війни», яка завершилася в 1991 році частковим обвалом соціалістичної контрсистеми (розпад СРСР). Однак автор стверджує, що боротьба між двома системами не закінчилася в 1990-х роках. Центр активності контрсистеми змістився ще східніше. Китай став новим «гегемоном» реанімованої контрсистеми. Керівництво КПК не відмовилося від марксистської доктрини побудови соціалізму (з китайською специфікою). Воно зберегло модель тотального домінування компартії та ідею глобального «революційного» месіанства. Сучасна КПК проаналізувала помилки СРСР і Мао, модернізувала доктрину революційного перетворення світу, використовуючи більш завуальовані, але рішучі підходи (наприклад, доктрину «спільноти єдиної долі» замість «світової революції»). Світ-система (американоцентрична) також модернізується, мілітаризується та «авторитаризується», відходячи від класичних ліберальних принципів. Вони ведуть виснажливий поєдинок, використовуючи різні засоби, і результат цієї боротьби неясний.Документ Метафізика міста в контексті філософської концепції «виправлення імен»(Гельветика, 2025) Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.У контексті сучасних світ-системних змін у глобалізованому світі актуальною стає проблема співвідношення культурноціннісних та політичних вимірів світової динаміки, що відбивається на локальному рівні, зокрема, у різних поглядах на стратегії сталого розвитку окремих українських міст. Актуальності цій проблемі додає поява на геополітичній «шахівниці» нових глобальних лідерів (зокрема, Китаю), що мають великий як політичний потенціал, так і культурно-історичний досвід, У статті крізь призму неокантіанської методології «цінності не є, вони значать» розглянуто західні філософсько-етичні концепції стосовно співвідношення етики і політики, суспільно го та особистого блага, філософська концепція «виправлення імен», що належала філософу, чиї ідеї впливали на політичну практику, зокрема, модернізації Китаю наприкінці ХХ століття. У деонтологічній площині зроблено висновок, що політичні рішення мають бути ефективними, а не моральними, але мають зважати на мораль ну реакцію суспільства на відповідні рішення. Важливим деонтологічним правилом у цьому контексті має бути правило, сформульоване автором аналогічно до етичної максими даосизму «вей-у-вей» («діяння-не-діяння», «невтручання»): утримуватись від втручання політики в культурні традиції, оскільки останні пов’язані з особистісною сферою сенсотворення, і наслідки такого втручання можуть бути непередбачуваними. Свою думку автор намагався проілюструвати деякими прикладами із сучасного культурного досвіду Одеси.Документ Російські наративи в болгарських ЗМІ XXI століття(Гельветика, 2025) Брусиловська, Ольга Іллівна; Коваль, Ігор Миколайович; Brusylovska, Olga I.; Koval, Ihor M.Історичні медіаобрази створюють стабільні ментальні образи, які зберігаються навіть після політичних чи економічних змін, і для їх зміни потрібно щонайменше 10–20 років (так звана «інерція образу»). Одного разу створені уявлення про країни, як правило, самопідкріплюються в будь-яких медіа, а медіанаративи про іноземні країни зберігають ся навіть тоді, коли дані їм суперечать. Оскільки всі російські наративи в болгарських ЗМІ мають спільне першоджерело – російську онлайн-платформу «Фонд стратегічної культури» (ФСК) – цю організацію варто ретельно вивчити та, якщо можливо, докласти зусиль для обмеження її впливу в Європі. Десятки текстів ФСК з оманливим і конспірологічним змістом поширено протягом останніх років. Тільки у 2023 році Factcheck.bg виявив понад 70 таких публікацій у «Поглед.инфо», понад 20 – у «Труд», сім – у «Блиц», три – у «Гласове», а також окремі тексти на інших сайтах, таких як «Епицентр», «Факти», «Актуально», «Новини247» та Inews.bg. Можна виділити кілька основних тенденцій. Основні теми охоплюють такі типові для російської пропаганди сфери, як пандемія та вакцини, війна в Україні, світова економіка й міжнародний порядок загалом. Багато болгарських ЗМІ продовжують наголошувати на історичній близькості й культурних зв’язках між Росією та Болгарією, особливо в контексті звільнення Болгарії від османського управління. У контексті європейської інтеграції Болгарії та її членства в НАТО деякі болгарські ЗМІ часто представляють Росію як геополітичного опонента, а дії Росії на міжнародній арені розглядаються крізь призму інтересів Великої Європи. Питання, пов’язані з енергетикою та залежністю Болгарії від російських поставок, також відображаються в ЗМІ, часто в контексті дискусій щодо диверсифікації джерел енергії. Деякі ЗМІ приділяють увагу соціальним і культурним аспектам російсько-болгарських відносин, таким як освіта, туризм і російськомовна діаспора в Болгарії. Проте варто зазначити, що в болгарському суспільстві існує широкий спектр думок щодо Росії, і це розмаїття також відображається в різних ЗМІ. Деякі видання й журналісти дотримуються проросійської орієнтації, інші ж займають більш критичну позицію, особливо останніми роками під впливом російської агресії в Україні після 2014 року.Документ Етнополітичні процеси в Україні в контексті війни, що триває(Гельветика, 2025) Хорошилов, Олег Юрійович; Коваль, Петро С.; Khoroshylov, Oleh Yu.; Koval, Petro S.Статтю присвячено дослідженню етнополітичних процесів, що розгортаються в Україні під впливом широкомасштабної російсько-української війни. Об’єктом дослідження обрано український соціум, який інтерпретується автором як складна, інтегрована етнополітична система, окремі елементи якої характеризуються різним ступенем мобілізації у справі обстоювання своїх колективних прав на збереження та прояв власної самобутності в площині соціальної (зокрема, політичної) взаємодії. Основою методології статті є поєднання примордіалістської та конструктивістської парадигм дослідження функціонування етнічних спільнот українського суспільства, які змушені адаптуватися до викликів та загроз широкомасштабного військово політичного конфлікту. Синтетичний характер використаної методології дає змогу як з’ясувати власне популяційні трансформації, яких зазнають етнічні спільноти країни, так і виявити тактики та стратегії діяльності локальних, національних і зарубіжних еліт у їхньому «конструкторському» впливі на колективні ідентичності та моделі історичної пам’яті вказаних спільнот. Методика дослідження представлена аналізом емпіричного матеріалу (статистичні звіти офіційних інституцій, експертні оцінки) щодо впливу російсько-української війни на етнополітичну ситуацію в краї ні. Доведено, що широкомасштабний військово-політичний конфлікт, спричинений агресією Російської Федерації, викликав суттєві трансформації у внутрішньосистем них зв’язках між окремими складниками українського етнополітичного організму. Виявлено засоби проведення окупаційними структурами політики деконструкції української національної ідентичності на підконтрольних територіях. Надано характеристику технологіям, які застосовують як етноцидним та геноцидним. Здійснений критичний аналіз діяльності державних органів у сфері управління етнополітичними процесами. Результати дослідження підтвердили наявність фундаментальних загроз (внутрішньополітичного та зовнішньополітичного характеру) існуванню української етнополітичної системи.Документ Регіональні парламенти держав ЄС в умовах децентралізації: формування, функціональне значення, участь у системі міжпарламентської взаємодії(Гельветика, 2025) Узун, Юлія Вадимівна; Коч, Світлана Вадимівна; Uzun, Yuliia V.; Koch, Svitlana V.У статті розглядається важлива роль регіонального парламентаризму в контексті міжпарламентської взаємодії Європейського Союзу, зокрема в межах Системи ран нього попередження (далі – СРП). Зміст статті зосереджено на аналізі етапів розвитку регіоналізму в ЄС, починаючи з його значного ігнорування на етапі європейської інтеграції та поступового переходу до активнішої участі регіональних парламентів у процесах ухвалення рішень на рівні ЄС. Важливим чинником цього процесу є Лісабонський договір, який суттєво змінив роль регіональних парламентів, надаючи їм часткову участь у законодавчому процесі ЄС, зокрема в контексті дотримання принципу субсидіарності. Одним із ключових аспектів статті є розгляд принципу субсидіарності як основи для участі регіональних органів у перевірці законодавчих ініціатив ЄС, через механізм СРП. Важливу увагу приділено вивченню юридичних актів, що стали основою для розвитку регіонального парламентаризму, а також прикладів його реалізації в різних країнах ЄС, як-от Німеччина, Бельгія, Велика Британія, Італія та Іспанія. У статті детально розглянуті виборчі процедури, що визначають формування регіональних парламентів у різних країнах ЄС, що є важливим аспектом для розуміння їхньої участі в СРП. Зокрема, стаття аналізує, як політичні системи та рівень автономії регіонів у різних країнах впливають на їхню здатність брати участь у перевірці відповідності європейських законодавчих ініціатив принципу субсидіарності. Досліджуються варіанти участі регіональних парламентів у різних країнах, зокрема, коли їхня роль обмежена лише консультаціями через національні парламенти, а в інших випадках – їх участь може бути значною, як це спостерігається в Німеччині чи Австрії. Висновки статті свідчать про те, що, попри певні досягнення в інтеграції регіональних парламентів у процеси ЄС, їх вплив на законодавчий процес залишає бажати кращого в низці країн. Для забезпечення більшої ефективності СРП необхідно розширювати права регіональних органів влади, посилюючи їх участь у процесі ухвалення рішень ЄС, а також забезпечити більшу прозорість та доступ до ресурсів для більш активної роботи в межах цієї системи.Документ Місцева влада й міжнародні актори в системі захисту міста: досвід Одеси(Гельветика, 2025) Солтовський, Єгор Сергійович; Soltovskyi, Yehor S.У статті досліджується взаємодія місцевої влади Одеси з міжнародними акторами в умовах широкомасштабної війни, спричиненої збройною агресією Російської Федерації проти України. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі місцевого рівня управління в забезпеченні стійкості міста в умовах надзвичайної безпекової ситуації. Метою роботи є аналіз інституційної поведінки органів місцевого самоврядування в Одесі як ініціаторів, координаторів і повноцінних партнерів міжнародних організацій у реалізації проєктів, спрямованих на захист критичної інфраструктури, гуманітарну підтримку населення, збереження культурної спадщини та розвиток управлінського потенціалу. У тексті визначено п’ять ключових напрямів міжнародної взаємодії: енергетична безпека (участь USAID ESP, UNDP, GIZ у відновленні пошкодженої інфраструктури під час масованих атак 2022–2025 рр.), гуманітарна сфера (діяльність WFP, UNHCR, UNICEF, ICRC, OCHA), підвищення інституційної спроможності муніципалітету, культурна спадщина (включення історичного центру Одеси до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО), а також міжмуніципальна співпраця з містами-партнерами. Теоретично обґрунтовано й емпірично проілюстровано три моделі взаємодії: Top-down (ініціатива від міжнародних структур), Bottom-up (ініціативи з боку місцевої влади) та Peer-to-peer (горизонтальні зв’язки з муніципалітетами інших країн). Обґрунтовано, що саме здатність місцевої влади швидко адаптувати зовнішні ресурси до локального контексту забезпечує ефективність міжнародної підтримки. У статті також порушено проблему парадипломатії та перетворення символічної підтримки в практичну співпрацю. Зроблено висновок, що інституційна автономія, управлінська резильєнтність і стратегічне партнерство є критично важливими чинниками стійкості Одеси в умовах війни.Документ Український парламент: функціональна спроможність в умовах війни(Гельветика, 2025) Мілова, Марія Іллівна; Milova, Mariia I.У статті проаналізовано політико-правову діяльність Верховної Ради України в період російсько-української війни, яка стала найпотужнішим викликом для всієї системи суспільних відносин і суттєво змінила Україну як державу та її громадянське суспільство. Доведено, що парламент України з перших днів агресії почав активну законотворчу діяльність, сформувавши необхідну законодавчу базу, що потребували суспільство й держава в умовах воєнного стану. Визначено основні напрями такої діяльності та її поетапні результати. У контексті порівняльного аналізу показано специфіку ухвалення рішень на різних напрямах діяльності парламенту. Серед них – євроінтеграційний, тобто ухвалення законів, пов’язаних із рішенням про надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС. Розкрито діяльність профіль них комітетів у складний для українського парламентаризму період. Вони не тільки змогли адаптуватися до викликів воєнного стану, а й продовжують виконувати свої конституційні функції. Онлайн-засідання та підтримка міжнародних партнерів дала змогу комітетам, незважаючи на режимні обмеження, залучити широку зовнішню допомогу. Проаналізовано значну кількість заяв, звернень, закликів до іноземних держав та організацій. Доведено, що головним напрямом діяльності залишається дотримання вимог Конституції України, зокрема щодо збереження конституційного статусу парламенту, забезпечення системності та збалансованості законодавчого процесу, організаційно-процедурних вимог Регламенту ВРУ й посилення ролі парламентського контролю. Парламент, усвідомлюючи запит суспільства на гласність та прозорість, продовжує пошук шляхів більшого залучення медіа і громадськості до своєї роботи. Окреслено основні напрями щодо реформування парламенту та посилення його функціональної спроможності в повоєнний період.Документ Проблема націоналізму в Грузії: особливості та основні прояви(Гельветика, 2025) Майстренко, Юлія Іванівна; Maistrenko, Yuliia I.Статтю присвячено дослідженню проблеми націоналізму в Грузії. Проаналізовано основні підходи радянської держави до національного питання. Націоналізм у пострадянських країнах досить складний феномен, оскільки навіть на сучасному етапі відчувається вплив «радянського минулого» та зовнішніх чинників на основні наративи правих партій та груп. У статті розглядається роль і значення ідеї формування «радянської людини» як наднаціональної ідентичності та її вплив на подальший розвиток національної ідеї на пострадянському просторі. Теоретичною основою дослідження стали доробки таких науковців, як Р. Брубейкер, який розглядав націоналізм у пострадянських суспільствах, зокрема в Грузії. У процесі дослідження акцент зроблено на ключових, переломних етапах становлення сучасного націоналізму. «Точкою відліку» визначено становлення незалежності Грузії та проаналізовано особливості й значення тогочасного націоналізму для формування незалежної держави. У статті розглянуто роль та позицію першого президента Грузії З. Гамсахурдії і конфлікти в країні після проголошення незалежності. Досліджено особливості націоналізму під час перебування при владі Е. Шеварнадзе. Політика наступного президента Грузії, М. Саакашвілі, чітко орієнтувалася на західні струк тури, а тому й на ліберально-демократичні цінності. На формування націоналістичних наративів впливав зовнішній чинник – країни Заходу та росія. Під час перебування при владі М. Саакашвілі відчувався вплив західних країн та ліберально-демократичних цінностей. Натомість після приходу до влади проросійської еліти націоналістична риторика в країні набула антизахідного забарвлення, у деяких випадках орієнтувалася на європейських консерваторів.Документ Лобізм у сучасній дипломатії: трансформація каналів комунікації та представництва(Гельветика, 2025) Колесниченко, Владислав Сергійович; Kolesnychenko, Vladyslav S.Лобістська діяльність у сучасному світі посідає помітне місце у формуванні порядку денного й має значний вплив на прийняття рішень різного масштабу, включаючи такі, що мають довгострокові наслідки та наслідки стратегічного характеру. У науковому дискурсі останніх років серед як українських, так і закордонних дослідників глобальна система міжнародної дипломатії нечасто розглядається через призму впливу на неї лобістської діяльності. Цей контекст потребує вивчення з метою актуалізації й створення базису для подальших досліджень. Стаття пропонує комплексний розгляд стану міжнародного лобізму та його впливу на сучасну систему глобальних відносин. Праця пропонує широкий структурно функціональний аналіз вивчення лобістської діяльності в контексті трансформації дипломатичних каналів комунікації та представництва інтересів. Перша структурна частина статті присвячена систематизації інструментів міжнародного лобізму у двох площинах: визначення ключових сфер міжнародних відносин і дипломатії, де лобістська активність є найбільш помітною й результативною; аналіз інструментального арсеналу сучасних лобістів з урахуванням актуального стану глобальної політичної архітектури, цифрових технологій і комунікаційних стратегій. Друга структурна частина включає вісім емпіричних прикладів, згрупованих у чотири тематичні блоки за критеріями типу акторів, форми впливу та політичного контексту. Така структура дає змогу виявити основні тенденції у сфері міжнародного лобізму, окреслити механізми його реалізації й оцінити вплив на процеси формування зовнішньої політики та міжнародних рішень. Комплексний характер дослідження забезпечує ґрунт для подальших наукових розвідок, поглибленого аналізу окремих аспектів лобістської діяльності й розроблення теоретико-практичних моделей регулювання й легітимації лобізму на міжнародному рівні.Документ Політичні трансформації посткомуністичних країн Західних Балкан після 2008 року(Гельветика, 2025) Ільченко, Ігор Олександрович; Ilchenko, Ihor O.Країни Західних Балкан (ЗБ) із географічного погляду – Албанія, Словенія, Хорватія, Сербія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Македонія та частково визнана Республіка Косова, але в науковій літературі так називають ті балканські країни, які не є членами ЄС. У статті обрано три кейси для дослідження – Албанія, Боснія і Герцеговина та Північна Македонія, які дають уявлення про різницю між окремими країнами, спільні риси регіону Західні Балкани (РЗБ). Метою дослідження є визначення підсумків політичної трансформації країн Західних Балкан після 2008 р., світової економічної кризи, яка мала масштабні наслідки для всіх сторін суспільно-політичного життя держав регіону. У Боснії і Герцеговині процес формування влади як на загальнодержавному рівні, так і на рівні ентитетів затягнувся через домінування в політичному полі країни популістів, найбільш впливовим із який став Мілорад Додик. Додик не хоче втратити підтримку Москви – значущого чинника своїх електоральних успіхів, щоб не сказати головного спонсора, тому грає на геополітичному суперництві великих держав. У Македонії розбіжності між парламентськими партіями й етносами можуть у будь-який час знову перейти в демонстрації та погроми, як це було у 2015 та 2016 рр. Політична обстановка, яка склалася в країні, показує, що Охридська угода 2001 р. виявилася далеко не ідеальною й не змогла остаточно вирішити конфлікт. Більше того, те положення Охридської угоди, яке передбачало навчання тисяч албанських поліцейських на півночі країни, скоріше сприяло виникненню відкритих бойових дій, а не врегулюванню конфлікту. Також сильним ударом для країни стала парламентська криза 2016 р., що призвела до вуличних демонстрацій і зміни прем’єр-міністра. Звідси випливає, що закладений принцип «пропорційного представництва» та право «вето» для меншини в етнічних питаннях не допомогли стабілізації парламентського інституту. «Ісламський чинник» відіграє помітну роль у політичному житті Албанії. Країна, з одного боку, заявляє про прагнення стати повноправним членом НАТО, інтегруватися в європейський простір; з іншого боку, Албанія – перша європейська країна, яка отримала повноправний статус в Організації ісламської співпраці. Частина політичної еліти вважає, що «ісламський чинник» у політиці Албанії може створити серйозні труднощі в співпраці з євроатлантичними партнерами. Таким чином, усі три країни ЗБ пройшли тільки першу стадію процесу реформ. Завданнями другої стадії буде формування сильного громадянського суспільства, двопартійної політичної системи, незалежності суду, суспільного контролю над новими засобами масової комунікації.