Міжнародні та політичні дослідження
Постійне посилання зібрання
Галузь і проблематика: Науковий журнал “Вісник Одеського національного університету. Соціологія і політичні науки” видається з 2003 року. Журнал представляє статті, наукові огляди та емпіричні результати, які присвячені аналізу актуальних проблем сучасного суспільства і політичної трансформації процесів в міжнародному контексті. Він призначений для дослідників, науковців, викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
DOI 10.18524/2304-1439
Сайт видання: http://heraldiss.onu.edu.ua/
Переглянути
Нові надходження
Документ Russia’s propaganda in the Middle East or intercultural advantage?(Гельветика, 2024) Poble, Dmytro K.; Tsyberman, A. V.; Побле, Дмитро Костянтинович; Циберман, А. В.The primary purpose of the study is to indicate the increasing role of “the war of ideas” in modern conflicts of a different kind. Today, Russia practices information warfare, combining a number of well-known tools of influence with a new embrace of new technologies and capabilities, such as the Internet. Nevertheless, Russia has also initiated the updating of the principles of subversion. These new approaches cover internally and externally concentrated media with a significant online presence (RT and Sputnik are the most known sources), the use of social media (like online discussion boards and comment pages) as a force multiplier to ensure Russian narratives achieve broad reach and penetration, and language skills with the purpose of engaging with target audiences on a wide scale. In this connection, it is considered appropriate to pay attention to the experience of creating the US Foreign Service Institute in the 1950s. The need for the theoretical development of a special course, later a separate science called "intercultural communication", appeared after the Second World War. Experience of international cooperation during the war and after it, in particular, Peace Corps activists who were sent to various countries for help, revealed a lack of knowledge and skills in intercultural and interethnic communication. Therefore, the article aims to identify the difference between the so-called ethical component and the ultimate goal of the American means of intercultural communication and the persistent attempts of the Russian propaganda machine to attract modern tools and spread its narratives, as well as to identify the specifics of the possible impact on the system of international relations and to avoid negative feedback from the affected population all over the world in general and in the Middle East in particular.Документ Територіальна політика в багатоскладових системах як об’єкт теоретико-методологічного аналізу(Гельветика, 2024) Узун, Юлія Вадимівна; Uzun, Yuliia V.Стаття «Територіальна політика в багатоскладових системах як об’єкт теоретико-методологічного аналізу» присвячена аналізу еволюції методологічних підходів наукового дослідження територіальної політики. В статті вказуються етапи методологічного розвитку аналізу територіально-політичних систем (ТПС), що супроводжувалося трансформацією домінуючого об’єкту досліджень від: 1) «великих» ієрархічних «життєвих просторів» націй-держав; до 2) «мезорівня» ТПС і до 3) «мультимодальних просторових одиниць», що діють за Постмодерною логікою політичних акторів і досліджуються з 60-х рр. ХХ ст. на основі структуралізму, конструктивізму. Зазначено, що політичні процеси останніх семи десятиліть демонструють деконструкцію світового Порядку, що супроводжується реструктуризацією національно-політичних систем через посилення глокалізації. В статті досліджується злам «методологічного націоналізму» і заміна низхідної логіки аналізу висхідною, коли децентралізація національного в глобальному змістила увагу дослідників, стала інструментом просторово-територіальної деконструкції. В статті зазначено, що політичний процес, що конструюється в глобальному вимірі демонструє перетворення територіально-політичного простору з умови політичного процесу на результат політичного конструювання, де територіальна політика є комплексом заходів забезпечення територіального розвитку та стабілізації політичних систем. В першій частині статті «Територіальне володіння» VS. «Просторовий розвиток» автор розглядає методологічний поворот пов’язаний з інституціоналізацією європейської інтеграції в ЄС на тлі трансформації політичних зв’язків в постколоніальних системах. Зазначається, що ЄС став моделлю реалізації стратегії просторового розвитку складних політичних систем в умовах детериторіалізації політичного процесу, де концепт «територіальних володінь» було трансформовано на «просторовий розвиток», а регіон став модульною одиницею деієрархізації та децентралізації ТПС. В другій частині статті розглянуто теоретичні напрями, інтегровані в комплекс дослідження «територіальної політики»: федеральних досліжень (Federal Studies), місцевого самоврядування (Local Government Studies); багаторівневого управління (Multilevel Government Studies); поліцентричного врядування (Polycentric Governance); електоральної географії та урбаністики.Документ Лінгвокультурологічний концепт біженець у грецькомовному суспільно-політичному і медійному дискурсі(Гельветика, 2024) Сніговська, Оксана Володимирівна; Малахіті, Андрій Васильович; Snigovska, Oksana V.; Malakhiti, Andrii V.Предметом роботи стало дослідження концепту «український біженець» у контексті вивчення мовних засобів його репрезентації у грецькомовному суспільно-політичному і медійному дискурсі. Визначено, що концепт «біженець» є одним із провідних маркерів сучасних викликів і гібридних загроз інформаційній безпеці держав. Його актуалізація зумовлена соціально-політичними факторами, зокрема «кризою біженців» у Європі, оскільки Греція і Кіпр стали країнами, куди спрямувалися численні потоки переселенців на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. З’ясовано, що концепти «мігрант» і «біженець» є двома різними категоріями на позначення людей, які переселяються в іншу країну. Наведені ключові відмінності між ними. Зокрема, мігранти здійснюють переїзд до іншої країни за економічними мотивами (наприклад, пошук роботи, покращення умов життя, економічні можливості), у той час як переміщення біженців відбувається через наявність реальної загрози для їхнього життя або свободи внаслідок війни, конфліктів, політичних переслідувань, етнічних чи релігійних утисків. Мігрант має статус економічного біженця і потребує відповідних дозволів на проживання та роботу в іншій країні, тоді як біженець має статус особи, яка потребує міжнародного захисту від переслідувань та надання допомоги від організацій, таких як УВКБ ООН. Зазвичай мігрант не має статусу біженця та може бути відправлений назад до країни походження в разі порушення правил проживання. Натомість, біженець має міжнародний захист, відповідно до міжнародного права, та може користуватися правами біженців, включаючи захист від депортації та право на працю. Таким чином, відмінність між мігрантом і біженцем полягає в причинах міграції, статусі та правовому і міжнародному захисті від переслідувань чи загрози для життя. Проте, у медіадискурсі ці концепти часто уживаються як синонімічні. Зроблено висновок, що наративи щодо біженців / мігрантів / переселенців / переміщених осіб різняться в залежності від політичних, економічних, соціокультурних і географічних контекстів і часто протиставлені один одному. Наведено приклади опозиційних наративів і тематичних груп лексичних маркерів та фреймів, що відображають у суспільно-політичному дискурсі офіційну позицію влади і громадянського суспільства – у контенті соціальних мереж і медіадискурсу. Узагальнено, що битва наративів щодо означеного концепту у сучасному світі виявляється нагальною і складною проблемою, яка відображає суперечливість і різноманітність поглядів та підходів до цього питання.Документ Війна як феномен світової історії: філософсько-політичний аналіз(Гельветика, 2024) Попков, Василь Васильович; Хамід, Фуад; Popkov Vasyl V.; Hamid, FouadАвтори прагнуть розкрити глибинні причини жахливої російсько-української війни, порушуючи питання про те, чи можливе в принципі встановлення міцного миру без воєн, того «Вічного миру», про який писав І. Кант. Автори розглядають одну із фундаментальних проблем політичної філософії – «війна та світова історія». Огляд висловлювань низки політичних філософів і політиків про війну дозволяє авторам висловити припущення про те, що війни (разом з ними, і революції), при всьому їхньому жахливому впливі на життя народів, сутнісно вплетені в історичний процес. В особливу категорію автори виділяють світові війни. У статті розроблено систему критеріїв, яка дозволяє відрізняти світові війни від малих воєн та локальних військових конфліктів. Автори звертають увагу, що всі світові війни сталися в рамках порівняно невеликого проміжку історичного часу (від Тридцятирічної [світової] війни 1618–1648 рр. до «Холодної» [світової] війни 1946–1991 рр.). В тексті статті ставиться питання про те, чому саме на даному відрізку часу (ХVI–ХХ ст.) «зібралося» стільки світових воєн (висунуто гіпотезу, що їх було п'ять). Для відповіді на це запитання автори звертаються до методології світ-системного аналізу та версії І. Валлерстайна про світові (умовно – «тридцятирічні») війни як «фази структурного переходу» світ-системи, термін життєдіяльності якої (500 років) закінчується (за Валлерстайном) у ХХI столітті. Глибший аналіз цієї проблеми отримає свій розвиток у наступному випуску журналу «Міжнародні та політичні дослідження». Загальним висновком наукової рефлексії є те, що з усієї безлічі воєн виділяється кластер світових воєн, який посідає дуже обмежений проміжок історії (з ХVII до ХХI століття). Встановлення міцного миру, як і раніше, залишається складною глобальною проблемою, вирішення якої неможливе без глибокої та принципової реорганізації існуючої світ-системи.Документ Парадокс «легальності-нелегальності партизана» К. Шмітта та його значення для розуміння військових конфліктів у сучасній світ-системі(Гельветика, 2024) Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.У статті аналізується парадокс «легальності-нелегальності партизана», що розглядається в роботі К. Шмітта «Теорія партизана», яка була написана у 1962 році. Сьогодні проблема статусу партизана як суб’єкта політичних процесів набуває великого значення у зв’язку із геополітичними трансформаціями у світі після розпаду СРСР і особливо з подіями початку ХХІ століття, такими як «арабська весна», україно-російська війна, активізація терористичних угрупувань у секторі Газа. К. Шмітт визначає телуричну природу партизана, діяльність якого не є легальною з точки зору міждержавних відносин. Фігура партизану уособлює збройну силу, що не належить до регулярної армії, а тому розглядається як звичайний злочинець. Але «партизан», за К. Шміттом, є політичною, а не кримінальною фігурою, і з огляду на її роль у революційних і національно-визвольних війнах ХХ століття, фігурою значущою. Це поступово змінювало статус партизана як фігури одночасно і легальної і нелегальної, що знайшло своє відбиття навіть у міжнародно-правових документах, зокрема у чотирьох Женевських конвенціях 1949 року, які розширили коло осіб, що прирівняні до регулярних бійців. Сьогоднішній терорист, за К. Шміттом, є останньою (після «глобального партизана» як бійця світової соціалістичної революції) сходинкою еволюції партизана, якому технічний і індустріальний прогрес надав нових можливостей, але його статус у сьогоденні і майбутньому залишається проблемним питанням. Це пов’язано з тим, що сучасні війни виходить з-під контролю самих держав, скасовуючи інституційні «регулярні» відносини між урядами, арміями та народами і, мобілізуючи так звані «меншості» (етнічні, релігійні, інші). Фрагментація сучасних демократичних суспільств на підстави боротьби за розширення особистісних прав, до якої на початку ХХІ століття додалася сегментація суспільної комунікації на інтернет-спільноти, робить державні органи залежними від суспільних настроїв, від масової психології. І це стосується не лише Європи і США, а й низки країн Сходу, що стали на шлях вестернізації, зокрема, Туніс, Єгипет, де й почалася «арабська весна». З іншого боку «ідейний моноцентризм» у вигляді «ісламського фундаменталізму» як державної ідеології (Іран) або як виправдання тероризму («Хамас») при наявності «зовнішнього ворога» в обличчі США або його союзників (Ізраїль) створює сприятливі умови для діяльності партизансько-терористичних збройних формувань.Документ Країни БРІКС у російсько-українській війні: позиція, загрози та наслідки(Гельветика, 2024) Вакарчук, Катерина Василівна; Сілукова, Д. Д.; Vakarchuk, Kateryna V.; Silukova, D. D.У статті проаналізовано політику, реакцію та позицію країн БРІКС щодо російсько-української війни. Підкреслено роль та значення країн членів даного об’єднання у глобальних процесах. Стаття присвячена взаємозв'язку між кількома світовими акторами, Бразилії, росії, Індії, Китаю та ПАР. Розглянута проблема балансу між країнами-членами та принципом невтручання, який враховує глобальні очікування, захищаючи індивідуальні економічні інтереси та дипломатичні міркування. Проведено комплексне дослідження стратегічної реакції всіх п'яти країн-членів БРІКС на їх відповідну зовнішню політику; надано подальший розвиток виявленню чинників, що впливають на формування зовнішньополітичної стратегії держав щодо триваючої війни в Україні. Говорячи про ідеологічне позиціонування, то країн-члени БРІКС, інтерпретують себе як альтернативу існуючому світовому порядку. Зазначено, що вони прагнуть кинути виклик економічному та політичному домінуванню традиційних країн в світі, виступаючи за мультиполярну світову систему. Підкреслено, що входження нових членів у БРІКС, таких як Єгипет, Іран, Саудівська Аравія, ОАЕ та Ефіопія підсилить роль та значення даного об’єднання у різноманітних міжнародних інституціях, зможе посилити утвердження росії на міжнародній арені, її бачення світопорядку. Всі країни БРІКС виступають за багатополярний міжнародний порядок, надаючи гнучкість для різноманітних центрів сили. Оскільки альянс БРІКС має на меті сприяти демократизації глобального управління та інклюзивній багатополярності для встановлення більш гармонійного та справедливого глобального порядку, то розбіжності всередині не можуть існувати. Кожен член БРІКС використовує війну у власних інтересах в економічному та геополітичному плані, та прагнуть захищати свої регіональні та глобальні інтереси. Декларуючи нейтралітет або не приєднуючись до санкцій країни-члени по суті солідаризуються з агресором. Військова співпраця та небажання занурюватись у глибинну сутність конфлікту породжує непорозуміння у питаннях припинення військових дій і несе загрозу для України.Документ Військово-морська стратегія Туреччини: геополітичний вплив на безпеку Чорноморського регіону(Гельветика, 2024) Острякова, В. Г.; Ostriakova, V. G.Стаття присвячена дослідженню військово-морської стратегії Туреччини в аспекті забезпечення геополітичного впливу на безпекову ситуацію в Чорноморському регіоні. Відзначено, що геополітична ситуація у Чорноморському регіоні постійно змінюється та викликає занепокоєння у різних гравців, які мають інтереси в цьому регіоні. З’ясовано структуру національних інтересів Туреччини у Чорноморському регіоні, яка формує модель регіональної безпеки. Розглянуто еволюцію, цілі та сучасний стан військово-морської стратегії Туреччини в Чорноморському басейні. Обґрунтовані основні детермінанти військово-морської політики Туреччини у Чорноморському регіоні. Проаналізовані моделі регіональної кооперації у сфері військово-морської безпеки в Чорноморському регіоні. Відзначено роль Організації чорноморського економічного співробітництва для безпеки Чорноморського регіону. Охарактеризований Документ причорноморських країн про заходи зміцнення довіри та безпеки у військово-морській області на Чорному морі. Визначені завдання військово-морської групи оперативної взаємодії BLACKSEAFOR. З’ясовано мету створення Чорноморського командного та комунікаційного центру. Розглянуто цілі військово-морської операції «Чорноморська гармонія». Обґрунтоване значення військово-морського флоту Туреччини як інструменту втілення турецької доктрини «Блакитна Батьківщина». Вказується, що у ХХІ століття військово-морські сили Туреччини відіграють більш активну роль у зовнішній політиці країни. Охарактеризована сучасна структура військово-морського флоту Туреччини. Дослідниками стверджується, що Туреччина будує свої військово-морські сили, які оснащені передовими технологіями, з довгостроковою мобільністю у відкритому морі. Зроблено висновок, що сьогодні військово-морська стратегія Туреччини виступає національним силовим інструментом, який допомагає забезпечити безпеку в Чорноморському регіону.Документ Релігійні організації як інструмент нормалізації насильства: приклади католицької церкви в Руанді та Російської православної церкви(Гельветика, 2024) Насіківська, В. М.; Nasikivska, V. M.Статтю присвячено аналізу впливу релігійних організацій на зародження та хід міждержавних і міжетнічних конфліктів на прикладі Католицької церкви в Руанді та Російської православної церкви (РПЦ) і, підпорядкованої їй, Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). Дослідження базується на конструктивістському підході, згідно з яким зміна дискурсу може трансформувати ідентичність акторів та формувати нову реальність, тобто призводити до дії, які здавались неможливими за попереднього дискурсу. У статті розглянуто, як участь Католицької церкви в Руанді у побудові расистської дискримінаційної системи в державі, а також підтримка або відсутність засудження церквою дій влади, спрямованих проти народу тутсі, сприяли появі дискурсу, в якому вбивство представників цієї етнічної групи сприймалось як морально допустиме. Це в результаті призвело до геноциду в країні, який забрав життя до 800 тисяч людей за 100 днів. Також стаття фокусується на тому, як пропагандиська діяльність РПЦ та УПЦ МП, спрямована на повернення пострадянських держав у підпорядкування Росії, стала передумовою початку війни Російської Федерації проти України у 2014 році. Особлива увага приділяється діяльності церкви після 2014 року. Використання церквою таких термінів, як «миротворча місія» і «громадянська війна», для позначення російської агресії протягом 2014–2022 років перекладало вину за початок бойових дій на жертву та породжувало серед прихожан віру в невинуватість Росії. А відкрите схвалення повномасштабної війни з боку РПЦ допомагає російській владі забезпечувати широку народну підтримку війни та виправдовує в очах прихожан це кровопролиття з моральної та духовної точки зору. Автор дослідження доходить висновку, що виправдовування і замовчування насильства релігійними організаціями, а також спонукання до нього, перетворює насильство на нову норму та впливає на готовність населення брати в ньому участь, що, в свою чергу, відкриває дорогу для виникнення таких гострих конфліктів, як війни та геноциди.Документ ІІst MEDITERreg Graduate Conference for master’s students and early stage researchers(2023) Aleksandriuk, Valeriia; Khlobystova, Maryna; Kogan, Yan; Kuryk, Olena; Marchuk, Sofiia; Silukova, Dariia; Znamenok, Mariia; Vorona-Kovalenko, Anastasia; Zakharchuk, Nataliia; Zenich, Alina; Kadybhrob, Khrystyna; Lavrentieva, Maryna; Osso, Joanna; Protsenko, DianaThe scientific conference for master’s students and young researchers studying in the specialty 291 International Relations, Public Communications and Regional Studies was held within the framework of the project 101047919 – MEDITERreg “THE RING OF MEDITERRANEAN: REGIONAL STUDIES”. The Jean Monnet Module (Grant type ERASMUS-JMO-2021-MODULE) is implemented by the Department of International Relations and headed by the chief of the Department Olga Brusylovska. The conference was held online on May 31, 2023. Among the issues discussed at the conference, the analysis of the theory and practice of regionalism in the Mediterranean, with focus on the Greater Middle East, occupied a prominent place.Документ Українська міграція в Європу періоду російсько-української війни: політика врегулювання(2023) Мілова, Марія Іллівна; Трушевич, Ганна Богданівна; Milova, Mariia I.; Trushevych, Hanna B.Повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року, яке й досі триває, стало новим викликом для сучасного світу та завдало ще більше проблем регіонального та глобального розвитку, спровокувавши колосальні потоки вимушеної міграції українських громадян, яка, на думку дослідників, не має аналогів і значно перевершує всі попередні. Масовий потік біженців з України додав значних проблем до міграційної кризи в Європі, яка була викликана попереднім значним напливом мігрантів із Близького Сходу та Африки, значно ускладнивши її гуманітарну складову. Актуальність вивчення цих процесів постійно зростає та доводить, що міграція є не тільки соціально-політичною, демографічною, але й науковою проблемою, яка потребує значної консолідації сил дослідників задля розв’язання проблем, що зумовлені цими процесами. Предметом аналізу даної роботи є вимушена міграція українських громадян та її наслідки, спровокована саме російсько-українською війною. У статті проаналізовано теоретичний доробок українських дослідників у вивченні української міграції в Європу. Визначено її особливості в порівнянні з іншими типами міграції. Окреслено проблеми мовної, ціннісно-культурної, психологічної та соціальної адаптації на підставі аналізу результатів соціологічних опитувань та багаточисельних прикладів повернення мігрантів в Україну. Проведено аналіз багатосторонньої гуманітарної допомоги біженцям та основних напрямів політики ЄС щодо регулювання міграційних потоків із лютого 2022 року до літа 2023 року. Опрацьовано значну кількість документів, які склали нормативно-правову базу міграційної політики ЄС щодо українських біженців, а також співпраці з різними інституціями України. Визначено різні аспекти наслідків міграції для України.Документ Political image of Ukraine: analysis of fake instrumentation in hybrid warfare (based on Greek mass media materials)(2023) Snigovska, Oksana V.; Malakhiti, A. V.; Zakharchuk, N. V.; Сніговська, Оксана Володимирівна; Малахіті, Андрій Васильович; Захарчук, Н. В.This article examines the processes of transforming the political image of Ukraine against the backdrop of the armed conflict with Russia. All the information used in this study has been selected from contemporary Greek mass media, scientific, and expert-analytical works from 2014 to 2023. The relevance of this research is based on the assertion that mass media serves as a tool in conducting hybrid warfare, either destroying or weakening the authority of a particular state, creating a negative image of political institutions or politicians, thereby causing social and economic tension and subsequent societal fragmentation. The aim of the article is to investigate the toolkit for creating and promoting fakes in Greek media as an element of hybrid warfare in the context of highlighting the peculiarities of Ukraine’s political image perception during the military aggression from the Russian Federation. The following methods were employed in the preparation of this article: analysis, synthesis, abstraction, cultural and systemic methods. This combination of methodological tools ensured the integrity of the study in elucidating the role and place of fakes in the context of conducting hybrid warfare. The authors provide numerous examples of political narratives and pro-Russian propaganda employed to erode the trust of the Greek population in Ukrainian politicians and ordinary citizens, fabricating a significant amount of false information in Greek mass media, as well as in scientific and expert-analytical works. The researchers attempted to reveal the ambivalence of societal perception regarding Ukraine’s position in the European integration processes and to identify the events and decisions of the Ukrainian authorities that contributed to the negative imaging of Ukraine in Greece. To achieve the stated objective, the authors of the article addressed the following tasks: delineating the stereotypical perception of Ukraine’s political image from the pre-war period to the active phase of the armed conflict, elucidating the binarity of image content, and identifying image characteristics against the backdrop of military aggression from Russia.Документ The world-system dynamics and the realities of our time(2023) Popkov, Vasyl V.; Fuad, Hamid; Попков, Василь Васильович; Фуад, ХамідThe article analyzes the main provisions of the world-system theory from the point of view of its applicability to the consideration of the global situation surrounding the Russian-Ukrainian war. Also, the authors apply the methodology of world-system analysis when studying the factor of geopolitical hegemony and the possible change of hegemon in the first half of the 21st century. In the context of the analysis of modern geopolitical conflicts, is considered I. Wallerstein’s hypothesis about a series of so-called “thirty-year wars” as immediate “drivers” of the change of hegemon and the world order, established by him. The article updates such concepts as “cycles of hegemony”, the overlap of “cyclical rhythms” and “century trends”, the correlation between “Kondratiev’s cycles” and “cycles of hegemony”, the ascending and descending cycles of “century trends”, etc. The analysis of the I. Wallerstein ideas is supplemented by the analysis of the views of F. Brodel, J. Modelsky, U. Thompson, J. Arrigy, T. Hopkins, and others. The authors conclude that predicting the development of the new world order is a difficult task and that it is still difficult to assess whether this new world order will be “better” or “worse” than the existing one. To explain this, the authors point to the unnamed nature of the epic struggle between “Good and Evil” and the physical process of “mutual resistance and mutual displacement of forces”. In this struggle, according to the authors, the winner is not the “kindest” but the “most effective”. The authors call February 24, 2022, the signal for the beginning of the great redistribution. This date became the starting point in the battle for global domination of any of the world systems without a guaranteed outcome. The authors pray for the Armed Forces of Ukraine.Документ Східна Європа у світлі постколоніального дискурсу: аналіз наукових досліджень(2023) Поляков, А. В.; Poliakov, A. V.У статті розглянуто питання застосування інструментарію постколоніальних досліджень для аналізу політичного розвитку посткомуністичних країн Східної Європи, актуальність якого особливо загострилася після повномасштабного російського вторгнення. Окреслено явну невідповідність між регулярним використанням у публічному просторі термінів колоніалізму для характеристики сутності російської агресивної політики та майже відсутністю спроб наукового осмислення цих драматичних подій з боку представників теорії постколоніалізму. Для дослідження причин такої ситуації в статті порушується питання обопільного ігнорування як постколоніальними дослідниками регіону Східної Європи, так і дослідниками посткомуністичних трансформацій колоніального досвіду східноєвропейських країн, яке було поставлено ще на початку 2000-х років. З метою отримання даних щодо кількості публікацій на східноєвропейську тематику в спеціалізованих наукових журналах із постколоніальних студій проведено контент-аналіз змісту низки журналів за період із 2000 р., що підтверджує тезу про маргінальний характер досліджень Східної Європи в рамках постколоніальної теорії та показує повну відсутність наукової рефлексії з приводу російсько-української війни, яка виходить далеко за межі локального конфлікту. У статті перелічено причини такої ситуації, серед яких: невисокий інтерес до регіону Східної Європи в цілому з боку західних науковців, марксистські погляди багатьох дослідників, що виключають можливість ототожнити колоніалізм не лише з капіталістичними державами Заходу, а й із соціалістичним СРСР, домінування російськоцентричного дискурсу в міжнародних наукових колах. Водночас наведено приклади поєднання в роботах окремих авторів постколоніального та транзитологічного підходів до аналізу соціально-політичних процесів у регіоні Східної Європи.Документ Роль мови та мовних практик у «націоналізмі повсякденності»(2023) Дяченко, Ольга Вікторівна; Diachenko, Olha V.У 1995 р. була вперше опублікована новаторська робота М. Білліга «Банальний націоналізм», яка, як вважається, започаткувала новий спосіб вивчення «нації» та «націоналізму». Дещо пізніше концепція «банального націоналізму» була уточнена та доповнена концепцією «повсякденної національності», які разом задають основні напрямки дослідження «націоналізму повсякденності». Наукові пошуки, які безпосередньо спираються на роботу М. Білліга «Банальний націоналізм», досліджують насамперед те, як еліти мобілізують елітарні (державні) символи, націоналістичні дискурси та інші матеріальні та нематеріальні елементи, які наповнюють звичайний ландшафт і семіосферу даної території. Натомість в дослідженнях «повсякденної національності» увага приділяється насамперед тому, як люди переосмислюють елітарні символи та націоналістичні дискурси або створюють власні версії національності, впроваджені як повсякденні практики. Серед елементів, які працюють щоденним нагадуванням про місце людей у «світі націй», зокрема, мова та мовні практики, а також маленькі дейктичні слова («внутрішня політика» / «зовнішня політика», «ми» / «вони», «тут» / «там» тощо), що наповнюють ЗМІ та інші сфери та матеріали, які ми читаємо, слухаємо, дивимось і т.п. Зрештою, уявлення, які здаються нам банальними, виявляються ідеологічними конструктами націоналізму. Історичним конструктом націоналізму слід вважати й ідею мови. Поняття «мова», принаймні, у тому сенсі, що здається «нам» банально очевидним, є «винайденою непорушністю», створеною в епоху національної держави. Не так мова створює націоналізм, як націоналізм створює мову; або, скоріше, націоналізм створює «наше» звичайне уявлення про те, що існують «природні» і безперечні речі, які називаються «мовами», на яких ми нібито говоримо.Документ Територіальна політика держав ЄС: цілі, інструменти, результати(2023) Узун, Юлія Вадимівна; Uzun, Yuliia V.У статті представлено процес формування та розвитку територіальної політики Європейського Союзу та держав-членів Європейського Союзу. Визначено цілі та логіку територіально-політичної трансформації національних територіально-політичних систем в умовах глокалізації – макрорегіональної інтеграції національних утворень Європи, де головним бенефіціаром реформування проголошено регіони, а місце – топосом, основою політичного процесу. Політика на основі місця, розвиток систем самоврядування, реформи децентралізації, просування локального, регіонального автономізму та системної асиметрії, де статус визначається обсягом функціональних обов’язків, розглядаються як процеси де(ре)конструкції нової моделі поліцентричного врядування та політичної взаємодії в умовах формування ефективного наднаціонального політичного простору ЄС. Автором розглянуто особливості трансформації системних відносин у державах-членах ЄС, у тому числі щодо відносин метрополій та неєвропейських віддалених територій (на прикладі Франції та Нідерландів), та відносин наднаціонального центру ЄС та цих віддалених територій держав ЄС, що мають специфіку асиметричної включеності в територіальні та політичні процеси ЄС. Автор зазначає, що розвиток політичного простору ЄС випереджає процес трансформації територіальної морфології, що проявляється в розширенні політичних прав участі на наднаціональному рівні і збереженні цензів на національних рівнях. У роботі зазначено, що стратегія просторового розвитку ЄС сформована на основі інституційного компромісу між різними рівнями прийняття політичних рішень у багаторівневій та поліцентричній системі територіально-політичних відносин і забезпечується комплексом інструментів. Цей комплекс утворюють: політика вертикальної та горизонтальної співпраці; багаторівневого та поліцентричного управління; практики регіонального та автономізму; асиметрії статусів та функціональних ролей; інструменти 4D-децентралізації; стандартизації та вимірювання (індексації) стандартів; інструменти консоціативної демократії, які передбачають «політику включення», «ефективне громадянство», «мобільну політичну участь» в умовах поглиблення інтеграції, підвищення мобільності, зміни функціональної значимості інституту громадянства.Документ Питання нерозповсюдження в ядерній політиці США у ХХІ ст.: аналіз основоположних документів(2023) Скрипник, Максим Вікторович; Skrypnyk, Maksym V.Стаття присвячена вивченню еволюції ядерної політики Сполучених Штатів Америки у сфері нерозповсюдження в ХХІ столітті. Зазначається, що США як одна з перших ядерних держав приділяє значну увагу цьому питанню з метою підтримки стабільності режиму нерозповсюдження та міжнародної безпеки. Базуючись на методології контент-аналізу та якісній методології, автор визначає засади, пріоритети та основні методи стратегії адміністрації Білого дому щодо протидії ядерному розповсюдженню на базі основоположних документів США, виступів офіційних осіб та дослідників. Метою статті визначається вивчення засадничих елементів ядерної політики США щодо нерозповсюдження та оцінка наскільки успішною вважається ця політика, зокрема, на прикладах Ірану та КНДР. Задля досягнення поставленої мети дослідження автор поступово розкриває зміни у безпековому середовищі в контексті загрози поширення ядерної зброї та засобів доставки та яким чином це впливає на політику адміністрацій президентів США. Крізь призму таких документів, як Огляди ядерної політики та Стратегії національної безпеки США, що були оприлюднені у ХХІ столітті, визначаються головні загрози, а отже, і пріоритети та концепції, що формують загальну стратегію Вашингтона для протидії розповсюдженню ЗМЗ. У статті показано, що у ХХІ столітті серед основних загроз як Сполученим Штатам, їхнім союзникам та партнерам, так і режиму нерозповсюдження загалом увага значним чином концентрується на проблемах, які пов’язані з наявністю та розвитком ядерних та ракетних програм таких держав, як Іран та КНДР. Тому автор аналізує, як офіційний Вашингтон формує стратегію щодо проблеми розповсюдження ядерної зброї, як змінюються підходи різних адміністрацій для протидії цим загрозам, які вибиралися методи та застосовувалися підходи для врегулювання проблеми. З метою розуміння наскільки успішною була стратегія окремих адміністрацій президентів США вивчаються оцінки провідних дослідників та їхні аргументи. У висновках підсумовуються результати проведеного дослідження та розкривається авторське бачення проблеми, що досліджується.Документ Collision trends in the bilateral relations of Egypt and Ethiopia during the last decade(2023) Poble, Dmytro K.; Mindelis, A. N.; Побле, Дмитро Костянтинович; Мінделіс, А. Н.The fluctuations in Egypt’s and Ethiopia's foreign policies, in general, and in relation to a non-consumptive hydropower project being built by Ethiopia on the Nile, in particular, go back centuries. The purpose of this article is to study the collision tendencies of bilateral relations between Egypt and Ethiopia in the last decade. The article indicates a certain degree of uniqueness due to its actuality from a practical point of view, and, despite the availability of numerous research works and publications on the subject written by Ukrainian-, US-, and British-based researchers of Ethiopian and Egyptian origin, and official documents of the concerned countries, it reveals a certain scientific demand. The inter-disciplinary nature and subject of the research resulted in the use of two basic research methods, such as case study and event analysis, supported fragmentarily by historical, functional, geopolitical, and empirical methods. The two methods mentioned allowed for reviewing the quantitative and qualitative peculiarities of the problem. The application of the historical method gave a reference to the initial source of a legal settlement in the last century; the use of the functional method determined the level of development of relations between Egypt and Ethiopia; the use of the geopolitical method made it possible to determine the situation and the involvement of main actors in the region during the last decade; and the empirical component is presented in the form of statistical, sociological, financial, and economic data, as well as archival materials. A cautious prognosis was added with the purpose of forecasting the further outcome of the conflict around the waters of the Nile.Документ Російська дезінформаційна кампанія в Румунії: Quo Vadis, Кремлін?(2023) Максименко, Ірина Володимирівна; Maksymenko, Iryna V.зовнішньої політики та гібридних війн, як і інші методи примушення та залякування. Україна була одним з основних об’єктів застосування цього методу зовнішньої політики росії. Разом із тим інші держави Центральної та Східної Європи також відчувають інформаційний тиск через поширення дезінформації та наративів, що мають виправдовувати дії російської держави та її агресію щодо окремих держав. Румунія, яка межує з Україною, а після незаконної анексії Кримського півострова перетворилася на сусідку російської федерації, потрапила до важливих об’єктів кремлівської дезінформації та пропаганди. Стаття присвячена вивченню особливостей російської дезінформаційної кампанії в Румунії, де відкрито демонструються антиросійські настрої. Існуючий дискурс щодо наративів та дезінформації Кремля в країнах Центральної та Східної Європи наголошує, що протягом останніх років росія почала змінювати підходи до кожної країни, використовуючи особливості регіонального контексту та внутрішнього становища для досягнення власних цілей. Метою статті визначено виокремлення основних меседжів, що розповсюджуються російськими ресурсами в румунському інформаційному просторі для визначення того, які саме цілі переслідує Кремль у цій державі. Застосування комбінації методів якісної методології, як-то: метод кейс-стаді, контент-аналіз документів і наукових праць, а також дискурс-аналіз інформаційних ресурсів, дозволяє надати відповіді на такі пошукові задачі: розкрити особливості сприйняття росії в Румунії; виокремити основні джерела поширення проросійських тез та інформації в румунських медіа; проаналізувати наративи, що культивуються в румунському інформаційному просторі, з тлумаченням їхніх реальних завдань та оцінкою того, яким чином вони можуть вплинути на громадську думку. У висновках узагальнюються результати дослідження із зазначенням того, які є прямі та непрямі цілі, що переслідує Кремль, розповсюджуючи ті чи інші меседжі та наративи.Документ Майбутнє минулого, або політика пам’яті Угорщини: між національним та універсальним(2023) Коч, Світлана Вадимівна; Koch, Svitlana V.Меморіальні стратегії політичних суб’єктів пов’язані зі стратегічним курсом, який обирає політичний актор, із бажаним історичним іміджем соціально-політичної спільноти, зі ступенем внутрішнього різноманіття векторів пам’яті в умовах багатоскладових суспільств. Найбільша хвиля розширення ЄС у 2004 році не тільки включила східноєвропейські країни до Союзу, але й обумовила радикальні зміни в позиціях забезпечення загальноєвропейської єдності, коли постало питання про врахування історичного минулого нових членів. Основи політики пам’яті ЄС, які сформувались після Другої світової війни, потребували нових комеморативних практик та акцентів для запобігання меморіальних конфліктів. Умовою забезпечення внутрішньої єдності всередині ЄС є поступове послаблення внутрішніх символічних кордонів, передусім національних. Саме це стало найбільш складним для східноєвропейських національних держав, які опинились у ситуації двох різноспрямованих векторів: з одного боку, вони продовжують розвивати національні доктрини модерного типу, коли нація визначає себе в межах історичних земель, де триває форматування національних ідентичностей на основі етнополітичних інтересів титульних націй та їх історичних наративів; з іншого боку, загальноєвропейські постмодерні процеси передбачають визнання універсальних цінностей та спільних стратегій. Прикладом амбівалентної меморіальної політики є Угорщина, яка намагається за допомогою комеморативних практик вирішувати різні соціально-політичні завдання: залишаючись у колі наднаціонального простору ЄС, конструювати національно-орієнтовану меморіальну стратегію. Пошук балансу між цими векторами розглядається як умова ефективного розвитку національної спільноти. Отже, метою представленої статті є визначення взаємозв’язку між новим форматом національної доктрини Угорщини та комемораційними політичними технологіями, які реалізує ця держава. Політику пам’яті в Угорщині розглянуто в контексті зміни ролі комеморації у світовій політиці та визначено особливості формування інституційного середовища політики пам'яті. Автор доходить до висновку, що сучасна меморіальна політика Угорщини розвивається в форматі організації соціальнополітичного простору для діалогу держави та споріднених діаспор за кордоном.Документ Дослідження регіоналізму: чи чекати подальшої еволюції?(2023) Брусиловська, Ольга Іллівна; Brusylovska, Olha I.У міру нівеляції понять «наддержава», «сателіт», «другий світ» збільшувався обсяг нових понять – «центр сили», «глобальна політична динаміка», «багатополярний світовий полюс», «дисперсія», «регіональний устрій», «непідпорядковані території». По-новому почала вибудовуватися ієрархія політичних акторів, де регіони різного рівня (макрорегіони, мезорегіони, субрегіони) раптово стали домінуючими структурними одиницями глобального простору. Це вплинуло на роль і місце регіоналізму. Умовно розвиток дисципліни «Регіональні студії» поділяють на три хвилі: «старий регіоналізм» періоду «холодної війни»; «новий регіоналізм» 1990-х рр.; «порівняльний регіоналізм» ХХІ ст. Метою даної роботи є виявлення еволюції розвитку регіональних студій через якісний аналіз провідних робіт, що сформували обличчя науки про регіоналізм. Ставиться також питання про те, які напрями досліджень регіоналізму потребують подальшого розвитку. У результаті зроблено висновки, що сьогоднішній контекст світового порядку помітно відрізняється від контексту 1990-х років. Порівняльний регіоналізм формується світовим порядком, який характеризується такими процесами, як війна з терором, гуманітарне втручання, багаторівневий світовий порядок, періодичні фінансові кризи в усьому світі, підйом держав, що розвиваються. Наукові дебати зосереджуються на різноманітних взаємодіях між державою та недержавою, інституціях та процесах на різноманітних взаємодіючих рівнях, починаючи від двостороннього до регіонального, міжрегіонального та багатостороннього. Якщо раніше регіон розглядався переважно як мікрорегіон, то в сучасних дослідженнях мова йде про макрорегіональний рівень. Крім того, недержавні актори та групи інтересів тепер активно залучені до регіональної співпраці. Отже, майбутні дослідження приділятимуть більше уваги саме недержавним акторам регіональних відносин.