Міжнародні та політичні дослідження
Постійне посилання зібрання
Галузь і проблематика: Науковий журнал “Вісник Одеського національного університету. Соціологія і політичні науки” видається з 2003 року. Журнал представляє статті, наукові огляди та емпіричні результати, які присвячені аналізу актуальних проблем сучасного суспільства і політичної трансформації процесів в міжнародному контексті. Він призначений для дослідників, науковців, викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
DOI 10.18524/2304-1439
Сайт видання: http://heraldiss.onu.edu.ua/
Переглянути
Нові надходження
Документ Рецензія на монографію «Глобальні, регіональні та локальні чинники формування сучасної системи міжнародних відносин» / за заг. ред. І. М. Коваля, О. І. Брусиловської. Одеса : Астропринт, 2023. 368 с.(Гельветика, 2024) Глебов, Віктор Вікторович; Glebov, Viktor V.Подана монографія присвячена дослідженню актуальної проблеми, адже дотепер майже відсутні праці, які були би присвячені комплексному дослідженню внутрішніх та зовнішніх чинників розвитку сучасних міжнародних відносин.Документ Review of “Russian political warfare. Essays on Kremlin propaganda in Europe and the neighbourhood, 2020–2023” by Anton Shekhovtsov / Soviet and Post-Soviet Politics and Society. Stuttgart: Ibidem-Verlag, 2023. 202 p.(Гельветика, 2024) Brusylovska, Olha I.; Брусиловська, Ольга ІллівнаThe research of the Kremlin propaganda in Europe has not been considered holistically in domestic political science, therefore this publication is relevant both for the science of international relations in general and for the activities of the Ukrainian state in the context of strengthening informational resistance to the enemy.Документ 3st MEDITERreg Graduate Conference for Master’s students and early stage researchers(Гельветика, 2024) Amirova, Elvira; Antonova, Yevheniia; Bogonos, Svetlana; Dermenzhi, Albina; Kalina, Anastasia; Kasim, Evelina; Kosheliuk, Daria; Laktionov, Mykyta; Li, Guangling; Melnichenko, Alina; Moroz, Anastasiia; Motrechko, Sofiia; Ostryakova, Viktoria; Ruda, Valentyna; Runieieva, Viktoria; Riapolov, Serhii; Salnikova, Stanislava; Shulikin, Danylo; Sun, Qian; Wang, Huanhuan; Курандо, МаріяThe scientific conference for master's students and young researchers studying in the specialty 291 International Relations, Public Communications and Regional Studies was held within the framework of the project 101047919 - MEDITERreg "THE RING OF MEDITERRANEAN: REGIONAL STUDIES". The Jean Monnet Module (Grant type ERASMUS-JMO- 2021-MODULE) is implemented by the Department of International Relations and headed by the chief of the Department Olga Brusylovska. Funded by the European Union. Views and opinions expressed are however those of the author(s) only and do not necessarily reflect those of the European Union or the European Education and Culture Executive Agency (EACEA). Neither the European Union nor EACEA can be held responsible for them. The conference was held online on May 15, 2024. Among the issues discussed at the conference, the analysis of the practice of regionalism in the Mediterranean, with focus on modern conflicts and the role of external actors, occupied a prominent place.Документ Ядерний шантаж у сучасній російській риториці(Гельветика, 2024) Сіновець, Поліна Андріївна; Марчук, Софія Павлівна; Sinovets, Polina A.На початку червня 2024 р. один із високопоставлених російських дипломатів, заступник міністра закордонних справ Російської Федерації С. Рябков виступив із закликом до Сполучених Штатів звернути увагу на поточні дискусії щодо можливої зміни ядерної доктрини Москви відповідно до змінених умов міжнародних відносин. Зокрема, він заявив, що виклики, які випливають із дій США та НАТО, безпосередньо ставлять питання про необхідність перегляду російської доктрини ядерного стримування для захисту непорушних національних інтересів (Reuters, 2024). Цій заяві передував виступ очільника РФ, президента Путіна, у якому він зауважив, що не виключає зміни Росією своєї ядерної доктрини (Court, 2024).Документ Russian Dr. Strangelove or how Moscow never stopped loving the bomb: Russia’s approach to deterrence(Гельветика, 2024) Sinovets, Polina A.; Maksymenko, Iryna V.; Сіновець, Поліна Андріївна; Максименко, Ірина ВолодимирівнаThe international security system has been in crisis for the past decade, with the most significant escalation occurring when Russia launched an armed aggression against Ukraine, a country that was guaranteed protection under the Budapest Memorandum of 1994. This event led to a major shift in the role of nuclear weapons in global relations, triggering discussions about revising nuclear strategies and the use of nuclear deterrence as a policy tool. Russia has openly stated that traditional nuclear deterrence is no longer effective and has considered lowering the nuclear threshold to restore the credibility of its deterrence. This article aims to determine whether this potential shift in Russia’s nuclear strategy represents a move towards nuclear escalation or is merely an attempt to enhance its deterrence capabilities. The research is based on the theory of nuclear deterrence, focusing on the reliability, decisiveness, persuasiveness, and dynamics of deterrence. It examines Russia’s nuclear posture through the lens of its perception of deterrence, analyzing its military doctrines and strategies alongside the statements of Russian senior strategic representatives to gain insights into Moscow’s nuclear strategies and the stability of its deterrence. The study also explores the character of the Russian leader and their willingness to bear the risk of nuclear conflict, which directly influences the persuasiveness of Russia’s nuclear deterrence. Additionally, it delves into Russia’s “red lines” and the extent to which they reflect the true determination of the Russian leadership. In conclusion, the study suggests a decrease in the effectiveness of Russia’s nuclear deterrence, with attempts to restore it through the threat of using nuclear weapons if certain “red lines” are crossed.Документ Інформаційна війна в контексті гібридного конфлікту(Гельветика, 2024) Поправка, М. О.; Popravka, M. O.Гібридні конфлікти, які стали невід'ємною частиною сучасної геополітичної реальності, суттєво змінюють правила ведення війни, роблячи інформаційний складник одним із найважливіших аспектів боротьби за перевагу. У сучасному світі інформаційні війни стали потужним інструментом геополітичного впливу та маніпулювання суспільною свідомістю і громадською думкою. Інформаційна війна відрізняється від традиційних форм війни тим, що вона не обмежується фізичним знищенням противника, а спрямована на підрив морального духу, зміну політичного курсу, дестабілізацію соціальної ситуації або зміну світогляду. Це робить її особливо ефективною в умовах гібридних конфліктів, де фізичне протистояння може бути мінімальним або взагалі відсутнім. У статті розглядається роль інформаційної війни в умовах гібридних конфліктів, коли традиційні військові дії доповнюються комплексом нелінійних методів впливу, таких як економічні санкції, політичний тиск, кібератаки, дезінформаційні кампанії та пропаганда. Проаналізовано ключові стратегії та методи ведення інформаційних війн, їхній вплив на громадську думку, державні інститути та міжнародні відносини. Особливу увагу приділено вивченню прикладів із сучасної міжнародної практики, зокрема ролі інформаційних кампаній у конфліктах на пострадянському просторі. Розглянуто підходи до протидії інформаційним атакам у контексті захисту національної безпеки. Окрім того, проаналізовано методи виявлення та нейтралізації дезінформації, а також заходи з підвищення медіаграмотності населення як одного з важливих чинників протидії маніпулюванню громадською думкою. Розглянуто роль державних інституцій, медіа та громадянського суспільства у боротьбі з інформаційними атаками. Досліджено як технічні, так і соціальні підходи, що використовуються для захисту суспільства від маніпуляцій та дезінформації. Аналізуються передові технології, зокрема штучний інтелект, блокчейн, а також методи кібербезпеки, для виявлення та запобігання інформаційним атакам. Обговорюються стратегічні підходи, що сприятимуть ефективному реагуванню на нові виклики інформаційних війн.Документ Стратегічна концепція НАТО 1999 року: дискусії щодо її наслідків для безпеки та зовнішньої політики європейських країн(Гельветика, 2024) Брусиловська, Ольга Іллівна; Brusylovska, Olha I.У статті досліджується Стратегічна концепція НАТО 1999 р. в контексті актуальних для НАТО характеристик викликів, ризиків та загроз, спричинених змінами міжнародного безпекового середовища, та заходи щодо забезпечення безпеки Альянсу. Проаналізовано вплив середовища міжнародних відносин на стратегію Альянсу. Розглянуто способи реагування НАТО, сформовані у трьох основоположних завданнях НАТО. Зроблено висновки щодо проблематичних питань, пов’язаних із даною Стратегічною концепцією, її плюси та мінуси, очевидні сьогодні, але непередбачені у 1999 р. Дискусії навколо Стратегії НАТО 1999 р. почалися відразу після її набрання чинності і досягли піку в 2009–2010 рр., що відбилося на численних наукових та політичних дискусіях. Висловлювалися сумніви, чи Стратегічна концепція підтверджує основну місію та цілі НАТО, зокрема ідею колективного захисту. У підсумку Стратегічна концепція 1999 р. мала деякі позитивні риси. Так, вона привела колективну оборону у відповідність багатьом вимогам, пов’язаним з операціями поза традиційною зоною відповідальності. Також Стратегія урахувала досвід НАТО, отриманий у ході проведення бойових дій у Сербії, Косово та Афганістані. Критерії членства в НАТО залишалися такими ж, як і раніше. Політика щодо України та Грузії полягала у тому, що вони можуть стати членами НАТО, якщо будуть досягнуті критерії Альянсу. Водночас у документі було закладено підвалини для майбутніх провалів політики НАТО, та залишилися лакуни у царині європейської безпеки. Наголошувалося, що НАТО буде прагнути подолати розрив між США, які виступають за переваги міжнародної ролі НАТО, і європейськими країнами, які хочуть, щоб організація зберегла свою традиційну оборонну спрямованість; цього не вдалося досягти навіть після початку повномасштабної агресії росії проти України. По-друге, Стратегія повинна була покращити відносини НАТО з росією, посилити їхню співпрацю в таких важливих для НАТО галузях, як протидія тероризму, кібератакам, поширенню ядерної зброї та посиленню ракетної небезпеки. Це було нереалістичним завданням через протидії з боку РФ, і деякі країни НАТО це розуміли від початку, але вони опинилися у меншості. Таким чином, у документі підкреслювалося, що головною загрозою для НАТО був Іран із його новим ракетним потенціалом. Але вже за кілька років стало ясно, що пріоритети НАТО були розставлені невірно, що російська загроза була сильно недооцінена, а розрив у позиціях державчленів не дав змоги швидко відреагувати на мінливу міжнародну обстановку. Це призвело до важких наслідків для всієї європейської безпеки, тому що РФ була переконана у своїй безкарності за будь-яких умов.Документ The Russian-Ukrainian war in the context of XXI-st century world-system changes. Experience of I. Wallerstein’s methodology(Гельветика, 2024) Popkov Vasyl V.; Hamid, Fouad; Попков, Василь Васильович; Хамід, ФуадThe article is devoted to the consideration of the Russian-Ukrainian war problem in the context of global changes in the 21st century first quarter. The theory of worldsystem analysis, methods of historicism and comparativism were taken as the direct methodological basis of this issue. The novelty of the article lies in the comparison of the world-system process evolution (mid-XV – first quarter of the XXI century) with the world wars dynamics (from the Thirty Years War of 1618-1648 to the Cold War of 1946-1991). The authors hypothesized that these wars are triggers of the world-system self-development, phases of the previous world orders destruction and the establishment of new ones. Each world order records a certain upgrade in the development of the world-system. These are the Westphalian, Paris, Vienna, Versailles and Yalta-Potsdam world orders. A systemic failure in the world orders change is considered as one of the reasons for the Russian-Ukrainian war. Attention is drawn to the fact that the Cold War, which led to the collapse of the USSR and changed the actual state of affairs, nevertheless did not consolidate these results in the norms of the new world order. Thus, a situation of geopolitical ambiguity was formed, and that was used by Russia. The article also discusses I. Wallerstein’s position on the “end of the world as we know it”, marked by a streak of military clashes with all the signs of global “Thirty Years’ War.” It also examines his scenarios for a probable global future in the “postliberal era.”Документ Філософія війни як актуальна світоглядна проблема(Гельветика, 2024) Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.Із початком військової агресії Росії в Україну війна перестала бути для українців лише політичним явищем, але набула для нас і світоглядного значення. Навіть у пересічних громадян виникають питання, які нещодавно могли б показатися парадоксальними. А саме: як у якості агресора опинилася держава, яка була одним із гарантів суверенності і безпеки України ? як агресором стала держава, що як правонаступниця колишнього СРСР була найбільш постраждалою від фашистської агресії державою під час Другої світової війни? Не сподіваючись дати вичерпну відповідь на зазначені питання, автор статті робить спробу визначити філософські засади, світоглядні підходи до розуміння війни як соціального явища, зокрема значення світ-системної методології для розуміння еволюції поглядів на сутність військових конфліктів, визначення критеріїв справедливої-несправедливої війни. Акцентується увага на тому, що ні комуністична, ні ліберальна ідеологія не витримали перевірку часом стосовно власних антивоєнних настанов. «Холодна війна» між двома ідеологічно протилежними системами не позбавила людство від «гарячих війн», хоча дещо змінила їх геополітичну локацію. Ще на початку 60-х років ХХ ст. консервативний німецький філософ К. Шмітт передбачав таку можливість, пояснюючи це тим, що ядерна зброя потрібна державам не для того, щоб узагалі позбавитись військових конфліктів у світі, а для того, щоб ініціювати і контролювати військові конфлікти «малої інтенсивності». Дослідник цього поняття М. ван Кревельд називає серед основних рис таких конфліктів таке: у них рідко з обох сторін беруть участь регулярні армії, а переважно партизани, терористи, громадянське населення, включаючи жінок і дітей. Стосовно подальшої еволюції відносин між державою і збройними формуваннями М. ван Кревельд робить припущення, що сучасні держави або опанують конфлікти низької інтенсивності, або зникнуть. Серед критеріїв справедливості-несправедливості війни, зокрема російської агресії проти України, важливо враховувати не лише правовий аспект, а й морально-психологічний, який М. Ван Кревельд визначає як єдиний можливий критерій справедливих воєн, а саме «війна за виживання».Документ Постколоніальні трансформації в Україні: естетичний дискурс міських просторів(Гельветика, 2024) Хорошилов, Олег Юрійович; Khoroshylov, Oleh Yu.Статтю присвячено дослідженню проблеми естетичного супроводу процесу деколонізації як одного з провідних трендів внутрішньополітичного життя сучасної України. Об’єктом визначено урбаністичні простори країни, у локаціях яких здійснюються трансформації, спрямовані на реінтерпретацію минулого суспільства та визначення ціннісних засад його модерного існування. В основі авторської концепції знаходиться комунікативна парадигма інтерпретації архітектури (окремих будівель та їх ансамблів) як невербальних текстів-символів – засобів політичної комунікації, соціалізації громадян та легітимації правлячого режиму. Реалізація зазначених функцій здійснюється за рахунок експресії естетичного оформлення інтер’єрів та екстер’єрів «будівель влади» й об’єктів комеморації. Констатовано, що провідними акторами здійснюваних перетворень виступають тандеми місцевих політичних і творчих еліт, які визначають за допомогою здійснюваних перетворень (демонтаж пам’ятників і символів колоніального панування, перейменування топонімів) конфігурації колективних ідентичностей територіальних громад. Продемонстровано суперечності процесу естетичної реінтерпретації міських просторів на прикладі м. Одеси. Визначено, що особливостями політико-естетичного дискурсу в Україні є: ретроспективність, домінування етнографічних штампів та моностилістика символічно навантажених об’єктів. Обґрунтовано ідею необхідності оновлення концепції естетичного супроводу процесу деколонізації. Її основна фабула має ґрунтуватися на творчому осмисленні актуальних викликів та завдань українського «інтеграторського проєкту», адекватно відповідати культурним тенденціям сучасності та стилістичним уподобанням молодої генерації громадян. Одним із центральних сюжетів тут мусить постати вшанування військової звитяги як колективної дії українського громадянського загалу у справі відсічі російської агресії.Документ Європейська меморіальна політика крізь призму популістських та консервативних рухів: критика і виклики(Гельветика, 2024) Узун, Юлія Вадимівна; Коч, Світлана Вадимівна; Uzun, Yuliia V.; Koch, Svitlana V.Статтю присвячено детальному аналізу впливу популістських і консервативних рухів на європейську меморіальну політику. Мета статті полягає у розкритті того, як ці політичні течії формують критику офіційних наративів і політик пам’яті в Європі, та вивченні викликів, які вони ставлять перед національними і європейськими дискурсами пам’яті. Аналіз охоплює два основних аспекти: критичний погляд на концепти «європейської спадщини» і «культурного ідентифікаціонізму» та вплив цих поглядів на сучасну меморіальну політику. У статті розглядаються конкретні приклади, зокрема як правопопулістські ідеї спотворюють європейську спадщину шляхом ностальгії за «старою Європою». У цьому контексті акцентується на ігноруванні колоніального минулого та спрощенні наративів про колоніальне насильство і Голокост. Оцінюється, як ці ідеї використовуються для підтримки націоналістичних наративів, що ставлять під сумнів мультикультурний підхід Європейського Союзу та політики пам’яті. Стаття також аналізує, як популістські та консервативні рухи критично ставляться до ЄС, уважаючи його «спілкою банкірів» і «примусовим плавильним котлом», що нав’язує політику мультикультуралізму та прийняття мігрантів. Розглянуто, як ці рухи, включаючи Національне об’єднання Марін Ле Пен і «Золоту Зорю» в Греції, виступають за повернення національного суверенітету та збереження культурної ідентичності на основі європейської спадщини, яка, на їхню думку, не має нічого спільного з ЄС. Окрема увага приділяється поняттю «нового расизму» або «культурного расизму», що характеризується відмовою від біологічних ієрархій і натомість акцентує культурні відмінності як підставу для виключення мігрантів. Аналізується, як правопопулістські ідеї виправдовують культурну неспівмірність як загрозу європейській ідентичності, тоді як нові праві ідеологи просувають концепцію етнорегіоналізму, що базується на культурному диференціалізмі і заперечує мультикультуралізм. Завдяки всебічному аналізу стаття має на меті розкрити трансформацію європейської меморіальної політики під впливом популістських і консервативних тенденцій та оцінити їхні наслідки для європейської політики пам’яті й ідентичності.Документ Політика конфліктності Греції: геополітичні виклики та регіональна стабільність(Гельветика, 2024) Малахіті, Андрій Васильович; Ряполов, С. Д.; Malakhiti, Andrii V.; Ryapolov, S. D.Стаття являє собою поглиблений аналіз міжнародних конфліктів, у яких бере участь Греція, із зосередженням на грецько-турецьких відносинах, кіпрському питанні та інших регіональних суперечках у Східному Середземномор’ї та на Балканах. Автори досліджують історичні витоки цих конфліктів, звертаючи увагу на події другої половини ХХ ст., що стали моментами загострення, зокрема кіпрський конфлікт 1974 р., який і досі залишається невирішеним. Дослідження також акцентує увагу на сучасних викликах і динаміці міжнародної політики в регіоні, які мають значний вплив на ситуацію у Східному Середземномор’ї та ПівденноСхідній Європі. Автори аналізують роль Греції у боротьбі за геополітичний вплив на Балканах, а також її політику щодо врегулювання конфліктів і підтримки регіональної стабільності. Стаття демонструє, як саме історичні та політичні наративи впливають на формування сучасної зовнішньої політики держави, а також на розвиток регіональної і міжнародної безпеки. Окрім того, розглядаються потенційні сценарії розвитку ситуації у регіоні, включаючи можливості для дипломатичного врегулювання, зміцнення альянсів та адаптацію до нових геополітичних реалій. Ураховуючи складність та багатовимірність конфліктів у цьому регіоні, дослідження підкреслює важливість багатостороннього підходу та активної участі міжнародних організацій для досягнення довготривалої стабільності.Документ Проблема нелегальної міграції у ЄС: спроба вирішення через формування двосторонніх угод(Гельветика, 2024) Майстренко, Юлія Іванівна; Мельніченко, А. В.; Maistrenko, Yuliia I.; Melnichenko, A. V.Протягом останніх десятиліть проблема нелегальної міграції та контролю міграційних потоків залишалася складною та вимагала скоординованих дій для її вирішення. Особливо гостро це питання стоїть у Середземноморському регіоні. Зазначений регіон включає як держави, які є членами ЄЄ, так і держави, котрі поглинули конфлікти, війни та політична нестабільність. Відповідно, потік людей іде саме з «неблагополучних країн регіону» до європейських. Низка країн виступає не лише джерелом міграції, а й країнами-транзитерами. Загалом Середземноморський регіон являє собою мережу шляхів, через які мігранти намагаються досягнути європейських країн, у яких вони вбачають запоруку стабільного та безпечного життя. Протягом останнього десятиліття Європейський Союз відчув кризові явища, які були пов’язані з неконтрольованими потоками нелегальних мігрантів. Слід зазначити, що не всі країни – члени ЄС однаково відчули «натиск» із боку потоку біженців, переважно «страждали» країни «першого в’їзду». ЄС робив спроби регулювати потік нелегальних мігрантів неодноразово, укладалися двосторонні угоди з африканськими країнами, щоб «зупиняти» потік людей за межами ЄС. Але враховуючи революції та війни, які мали місце в регіоні, уряди країн уже не могли виконувати свої зобов’язання за угодами. Політика ЄС в останні кілька років відзначається черговими спробами зупинити нелегальних мігрантів за межами Європейського Союзу. У рамках політики екстерналізації міграційного контролю було укладено чергові двосторонні угоди. Європейськими партнерами, відповідно до угод, укладених у 2023 та 2024 рр., виступили Туніс, Мавританія та Єгипет. Спільним у цих угодах є те, що Європейський Союз пропонував фінансову підтримку зазначеним країнам в обмін на допомогу у вирішенні проблеми нелегальної міграції.Документ Економічне трансформування посткомуністичних країн Західних Балкан після 2008 року(Гельветика, 2024) Ільченко, І. О.; Ilchenko, I. O.У статті вибрано два кейса для дослідження – Албанія та Чорногорія, які всередині Західних Балкан (далі – ЗБ) є найбільш несхожими, тобто дають уявлення про різницю між окремими країнами, але також і про спільні риси групи. Метою дослідження є визначення ключових проблем економічної трансформації посткомуністичних країн Західних Балкан після початку світової економічної кризи. Глобальна фінансова криза 2008–2009 рр. вплинула на більшість торговельних партнерів країн ЗБ, що, своєю чергою, вплинуло на експорт та імпорт. Навіть у високорозвинутій Словенії після незначного відновлення темпів зростання в 2010–2011 рр. режим бюджетних скорочень та несприятлива економічна ситуація в ключових країнах-партнерах призвели до другої хвилі кризи. Глобальна фінансова криза поклала кінець албанській моделі зростання, заснованій на внутрішньому попиті. Серед причин економічного спаду в 2012–2013 рр. також були дефіцит бюджету і зростання державного боргу на тлі зростання процентних ставок, пов'язаного з борговою кризою, у тому числі в Греції та інших країнах ЄС. Незважаючи на те що Албанії вдалося уникнути рецесії, криза призвела до зменшення грошових переказів та інших потоків, що, своєю чергою, сприяло нижчому зростанню, особливо в будівельному секторі, який із тих пір зазнав різкого спаду. Маючи тісні зв’язки з грецькою та італійською економіками через експорт, грошові перекази та фінансові потоки, Албанія понесла на себе основний тягар кризи державного боргу Єврозони. У країнах ЗБ імпорт перевищує експорт, тобто вони є здебільшого імпортерами товарів. Узагалі країни ЗБ хоча і з різними розмірами імпорту, але мають майже однакову тенденцію показника. Ще однією сталою тенденцією є зменшення припливу прямих інвестицій, що пов’язано з поступовим самостійним розвитком та укріпленням національних економік. Незважаючи на поширену думку, приплив ПІІ та кошти ЄС не можуть повністю гарантувати стабільне економічне зростання та розвиток країн ЗБ. Іноземні інвестори переважно інвестують у сектори економіки, які вже достатньо врегульовані, з добре розвиненою інфраструктурою, вони не зацікавлені у фінансуванні промислових і виробничих потужностей. Підтримка економічного відновлення, яке триває, потребує подальших зусиль щодо реформування та усунення макроекономічних недоліків у державних фінансах і фінансовому секторі. За допомогою програми Міжнародного валютного фонду країни ЗБ почали консолідувати свої державні фінанси, а відповідна пом’якшувальна монетарна політика підтримала економічне піднесення. Було започатковано деякі важливі для бізнесу реформи, такі як комплексна перебудова системи правосуддя. Тим не менше тривалі макроекономічні недоліки та структурні перешкоди для зростання вимагають постійних зусиль для подолання ще невирішених проблем. Таким чином, процес євроінтеграції загрожує затягнутися через невідповідність економічних показників країн ЗБ стандартам ЄС.Документ Кінематограф як інструмент реалізації державної політики пам’яті: перспективи польсько-українського протистояння 1942–1947 рр.(Гельветика, 2024) Зарічняк, О. О.; Zarichnyak, O. O.Дослідження присвячено ролі кінематографа у формуванні історичної пам’яті та впливу фільмів на польсько-українські відносини в контексті подій Другої світової війни та періоду після неї. Однією з головних проблем є різні національні наративи, які відображаються в кіно і можуть поглиблювати міждержавні конфлікти. Автор розглядає вплив кіно на суспільне сприйняття історичних подій, формування або спотворення колективної пам'яті на прикладі згаданого конфлікту. Основна методологічна основа дослідження базується на концепції конструктивізму та теорії «протезованої пам'яті» Елісон Ландсберг, яка пояснює, як через медіа, включаючи кіно, індивіди можуть інтегрувати чужий досвід у власну ідентичність. Дослідження показує, що кіномистецтво може слугувати інструментом політичного впливу, конструюючи/реконструюючи історичну пам’ять, і змінювати сприйняття іншої нації. Так, у Польщі документальні фільми активно використовуються для формування державної політики пам'яті. В Україні ж розвиток національного кіно відбувався повільніше, що частково пов’язано із впливом радянського минулого і перенасиченням медіапростору російським контентом, що припинилося лише після 2014 р. Прикладом ролі кіно в загостренні конфлікту є фільм Войцеха Смажовського «Волинь», який представив українців у негативному світлі, що призвело до напруження між країнами. Водночас українські кінопроєкти, такі як «Століття Якова», прагнуть показати більш збалансоване бачення історичних подій або ж дистанціюватися від них. Робота також аналізує фільми, що сприяють діалогу між країнами, як-от «Рубіж. Грубешівська операція» та «Сад дідуся», які намагаються подолати стереотипи та знайти точки порозуміння. Дослідження підкреслює важливість відповідального підходу до створення фільмів, оскільки кінематограф може не лише інформувати, а й формувати суспільні настрої та міждержавні відносини.Документ Russia’s propaganda in the Middle East or intercultural advantage?(Гельветика, 2024) Poble, Dmytro K.; Tsyberman, A. V.; Побле, Дмитро Костянтинович; Циберман, А. В.The primary purpose of the study is to indicate the increasing role of “the war of ideas” in modern conflicts of a different kind. Today, Russia practices information warfare, combining a number of well-known tools of influence with a new embrace of new technologies and capabilities, such as the Internet. Nevertheless, Russia has also initiated the updating of the principles of subversion. These new approaches cover internally and externally concentrated media with a significant online presence (RT and Sputnik are the most known sources), the use of social media (like online discussion boards and comment pages) as a force multiplier to ensure Russian narratives achieve broad reach and penetration, and language skills with the purpose of engaging with target audiences on a wide scale. In this connection, it is considered appropriate to pay attention to the experience of creating the US Foreign Service Institute in the 1950s. The need for the theoretical development of a special course, later a separate science called "intercultural communication", appeared after the Second World War. Experience of international cooperation during the war and after it, in particular, Peace Corps activists who were sent to various countries for help, revealed a lack of knowledge and skills in intercultural and interethnic communication. Therefore, the article aims to identify the difference between the so-called ethical component and the ultimate goal of the American means of intercultural communication and the persistent attempts of the Russian propaganda machine to attract modern tools and spread its narratives, as well as to identify the specifics of the possible impact on the system of international relations and to avoid negative feedback from the affected population all over the world in general and in the Middle East in particular.Документ Територіальна політика в багатоскладових системах як об’єкт теоретико-методологічного аналізу(Гельветика, 2024) Узун, Юлія Вадимівна; Uzun, Yuliia V.Стаття «Територіальна політика в багатоскладових системах як об’єкт теоретико-методологічного аналізу» присвячена аналізу еволюції методологічних підходів наукового дослідження територіальної політики. В статті вказуються етапи методологічного розвитку аналізу територіально-політичних систем (ТПС), що супроводжувалося трансформацією домінуючого об’єкту досліджень від: 1) «великих» ієрархічних «життєвих просторів» націй-держав; до 2) «мезорівня» ТПС і до 3) «мультимодальних просторових одиниць», що діють за Постмодерною логікою політичних акторів і досліджуються з 60-х рр. ХХ ст. на основі структуралізму, конструктивізму. Зазначено, що політичні процеси останніх семи десятиліть демонструють деконструкцію світового Порядку, що супроводжується реструктуризацією національно-політичних систем через посилення глокалізації. В статті досліджується злам «методологічного націоналізму» і заміна низхідної логіки аналізу висхідною, коли децентралізація національного в глобальному змістила увагу дослідників, стала інструментом просторово-територіальної деконструкції. В статті зазначено, що політичний процес, що конструюється в глобальному вимірі демонструє перетворення територіально-політичного простору з умови політичного процесу на результат політичного конструювання, де територіальна політика є комплексом заходів забезпечення територіального розвитку та стабілізації політичних систем. В першій частині статті «Територіальне володіння» VS. «Просторовий розвиток» автор розглядає методологічний поворот пов’язаний з інституціоналізацією європейської інтеграції в ЄС на тлі трансформації політичних зв’язків в постколоніальних системах. Зазначається, що ЄС став моделлю реалізації стратегії просторового розвитку складних політичних систем в умовах детериторіалізації політичного процесу, де концепт «територіальних володінь» було трансформовано на «просторовий розвиток», а регіон став модульною одиницею деієрархізації та децентралізації ТПС. В другій частині статті розглянуто теоретичні напрями, інтегровані в комплекс дослідження «територіальної політики»: федеральних досліжень (Federal Studies), місцевого самоврядування (Local Government Studies); багаторівневого управління (Multilevel Government Studies); поліцентричного врядування (Polycentric Governance); електоральної географії та урбаністики.Документ Лінгвокультурологічний концепт біженець у грецькомовному суспільно-політичному і медійному дискурсі(Гельветика, 2024) Сніговська, Оксана Володимирівна; Малахіті, Андрій Васильович; Snigovska, Oksana V.; Malakhiti, Andrii V.Предметом роботи стало дослідження концепту «український біженець» у контексті вивчення мовних засобів його репрезентації у грецькомовному суспільно-політичному і медійному дискурсі. Визначено, що концепт «біженець» є одним із провідних маркерів сучасних викликів і гібридних загроз інформаційній безпеці держав. Його актуалізація зумовлена соціально-політичними факторами, зокрема «кризою біженців» у Європі, оскільки Греція і Кіпр стали країнами, куди спрямувалися численні потоки переселенців на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. З’ясовано, що концепти «мігрант» і «біженець» є двома різними категоріями на позначення людей, які переселяються в іншу країну. Наведені ключові відмінності між ними. Зокрема, мігранти здійснюють переїзд до іншої країни за економічними мотивами (наприклад, пошук роботи, покращення умов життя, економічні можливості), у той час як переміщення біженців відбувається через наявність реальної загрози для їхнього життя або свободи внаслідок війни, конфліктів, політичних переслідувань, етнічних чи релігійних утисків. Мігрант має статус економічного біженця і потребує відповідних дозволів на проживання та роботу в іншій країні, тоді як біженець має статус особи, яка потребує міжнародного захисту від переслідувань та надання допомоги від організацій, таких як УВКБ ООН. Зазвичай мігрант не має статусу біженця та може бути відправлений назад до країни походження в разі порушення правил проживання. Натомість, біженець має міжнародний захист, відповідно до міжнародного права, та може користуватися правами біженців, включаючи захист від депортації та право на працю. Таким чином, відмінність між мігрантом і біженцем полягає в причинах міграції, статусі та правовому і міжнародному захисті від переслідувань чи загрози для життя. Проте, у медіадискурсі ці концепти часто уживаються як синонімічні. Зроблено висновок, що наративи щодо біженців / мігрантів / переселенців / переміщених осіб різняться в залежності від політичних, економічних, соціокультурних і географічних контекстів і часто протиставлені один одному. Наведено приклади опозиційних наративів і тематичних груп лексичних маркерів та фреймів, що відображають у суспільно-політичному дискурсі офіційну позицію влади і громадянського суспільства – у контенті соціальних мереж і медіадискурсу. Узагальнено, що битва наративів щодо означеного концепту у сучасному світі виявляється нагальною і складною проблемою, яка відображає суперечливість і різноманітність поглядів та підходів до цього питання.Документ Війна як феномен світової історії: філософсько-політичний аналіз(Гельветика, 2024) Попков, Василь Васильович; Хамід, Фуад; Popkov Vasyl V.; Hamid, FouadАвтори прагнуть розкрити глибинні причини жахливої російсько-української війни, порушуючи питання про те, чи можливе в принципі встановлення міцного миру без воєн, того «Вічного миру», про який писав І. Кант. Автори розглядають одну із фундаментальних проблем політичної філософії – «війна та світова історія». Огляд висловлювань низки політичних філософів і політиків про війну дозволяє авторам висловити припущення про те, що війни (разом з ними, і революції), при всьому їхньому жахливому впливі на життя народів, сутнісно вплетені в історичний процес. В особливу категорію автори виділяють світові війни. У статті розроблено систему критеріїв, яка дозволяє відрізняти світові війни від малих воєн та локальних військових конфліктів. Автори звертають увагу, що всі світові війни сталися в рамках порівняно невеликого проміжку історичного часу (від Тридцятирічної [світової] війни 1618–1648 рр. до «Холодної» [світової] війни 1946–1991 рр.). В тексті статті ставиться питання про те, чому саме на даному відрізку часу (ХVI–ХХ ст.) «зібралося» стільки світових воєн (висунуто гіпотезу, що їх було п'ять). Для відповіді на це запитання автори звертаються до методології світ-системного аналізу та версії І. Валлерстайна про світові (умовно – «тридцятирічні») війни як «фази структурного переходу» світ-системи, термін життєдіяльності якої (500 років) закінчується (за Валлерстайном) у ХХI столітті. Глибший аналіз цієї проблеми отримає свій розвиток у наступному випуску журналу «Міжнародні та політичні дослідження». Загальним висновком наукової рефлексії є те, що з усієї безлічі воєн виділяється кластер світових воєн, який посідає дуже обмежений проміжок історії (з ХVII до ХХI століття). Встановлення міцного миру, як і раніше, залишається складною глобальною проблемою, вирішення якої неможливе без глибокої та принципової реорганізації існуючої світ-системи.Документ Парадокс «легальності-нелегальності партизана» К. Шмітта та його значення для розуміння військових конфліктів у сучасній світ-системі(Гельветика, 2024) Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.У статті аналізується парадокс «легальності-нелегальності партизана», що розглядається в роботі К. Шмітта «Теорія партизана», яка була написана у 1962 році. Сьогодні проблема статусу партизана як суб’єкта політичних процесів набуває великого значення у зв’язку із геополітичними трансформаціями у світі після розпаду СРСР і особливо з подіями початку ХХІ століття, такими як «арабська весна», україно-російська війна, активізація терористичних угрупувань у секторі Газа. К. Шмітт визначає телуричну природу партизана, діяльність якого не є легальною з точки зору міждержавних відносин. Фігура партизану уособлює збройну силу, що не належить до регулярної армії, а тому розглядається як звичайний злочинець. Але «партизан», за К. Шміттом, є політичною, а не кримінальною фігурою, і з огляду на її роль у революційних і національно-визвольних війнах ХХ століття, фігурою значущою. Це поступово змінювало статус партизана як фігури одночасно і легальної і нелегальної, що знайшло своє відбиття навіть у міжнародно-правових документах, зокрема у чотирьох Женевських конвенціях 1949 року, які розширили коло осіб, що прирівняні до регулярних бійців. Сьогоднішній терорист, за К. Шміттом, є останньою (після «глобального партизана» як бійця світової соціалістичної революції) сходинкою еволюції партизана, якому технічний і індустріальний прогрес надав нових можливостей, але його статус у сьогоденні і майбутньому залишається проблемним питанням. Це пов’язано з тим, що сучасні війни виходить з-під контролю самих держав, скасовуючи інституційні «регулярні» відносини між урядами, арміями та народами і, мобілізуючи так звані «меншості» (етнічні, релігійні, інші). Фрагментація сучасних демократичних суспільств на підстави боротьби за розширення особистісних прав, до якої на початку ХХІ століття додалася сегментація суспільної комунікації на інтернет-спільноти, робить державні органи залежними від суспільних настроїв, від масової психології. І це стосується не лише Європи і США, а й низки країн Сходу, що стали на шлях вестернізації, зокрема, Туніс, Єгипет, де й почалася «арабська весна». З іншого боку «ідейний моноцентризм» у вигляді «ісламського фундаменталізму» як державної ідеології (Іран) або як виправдання тероризму («Хамас») при наявності «зовнішнього ворога» в обличчі США або його союзників (Ізраїль) створює сприятливі умови для діяльності партизансько-терористичних збройних формувань.