Міжнародні та політичні дослідження
Постійне посилання зібрання
Галузь і проблематика: Науковий журнал “Вісник Одеського національного університету. Соціологія і політичні науки” видається з 2003 року. Журнал представляє статті, наукові огляди та емпіричні результати, які присвячені аналізу актуальних проблем сучасного суспільства і політичної трансформації процесів в міжнародному контексті. Він призначений для дослідників, науковців, викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
DOI 10.18524/2304-1439
Сайт видання: http://heraldiss.onu.edu.ua/
Переглянути
Нові надходження
Документ Російська ядерна дипломатія у війні проти України: випробування практикою(Гельветика, 2025) Сіновець, Поліна Андріївна; Максименко, Ірина Володимирівна; Sinovets, Polina A.; Maksymenko, Iryna V.Рано-вранці 24 лютого 2022 року жорстокий напад Росії на Україну супроводжувався публічним телевізійним виступом президента В. Путіна, який рішуче застеріг Захід від втручання у «спеціальну воєнну операцію» Росії проти України. Чіткий натяк на можливість застосування ядерної зброї визначив усю військову кампанію Москви проти України. Відтоді «ядерний козир» з’являвся в російській офіційній та медійній риториці майже щомісяця, пропонуючи нову «червону лінію», яку Москва проводила для Заходу. Все, від нещодавно анексованих територій до поставок зброї Україні, оголошувалося Москвою як casus belli та навіть як можливість ядерної війни. Однак перший рік війни Росії проти України показав чіткі обмеження російської стратегії ядерного стримування. Багато спершу намальованих російських «червоних ліній» виявилися хибними, а їх поступове зміщення Заходом та Україною не спричинило подальшої ескалації. Навпаки, помноження ядерних сигналів призвело до зменшення довіри та, зрештою, до зниження граничної корисності російських ядерних загроз. Загалом, можна спостерігати поступове виснаження ядерної могутності як одну з рис, закладених у російську стратегію стримування. Останнє, своєю чергою, накладає певні обмеження на корисність ядерного стримування як універсально го політичного інструменту. Тож гіпотеза дослідження полягає в тому, що ядерне стримування не можна розглядати як універсальну політичну стратегію, яка дає змогу державам максимізувати свої зовнішньополітичні цілі. Ця стаття має на меті визначити особливості російської ядерної дипломатії у війні Росії проти України в її декларативному та практичному зрізі. Ураховуючи комплексний характер поставленої мети, автори застосовують три основні методологічні підходи: порівняльний аналіз поведінці Росії та США крізь призму їхніх стратегій стримування, контент-аналіз промов російських та американських посадовців і теорія стримування. Вивчаючи особливості російської стратегії стримування та ескалації, у статті розглядаються етапи застосування Кремлем стримування та примусу щодо України, США та західних держав, визначається їх ефективність та чинники, які впливають на динаміку появ загроз щодо застосування ядерної зброї з боку Росії. У висновках констатується, що у війні проти України ефективність російського стримування для гарантування «червоних ліній» є обмеженою, а головним інструментом впливу та примусу є загроза ядерної ескалації.Документ Mediation as a tool of Qatar’s diplomatic service: an effective implementation in its modern foreign policy(Гельветика, 2025) Poble, Dmytro K.; Morozova, A. R.; Побле, Дмитро Костянтинович; Морозова, А. Р.The purpose of the study is to assess the effectiveness of the mediation tools of Qatar’s diplomatic service while implementing its foreign policy. The relevance of the topic is due to the insufficient disclosure of this topic in scientific circles and academic literature. Despite the fact that the role of Qatar in the international arena and the activities of its diplomatic service have repeatedly become the subject of general analysis, the concept of active mediation by this state in global and regional conflicts has not yet been fully explored. In the current conditions of global instability, conflicts, and numerous challenges in international relations, there is a growing need for mediation missions that can contribute to the peaceful settlement of disputes, the development of diplomatic and trade relations, and ensuring stability in strategically important regions. Qatar, one of the most economically developed countries in the Middle East, acts as an important mediator in international affairs, which is of particular relevance for Ukraine in the context of ongoing geopolitical challenges. Despite its small territory and limited military resources, Qatar is actively developing diplomatic relations and strengthening its international authority through the role of a peaceful mediator, ready to help resolve conflicts in various regions. The research on the topic “Mediation as a tool of Qatar’s diplomatic service: effective implementation in its modern foreign policy” covers the period from the end of the 20th century to the present day, with a focus on the development of Qatar’s foreign policy strategy, its role in international conflicts, and diplomatic initiatives. The work itself implemented several basic research methods, including event analysis, case studies, historical, and functional methods.Документ Світ-система і контрсистема: історія протистояння(Гельветика, 2025) Попков, Василь Васильович; Popkov, Vasyl V.Основні положення статті зводяться до констатації того, що капіталістична світ система виникла на початку XVI століття. Своєю чергою, контрсистема почала формуватися на початку XIX століття після Французької революції, але остаточно оформилася як цілісна ідеологія з появою марксизму в середині XIX століття. Марксизм став основою для створення антисистемних політичних структур, як-от Перший і Другий Інтернаціонали. Проте світ-система змогла асимілювати «опозиційну» європейську соціал-демократію. Відповіддю на це стала радикалізація контрсистемної свідомості та контрсистемних дій. Перший реальний прорив контрсистеми на світову арену відбувся в Російській імперії з появою більшовизму, який розпочав повне руйнування старого світопорядку за допомогою «диктатури пролетаріату» та «світової революції». Після Жовтневої революції 1917 року зі світ-системи випала значна частина території планети. Дещо пізніше, у першій третині XX століття, крім марксистської доктринальної (більшовицької) контрсистеми, з’явилися «ситуативні» (квазідок тринальні) контрсистеми: італійський фашизм, німецький націонал-соціалізм та японський мілітаризм. Вони прагнули не до повного руйнування світ-системи, а до її переформатування «під себе». Сталінська доктрина «будівництва соціалізму в одній окремій країні» була хитрістю; реальною стратегією була підготовка до світової війни як інструменту знищення старої світ-системи та створення нової. Свою чергу, світ система почала маневрувати, нацьковуючи ситуативні контрсистеми на доктринальну. Згодом вона об’єдналася з доктринальною контрсистемою для розгрому ситуативних. Після Другої світової війни встановився нестійкий світопорядок, заснований на протистоянні капіталістичної світ-системи та соціалістичної контрсистеми. Саме це стало сенсом світової «холодної війни», яка завершилася в 1991 році частковим обвалом соціалістичної контрсистеми (розпад СРСР). Однак автор стверджує, що боротьба між двома системами не закінчилася в 1990-х роках. Центр активності контрсистеми змістився ще східніше. Китай став новим «гегемоном» реанімованої контрсистеми. Керівництво КПК не відмовилося від марксистської доктрини побудови соціалізму (з китайською специфікою). Воно зберегло модель тотального домінування компартії та ідею глобального «революційного» месіанства. Сучасна КПК проаналізувала помилки СРСР і Мао, модернізувала доктрину революційного перетворення світу, використовуючи більш завуальовані, але рішучі підходи (наприклад, доктрину «спільноти єдиної долі» замість «світової революції»). Світ-система (американоцентрична) також модернізується, мілітаризується та «авторитаризується», відходячи від класичних ліберальних принципів. Вони ведуть виснажливий поєдинок, використовуючи різні засоби, і результат цієї боротьби неясний.Документ Метафізика міста в контексті філософської концепції «виправлення імен»(Гельветика, 2025) Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.У контексті сучасних світ-системних змін у глобалізованому світі актуальною стає проблема співвідношення культурноціннісних та політичних вимірів світової динаміки, що відбивається на локальному рівні, зокрема, у різних поглядах на стратегії сталого розвитку окремих українських міст. Актуальності цій проблемі додає поява на геополітичній «шахівниці» нових глобальних лідерів (зокрема, Китаю), що мають великий як політичний потенціал, так і культурно-історичний досвід, У статті крізь призму неокантіанської методології «цінності не є, вони значать» розглянуто західні філософсько-етичні концепції стосовно співвідношення етики і політики, суспільно го та особистого блага, філософська концепція «виправлення імен», що належала філософу, чиї ідеї впливали на політичну практику, зокрема, модернізації Китаю наприкінці ХХ століття. У деонтологічній площині зроблено висновок, що політичні рішення мають бути ефективними, а не моральними, але мають зважати на мораль ну реакцію суспільства на відповідні рішення. Важливим деонтологічним правилом у цьому контексті має бути правило, сформульоване автором аналогічно до етичної максими даосизму «вей-у-вей» («діяння-не-діяння», «невтручання»): утримуватись від втручання політики в культурні традиції, оскільки останні пов’язані з особистісною сферою сенсотворення, і наслідки такого втручання можуть бути непередбачуваними. Свою думку автор намагався проілюструвати деякими прикладами із сучасного культурного досвіду Одеси.Документ Російські наративи в болгарських ЗМІ XXI століття(Гельветика, 2025) Брусиловська, Ольга Іллівна; Коваль, Ігор Миколайович; Brusylovska, Olga I.; Koval, Ihor M.Історичні медіаобрази створюють стабільні ментальні образи, які зберігаються навіть після політичних чи економічних змін, і для їх зміни потрібно щонайменше 10–20 років (так звана «інерція образу»). Одного разу створені уявлення про країни, як правило, самопідкріплюються в будь-яких медіа, а медіанаративи про іноземні країни зберігають ся навіть тоді, коли дані їм суперечать. Оскільки всі російські наративи в болгарських ЗМІ мають спільне першоджерело – російську онлайн-платформу «Фонд стратегічної культури» (ФСК) – цю організацію варто ретельно вивчити та, якщо можливо, докласти зусиль для обмеження її впливу в Європі. Десятки текстів ФСК з оманливим і конспірологічним змістом поширено протягом останніх років. Тільки у 2023 році Factcheck.bg виявив понад 70 таких публікацій у «Поглед.инфо», понад 20 – у «Труд», сім – у «Блиц», три – у «Гласове», а також окремі тексти на інших сайтах, таких як «Епицентр», «Факти», «Актуально», «Новини247» та Inews.bg. Можна виділити кілька основних тенденцій. Основні теми охоплюють такі типові для російської пропаганди сфери, як пандемія та вакцини, війна в Україні, світова економіка й міжнародний порядок загалом. Багато болгарських ЗМІ продовжують наголошувати на історичній близькості й культурних зв’язках між Росією та Болгарією, особливо в контексті звільнення Болгарії від османського управління. У контексті європейської інтеграції Болгарії та її членства в НАТО деякі болгарські ЗМІ часто представляють Росію як геополітичного опонента, а дії Росії на міжнародній арені розглядаються крізь призму інтересів Великої Європи. Питання, пов’язані з енергетикою та залежністю Болгарії від російських поставок, також відображаються в ЗМІ, часто в контексті дискусій щодо диверсифікації джерел енергії. Деякі ЗМІ приділяють увагу соціальним і культурним аспектам російсько-болгарських відносин, таким як освіта, туризм і російськомовна діаспора в Болгарії. Проте варто зазначити, що в болгарському суспільстві існує широкий спектр думок щодо Росії, і це розмаїття також відображається в різних ЗМІ. Деякі видання й журналісти дотримуються проросійської орієнтації, інші ж займають більш критичну позицію, особливо останніми роками під впливом російської агресії в Україні після 2014 року.Документ Етнополітичні процеси в Україні в контексті війни, що триває(Гельветика, 2025) Хорошилов, Олег Юрійович; Коваль, Петро С.; Khoroshylov, Oleh Yu.; Koval, Petro S.Статтю присвячено дослідженню етнополітичних процесів, що розгортаються в Україні під впливом широкомасштабної російсько-української війни. Об’єктом дослідження обрано український соціум, який інтерпретується автором як складна, інтегрована етнополітична система, окремі елементи якої характеризуються різним ступенем мобілізації у справі обстоювання своїх колективних прав на збереження та прояв власної самобутності в площині соціальної (зокрема, політичної) взаємодії. Основою методології статті є поєднання примордіалістської та конструктивістської парадигм дослідження функціонування етнічних спільнот українського суспільства, які змушені адаптуватися до викликів та загроз широкомасштабного військово політичного конфлікту. Синтетичний характер використаної методології дає змогу як з’ясувати власне популяційні трансформації, яких зазнають етнічні спільноти країни, так і виявити тактики та стратегії діяльності локальних, національних і зарубіжних еліт у їхньому «конструкторському» впливі на колективні ідентичності та моделі історичної пам’яті вказаних спільнот. Методика дослідження представлена аналізом емпіричного матеріалу (статистичні звіти офіційних інституцій, експертні оцінки) щодо впливу російсько-української війни на етнополітичну ситуацію в краї ні. Доведено, що широкомасштабний військово-політичний конфлікт, спричинений агресією Російської Федерації, викликав суттєві трансформації у внутрішньосистем них зв’язках між окремими складниками українського етнополітичного організму. Виявлено засоби проведення окупаційними структурами політики деконструкції української національної ідентичності на підконтрольних територіях. Надано характеристику технологіям, які застосовують як етноцидним та геноцидним. Здійснений критичний аналіз діяльності державних органів у сфері управління етнополітичними процесами. Результати дослідження підтвердили наявність фундаментальних загроз (внутрішньополітичного та зовнішньополітичного характеру) існуванню української етнополітичної системи.Документ Регіональні парламенти держав ЄС в умовах децентралізації: формування, функціональне значення, участь у системі міжпарламентської взаємодії(Гельветика, 2025) Узун, Юлія Вадимівна; Коч, Світлана Вадимівна; Uzun, Yuliia V.; Koch, Svitlana V.У статті розглядається важлива роль регіонального парламентаризму в контексті міжпарламентської взаємодії Європейського Союзу, зокрема в межах Системи ран нього попередження (далі – СРП). Зміст статті зосереджено на аналізі етапів розвитку регіоналізму в ЄС, починаючи з його значного ігнорування на етапі європейської інтеграції та поступового переходу до активнішої участі регіональних парламентів у процесах ухвалення рішень на рівні ЄС. Важливим чинником цього процесу є Лісабонський договір, який суттєво змінив роль регіональних парламентів, надаючи їм часткову участь у законодавчому процесі ЄС, зокрема в контексті дотримання принципу субсидіарності. Одним із ключових аспектів статті є розгляд принципу субсидіарності як основи для участі регіональних органів у перевірці законодавчих ініціатив ЄС, через механізм СРП. Важливу увагу приділено вивченню юридичних актів, що стали основою для розвитку регіонального парламентаризму, а також прикладів його реалізації в різних країнах ЄС, як-от Німеччина, Бельгія, Велика Британія, Італія та Іспанія. У статті детально розглянуті виборчі процедури, що визначають формування регіональних парламентів у різних країнах ЄС, що є важливим аспектом для розуміння їхньої участі в СРП. Зокрема, стаття аналізує, як політичні системи та рівень автономії регіонів у різних країнах впливають на їхню здатність брати участь у перевірці відповідності європейських законодавчих ініціатив принципу субсидіарності. Досліджуються варіанти участі регіональних парламентів у різних країнах, зокрема, коли їхня роль обмежена лише консультаціями через національні парламенти, а в інших випадках – їх участь може бути значною, як це спостерігається в Німеччині чи Австрії. Висновки статті свідчать про те, що, попри певні досягнення в інтеграції регіональних парламентів у процеси ЄС, їх вплив на законодавчий процес залишає бажати кращого в низці країн. Для забезпечення більшої ефективності СРП необхідно розширювати права регіональних органів влади, посилюючи їх участь у процесі ухвалення рішень ЄС, а також забезпечити більшу прозорість та доступ до ресурсів для більш активної роботи в межах цієї системи.Документ Місцева влада й міжнародні актори в системі захисту міста: досвід Одеси(Гельветика, 2025) Солтовський, Єгор С.; Soltovskyi, Yehor S.У статті досліджується взаємодія місцевої влади Одеси з міжнародними акторами в умовах широкомасштабної війни, спричиненої збройною агресією Російської Федерації проти України. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі місцевого рівня управління в забезпеченні стійкості міста в умовах надзвичайної безпекової ситуації. Метою роботи є аналіз інституційної поведінки органів місцевого самоврядування в Одесі як ініціаторів, координаторів і повноцінних партнерів міжнародних організацій у реалізації проєктів, спрямованих на захист критичної інфраструктури, гуманітарну підтримку населення, збереження культурної спадщини та розвиток управлінського потенціалу. У тексті визначено п’ять ключових напрямів міжнародної взаємодії: енергетична безпека (участь USAID ESP, UNDP, GIZ у відновленні пошкодженої інфраструктури під час масованих атак 2022–2025 рр.), гуманітарна сфера (діяльність WFP, UNHCR, UNICEF, ICRC, OCHA), підвищення інституційної спроможності муніципалітету, культурна спадщина (включення історичного центру Одеси до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО), а також міжмуніципальна співпраця з містами-партнерами. Теоретично обґрунтовано й емпірично проілюстровано три моделі взаємодії: Top-down (ініціатива від міжнародних структур), Bottom-up (ініціативи з боку місцевої влади) та Peer-to-peer (горизонтальні зв’язки з муніципалітетами інших країн). Обґрунтовано, що саме здатність місцевої влади швидко адаптувати зовнішні ресурси до локального контексту забезпечує ефективність міжнародної підтримки. У статті також порушено проблему парадипломатії та перетворення символічної підтримки в практичну співпрацю. Зроблено висновок, що інституційна автономія, управлінська резильєнтність і стратегічне партнерство є критично важливими чинниками стійкості Одеси в умовах війни.Документ Український парламент: функціональна спроможність в умовах війни(Гельветика, 2025) Мілова, Марія Іллівна; Milova, Mariia I.У статті проаналізовано політико-правову діяльність Верховної Ради України в період російсько-української війни, яка стала найпотужнішим викликом для всієї системи суспільних відносин і суттєво змінила Україну як державу та її громадянське суспільство. Доведено, що парламент України з перших днів агресії почав активну законотворчу діяльність, сформувавши необхідну законодавчу базу, що потребували суспільство й держава в умовах воєнного стану. Визначено основні напрями такої діяльності та її поетапні результати. У контексті порівняльного аналізу показано специфіку ухвалення рішень на різних напрямах діяльності парламенту. Серед них – євроінтеграційний, тобто ухвалення законів, пов’язаних із рішенням про надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС. Розкрито діяльність профіль них комітетів у складний для українського парламентаризму період. Вони не тільки змогли адаптуватися до викликів воєнного стану, а й продовжують виконувати свої конституційні функції. Онлайн-засідання та підтримка міжнародних партнерів дала змогу комітетам, незважаючи на режимні обмеження, залучити широку зовнішню допомогу. Проаналізовано значну кількість заяв, звернень, закликів до іноземних держав та організацій. Доведено, що головним напрямом діяльності залишається дотримання вимог Конституції України, зокрема щодо збереження конституційного статусу парламенту, забезпечення системності та збалансованості законодавчого процесу, організаційно-процедурних вимог Регламенту ВРУ й посилення ролі парламентського контролю. Парламент, усвідомлюючи запит суспільства на гласність та прозорість, продовжує пошук шляхів більшого залучення медіа і громадськості до своєї роботи. Окреслено основні напрями щодо реформування парламенту та посилення його функціональної спроможності в повоєнний період.Документ Проблема націоналізму в Грузії: особливості та основні прояви(Гельветика, 2025) Майстренко, Юлія Іванівна; Maistrenko, Yuliia I.Статтю присвячено дослідженню проблеми націоналізму в Грузії. Проаналізовано основні підходи радянської держави до національного питання. Націоналізм у пострадянських країнах досить складний феномен, оскільки навіть на сучасному етапі відчувається вплив «радянського минулого» та зовнішніх чинників на основні наративи правих партій та груп. У статті розглядається роль і значення ідеї формування «радянської людини» як наднаціональної ідентичності та її вплив на подальший розвиток національної ідеї на пострадянському просторі. Теоретичною основою дослідження стали доробки таких науковців, як Р. Брубейкер, який розглядав націоналізм у пострадянських суспільствах, зокрема в Грузії. У процесі дослідження акцент зроблено на ключових, переломних етапах становлення сучасного націоналізму. «Точкою відліку» визначено становлення незалежності Грузії та проаналізовано особливості й значення тогочасного націоналізму для формування незалежної держави. У статті розглянуто роль та позицію першого президента Грузії З. Гамсахурдії і конфлікти в країні після проголошення незалежності. Досліджено особливості націоналізму під час перебування при владі Е. Шеварнадзе. Політика наступного президента Грузії, М. Саакашвілі, чітко орієнтувалася на західні струк тури, а тому й на ліберально-демократичні цінності. На формування націоналістичних наративів впливав зовнішній чинник – країни Заходу та росія. Під час перебування при владі М. Саакашвілі відчувався вплив західних країн та ліберально-демократичних цінностей. Натомість після приходу до влади проросійської еліти націоналістична риторика в країні набула антизахідного забарвлення, у деяких випадках орієнтувалася на європейських консерваторів.Документ Лобізм у сучасній дипломатії: трансформація каналів комунікації та представництва(Гельветика, 2025) Колесниченко, Владислав Сергійович; Kolesnychenko, Vladyslav S.Лобістська діяльність у сучасному світі посідає помітне місце у формуванні порядку денного й має значний вплив на прийняття рішень різного масштабу, включаючи такі, що мають довгострокові наслідки та наслідки стратегічного характеру. У науковому дискурсі останніх років серед як українських, так і закордонних дослідників глобальна система міжнародної дипломатії нечасто розглядається через призму впливу на неї лобістської діяльності. Цей контекст потребує вивчення з метою актуалізації й створення базису для подальших досліджень. Стаття пропонує комплексний розгляд стану міжнародного лобізму та його впливу на сучасну систему глобальних відносин. Праця пропонує широкий структурно функціональний аналіз вивчення лобістської діяльності в контексті трансформації дипломатичних каналів комунікації та представництва інтересів. Перша структурна частина статті присвячена систематизації інструментів міжнародного лобізму у двох площинах: визначення ключових сфер міжнародних відносин і дипломатії, де лобістська активність є найбільш помітною й результативною; аналіз інструментального арсеналу сучасних лобістів з урахуванням актуального стану глобальної політичної архітектури, цифрових технологій і комунікаційних стратегій. Друга структурна частина включає вісім емпіричних прикладів, згрупованих у чотири тематичні блоки за критеріями типу акторів, форми впливу та політичного контексту. Така структура дає змогу виявити основні тенденції у сфері міжнародного лобізму, окреслити механізми його реалізації й оцінити вплив на процеси формування зовнішньої політики та міжнародних рішень. Комплексний характер дослідження забезпечує ґрунт для подальших наукових розвідок, поглибленого аналізу окремих аспектів лобістської діяльності й розроблення теоретико-практичних моделей регулювання й легітимації лобізму на міжнародному рівні.Документ Політичні трансформації посткомуністичних країн Західних Балкан після 2008 року(Гельветика, 2025) Ільченко, І. О.; Ilchenko, I. O.Країни Західних Балкан (ЗБ) із географічного погляду – Албанія, Словенія, Хорватія, Сербія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Македонія та частково визнана Республіка Косова, але в науковій літературі так називають ті балканські країни, які не є членами ЄС. У статті обрано три кейси для дослідження – Албанія, Боснія і Герцеговина та Північна Македонія, які дають уявлення про різницю між окремими країнами, спільні риси регіону Західні Балкани (РЗБ). Метою дослідження є визначення підсумків політичної трансформації країн Західних Балкан після 2008 р., світової економічної кризи, яка мала масштабні наслідки для всіх сторін суспільно-політичного життя держав регіону. У Боснії і Герцеговині процес формування влади як на загальнодержавному рівні, так і на рівні ентитетів затягнувся через домінування в політичному полі країни популістів, найбільш впливовим із який став Мілорад Додик. Додик не хоче втратити підтримку Москви – значущого чинника своїх електоральних успіхів, щоб не сказати головного спонсора, тому грає на геополітичному суперництві великих держав. У Македонії розбіжності між парламентськими партіями й етносами можуть у будь-який час знову перейти в демонстрації та погроми, як це було у 2015 та 2016 рр. Політична обстановка, яка склалася в країні, показує, що Охридська угода 2001 р. виявилася далеко не ідеальною й не змогла остаточно вирішити конфлікт. Більше того, те положення Охридської угоди, яке передбачало навчання тисяч албанських поліцейських на півночі країни, скоріше сприяло виникненню відкритих бойових дій, а не врегулюванню конфлікту. Також сильним ударом для країни стала парламентська криза 2016 р., що призвела до вуличних демонстрацій і зміни прем’єр-міністра. Звідси випливає, що закладений принцип «пропорційного представництва» та право «вето» для меншини в етнічних питаннях не допомогли стабілізації парламентського інституту. «Ісламський чинник» відіграє помітну роль у політичному житті Албанії. Країна, з одного боку, заявляє про прагнення стати повноправним членом НАТО, інтегруватися в європейський простір; з іншого боку, Албанія – перша європейська країна, яка отримала повноправний статус в Організації ісламської співпраці. Частина політичної еліти вважає, що «ісламський чинник» у політиці Албанії може створити серйозні труднощі в співпраці з євроатлантичними партнерами. Таким чином, усі три країни ЗБ пройшли тільки першу стадію процесу реформ. Завданнями другої стадії буде формування сильного громадянського суспільства, двопартійної політичної системи, незалежності суду, суспільного контролю над новими засобами масової комунікації.Документ Україна: естетика трансформацій деколонізації(Гельветика, 2025) Хорошилов, Олег Юрійович; Khoroshylov, Oleh Yu.Статтю присвячено дослідженню культурних трансформацій у межах процесу деколонізації в Україні. Об’єктом є політична естетика, що інтерпретується як комплекс «артефактів культури» – результатів інжинірингу політичних еліт, митців і громадських активістів, які використовують жанри мистецтва задля подолання наслідків колоніального минулого країни й визначення її сучасного культурного коду. Методологія ґрунтується на конструктивістській парадигмі й передбачає дослідження акторних тактик і стратегій у творенні культурного бекграунду української політичної спільноти, що поєднує як традиційні, так і (пост)модерні сюжети, стилі, жанри. У дослідженні використано процедури міської етнографії, зокрема фотофіксація кейсів громадської творчості містян Одеси, з подальшою інтерпретацією як локальних складників процесу творення нової політичної естетики в країні. Констатовано, що процес постколоніального «культурного виробництва» в Україні характеризується рольовими деформаціями: політичні еліти до початку широкомасштабної війни демонстрували пасивність у справі подолання колоніального минулого та стилістичну «всеїдність». Відтак лідерський статус у виробленні нової політичної естетики перейшов до митців і громадських активістів, які виступили основними агентами культурних змін. Визначено, що особливістю політичної естетики постколоніалізму в Україні є поєднання примордіальних, модерних і постмодерних культурних стилів, сюжетів, наративів. Основною «точкою збірки» цих різнопланових естетичних шарів є формування культурної ідентичності української політичної нації як інтеграторського проєкту, ґрунтованого на стилістичній самобутності й багатоманітності. Обґрунтовано необхідність творення культурного образу вітчизняної спільноти, наділеного параметрами інтерпретативної чіткості, оригінальності, переконливості й цікавості для внутрішніх (громадяни України) і зовнішніх (міжнародна спільнота) реципієнтів.Документ Foreign policy of the United States and France in the Sahel countries: contemporary aspect(Гельветика, 2025) Poble, Dmytro K.; Medynska, D. O.; Побле, Дмитро Костянтинович; Мединська, Д. О.The primary purpose of the study is to identify the peculiarities of the evolution of US and French foreign policy in the Sahel region from the 1990s to the present. The subject seems to be quite relevant because of its direct importance for understanding the current geopolitical processes in the Sahel region, which is one of the most complex and unstable regions in the world. Despite the availability of studies by both domestic and foreign authors that touch on various aspects of the foreign policy of the United States and France in the Sahel, a specialized, holistic scientific approach to the comprehensive study of their interaction in this region has not yet been formed. Given the growing terrorist threat, socio-economic problems, and international aggravations, such as Russia's war against Ukraine and the contradictions in the Gaza Strip, studying the actions of these global players is important for the international scientific community. The practical relevance lies in studying the foreign policy aspects of France and the United States in the Sahel region and using their experience to strengthen the position of Ukrainian diplomacy in the region. Two main methods were used to analyze the research subject, such as case and event analysis. Both methods made it possible to consider the key features of the problem and provide its abbreviated description. In this paper, an attempt was made to track the fluctuations in the foreign policy of the State Department and the Quai d'Orsay department associated with the permanent instability of this African region and the geopolitical challenges that shake our planet.Документ Історія конфлікту стосовно морських кордонів у районі архіпелагу Дяоюйдао / Сенкаку(Гельветика, 2025) Глебов, Віктор Вікторович; Покась, Михайло Сергійович; Glebov, Viktor V.; Pokas, Mykhailo S.Питання кордонів у історичному, географічному та політологічному контекстах є одним з найважливіших у сучасному світі, тому що у умовах міжнародно-політичної турбулентності саме питання врегулювання прикордонних конфліктів, особливо тих, що мають багатосторонній характер, приймає ключовий характер у вирішенні міждержавних конфліктів. Острови Сенкаку (китайською картографією Дяоюйдао) включають в себе п'ять безлюдних островів і три рифи загальною площею близько 6,32 квадратних кілометрів, розташовані в південній частині Східно-Китайського моря, в 175 км на північ від острова Ісігакі, в 190 км на північний схід від острова Тайвань і в 420 км на схід від материкового Китаю. Острови Сенкаку контролюються Японією, а їх право власності оскаржується Китайською Народною Республікою і Республікою Китай. Потенційно цей прикордонний конфлікт може стати casus belli у відносинах вищезгаданих держав. З огляду на еволюцію прикордонної суперечки між Японією та КНР щодо власності на архіпелаг Дяоюйдао / Сенкаку, можна виділити чотири основні етапи розвитку конфлікту. З XIV ст. до 60-х років ХХ ст. через незначність архіпелагу і відсутність розвиненої системи морського права архіпелаг не представляв особливого інтересу і не був каменем спотикання в китайсько-японських відносинах. У 1970–1980-х роках у зв'язку з відкриттям покладів вуглеводнів в регіоні конфлікт розвивався, але не набував серйозних форм, оскільки, з одного боку, США не могли допустити конфлікту між союзниками в рамках протистояння з СРСР, з іншого боку, Пекін не мав реальних можливостей встановити контроль над архіпелагом. У 1990–2000-х роках, після розпаду біполярної системи міжнародних відносин, конфлікт знову загострився, однак, на відміну від попереднього періоду, КНР поступово виходила з орбіти впливу Вашингтону і стримуючим фактором стала скоріше фізична нездатність КНР боротися за архіпелаг силою. У 2010-х роках баланс сил в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні суттєво змінився, і була спроба сформувати в регіоні дві альтернативні та конкуруючі системи міжнародної безпеки, що призвело до втрати безпеки в регіоні в цілому. Через це поведінка Китаю у цьому конфлікті набуває все більш агресивного характеру.Документ Рецензія на монографію «Глобальні, регіональні та локальні чинники формування сучасної системи міжнародних відносин» / за заг. ред. І. М. Коваля, О. І. Брусиловської. Одеса : Астропринт, 2023. 368 с.(Гельветика, 2024) Глебов, Віктор Вікторович; Glebov, Viktor V.Подана монографія присвячена дослідженню актуальної проблеми, адже дотепер майже відсутні праці, які були би присвячені комплексному дослідженню внутрішніх та зовнішніх чинників розвитку сучасних міжнародних відносин.Документ Review of “Russian political warfare. Essays on Kremlin propaganda in Europe and the neighbourhood, 2020–2023” by Anton Shekhovtsov / Soviet and Post-Soviet Politics and Society. Stuttgart: Ibidem-Verlag, 2023. 202 p.(Гельветика, 2024) Brusylovska, Olga I.; Брусиловська, Ольга ІллівнаThe research of the Kremlin propaganda in Europe has not been considered holistically in domestic political science, therefore this publication is relevant both for the science of international relations in general and for the activities of the Ukrainian state in the context of strengthening informational resistance to the enemy.Документ 3st MEDITERreg Graduate Conference for Master’s students and early stage researchers(Гельветика, 2024) Amirova, Elvira; Antonova, Yevheniia; Bogonos, Svetlana; Dermenzhi, Albina; Kalina, Anastasia; Kasim, Evelina; Kosheliuk, Daria; Laktionov, Mykyta; Li, Guangling; Melnichenko, Alina; Moroz, Anastasiia; Motrechko, Sofiia; Ostryakova, Viktoria; Ruda, Valentyna; Runieieva, Viktoria; Riapolov, Serhii; Salnikova, Stanislava; Shulikin, Danylo; Sun, Qian; Wang, Huanhuan; Курандо, МаріяThe scientific conference for master's students and young researchers studying in the specialty 291 International Relations, Public Communications and Regional Studies was held within the framework of the project 101047919 - MEDITERreg "THE RING OF MEDITERRANEAN: REGIONAL STUDIES". The Jean Monnet Module (Grant type ERASMUS-JMO- 2021-MODULE) is implemented by the Department of International Relations and headed by the chief of the Department Olga Brusylovska. Funded by the European Union. Views and opinions expressed are however those of the author(s) only and do not necessarily reflect those of the European Union or the European Education and Culture Executive Agency (EACEA). Neither the European Union nor EACEA can be held responsible for them. The conference was held online on May 15, 2024. Among the issues discussed at the conference, the analysis of the practice of regionalism in the Mediterranean, with focus on modern conflicts and the role of external actors, occupied a prominent place.Документ Ядерний шантаж у сучасній російській риториці(Гельветика, 2024) Сіновець, Поліна Андріївна; Марчук, Софія Павлівна; Sinovets, Polina A.На початку червня 2024 р. один із високопоставлених російських дипломатів, заступник міністра закордонних справ Російської Федерації С. Рябков виступив із закликом до Сполучених Штатів звернути увагу на поточні дискусії щодо можливої зміни ядерної доктрини Москви відповідно до змінених умов міжнародних відносин. Зокрема, він заявив, що виклики, які випливають із дій США та НАТО, безпосередньо ставлять питання про необхідність перегляду російської доктрини ядерного стримування для захисту непорушних національних інтересів (Reuters, 2024). Цій заяві передував виступ очільника РФ, президента Путіна, у якому він зауважив, що не виключає зміни Росією своєї ядерної доктрини (Court, 2024).Документ Russian Dr. Strangelove or how Moscow never stopped loving the bomb: Russia’s approach to deterrence(Гельветика, 2024) Sinovets, Polina A.; Maksymenko, Iryna V.; Сіновець, Поліна Андріївна; Максименко, Ірина ВолодимирівнаThe international security system has been in crisis for the past decade, with the most significant escalation occurring when Russia launched an armed aggression against Ukraine, a country that was guaranteed protection under the Budapest Memorandum of 1994. This event led to a major shift in the role of nuclear weapons in global relations, triggering discussions about revising nuclear strategies and the use of nuclear deterrence as a policy tool. Russia has openly stated that traditional nuclear deterrence is no longer effective and has considered lowering the nuclear threshold to restore the credibility of its deterrence. This article aims to determine whether this potential shift in Russia’s nuclear strategy represents a move towards nuclear escalation or is merely an attempt to enhance its deterrence capabilities. The research is based on the theory of nuclear deterrence, focusing on the reliability, decisiveness, persuasiveness, and dynamics of deterrence. It examines Russia’s nuclear posture through the lens of its perception of deterrence, analyzing its military doctrines and strategies alongside the statements of Russian senior strategic representatives to gain insights into Moscow’s nuclear strategies and the stability of its deterrence. The study also explores the character of the Russian leader and their willingness to bear the risk of nuclear conflict, which directly influences the persuasiveness of Russia’s nuclear deterrence. Additionally, it delves into Russia’s “red lines” and the extent to which they reflect the true determination of the Russian leadership. In conclusion, the study suggests a decrease in the effectiveness of Russia’s nuclear deterrence, with attempts to restore it through the threat of using nuclear weapons if certain “red lines” are crossed.