Павлова, Тетяна ОлександрівнаПавлова, Татьяна АлександровнаPavlova, Tetiana O.2019-12-032019-12-032019Матеріали 74-ї звіт. наук. конф. професорсько-викладацького складу і наук. працівників економіко-правового факультету ОНУ ім. І. І. Мечникова (м. Одеса, 27–29 лист. 2019 р.). – Одеса : Фенікс, 2019.https://dspace.onu.edu.ua/handle/123456789/26367Традиційно кримінальне право розвивалося як публічна галузь із визнанням державного примусу як основного методу урегулювання кримінально-правових відносин. Реалізація вказаного методу відбувається за рахунок призначення кримінального покарання як найсуворішого заходу державного примусу. За допомогою призначення відповідного виду кримінального покарання реалізується каральна сутність покарання, яка проявляється у відповідних правообмеженнях, які притаманні певному виду кримінального покарання, наприклад, позбавлення волі та арешт пов’язані із ізоляцією особи від суспільства на певний строк або довічно, якщо було призначено довічне позбавлення волі за вчинення особливо тяжкого злочину. Слід зазначити, що імперативний метод не є єдиним методом кримінально-правового регулювання. Наприкінці XX – на початку XXI сторіччя, на думку О. Наден, «на законодавчому рівні поступово став впроваджуватися принцип диспозитивності, який притаманний приватним галузям права. Деякі вчені відносять цю тезу до абсолютних». За допомогою методу диспозитивності кримінально-правові відносини між суб’єктами моделюються з урахуванням можливості вільного вибору того чи іншого варіанта поведінки.ukзаохочувальні заходикримінально-правові відносиниКримінальний кодексУкраїнаArticle