Карлюга, Єлизавета КирилівнаKarliuha, Yelyzaveta K.2024-07-052024-07-052024Карлюга Є. К. Поняття санкцій в доктрині міжнародного права / Є. К. Карлюга // Правова держава. – 2024. – № 54 : До 25-річчя журналу. – С. 152–163.2411-2054https://dspace.onu.edu.ua/handle/123456789/38588Стаття досліджує проблематику санкцій в міжнародному праві, зосереджуючись на дефініції цього терміну. Вже не одне десятиліття вказане питання представляє інтерес для дослідників, однак донині не існує загальноприйнятного підходу до його розв’язання ані на рівні доктрини міжнародного права, ані на рівні його джерел. Ця термінологічна невизначеність створює прикладні проблеми, пов’язані зі спірними практиками застосування санкцій та їх подальшої правової оцінки з точки зору міжнародного права. У нинішніх умовах нагальність вирішення цих проблем набуває особливого значення у зв’язку зі зростанням кількості санкційних режимів. Зарубіжна наука міжнародного права присвячує дедалі більше уваги розв’язанню питань, пов’язаних із визначенням поняття «санкції», що, на жаль, є менш властивим для вітчизняної науки. В сукупності зазначені чинники вказують на доцільність проведення цього дослідження, яке має на меті окреслити коло тих заходів, що визначаються як санкції в сучасному міжнародному праві. В результаті проведеного аналізу стверджується, що науці міжнародного права притаманні два підходи до визначення санкцій. Перший, широкий підхід пропонує охоплювати поняттям санкції примусові заходи, вжиті потерпілою державою індивідуально в порядку самодопомоги у вигляді контрзаходів та реторсій для забезпечення дотримання правопорушником порушених зобов’язань, а також примусові заходи, застосовані колективно РБ ООН в порядку глави VII Статуту ООН для відновлення міжнародної законності. Натомість, другий, вузький підхід визначає санкції виключно як примусові заходи, що застосовуються РБ ООН відповідно до глави VII Статуту ООН. Автор робить висновок, що вузький підхід наразі вважається панівним в науці та таким, що відповідає положенням сучасного міжнародного права. Одночасно з цим, звертається увага на широко розповсюджений в світовій практиці феномен так званих «односторонніх санкцій», дефініція та правова природа яких також залишаються дискусійними. В результаті огляду наявних визначень робиться висновок, що спільним для них є розуміння цих мір як примусових заходів, застосованих державою, групою держав або міжнародними організаціями без схвалення РБ ООН, з метою примушення іншої держави до зміни її політики. Таке розуміння «односторонніх санкцій» виключає їх ототожнення з «санкціями» в строгому сенсі слова і відповідно до переважаючого вузького підходу до їх визначення. Натомість, практика державних відносин свідчить про активне застосування цих заходів та їх ідентифікацію як «санкції» в текстах внутрішнього законодавства, що приводить до висновків, що фактично в сучасній міжнародній дійсності існують два різні за своїми характерними ознаками примусові заходи, які одночасно носять назву «санкції». Серед них, примусові заходи, вжиті РБ ООН на виконання повноважень відповідно до глави VII Статуту ООН, а також примусові заходи, застосовані державою, групою держав або міжнародними організаціями без схвалення РБ ООН, з метою примушення іншої держави до зміни її політики.The article explores the issue of sanctions in international law with a focus on defining the term. This topic has been of interest to researchers for many years, but there is still no universally accepted approach to resolving it, both in terms of international law doctrine and its sources. This lack of clarity in terminology creates practical problems related to controversial practices in applying sanctions and their subsequent legal assessment from the perspective of international law. Given the increasing number of sanctions regimes, it is crucial to address these issues urgently. While foreign legal literature has made systematic attempts to tackle this problem, domestic literature has not paid sufficient attention to the concept of sanctions. Taken together, these factors point to the expediency of conducting this study, which aims to outline the range of measures that are defined as sanctions in modern international law. Based on the analysis conducted, it is argued that the science of international law adopts two approaches in defining sanctions. The first, broad approach suggests that the concept of sanctions should encompass coercive measures taken by the injured state individually as self-help in the form of countermeasures and retorsions to ensure compliance with the violated obligations by the offending state, as well as coercive measures taken collectively by the UNSC under Chapter VII of the UN Charter to restore international legality. Instead, the second, narrower approach defines sanctions exclusively as coercive measures applied by the UNSC under Chapter VII of the UN Charter. The author concludes that the narrow approach is currently regarded as prevailing in the science and aligns with the provisions of modern international law. Simultaneously, attention is drawn to the widespread phenomenon of so-called “unilateral sanctions” in the world practice, the definition and legal nature of which also remain controversial. The review of existing definitions concludes that they all share the common understanding of these measures as coercive measures taken by a state, group of states, or international organizations without the approval of the UNSC, with the intention of compelling another state to change its policy. This understanding of “unilateral sanctions” distinguishes them from “sanctions” in the strict sense of the term and as defined by the prevailing narrow approach. Nonetheless, the practice of state relations shows the widespread use of these measures and their identification as “sanctions” in domestic legislation. This suggests that, in reality, there are two distinct coercive measures referred to as “sanctions” in today’s international reality. These include coercive measures taken by the UNSC under Chapter VII of the UN Charter, as well as coercive measures taken by a state, a group of states, or international organizations without the approval of the UNSC to compel another state to change its policy.ukсанкціїпримусові заходиреторсіїрепресаліїконтрзаходиодносторонні санкціїsanctionscoercive measuresretorsionsreprisalscountermeasuresunilateral sanctionArticlehttps://doi.org/10.18524/2411-2054.2024.54.304889341.018(045)https://orcid.org/0009-0003-6149-4657