Миколенко, Олена МиколаївнаМиколенко, Алена НиколаевнаMykolenko, Olena M.2020-05-222020-05-222020Держава та регіониhttps://dspace.onu.edu.ua/handle/123456789/28049У статті досліджено роль медіатора в кримінальному процесі, його місце серед інших учасників кримінального провадження й сучасний стан правового регулювання його статусу в національному законодавстві. Доведено, що медіатор, по-перше, на відміну від судді чи правозахисника, зосереджується саме на інтересах сторін і на способах їх задоволення, а не на юридичних нюансах регулювання спірного питання; по-друге, на відміну від юриста не пропонує сторонам варіантів вирішення або розв’язання спору, а лише налагоджує процес комунікації між сторонами й відновлює довіру між ними. Наявність спеціальних знань у медіатора суттєво відрізняє його від інших учасників кримінальних процесуальних відносин, що наближає його за правовим статусом до такого учасника кримінального провадження, як спеціаліст. Установлено, що медіатор як повноцінний учасник кримінальних процесуальних відносин потребує з боку законодавця чіткого визначення його правого статусу. Зроблено висновок, що процесуальний статус медіатора повинен передбачати такі права: а) право знайомитися з матеріалами кримінального провадження в тій частині, яка необхідна для якісної реалізації медіаційної процедури; б) право одержувати винагороду за виконану роботу й відшкодування витрат, пов’язаних із його залученням до медіаційної процедури; в) право заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом; г) право заявляти самовідвід за наявності обставин, які перешкоджають йому якісно виконувати професійні обов’язки; ґ) обов’язок нести відповідальність за розголошення відомостей, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та які стали йому відомі у зв’язку з виконанням медіаційних обов’язків.The article explores the role of the mediator in the criminal process, its place among other participants in criminal proceedings and the current state of legal regulation of its status in national legislation. It is proved that the mediator, firstly, unlike the judge or the human rights activist, focuses on the interests of the parties and the ways of serving them, and not on the legal nuances of regulation of the disputed issue, secondly, unlike the lawyer, does not offer the parties the options or dispute resolution, but merely establishes a communication process between the parties and restores trust between them. The presence of special knowledges of a mediator significantly differentiates him from other participants in criminal procedural relations, which allows bringing him closer by legal status to such a participant in criminal proceedings as a specialist. It is established that the mediator, being a full participant in criminal procedural relations, requires a clear definition of his legal status from the legislator. It is concluded that the procedural status of the mediator should include: a) the right to familiarize with the materials of criminal proceedings in the part that is necessary for the qualitative implementation of the mediation procedure; b) to be remunerated for the work done and reimbursement of expenses associated with his involvement in the mediation procedure; c) file a security application in cases provided by law; d) recuse himself in the circumstances, which prevent him from fulfilling his professional duties qualitatively; e) the obligation to bear responsibility for the disclosure of information that is directly relevant to the essence of the criminal proceedings and became known to him in connection with the fulfilment of mediation duties.ukкримінальний процесмедіаціяспеціальні знаннямедіаторправовий статус медіатораспеціалістcriminal processmediationspecial knowledgesmediatorlegal status of mediatorspecialistArticle