Іванова, Олена АндріївнаИванова, Елена АндреевнаIvanova, Olena A.2018-08-212018-08-212002Історико-літературний журналhttps://dspace.onu.edu.ua/handle/123456789/18425Розмову про художню словесність сьогодення хотілося б розпочати в постмодерному дусі, а саме з чужих слів. “Всякое произведение искусства есть дитя своего времени, часто оно и мать наших чувств”, - зауважував Василь Кандинський [3, 10]. Можливо подібні зауваження вже були висловлені, навіть не одноразово, їх оригінальність цікавить менше, ніж сутність. Підійшовши до сказаного по-постмодерному, споживацьки, прочитаю першу частину фрази як здатність твору мистецтва повторювати те, чим вже явно заповнена сучасна йому атмосфера, тобто здатність таїти в собі прийдешнє, а відтак минаюче, спроможність бути наповненим, а отже таким, що спустошується з часом, другу ж - як здатність твору активізувати сферу нашої суб’єктивності, надавати нового естетичного, духовного та художнього досвіду.ukпостмодернізмХ. Л. Борхесмовавнутрішньотекстова рефлексіяArticle