Карпенко, Юрій2011-05-312011-05-312004ДОКСА : Збiрник наукових праць з фiлософiї та фiлологiїhttps://dspace.onu.edu.ua/handle/123456789/1331ДОКСА : Збiрник наукових праць з фiлософiї та фiлологiї / Коллект. автор ; редкол.: Верников, М. М. ; редкол.: [та iн.],кол.авт. Одеська гуманiтарна традицiя ; укр. - Одеса : ОНУ iм. I.I. Мечникова, 2004.Колись я висловив думку, що існує три принципи художнього застосування власних назв – ліричний, епічний та гумористичний, причому називалося лише дві прикмети останнього: “сполучення несполучуваного, настанова на сміх” [6]. Якось розгортаючи цю думку, спробую докладніше зупинитися на гумористичному принципі роботи з власними назвами. Йдеться передусім не про вигадані гумористичні прізвища на взірець запровадженого О. Вишнею Передериматнюріохора, а про прізвища і взагалі антропоніми реальні, належні конкретним людям, про їх гумористичне переоснащення, про роботу гумористів з іменнями конкретних діячів, переважно письменників. Основним джерелом матеріалу є прекрасна “Антологія сатири та гумору XX ст.”, разом з наступним розділом “Українська література XX ст. в дзеркалі і у задзеркаллі” уміщена в четвертій книзі “Українського слова” у його другому виданні [1]. У гумористичній обробці антропонімів, що має на меті не тільки викликати посмішку, а й якось оцінити, певним чином піддати критиці, застосовуються розмаїті прийоми.ukлюдинаоб'єктзасібгуморМЕНУВАННЯ ЛЮДИНИ ЯК ОБ’ЄКТ І ЗАСІБ ГУМОРУArticle