Гальченко, Н. Д.Корнеєва, Євгенія МихайлівнаKorneieva, Yevheniia M.Корнеева, Евгения Михайловна2019-05-212019-05-212019Збірник тез доповідей студентів, аспірантів та здобувачів – учасників 75-ї звітної конференції Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Секція економічних і правових наук (24-26 квітня 2019 р., м. Одеса) / ред.кол.; відп. ред. А. В. Смітюх. – Одеса : Фенікс, 2019.https://dspace.onu.edu.ua/handle/123456789/24109Досліджувана тема є актуальною, оскільки принцип неприпустимості позбавлення права власності, як загальна засада українського цивільного законодавства, відповідає міжнародному законодавству. Так, ст. 1 Протоколу №4 до Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном [1, ст. 1]. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, які передбачені законом або ж загальними принципами міжнародного права. Ст. 41 Конституції України проголошує «кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності» [2, ст. 41]. Також непорушність права власності у ст. 321 закріплює Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) [3, ст. 321]. Але водночас, законодавство України закріплює можливості відступу від принципу непорушності права власності. Так, ЦК України містить главу 25, яка регулює підстави та способи припинення права власності.ukпозбавлення права власностіСт. 41 Конституції Українинепорушность права власностіпідстави та способи припинення права власностітерміну «реквізиція»Article