Мізінкіна, Олена ОлексіївнаСорочан, Світлана2018-04-252018-04-252017https://dspace.onu.edu.ua/handle/123456789/13941Наука про колір почала своє існування ще за часів Арістотеля. Але тільки в 1930– 1931 роках фізики Райт та Гілд заклали стійкий фундамент для подальшого розвитку цієї науки. Відтак, вивченням кольорів займалися як гуманітарії, так і вчені-прикладники (І. Ньютон, М. Ломоносов, Т. Юнг, Г. Гельмгольц та Дж. К. Максвел). Чи не найбільше з-поміж українських вчених у дослідження колірної лексики у художніх текстах зробили мовознавці. Світлана Упорова зазначає, що колір може бути виражений експліцитно (шляхом прямого називання кольору або ознаки за ним) та імпліцитно (шляхом називання предмета, колірна ознака якого закріплена в побуті чи культурі на рівні традиції). За семантичною структурою назви кольорів Афанасій Критенко поділяє на слова першого порядку (непохідні назви) типу синій, сірий, зелений і подібні і слова другого порядку, такі як білявий, червонястий і подібні. Також лінгвіст Катерина Давиденко використовує поняття основних, відтінкових і непрямих кольороназв. До основних належать такі відтінки: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий, коричневий, рожевий, білий, чорний, сірий. До відтінкових найменувань належать такі кольори, як пурпурний, бурий тощо. До непрямих (кольоросимволів)203 належать найменування, які позначають загальне кольорове тло будь-яких предметів чи явищ – це епітети прозорий, ясний, світлий, радужний тощо.otherпоетика кольору«Євпраксія»Павла Загребельнийхроматичні кольоропозначенняестетичної трансформації позначень фарбкольоропозначення в романіArticle