Шляхова, Нонна Михайлівна2018-08-212018-08-212002Історико-літературний журналhttps://dspace.onu.edu.ua/handle/123456789/18420Тема слова - “слова Божого” і профанного, слова “голосного” й “німого”, “слова тіла” і “слова діла” - чи не визначальна у творчості Лесі Українки - художній й епістолярній. Екзистенційне розуміння слова, а також уявлення про трансцендентну природу мовлення як такого визначили ту особливу новоромантичну концепцію словесної творчості поетики, яка стала предметом постмодерного наукового дискурсу у кінці XX ст. [4]. Лесина увага до самої сфери творчості, до осмислення нею притаманної слову загадкової пов’язаності із відображуваним світом і душею митця, якій нерідко “бракує слів”, або з’являються такі, “що вголос невимовні”, спроба збагнути завдяки/всупереч чому річ набуває голосу в слові, - все це й на сьогодні не втратило своєї значущості для теорії та психології художньої творчості.uk“слово Боже”Леся Українка“чистий історизм”“писателі-суб’єктивісти”Article