Путь к антропоцентризму. Критическая рефлексия 70–80 Х гг. ХІХ в.
Вантажиться...
Дата
2019
Науковий керівник
Укладач
Редактор
Назва журналу
ISSN
E-ISSN
Назва тому
Видавець
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Анотація
В статье актуализируется необходимость переоценки этико-эстетической
парадигмы литературной критики 70–80-х годов XIX в. Делается акцент на своеобразии критических текстов Н. К. Михайловского, соединившего философское
видение мира с познанием литературы как значимого явления в европейской и русской культурах. Указывается, что критику свойственно рассмотрение творчества писателя с точки зрения авторской модели мира и человека. Н. К. Михайловский стремится к определению доминант в художественных текстах, опираясь
на различные области знания: социокультурные, философские, исторические. Рассматривается психологизм в литературе как ее родовое свойство во II половине
XIX в. Особый интерес представляет обращение критика к проблемам сознательного и бессознательного, гипноза. Н. К. Михайловский создает концепцию личности писателя, ощутившего приближающееся время катастроф и катаклизмов, в
связи с чем, меняются представления о гармонии и дисгармонии, добре и зле, космосе и хаосе.
В статье указывается на значимость идей критика в области создания теории индивидуальности, автора и героя, в контексте культурного пространства.
У статті актуалізується необхідність переоцінки етико-естетичної парадигми літературної критики 70–80-х років XIX ст. Робиться акцент на своєрідності критичних текстів М. К. Михайловського, який поєднав філософське бачення світу з пізнанням літератури як значимого явища в європейській та російській культурах. Вказується, що критикові властивий розгляд творчості письменника з точки зору авторської моделі світу та людини. Н. К. Михайловський прагне до визначення домінант у художніх текстах, спираючись на різні галузі знання: соціокультурні, філософські, історичні. Розглядається психологізм у літературі як її родова властивість у II половині XIX ст. Особливий інтерес складає звернення критика до проблем свідомого та несвідомого, гіпнозу. М. К. Михайловський створює концепцію особистості письменника, який відчув, що наближається час катастроф та катаклізмів, у зв’язку з чим змінюються уявлення про гармонію та дисгармонію, добро та зло, космос та хаос. У статті вказується на важливість ідей критика в аспекті створення теорії індивідуальності, автора і героя, в контексті культурного простору.
The article actualizes the need to re-evaluate the ethical and aesthetic paradigm of literary criticism of the 70–80s of the XIX century. The emphasis is placed on the originality of critical texts by N. K. Mikhailovsky, who combined the philosophical vision of the world with the knowledge of literature as a significant phenomenon in both European and Russian cultures. It is pointed out that critics naturally considers the writer’s work from the author’s model of the world and man point of view. N. K. Mikhailovsky seeks to define dominants in literary texts, relying on various fields of knowledge: sociocultural, philosophical, historical. Psychologism in literature is considered as its generic property in the second half of the XIX century. Сertain interest has the critic’s appeal to the problems of the conscious and unconscious, hypnosis. N. K. Mikhailovsky creates the concept of the personality of a writer who has felt the approaching time of catastrophes and cataclysm, in connection with which, ideas about harmony and disharmony, good and evil, space and chaos are changing. The article points out the significance of the critic’s ideas in the field of creating the theory of individuality, author and hero, in the context of cultural space. In modern humanitarian knowledge, interest in the synthesis of philosophical, historical, literary, and cultural ideas is clearly shown up. This is evidenced by the research of S. Zenkin, V. Lukov, Vl. Lukova, A. Borodin, M. Lanovik, M. Yampolsky, etc. It seems that the thesaurus approach makes it possible to transform canons not only in the poetics and literary text rhetoric, but also in the concepts of literary critics. The article notes that already in the 70–80s. of the XIX century the literary criticism marked the transition from positivistic ideas to anthropocentric one. Interest in religious-philosophical, psychological, psychoanalytic practices is quite obvious. At the same time, in the works of literary critics, the traditional assessment of criticism of this period as a purely ideological and social phenomenon is still preserved. Cultural and psychological aspects in the articles of critics are not considered. Let us consider that appeal to critical reflection of the indicated time allows us to conclude that the essence of the critical paradigm was primarily due to the transitional era, characterized by the actualization of sociocultural and sociopsychological factors. This is evidenced by the critics’ accent on the problem of the personality loneliness, its loss against the background of endless historical time that is not subject to it. Time was perceived as an era of a change in the Christian worldview with a new, replacing, ethical and philosophical system, as a result, the human consciousness is changing.
У статті актуалізується необхідність переоцінки етико-естетичної парадигми літературної критики 70–80-х років XIX ст. Робиться акцент на своєрідності критичних текстів М. К. Михайловського, який поєднав філософське бачення світу з пізнанням літератури як значимого явища в європейській та російській культурах. Вказується, що критикові властивий розгляд творчості письменника з точки зору авторської моделі світу та людини. Н. К. Михайловський прагне до визначення домінант у художніх текстах, спираючись на різні галузі знання: соціокультурні, філософські, історичні. Розглядається психологізм у літературі як її родова властивість у II половині XIX ст. Особливий інтерес складає звернення критика до проблем свідомого та несвідомого, гіпнозу. М. К. Михайловський створює концепцію особистості письменника, який відчув, що наближається час катастроф та катаклізмів, у зв’язку з чим змінюються уявлення про гармонію та дисгармонію, добро та зло, космос та хаос. У статті вказується на важливість ідей критика в аспекті створення теорії індивідуальності, автора і героя, в контексті культурного простору.
The article actualizes the need to re-evaluate the ethical and aesthetic paradigm of literary criticism of the 70–80s of the XIX century. The emphasis is placed on the originality of critical texts by N. K. Mikhailovsky, who combined the philosophical vision of the world with the knowledge of literature as a significant phenomenon in both European and Russian cultures. It is pointed out that critics naturally considers the writer’s work from the author’s model of the world and man point of view. N. K. Mikhailovsky seeks to define dominants in literary texts, relying on various fields of knowledge: sociocultural, philosophical, historical. Psychologism in literature is considered as its generic property in the second half of the XIX century. Сertain interest has the critic’s appeal to the problems of the conscious and unconscious, hypnosis. N. K. Mikhailovsky creates the concept of the personality of a writer who has felt the approaching time of catastrophes and cataclysm, in connection with which, ideas about harmony and disharmony, good and evil, space and chaos are changing. The article points out the significance of the critic’s ideas in the field of creating the theory of individuality, author and hero, in the context of cultural space. In modern humanitarian knowledge, interest in the synthesis of philosophical, historical, literary, and cultural ideas is clearly shown up. This is evidenced by the research of S. Zenkin, V. Lukov, Vl. Lukova, A. Borodin, M. Lanovik, M. Yampolsky, etc. It seems that the thesaurus approach makes it possible to transform canons not only in the poetics and literary text rhetoric, but also in the concepts of literary critics. The article notes that already in the 70–80s. of the XIX century the literary criticism marked the transition from positivistic ideas to anthropocentric one. Interest in religious-philosophical, psychological, psychoanalytic practices is quite obvious. At the same time, in the works of literary critics, the traditional assessment of criticism of this period as a purely ideological and social phenomenon is still preserved. Cultural and psychological aspects in the articles of critics are not considered. Let us consider that appeal to critical reflection of the indicated time allows us to conclude that the essence of the critical paradigm was primarily due to the transitional era, characterized by the actualization of sociocultural and sociopsychological factors. This is evidenced by the critics’ accent on the problem of the personality loneliness, its loss against the background of endless historical time that is not subject to it. Time was perceived as an era of a change in the Christian worldview with a new, replacing, ethical and philosophical system, as a result, the human consciousness is changing.
Опис
Ключові слова
литературная критика, социопсихологический фактор, антропоцентризм, критическая рефлексия, авторское сознание, Н. Михайловский, літературна критика, соціопсихологічний фактор, критична рефлексія, антропоцентризм, авторська свідомість, М. Михайловський, literary criticism, sociopsychological factor, critical reflection, anthropocentrism, author’s consciousness, N. Mikhailovsky
Бібліографічний опис
Проблеми сучасного літературознавства = The problems of contemporary literary studies