Ціннісні аспекти міжнародних військових угод (на матеріалі зовнішньої політики Візантії Х-ХІІ ст.)
Альтернативна назва
Вантажиться...
Дата
2008
Науковий керівник
Укладач
Редактор
Назва журналу
ISSN
E-ISSN
Назва тому
Видавець
Одеська національна юридична академія
Анотація
Впродовж Х-ХІІ ст. Візантія уклала ряд угод з країнами Європи про надання їй військової допомоги у вигляді підрозділів найманців. Ці договори укладались у три різні способи: власне договори з уповноваженими представниками країн-донорів військової сили, укладені в Константинополі (русько візантійські договори 911 та 944 рр.); договори, укладення яких доручалося
емісару з відповідним хрісовулом (місії Калокіра до Русі 967 р. [1, 129-134],
Рафаїла до Англії біля 1070 р., Мануїла Комніна до Русі 1165 р., Грейдара
Вікського та Петра Злого до скандинавських країн 1195 р.); і договори, які
укладались з лідерами хрестоносних феодальних ополчень, які самі прибували
до Константинополя з цією метою (серед таких: датський загін Свено 1098 р.,
норвезькі Скофті Егмундарсона 1102 р. та Сігурда Магнусона 1110 р., оркнейці ярла Рьогнвальда 1153 р., Задарський договір 1202 р. та інші). Певні
договори, напевно, діяли у XII ст. між Візантією та королями Генріхом II Плантагенетом та Конрадом III. Візантійська держава відмовлялася від включення до лав своїх армій найманців, котрі прибували з країни, яка не укладала договору, і котрі не мали відповідної грамоти від правителя цієї країни.
Опис
Ключові слова
Візантія Х-ХІІ ст., зовнішня політика Візантії
Бібліографічний опис
Актуальні проблеми держави і права