The Greek folk tale: typology and analysis
Вантажиться...
Дата
2019
Науковий керівник
Укладач
Редактор
Назва журналу
ISSN
E-ISSN
Назва тому
Видавець
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Анотація
The article outlines typology of the Greek folk tale, its structure and plot peculiarities. The
folk tale is a reproduction of thoughts and beliefs and every reader experiences the folk tale in a
different way according to his or her experiences. Therefore, the folk tale is not just a remnant of
the past, but a collection of cultural elements which are gradually put together by the narrators and
which reach the readers or listeners as a cultural blend that they need to decode. The Greek folk
tales have been known since ancient times. Herodotus includes folk tales in his Histories, while
Aristophanes mentions a story-teller named Philepsios. Moreover, Aristotle states the fact that
children’s education includes listening to fables and folk tales. Later professional storytellers appear
in the Greek society. During the Byzantine period there are very few references to folk tales
and the only thing we can mention is that there were mime artists who used to entertain the rulers
and lords with their narrations. During the period of Ottoman empire in Greece, the folk tale and
other forms of folk culture became the main expression of social reality. The storytellers of that
time contributed to the preservation and development of folk oral tradition and, as a result, folk
tales were told by sailors, shepherds, they were heard during the long trips of caravans, and they
were also very common in agricultural life.
У статті висвітлено типологію грецької народної казки, її структуру та сюжетні особливості. Народна казка є відтворенням думок і вірувань, і кожен читач переживає народну казку по-іншому відповідно до свого досвіду. Таким чином, народна казка – це не просто залишок минулого, а колекція культурних елементів, які поступово об’єднуються оповідачами і досягають читачів або слухачів як культурна суміш, яку їм потрібно розшифрувати. Грецькі народні казки відомі з давніх часів. У свої Історії Геродот включає народні казки, а Арістофан згадує оповідача Філепсіоса. Більше того, Аристотель стверджує, що освіта дітей включає слухання байок і народних казок. Пізніше в грецькому суспільстві з’являються професійні оповідачі. У візантійський період дуже мало посилань на народні казки, і єдине, про що ми можемо згадати – це були мімісти, які розважали правителів і панів своїми оповіданнями. У період Османської імперії в Греції народна казка та інші форми народної культури стали основним виразом соціальної реальності. Оповідачі того часу сприяли збереженню і розвитку народної усної традиції, і, як наслідок, народні казки розповідали матроси, пастухи, їх чули під час тривалих поїздок караванів, і вони також були дуже поширені в сільському житті.
В статье освещена типология греческой народной сказки, ее структура и сюжетные особенности. Народная сказка является воспроизведением мыслей и верований, и каждый читатель переживает народную сказку по-другому согласно своему опыту. Таким образом, народная сказка – это не просто остаток прошлого, а коллекция культурных элементов, которые постепенно объединяются рассказчиками и достигают читателей или слушателей как культурная смесь, которую им нужно расшифровать. Греческие народные сказки известны с давних времен. В свои Істории Геродот включает народные сказки, а Аристофан вспоминает рассказчика Филепсиоса. Более того, Аристотель утверждает, что образование детей включает слушания басен и народных сказок. Позже в греческом обществе появляются профессиональные рассказчики. В византийский период очень мало ссылок на народные сказки, и единственное, о чем мы можем упомянуть – это мимы, которые развлекали правителей и господ своими рассказами. В период Османской империи в Греции народная сказка и другие формы народной культуры стали ос- новным выражением социальной реальности. Рассказчики того времени способствовали сохранению и развитию народной устной традиции, и, как следствие, народные сказки рассказывали матросы, пастухи, их слышали во время длительных поездок караванов, и они также были очень распространены в сельской жизни.
У статті висвітлено типологію грецької народної казки, її структуру та сюжетні особливості. Народна казка є відтворенням думок і вірувань, і кожен читач переживає народну казку по-іншому відповідно до свого досвіду. Таким чином, народна казка – це не просто залишок минулого, а колекція культурних елементів, які поступово об’єднуються оповідачами і досягають читачів або слухачів як культурна суміш, яку їм потрібно розшифрувати. Грецькі народні казки відомі з давніх часів. У свої Історії Геродот включає народні казки, а Арістофан згадує оповідача Філепсіоса. Більше того, Аристотель стверджує, що освіта дітей включає слухання байок і народних казок. Пізніше в грецькому суспільстві з’являються професійні оповідачі. У візантійський період дуже мало посилань на народні казки, і єдине, про що ми можемо згадати – це були мімісти, які розважали правителів і панів своїми оповіданнями. У період Османської імперії в Греції народна казка та інші форми народної культури стали основним виразом соціальної реальності. Оповідачі того часу сприяли збереженню і розвитку народної усної традиції, і, як наслідок, народні казки розповідали матроси, пастухи, їх чули під час тривалих поїздок караванів, і вони також були дуже поширені в сільському житті.
В статье освещена типология греческой народной сказки, ее структура и сюжетные особенности. Народная сказка является воспроизведением мыслей и верований, и каждый читатель переживает народную сказку по-другому согласно своему опыту. Таким образом, народная сказка – это не просто остаток прошлого, а коллекция культурных элементов, которые постепенно объединяются рассказчиками и достигают читателей или слушателей как культурная смесь, которую им нужно расшифровать. Греческие народные сказки известны с давних времен. В свои Істории Геродот включает народные сказки, а Аристофан вспоминает рассказчика Филепсиоса. Более того, Аристотель утверждает, что образование детей включает слушания басен и народных сказок. Позже в греческом обществе появляются профессиональные рассказчики. В византийский период очень мало ссылок на народные сказки, и единственное, о чем мы можем упомянуть – это мимы, которые развлекали правителей и господ своими рассказами. В период Османской империи в Греции народная сказка и другие формы народной культуры стали ос- новным выражением социальной реальности. Рассказчики того времени способствовали сохранению и развитию народной устной традиции, и, как следствие, народные сказки рассказывали матросы, пастухи, их слышали во время длительных поездок караванов, и они также были очень распространены в сельской жизни.
Опис
Ключові слова
folk tale, understanding of life, Greek society, analysis, народна казка, розуміння життя, грецьке суспільство, аналіз, народная сказка, понимание жизни, греческое общество, анализ
Бібліографічний опис
Записки з романо-германської філології = Writings in Romance-Germanic Philology