Кримінально-процесуальні аспекти використання цифрових доказів та електронних носіїв інформації
Альтернативна назва
Criminal procedural aspects of using digital evidence and electronic information carriers
Вантажиться...
Дата
2025
Науковий керівник
Укладач
Редактор
Назва журналу
ISSN
2411-2054
E-ISSN
Назва тому
Видавець
Гельветика
Анотація
Статтю присвячено комплексному аналізу кримінально-процесуальних аспектів використання цифрових (електронних) доказів та електронних носіїв інформації у кримінальному провадженні, що є актуальною темою в умовах стрімкого розвитку цифрових технологій і проникнення їх у всі сфери життєдіяльності суспільства. Сучасне кримінальне правопорушення майже завжди залишає свій цифровий слід у вигляді даних мобільних пристроїв, інформації із хмарних сховищ, IP-адрес під час інтернет- комунікацій чи активності в соціальних мережах, які об’єднуються єдиним поняттям цифрових доказів (електронної інформації) та мають важливе значення в процесі доказування. Дослідження розглядає недостатню адаптацію чинних норм Кримінального процесуального кодексу (далі — КПК) України, що створює системні перешкоди для забезпечення законності, достовірності та допустимості отриманої електронної інформації.
Автором здійснено теоретичний аналіз правової природи цифрових (електронних) доказів та встановлено їхню гібридну процесуальну природу, яка поєднує ознаки як документа, так і речового доказу, що ускладнює єдине правозастосування. Для подолання цієї колізії запропоновано власні науково обґрунтовані дефініції, які доцільно додати до КПК України.
Зокрема, пропонується сформулювати поняття «цифровий (електронний) доказ» у статті 99 КПК як «фактичні дані про обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, створені, передані, збережені або витягнуті у формі, придатній для сприйняття й обробки комп’ютерною системою, незалежно від їхнього фізичного місця розташування за умови дотримання процедури їхньої цілісності та автентичності». Фізичне місце розташування таких доказів може охоплювати електронні носії, комп’ютерні мережі, хмарні сховища або інформаційно-телекомунікаційні системи.
Також для уникнення плутанини запропоновано визначити поняття «електронний носій інформації» як «матеріальний об’єкт (пристрій, апаратний чи програмно-апаратний комплекс), призначений для створення, збирання, зберігання, обробки, відтворення чи передачі цифрових (електронних) доказів, що може бути вилучений як речовий доказ у кримінальному провадженні».
Особливу увагу приділено практичним проблемам, що виникають на етапах отримання, фіксації та зберігання цифрових доказів у разі проведення обшуку та тимчасового доступу, особливо щодо даних, вилучених із мобільних пристроїв, соціальних мереж і хмарних сховищ, де інформація є найбільш вразливою. Обґрунтовано, що для забезпечення допустимості цифрових доказів необхідна законодавча вимога про обов’язкове застосування криптографічних методів захисту на стадії їх фіксації. Це забезпечить їхню автентичність і має бути відображено в протоколах слідчих дій та ухвалах слідчого судді.
Звернено увагу на критичну важливість дотримання ланцюга недоторканності, оскільки цифровий доказ потребує забезпечення недоторканності (цілісності) самої інформації, а не лише фізичного носія. Запропоновано законодавчо закріпити вимогу про створення захищених цифрових депозитаріїв або спеціальних електронних сховищ в органах досудового розслідування для належного зберігання великих обсягів даних, отриманих за ухвалами слідчих суддів.
Наголошується на важливості дотримання автентичності цифрового (електронного) доказу для забезпечення реалізації його належності та допустимості під час долучення до матеріалів кримінального провадження. У висновку підкреслено, що адаптація процесуальних норм до цифрових реалій є критично необхідною умовою для створення єдиного понятійного апарату і процесуальних стандартів, що забезпечить законність, справедливість та ефективність сучасного кримінального провадження.
The article is devoted to a comprehensive analysis of the criminal procedural aspects of using digital (electronic) evidence and electronic information carriers in criminal proceedings, a highly relevant topic given the rapid development of digital technologies and their penetration into all spheres of society. The modern criminal offense almost invariably leaves its digital trace in the form of mobile device data, information from cloud storage, IP addresses during internet communications, or activity on social networks, all unified under the concept of digital evidence (electronic information) which holds crucial significance in the evidentiary process. The research examines the insufficient adaptation of the current norms of the Criminal Procedural Code (CPC) of Ukraine, which creates systematic obstacles to ensuring the legality, reliability, and admissibility of the electronic information obtained. The author conducts a theoretical analysis of the legal nature of digital (electronic) evidence and establishes its hybrid procedural nature, which combines the features of both a document and material evidence, complicating uniform application of the law. To overcome this legal conflict, original, scientifically grounded definitions are proposed for potential inclusion in the CPC of Ukraine. Specifically, it is proposed to formulate the concept of “digital (electronic) evidence” in Article 99 of the CPC as: “factual data about circumstances subject to proof in criminal proceedings, created, transmitted, stored, or extracted in a form suitable for perception and processing by a computer system, regardless of their physical location, provided that the procedure for their integrity and authenticity is adhered to”. The physical location of such digital (electronic) evidence may include electronic carriers, computer networks, cloud storage, or information and telecommunication systems. Furthermore, to avoid confusion, it is proposed to define the concept of “electronic information carrier” as: “a material object (device, hardware, or software-hardware complex) intended for the creation, collection, storage, processing, reproduction, or transmission of digital (electronic) evidence, which may be seized as material evidence in criminal proceedings”. Particular attention is devoted to practical challenges arising during the stages of collection, recording, and storage of digital evidence during searches and temporary access, especially concerning data extracted from mobile devices, social networks, and cloud storage, where information is most vulnerable. It is substantiated that, to ensure the admissibility of digital evidence, a legislative requirement for the mandatory application of cryptographic protection methods at the stage of their recording is necessary. This will ensure their authenticity and must be reflected in the protocols of investigative actions and the rulings of the investigating judge. Emphasis is placed on the critical importance of maintaining the chain of custody, as digital evidence requires ensuring the integrity (inviolability) of the information itself, and not merely the physical carrier. A legislative requirement is proposed for the creation of secure digital repositories or specialized electronic storage facilities within pre-trial investigation bodies for the proper storage of large volumes of data obtained under investigating judges’ rulings. The importance of maintaining the authenticity of digital (electronic) evidence to ensure its relevance and admissibility when appended to the criminal case materials and during subsequent consideration in the court of first instance is underscored. The conclusion emphasizes that adapting procedural norms to digital realities is a critically necessary condition for creating a unified conceptual apparatus and procedural standards that will ensure the legality, fairness, and effectiveness of modern criminal proceedings.
The article is devoted to a comprehensive analysis of the criminal procedural aspects of using digital (electronic) evidence and electronic information carriers in criminal proceedings, a highly relevant topic given the rapid development of digital technologies and their penetration into all spheres of society. The modern criminal offense almost invariably leaves its digital trace in the form of mobile device data, information from cloud storage, IP addresses during internet communications, or activity on social networks, all unified under the concept of digital evidence (electronic information) which holds crucial significance in the evidentiary process. The research examines the insufficient adaptation of the current norms of the Criminal Procedural Code (CPC) of Ukraine, which creates systematic obstacles to ensuring the legality, reliability, and admissibility of the electronic information obtained. The author conducts a theoretical analysis of the legal nature of digital (electronic) evidence and establishes its hybrid procedural nature, which combines the features of both a document and material evidence, complicating uniform application of the law. To overcome this legal conflict, original, scientifically grounded definitions are proposed for potential inclusion in the CPC of Ukraine. Specifically, it is proposed to formulate the concept of “digital (electronic) evidence” in Article 99 of the CPC as: “factual data about circumstances subject to proof in criminal proceedings, created, transmitted, stored, or extracted in a form suitable for perception and processing by a computer system, regardless of their physical location, provided that the procedure for their integrity and authenticity is adhered to”. The physical location of such digital (electronic) evidence may include electronic carriers, computer networks, cloud storage, or information and telecommunication systems. Furthermore, to avoid confusion, it is proposed to define the concept of “electronic information carrier” as: “a material object (device, hardware, or software-hardware complex) intended for the creation, collection, storage, processing, reproduction, or transmission of digital (electronic) evidence, which may be seized as material evidence in criminal proceedings”. Particular attention is devoted to practical challenges arising during the stages of collection, recording, and storage of digital evidence during searches and temporary access, especially concerning data extracted from mobile devices, social networks, and cloud storage, where information is most vulnerable. It is substantiated that, to ensure the admissibility of digital evidence, a legislative requirement for the mandatory application of cryptographic protection methods at the stage of their recording is necessary. This will ensure their authenticity and must be reflected in the protocols of investigative actions and the rulings of the investigating judge. Emphasis is placed on the critical importance of maintaining the chain of custody, as digital evidence requires ensuring the integrity (inviolability) of the information itself, and not merely the physical carrier. A legislative requirement is proposed for the creation of secure digital repositories or specialized electronic storage facilities within pre-trial investigation bodies for the proper storage of large volumes of data obtained under investigating judges’ rulings. The importance of maintaining the authenticity of digital (electronic) evidence to ensure its relevance and admissibility when appended to the criminal case materials and during subsequent consideration in the court of first instance is underscored. The conclusion emphasizes that adapting procedural norms to digital realities is a critically necessary condition for creating a unified conceptual apparatus and procedural standards that will ensure the legality, fairness, and effectiveness of modern criminal proceedings.
Опис
Ключові слова
цифровий доказ, електронний доказ, електронний носій інформації, допустимість доказів, належність доказів, автентичність доказів, фіксація доказів, тимчасовий доступ, digital evidence, electronic evidence, electronic information carrier, admissibility of evidence, relevance of evidence, authenticity of evidence, recording of evidence, temporary access
Бібліографічний опис
Орловський Б. М. Кримінально-процесуальні аспекти використання цифрових доказів та електронних носіїв інформації. Правова держава. 2025. Вип. 60. С. 133–140.
УДК
343.14