Міжнародні та політичні дослідження
Постійне посилання зібрання
Галузь і проблематика: Науковий журнал “Вісник Одеського національного університету. Соціологія і політичні науки” видається з 2003 року. Журнал представляє статті, наукові огляди та емпіричні результати, які присвячені аналізу актуальних проблем сучасного суспільства і політичної трансформації процесів в міжнародному контексті. Він призначений для дослідників, науковців, викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
DOI 10.18524/2304-1439
Сайт видання: http://heraldiss.onu.edu.ua/
Переглянути
Нові надходження
Документ Політичні трансформації посткомуністичних країн Західних Балкан після 2008 року(Гельветика, 2025) Ільченко, І. О.; Ilchenko, I. O.Країни Західних Балкан (ЗБ) із географічного погляду – Албанія, Словенія, Хорватія, Сербія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Македонія та частково визнана Республіка Косова, але в науковій літературі так називають ті балканські країни, які не є членами ЄС. У статті обрано три кейси для дослідження – Албанія, Боснія і Герцеговина та Північна Македонія, які дають уявлення про різницю між окремими країнами, спільні риси регіону Західні Балкани (РЗБ). Метою дослідження є визначення підсумків політичної трансформації країн Західних Балкан після 2008 р., світової економічної кризи, яка мала масштабні наслідки для всіх сторін суспільно-політичного життя держав регіону. У Боснії і Герцеговині процес формування влади як на загальнодержавному рівні, так і на рівні ентитетів затягнувся через домінування в політичному полі країни популістів, найбільш впливовим із який став Мілорад Додик. Додик не хоче втратити підтримку Москви – значущого чинника своїх електоральних успіхів, щоб не сказати головного спонсора, тому грає на геополітичному суперництві великих держав. У Македонії розбіжності між парламентськими партіями й етносами можуть у будь-який час знову перейти в демонстрації та погроми, як це було у 2015 та 2016 рр. Політична обстановка, яка склалася в країні, показує, що Охридська угода 2001 р. виявилася далеко не ідеальною й не змогла остаточно вирішити конфлікт. Більше того, те положення Охридської угоди, яке передбачало навчання тисяч албанських поліцейських на півночі країни, скоріше сприяло виникненню відкритих бойових дій, а не врегулюванню конфлікту. Також сильним ударом для країни стала парламентська криза 2016 р., що призвела до вуличних демонстрацій і зміни прем’єр-міністра. Звідси випливає, що закладений принцип «пропорційного представництва» та право «вето» для меншини в етнічних питаннях не допомогли стабілізації парламентського інституту. «Ісламський чинник» відіграє помітну роль у політичному житті Албанії. Країна, з одного боку, заявляє про прагнення стати повноправним членом НАТО, інтегруватися в європейський простір; з іншого боку, Албанія – перша європейська країна, яка отримала повноправний статус в Організації ісламської співпраці. Частина політичної еліти вважає, що «ісламський чинник» у політиці Албанії може створити серйозні труднощі в співпраці з євроатлантичними партнерами. Таким чином, усі три країни ЗБ пройшли тільки першу стадію процесу реформ. Завданнями другої стадії буде формування сильного громадянського суспільства, двопартійної політичної системи, незалежності суду, суспільного контролю над новими засобами масової комунікації.Документ Україна: естетика трансформацій деколонізації(Гельветика, 2025) Хорошилов, Олег Юрійович; Khoroshylov, Oleh Yu.Статтю присвячено дослідженню культурних трансформацій у межах процесу деколонізації в Україні. Об’єктом є політична естетика, що інтерпретується як комплекс «артефактів культури» – результатів інжинірингу політичних еліт, митців і громадських активістів, які використовують жанри мистецтва задля подолання наслідків колоніального минулого країни й визначення її сучасного культурного коду. Методологія ґрунтується на конструктивістській парадигмі й передбачає дослідження акторних тактик і стратегій у творенні культурного бекграунду української політичної спільноти, що поєднує як традиційні, так і (пост)модерні сюжети, стилі, жанри. У дослідженні використано процедури міської етнографії, зокрема фотофіксація кейсів громадської творчості містян Одеси, з подальшою інтерпретацією як локальних складників процесу творення нової політичної естетики в країні. Констатовано, що процес постколоніального «культурного виробництва» в Україні характеризується рольовими деформаціями: політичні еліти до початку широкомасштабної війни демонстрували пасивність у справі подолання колоніального минулого та стилістичну «всеїдність». Відтак лідерський статус у виробленні нової політичної естетики перейшов до митців і громадських активістів, які виступили основними агентами культурних змін. Визначено, що особливістю політичної естетики постколоніалізму в Україні є поєднання примордіальних, модерних і постмодерних культурних стилів, сюжетів, наративів. Основною «точкою збірки» цих різнопланових естетичних шарів є формування культурної ідентичності української політичної нації як інтеграторського проєкту, ґрунтованого на стилістичній самобутності й багатоманітності. Обґрунтовано необхідність творення культурного образу вітчизняної спільноти, наділеного параметрами інтерпретативної чіткості, оригінальності, переконливості й цікавості для внутрішніх (громадяни України) і зовнішніх (міжнародна спільнота) реципієнтів.Документ Foreign policy of the United States and France in the Sahel countries: contemporary aspect(Гельветика, 2025) Poble, Dmytro K.; Medynska, D. O.; Побле, Дмитро Костянтинович; Мединська, Д. О.The primary purpose of the study is to identify the peculiarities of the evolution of US and French foreign policy in the Sahel region from the 1990s to the present. The subject seems to be quite relevant because of its direct importance for understanding the current geopolitical processes in the Sahel region, which is one of the most complex and unstable regions in the world. Despite the availability of studies by both domestic and foreign authors that touch on various aspects of the foreign policy of the United States and France in the Sahel, a specialized, holistic scientific approach to the comprehensive study of their interaction in this region has not yet been formed. Given the growing terrorist threat, socio-economic problems, and international aggravations, such as Russia's war against Ukraine and the contradictions in the Gaza Strip, studying the actions of these global players is important for the international scientific community. The practical relevance lies in studying the foreign policy aspects of France and the United States in the Sahel region and using their experience to strengthen the position of Ukrainian diplomacy in the region. Two main methods were used to analyze the research subject, such as case and event analysis. Both methods made it possible to consider the key features of the problem and provide its abbreviated description. In this paper, an attempt was made to track the fluctuations in the foreign policy of the State Department and the Quai d'Orsay department associated with the permanent instability of this African region and the geopolitical challenges that shake our planet.Документ Історія конфлікту стосовно морських кордонів у районі архіпелагу Дяоюйдао / Сенкаку(Гельветика, 2025) Глебов, Віктор Вікторович; Покась, Михайло Сергійович; Glebov, Viktor V.; Pokas, Mykhailo S.Питання кордонів у історичному, географічному та політологічному контекстах є одним з найважливіших у сучасному світі, тому що у умовах міжнародно-політичної турбулентності саме питання врегулювання прикордонних конфліктів, особливо тих, що мають багатосторонній характер, приймає ключовий характер у вирішенні міждержавних конфліктів. Острови Сенкаку (китайською картографією Дяоюйдао) включають в себе п'ять безлюдних островів і три рифи загальною площею близько 6,32 квадратних кілометрів, розташовані в південній частині Східно-Китайського моря, в 175 км на північ від острова Ісігакі, в 190 км на північний схід від острова Тайвань і в 420 км на схід від материкового Китаю. Острови Сенкаку контролюються Японією, а їх право власності оскаржується Китайською Народною Республікою і Республікою Китай. Потенційно цей прикордонний конфлікт може стати casus belli у відносинах вищезгаданих держав. З огляду на еволюцію прикордонної суперечки між Японією та КНР щодо власності на архіпелаг Дяоюйдао / Сенкаку, можна виділити чотири основні етапи розвитку конфлікту. З XIV ст. до 60-х років ХХ ст. через незначність архіпелагу і відсутність розвиненої системи морського права архіпелаг не представляв особливого інтересу і не був каменем спотикання в китайсько-японських відносинах. У 1970–1980-х роках у зв'язку з відкриттям покладів вуглеводнів в регіоні конфлікт розвивався, але не набував серйозних форм, оскільки, з одного боку, США не могли допустити конфлікту між союзниками в рамках протистояння з СРСР, з іншого боку, Пекін не мав реальних можливостей встановити контроль над архіпелагом. У 1990–2000-х роках, після розпаду біполярної системи міжнародних відносин, конфлікт знову загострився, однак, на відміну від попереднього періоду, КНР поступово виходила з орбіти впливу Вашингтону і стримуючим фактором стала скоріше фізична нездатність КНР боротися за архіпелаг силою. У 2010-х роках баланс сил в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні суттєво змінився, і була спроба сформувати в регіоні дві альтернативні та конкуруючі системи міжнародної безпеки, що призвело до втрати безпеки в регіоні в цілому. Через це поведінка Китаю у цьому конфлікті набуває все більш агресивного характеру.Документ Рецензія на монографію «Глобальні, регіональні та локальні чинники формування сучасної системи міжнародних відносин» / за заг. ред. І. М. Коваля, О. І. Брусиловської. Одеса : Астропринт, 2023. 368 с.(Гельветика, 2024) Глебов, Віктор Вікторович; Glebov, Viktor V.Подана монографія присвячена дослідженню актуальної проблеми, адже дотепер майже відсутні праці, які були би присвячені комплексному дослідженню внутрішніх та зовнішніх чинників розвитку сучасних міжнародних відносин.Документ Review of “Russian political warfare. Essays on Kremlin propaganda in Europe and the neighbourhood, 2020–2023” by Anton Shekhovtsov / Soviet and Post-Soviet Politics and Society. Stuttgart: Ibidem-Verlag, 2023. 202 p.(Гельветика, 2024) Brusylovska, Olga I.; Брусиловська, Ольга ІллівнаThe research of the Kremlin propaganda in Europe has not been considered holistically in domestic political science, therefore this publication is relevant both for the science of international relations in general and for the activities of the Ukrainian state in the context of strengthening informational resistance to the enemy.Документ 3st MEDITERreg Graduate Conference for Master’s students and early stage researchers(Гельветика, 2024) Amirova, Elvira; Antonova, Yevheniia; Bogonos, Svetlana; Dermenzhi, Albina; Kalina, Anastasia; Kasim, Evelina; Kosheliuk, Daria; Laktionov, Mykyta; Li, Guangling; Melnichenko, Alina; Moroz, Anastasiia; Motrechko, Sofiia; Ostryakova, Viktoria; Ruda, Valentyna; Runieieva, Viktoria; Riapolov, Serhii; Salnikova, Stanislava; Shulikin, Danylo; Sun, Qian; Wang, Huanhuan; Курандо, МаріяThe scientific conference for master's students and young researchers studying in the specialty 291 International Relations, Public Communications and Regional Studies was held within the framework of the project 101047919 - MEDITERreg "THE RING OF MEDITERRANEAN: REGIONAL STUDIES". The Jean Monnet Module (Grant type ERASMUS-JMO- 2021-MODULE) is implemented by the Department of International Relations and headed by the chief of the Department Olga Brusylovska. Funded by the European Union. Views and opinions expressed are however those of the author(s) only and do not necessarily reflect those of the European Union or the European Education and Culture Executive Agency (EACEA). Neither the European Union nor EACEA can be held responsible for them. The conference was held online on May 15, 2024. Among the issues discussed at the conference, the analysis of the practice of regionalism in the Mediterranean, with focus on modern conflicts and the role of external actors, occupied a prominent place.Документ Ядерний шантаж у сучасній російській риториці(Гельветика, 2024) Сіновець, Поліна Андріївна; Марчук, Софія Павлівна; Sinovets, Polina A.На початку червня 2024 р. один із високопоставлених російських дипломатів, заступник міністра закордонних справ Російської Федерації С. Рябков виступив із закликом до Сполучених Штатів звернути увагу на поточні дискусії щодо можливої зміни ядерної доктрини Москви відповідно до змінених умов міжнародних відносин. Зокрема, він заявив, що виклики, які випливають із дій США та НАТО, безпосередньо ставлять питання про необхідність перегляду російської доктрини ядерного стримування для захисту непорушних національних інтересів (Reuters, 2024). Цій заяві передував виступ очільника РФ, президента Путіна, у якому він зауважив, що не виключає зміни Росією своєї ядерної доктрини (Court, 2024).Документ Russian Dr. Strangelove or how Moscow never stopped loving the bomb: Russia’s approach to deterrence(Гельветика, 2024) Sinovets, Polina A.; Maksymenko, Iryna V.; Сіновець, Поліна Андріївна; Максименко, Ірина ВолодимирівнаThe international security system has been in crisis for the past decade, with the most significant escalation occurring when Russia launched an armed aggression against Ukraine, a country that was guaranteed protection under the Budapest Memorandum of 1994. This event led to a major shift in the role of nuclear weapons in global relations, triggering discussions about revising nuclear strategies and the use of nuclear deterrence as a policy tool. Russia has openly stated that traditional nuclear deterrence is no longer effective and has considered lowering the nuclear threshold to restore the credibility of its deterrence. This article aims to determine whether this potential shift in Russia’s nuclear strategy represents a move towards nuclear escalation or is merely an attempt to enhance its deterrence capabilities. The research is based on the theory of nuclear deterrence, focusing on the reliability, decisiveness, persuasiveness, and dynamics of deterrence. It examines Russia’s nuclear posture through the lens of its perception of deterrence, analyzing its military doctrines and strategies alongside the statements of Russian senior strategic representatives to gain insights into Moscow’s nuclear strategies and the stability of its deterrence. The study also explores the character of the Russian leader and their willingness to bear the risk of nuclear conflict, which directly influences the persuasiveness of Russia’s nuclear deterrence. Additionally, it delves into Russia’s “red lines” and the extent to which they reflect the true determination of the Russian leadership. In conclusion, the study suggests a decrease in the effectiveness of Russia’s nuclear deterrence, with attempts to restore it through the threat of using nuclear weapons if certain “red lines” are crossed.Документ Інформаційна війна в контексті гібридного конфлікту(Гельветика, 2024) Поправка, М. О.; Popravka, M. O.Гібридні конфлікти, які стали невід'ємною частиною сучасної геополітичної реальності, суттєво змінюють правила ведення війни, роблячи інформаційний складник одним із найважливіших аспектів боротьби за перевагу. У сучасному світі інформаційні війни стали потужним інструментом геополітичного впливу та маніпулювання суспільною свідомістю і громадською думкою. Інформаційна війна відрізняється від традиційних форм війни тим, що вона не обмежується фізичним знищенням противника, а спрямована на підрив морального духу, зміну політичного курсу, дестабілізацію соціальної ситуації або зміну світогляду. Це робить її особливо ефективною в умовах гібридних конфліктів, де фізичне протистояння може бути мінімальним або взагалі відсутнім. У статті розглядається роль інформаційної війни в умовах гібридних конфліктів, коли традиційні військові дії доповнюються комплексом нелінійних методів впливу, таких як економічні санкції, політичний тиск, кібератаки, дезінформаційні кампанії та пропаганда. Проаналізовано ключові стратегії та методи ведення інформаційних війн, їхній вплив на громадську думку, державні інститути та міжнародні відносини. Особливу увагу приділено вивченню прикладів із сучасної міжнародної практики, зокрема ролі інформаційних кампаній у конфліктах на пострадянському просторі. Розглянуто підходи до протидії інформаційним атакам у контексті захисту національної безпеки. Окрім того, проаналізовано методи виявлення та нейтралізації дезінформації, а також заходи з підвищення медіаграмотності населення як одного з важливих чинників протидії маніпулюванню громадською думкою. Розглянуто роль державних інституцій, медіа та громадянського суспільства у боротьбі з інформаційними атаками. Досліджено як технічні, так і соціальні підходи, що використовуються для захисту суспільства від маніпуляцій та дезінформації. Аналізуються передові технології, зокрема штучний інтелект, блокчейн, а також методи кібербезпеки, для виявлення та запобігання інформаційним атакам. Обговорюються стратегічні підходи, що сприятимуть ефективному реагуванню на нові виклики інформаційних війн.Документ Стратегічна концепція НАТО 1999 року: дискусії щодо її наслідків для безпеки та зовнішньої політики європейських країн(Гельветика, 2024) Брусиловська, Ольга Іллівна; Brusylovska, Olga I.У статті досліджується Стратегічна концепція НАТО 1999 р. в контексті актуальних для НАТО характеристик викликів, ризиків та загроз, спричинених змінами міжнародного безпекового середовища, та заходи щодо забезпечення безпеки Альянсу. Проаналізовано вплив середовища міжнародних відносин на стратегію Альянсу. Розглянуто способи реагування НАТО, сформовані у трьох основоположних завданнях НАТО. Зроблено висновки щодо проблематичних питань, пов’язаних із даною Стратегічною концепцією, її плюси та мінуси, очевидні сьогодні, але непередбачені у 1999 р. Дискусії навколо Стратегії НАТО 1999 р. почалися відразу після її набрання чинності і досягли піку в 2009–2010 рр., що відбилося на численних наукових та політичних дискусіях. Висловлювалися сумніви, чи Стратегічна концепція підтверджує основну місію та цілі НАТО, зокрема ідею колективного захисту. У підсумку Стратегічна концепція 1999 р. мала деякі позитивні риси. Так, вона привела колективну оборону у відповідність багатьом вимогам, пов’язаним з операціями поза традиційною зоною відповідальності. Також Стратегія урахувала досвід НАТО, отриманий у ході проведення бойових дій у Сербії, Косово та Афганістані. Критерії членства в НАТО залишалися такими ж, як і раніше. Політика щодо України та Грузії полягала у тому, що вони можуть стати членами НАТО, якщо будуть досягнуті критерії Альянсу. Водночас у документі було закладено підвалини для майбутніх провалів політики НАТО, та залишилися лакуни у царині європейської безпеки. Наголошувалося, що НАТО буде прагнути подолати розрив між США, які виступають за переваги міжнародної ролі НАТО, і європейськими країнами, які хочуть, щоб організація зберегла свою традиційну оборонну спрямованість; цього не вдалося досягти навіть після початку повномасштабної агресії росії проти України. По-друге, Стратегія повинна була покращити відносини НАТО з росією, посилити їхню співпрацю в таких важливих для НАТО галузях, як протидія тероризму, кібератакам, поширенню ядерної зброї та посиленню ракетної небезпеки. Це було нереалістичним завданням через протидії з боку РФ, і деякі країни НАТО це розуміли від початку, але вони опинилися у меншості. Таким чином, у документі підкреслювалося, що головною загрозою для НАТО був Іран із його новим ракетним потенціалом. Але вже за кілька років стало ясно, що пріоритети НАТО були розставлені невірно, що російська загроза була сильно недооцінена, а розрив у позиціях державчленів не дав змоги швидко відреагувати на мінливу міжнародну обстановку. Це призвело до важких наслідків для всієї європейської безпеки, тому що РФ була переконана у своїй безкарності за будь-яких умов.Документ The Russian-Ukrainian war in the context of XXI-st century world-system changes. Experience of I. Wallerstein’s methodology(Гельветика, 2024) Popkov, Vasyl V.; Khamid, Fouad Khalil; Попков, Василь Васильович; Хамід, Фуад ХалільThe article is devoted to the consideration of the Russian-Ukrainian war problem in the context of global changes in the 21st century first quarter. The theory of worldsystem analysis, methods of historicism and comparativism were taken as the direct methodological basis of this issue. The novelty of the article lies in the comparison of the world-system process evolution (mid-XV – first quarter of the XXI century) with the world wars dynamics (from the Thirty Years War of 1618-1648 to the Cold War of 1946-1991). The authors hypothesized that these wars are triggers of the world-system self-development, phases of the previous world orders destruction and the establishment of new ones. Each world order records a certain upgrade in the development of the world-system. These are the Westphalian, Paris, Vienna, Versailles and Yalta-Potsdam world orders. A systemic failure in the world orders change is considered as one of the reasons for the Russian-Ukrainian war. Attention is drawn to the fact that the Cold War, which led to the collapse of the USSR and changed the actual state of affairs, nevertheless did not consolidate these results in the norms of the new world order. Thus, a situation of geopolitical ambiguity was formed, and that was used by Russia. The article also discusses I. Wallerstein’s position on the “end of the world as we know it”, marked by a streak of military clashes with all the signs of global “Thirty Years’ War.” It also examines his scenarios for a probable global future in the “postliberal era.”Документ Філософія війни як актуальна світоглядна проблема(Гельветика, 2024) Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.Із початком військової агресії Росії в Україну війна перестала бути для українців лише політичним явищем, але набула для нас і світоглядного значення. Навіть у пересічних громадян виникають питання, які нещодавно могли б показатися парадоксальними. А саме: як у якості агресора опинилася держава, яка була одним із гарантів суверенності і безпеки України ? як агресором стала держава, що як правонаступниця колишнього СРСР була найбільш постраждалою від фашистської агресії державою під час Другої світової війни? Не сподіваючись дати вичерпну відповідь на зазначені питання, автор статті робить спробу визначити філософські засади, світоглядні підходи до розуміння війни як соціального явища, зокрема значення світ-системної методології для розуміння еволюції поглядів на сутність військових конфліктів, визначення критеріїв справедливої-несправедливої війни. Акцентується увага на тому, що ні комуністична, ні ліберальна ідеологія не витримали перевірку часом стосовно власних антивоєнних настанов. «Холодна війна» між двома ідеологічно протилежними системами не позбавила людство від «гарячих війн», хоча дещо змінила їх геополітичну локацію. Ще на початку 60-х років ХХ ст. консервативний німецький філософ К. Шмітт передбачав таку можливість, пояснюючи це тим, що ядерна зброя потрібна державам не для того, щоб узагалі позбавитись військових конфліктів у світі, а для того, щоб ініціювати і контролювати військові конфлікти «малої інтенсивності». Дослідник цього поняття М. ван Кревельд називає серед основних рис таких конфліктів таке: у них рідко з обох сторін беруть участь регулярні армії, а переважно партизани, терористи, громадянське населення, включаючи жінок і дітей. Стосовно подальшої еволюції відносин між державою і збройними формуваннями М. ван Кревельд робить припущення, що сучасні держави або опанують конфлікти низької інтенсивності, або зникнуть. Серед критеріїв справедливості-несправедливості війни, зокрема російської агресії проти України, важливо враховувати не лише правовий аспект, а й морально-психологічний, який М. Ван Кревельд визначає як єдиний можливий критерій справедливих воєн, а саме «війна за виживання».Документ Постколоніальні трансформації в Україні: естетичний дискурс міських просторів(Гельветика, 2024) Хорошилов, Олег Юрійович; Khoroshylov, Oleh Yu.Статтю присвячено дослідженню проблеми естетичного супроводу процесу деколонізації як одного з провідних трендів внутрішньополітичного життя сучасної України. Об’єктом визначено урбаністичні простори країни, у локаціях яких здійснюються трансформації, спрямовані на реінтерпретацію минулого суспільства та визначення ціннісних засад його модерного існування. В основі авторської концепції знаходиться комунікативна парадигма інтерпретації архітектури (окремих будівель та їх ансамблів) як невербальних текстів-символів – засобів політичної комунікації, соціалізації громадян та легітимації правлячого режиму. Реалізація зазначених функцій здійснюється за рахунок експресії естетичного оформлення інтер’єрів та екстер’єрів «будівель влади» й об’єктів комеморації. Констатовано, що провідними акторами здійснюваних перетворень виступають тандеми місцевих політичних і творчих еліт, які визначають за допомогою здійснюваних перетворень (демонтаж пам’ятників і символів колоніального панування, перейменування топонімів) конфігурації колективних ідентичностей територіальних громад. Продемонстровано суперечності процесу естетичної реінтерпретації міських просторів на прикладі м. Одеси. Визначено, що особливостями політико-естетичного дискурсу в Україні є: ретроспективність, домінування етнографічних штампів та моностилістика символічно навантажених об’єктів. Обґрунтовано ідею необхідності оновлення концепції естетичного супроводу процесу деколонізації. Її основна фабула має ґрунтуватися на творчому осмисленні актуальних викликів та завдань українського «інтеграторського проєкту», адекватно відповідати культурним тенденціям сучасності та стилістичним уподобанням молодої генерації громадян. Одним із центральних сюжетів тут мусить постати вшанування військової звитяги як колективної дії українського громадянського загалу у справі відсічі російської агресії.Документ Європейська меморіальна політика крізь призму популістських та консервативних рухів: критика і виклики(Гельветика, 2024) Узун, Юлія Вадимівна; Коч, Світлана Вадимівна; Uzun, Yuliia V.; Koch, Svitlana V.Статтю присвячено детальному аналізу впливу популістських і консервативних рухів на європейську меморіальну політику. Мета статті полягає у розкритті того, як ці політичні течії формують критику офіційних наративів і політик пам’яті в Європі, та вивченні викликів, які вони ставлять перед національними і європейськими дискурсами пам’яті. Аналіз охоплює два основних аспекти: критичний погляд на концепти «європейської спадщини» і «культурного ідентифікаціонізму» та вплив цих поглядів на сучасну меморіальну політику. У статті розглядаються конкретні приклади, зокрема як правопопулістські ідеї спотворюють європейську спадщину шляхом ностальгії за «старою Європою». У цьому контексті акцентується на ігноруванні колоніального минулого та спрощенні наративів про колоніальне насильство і Голокост. Оцінюється, як ці ідеї використовуються для підтримки націоналістичних наративів, що ставлять під сумнів мультикультурний підхід Європейського Союзу та політики пам’яті. Стаття також аналізує, як популістські та консервативні рухи критично ставляться до ЄС, уважаючи його «спілкою банкірів» і «примусовим плавильним котлом», що нав’язує політику мультикультуралізму та прийняття мігрантів. Розглянуто, як ці рухи, включаючи Національне об’єднання Марін Ле Пен і «Золоту Зорю» в Греції, виступають за повернення національного суверенітету та збереження культурної ідентичності на основі європейської спадщини, яка, на їхню думку, не має нічого спільного з ЄС. Окрема увага приділяється поняттю «нового расизму» або «культурного расизму», що характеризується відмовою від біологічних ієрархій і натомість акцентує культурні відмінності як підставу для виключення мігрантів. Аналізується, як правопопулістські ідеї виправдовують культурну неспівмірність як загрозу європейській ідентичності, тоді як нові праві ідеологи просувають концепцію етнорегіоналізму, що базується на культурному диференціалізмі і заперечує мультикультуралізм. Завдяки всебічному аналізу стаття має на меті розкрити трансформацію європейської меморіальної політики під впливом популістських і консервативних тенденцій та оцінити їхні наслідки для європейської політики пам’яті й ідентичності.Документ Політика конфліктності Греції: геополітичні виклики та регіональна стабільність(Гельветика, 2024) Малахіті, Андрій Васильович; Ряполов, С. Д.; Malakhiti, Andrii V.; Ryapolov, S. D.Стаття являє собою поглиблений аналіз міжнародних конфліктів, у яких бере участь Греція, із зосередженням на грецько-турецьких відносинах, кіпрському питанні та інших регіональних суперечках у Східному Середземномор’ї та на Балканах. Автори досліджують історичні витоки цих конфліктів, звертаючи увагу на події другої половини ХХ ст., що стали моментами загострення, зокрема кіпрський конфлікт 1974 р., який і досі залишається невирішеним. Дослідження також акцентує увагу на сучасних викликах і динаміці міжнародної політики в регіоні, які мають значний вплив на ситуацію у Східному Середземномор’ї та ПівденноСхідній Європі. Автори аналізують роль Греції у боротьбі за геополітичний вплив на Балканах, а також її політику щодо врегулювання конфліктів і підтримки регіональної стабільності. Стаття демонструє, як саме історичні та політичні наративи впливають на формування сучасної зовнішньої політики держави, а також на розвиток регіональної і міжнародної безпеки. Окрім того, розглядаються потенційні сценарії розвитку ситуації у регіоні, включаючи можливості для дипломатичного врегулювання, зміцнення альянсів та адаптацію до нових геополітичних реалій. Ураховуючи складність та багатовимірність конфліктів у цьому регіоні, дослідження підкреслює важливість багатостороннього підходу та активної участі міжнародних організацій для досягнення довготривалої стабільності.Документ Проблема нелегальної міграції у ЄС: спроба вирішення через формування двосторонніх угод(Гельветика, 2024) Майстренко, Юлія Іванівна; Мельніченко, А. В.; Maistrenko, Yuliia I.; Melnichenko, A. V.Протягом останніх десятиліть проблема нелегальної міграції та контролю міграційних потоків залишалася складною та вимагала скоординованих дій для її вирішення. Особливо гостро це питання стоїть у Середземноморському регіоні. Зазначений регіон включає як держави, які є членами ЄЄ, так і держави, котрі поглинули конфлікти, війни та політична нестабільність. Відповідно, потік людей іде саме з «неблагополучних країн регіону» до європейських. Низка країн виступає не лише джерелом міграції, а й країнами-транзитерами. Загалом Середземноморський регіон являє собою мережу шляхів, через які мігранти намагаються досягнути європейських країн, у яких вони вбачають запоруку стабільного та безпечного життя. Протягом останнього десятиліття Європейський Союз відчув кризові явища, які були пов’язані з неконтрольованими потоками нелегальних мігрантів. Слід зазначити, що не всі країни – члени ЄС однаково відчули «натиск» із боку потоку біженців, переважно «страждали» країни «першого в’їзду». ЄС робив спроби регулювати потік нелегальних мігрантів неодноразово, укладалися двосторонні угоди з африканськими країнами, щоб «зупиняти» потік людей за межами ЄС. Але враховуючи революції та війни, які мали місце в регіоні, уряди країн уже не могли виконувати свої зобов’язання за угодами. Політика ЄС в останні кілька років відзначається черговими спробами зупинити нелегальних мігрантів за межами Європейського Союзу. У рамках політики екстерналізації міграційного контролю було укладено чергові двосторонні угоди. Європейськими партнерами, відповідно до угод, укладених у 2023 та 2024 рр., виступили Туніс, Мавританія та Єгипет. Спільним у цих угодах є те, що Європейський Союз пропонував фінансову підтримку зазначеним країнам в обмін на допомогу у вирішенні проблеми нелегальної міграції.Документ Економічне трансформування посткомуністичних країн Західних Балкан після 2008 року(Гельветика, 2024) Ільченко, І. О.; Ilchenko, I. O.У статті вибрано два кейса для дослідження – Албанія та Чорногорія, які всередині Західних Балкан (далі – ЗБ) є найбільш несхожими, тобто дають уявлення про різницю між окремими країнами, але також і про спільні риси групи. Метою дослідження є визначення ключових проблем економічної трансформації посткомуністичних країн Західних Балкан після початку світової економічної кризи. Глобальна фінансова криза 2008–2009 рр. вплинула на більшість торговельних партнерів країн ЗБ, що, своєю чергою, вплинуло на експорт та імпорт. Навіть у високорозвинутій Словенії після незначного відновлення темпів зростання в 2010–2011 рр. режим бюджетних скорочень та несприятлива економічна ситуація в ключових країнах-партнерах призвели до другої хвилі кризи. Глобальна фінансова криза поклала кінець албанській моделі зростання, заснованій на внутрішньому попиті. Серед причин економічного спаду в 2012–2013 рр. також були дефіцит бюджету і зростання державного боргу на тлі зростання процентних ставок, пов'язаного з борговою кризою, у тому числі в Греції та інших країнах ЄС. Незважаючи на те що Албанії вдалося уникнути рецесії, криза призвела до зменшення грошових переказів та інших потоків, що, своєю чергою, сприяло нижчому зростанню, особливо в будівельному секторі, який із тих пір зазнав різкого спаду. Маючи тісні зв’язки з грецькою та італійською економіками через експорт, грошові перекази та фінансові потоки, Албанія понесла на себе основний тягар кризи державного боргу Єврозони. У країнах ЗБ імпорт перевищує експорт, тобто вони є здебільшого імпортерами товарів. Узагалі країни ЗБ хоча і з різними розмірами імпорту, але мають майже однакову тенденцію показника. Ще однією сталою тенденцією є зменшення припливу прямих інвестицій, що пов’язано з поступовим самостійним розвитком та укріпленням національних економік. Незважаючи на поширену думку, приплив ПІІ та кошти ЄС не можуть повністю гарантувати стабільне економічне зростання та розвиток країн ЗБ. Іноземні інвестори переважно інвестують у сектори економіки, які вже достатньо врегульовані, з добре розвиненою інфраструктурою, вони не зацікавлені у фінансуванні промислових і виробничих потужностей. Підтримка економічного відновлення, яке триває, потребує подальших зусиль щодо реформування та усунення макроекономічних недоліків у державних фінансах і фінансовому секторі. За допомогою програми Міжнародного валютного фонду країни ЗБ почали консолідувати свої державні фінанси, а відповідна пом’якшувальна монетарна політика підтримала економічне піднесення. Було започатковано деякі важливі для бізнесу реформи, такі як комплексна перебудова системи правосуддя. Тим не менше тривалі макроекономічні недоліки та структурні перешкоди для зростання вимагають постійних зусиль для подолання ще невирішених проблем. Таким чином, процес євроінтеграції загрожує затягнутися через невідповідність економічних показників країн ЗБ стандартам ЄС.Документ Кінематограф як інструмент реалізації державної політики пам’яті: перспективи польсько-українського протистояння 1942–1947 рр.(Гельветика, 2024) Зарічняк, О. О.; Zarichnyak, O. O.Дослідження присвячено ролі кінематографа у формуванні історичної пам’яті та впливу фільмів на польсько-українські відносини в контексті подій Другої світової війни та періоду після неї. Однією з головних проблем є різні національні наративи, які відображаються в кіно і можуть поглиблювати міждержавні конфлікти. Автор розглядає вплив кіно на суспільне сприйняття історичних подій, формування або спотворення колективної пам'яті на прикладі згаданого конфлікту. Основна методологічна основа дослідження базується на концепції конструктивізму та теорії «протезованої пам'яті» Елісон Ландсберг, яка пояснює, як через медіа, включаючи кіно, індивіди можуть інтегрувати чужий досвід у власну ідентичність. Дослідження показує, що кіномистецтво може слугувати інструментом політичного впливу, конструюючи/реконструюючи історичну пам’ять, і змінювати сприйняття іншої нації. Так, у Польщі документальні фільми активно використовуються для формування державної політики пам'яті. В Україні ж розвиток національного кіно відбувався повільніше, що частково пов’язано із впливом радянського минулого і перенасиченням медіапростору російським контентом, що припинилося лише після 2014 р. Прикладом ролі кіно в загостренні конфлікту є фільм Войцеха Смажовського «Волинь», який представив українців у негативному світлі, що призвело до напруження між країнами. Водночас українські кінопроєкти, такі як «Століття Якова», прагнуть показати більш збалансоване бачення історичних подій або ж дистанціюватися від них. Робота також аналізує фільми, що сприяють діалогу між країнами, як-от «Рубіж. Грубешівська операція» та «Сад дідуся», які намагаються подолати стереотипи та знайти точки порозуміння. Дослідження підкреслює важливість відповідального підходу до створення фільмів, оскільки кінематограф може не лише інформувати, а й формувати суспільні настрої та міждержавні відносини.Документ Russia’s propaganda in the Middle East or intercultural advantage?(Гельветика, 2024) Poble, Dmytro K.; Tsyberman, A. V.; Побле, Дмитро Костянтинович; Циберман, А. В.The primary purpose of the study is to indicate the increasing role of “the war of ideas” in modern conflicts of a different kind. Today, Russia practices information warfare, combining a number of well-known tools of influence with a new embrace of new technologies and capabilities, such as the Internet. Nevertheless, Russia has also initiated the updating of the principles of subversion. These new approaches cover internally and externally concentrated media with a significant online presence (RT and Sputnik are the most known sources), the use of social media (like online discussion boards and comment pages) as a force multiplier to ensure Russian narratives achieve broad reach and penetration, and language skills with the purpose of engaging with target audiences on a wide scale. In this connection, it is considered appropriate to pay attention to the experience of creating the US Foreign Service Institute in the 1950s. The need for the theoretical development of a special course, later a separate science called "intercultural communication", appeared after the Second World War. Experience of international cooperation during the war and after it, in particular, Peace Corps activists who were sent to various countries for help, revealed a lack of knowledge and skills in intercultural and interethnic communication. Therefore, the article aims to identify the difference between the so-called ethical component and the ultimate goal of the American means of intercultural communication and the persistent attempts of the Russian propaganda machine to attract modern tools and spread its narratives, as well as to identify the specifics of the possible impact on the system of international relations and to avoid negative feedback from the affected population all over the world in general and in the Middle East in particular.