Переглянути
Нові надходження
Документ Парадокс як метод дослідження політичної реальності(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2020) Огаренко, Євген Семенович; Oharenko, Yevhen S.«Будьте реалістами – вимагайте неможливого!» – так звучало одне з революційних гасел часів студентських заворушень у Франції 1967-1968 років. «Будьте раціоналістами – мисліть парадоксами!» – з таким закликом хотілося б звернутися до вчених-політологів, нагадуючи, що розумність не зводиться до раціональності, а понятійне мислення, спрямоване на створення несуперечливої теорії, іноді має поступатися місцем мисленню, яке «схоплює» реальність в суперечливості суджень або фактів, які не знаходять свого несуперечливого пояснення. Сама їх схоплена розумом суперечлива напруженість є достатньою для задоволення пізнавальної потреби, хоча може, як фіксується в теоріях парадоксу, і бути проміжної сходинкою на шляху до досягнення несуперечливого пояснення.Документ Роль кордонів у формуванні зовнішньої політики: кейс КНР(2023) Покась, Михайло Сергійович; Pokas, Mykhailo S.Територія КНР сягає 5.5 тис. кв км. Від русла річки Хейлунцзян (53 градуси 30 хвилин північної широти) на північ від міста Мохе до коралових рифів Цзенмуаньша (4 градуси північної широти) до південного краю архіпелагу Наньшацзюньдао, територія Китай охоплює понад 49 градусів північної широти. По широті територія Китаю тягнеться на 5 тис. км від місця злиття річок Хейлунцзян і Усуліцзян (135 градусів 05 хвилин східної довготи) до західного кордону Паміру (73 градусів 40 хвилин східної довготи), що простягається на понад 60 градусів східної довготи. Протяжність сухопутного кордону країни — 22,8 тис. км. На сході Китай межує з КНДР, на півночі — з Монгольською Народною Республікою, на північному сході — з Росією, на північному заході — з Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, на заході та південному заході — з Афганістаном, Пакистаном, Індією, Непалом, Бутаном та іншими країнами, Півдні — з Бірмою, Лаосом, В’єтнамом. На схід та південний схід від Китай має морський кордон з Республікою Кореєю, Японією, Філіппінами, Брунеєм, Малайзією та Індонезією.Документ Вплив політики розширення на процеси розбудови механізмів прийняття рішень у керівних органах ЄС: інституційні виміри(2023) Кузьмін, Денис Валерійович; Kuzmin, Denys V.Інституціональна реформа 1990-х років (Маастрихтський договір 1992 року, Амстердамський — 1997 року, Ніццький — 2001 року, Лісабонський 2009 року) безпосередньо пов’язана як із розширенням Європейського Союзу (ЄС), так і з інтенсифікацією процесів поглиблення інтеграції. Європейська інтеграція як процес постійного удосконалення системи інститутів, є основним вектором, що формує сучасну Європу. Крім того, від розвитку ЄС і його відносин із найближчим оточенням багато у чому залежить майбутнє Європейського континенту, а у певній мірі й всієї системи міжнародних відносин. Утім, протягом останніх двох десятиліть у ЄС спостерігалася певна криза інституціональної системи. Зокрема, у рамках сучасного Євросоюзу (ЄС-27) змінилися процеси прийняття рішень і законотворчий механізм. Зміна законотворчого процесу в разі розширення Європейського Союзу була передбачена проектом Конституції, розробка і спроба ратифікації якої стали одною із найважливіших складових інституціональної реформи ЄС.Документ Чинник СЗБП у контексті розробки концепції пріоритетних регіональних напрямків ЄС(2023) Романова, Ольга Володимирівна; Romanova, Olha V.Концепція «європейської ідентичності» у сфері зовнішньої політики й політики безпеки посіла особливе місце, як у рамках європейського інтеграційного процесу, так і у всій системі міжнародних відносин. Становлення ЄС як світового економічного центру вимагало відповідного посилення і його політичної ролі на міжнародній арені, зокрема й у сфері гарантування безпеки в Європі. Периферія ЄС разом з цим виділилася як пріоритетний регіон застосування Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП), основна мета якої полягала в підтримці з країнами-сусідами ЄС відносин, спрямованих на досягнення стабільності та правопорядку.Документ Країни Латинської Америки у світовій політиці в умовах російської агресії проти України(2023) Вакарчук, Катерина Василівна; Vakarchuk, Kateryna V.Повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року дало поштовх для трансформації наявної міжнародної системи відносин та безпеки. Одне з найбільш актуальних питань — чи можливо сподіватися сьогодні на міжнародну підтримку України країн Латинської Америки під час жорстокої російської агресії? Чи завжди на голосуванні у Генеральній асамблеї ООН вони стають на бік України, коли йдеться про нашу територіальну цілісність, про надання допомоги у справі постачання озброєння, гуманітарної допомоги тощо? Попри географічну віддаленість України від регіону країн Латинської Америки потрібно користуватися усіма важелями їх впливу і підтримки України на міжнародній арені: демонстраціями, мітингами, збором коштів, наданням зброї, співпрацею з діаспорами та ін.Документ Чинник «турецької моделі» у зовншіній політиці США на Великому Близькому Сході(2023) Кулешова, Карина Ігорівна; Kuleshova, Karyna I.Стратегічна конструкція Великого Близького Сходу (ВБС) була довготерміновою інтелектуальною та аналітичною проблемою в американській політичній думці після закінчення «холодної війни». В її розробку фундаментальний внесок зробили Генрі Кіссінджер та Збігнев Бжезинський, теоретичні доробки яких виступають як взаємодоповнюючі та неконкурентні. Концепція Великого Близького Сходу складалася й еволюціонувала протягом певного періоду, при чому її інтелектуальне й доктринальне бачення розрізнялися. У практичному плані її використання обумовлювалося основними цілями США на Великому Близькому Сході.Документ Регіональні кризи в Європі та на Близькому Сході: сепаратизм, міграції, проксі-війни та інформаційні війни(2023) Побле, Дмитро Костянтинович; Poble, Dmytro K.Останні події, пов’язані з етнічними конфліктами та сепаратистськими рухами в усьому світі, схожі на ефект киплячого казана, який ще не досяг точки кипіння. У цьому сенсі Європа не є винятком. Нові вогнища нестабільності виникли внаслідок сепаратистських настроїв та воєнних конфліктів за допомогою проксі-технологій. Європа після двох драматичних світових воєн розпочала нову регіональну стратегію, однак, геополітичні зміни, проксі-конфлікти та імміграційна криза стали проблемами, які загрожують успіху втілення концепції єдності у різноманітті.Документ Регіональні чинники, що впливають на сучасну систему міжнародних відносин(2023) Брусиловська, Ольга Іллівна; Покась, Михайло Сергійович; Brusylovska, Olha I.; Pokas, Mykhailo S.У середині 2000-х рр. закінчився короткочасний період американської гегемонії після «холодної війни». Відтоді провал інтервенціонізму США, тривала глобальна економічна криза та підйом нових держав, що розвиваються, призвели до багатополярної міжнародної системи, у якій влада розподілена між різними акторами. Цей багатополярний світопорядок, що формується, вносить певні корективи у феномен регіоналізму. У свою чергу регіоналізм все більше впливає на глобальний порядок денний.Документ Black Sea Region in World Policy: Actors, Factors, and Scenarios of the Future(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2020) Koval, Ihor M.; Коваль, Ігор Миколайович; Коваль, Игорь Николаевич; Brusylovska, Olha I.; Брусиловська, Ольга Іллівна; Брусиловская, Ольга Ильинична; Gaber, Yevgeniya; Glebov, Sergii; Sinovets, Polina A.; Сіновець, Поліна Андріївна; Синовец, Полина Андреевна; Maksymenko, Iryna V.; Максименко, Ірина Володимирівна; Максименко, Ирина Владимировна; Shelest, Hanna; Udovik, ViolettaPolitical, economic and cultural borders are usually different from geographical ones; this also applies to the Black Sea region. Only six countries border the Black Sea: Bulgaria, Romania, Ukraine, Russia, Georgia and Turkey. But the Charter of the Organization of Black Sea Cooperation (BSEC) was also signed by Albania, Moldova, Azerbaijan, Armenia and Greece. Moldova can be geographically considered a part of the Black Sea region, as it is located between Ukraine and Romania and is close to the Black Sea. Greece is close to the mouth of the Bosporus, which connects the Black and Mediterranean Seas. Armenia does not border the Black Sea, but is located near it. Two other countries are located on the shores of other seas connected to the Black Sea by many waterways: Azerbaijan (via the Caspian) and Albania (via the Adriatic). Therefore, the definition of the Black Sea is based on the signing of the BSEC, which laid the foundation for modern economic and political relations between 11 countries in the region. However, the relevance of this monograph is primarily due to the fact that the BSEC has not become the main field of interaction for the Black Sea states. On the contrary, its current state can be bluntly described as “comatose”. Therefore, this collective monograph is devoted, firstly, to identifying the behaviour of the main systemic and non-systemic actors that determine the development of the regional system of the Black Sea region, and, secondly, to identify factors that affect these actors in order to predict their behaviour in the medium term. The purpose of the monograph is to identify the causes of the decline of the Black Sea regional system. The research dilemma can be formulated as follows: to what extent is this decline the result of the actions of the two regional leaders, Turkey and the Russian Federation, and to what extent is it due to non-systemic actors? Among the tasks is the identification of modern theoretical approaches that most adequately help to build a study of the dynamics of the Black Sea region. Also included in these tasks is the the identification of the following features: a) the policy of Turkey and Russia as regional leaders of the Black Sea region, b) the policies of the EU and NATO as the most influential international organizations, and c) the policies of China and Japan as non-systemic actors whose influence on the Black Sea is constantly growing. The concepts of systemic and non-systemic actors are critically important for this monograph. Therefore, a systematic approach was chosen for the study, which in turn provided an opportunity to: 1) consider the object under study (the Black Sea) as a complex system of input and output signals, 2) to establish the connection of the system with its environment (world politics, which is manifested in the politics of major world actors), and to 3) specify the object of study (the Black Sea) as a system that is limited by internally defined relationships between elements. A systematic approach to the phenomenon includes the analysis of: 1) the elements that make up the system, 2) the patterns of the origin and development of the phenomenon, 3) its evolution, 4) the reasons for the changes, and 5) the essence and laws of its development. The application of the systems approach first enabled the division of the Black Sea into a number of subsystems (including lower level systems, such as regional leaders, EU newcomers, New Eastern Europe, and the South Caucasus), and then allowed for an analysis of the harmonization of each subsystem within the overall purpose of the system. It further allowed for a final construction of a systemic hierarchy, and the hierarchy of factors which make up this system and contribute to its functioning. A prominent place in the study is given to the study of direct and feedback relations of the Black Sea with the EU, NATO, China and Japan, which constitute the environment of the regional system under study. Additional research methods were chosen, namely the prognostic method and the case study method; the selection of these methods provides for an opportunity not only to investigate individual cases, but also to apply the acquired knowledge in further scientific research on other cases. Scenario construction is a means of forecasting, which is used to predict the development of political events. This establishes a logical sequence of events, based on an existing or given situation. The scenarios focus on the connections between events and on the critical points where the effects can actually have an impact on the situation. Therefore, a study of the Black Sea’s place in world politics would be incomplete without trying to provide potential scenarios for the coming decades. The monograph focuses on the various developing relations in the Black Sea region, which over the years have been researched by the staff of the Department of International Relations of the Odessa I. I. Mechnikov National University. Accordingly, the work is structurally divided into eight sections, each of which covers a separate area of the foreign policy of international and national actors. The work is designed for everyone who is interested in foreign policy and international relations – from students to experts.Документ Чорноморський регіон у світовій політиці: актори, чинники, сценарії майбутнього(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2020) Коваль, Ігор Миколайович; Koval, Ihor M.; Коваль, Игорь Николаевич; Брусиловська, Ольга Іллівна; Brusylovska, Olha I.; Брусиловская, Ольга Ильинична; Габер, Євгенія Василівна; Глебов, Сергій Володимирович; Сіновець, Поліна Андріївна; Синовец, Полина Андреевна; Sinovets, Polina A.; Максименко, Ірина Володимирівна; Максименко, Ирина Владимировна; Maksymenko, Iryna V.; Шелест, Ганна Володимирівна; Удовік, Віолетта ВолодимирівнаПолітичні, економічні та культурні кордони, як правило, є відмінними від географічних; це стосується й Чорноморського регіону (ЧР). З Чорним морем межує всього шість країн: Болгарія, Румунія, Україна, Росія, Грузія та Туреччина. Але Хартію про чорноморське співробітництво – ЧЕС (BSEC) – підписали також Албанія, Молдова, Азербайджан, Вірменія та Греція. Молдову географічно можна віднести до Чорноморського регіону, адже вона розташована між Україною та Румунією близько до Чорного моря. Греція наближена до гирла Босфору, що з’єднує Чорне та Середземне моря. Вірменія не межує з Чорним морем, але розташована недалеко від нього. Ще дві країни розташовані на берегах інших морів, пов’язаних з Чорномор’ям безліччю зв’язків: Азербайджан – Каспійського, Албанія – Адріатичного. Тому за основу визначення ЧР взято саме підписання ЧЕС, що стало підґрунтям для сучасних економічних та політичних взаємозв’язків 11-ти країн регіону. Однак, актуальність монографії пов’язана насамперед з тим, що ОЧЕС так і не стала основним полем інтеракцій чорноморських держав. Навпаки, її сьогоднішній стан можна умовно охарактеризувати як «коматозний». Саме тому колективна монографія присвячена, по-перше, виявленню особливостей поведінки головних системних та позасистемних акторів, що визначають розвиток регіональної системи Чорноморського регіону, а, по-друге, виявленню чинників, що впливають на цих акторів, і метою прогнозування їх поведінки на середньострокову перспективу. Метою монографії є виявлення причин занепаду Чорноморської регіональної системи. Дослідницька дилема може бути сформульована таким чином: наскільки цей занепад є результатом дій двох регіональних лідерів – ТР та РФ, а в якій – позасистемних акторів. Серед завдань можна виокремити такі: визначення сучасних теоретичних підходів, які найбільш адекватно допомагають дослідити динаміку розвитку Чорноморського регіону; виявлення особливостей: а) політики Туреччини та Росії як регіональних лідерів Чорноморського регіону; б) політики ЄС та НАТО як найбільш впливових міжнародних організацій; в) політики Китаю та Японії як позасистемних акторів, чий вплив на Чорномор’я постійно зростає. Важливими для цієї монографії є поняття системних та позасистемних акторів. Тому для дослідження було обрано системний підхід, який надав можливість: 1) розглядати досліджуваний об’єкт (ЧР) як складну систему вхідних та вихідних сигналів; встановити зв’язок системи з її середовищем (світовою політикою, яка проявляється в політиці основних світових акторів); 3) конкретизувати досліджуваний об’єкт (ЧР) як систему, що є обмеженою внутрішньо визначеними зв’язками між елементами. Системний підхід до явища містить аналіз: 1) елементів, з яких складається система; 2) закономірностей виникнення та розвитку явища; 3) його еволюції; 4) причин змін; 5) сутності та законів розвитку. Застосування системного підходу уможливило поділ ЧР на низку підсистем (систем нижчого рівня, як-от: регіональні лідери, країни-новачки ЄС, країни Нової Східної Європи, країни Регіону Південного Кавказу), й аналіз узгодження цілей кожної підсистеми з загальною метою системи, а також прикінцеву побудову ієрархії системи та ієрархії чинників, що створюють цю систему та сприяють її функціонуванню. Чільне місце у дослідженні відведено вивченню прямого й зворотного зв’язків ЧР з ЄС, НАТО, Китаєм, Японією, що є осередком регіональної системи, яка досліджується. Додатковими методами дослідження було обрано прогностичний метод та метод кейс-стаді, який надає можливість не тільки дослідити окремі випадки, а й застосувати отримані знання у подальших наукових розвідках щодо інших кейсів. Побудова сценаріїв є засобом прогнозування, встановлення логічної послідовності, коли за основу взято існуючу або задану ситуацію. Усі сценарії зосереджено на зв’язках між подіями, на критичних точках, де впливи можуть бути найбільш ефективними. Тому дослідження місця ЧР у світовій політиці було б не повним без спроби надати сценарій розвитку подій на найближчі десятиліття. Монографія зосереджена на тих напрямах розвитку відносин в Чорноморському регіоні, які протягом років досліджували у своїх наукових пошуках співробітники кафедри міжнародних відносин ОНУ імені І. І. Мечникова. Відповідно до цього працю структурно поділено на вісім розділів, кожний з яких висвітлює окремий напрям зовнішньої політики міжнародних та національних акторів. Праця розрахована на всіх, хто цікавиться зовнішньою політикою та міжнародними відносинами – від студентів до експертів.Документ Транскордоння: простір соціального порядку і політичної дії(2019) Коч, Світлана Вадимівна; Коч, Светлана Вадимовна; Koch, Svitlana V.У монографії розглядаються феноменальні особливості транскордоння як системи соціально-політичних відносин, сформованої внаслідок процесів реструктуризації та перемасштабування територіально-політичних систем під впливом тенденції глокалізації та нових політик національних держав щодо периферійних та прикордонних просторів. Неформальні соціально- політичні практики локальних спільнот, як нових суб’єктів глобального простору, підживлюють соціально-політичні кліважі транскордоння. У роботі досліджується процес переосмислення територіального принципу організації соціально-політичних систем через поняття локальності, мережевості, регіоналізму, багаторівневості, а також у зв’язку з сучасним застосуванням технологій критичної геополітики в контексті нових якостей суспільного простору. Представлено моделі та форми організації прикордонних просторів у практиках сучасних національних держав, в постімперських геополітичних стратегіях і в програмах розвитку мережевих соціокультурних діаспорних систем. Книга розрахована на спеціалістів у сфері політології та політичної антропології, які цікавляться проблемами світового та регіонального розвитку.Документ Міжнародні відносини та зовнішня політика в еру «пост-правди»(2018) Брусиловська, Ольга Іллівна; Brusylovska, Olha I.; Филипенко, Артем; Коваль, Ігор Миколайович; Koval, Ihor M.; Шептицький, Анджей; Глебов, Сергій Володимирович; Русова, Ольга Сергіївна; Мавродієва, Іванка; Габер, Євгенія Василівна; Сіновець, Поліна Андріївна; Sinovets, Polina A.; Вакарчук, Катерина Василівна; Vakarchuk, Kateryna V.; Коч, Світлана Вадимівна; Koch, Svitlana V.; Uzun, Yuliia V.; Узун, Юлія ВадимівнаТрадиційні політичні технології передбачають, що споживач інформації є пасивним об'єктом, якому можна за допомогою певних прийомів нав'язати свою позицію, ідеї і, як результат, спонукати до певних дій або бездіяльності. Сучасний феномен «пост-правди» виникає, коли споживач інформації стає по суті рівноправним суб'єктом процесу. Ера «пост-правди» значною мірою співпала з появою нового типу воєн, які правильно чи ні, але отримали стійку назву «гібридних». Аналітики сходяться у тому, що даний тип війни передбачає поєднання прямої та непрямої (із залученням іррегулярних військових формувань) військової участі, інформаційної війни та економічного тиску. Тим більше, що високий рівень інтегрованості національних економік та знаходження націй у глобальному інформаційному просторі робить держави більш вразливими перед новими загрозами. Як зазначає український дослідник Григорій Перепелиця, «мета війни не передбачає утворення фронтів зі значною концентрацією військ для здійснення широкомасштабних воєнних операцій у фізичному середовищі, натомість її середовищем стає людська свідомість, інформаційний та кіберпростір. За таких умов війна втрачає свої фізичні параметри й перетворюється на війну сприйняття, або психологічну війну, яка ведеться в глобальному інформаційному просторі. Основним елементом такої війни є технологія інформаційно-психологічного впливу на суспільну свідомість, що дає змогу забезпечити добровільне підкорення населення країни агресору та підтримку ним агресивного курсу ворожої країни. Глобальний характер такої війни обумовлюється тим, що вона ведеться в глобальному інформаційному просторі й дозволяє справити політичний вплив на всю світову спільноту - як на противників, так і на прихильників агресора, а також на нейтральне середовище та світову суспільну думку загалом».Документ Strategic Culture and Foreign Policy of Ukraine(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2017) Koval, Ihor M.; Коваль, Ігор Миколайович; Коваль, Игорь Николаевич; Brusylovska, Olha I.; Брусиловська, Ольга Іллівна; Брусиловская, Ольга Ильинична; Dubovyk, Volodymyr A.; Дубовик, Володимир Алімович; Дубовик, Владимир Алимович; Sinovets, Polina A.; Сіновець, Поліна Андріївна; Синовец, Полина Андреевна; Hlebov, Serhii V.; Maksymenko, Iryna V.; Максименко, Ірина Володимирівна; Максименко, Ирина Владимировна; Kuzmin, Denys V.; Кузьмін, Денис Валерійович; Кузьмин, Денис Валерьевич; Pokas, Mykhailo S.; Покась, Михайло Сергійович; Покась, Михаил Сергеевич; Tarasiuk, Yuliia M.; Тарасюк, Юлiя Матвiївна; Тарасюк, Юлия Матвеевна; Zubarenko, Iryna V.; Зубаренко, Ірина Валеріївна; Зубаренко, Ирина Валерьевна; Poble, Dmytro; Zadorozhnia, Alina H.; Maistrenko, Yuliia I.; Майстренко, Юлія Іванівна; Майстренко, Юлия ИвановнаThe state’s strategic culture is an integrated system of symbols reflected in language, analogies, myths, metaphors, and daily rituals. This system creates firm strategic goals and/or preferences for the role of power (economic, military, and political) in the interstate relations. Strategic culture relates to shared beliefs and patterns of behaviour, which grew out of common experiences and adopted narratives (oral and written). These change collective identity and relations with other groups, determining the accepted objectives and methods for fulfilling tasks in the realm of security. Contemporary political scientists and scholars of international relations are paying more attention to the study of strategic culture since there are more and more international problems related to the fact that the actors “speak different languages”, meaning that the same phenomenon is interpreted differently in different cultures; one side often cannot comprehend the viewpoint of its opponent. In order to foresee future developments and to conduct strategic planning, the politicians and scholars, who are involved in the decision-making process, must be able to account for sudden changes in cultural symbols and behavioural habits, adjustments which were already made by the political elites of various states. The question of how identity influences the strategic choices of a state is timely for contemporary political scientists. So, the main notions that are most frequently connected to the analysis o f strategic-cultural discourses are the following: history, national character, national memory, culture, religion, faith, customs, ethnicity, multiculturalism, behavioural habits, socialization, political thought, values, morals and law, ceremonies, and myths.Документ Стратегічна культура та зовнішня політика України(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2017) Коваль, Ігор Миколайович; Koval, Ihor M.; Коваль, Игорь Николаевич; Брусиловська, Ольга Іллівна; Brusylovska, Olha I.; Брусиловская, Ольга Ильинична; Дубовик, Володимир Алімович; Dubovyk, Volodymyr A.; Сіновець, Поліна Андріївна; Синовец, Полина Андреевна; Sinovets, Polina A.; Глебов, Сергій Володимирович; Максименко, Ірина Володимирівна; Максименко, Ирина Владимировна; Maksymenko, Iryna V.; Кузьмін, Денис Валерійович; Kuzmin, Denys V.; Глебов, Сергій Володимирович; Покась, Михайло Сергійович; Покась, Михаил Сергеевич; Pokas, Mykhailo S.; Тарасюк, Юлiя Матвiївна; Тарасюк, Юлия Матвеевна; Tarasiuk, Yuliia M.; Зубаренко, Ірина Валеріївна; Zubarenko, Iryna V.; Побле, Дмитро Костянтинович; Задорожня, Аліна Григорівна; Майстренко, Юлія Іванівна; Майстренко, Юлия Ивановна; Maistrenko, Yuliia I.Стратегічна культура держави — це інтегрована система символів, відображених у мові, аналогіях, міфах, метафорах, повсякденних ритуалах, що створює стійкі стратегічні цілі/преференції щодо ролі сили (економічної, військової, політичної) в міждержавних відносинах. Стратегічна культура пов’язана з розділеними віруваннями, моделями поведінки, що виросли із загального досвіду і прийнятих наративів (усних і письмових), які міняють колективну ідентичність та відношення до інших груп, та які визначають припустимі цілі і методи для досягнення завдань у сфері безпеки. Нинішня зовнішня політика потребує цілісного реалістичного бачення та стратегічного підходу. Наразі це фактично поле битви, де визначається майбутнє української державності. Стратегічне мислення обумовлюється кількома конкретними речами. По-перше, здатністю визначати пріоритети, а не переслідувати безліч різних цілей за принципом «за все добре та проти усього поганого». По-друге, умінням адекватно оцінити середовище, в якому ми знаходимося, окресливши його фундаментальні характеристики, ключові тенденції розвитку, можливості і ризики, які генеруються для держави вже сьогодні. По-третє, спроможністю, нехай і принципово обмеженою, передбачити контури майбутнього.Документ Міжнародні відносини та політика держав в умовах глобальних трансформацій: аналіз сучасної політичної думки(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2016) Коваль, Ігор Миколайович; Koval, Ihor M.; Коваль, Игорь Николаевич; Брусиловська, Ольга Іллівна; Brusylovska, Olha I.; Брусиловская, Ольга Ильинична; Петкова, Ольга Володимирівна; Шелест, Ганна Володимирівна; Глебов, Сергій Володимирович; Кулешова, Карина Ігорівна; Максименко, Ірина Володимирівна; Романова, Ольга Володимирівна; Задорожня, Аліна Григорівна; Багацький, Євген Володимирович; Покась, Михайло Сергійович; Покась, Михаил Сергеевич; Pokas, Mykhailo S.; Дубовик, Володимир Алімович; Дубовик, Владимир Алимович; Dubovyk, Volodymyr A.; Сіновець, Поліна Андріївна; Синовец, Полина Андреевна; Sinovets, Polina A.; Чебан, Олександр Якович; Зубаренко, Ірина Валеріївна; Zubarenko, Iryna V.; Габер, Євгенія Василівна; Максименко, Ирина Владимировна; Maksymenko, Iryna V.Подана монографія продовжує традиційні для школи Аппатова наукові розвідки в галузі вивчення сучасної наукової думки. Автори колективної монографії брали участь у вивченні окремих аспектів теми ІСН ОНУ імені І. І. Мечникова «Міжнародні відносини й політика держав в умовах глобальних трансформацій: концептуальні виміри та зовнішньополітична практика» (державна реєстрація № 0107U012509), що була зорієнтована на науково-аналітичне забезпечення діяльності урядових і неурядових організацій нашої країни. Для викладення матеріалу було обрано проблемний підхід, що дозволяє зосередитись на найбільш суттєвих характеристиках об’єкта дослідження. Вибір ілюстративного матеріалу визначався перш за все намаганням продемонструвати як провідні, так і нові оригінальні тенденції в розвитку міжнародних відносин протягом останніх 25 років. Робота знаходиться на межі кількох гуманітарних дисциплін, що обумовило її специфіку й методи, що було використано. Монографія відображає стан сучасної політичної думки за напрямами, що досліджувались кафедрою міжнародних відносин ОНУ імені І. І. Мечникова та знайшли відображення в захищених її членами дисертаційних дослідженнях. Відповідно праця структурно поділяється на п’ять розділів, кожний з яких освітлює окремий аспект міжнародних відносин та зовнішньої політики держав.Документ Перспективи розвитку політики ЄС: глобальні та регіональні виміри(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2019) Брусиловська, Ольга Іллівна; Brusylovska, Olha I.; Брусиловская, Ольга Ильинична; Коваль, Ігор Миколайович; Koval, Ihor M.; Коваль, Игорь Николаевич; Вакарчук, Катерина Василівна; Vakarchuk, Kateryna V.; Вакарчук, Катерина Васильевна; Volkova, Yana O.; Волкова, Яна Олександрівна; Глебов, Сергій Володимирович; Hlebov, Serhii V.; Глебов, Сергей Владимирович; Дубовик, Володимир Алімович; Dubovyk, Volodymyr A.; Дубовик, Владимир Алимович; Задорожня, Аліна Григорівна; Zadorozhnia, Alina H.; Задорожняя, Алина Григорьевна; Захарченко, Алла Миколаївна; Zakharchenko, Alla M.; Захарченко, Алла Николаевна; Романова, Ольга Володимирівна; Романова, Ольга Владимировна; Romanova, Olha V.; Сіновець, Поліна Андріївна; Sinovets, Polina A.; Синовец, Полина Андреевна; Шелест, Ганна Володимирівна; Shelest, Hanna Volodymyrivna; Шелест, Анна ВладимировнаУ монографії досліджено перспективи розвитку політики ЄС через її окремі регіональні та глобальні виміри (політику щодо східноєвропейських країн. РФ, МЕРКОСУР. Сирії. США СПБО. РСМД, посередництва та миротворчості). За останні роки вплив ЄС збільшився: водночас зростає скептицизм щодо подальшого розширення, яке мало шкідливий вплив на відносини Росії і ЄС й зменшило його зовнішньополітичні можливості. Те саме стосується віддалення ЄС від США, та залучення ЄС до процесів «Арабської весни». Національні інтереси окремих країн-членів досі переважають; найближчим часом збережеться статус-кво, допоки ЄС не завершить внутрішні перетворення, що дозволить йому чіткіше окреслити свою позицію в системі міжнародних відносин. Видання призначено дія всіх, хто цікавиться міжнародними відносинами - від студентів до експертів.Документ Слабые глаголы: на основе арабской дидактической традиции и авторских исследований(Астропринт, 2009) Рыжих, Владимир ИвановичВ монографии на основе арабской грамматической традиции и авторских исследований подробно излагается порядок спряжения слабых глаголов, а также глаголов, имеющих две или три неправильности. Автор излагает правила спряжения слабых глаголов, разработанные им на основе закономерностей превращения слабых звукосочетаний, и даёт таблицы спряжения всех типов неправильных глаголов с подробной характеристикой всех происходящих при этом преобразований. Приведённый перечень неправильных глаголов охватывает практически все существующие в арабском языке типы слабых, а также вдвойне и втройне неправильных глаголов, а разработанные автором правила их спряжения позволяют самостоятельно освоить технику спряжения слабых глаголов, что является одним из самых сложных и важных элементов любой учебной программы по изучению арабского языка. В книге завершается анализ глагольной системы на морфологическом уровне и начинается исследование места глаголов в арабском предложении. В последнем разделе после общей характеристики флексий арабского слова даётся характеристика глагольных флексий и их особенностей в недостаточных глаголах. Таким образом создаётся основа для дальнейших исследований в области арабского синтаксиса. Для арабистов, переводчиков, преподавателей арабского языка, студентов, изучающих арабский язык.Документ Сильные глаголы: (На основе арабской дидактической традиции)(Астропринт, 2002) Рыжих, Владимир ИвановичВ монографии на основе арабских источников дается общая характеристика глагольной системы современного арабского литературного языка и подробно излагаются вопросы спряжения правильных, хамзованных и удвоенных глаголов. Используя традиционные подходы современных арабских грамматистов, автор разработал общие правила правописания хамзы и правила слияния одинаковых согласных, на основе которых дано спряжение хамзованных и удвоенных глаголов в различных временах, залогах, наклонениях, а также склонение отдельных имен с конечной хамзой, правописание которых вызывает определенные затруднения. Многие положения разработанных правил публикуются впервые. В работе широко используется и поясняется арабская грамматическая терминология, необходимая для лучшего понимания исследуемых вопросов. Для арабистов, переводчиков, преподавателей арабского языка и студентов, изучающих арабский язык.Документ Інтеграційні форми розвитку підприємств: теоретичні аспекти та практичні підходи(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2018) Маслій, Наталя Дмитрівна; Маслий, Наталья Дмитриевна; Maslii, Natalia D.У монографії викладено концептуальне авторське бачення інтеграційних форм розвитку підприємств сфери зв’язку та інформатизації. Доведено, що інтеграція здатна забезпечити сталий розвиток підприємств відповідно до векторів ровзитку держави. Систематизовано першорядні заходи державної політики щодо впровадження механізмів інтеграці та методів ведення обліку на інтегрованих підприємствах. Наведено підходи щодо захисту інформації та оцінки ефекту від інтеграції підпирємств . Монографія адресована науковцям, представникам влади та бізнесу, а також аспірантам та студентам старших курсів закладів вищої освіти.Документ Рассуждения о революции и контрреволюции в России(2017) Гребенник, Геннадий Петрович; Hrebennyk, Hennadii P.; Гребенник, Геннадiй ПетровичЭта книга посвящена сравнительному анализу двух российских револю-ций начала и конца ХХ века. От Октября 1917 до Октября 1993 —русский маятник совершил свое тяжкое движение от одной крайней точки к другой и, по идее, начал обратное движение. Эта связанность двух революций силой отталкивания образует общую диспозицию книги: две революции противостоят, как полюса магнита. Очевидно, что вторая революция по отношению к первой является контрреволюцией, поскольку направлена против идей и принципов Октября 1917 года. Как к ним относиться? Обе принять как историческую неизбежность? Или все же выработать критерий оценки и высказаться в пользу одной из них? Нельзя ведь одновременно быть красным и белым. Развернутым ответом на этот вопрос является данная книга. Автор определил жанр своей книги как памфлет, хотя и стремился ее за-ключить в строгие формы научного сочинения. Книга состоит из введения, пяти частей, заключения, списка использованной литературы и именного указателя. Заголовок введения — «Революция и «честные выборы» (Вместо введения)». Автор не разделяет старательно насаждаемого ныне отрицательного отношения к революциям как актам гражданского вандализма. Здесь политическое лицемерие одних накладывается на политический наив других. Якобы демократические выборы способны разрешить те эпохальные противоречия, которые требуют для своего разрешения кардинальных перемен. Нигде в ми-ре такого не бывало. Великие вопросы голосованием не разрешаются. Вернее, голосуют штыки. Поэтому в истории небоскребами возвышаются великие революции – французская, американская и русская. Последняя определила своим содержанием весь ХХ век. Она поистине мировая. Как бы сегодня не изгалялись историки и публицисты новейшей школы, в 1918 году в Кремле сидел «мечтатель» Ленин, в 1945-м над Рейхстагом развевалось Красное Знамя Победы, а в 1961-м весь мир был восхищен гагаринским взлетом советской науки. Мы оплакиваем жертвы, что делает их ненапрасными. Пролитая кровь всегда несет в себе искупление. Но сознательная ложь, подлость, преступление не могут быть оправданы обстоятельствами и насильственной природой политики. Нравственный критерий должен преобладать над всеми другими оценками и доводами, иначе погружение в грязь и кровь для человечества станет фатальным. Поэтому авторский девиз несколько иной, чем у Спинозы, а именно: «не проклинать, а понимать; понимать, но не прощать». Первая часть посвящена Революции. В ней анализируются основные этапы Великой русской революции 1917 года, ее закономерный ход и исход. Октябрь стал триумфом большевизма. Но большевизм – это не просто марксистская партия в России. В первую очередь большевизм есть продукт русской истории и в этом качестве он значительно шире того исторического феномена, который возник в 1903 году. Большевизм есть не социальная физика, а метафизика русской революции. Во всей культуре России общественная мысль, по крайней мере, последних трех веков обнаруживает мощную интенцию к большевизму. «Большевик на троне» Петр Великий, «большевик на броневике» Ленин и «большевик на танке» Ельцин ярко символизируют эту традицию революционного перехода от одной эпохе к другой, от одной Рос-сии к другой, от одной формы государственности к другой – с неизменной доминантой сильной государственной власти, удерживающей в системном порядке гигантские пространства. Вторая часть посвящена, соответственно, контрреволюции 90-х годов. В ней дается ее периодизация, вскрывается большевистское содержание деятельности команды Ельцина-Гайдара. «Черный Октябрь» 1993 года (расстрел из танков и штурм Белого дома) однозначно характеризуется как антиконституционная попытка разрешить кризис двоевластия в свою пользу рвущихся во что бы то ни стало к власти Ельцина и его сторонников. Она вылилась в минигражданскую войну, ответственность за которую полностью ложится на последних. Показательно, что Ельцин нашел поддержку на Западе, которого не смутил его ошеломляюще антидемократический государственный переворот. Третья часть озаглавлена «Большевистский психотип». В ней на приме-рах выдающихся «большевиков» Петра Первого, Ленина, Ельцина и Гайдара выявляются основные черты большевистского психотипа. Часть четвертая называется «Идеология либерального необольшевизма». В ней раскрывается суть современного идеологического творчества контрреволюционных либеральных западников на примерах «практика» Б.А. Березовского и «теоретиков» В.К. Кантора и А.А. Кара-Мурзы. В западничестве есть своя русская правда. Западниками были великие русские реформаторы, но дело в том, что либералами они не были. Проблема не в западничестве как таковом, а в либералах-западниках, поскольку они выступают в России, по словам Ключевского, «торговцами конфет для го-лодных людей». Строительство западной цивилизации на русской почве является одним из самых больших долгостроев в истории. Пятая часть называется «Нравственные духи революции и контрреволюции». Она посвящена сравнению двух русских революций начала и конца ХХ века. Имеет место очевидное сходство между ними. Февральско-октябрьский алгоритм перехода от общедемократического этапа к собственно большевистскому имел место и в контрреволюции 90-х годов. Только на этот раз Февраль наступил в августе 1991 года, а красный Октябрь приобрел черный цвет в октябре 1993 года. Штурм Белого дома был равносилен взятию Зимне-го дворца. Есть, однако, одно коренное отличие современного либерального необо-льшевизма от исторического большевизма: абсолютно антинародный характер их капиталистического строительства, полное игнорирование социальной справедливости. Классовый подход, равенство, коллективизм, социальная справедливость сменились на ценности потребительства, гламурной свободы и либерально-индивидуалистического космополитизма. Контрреволюцию 90-х годов возглавляли люди, которыми двигали не столько идеи, сколько вожделения. Отсюда подбор людей во власти с самым низким уровнем нравственного самосознания. По сравнению с исторически-ми большевиками-ленинцами либеральные необольшевики – выродки. «Выродки» — это не оскорбление, как Гайдар не фамилия. Эти люди развязали у масс низменные желания и настроения в духе социал-дарвинизма. Волк имеет абсолютное право задрать свою дичь, а дичь имеет право на бегство. Нам только кажется, что это мы даем имена вещам, явлениям и событиям, а на самом деле их дает «наше» время. Да и само «Время» есть псевдоним Истории. Советская власть оказалась псевдонимом партийно-государственной бюрократической системы управления. Советский социализм на три четверти был госкапитализмом. В конце 80-х годов в Советском Союзе истина никого не интересовала. Точнее сказать, интерес превалировал над любыми рациональными довода-ми. И это был интерес властных эшелонов. Он состоял в последнем шаге партийно-советской бюрократии — в присвоении общенародной собственно-сти. Поэтому Советский Союз намеренно развалили сверху. В этой части особое место уделено поведению элитарной части советской интеллигенции, которая, в сущности, занялась апологией палаческой миссии контрреволюционного большевизма и тем самым подвела черту под собственным существованием. Заключительная часть книги формулируется вопросительно — «Что дальше?». Правящий в России режим неумолимо трансформируется в поисках большей политической устойчивости и легитимности. Государством по-прежнему правит «приватизационная элита», а это значит, что от 90-х годов Россия не ушла, хотя на словах и осудила «перегибы». Путинский режим несет в себе идею компромисса, неустойчивого равновесия между интереса-ми алчного государственно-олигархического капитализма и потребностями восстановления нормальной жизнедеятельности народа. Этот компромисс близок к исчерпанию. Чтобы преодолеть упадок в образовании, науке, куль-туре, экономике, спорте, требуется разрешение этого противоречия, превра-тившего Россию в государство с самым несправедливым распределением доходов и собственности. России сегодня нужны, как воздух, как вода в пустыни, как солнце всему живому люди идеи, принципа, чести и совести, работающие, может, и за деньги, но не ради денег. В царской и советской России такие люди были, и на них все держалось. А когда их не доставало в достаточном количестве, наступала смута, и государство оказывалось на грани небытия. Их искать надо среди офицерства, хозяйственников, в научных кругах, да хоть в тайге. Только не в столичных «конторах», вроде МГИМО и ВШЭ, которые себя полностью дискредитировали откровенным западничеством, попахивающим национальным предательством.