(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2003) Бондар, Світлана Олександрівна; Бондар, Светлана Александровна; Bondar, Svitlana O.
Характерними рисами заполітизованої радянської мови є клішо- ваність, стереотипність, лозунговість та відірваність від дійсності. Очевидно, саме тому для позначення мови тоталітарного радянського суспільства вживають такі терміни як: “новомова”, “дерев’яна мова”, “мова брехні”, “канцелярит”, “тоталітарна мова”, “квазі- мова” та ін. Починаючи зі славнозвісного 17-го року до кінця 20-х років ідеологи влади створюють особливу, необхідну для досягнення своєї мети мову. Мову, яка вміло приховувала б правдиві реалії становища. “Підміна понять” [1; 10], “стандартна патетика”, “трибунна гра”, “бравурні та єлейні промови” [2; 2], “користолюбне словоблудство”, “словесна вода” [3; 469], стерті слова”, “слова-кастрати” [4; 379, 441], “урочисті фанфари”, “рекламні самозвіти” [5; 3] — і це далеко неповний перелік висловів, які характеризують газетне мовлення, яке “досягнуло” свого розквіту в роки брежнєвського “застою”.