Переглянути
Нові надходження
Документ Світська бесіда і пліткарство як жанри фатичного спілкування (на матеріалі англомовного художнього літературного дискурсу і кінодискурсу)(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2024) Базарова, Ірина; Bazarova, IrynaБазарова І. Світська бесіда і пліткарство як жанри фатичного спілкування (на матеріалі англомовного художнього літературного дискурсу і кінодискурсу). Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD) за спеціальністю 035 Філологія. Одеський національний університет ім. І.І Мечникова, м. Одеса, 2024. Рефероване дисертаційне дослідження присвячено встановленню та аналізу прагматично-комунікативних рис світської бесіди і пліткарства як жанрів фатичного спілкування. Феномени світської бесіди і пліткарства розглянуто в зображеному персонажному дискурсі, відтвореному в рамках літературного та кінематографічного твору. Фатичні мовленнєві жанри посідають важливе місце у соціокультурній практиці як повсякденно здійснювані комунікативні процеси, що розраховані на пошук співчуття, співпереживання, солідаризації з іншими комунікантами. Мовець прагне того, щоб зрозуміли його емоційний стан, поспівчували йому, він охоче вступає в контакт з незнайомими або малознайомими людьми, готовими його вислухати, наприклад, у черзі, у вагоні поїзда тощо. Таке спілкування заради спілкування, яке є інформативно незначущим, виявляється, тим не менш, найважливішим регулятором життя суспільства, засобом наближення до інших, введення їх у коло «своїх». Теоретичну основу роботи становлять праці з психолінгвістики (Седов, 1997; Alshehre, 2017; Beck, 2010; McCarthy, 2003) соціолінгвістики (Формановская, 2006; Banda, 2005; Cook, 2012; Coupland, 2000, 2003; Ritchie, 2011), комунікативної лінгвістики (Бацевич, 2004; Винокур, 2007; Матюхіна, 2014; Donovan, 2007; Drew, Chilton, 2014; Fine, 2002; Holba, 2008; Laver, 1981), когнітивної лінгвістики (Жуйкова, 2020; Климентова, 2014; Черненко, 2007; Schneider, 1988; Ventola, 1979), лінгвокультурології (Морозова, 2019; Graham, 2013; Lewis, 1995; Maschler, Estlein, 2008; Miller, 2006), теорії мовленнєвих актів (Ківенко, 2018; Кузьменко, 2014; Почепцов, 2001; Приходько, Приходченко, 2023; Padilla, 2005) та ін. Дефініційний аналіз лексем світська бесіда та плітки виявляє спільну для обох феноменів сему легкості та дозволяє протипоставити їх за семами ввічливості (small talk) та недоброзичливості (gossip), банальності і стандартності (small talk) vs сема інтимності (gossip). Відмінності досліджуваних понять виявляються в тематиці (плітки – приватне життя третьої особи; теми світської бесіда є значно різноманітнішими (світські новини, погода, музика, хобі, спорт, плітки), а також в їхньому обсязі (світська бесіда є тривалішою). Крім того, різними виявляються стосунки між учасниками цих жанрів: світська бесіда можлива між співбесідниками різного ступеня знайомства; плітки розповсюджуються виключно між добре знайомими людьми, та підкреслюють близькі, довірливі стосунки між комунікантами. Сутність світської бесіди полягає у виявленні інтересу до співрозмовника та пошуку спільних інтересів з ним. Світська бесіда є приємною, етикетно й культурно детермінованою розмовою з жорсткою соціально-культурною регламентацією тематичного репертуару, що має на меті встановлення вербального контакту, його розвиток і розмикання. Найбільш типовими ситуаціями світської бесіди є традиційна етикетна ситуація знайомства та представлення незнайомих осіб; ситуація очікування (на автобусній зупинці, станції, у приймальні лікаря і т.і.); світські прийоми, презентації; випадкова зустріч знайомих. В дисертаційному дослідженні світська бесіда визначається як гіпержанр художнього дискурсу, ввічлива комунікація на регламентовані етикетом теми, що слугує для зміцнення соціальних зв’язків та набуває варіативних прагматичних рис в залежності від ступеня знайомства учасників комунікації та обставин спілкування. Якщо головним прагматичним наміром малознайомих комунікантів, вимушених проводити час разом, є уникнути незручного мовчання, то спілкування добре знайомих людей на світських закладах надає їм можливість відчути себе членом вузького, елітарного соціального кола, презентувати себе як досвічену, обізнану, легку у спілкуванні особу, продемонструвати артистизм та навички розважання. Повний сценарій світської бесіди включає вітання, поздоровлення, компліменти, або виявлення інтересу до справ співрозмовника; пошук спільних тем (у разі поверхневого знайомства) або презентацію власної особистості шляхом повідомлення цікавої новини, історії, жарту, плітки і т.і. (у разі дружніх стосунків); висловлення задоволення від спілкування або подяка за запрошення; обговорення можливостей наступної зустрічі; прощання. Проте, у художньому дискурсі світська бесіда часто постає у вигляді невеликих фрагментів, вкраплень, оскільки автори художніх творів, як правило, опікуються більше змістовним спілкуванням персонажів та динамічним розвитком сюжету. Пліткарство визначено в роботі як інформативно-фатичний жанр, який поєднує надання інформації та приємне проведення часу, отримання задоволення від спілкування, почуття причетності до обмеженого соціального кола. Плітки – це зібрана, доповнена або спотворена інформація різного ступеня достовірності про події приватного життя третіх осіб, а також їхня оцінка мовцем. Ці події мають бути незвичайними, прихованими від суспільства, «болючими» та такими, що утворюють емоційний вплив на певних комунікантів. Ця інформаційна складова пліток утворює їхню основну відмінність від жанру світської бесіди. Пліткарство, як і світська бесіда, має неофіційний характер спілкування, проте, характеризується довірливістю, емоційністю, інтересом до сфери особистих взаємин, оцінюванням поведінки відсутніх осіб. Основними темами пліток є фінанси обговорюваної особи, її вдача, її моральне життя, її спостережувана поведінка, зовнішній вигляд людини та її досягнення або відсутність досягнень. Встановлено, що пліткарство має більш аналітичний та емоційний характер, ніж світська бесіда, оскілки мовець не тільки поширює інформацію, а й аналізує, інтерпретує, додає «пікантні» подробиці. Плітки сприяють зміцненню соціальних зв’язків між пліткарями: критикуючи відсутню особу, пліткарі підтверджують спільні цінності та погляди, зміцнюють дружбу, будують альянси. Розроблено типовий сценарій плітки: 1) продукування пліток (що включає предикацію, яка випереджає повідомлення інформації про подробиці особистого життя третьої особи та маркує «ексклюзивний» характер цієї інформації (Have you heard..?, You’ll never believe it, but…); 2) інтерпретація пліток, що може випереджатися зневажливою характеристикою пліткарства як такого та виключним / вимушеним долученням мовця до нього, та обов’язково включає вираження оцінки поведінці третьої особи та залучення реципієнта(ів) до обговорення плітки; 3) зміна теми як фінал пліткарства (коли тема пліток вже вичерпана або учасники не бажають її обговорювати). Учасники світської бесіди лавірують між двома головними стратегічними установами: бути ввічливими та гідно репрезентувати себе. Це зумовлює використання двох основних комунікативних стратегій, якими послуговуються учасники художньої світської бесіди: стратегію виявлення інтересу до співрозмовника та стратегію самопрезентації. Першу забезпечують тактики схвалення зустрічі, довідування про справи співрозмовника, довідування про думку співрозмовника, згоди з думкою співрозмовника, компліменту, співчуття співрозмовникові. Другу стратегію в художньому дискурсі забезпечують тактики висловлювання думки, вираження сентенції, поради, тактика повідомлення новин та чуток, плітки, тактика хвастощів, тактика шпильки, жарту, ухилення від прямої відповіді та зміни теми. Таким чином, плітки можуть виступати не тільки окремим фатичним жанром, але й комунікативною тактикою в структурі гіпержанру світської бесіди.Документ Проблематика та поетика сучасного мультикультурного роману (К. Ісігуро, Й. Тавада)(2023) Ланова, Вікторія Володимирівна; Lanova, Viktoriia V.Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії зі спеціальності 035 Філологія (03 Гуманітарні науки). Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. Одеса, 2023. 239 с. Наукову працю присвячено дослідженню проблематики романів та поетикальних особливостей прози К. Ісігуро та Й. Тавади, сучасних мультикультурних письменників японського походження. В результаті дослідження розроблена типологія письменників культурного пограниччя, виявлено проблемне коло питань, а також стилістичні особливості прози мультикультурних письменників. Актуальність дисертаційної роботи полягає в тому, що остання є першим комплексним дослідженням прози мультикультурних авторів в українському літературознавстві. Нами, зокрема, було проведено цілісне дослідження творів К. Ісігуро та романної прози Й. Тавади, творчість якої досі не висвітлювалась в працях вітчизняних філологів, з позицій мультикультуралізму, постколоніальнізму, постмодернізму та метамодернізму. Використанні нами методи імагологічного та компаративного аналізу текстів досліджуваних авторів допомогли виявити спільні риси англійського, німецького та японського концептуальних просторів. Творчість авторів культурного пограниччя, так званих, гібридних та мультикультурних письменників, допомагає в навігації сучасним літературним простором, який, тяжіючи до інклюзивності не таких, чужих, або просто інших, сприяє активізації міжкультурного діалогу та актуалізації гуманістичних принципів. Квінтесенцією роздумів щодо актуальності класичного гуманізму в межах поліетнічного, мобільного та хаотичного світу, вимушеного кипіти в «плавильному котлі», стало народження нової філософії – «нового гуманізму» та метамодернізму з характерним для останнього зверненням до афекту та такого явища, як «нова щирість». Мета дисертаційної праці – виявити проблемно-тематичний ракурс творів письменників та особливостей авторської поетики в контексті ідей мультикультуралізму, постколоніалізму та глобалізації. Джерельною базою дослідження слугують романи мультикультурних письменників японського походження, які належать до англійського та німецького літературних просторів (від 1980-х і до 2020-х), із-поміж яких було опрацьовано 8 романів (повний перелік літературних зразків подано у списку використаної літератури). Наукова новизна запропонованої праці полягає в тому, що це перше ґрунтовне та узагальнююче компаративне дослідження особливостей прози К. Ісігуро та Й. Тавади в сучасному українському літературознавстві, в якому розкриваються спільні риси творчого методу мультикультурних письменників. Уперше було здійснено комплексний аналіз романної творчості К. Ісігуро та Й. Тавади в контексті проблем міжкультурної комунікації та пошуку ідентичності. Також уперше було розглянуто вплив японської літературної традиції на формування англомовної та німецькомовної прози. Особлива увага при цьому приділяється етнокультурним імагообразам та формуванню стереотипного бачення чужої, іншої культури. Запропоновано власну класифікацію авторів, що створюють свої твори на просторах культурного пограниччя, а також моделі взаємодії культур в художній площині. До наукового обігу було введено нові поняття, які полегшують подальше дослідження мультикультурної прози та розширюють існуючі знання про імідж мультикультурних письменників. Теоретичне значення здійсненого дослідження полягає у вагомому внеску в сучасне українське літературознавство в цілому та такі галузі знань, як мультикультуральні, постколоніальні та імагологічні студії зокрема; у розширенні термінологічного апарату, необхідного для всебічного дослідження природи мультикультурної прози; в узагальненні культурологічних знань, які допомагають розкрити особливості японського, англійського та німецького національного характеру; у представленні всеохоплюючої типології сучасних мультикультурних авторів. Практичне значення полягає в можливості використання зібраного матеріалу в лекційних та практичних курсах з новітньої англійської та німецької літератури. Окремі результати можуть також бути використанні у викладанні культурологічних дисциплін, а також укладанні термінологічних словників, присвячених мультикультурним та глобалізаційним процесам.Документ Вербальні та паравербальні засоби реалізації стратегії мітигації в англомовному художньому дискурсі(2023) Деде, Юлія Володимирівна; Dede, Yuliia V.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD) за спеціальністю 035 Філологія. Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, м. Одеса, 2023. Дисертація присвячена дослідженню вербальних та паравербальних засобів реалізації стратегії мітигації в англомовному художньому дискурсі. У фокусі роботи перебуває мітигація як комунікативна стратегія, спрямована мінімізувати порушення території партнера з комунікації за рахунок модифікації значення пропозиції, зниження категоричності або ухильності. Основу роботи складає ілюстративний матеріал з художніх творів американських та британських письменників 21 століття та із сучасних англомовних фільмів, що містять комунікативні вияви мітигації. Теоретичну основу роботи становлять праці з комунікативної лінгвістики (Ф. С. Бацевича, Л. Р. Безуглої, І. А. Бехти, С. А. Жаботинської, Т. Ю. Ковалевської, І. М. Колегаєвої, В. А. Кухаренко, Г. І. Приходько, А. П. Романченко), прагмалінгвістики (С. Блюм-Калка, Дж. Каспера, Б.Фрейзера, Дж. Ліча, В. Б. Великороди, І. О. Ківенко, І. Б. Морозової, А. П. Романченко), когнітивної лінгвістики (Ф. С. Бацевича, Л. Р. Безуглої, І. А. Бехти, Н. О. Бігунової, Х. Кларка, Т. Ковалевської, Н. Кондратенко, Р. Ленекера, С. Шабат-Савки, І. Шевченко), паралінгвістики (Н. Ю. Бутенко, А. В. Жуковської, К. А. Кендона, Т. Ю. Ковалевської, О. М. Мельник, М. Непа, Т. Осіпової, О. О. Селіванової, І. І. Сєрякової, Л. В. Солощук, О. М. Трумко). Наразі негайного вивчення потребують когнітивно-прагматична природа явища мітигації; комунікативні ситуації, в яких мовці вдаються до мітигації; співвіднесення мітигації із суміжними явищами, вербальні та паравербальні шляхи віддзеркалення мітигації у мовленні; комунікативні тактики мітигації, що стало поштовхом для пропонованого дослідження. В дисертації встановлено співвідношення терміну мітигації із суміжними термінами ввічливість, некатегоричність, хеджування та евфемізація, надано власне визначення явища мітигації як комунікативної стратегії негативної ввічливості. Контекстуально-інтерпретаційний аналіз діалогічних контекстів художнього дискурсу, в яких персонажі пом’якшують загрозливі для «обличчя» висловлення, уможливив укладання класифікації загрозливих для «обличчя» мовленнєвих актів, що у ввічливому спілкуванні потребують пом’якшення: 1) незгода з думкою співрозмовника, 2) негативна оцінка адресата або його вчинків, 3) докор, 4) відмова, 5) погана новина, 6) прохання, 7) порада, 8) промісив, 9) ухилення від відповіді, 10) завершення спілкування. В роботі запропонована встановлено, що мітигація загрозливих для «обличчя» мовленнєвих актів відбувається за допомогою комунікативних тактик зниження категоричності, часткової згоди, вибачення, жалкування, подяки, позитивної оцінки, обіцянки, «туманної» відповіді, непрямого вираження загрозливого для «обличчя» акту, які спрямовані на зниження ризику суперечки, запобігання або усунення конфлікту і підвищення ефективності комунікативних дій. Спостереження над паравербальною поведінкою персонажів англомовного кінодискурсу уможливило створення реєстру паравербальних ознак, які увиразнюють мовленнєві вияви мітигації: фонаційні (уповільнення темпу, заїкання, велика пауза, тиха гучність), пантомімічні (заперечне хитання головою, опущена голова, підйом брів), мануальні (піднесення руки до рота, розведення руками), мімічні (посмішка, примруження) та ситуаційно-конфігураційні (зітхання, погляд) тощо. Проведений аудиторський та електроакустичний аналіз інтонаційно-просодичних засобів вираження мітигації дає підстави стверджувати, що загалом тональні всіх мітигативних фраз вищі за середні показники кінодискурсу. Гучність (інтенсивність) мітигативних фраз є середньою і незначно коливається в залежності від типу тактики. Показники тривалості мітигативних фраз виявляють значну гендерну залежність. Мітигативні фрази в жіночому виконанні значно довші за фрази в чоловічому виконанні. Аудиторський та електроакустичний аналіз також уможливив встановлення диференційних просодичних ознак мітигативних тактик. Виявилося, що тактика непрямого вираження інтенції характеризується найдовшими репліками і тому завжди має шкалу (низхідну, висхідну або рівну), яка переважно поєднується з висхідним тоном, вирізняється високим тональним рівнем і трохи уповільненою швидкістю вимовляння. Фрази «туманної» відповіді вирізняються дещо зменшеною гучністю. Тактика позитивної оцінки характеризується найбільшою варіативністю ядрових тонів, вжитих у фразах, та уповільненням швидкості вимовляння. Тональний рівень вимовляння фраз позитивної оцінки має гендерну залежність: у мовленні жінок він є високим, а у мовленні чоловіків – середнім. Тільки для тактики жалкування характерним виявився висхідно-низхідний тон. Фрази жалкування характеризуються варіативністю шкал: низхідною, висхідною, ковзною та скандентною. Тональний рівень фраз жалкування теж має гендерну залежність: жінки оформлюють ці фрази високим, а чоловіки – середнім тональним рівнем. Тактики обіцянки найчастіше серед усіх тактик оформлюються низхідним ядровим тоном. Фрази обіцянки вирізняються вузьким тональним діапазоном і трохи прискореною швидкістю вимовляння. Фрази тактики вибачення є найкоротшими, тому вони не мають передтермінального контуру, їх тональний діапазон є вузьким, а швидкість уповільненою. На відміну від інших тактик, фрази часткової згоди вирізняються вузьким діапазоном, їм притаманний прискорений темп. Для тактики зниження категоричності характерною є мелодійна варіативність: різноманітні ядрові тони поєднуються з низхідною, висхідною або рівною шкалою.Документ Вербальні засоби об’єктивації привабливості асертивної героїні в канонічному англомовному жіночому романі (на матеріалі романів Дж. Остін «Гордість та упередження» та Х. Філдінг «Щоденник Бріджет Джонс»)(2023) Репушевська, Ірина Ігорівна; Repushevska, Iryna I.У роботі розглядається проблема лінгвальної об’єктивізації особистісної привабливості головної героїні жіночого роману. Дослідження зосереджено на комунікативному та синтаксичному аналізі мовленнєвих партій Елізабет Беннет та Бріджет Джонс як асертивних героїнь у романах Дж. Остін «Гордість та упередження» та Х. Філдінґ «Щоденник Бріджет Джонс», відповідно. Жіночі романи, як формульний вид масової літератури, відрізняються специфічною кодифікацією інформації, що досягається певним типом авторської оповіді та певним алгоритмом організації мовлення персонажів. Взагалі, жіноча тема належить до провідних у світовому літературному процесі. Дослідники мови та літератури завжди приділяли велику увагу жіночій ідентичності на психологічному та соціальному рівнях, долі жінки в культурно-історичному розвитку національного суспільства, її свідомості та вербальній організації жіночого мовлення (І. А. Бехта, Дж. Кевелті, І. М. Колегаєва, Е. К. Коляда, А. П. Мартинюк, Д. Міллер, І. Б. Морозова, Г. Пол, та ін.). Попри загальну текстоорганізуючу роль авторського світогляду у творі, віртуальні образи персонажів зазвичай маніфестують мовленнєві та психологічні риси, характерні або близькі до особистостей, що існують у реальному світі. Авторська індивідуалізація жіночих образів у художніх прозових текстах не стає на заваді їх інтуїтивного уналежнення до певних соціо- та психотипів в читацькій уяві, чому сприяє як екстралінгвальна поведінка, так і мовленнєві особливості таких героїнь. Актуальність даної роботи випливає із загальної лінгво-гносеологічної важливості пошуків шляхів оптимізації вербальної міжгендерної комунікації, проблем ментально-лінгвального плану, а також зумовлена практичними потребами виявлення психолінгвальних індикаторів привабливості літературного образу. Незважаючи на великий інтерес науковців до гендерної репрезентації головних героїв та героїнь романів, ані їхні соціально-психологічні типи, ані вербальні особливості їхнього мовлення в спеціальній літературі висвітлені недостатньо, що також підкреслює актуальність даної праці. Матеріал проведеного дослідження представлено мовленнєвими партіями головних героїнь із досліджуваних романів. Крім того, додатково було проаналізовано 400 мовленнєвих зразків з персонажних діалогів героїнь інших творів, які уособлюють основні типи жіночих образів в межах запропонованої класифікації. Загальний корпус досліджуваної вибірки нараховує 5242 репліки. Концептуально дана робота ґрунтується на філософсько-психолінгвістичному розумінні глибинного зв’язку між мисленням людини та її мовленням, а також спирається на літературний постулат про жіночий роман як самостійне й оригінальне культурне явище. Літературний феномен багатовікової привабливості героїні Елізабет Беннет підтверджується появою багатьох її інтерпретацій у різних медіях (в тому числі, героїні Бріджет Джонс як її сучасній копії) та являє собою проблему, яку доцільно вирішити на перехресті мови та літератури. Ключ до її вирішення вбачаємо не в зовнішності чи високому соціальному статусі подібних квазі-особистостей, а в психологічному типі жіночності, що вони уособлюють. Вихідним пунктом проведеного аналізу є припущення про існування стійких кореляцій між впізнаваним читачами психотипом персонажа віртуальної жінки та її мовленнєвими характеристиками. Керуючись тезою про іконічне відображення мисленнєвих процесів людини у її мовленні, ми взяли за об’єкт дослідження лінгвальні складові привабливості головних героїнь канонічних романів Дж. Остін «Гордість та упередження» та Х. Філдінґ «Щоденник Бріджет Джонс». Предмет вивчення – комунікативно-синтаксичні особливості мовленнєвих партій Елізабет Беннет і Бріджет Джонс в аспекті забезпечення їхньої особистісної привабливості. Метою розвідки є встановлення закономірностей у вербальній організації персонажного мовлення головних героїнь жіночих романів, а також виявлення еволюційних тенденцій відображення мовленнєвої поведінки головної героїні у жіночому романі в аспекті забезпечення її особистісної привабливості для читача. Дослідження проведено у межах антропоцентричної парадигми. Основним методом аналізу обрано комплексний підхід до проблеми наукового пошуку, який передбачає синтез загальнофілософських законів пізнання та спеціальних лінгвістичних методів і підходів. Принципово важливим критерієм новизни даної роботи є розкриття взаємозв’язку синтаксичних характеристик мовленнєвих партій героїнь з їхніми індивідуальними психологічними характеристиками. Вперше у лінгвістиці висвітлено об’єктивні критерії розрізнення базових типів героїнь жіночого роману на рівні їхньої мовленнєвої репрезентації. Конкретизовано поняття жанру «жіночий роман» та охарактеризовано його основні типи, а саме: чік-літ, сага, побутовий роман, романтика для школярок, трилер, фентезі, історичний роман, еротика тощо. Проведений асоціативний психолінгвістичний експеримент також виводить роботу на новий рівень, висвітлюючи існування усталених у свідомості носіїв мови преференцій щодо лінгвального кодування інформації у жіночому мовленні як критерію привабливості жінки-мовця. Розглядаючи жіночий роман як особливе літературне явище, ми стверджуємо, що він породив наступні піджанри: «чік-літ», «рожевий роман», «жіночий детектив» та інші, що характеризуються специфічними ознаками жіночої літератури. У процесі роботи було виявлено, що «жіночність» у досліджуваних романах розуміється як певна переоцінка духовних пріоритетів у соціальній культурі суспільства крізь призму жіночого світосприйняття. Виявлені відмінності у структурній побудові мовлення Елізабет і Бріджет пояснюємо різними історичними традиціями літературного дискурсу та різними формами оповіді, використаними авторами, а також загальною тенденцією до структурного спрощення у ХХ-ХХІ ст. Психолінгвістичний експеримент, проведений на завершальному етапі роботи, дозволив встановити імпонуючу респондентам модель «привабливого» жіночого мовлення, що загалом збігається з моделлю мовлення, типовою для асертивних героїнь. Останні є безпомилково розпізнаваними інформантами, які більш ніж у 60% випадків могли вірно уналежнити мовленнєві фрагменти до конкретного типу героїні. При цьому, серед пріоритетних ознак жіночої привабливості всі респонденти назвали чесність (щирість), почуття гумору та рівень освіти, що проявляються у комунікації. Отже, у результаті роботи зроблено висновок про наявність стійких кореляцій між організацією мовлення та особистісною привабливістю асертивних літературних героїнь, що інтуїтивно сприймаються носіями мови та об’єктивуються саме у комунікативних характеристиках мовленнєвого внеску героїнь-жінок. З точки зору психолінгвістики, дану закономірність можна тлумачити наступним чином. У той час, як структурна складність речення безпосередньо пов’язана з певним ступенем розвитку абстрактного мислення та інтелектуальним рівнем мовця, комунікативні особливості його/її мовленнєвого портрету віддзеркалюють більше психологічні якості мовця як особистості – емоційність, впертість, впевненість у собі та ін. Отже, можна сказати, що саме «особистісні» характеристики, що проявляються у преференціях мовця до певних комунікативних типів діалогів та висловлювань, грають головну роль у феномені «привабливості» асертивних героїнь для читацької аудиторії обох гендерів. Структурна складність чи простота мовлення, у свою чергу, відходять на другий план, а щирість (винесена 91 % респондентів до головних факторів жіночої привабливості) асоціюється просто з загальною правильністю вжитих конструкцій. Перспективним полем наукового пошуку у майбутньому вважаємо окреме дослідження привабливості інших типів літературних героїнь у дзеркалі структурно-комунікативних особливостей їх міжособистісної комунікації.Документ Коммуникативный симбиоз вербальных и невербальных знаков в англоязычном биржевом дискурсе: лингвосемиотический аспект(2014) Румянцева, Елена Анатольевна; Румянцева, Олена Анатоліївна; Rumiantseva, Olena A.Целью настоящего исследования является комплексный анализ коммуникативного симбиоза ВЗ и НВЗ в английском биржевом дискурсе. Постановка данной цели служит основанием для использования семиотического метода и анализа биржевых знаков в соответствии с учением Чарльза Морриса о трех основных аспектах изучения знака – семантическом, синтаксическом и прагматическом. Достижение поставленной цели предусматривает решение следующих задач: – теоретически обосновать понятие вербального и невербального знаков в аспекте их функционирования в биржевом дискурсе, учитывая результаты современных лингвистических достижений;– выявить функции и когнитивный потенциал биржевых ВЗ и НВЗ в трех аспектах: семантическом, синтаксическом и прагматическом; – исследовать семантику концептов биржевой деятельности MONEY, EXCHANGE TRADE, COMMODITIES AND SECURITIES как базовых смыслообразующих знаков в биржевом контексте; – раскрыть моделирующие возможности биржевых тропеичных знаков и проследить их связь с биржевыми символами; – осуществить классификацию невербальных знаков биржевой коммуникации, проанализировать их семантику; – выявить симбиозные синтаксические конструкции, образованные с помощью биржевых невербальных знаков, и высветлить их прагматический потенциал; – охарактеризовать гипертекст биржевых электронный сайтов, осуществить анализ жанров, представленных в пределах биржевого гипертекста, определить дискурсообразующий потенциал симбиоза ВЗ и НВЗ в электронных биржевых гипотекстах (термин Т.И. Рязанцевой).