Південноукраїнська візантологія у 1920-х роках: підтримка вигасаючої традиції

Abstract

Головною особливістю розвитку історичної науки в Україні 1920-х pp. вважаємо складне співіснування концептуальних нововведень, зумовлених зміною суспільно-політичної ситуації, та традиційних форм історіописання, що склалися наприкінці XIX — на початку XX ст. Переорієнтація істориків на соціально-економічну проблематику та дослідження революційних рухів боляче відгукнулась передусім на стані вивчення тематики, що ототожнювалась з традиціями попередньої історіографії, часто зображувалась як ретроградна, промонархічна і т.п.: церковно-релігієзнавчої та візантологічної. Еміграційна хвиля «вимила» поза межі країни багато видатних спеціалістів. До них передусім слід зарахувати професорів Н. Кондакова та О. Доброклонського, що уособлювали розвиток візантології в Одесі — провідному південноукраїнському центрі розвитку цієї дисципліни завдяки існуванню тут Новоросійського університету та Історико-філологічного товариства при ньому.