Т. Г. Шевченко та становлення української орфоепії

Abstract

Основне джерело мови Т. Г. Шевченка — це мова українського народу, мова його фольклору [2:130], зокрема не народна середньонаддніпрянська вимова, яка стала основою орфоепічних норм сучасної української літературної мови. Звернувшись вперше по-справжньому до фольклорної і усно-побутової мови, творчо синтезуючи різноманітні джерела, Т. Г. Шевченко збагатив літературну мову. Т. Г. Шевченко є основоположником тих норм літературної мови, які лежать в основі системи норм сучасної української літературної мови. На думку Л. А. Булаховського, «Шевченкову фонетику від сучасної нам літературної мови відрізняють, взагалі кажучи, лише малозначні деталі». Я.Рудницький підкреслює, що «фонетика Шевченкової мови — це в основі фонетика сьогоднішньої літературної мови, за винятком кількох вузькомісцевих говорових прикмет». У творах Т. Г. Шевченка цілком виразно відбиті ті фонетичні риси, що становлять норми сучасної у країнської літературної мови.