The destiny of language in the condition of exile (approaches to the problem)
Вантажиться...
Дата
2018
Науковий керівник
Укладач
Редактор
Назва журналу
Номер ISSN
Номер E-ISSN
Назва тому
Видавець
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Анотація
The article deals with exile as existential condition in its relationship with
the language and the poet as the keeper of language. Based on Joseph
Brodsky’s creative heritage, the author shows that exile for the poet is primarily
expulsion from the native culture and the native language. The fate of exiled
is not given to everybody. The exile is the ultimate lesson of linguistic humility.
A person begins to feel himself «a grain of sand in the desert» and finds a
special mode of measuring his creative powers - human infinity. Brodsky sees
the fertile power of exile in an unprecedented and even lightning acceleration
of professional escape into isolation, where a poet is left alone with the
language. Moving forward through variety of language spheres and elements,
the poet shows how things are there. In order to most closely reflect one or
another state of the language, the poet’s soul must fall into that state, be in
this state and capture it, perhaps against the personal will, but by the
language’s will. The language is despotic; it prescribes what and how to
speak. The poet’s craft is to allow the language to speak on its own. There are
four modes of exile: initial exile, the birth into the material world as payment
for original sin; real belonging to the Jewish, to the nation-exiled (or conscious
identification with the Jews); exile from the motherland, or socio-political
exile; exile as natural and at the same time - metaphysical condition of the
poet. These states strengthen each other. The poet-exiled passes the way from
the condition of groundlessness, from the being, lost its meaning, to the beingfulfilled,
found its meaning. This way lies through the language, as the
necessary purgatory and the only salvation. The ill-fate, a blind trick of fate,
through free existential choice, through acceptance of the exile as a punishment
and at the same time - as Divine gift transfigures into the destiny, foresight
and foreknowledge, both for the poet, and for the language. The destiny of the
poet becomes the destiny of the language, and vice versa.
У статті розглядається вигнання як екзистенційний стан в його взаємозв’язку з мовою і поетом, як зберігачем мови. Ґрунтуючись на долі Йосипа Бродського, автор показує, що вигнання для поета – це перш за все вигнання з рідної культури і рідної мови. Опинившись у вигнанні, поет вибудовує свій дім засобами своїй мови і вперше рухається до всесвіту і самому собі як знову знайденому сакральному буттю. Вигнання, усвідомлене поетом як його природний і, разом з тим, необхідний метафізичний стан, виступає в якості повитухі поетичної думки.
В статье рассматривается изгнание как экзистенциальное состояние в его взаимосвязи с языком и поэтом, как хранителем языка. Основываясь на судьбе Иосифа Бродского, автор показывает, что изгнание для поэта – это прежде всего изгнание из родной культуры и родного языка. Оказавшись в изгнании, поэт выстраивает свой дом средствами своего языка и впервые движется к миру и самому себе как вновь обретенному сакральному бытию. Изгнание, осознанное поэтом как его естественное и, вместе с тем, необходимое метафизическое состояние, выступает в качестве повитухи поэтической мысли.
У статті розглядається вигнання як екзистенційний стан в його взаємозв’язку з мовою і поетом, як зберігачем мови. Ґрунтуючись на долі Йосипа Бродського, автор показує, що вигнання для поета – це перш за все вигнання з рідної культури і рідної мови. Опинившись у вигнанні, поет вибудовує свій дім засобами своїй мови і вперше рухається до всесвіту і самому собі як знову знайденому сакральному буттю. Вигнання, усвідомлене поетом як його природний і, разом з тим, необхідний метафізичний стан, виступає в якості повитухі поетичної думки.
В статье рассматривается изгнание как экзистенциальное состояние в его взаимосвязи с языком и поэтом, как хранителем языка. Основываясь на судьбе Иосифа Бродского, автор показывает, что изгнание для поэта – это прежде всего изгнание из родной культуры и родного языка. Оказавшись в изгнании, поэт выстраивает свой дом средствами своего языка и впервые движется к миру и самому себе как вновь обретенному сакральному бытию. Изгнание, осознанное поэтом как его естественное и, вместе с тем, необходимое метафизическое состояние, выступает в качестве повитухи поэтической мысли.
Опис
Ключові слова
exile, language of the poet, mother tongue, existential choice, fate of the poet, fate of the language, destiny of the poet, destiny of the language, вигнання, мова поета, рідна мова, екзистенціальний вибір, доля (fate) поета, доля (fate) мови, призначення (destiny) поета, призначення (destiny) мови, изгнание, язык поэта, родной язык, экзистенциальный выбор, судьба (fate) поэта, судьба (fate) языка, предопределение (destiny) поэта, предопределение (destiny) языка
Бібліографічний опис
Δοξα/ДОКСА : збірник наукових праць з філософії та філології