DSpace Community:
http://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/13163
2024-03-29T14:29:38ZЖанрова конвергенція як ознака текстотворення п’єси «Божество різанини» Ясміни Реза
http://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/37904
Title: Жанрова конвергенція як ознака текстотворення п’єси «Божество різанини» Ясміни Реза
Authors: Подковирофф, Нанушка Татьяна Соня; Podkovyroff, Nanouchka Tatiana Sonia
Abstract: Постмодернізм як характерна риса літературного процесу другої половини
ХХ століття є добрим підґрунтям для авторських експериментів на рівні як
форми, так і змісту художнього твору. Ясміна Реза як одна з провідних драматургів Франції означеного періоду вдається до експерименту на рівні мови та
жанру у своїй п’єсі «Божество різанини». Оцінка критиками п’єси неоднозначна,
у свою чергу у статті текст п’єси проаналізовано з погляду реалізації умов бульварного театру та «театру можливостей», адже тут важлива техніка подачі тексту. Доводиться, що експериментальний характер п’єси французького
драматурга Ясміни Реза «Божество різанини» реалізується через видовищність
та театральність, які виокремлюються як суттєві риси сучасної французької
драми. Побутовий сюжет, наявність інтриги, хороша літературна мова, іронія та гумор, задіяні для опису персонажів, — все це ознаки «якісно зробленої
п’єси» з репертуару комерційного театру та є свідченням належності п’єси до
бульварного театру. Змішування літературних жанрів і видів, що характеризує
постмодерністський текст, визначаємо як жанрову конвергенцію та жанрову
дифузію. Поняття конвергенція та дифузія не є синонімичними. Під жанровою
конвергенцією розуміємо взаємопроникнення різнозорієнтованих імпульсів, що
веде до виникнення гібридних, кентавричних форм. Мелодраматична складова
у тексті має свою роль та функцію і зберігає свій вплив на текст і його жанрову природу, комедійне і драматичне відповідно виконують власні функції. Але
при взаємодії мелодраматичного, драматичного, комедійного, абсурдистського
жанр п’єси у цілому стає мозаїчним, різнобарвним, стереоскопічним, поліфонічним. Дифузію відрізняє розмивання меж родо-видових форм, взаємопроникнення
одного виду в інший. Наявні у тексті епічні елементи є проявом дифузіі. Жанровий поліфонізм, мовна гра та іронічність, місцями сарказм дають повне право
розглядати п’єсу як зразок високої літератури.; Postmodernism as a characteristic feature of the literary process of the second half of the
20th century is a good basis for author’s experiments both at the level of form and content
of an artistic work. Yasmina Reza, as one of the leading French playwrights of the period,
resorts to an experiment at the level of language and genre in her play “The God of Massacre”.
The evaluation of the play by critics is ambiguous, in turn, the text of the play is
analyzed in the article from the point of view of implementing the conditions of the boulevard
theater and the “theatre of possibilities”, because the technique of presenting the
text is important here. It is proven that the experimental nature of the play by the French
playwright Yasmina Reza “The God of Massacre” is realized through spectacularity and
theatricality, which are distinguished as essential features of modern French drama. A
domestic plot, the presence of intrigue, good literary language, irony and humor used to
describe the characters - all these are signs of a “quality-made play” from the repertoire
of the commercial theater and are evidence of the play’s belonging to the boulevard theater.
We define the mixing of literary genres and types that characterizes a postmodern
text as genre convergence and genre diffusion. The concepts of convergence and diffusion
are not synonymous. By genre convergence, we understand the interpenetration of differently
oriented impulses, which leads to the emergence of hybrid, centauric forms. The
melodramatic component in the text has its role and function and retains its influence on
the text and its genre nature, the comedic and dramatic respectively perform their own
functions. But with the interaction of the melodramatic, dramatic, comedic, absurdist
genre of the play as a whole, it becomes mosaic, multi-colored, stereoscopic, polyphonic.
Diffusion is distinguished by the blurring of the boundaries of generic and species forms,
the interpenetration of one species into another. The epic elements present in the text
are a manifestation of diffusion. Genre polyphony, language play and irony, sometimes
sarcasm give full right to consider the play as an example of high literature.2023-01-01T00:00:00ZСтилістичні буквалізми: визначення та класифікація
http://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/37902
Title: Стилістичні буквалізми: визначення та класифікація
Authors: Матузкова, Олена Прокопівна; Коваленко, Ольга Володимирівна; Matuzkova, Olena P.; Kovalenko, Olha V.
Abstract: Незважаючи на те, що опис проблеми буквального перекладу має давню традицію, багато аспектів вивчення буквалізмів продовжують залишатися відкритими для наукового пізнання як у загальнотеоретичному, так і в прикладному
плані. У пропонованій статті розглядаються особливості визначення та типології стилістичних буквалізмів, досліджені в теоретико-прикладному аспекті.
Метою роботи є опис стилістичних буквалізмів крізь призму сучасного перекладознавства. Поставлена мета зумовила виконання низки завдань, у межах
яких було уточнено визначення буквалізмів взагалі і факторів їх появи, наведено
визначення стилістичних буквалізмів, висвітлено типологізацію різних проявів
стилістичних буквалізмів.
У роботі окреслено квінтесенцію поняття «стилістичний буквалізм», релевантну для розуміння механізму перекладацької інтерференції та актуальну
для сучасного перекладознавства; розглянуто і проаналізовано різні типи стилістичних буквалізмів. Вперше також обґрунтовано повне визначення буквалізму — ключового терміна сучасного перекладознавства.
У статті зазначається, що стилістичні буквалізми є результатом впливу однієї мови на іншу, що тягне за собою порушення стилістичних норм мови перекладу. Різні фактори появи стилістичних буквалізмів сприяють виокремленню
таких їх типів: відмінності у відносній частотності певної одиниці; ігнорування
ступеня стертості образу, що лежить в основі метафори; розбіжності в стилістичній тональності текстів вихідної мови і мови перекладу; стилістичні невідповідності між словами різних мов або в межах одного перекладного тексту;
відмінності в оцінній конотації; кострубаті, заплутані або незрозумілі фрази у
тексті перекладу.; The description of literal translation problematics is an age long tradition. Notwithstanding
this fact, many dimensions of literalisms have been open for academic research
both in theoretical and practical aspects.The article focuses on such kind of literalisms
as stylistic literalisms and explores their definition and typology. The subject matter of
this article is crucially topical and reflects the current demand of modern theory of translation
for new and profound research in this sphere.The objective of the article is to describe
stylistic literalisms through the prism of modern Translation Studies. The objective
determined the tasks of the research: to clarify and describe literalisms and the factors of
their creation, to define the term “stylistic literalism” and to classify their multifaceted
essence. Our study relies substantially on the application of linguistic descriptive methodology
and devices.
The innovation of this article relies in specifying the quintessence of “stylistic literalism”
notion which is relevant for understanding the translation interference mechanism and
crucial for modern Translation Studies; highlighting and analyzing different types of
stylistic literalisms; grounding the comprehensive definition of literalism — key term of
modern Translation Studies.
The article claims that stylistic literalisms are the result of interference between two languages
which leads to violation of target language stylistic norms. Various factors of stylistic
literalisms origins contribute to their types selection: difference in relative frequency
of definite word; ignorance of the erase metaphor degree; distinction in stylistic tone of
source and target texts; stylistic discrepancies among words of different languages or
within the boundaries of one target text; disparities in connotations; vague and sloppy
phrases in translation text.2023-01-01T00:00:00ZThe shift from «RP» to «Modern RP» among the representatives of the British royal family
http://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/37899
Title: The shift from «RP» to «Modern RP» among the representatives of the British royal family
Authors: Matiienko-Silnytska, Anna V.; Матієнко-Сільницька, Анна Валеріївна
Abstract: English is not a single, uniform system. There are many dialects and accents of English,
both in the British Isles and overseas. Indeed, we can speak of many Englishes around
the world. The article focuses mainly on two varieties of English pronunciation. The
research is dedicated to the type of British pronunciation most established as a teaching
standard. This is not spoken by most people in Britain, but it’s understood throughout
Britain and beyond. It’s mainly spoken in the south of England, and used widely in
news, TV and movies. The standard British accent used to be known everywhere as
Received Pronunciation (RP), but the term is used much less by British phoneticians
today. Other names include Standard Southern British (SSB), which describes what it
actually is, and also “BBC English” and “General British”. The existing descriptions of
standard British English pronunciation, known as RP, are outdated. People who speak
like the late Queen now sound old-fashioned. The article describes the various changes
that have taken place since about 1950 in the kind of pronunciation usually taught to
British-oriented learners and teachers of English as a foreign, second, or additional
language. Essentially this is a comparison between RP, Received Pronunciation, spoken
by King Charles III and its modern equivalent SSB, Standard Southern British, spoken
by William and Harry. There is a lack of researches on the differences between these two
accents. The kinds of speakers who constitute today’s pronunciation models are different
in social terms from the typical speakers of RP, and the sound of their speech is different,
too. But around the world, knowledge of British pronunciation is still rooted in RP: much
of what is taught about British pronunciation is out of date. The social prestige which
RP once enjoyed, and the scholarly prestige of the classic works describing it, have left
a legacy of conservatism.; Англійська мова не є єдиною однорідною системою. Існує багато діалектів і акцентів англійської мови як на Британських островах, так і за кордоном. Дійсно, ми можемо говорити про багато англійських мов у всьому світі. Стаття
зосереджена в основному на двох варіантах англійської вимови. Дослідження
присвячене типу британської вимови, який став стандартом навчання. Цією
вимовою не розмовляє більшість людей у Британії, але її розуміють у всій
Британії та за її межами. В основному нею розмовляють на півдні Англії, її
широко використовують у новинах, на телебаченні та в кіно. Стандартний
британський акцент раніше був відомий як Received Pronunciation (RP), але
сьогодні цей термін використовується британськими фонетистами набагато рідше. Інші назви включають Standard Southern British (SSB), назва, яка
відповідає дійсності, а також «BBC English» і «General British». Існуючі описи
стандартної британської англійської вимови, відомої як RP, застаріли. Люди,
які говорять, як покійна королева, тепер звучать старомодно. У статті описуються різні зміни, які відбулися приблизно з 1950 року у вимові, якій зазвичай
навчають британсько орієнтованих учнів та вчителів англійської мови як іноземної, другої або додаткової. По суті, це порівняння між RP, прийнятою вимовою, якою розмовляє король Карл III, і її сучасним еквівалентом SSB, стандартною південнобританською, якою розмовляють Вільям і Гаррі. Досліджень
відмінностей між цими двома акцентами бракує. Типи носіїв, які складають
сьогоднішні моделі вимови, відрізняються в соціальному плані від типових носіїв RP, і звучання їхньої мови також відрізняється. Але в усьому світі знання
британської вимови все ще вкорінені в RP: багато з того, що викладають про
британську вимову, застаріло. Соціальний престиж, яким колись користувався RP, і науковий престиж класичних праць, що описують його, залишили у
спадок лише консерватизм.2023-01-01T00:00:00ZТемпоральна організація усної англомовної та німецькомовної релігійної проповіді (теолінгвістичний підхід)
http://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/37898
Title: Темпоральна організація усної англомовної та німецькомовної релігійної проповіді (теолінгвістичний підхід)
Authors: Кравченко, Ніна Олександрівна; Богуславський, Сергій Сергійович; Kravchenko, Nina O.; Bohuslavskyi, Serhii S.
Abstract: Стаття присвячена дослідженню темпоральної організації текстів англіканської та лютеранської проповідей, які є невід’ємною частиною богослужінь у
відповідних церквах. Вивчення гомілетичної та теолінгвістичної літератури та
розгляд композиційних особливостей текстів досліджуваних проповідей дозволив
виділити чотири композиційні частини, обов’язково присутні в обох видах проповідей (маніфестація теми, цитація, трактування, висновок), кожна з яких
вирізняється відносною смисловою й структурною самостійністю і переслідує
конкретне прагматичне завдання. Матеріал дослідження, що складав усні англомовні та німецькомовні проповіді, був підданий перцептивному, аудиторському
та інструментальному аналізу. Комплексний слуховий та інструментальний
аналіз темпоральних характеристик мовлення проповідників дозволяє зробити
висновок про наявність єдності не тільки у прагматичних настановах проповідників у двох найпоширеніших протестантських течіях, але й у просодичному
оформленні текстів усних проповідей. До інтегральних темпоральних параметрів
на рівні сприйняття відносимо провідну роль пауз та контрастного темпу в створенні впливового ефекту проповідей. Серед інтегральних об’єктивних темпоральних параметрів визначаємо спільні закономірності в темпоральній організації
певних композиційних частин тексту — вступної та основної. До диференційних
ознак відносимо суттєві відмінності між англіканською та протестантською
проповідями в заключній частині. Лютеранська проповідь демонструє відносно
стабільне використання нормального з тенденцією до уповільненого темпу, тоді
як в англіканській проповіді зафіксовано контрастне вживання уповільненого та
прискореного темпу, що створює «рваний» ритм вимови висловлення, який сприяє посиленню впливового ефекту цієї частини проповіді. На підставі виявлених
інтегральних темпоральних засобів, що беруть участь у побудові аналізованих
текстів, можливо констатувати належність англіканської та лютеранської
проповідей до одного типу проповідницького дискурсу.; The article is dedicated to exploring the temporal organization of texts in Anglican and
Lutheran sermons, which are an integral part of worship in their respective churches.
The study of homiletic and theolinguistic literature, along with an examination of the
compositional features of the analysed sermons, has allowed for the identification of four
compositional parts present in both types of sermons (theme manifestation, citation, interpretation,
conclusion). Each part is characterized by relative semantic and structural
autonomy, serving specific pragmatic purposes.
The research material, consisting of oral English and German sermons, underwent perceptual,
auditory, and instrumental analysis. A comprehensive auditory and instrumental
analysis of the temporal characteristics of the preachers’ speech allows the conclusion
that there is unity not only in the pragmatic directives of preachers in the two most widespread
Protestant traditions but also in the prosodic structure of oral sermons. Among the
integral temporal parameters at the perceptual level, pauses and contrasting tempo play
a leading role in creating the influential effect of sermons.
Regarding integral objective temporal parameters, common patterns in the temporal organization
of the introductory and main parts of the text are identified. Differentiating
features include significant differences between Anglican and Lutheran sermons in the
concluding part. Lutheran sermons demonstrate relatively stable use of a normal tempo
with a tendency toward slowing down, while Anglican sermons exhibit contrasting use
of both slowed and accelerated tempo, creating a “broken” rhythm of articulation that
enhances the influential effect of this part of the sermon.
Based on the identified integral temporal means involved in the construction of the analysed
texts, it can be stated that Anglican and Lutheran sermons belong to the same type
of homiletic discourse.2023-01-01T00:00:00Z