DSpace Collection: Вісник Одеського національного університету. Серія: Філологія = Odesa National University Herald. Series: Philology: наук. журн. / ОНУ ім. І.І. Мечникова. – Одеса: ОНУ ім. І.І. Мечникова, 2012. - До 2012 року див.: Вісник Одеського нац. університету = Вестник Одесского нац. университета під валовою нумерацією. – Серія заснована в 2006 р. - ISSN 2307-8332.Вісник Одеського національного університету. Серія: Філологія = Odesa National University Herald. Series: Philology: наук. журн. / ОНУ ім. І.І. Мечникова. – Одеса: ОНУ ім. І.І. Мечникова, 2012. - До 2012 року див.: Вісник Одеського нац. університету = Вестник Одесского нац. университета під валовою нумерацією. – Серія заснована в 2006 р. - ISSN 2307-8332.http://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/132292024-03-28T21:35:23Z2024-03-28T21:35:23ZЖанрові особливості «Дочки Казки» Лідії ЧарськоїЧуцзюй, ВанChuju, Wanghttp://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/357662023-08-09T07:26:00Z2022-01-01T00:00:00ZTitle: Жанрові особливості «Дочки Казки» Лідії Чарської
Authors: Чуцзюй, Ван; Chuju, Wang
Abstract: чка Казки». Наукових робіт, присвячених цьому твору, поки немає. Мета автора
статті – порівняти авторську та фольклорну казки, визначити жанрові особливості казки Л. Чарської. Таке дослідження повинно допомогти виявити основні закономірності розвитку жанру літературної казки в літературі початку
ХХ століття. Йдеться про епоху, коли у творчості письменників-неоромантиків
та символістів посилюється тенденція до самовираження автора як головної
мети мистецтва. З цим пов’язаний відхід авторів від традицій фольклорної казки та посилення в їхніх творах художності, в основі якої – індивідуалізація як
персонажів, так і автора (вираження його індивідуальної концепції). Основний
метод дослідження у статті – типологічний (порівнюються фольклорний та
літературний твори, а також – образи головних героїнь твору: їх портрет,
ставлення до них оточуючих). Автор статті приходить до висновку про наявність у казці Л. Чарської ознак орієнтації письменниці на досвід фольклорної
казки. Це традиційні сюжетні мотиви (виникнення лиха як стимул до зав’язки
дії; весільні випробування наречених; суперництво жіночих персонажів та прагнення старшої жінки – мачухи – позбутися дочки), картина простору (ліс і сад
як ізольовані топоси зі своїми законами), наявність чудес. Водночас Чарська
багато уваги приділяла описам, що відрізняють її твір від фольклорної казки.
І, що ще більш важливо, активно зверталася до алегорії, що зробило її казку не
схожою на фольклорну і зблизило з таким жанром, як притча.; An object of the article – a fairy tale of writer of the early twentieth century Lydia
Charskoy « Daughter of the Tale». Scientific works about this work while absent.
The purpose of the author of the article is to compare author’s and folklore fairy
tales, define genre peculiarities of fairy tale by L. Charskaya. Such study must
help to reveal the main patterns of development of genre literary fairy tales in the
literature of the early twentieth century. Speech is about an era when creativity of
neo-romantic and symbolist writers intensifies the author’s tendency to express
himself as main goals art. With this is connected process of author’s departing from
traditions of folklore fairy tales and amplification in their works to artistry, based
on the tendency to individualization of the personage’s characters and of the author
(expression of his individual concepts). The main method of research in the article is
typological (author compares folklore and literature works, as well as images of the
main characters of the work: their portrait, their attitude to those. who around them).
Article author comes to the conclusion about the presence in the tale of L. Charskaya
signs of her orientation for experience of folklore fairy tales. These are traditional
plot motives (appearance of trouble as an incentive to start actions; wedding tests
suitors; rivalry women’s characters and desire senior women – stepmothers – get rid of their daughter), a picture of space (forest and garden as isolated topos with their
own laws), the presence of miracles. At the same time Charskaya a lot of attention
gives to descriptions that _ distinguishes her piece of folklore fairy tales. And that even
more importantly, actively refers to the allegory that does her a fairy tale not similar
to folklore and brings it closer to such a genre as a parable.2022-01-01T00:00:00ZІнтертекстуальні засоби в романі «Сильні та одинокі» П. КралюкаЧмир, АндрійChmyr, Andriyhttp://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/357652023-08-08T10:40:29Z2022-01-01T00:00:00ZTitle: Інтертекстуальні засоби в романі «Сильні та одинокі» П. Кралюка
Authors: Чмир, Андрій; Chmyr, Andriy
Abstract: У статті виділено та розглянуто ті засоби міжтекстового відношення (алюзія, ремінісценція, цитата), які наявні в романі «Сильні та одинокі» Петра Кралюка. Було звернуто увагу на інтертекстуальність, яка постає одним з авторських принципів моделювання минулого. Встановлено, що кожний із чотирьох
історичних романів письменника («Шестиднев, або Корона дому Острозьких»
(2010), «Сильні та одинокі» (2011), «Данило Острозький: образ, гаптований
бісером» (2016) і «Справжній Мазепа» (2017)) містить міжтекстові відношення, що вказує на діалогічність П. Кралюка по відношенню до документів
та інших літературних творів. Підкреслено, що «Сильні та одинокі» порівняно
з іншими романами автора відносно недалекий до сьогодення в часі, що і зумовлює його актуальність. Наголошено, що головним героєм вищеназваного твору письменника постає провідник українського націоналізму Степан Бандера
(1909–1959).«Сильні та одинокі» містять алюзії (натяки, відсилання), які було
віднесено до різних груп (літературні, біблійні, міфологічні, особові). В цьому
творі П. Кралюка виокремлено ремінісценцію (відгомін), яка нагадує читачу
роман «Сад Гетсиманський» (1950) Івана Багряного. Останнім інтертекстуальним засобом у «Сильних та одиноких» є цитата, яка наявна вже на паратекстуальному рівні твору (заголовок та епіграф). У відгуку читача на роман
П. Кралюка не залишилась поза увагою частотність цитувань. У статті було
виділено два великі блоки цитат у «Сильних та одиноких»: літературні твори
та історичні документи з пам’ятками.; The article highlights and examines those means of intertextual relationship (allusion,
reminiscence, quotation) that are present in the novel «Strong and Lonely» by Petro
Kraljuk. Attention was paid to intertextuality, which appears as one of the author’s
principles of modeling the past. It has been established that each of the writer’s four
historical novels («Six Days, or the Crown of the Ostrozky House» (2010), «Strong
and Lonely» (2011), «Danilo Ostrozky: the image that is beated by beads» (2016) and
«True Mazepa» (2017)) contains intertextual relations, which indicates the dialogic
nature of P. Kraljuk in relation to documents and other literary works.It is emphasized
that «Strong and Lonely» compared to the author’s other novels is relatively close
to the present in time, which determines its relevance. It is emphasized that the
leader of Ukrainian nationalism Stepan Bandera (1909–1959) is the main character
of the above-mentioned
work of the writer. «Strong and Lonely» contains allusions
(hints, references) that have been assigned to different groups (literary, biblical,
mythological, personal). In this work of P. Kraljuk, a reminiscence (echo) is singled
out, which reminds the reader of the novel «Garden of Gethsemane» (1950) by Ivan
Bahrianyi. The last intertextual device in «Strong and Lonely» is a quotation, which
is already present at the paratextual level of the work (title and epigraph). In the
reader’s response to P. Kraljuk’s novel, the frequency of citations was not overlooked.
The article highlighted two large blocks o fcitations in «Strong and Lonely»: literary
works and historical documents with monuments.2022-01-01T00:00:00ZІнтертекстуальні зв’язки з «Божественною комедією» Данте в оповіданні Томаса Ліготті «Дзвоники дзвонитимуть вічно» («The bells will sound forever»)Фомін, ГлібFomin, Hlibhttp://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/357642023-08-08T09:18:33Z2022-01-01T00:00:00ZTitle: Інтертекстуальні зв’язки з «Божественною комедією» Данте в оповіданні Томаса Ліготті «Дзвоники дзвонитимуть вічно» («The bells will sound forever»)
Authors: Фомін, Гліб; Fomin, Hlib
Abstract: Мета статті – дослідити оповідання сучасного американського письменника
Томаса Ліготті в аспекті інтертекстуальності. Обґрунтовується висновок
про наявність в оповіданні алюзій на поему Данте Аліґ’єрі «Божественна комедія», другої її частини «Чистилище». Тому головними методами дослідження
були інтертекстуальний, а також типологічний. У статті підкреслюється,
що важливість перегуку оповідання Т. Ліготті саме з цією частиною «Божественной комедії» полягає у тому, що Данте ввів образ чистилища (офіційно
католицька церква визнала його існування вже після його смерті) як образ місця
надії та порятунку, каяття і вибору, де душі тих, хто розкаявся, можуть працювати над своїм остаточним спокутуванням. Все це має відношення до історії головного героя Ліготті. Головна увага автора статті була сконцентрована
на вивченні образної системі твору, а саме – образах оповідача та розповідача,
а також Місс Пік, володарки готелю, перебування в якому мало рокові наслідки для розповідача. Досліджуються опис зовнішності, одягу, рухів персонажів
в обох творах. Робиться висновок про те, що використання алегорій, метафор
і символіки, з поеми Данте дало автору оповідання можливість не тільки розкрити теми спокути, очищення і наслідків гріха, які є головними у творчості
Данте, але й надати подіям та образам свого твору універсального сенсу. Новизна статті полягає у тому, що це перший досвід виявлення ознак звернення
Ліготті до Данте.; The purpose of the article is to study the short story by the contemporary American
writer Thomas Ligotti in terms of intertextuality. The conclusion is made that the story
contains allusions to Dante Alighieri’s poem “The Divine Comedy” and its second
part “Purgatory”. Therefore, the main methods of the study were intertextual and story with this part of the Divine Comedy lies in the fact that Dante introduced the
image of Purgatory (officially, the Catholic Church recognized its existence after his
death) as an image of a place of hope and salvation, repentance and choice, where
the souls of the repentant can work on their final redemption. All this is relevant to
the story of the protagonist Ligotti. The main attention of the author of the article was
focused on the study of the figurative system of the work, namely, the images of the
narrator and the narrator, as well as Miss Peak, the owner of the hotel, whose stay
had fatal consequences for the narrator. The description of the appearance, clothing,
and movements of the characters in both works is studied. It is concluded that the use
of allegories, metaphors and symbolism from Dante’s poem gave the author of the
story the opportunity not only to reveal the themes of atonement, purification and the
consequences of sin, which are central to Dante’s work, but also to give the events and
images of his work a universal meaning. The novelty of the article lies in the fact that
this is the first experience of identifying signs of Ligotti’s appeal to Dante.2022-01-01T00:00:00ZЛітературознавчий ракурс дискурс-аналізу з позицій французького постструктуралізмуФокіна, Світлана ОлександрівнаFokina, Svitlana O.http://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/357632023-08-08T08:34:58Z2022-01-01T00:00:00ZTitle: Літературознавчий ракурс дискурс-аналізу з позицій французького постструктуралізму
Authors: Фокіна, Світлана Олександрівна; Fokina, Svitlana O.
Abstract: Досліджуючи дискурс з позицій літературознавства, враховуючи семіотичні,
культурологічні та лінгвістичні аспекти, все ж необхідно спробувати вичленувати відмінність літературознавчого підходу до дискурсу від суто лінгвістичного, при врахуванні їх неминучої взаємопроникності. В даному плані є показовим розвиток аналізу дискурсу у Франції, де сформувався основний корпус ідей,
що вплинули на уявлення про дискурсивність і в ряді інших країн. Зближення
принципів поетики та досліджень дискурсивності акцентує перспективу активної апеляції літературознавчої думки до ідей дискурсології та формування
безпосередньо літературознавчих стратегій аналізу дискурсу. Інтерес представляє розмежування потенцій вивчення дискурсу лінгвістикою та літературознавством, що в тій чи іншій мірі проявлено в роботах М. Пешьо, М. Фуко,
Ж. Женетта, П. Серіо, Р. Робен, Ю. Крістевої. Були також враховані позиції
Р. Барта, А. Ж. Греймаса, Ж. Фонтанія, Ж. Гійому, Д. Мальдідье. Ракурс дослідження, здійсненого в рамках цієї статті, центрував акцент на широкому
аналітичному спектрі в рамках літературознавчої дискурсології. Було осмислено доцільність підхіду до дискурсивності, який не тільки зачіпає аспекти
ідентифікації суб’єкта та концептосфери культурної ситуації, але й їх глибинно взаємопов’язує. Опорними стали ідеї М. Фуко, що дозволили осмислити
шляхи літературознавчого вивчення дискурсу. При такому підході об’єкт дискурсу співвідносимо з догматами культурної епохи, яка обумовлює трансформації дискурсу у зв’язку з ключовими ідеями, уявленнями та соціальними нормами. Виявлена важливість інтертекстуального потенціалу дискурсивності
та взаємообумовленості контекстом. Було розглянуто також зв’язок дискурсу
з несвідомим, що дозволяє зосередитися на значущості підтексту для аналізу
дискурсивності в цілому та безпосередньо при осмисленні конкретного об’єкта
дискурсу.; When studying discourse from the point of view of literary criticism, taking into account
semiotic, culturological and linguistic aspects, it is still necessary to try to distinguish
the difference between the literary approach to discourse and the purely linguistic one,
taking into account their inevitable interoperability. In this regard, the development
of the analysis of discourse in France is significant, where the main body of ideas
that influenced the idea of discursivity in a number of other countries, was formed,.
The convergence of the principles of poetics and discursivity studies emphasizes
the prospect of an active appeal of literary thought to the ideas of discursology and
the formation of directly literary strategies for the analysis of discourse. Of greater
interest is the distinction between the potentials of the study of discourse by linguistics
and literary criticism, to one degree or another, shown in the works of M. Pecheux,
M. Foucault, J. Jeanette, P. Sériot, R. Robin, J. Kristeva. The positions of R. Barthes,
A. J. Greimas and J. Fontanille, J. Guiehaumou and D. Maldidier were also taken into account. The perspective of the study carried out within the framework of this
article focused on the wide analytical spectrum within the framework of literary
discursology. The appropriateness of the approach to discursivity was understood,
which not only touches on the aspects of the identification of the subject and the
conceptual atmosphere of the cultural situation, but also interacts them in depth. The
idea of M. Foucault became controversial, which made it possible to comprehend
the ways of literary study of discourse. With this approach, the object of discourse is
correlated with the dogmas of the cultural era, which determines the transformation
of discourse in connection with key ideas, ideas and social norms. In this article
was revealed The importance of the intertextual potential of discursivity and mutual
conditionality by the context. The connection of discourse with the unconscious was
also considered, allowing you to focus on the significance of subtext for analyzing
discursivity in general and directly when understanding a specific object of discourse.2022-01-01T00:00:00Z